ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 523/971/24

У січні 2024 року Акціонерне товариство «Сенс Банк» (далі - АТ «Сенс Банк», банк) звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Одеська філія Державного підприємства «Державний інститут судових економіко-правових досліджень» (далі - Одеська філія ДП «Державний інститут судових економіко-правових досліджень»), приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Одеської області Савченко С. В. (далі - приватний нотаріус Савченко С. В.), про визнання договору недійсним, визнання протиправними та скасування рішень.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 30 липня 2008 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» (далі - АКБ СР «Укрсоцбанк», банк), правонаступником якого є АТ «Сенс Банк», та ОСОБА_1 укладений генеральний договір про надання кредитних коштів № 086-660/148-302.

Того ж дня між АКБ СР «Укрсоцбанк», правонаступником якого є АТ «Сенс Банк», та ОСОБА_1 укладений договір іпотеки предметом якого є садовий будинок, загальною площею 464,4 кв. м, та земельна ділянка площею 0,0405 га, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , та земельна ділянка площею 0,0066 га, розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

ОСОБА_1 належно умови кредитного договору не виконувала, у зв`язку з чим ПАТ «Укрсоцбанк» звернулося до суду з позовом про стягнення заборгованості.

Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 30 серпня 2018 року у справі № 522/16797/16-ц позов ПАТ «Укрсоцбанк» до ОСОБА_1 задоволено.

Стягнено з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» заборгованість за договором від 30 липня 2008 року № 08-660/148-302 в сумі 2 161 584,86 грн.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Надалі АТ «Сенс Банк» стало відомо про незаконне відчуження ОСОБА_1 іпотечного майна на підставі договору дарування від 10 березня 2017 року, укладеного з ОСОБА_2 .

Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 29 серпня 2023 року у справі № 523/3827/22 позов АТ «Сенс Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , державного реєстратора Одеської філії ДП «Державний інститут судових економіко-правових та технічних експертних досліджень» Кравця О. В., третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Савченко С. В., про визнання договорів дарування недійсними, визнання протиправними та скасування рішень, скасування (вилучення) записів щодо припинення іпотеки та обтяжень задоволено.

Визнано протиправним та скасовано рішення державного реєстратора Одеської філії ДП «Державний інститут судових економіко-правових та технічних експертних досліджень» Кравця О. В. від 07 грудня 2016 року № 32836330 та № 32836430 про припинення іпотеки.

Скасовано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис щодо припинення іпотеки (номер запису про іпотеку: 1161110), запис щодо припинення обтяження (реєстраційний номер: 1161172) на об`єкт нерухомості, а саме: земельну ділянку площею 0,0066 га, кадастровий номер 5110137600:21:006:0087, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , які внесені державним реєстратором Одеської філії ДП «Державний інститут судових економіко-правових та технічних експертних досліджень» Кравцем О. В.

Скасовано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис щодо припинення іпотеки (номер запису іпотеки: 1163328), запис щодо припинення обтяження (реєстраційний номер: 1163433) на об`єкт нерухомості, а саме: земельну ділянку площею 0,0405 га, кадастровий номер 5110137600:21:006:0088, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , які внесені державним реєстратором Одеської філії ДП «Державний інститут судових економіко-правових та технічних експертних досліджень» Кравцем О. В.

Внесено запис до Державного реєстру іпотек про обтяження іпотекою нерухомого майна, а саме: земельної ділянки площею 0,0405 га, кадастровий номер: 5110137600:21:006:0088, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер майна: 74019951101, та земельної ділянки, площею 0,0066 га, кадастровий номер 5110137600:21:006:0087, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер майна: 73866751101, внесено до Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна запис про обтяження зазначеного нерухомого майна.

Визнано недійсним договір дарування від 10 березня 2017 року № 210, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Савченко С. В., індексний номер рішення: 34217886.

Визнано недійсним договір дарування від 10 березня 2017 року № 207, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Одеської області Савченко С. В., індексний номер рішення: 34217339.

Скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 34217886, від 10 березня 2017 року (15:36:37), прийняте приватним нотаріусом Савченко С. В., та рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 34217339, від 10 березня 2017 року (16:23:07), прийняте приватним нотаріусом Савченко С. В.

Поновлено право власності на земельну ділянку площею 0,0405 га, кадастровий номер 5110137600:21:006:0088, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , за ОСОБА_1 .

