ПОСТАНОВА Касаційний адміністративний суд ВС у справі № 480/11805/23

ОСОБА_1 звернулася до Сумського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Харківського національного університету Повітряних Сил ім. Івана Кожедуба, Міністерства оборони України в особі Харківського національного університету повітряних сил ім. Івана Кожедуба, в якій просила визнати недійсним з часу укладення контракт про проходження військової служби (навчання) у Збройних Силах України курсантами вищого військового навчального закладу, військового навчального підрозділу закладу вищої освіти Міністерства оборони України в особі начальника Харківського національного університету Повітряних Сил ім. Івана Кожедуба бригадного генерала ОСОБА_2 , укладений з рекрутом ОСОБА_1 26.08.2022.

Сумський окружний адміністративний суд ухвалою від 22.11.2023 прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження в адміністративній справі.

Ухвалою від 24.11.2025 Сумський окружний адміністративний суд у порядку частини тринадцятої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) залишив позовну заяву без руху, оскільки після відкриття провадження у справі встановив, що позивачка звернулася до суду з пропущенням місячного строку звернення до суду та не подавала заяву про поновлення такого строку.

Суд першої інстанції встановив, що спір виник у зв`язку з прийняттям позивачки на публічну службу, а тому до спірних правовідносин застосовується місячний строк звернення до суду, передбачений частиною п`ятою статті 122 КАС України.

Оскільки контракт було укладено 26.08.2022, а з позовом про визнання його недійсним позивачка звернулася лише 30.11.2023, тобто більш ніж через рік після його укладення, суд першої інстанції дійшов висновку про пропуск установленого законом місячного строку звернення до суду.

У зв`язку з цим позивачці було надано строк для подання до суду заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду із зазначенням підстав для його поновлення та наданням доказів, що підтверджують поважність причин пропуску цього строку.

На виконання вимог зазначеної ухвали позивачка подала заяву про поновлення строку звернення до суду, у якій зазначила, що не мала у своєму розпорядженні тексту та примірника укладеного контракту. Його текст вона отримала лише у вересні 2023 року разом із документами, доданими до позовної заяви в іншій справі про стягнення з неї коштів.

27.09.2023, у межах місячного строку з дня отримання тексту контракту, позивачка подала зустрічну позовну заяву про визнання цього контракту недійсним. Ухвалою суду від 17.10.2023 зустрічну позовну заяву було повернуто.

Після отримання зазначеної ухвали позивачка 30.10.2023 звернулася до суду з окремим позовом у цій справі. З огляду на наведені обставини вона вважала, що строк звернення до суду пропущено з поважних причин.

Сумський окружний адміністративний суд ухвалою від 23.12.2025, залишеною без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 20.04.2026, відмовив у задоволенні заяви позивачки про поновлення строку звернення до суду та залишив позовну заяву без розгляду.

Залишаючи позовну заяву без розгляду, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що в матеріалах справи міститься копія контракту, підписаного 26.08.2022 позивачкою. У пункті 8-1 вказаного контракту міститься підпис позивачки, який засвідчує отримання нею другого примірника контракту.

З огляду на це суди дійшли висновку, що позивачка ознайомилася зі змістом контракту та отримала його примірник саме під час його підписання 26.08.2022. Водночас позивачка не посилалася на обставини втрати, викрадення чи знищення отриманого нею примірника контракту.

У зв`язку з цим суди зазначили, що саме лише посилання позивачки на відсутність у неї примірника контракту суди визнали недостатнім для підтвердження цієї обставини, оскільки обов`язок забезпечити збереження отриманого примірника контракту покладався на неї як на сторону цього контракту.

Не погодившись з ухвалою Сумського окружного адміністративного суду від 23.12.2025 та постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 20.04.2026, позивач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить зазначені судові рішення скасувати, а справу направити до Сумського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.

На обґрунтування касаційної скарги позивачка зазначила, що суди попередніх інстанцій помилково відхилили її доводи про отримання тексту контракту лише під час розгляду іншої справи за позовом про стягнення з неї коштів.

У цьому контексті позивачка наголосила, що на момент підписання контракту у 2022 році вона не досягла повноліття, а тому сам факт проставлення нею підпису та ознайомлення зі змістом контракту, на її думку, не може свідчити про свідоме вчинення відповідних дій особою з повною цивільною дієздатністю.

Відповідач не подав відзиву на касаційну скаргу. Про відкриття касаційного провадження у справі повідомлений належним чином.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

У статті 55 Конституції України визначено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Частиною першою статті 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Право на судовий захист реалізується особою шляхом подання позовної заяви до суду, яку, відповідно до частини першої статті 122 КАС України, може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів.