Поновлено право власності на земельну ділянку площею 0,0066 га, кадастровий номер: 5110137600:21:006:0087, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 .

Вирішено питання розподілу судових витрат.

У вказаній справі (№ 523/3827/22), зокрема, встановлено, що підставою для припинення іпотеки та обтяження було рішення Приморського районного суду м. Одеси від 02 червня 2009 року у справі № 2-2065/09.

На підставі зазначеного судового рішення, 07 грудня 2016 року державний реєстратор Одеської філії ДП «Державний інститут судових економіко-правових та технічних експертних досліджень» Кравець О. В. до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вніс запис про припинення іпотеки на іпотечне майно.

Однак указане рішення Приморський районний суд м. Одеси не ухвалював, у зв`язку з чим стосовно державного реєстратора Одеської філії ДП «Державний інститут судових економіко-правових та технічних експертних досліджень» було відкрито кримінальне провадження.

Посилаючись на те, що рішення від 02 червня 2009 року у справі № 2-2065/09 Суворовський районний суд м. Одеси не ухвалював, метою укладення договору дарування садового будинку від 10 березня 2017 року було уникнення виконання ОСОБА_1 судового рішення про стягнення кредитної заборгованості за рахунок предмета іпотеки, АТ «Сенс Банк» просило суд:

1) визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора Одеської філії ДП «Державний інститут судових економіко-правових та технічних експертних досліджень» Кравця О. В. від 07 грудня 2016 року № 32836211 про припинення іпотеки;

2) скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис щодо припинення іпотеки (номер запису про іпотеку 1157746), запис щодо припинення обтяження (реєстраційний номер 1157880) на об`єкт нерухомості, а саме: садовий будинок АДРЕСА_2 , які внесені державним реєстратором Одеської філії ДП «Державний інститут судових економіко-правових та технічних експертних досліджень» Кравцем О. В.;

3) внести запис до Державного реєстру іпотек про обтяження іпотекою нерухомого майна, а саме, садового будинку АДРЕСА_2 , внести запис до Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна про обтяження вищевказаного майна;

4) визнати недійсним договір дарування від 10 березня 2017 року № 204, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Савченко С. В., індексний номер рішення: 34216689, та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 34216689, від 10 березня 2017 року, прийняте приватним нотаріусом Савченко С. В.;

5) поновити право власності на садовий будинок АДРЕСА_2 , за ОСОБА_1 .

Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 18 лютого 2025 року позов АТ «Сенс Банк» задоволено.

Визнано протиправним та скасовано рішення державного реєстратора Одеської філії ДП «Державний інститут судових економіко-правових та технічних експертних досліджень» Кравця О. В. від 07 грудня 2016 року № 32836211 про припинення іпотеки.

Скасовано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис щодо припинення іпотеки (номер запису про іпотеку: 1157746), запис щодо припинення обтяження (реєстраційний номер: 1157880) на об`єкт нерухомості, а саме: садовий будинок АДРЕСА_2 , які внесені державним реєстратором Одеської філії ДП «Державний інститут судових економіко-правових та технічних експертних досліджень» Кравцем О. В.

Внесено запис до Державного реєстру іпотек про обтяження іпотекою нерухомого майна, а саме: садового будинку АДРЕСА_2 , внесено запис до Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна про обтяження вищевказаного майна.

Визнано недійсним договір дарування від 10 березня 2017 року, № 204, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Савченко С. В., індексний номер рішення: 34216689, та скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 34216689 від 10 березня 2017 року, прийняте приватним нотаріусом Савченко С. В.

Поновлено право власності на садовий будинок АДРЕСА_2 , за ОСОБА_1 .

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що у справі №523/3827/22 суд встановив, що судове рішення у справі № 2-2065/09 не стосується ОСОБА_1 та зняття обтяження з майна, що перебувало в іпотеці ПАТ «Укрсоцбанк»; за умовами договору іпотеки від 30 липня 2008 року ОСОБА_1 не мала права розпоряджатися предметом іпотеки, зокрема, передавати в лізинг, оренду тощо, знищувати, змінювати правовий статус предмета іпотеки, передавати предмет іпотеки в наступну іпотеку без згоди іпотекодержателя.

АТ «Сенс Банк» як іпотекодержатель згоди на припинення іпотеки не надавало, а законні підстави для припинення іпотеки, з урахуванням статті 17 Закону України «Про іпотеку», були відсутні.

ОСОБА_1 відчужила садовий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , маючи значну непогашену заборгованість перед АТ «Сенс Банк». Наявність указаних обставин свідчить про те, що відповідач ОСОБА_1 діяла недобросовісно, зловживаючи своїми цивільними правами на шкоду правам інших осіб, оскільки відчуження належного їй майна, яке перебувало в іпотеці, відбулося з метою уникнення звернення стягнення кредитором на її майно як боржника.

Постановою Одеського апеляційного суду від 12 листопада 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково.

Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 18 лютого 2025 року скасовано, ухвалено нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що спірні правовідносини стосуються захисту прав кредитора на задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки, який був відчужений на користь третіх осіб у період відсутності в державних реєстрах запису про обтяження майна іпотекою.

Водночас, якщо позивач вважає, що іпотека є та залишилася чинною, належним способом захисту було б звернення позивача з вимогою про визнання права іпотекодержателя стосовно іпотечного майна. Після набрання чинності рішенням суду в разі задоволення такого позову до відповідного державного реєстру має бути внесений запис про іпотекодержателя.

Питання щодо добросовісності ОСОБА_2 як набувача майна за відсутності в Державному реєстрі іпотек відомостей про обтяження має оцінюватися саме в межах справи з належною вимогою про визнання прав іпотекодержателя.

Зважаючи на наведене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що, звертаючись до суду з позовом, АТ «Сенс Банк» обрало неналежний спосіб захисту, що є підставою для відмови у задоволенні позову.

У грудні 2025 року АТ «Сенс Банк» звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Одеського апеляційного суду від 12 листопада 2025 року в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення процесуального права, просить оскаржуване судове рішення скасувати та залишити в силі рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 18 лютого 2025 року.

Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц, від 28 лютого 2019 року у справі № 646/3972/16-ц, від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21, від 28 листопада 2019 року у справі № 910/8357/18, від 05 січня 2024 року у справі № 761/40240/21, від 19 червня 2019 року у справі № 703/2718/16-ц, від 10 вересня 2025 року у справі № 367/252/24 та інших (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції фактично легалізував схему ухилення від виконання зобов`язань, не звернув уваги на те, що згідно зі статтею 23 Закону України «Про іпотеку» перехід права власності (навіть через дарування) не припиняє іпотеку, а сам договір дарування, укладений без згоди іпотекодержателя з метою виведення активу, підлягає визнанню недійсним.

Цивільно-правовий договір, зокрема й договір дарування, не може використовуватися для уникнення сплати боргу. Боржник, який відчужує майно на підставі безоплатного договору на користь близьких родичів після пред`явлення позову, діє недобросовісно.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог з підстав неналежно обраного способу захисту, суд апеляційної інстанції не врахував, що у спорах про фраудаторне відчуження майна належним та ефективним способом захисту є саме визнання такого правочину недійсним, що призводить до повернення майна у власність боржника для подальшого звернення стягнення.

Визнання договору недійсним як такого, що спрямований на уникнення звернення стягнення, та застосування реституції є ефективним способом захисту.

Застосування судом апеляційної інстанції концепції неналежного способу захисту у справі, у якій встановлено фактичне зловживання правом з боку відповідачів та підробку реєстраційних документів, є неправильним тлумаченням статті 16 ЦК України та ігноруванням статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Суд апеляційної інстанції помилково не взяв до уваги обставини, встановлені судами у справі № 523/3827/22, які є преюдиційними для цієї справи, щодо незаконного виведення майна з іпотеки банку та, відповідно, незаконного відчуження ОСОБА_1 земельних ділянок, на одній із яких розташований садовий будинок, відчуження якого, зокрема, оскаржує банк.

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 22 грудня 2025 року касаційну скаргу АТ «Сенс Банк» на постанову Одеського апеляційного суду від 12 листопада 2025 року передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю., суді, які входять до складу колегії суддів: Лідовець Р. А., Луспеник Д. Д.

Ухвалою Верховного Суду від 28 січня 2025 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою АТ «Сенс Банк» на постанову Одеського апеляційного суду від 12 листопада 2025 року з підстав, визначених пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України; витребувано із Пересипського районного суду міста Одеси (у зв`язку з набранням 25 квітня 2025 року чинності Законом України від 26 лютого 2025 року № 4273-ІХ «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» щодо зміни найменувань місцевих загальних судів, найменування Суворовського районного суду м. Одеси змінено на Пересипський районний суд міста Одеси) матеріали цивільної справи № 523/971/24; надано учасникам справи строк для подання відзиву.