Законодавче закріплення строків звернення з адміністративним позовом до суду є гарантією стабільності публічно-правових відносин, призначенням якої є забезпечення своєчасної реалізації права на звернення до суду, стабільної діяльності суб`єктів владних повноважень при здійсненні управлінських функцій. Дотримання строків звернення до адміністративного суду є однією з умов дисциплінування учасників публічно-правових відносин, якщо ці відносини стали спірними.

Установлення строків звернення до адміністративного суду у системному зв`язку з принципом правової визначеності слугує меті забезпечення передбачуваності для відповідача (як правило, суб`єкта владних повноважень в адміністративних справах) та інших осіб того, що зі спливом установленого проміжку часу прийняте рішення, здійснена дія (бездіяльність) не матимуть поворотної дії в часі та не потребуватимуть скасування, а правові наслідки прийнятого рішення або вчиненої дії (бездіяльності) не будуть відмінені у зв`язку з таким скасуванням. Тобто встановлені строки звернення до адміністративного суду сприяють уникненню ситуації правової невизначеності щодо статусу рішень, дій (бездіяльності) суб`єкта владних повноважень.

За загальним правилом, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (частина друга статті 122 КАС України).

Частиною третьою статті 122 КАС України передбачено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Такий інший випадок визначено частиною п`ятою статті 122 КАС України. Відповідно до вказаної норми для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Зі змісту наведених норм слідує, що для звернення до адміністративного суду з позовом щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлено місячний строк і цей строк обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

При цьому, законодавець визнав строк в один місяць достатнім для того, щоб у справах цієї категорії особа, яка вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушено її права, свободи чи інтереси, визначилася, чи звертатиметься вона до суду з позовом за їх захистом.

Колегія суддів звертає увагу на те, що процесуальні норми КАС України, якими врегульовано перебіг строків звернення до суду, визначають, що перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів і не пов`язує їх з моментом, коли особа почала вважати, що діями, рішеннями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень ці права чи інтереси порушено.

День, коли особа дізналася про порушення свого права - це встановлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів. Доказами того, що особа знала про порушення своїх прав, є, зокрема, умови, за яких вона мала реальну можливість дізнатися про порушення своїх прав.

Якщо цей день встановити точно неможливо, то його строк обчислюється з дня, коли особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав (свобод чи інтересів). Поняття «повинен був дізнатися» необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені (постанова Верховного Суду від 21.02.2020 № 340/1019/19).

Наслідки пропуску строку звернення до суду визначені статтею 123 КАС України.

Відповідно до частини першої статті 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.

Згідно з частиною третьою цієї статті, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Системний аналіз положень статті 123 КАС України дає підстави для висновку, що передумовою настання відповідних наслідків для позивача у спірних правовідносинах є надання можливості останньому скористатися правом подати заяву, в якій вказати інші причини поважності пропущеного строку, ніж ті, які були зазначені в первинній заяві про поновлення строку у разі визнання їх судом неповажними.

Відповідно до частини першої статті 121 КАС України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Особа, яка заявляє відповідне клопотання, згідно із частиною першою статті 77 КАС України повинна навести доводи і подати докази на підтвердження того, що пропуск такого строку дійсно пов`язаний з об`єктивно непереборними обставинами чи істотними перешкодами.

При цьому, норми КАС України не дають визначення поважних причин пропуску строку звернення до адміністративного суду. Водночас поважними є такі причини пропуску процесуального строку, які унеможливлюють або ускладнюють можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк, є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду, та підтверджені належними і допустимими доказами. Незнання про порушення своїх прав через байдужість або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.

Згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію з прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження (стаття 13 Конвенції).

ЄСПЛ у пунктах 37 та 38 рішення від 18.11.2010 у справі «Мушта проти України» нагадав, що право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ до суду, не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення. Однак такі обмеження не можуть обмежувати реалізацію цього права в такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено. Ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету, та має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями. Норми, які регламентують строки подання скарг, безумовно, передбачаються для забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані. Водночас такі норми або їх застосування мають відповідати принципу юридичної визначеності та не перешкоджати сторонам використовувати наявні засоби.

У рішенні від 03.04.2008 у справі «Пономарьов проти України» ЄСПЛ указав, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Однією з таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення в їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. Від судів вимагається вказувати підстави. У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційних повноважень судів ні в часі, ні в підставах для поновлення строків (параграф 41).

У своїй практиці ЄСПЛ сформував підхід, відповідно до якого встановлення обмежень доступу до суду у зв`язку з пропуском строку звернення повинне застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання, необхідно звертати увагу на обставини справи (справи «Белле проти Франції», «Ільхан проти Туреччини», «Пономарьов проти України», «Щокін проти України» та інші).