У лютому 2026 року матеріали справи № 523/971/24 надійшли до Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги АТ «Сенс Банк», які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з огляду на таке.

Фактичні обставини справи

Суди встановили, що 30 липня 2008 року між АКБ СР «Укрсоцбанк», правонаступником якого є АТ «Укрсоцбанк», та ОСОБА_1 укладений генеральний договір про надання кредитних коштів № 08-660/148-302, згідно з пунктом 8 якого, як забезпечення позичальником виконання зобов`язань перед кредитором за цим договором та додатковими угодами до нього, зокрема, щодо повернення кредиту, оплати нарахованих відсотків, комісій, кредитор одночасно з укладанням цього договору укладає з позичальником іпотечний договір про передачу в іпотеку в забезпечення виконання основного зобов`язання домоволодіння, а також земельну ділянку площею 0,0066 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та земельну ділянку площею 0,0405 гектарів, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

30 липня 2008 року на забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_1 за вказаним кредитним договором між ОСОБА_1 та АКБ СР «Укрсоцбанк» укладений договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Петрушенко Т. А., зареєстрований у реєстрі за № 391, за умовами якого ОСОБА_1 передала в іпотеку банку:

садовий будинок АДРЕСА_3 , та належить іпотекодавцю на підставі рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 10 липня 2007 року у справі № 2-6792/2007, що набрало законної сили 23 липня 2007 року, вартістю 1 077 900,00 грн, що в еквіваленті становить 222 485,96 дол. США;

земельну ділянку площею 0,0066 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , цільове призначення - для ведення садівництва, що наложить іпотекодавцю на підставі державного акта на право приватної власності на землю, виданого Одеською міською Радою народних депутатів, 21 вересня 2000 року, вартістю 100 300,00 грн, що в еквіваленті становить 20 702,60 дол. США;

земельну ділянку площею 0,0405 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 , цільове призначення - для ведення садівництва, що належить іпотекодавцю на підставі державного акта на право приватної власно на землю від 29 червня 1999 року № 165-ХХІІІ, виданого Одеською міською Радою народних депутатів, вартістю 1 578 800 грн, що в еквіваленті становить 325 875,16 дол. США.

Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єктів нерухомого майна від 25 січня 2022 року № 296280022 право іпотеки АКБ СР «Укрсоцбанк» було зареєстроване 30 липня 2008 року.

Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань правонаступником АТ «Укрсоцбанк» є АТ «Альфа-банк», яке змінило назву на АТ «Сенс Банк».

07 грудня 2016 року державний реєстратор Одеської філії ДП «Державний інститут судових економіко-правових та технічних експертних досліджень» Кравець О. В. вніс запис про припинення іпотеки на садовий будинок та земельні ділянки на підставі заочного рішення Приморського районного суду м. Одеси від 02 вересня 2009 року у справі № 2-2065/09.

10 березня 2017 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладений договір дарування садового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Савченко С. В., зареєстрований у реєстрі за № 204.

Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 29 серпня 2023 року у справі № 523/3827/22, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного суду від 07 листопада 2024 року, позов АТ «Сенс Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , державного реєстратора Одеської філії ДП «Державний інститут судових економіко-правових та технічних експертних досліджень» Кравця О. В., третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Савченко С. В., про визнання договорів дарування недійсними, визнання протиправними та скасування рішень, скасування (вилучення) записів щодо припинення іпотеки та обтяжень задоволено.

Визнано протиправним та скасовано рішення державного реєстратора Одеської філії ДП «Державний інститут судових економіко-правових та технічних експертних досліджень» Кравця О. В. від 07 грудня 2016 року № 32836330 та № 32836430 про припинення іпотеки.

Скасовано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис щодо припинення іпотеки (номер запису про іпотеку: 1161110), запис щодо припинення обтяження (реєстраційний номер: 1161172) на об`єкт нерухомості, а саме, земельну ділянку площею 0,0066 га, кадастровий номер 5110137600:21:006:0087, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , які внесені державним реєстратором Одеської філії ДП «Державний інститут судових економіко-правових та технічних експертних досліджень» Кравцем О. В.

Скасовано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис щодо припинення іпотеки (номер запису іпотеки: 1163328), запис щодо припинення обтяження (реєстраційний номер: 1163433) на об`єкт нерухомості, а саме: земельну ділянку площею 0,0405 га, кадастровий номер 5110137600:21:006:0088, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , які внесені державним реєстратором Одеської філії ДП «Державний інститут судових економіко-правових та технічних експертних досліджень» Кравцем О. В.

Внесено запис до Державного реєстру іпотек про обтяження іпотекою нерухомого майна, а саме, земельної ділянки площею 0,0405 га, кадастровий номер: 5110137600:21:006:0088, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер майна: 74019951101, та земельної ділянки площею 0,0066 га, кадастровий номер 5110137600:21:006:0087, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер майна: 73866751101, внесено до Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна запис про обтяження зазначеного нерухомого майна.

Визнано недійсним договір дарування від 10 березня 2017 року, № 210, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Савченко С. В., індексний номер рішення: 34217886.

Визнано недійсним договір дарування від 10 березня 2017 року № 207, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Савченко С. В., індексний номер рішення: 34217339.

Скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 34217886, від 10 березня 2017 року (15:36:37), прийняте приватним нотаріусом Савченко С. В., та рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 34217339, від 10 березня 2017 року (16:23:07), прийняті приватним нотаріусом Савченко С. В.

Поновлено право власності на земельну ділянку площею 0,0405 га, кадастровий номер 5110137600:21:006:0088, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , за ОСОБА_1 .

Поновлено право власності на земельну ділянку площею 0,0066 га, кадастровий номер: 5110137600:21:006:0087, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , за ОСОБА_1 .

Вирішено питання розподілу судових витрат.

У зазначеній справі суди встановили, що ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 28 листопада 2017 року у справі № 522/21828/17 за клопотанням прокурора Одеської місцевої прокуратури № 3 Голубкової М. В. було накладено арешт на об`єкти нерухомого майна: земельну ділянку № НОМЕР_1 , кадастровий номер 5110137600:21:006:0087, за адресою: АДРЕСА_1 ; земельну ділянку № НОМЕР_2 , кадастровий номер 5110137600:21:006:0088, за адресою: АДРЕСА_1 .

У вказаній ухвалі зазначено, що згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру судових рішень, внаслідок вирішення цивільної справи № 2-2065/09 за позовом Відкритого акціонерного товариства «Одесаобленерго» до ОСОБА_3 про відшкодування збитків, завданих внаслідок порушення правил користування електричною енергією, Приморський районний суд м. Одеси 20 березня 2009 року ухвалив судове рішення, яким позов Відкритого акціонерного товариства «Одесаобленерго» (далі - ВАТ «Одесаобленерго») задоволено.

Судове рішення у справі № 2-2065/09 не стосується ОСОБА_1 та зняття обтяження з майна, що перебувало в іпотеці АКБ СР «Укрсоцбанк».

Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною першою статті 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Відповідно до статті 572 ЦК України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов`язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи (частина перша статті 575 ЦК України).

Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом (частина перша статті 3 Закону України «Про іпотеку»).

У частині п`ятій статті 3 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.

У разі порушення боржником основного зобов`язання відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в іпотеку нерухоме майно зареєстровані після державної реєстрації іпотеки (частина шоста статті 3 Закону України «Про іпотеку»).

За частиною першою статті 7 Закону України «Про іпотеку» за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов`язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов`язання.

Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про іпотеку» іпотека припиняється у разі: припинення основного зобов`язання або закінчення строку дії іпотечного договору; реалізації предмета іпотеки відповідно до цього Закону; набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки; визнання іпотечного договору недійсним; знищення (втрати) переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її. Якщо предметом іпотечного договору є земельна ділянка і розташована на ній будівля (споруда), в разі знищення (втрати) будівлі (споруди) іпотека земельної ділянки не припиняється; з інших підстав, передбачених цим Законом.

Відповідно до частин першої, другої статті 23 Закону України «Про іпотеку» у разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою. Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов`язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.

Обтяження нерухомого майна іпотекою підлягає державній реєстрації відповідно до закону. Державна реєстрація застави повітряних та морських суден, суден внутрішнього плавання, космічних об`єктів проводиться у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Іпотекодержатель зобов`язаний звернутися до державного реєстратора із заявою про державну реєстрацію припинення іпотеки не пізніше 14 днів з дня повного погашення боргу за основним зобов`язанням, забезпеченим іпотекою (стаття 4 Закону України «Про іпотеку»).