Зокрема, аналіз практики ЄСПЛ дозволяє виокремити такі обґрунтування на користь прийняття рішення про поновлення пропущеного строку звернення до суду: 1) рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві; щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права (справа «Белле проти Франції»); 2) не можуть бути встановлені обмеження щодо реалізації права на судовий захист у такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено; ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету, та має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями (справа «Мушта проти України»); 3) суворе застосування строку без урахування обставин справи може бути непропорційним щодо цілі забезпечення правової визначеності та належного здійснення правосуддя, а також перешкоджати використанню доступних засобів правового захисту (справа «Станьо проти Бельгії»).

Отже, при вирішенні питання про поновлення строку звернення до адміністративного суду суд має надати оцінку обставинам, які слугували перешкодою для своєчасного звернення до суду.

Застосовуючи наведені висновки до обставин цієї справи, колегія суддів погоджується із судами попередніх інстанцій, що позивачка пропустила строк звернення до суду без поважних причин.

Як установили суди, 26 серпня 2022 року позивачка власноруч підписала контракт про проходження військової служби (навчання), а в пункті 8-1 цього контракту міститься її підпис, яким засвідчено отримання другого його примірника. Отже, саме на момент підписання контракту позивачці були відомі як факт його укладення, так і його умови.

Посилання позивачки на те, що фактично текст контракту вона отримала лише у вересні 2023 року під час розгляду іншої судової справи, не спростовує встановлених судами обставин. Саме по собі твердження про відсутність у неї примірника контракту, за наявності в ньому підпису про його отримання, не є достатнім доказом такої обставини. Водночас позивачка не посилалася на втрату, викрадення, знищення контракту чи інші об`єктивні обставини, які унеможливлювали його збереження або своєчасне звернення до суду.

Колегія суддів також відхиляє доводи касаційної скарги про те, що на момент підписання контракту позивачка не досягла 18-річного віку, а тому її підпис не може свідчити про належне ознайомлення з його змістом.

Відповідно до абзацу четвертого частини першої статті 20 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» на військову службу (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів приймаються особи віком від 17 років, у тому числі ті, яким 17 років виповнюється в рік початку військової служби. Отже, законодавець прямо передбачив можливість укладення такого контракту особою, яка досягла 17-річного віку.

Тому сам факт неповноліття позивачки на момент підписання контракту не спростовує того, що вона особисто брала участь у його укладенні, підписала його та засвідчила отримання другого примірника. Вік позивачки також не свідчить про відсутність у неї фактичної обізнаності щодо укладення контракту та його змісту.

При цьому питання про те, чи впливала відсутність у позивачки повної цивільної дієздатності на дійсність контракту, стосується обґрунтованості заявлених позовних вимог і підлягає вирішенню під час розгляду справи по суті. Натомість для визначення початку перебігу строку звернення до суду значення має момент, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про обставини, з якими вона пов`язує порушення своїх прав, а не момент, коли вона усвідомила їх можливу юридичну кваліфікацію чи отримала правову можливість сформулювати відповідні позовні вимоги.

Оскільки позивачка була безпосередньою учасницею укладення контракту, підписала його та проходила на його підставі військову службу (навчання), вона знала або принаймні повинна була знати про всі фактичні обставини, на яких ґрунтується її вимога про визнання контракту недійсним, ще з моменту його укладення.

Подання позивачкою зустрічного позову у вересні 2023 року та подальше звернення з окремим позовом після його повернення не усувають наслідків пропуску строку, який на той час уже сплив. Ці обставини характеризують дії позивачки після того, як вона вирішила оскаржити контракт, однак не пояснюють, які об`єктивні та непереборні перешкоди унеможливлювали її звернення до суду протягом установленого законом строку.

Крім того, доводи позивачки про її неповноліття на момент укладення контракту не пояснюють тривалого зволікання зі зверненням до суду після досягнення нею повноліття.

Навіть за умови визнання неповноліття обставиною, яка могла впливати на можливість самостійної реалізації позивачкою права на судовий захист, така обставина припинилася з дня досягнення нею повноліття. Проте з цього моменту до подання позову також минув установлений частиною п`ятою статті 122 КАС України місячний строк, а об`єктивних перешкод, які унеможливлювали звернення до суду протягом цього періоду, позивачка не навела.

Водночас колегія суддів акцентує увагу, що неповноліття позивачки саме собою не означало відсутності можливості судового захисту її прав. До досягнення повноліття такі права могли бути реалізовані за участю її законних представників - батьків, які також не могли не знати про укладення контракту.

Отже, посилання на неповноліття не спростовує факту обізнаності позивачки та її батьків про укладення контракту та його умови, а також не підтверджує існування об`єктивних і непереборних перешкод для своєчасного звернення до суду як до, так і після досягнення нею повноліття.

За таких обставин суди попередніх інстанцій обґрунтовано визнали наведені позивачкою причини пропуску строку неповажними та залишили позовну заяву без розгляду.

Частиною першою статті 350 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки при ухваленні судових рішень суди попередніх інстанцій порушень норм процесуального права не допустили, колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України,