Правові, економічні, організаційні засади проведення державної реєстрації речових та інших прав, які підлягають реєстрації за цим Законом, та їх обтяжень і спрямовані на забезпечення визнання та захисту державою цих прав, створення умов для функціонування ринку нерухомого майна, визначає Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

У частині третій статті 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначено, що державний реєстратор встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема: відповідність обов`язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення (у випадках, встановлених законом); відповідність повноважень особи, яка подає документи на державну реєстрацію прав та їх обтяжень; відповідність відомостей про нерухоме майно, наявних у Державному реєстрі прав та поданих документах; наявність обтяжень прав на нерухоме майно, зареєстрованих відповідно до вимог цього Закону; наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або договір (угода) пов`язує можливість проведення державної реєстрації виникнення, переходу, припинення прав на нерухоме майно або обтяження таких прав; приймає рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, про відмову в державній реєстрації, про її зупинення, внесення змін до Державного реєстру прав; у разі потреби вимагає подання передбачених законодавством додаткових документів, необхідних для державної реєстрації прав та їх обтяжень; під час проведення державної реєстрації прав, які виникли та оформлені в установленому порядку до 1 січня 2013 року, запитує від органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, які відповідно до чинного на момент оформлення права законодавства проводили таке оформлення, інформацію (довідки, копії документів тощо), необхідну для реєстрації прав та їх обтяжень, якщо такі документи не були подані заявником або якщо документи, подані заявником, не містять передбачених цим Законом відомостей про правонабувача або про нерухоме майно. Органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації, до яких надійшов запит, зобов`язані безоплатно в установленому законодавством порядку протягом трьох робочих днів надати державному реєстратору відповідну інформацію, зокрема щодо оформлених речових прав на нерухоме майно, у тому числі земельні ділянки.

Відповідно до частини першої статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація прав та їх обтяжень проводиться в такому порядку: 1) прийняття/отримання документів для державної реєстрації прав, формування та реєстрація заяви в базі даних заяв; 2) виготовлення електронних копій документів, поданих для державної реєстрації прав, шляхом сканування (у разі подання документів у паперовій формі) та їх розміщення у Державному реєстрі прав; 3) встановлення черговості розгляду заяв, зареєстрованих у базі даних заяв; 4) перевірка документів на наявність підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав та прийняття відповідних рішень; 5) прийняття рішення про державну реєстрацію прав (у разі відсутності підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав); 6) відкриття розділу в Державному реєстрі прав та/або внесення до відкритого розділу або спеціального розділу Державного реєстру прав відповідних відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, про об`єкти та суб`єктів цих прав; 7) формування витягу з Державного реєстру прав про проведену державну реєстрацію прав для подальшого використання заявником; 8) видача/отримання документів за результатом розгляду заяви.

Згідно з частиною четвертою статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державній реєстрації підлягають виключно заявлені речові права на нерухоме майно та їх обтяження, за умови їх відповідності законодавству і поданим/отриманим документам.

Частиною першою статті 31-1 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» встановлено, що реєстраційні дії на підставі рішень судів проводяться виключно на підставі рішень, отриманих у результаті інформаційної взаємодії Державного реєстру прав та Єдиного державного реєстру судових рішень, без подання відповідної заяви заявником.

Підпунктом 1 пункту 1 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 09 листопада 2016 року № 806 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення державної реєстрації прав на нерухоме майно та захисту прав власності» передбачено, що до запровадження інформаційної взаємодії між Державним реєстром речових прав на нерухоме майно та Єдиним державним реєстром судових рішень, передбаченої Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», а також у разі проведення реєстраційних дій на підставі рішень судів, що набрали законної сили, до запровадження відповідної інформаційної взаємодії реєстраційні дії на підставі рішень судів проводяться за зверненням заявника. Державний реєстратор прав на нерухоме майно з метою встановлення набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень на підставі поданого рішення суду обов`язково використовує відомості Єдиного державного реєстру судових рішень за допомогою офіційного веб-порталу судової влади України щодо наявності такого рішення у відповідному реєстрі в електронній формі, відповідності його за документарною інформацією та реквізитами. У разі відсутності рішення суду в Єдиному державному реєстрі судових рішень державний реєстратор прав на нерухоме майно запитує копію такого рішення суду, засвідчену в установленому порядку, від відповідного суду. Направлення запиту до суду про отримання копії рішення суду є підставою для зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Аналіз зазначених вище норм дає підстави для висновку, що при вчиненні відповідних реєстраційних дій державний реєстратор повинен перевіряти відомості щодо наявності рішення суду в Єдиному державному реєстрі судових рішень.

Порушення вищевказаних вимог щодо порядку вчинення реєстраційних дій, встановлення судами факту відсутності відомостей про судове рішення у справі в Єдиному державному реєстрі судових рішень та у відповідних судах у своїй сукупності є достатніми підставами для визнання оскаржуваних дій та рішень відповідача протиправними і їх скасування (постанова Верховного Суду від 05 жовтня 2021 року у справі № 522/19726/18).

Вирішуючи позовні вимоги, суд першої інстанцій встановив, що в ухвалі Приморського районного суду м. Одеси від 28 листопада 2017 року у справі № 522/21828/17 зазначено, що під час досудового розслідування встановлено, що 07 грудня 2016 року Кравець О. В. здійснив реєстрацію припинення іпотеки на об`єкти обтяження, а саме земельну ділянку № НОМЕР_1 (площею 0,0066 га), земельну ділянку № НОМЕР_2 (площею 0,0405 га) та будинок АДРЕСА_5 , іпотекодержателем яких був ПАТ «Укрсоцбанк», правонаступником якого є АТ «Сенс Банк», боржником - ОСОБА_1 , сума основного зобов`язання - 411 000,00 дол. США. Підставою припинення обтяження зазначено рішення суду заочне, серія та номер 2-2065/09, видане 02 вересня 2009 року Приморським районним судом м. Одеси.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 02 вересня 2016 року у справі № 2-2065/09 у Єдиному державному реєстрі судових рішень відсутнє.

Згідно з відповіддю голови Приморського районного суду м. Одеси

Кічмаренка С. М. у провадженні Приморського районного суду м. Одеси перебувала цивільна справа № 2-2065/09 за позовом ВАТ «Одесаобленерго» до ОСОБА_3 про відшкодування збитків, завданих внаслідок порушення правил користування електричною енергією, за наслідками вирішення якої 20 березня 2009 року було ухвалене відповідне судове рішення.

Установивши зазначені обставини, суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог АТ «Сенс Банк» про визнання протиправними та скасування рішень державного реєстратора Кравця О. В.

Натомість суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення місцевого суду, узагальнено послався як на підставу для відмови у задоволенні позову на обрання позивачем неправильного способу захисту. Однак доводів АТ «Сенс Банк» щодо порушення державним реєстратором порядку вчинення реєстраційних дій, зокрема, з огляду на відсутність відомостей про судове рішення у справі

№ 2-2065/09 стосовно ОСОБА_1 , у Єдиному державному реєстрі судових рішень та у відповідному суді не перевірив, а тому дійшов передчасного висновку про відмову у задоволені позову у зв`язку з обранням відповідачем неналежного способу захисту.

Вирішуючи позовні вимоги про визнання недійсним договору дарування від 10 березня 2017 року, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 відчужила садовий будинок АДРЕСА_1 , маючи значну непогашену заборгованість перед АТ «Сенс Банк», з метою уникнення звернення стягнення кредитором на її майно як боржника, тобто діяла недобросовісно.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення місцевого суду, узагальнено послався як на підставу для відмови у задоволенні позову на обрання позивачем неправильного способу захисту, мотиви такого рішення належно не аргументував.

У касаційній скарзі АТ «Сенс Банк» посилається на те, що такий висновок апеляційного суду є помилковим, оскільки застосування судом апеляційної інстанції концепції неналежного способу захисту у справі, у якій встановлено фактичне зловживання правом з боку відповідачів та підробку реєстраційних документів, є неправильним тлумаченням статті 16 ЦК України та ігноруванням статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Перевіряючи доводи позивача, Верховний Суд виходить з того, що вимога про визнання правочину недійсним може бути пред`явлена особами, визначеними у ЦК України та інших законодавчих актах, що встановлюють оспорюваність правочинів, а саме: однією зі сторін правочину або заінтересованою стороною (не стороною правочину), тобто особою, чиї права та/або охоронювані законом інтереси порушує цей правочин. При цьому положення ЦК України не дають визначення поняття «заінтересована особа». Зазначене поняття є оціночним, а тому коло заінтересованих осіб має з`ясовуватись у кожному конкретному випадку залежно від обставин справи та правових норм, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин, якщо інше не встановлено законом. Суди мають надати обґрунтовану оцінку доводам позивача про те, в чому саме полягає заінтересованість позивача щодо спірного правочину, які права та/або інтереси позивача (не сторони договору) порушує оспорюваний ним правочин.

У розумінні наведених положень законодавства оспорювати правочин у суді може одна із сторін правочину або інша заінтересована особа. За відсутності визначення поняття «заінтересована особа» такою особою є кожен, хто має конкретний майновий інтерес в оспорюваному договорі.

Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним, спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.

Особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору (чи його окремих положень), повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, а саме: має довести, що її права та законні інтереси як заінтересованої особи безпосередньо порушені оспорюваним договором і в результаті визнання його (чи його окремих положень) недійсним майнові права заінтересованої особи буде захищено та відновлено.

Отже, реалізуючи право на судовий захист і звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним правочину, стороною якого позивач не є, АТ «Сенс Банк» зобов`язане довести (підтвердити) в установленому законом порядку, яким чином оспорюваний ним договір дарування від 10 березня 2017 року порушує його права та законні інтереси, а суд, у свою чергу, - перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, і, в залежності від встановленого, вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача. Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.

Позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним як такого, що спрямований на уникнення звернення стягнення на майно боржника, відповідно до загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України) на підставі визнання правочину недійсним, визначеній у статті 234 ЦК України або, наприклад, у статті 228 ЦК України (постанова Верховного Суду від 28 лютого 2019 року у справі № 646/3972/16-ц, на яку посилається позивач у касаційній скарзі).

У постанові від 04 червня 2026 року у справі № 910/6654/24 Велика Палата Верховного Суду, зокрема, виснувала про можливість позаконкурсного оспорення господарського договору як фраудаторного.

Метою позаконкурсного оспорення господарського договору як фраудаторного, на переконання Великої Палати Верховного Суду, є повернення боржнику майна задля звернення на нього стягнення, тобто щоб кредитор опинився в тому становищі, яке він мав до вчинення фраудаторного правочину; оспорення правочину має відбуватися за ініціативою кредитора як заінтересованої особи шляхом пред`явлення позовної вимоги про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, рецисорний позов).

Для кваліфікації фраудаторного правочину в позаконкурсному оспоренні як такого, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3, 13 ЦК України), не має значення, що на виконання оспорюваного правочину було передано майно чи відбувся перехід прав, на відміну від фіктивного правочину. Недійсність фраудаторного правочину в позаконкурсному оспоренні має гарантувати інтереси кредитора (кредиторів) «через можливість доступу до майна боржника», навіть і того, що знаходиться в інших осіб.

Належним способом у цьому разі є відновлення становища, яке існувало до порушення, і для повернення майна боржнику оспорення наступних правочинів (реєстраційних дій) щодо цього майна не вимагається. Застосування реституції як наслідку недійсності правочину насамперед відновлює права учасників цього правочину. Інтерес іншої особи полягає в тому, щоб відновити свої права через повернення майна відчужувачу. Якщо повернення майна його відчужувачу не відновлює прав позивача, то суд може застосувати іншій ефективний спосіб захисту порушеного права в межах заявлених позовних вимог.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог АТ «Сенс Банк», суд апеляційної інстанції зазначеного не врахував, доводів позивача про те, що договір дарування від 10 березня 2017 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 , є таким, що укладений між близькими родичами з метою уникнення звернення стягнення на майно боржника, тобто фраудаторним, не перевірив, відповідних висновків стосовно зазначеного не зробив, а отже, дійшов передчасного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог у зв`язку з обранням позивачем неналежного способу захисту, що є підставою для скасування оскаржуваного судового рішення та направлення справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Під час нового розгляду справи суду апеляційної інстанції необхідно звернути увагу на те, що ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 08 квітня 2025 року прийнято до розгляду справу № 910/20182/23 (911/1606/20) (провадження

№ 12-9гс26), судові рішення у якій ухвалені щодо подібних правових питань.

Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду (пункт 2 частини першої статті 409 ЦПК України).

Підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу (пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України).

Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом (частина четверта статті 411 ЦПК України).

З огляду на висновки цієї постанови щодо застосування норм права оскаржувана постанова апеляційного суду підлягає скасуванню, а справа № 523/971/24 - направленню на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416, 419, ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду