ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 521/18811/21

1. Описова частина

У листопаді 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив скасувати свідоцтво про право власності від 08 жовтня 2012 року НОМЕР_1 , видане виконавчим комітетом Одеської міської ради про право приватної власності ОСОБА_5 на житловий будинок з господарськими будівлями, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 ; скасувати рішення Одеської міської ради про передання у власність ОСОБА_5 земельної ділянки, кадастровий номер 5110137300:47:010:0035, що розташована за цією адресою.

Як на обґрунтування заявлених вимог, з урахуванням заяви про зміну підстав позову позивач посилався на те, що відповідно до пункту 6 рішення виконкому Іллічівської районної ради депутатів трудящих «Про надання земельних ділянок для індивідуального житлового будівництва в АДРЕСА_3» від 07 липня 1952 року № 441 ОСОБА_6 надано земельну ділянку № 6 площею 460,0 кв.м для індивідуального будівництва. ОСОБА_6 розпочала на ній будівництво будинку АДРЕСА_2 і, не закінчивши, вирішила його продати. Дід позивача ОСОБА_7 у 1956 році придбав у ОСОБА_6 незавершене будівництвом домоволодіння за 10 000,00 руб., про що свідчать розписки від 09 березня, 04 квітня, 01 червня 1956 року. ОСОБА_6 передала ОСОБА_7 договір на забудову від 19 березня 1953 року, дозвіл на виконання робіт, генеральний план ділянки, проєкт та ключі від будинку. ОСОБА_7 добудував та облаштував придбаний будинок і заселився до нього зі своєю сім`єю: дружиною ОСОБА_5 ; сином ОСОБА_8 ; сином ОСОБА_9 .

З метою створення належних умов проживання для своєї сім`ї позивач разом з батьком відповідача здійснили реконструкцію будинку, внаслідок чого в 1994-1996 роках він набув теперішнього вигляду.

За таких обставин позивач вважає, що він набув право спільної власності на спірне домоволодіннія, або на частину матеріалів, що були використані при його реконструкції, й, відповідно, набув майнових прав на участь в здачі реконструйованого будинку в експлуатацію з наступною реєстрацію права спільної власності на цей будинок. Проте право власності на спірне домоволодіння було протиправно оформлено ОСОБА_5 одноособово, яка згодом приватизувала земельну ділянку під будинком. Вказане майно в подальшому успадкувала ОСОБА_2 .

Малиновський районний суд м. Одеси рішенням від 19 грудня 2023 року в задоволенні позову відмовив.

Рішення суду першої інстанції мотивоване недоведеністю позовних вимог. Позивач не надав належних доказів того, що він брав участь в реконструкції будинку, наявність згоди власника на проведення такої реконструкції, укладення між власником і позивачем договору, що передбачав отримання ним у власність відповідної частки реконструйованого будинку, проведення відповідної реконструкції у встановленому законом порядку.

Одеський апеляційний суд постановою від 26 червня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив частково, рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 19 грудня 2023 року змінив у частині мотивування, виклавши її в редакції цієї постанови. В решті рішення суду залишив без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що позивач не довів належним чином порушення його прав та законних інтересів ОСОБА_2 , яка у встановленому законом порядку набула права власності на спірний будинок та спірну земельну ділянку.

Апеляційний суд дослідив питання дотримання балансу інтересів сторін спору на предмет переваги між захистом порушеного права позивача та правом відповідача ОСОБА_2 володіти, користуватися і розпоряджатися цим майном.

У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду, адвокат Ларіонов С. Б. як представник ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 19 грудня 2023 року та постанову Одеського апеляційного суду від 26 червня 2025 року і ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Підставою касаційного оскарження заявник зазначає те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 17 квітня 2024 року у справі № 127/12240/22, від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17, від 11 січня 2023 року у справі № 548/741/21 від 27 червня 2018 року у справі № 925/797/17, від 20 травня 2021 року у справі № 361/953/16-ц, від 30 травня 2018 року у справі № 923/466/17, від 21 січня 2020 року у справі № 915/1844/18, від 09 березня 2021 року у справі № 756/4120/16-ц, від 05 лютого 2020 року у справі № 904/750/19, від 06 травня 2020 року у справі № 120/4617/18-а, від 27 травня 2020 року у справі № 442/2771/17, від 16 вересня 2020 року у справі № 278/657/18, від 28 лютого 2019 року у справі № 522/3665/17;

- відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування статей 79 та 185 ЦК УРСР 1922 року або статті 136 ЦК УРСР 1922 року у подібних правовідносинах;

- суд не дослідив зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України);

- суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження, огляд доказів щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункт 3 частини третьої статті 411 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Спірний будинок збудовано у складі трьох окремих квартир, і порядок користування визначався за взаємною згодою трьох спадкоємців ОСОБА_7 (дід позивача).

Баба відповідача, ОСОБА_5 , на підставі підробленого технічного паспорта та недостовірної декларації про готовність об`єкта до експлуатації отримала свідоцтво про право власності на будинок від 08 жовтня 2012 року. У подальшому ОСОБА_5 подарувала спірний будинок ОСОБА_8 , після смерті якого домоволодіння успадкувала ОСОБА_2 .

ОСОБА_5 до 2012 року не вчиняла дій, які свідчили б про відсутність у позивача права користування та володіння спірним майном.

Відповідно до технічного паспорта 2009 року спірний будинок є самочинним будівництвом, проектна документація не надана, будинок має трьох користувачів: ОСОБА_5 , ОСОБА_8 , ОСОБА_1 . Однак, у технічному паспорті 2012 року зазначено лише одного користувача - ОСОБА_5 .

Суди встановили, що будинок збудовано ще у 1986 році, однак не надали оцінки обставинам, зазначеним у декларації, щодо побудови цього будинку у 2007 році ОСОБА_5 одноосібно. Суди не витребували домову книгу на спірний будинок, не дослідили коло осіб, та час їх проживання у будинку з 1956 року. Також суди не надали оцінки фактам, установленим у рішеннях судів у справі № 2-4174/09, зокрема тому, що ОСОБА_5 і ОСОБА_8 визнали, що фактичним власником спірного будинку також є ОСОБА_1 .

Суди не врахували недопустимість суперечливої поведінки на шкоду іншій особі.

Позивач оспорює не правомірність володіння власністю відповідачем, а правомірність оформлення у власність триквартирного будинку ОСОБА_5 , що позбавило права позивача на проживання, користування та володіння майном.

Ухвалою Верховного Суду від 10 вересня 2025 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

15 вересня 2025 року справа надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Рішенням виконкому Іллічівської райради депутатів трудящих м. Одеси від 07 липня 1952 року № 441 ОСОБА_10 виділено для індивідуального житлового будівництва земельну ділянку площею 460 кв.м. в АДРЕСА_3 (копія архівної виписки).

З копії акта від 27 березня 1954 року відомо, що ОСОБА_10 уклала договір на право забудови від 19 березня 1953 року, і станом на дату складення акта було побудовано частину будівлі розміром 3,6х3,4 м, яка мала дві капітальні та дві некапітальні стіни, тимчасовий дах, вікно і двері.

09 березня 1956 року між ОСОБА_10 і ОСОБА_7 укладено договір, відповідно до умов якого ОСОБА_7 придбав недобудований будинок, комунікації, будівельні матеріали.

Відповідно до умов договору ОСОБА_7 передано договір на право забудови, дозвіл на проведення робіт, акт встановлення меж ділянки, генеральний план та креслення для будівництва будинку. ОСОБА_6 було сплачено 10 000,00 руб.

ОСОБА_7 перебував у зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_5

ОСОБА_7 і ОСОБА_5 є батьками ОСОБА_9 (батько позивача) та ОСОБА_8 (батько відповідача).

Станом на 05 травня 1954 року до складу спірного житлового будинку входили житлова будівля літ. «А», сарай літ. «Б», вбиральня літ. «В», льох літ. «Г» (матеріали технічної інвентаризації).

Станом на 03 червня 1986 року до складу спірного житлового будинку входили житлова будівля літ. «А», що складалась з трьох квартир загальною площею 160,2 кв. м, житловою площею 99,0 кв. м, гараж літ. «Ж», сараї літ. «И», «К», «Л», М».

Станом на 12 січня 1993 року до складу домоволодіння входили житлова будівля літ. «А», що складалась з трьох квартир загальною площею 160,2 кв. м, житловою площею 99,0 кв.м, гараж літ. «Ж», сараї літ. «И», «К», «Л», М», навіс літ. «Н» .

Станом на 14 вересня 2010 року житловий будинок складається з житлового будинку літ. «А» площею 159,4 кв. м, житловою площею 92,7 кв. м, гаража літ. «Ж», сараїв літ. «И», «К», «М», «Р», навісу літ. «Н», літньої кухні літ. «О», душової літ. «П» (копія висновку про технічний стан будинку).

08 жовтня 2012 року виконавчий комітет Одеської міської ради видав ОСОБА_5 свідоцтво про право власності на спірний житловий будинок, який складається з житлового будинку літ. «А» загальною площею 159,4 кв. м, житловою площею 92,7 кв. м, гаража літ. «Ж», сараїв літ. «И», «К», «М», «Р», навісу літ. «Н», літньої кухні з погрібом літ. «О», душової літ. «П», відображених в технічному паспорті від 05 липня 2012 року.

Відповідно до декларації про готовність об`єкта до експлуатації «Будівництво житлового будинку господарських будівель та споруд на АДРЕСА_1 », що зареєстрована Інспекцією ДАБК в Одеській області від 10 травня 2012 року № OD 14212073312, ОСОБА_5 власними силами у період з березня 2006 року до березня 2007 року здійснила будівництво вказаного будинку за проектною документацією, розробленою ТОВ «ВК «Слід», об`єкт складається з житлового будинку літ. «А» загальною площею 159,4 кв. м, житловою площею 92,7 кв. м, гаража літ. «Ж», сараїв літ. «И», «К», «М», «Р», навісу літ. «Н», літньої кухні літ. «О», душової літ. «П».

Рішенням Одеської міської ради від 29 жовтня 2014 року № 5729-VI передано ОСОБА_5 безоплатно земельну ділянку для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) площею 0,0508 га на АДРЕСА_2 , кадастровий номер ділянки 5110137300:47:010:0035.

04 лютого 2015 року ОСОБА_5 подарувала своєму синові ОСОБА_8 житловий будинок і земельну ділянку.

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_9 .

ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_5 .

ІНФОРМАЦІЯ_3 помер ОСОБА_11 , після його смерті відповідач успадкувала за заповітом спірний житловий будинок та земельну ділянку (копії свідоцтв про право на спадщину за заповітом від 06 листопада 2019 року).

Свідки ОСОБА_12 , ОСОБА_13 пояснили, що позивач у 2000 році добудував туалет, що в матеріалах технічної інвентаризації не відображено.

Свідок ОСОБА_14 (дружина позивача) пояснила, що частину будинку, де мешкає вона з чоловіком, будували ОСОБА_7 і ОСОБА_5 в 70-х роках, позивач добудував без відповідного оформлення ванну, частину кухні та сарай.

Свідок ОСОБА_15 пояснила, що відповідну частину будинку збудували ОСОБА_7 і ОСОБА_5 та подарували позивачу на весілля.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Верховний Суд, перевіривши правильність застосування судом норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Згідно з частиною першою статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Спір між сторонами виник щодо житлового будинку, розбудову якого проведено в період з моменту його придбання ОСОБА_7 у 1956 році до червня1986 року.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 стверджував, що він разом з батьком відповідача здійснив реконструкцію будинку, внаслідок чого в 1994-1996 роках будинок набув теперішнього вигляду.

Відповідно до статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

За правилами частин першої і третьої статті 5 ЦК України, акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

Відповідно до статті 112 ЦК УРСР (що діяв на момент спірних правовідносин) майно може належати на праві спільної власності двом або кільком колгоспам чи іншим кооперативним та іншим громадським організаціям, або державі і одному чи кільком колгоспам або іншим кооперативним та іншим громадським організаціям, або двом чи кільком громадянам. Розрізняється спільна власність з визначенням часток (часткова власність) або без визначення часток (сумісна власність).

Володіння, користування і розпорядження майном при спільній частковій власності провадиться за згодою всіх учасників, а при відсутності згоди - спір вирішується судом (частина перша статті 113 ЦК УРСР).

Коли учасник спільної часткової власності на жилий будинок збільшить в ньому за свій рахунок корисну площу будинку шляхом прибудови, надбудови або перебудови, проведеної за згодою решти учасників і в установленому порядку, частки учасників у спільній власності на будинок і порядок користування приміщеннями в ньому підлягають відповідній зміні (стаття 119 ЦК УРСР).

Згідно зі статтею 17 Закону України «Про власність» (що діяв на момент спірних правовідносин) майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім`ї, є їх спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними. Майно, придбане внаслідок спільної праці громадян, що об`єдналися для спільної діяльності, є їх спільною частковою власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними. Розмір частки кожного визначається ступенем його трудової участі.

У пункті 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 04 жовтня 1991 року № 7 «Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок» звернув увагу судів, що відповідно до статті 12 Закону України «Про власність» у приватній власності громадян можуть знаходитись жилі будинки, збудовані на відведеній у встановленому порядку земельній ділянці або придбані на законних підставах, наприклад, за договором купівлі-продажу, міни, дарування, за правом спадщини. Оскільки згідно зі статтею 17 Земельного кодексу Української РСР і статтею 14 Закону України «Про власність» земельна ділянка для будівництва жилого будинку і господарських будівель надається громадянину у приватну власність, участь інших осіб у будівництві не створює для них права приватної власності на жилий будинок, крім випадків, коли це передбачено законом. Згідно зі статтями 16 і 17 Закону України «Про власність», таке право, зокрема, виникає, коли будівництво велось подружжям в період шлюбу - жилий будинок у зв`язку з цим є їх спільною сумісною власністю, або велось за рахунок спільної праці членів сім`ї- жилий будинок стає їх спільною сумісною власністю, якщо інше не було встановлено письмовою угодою між ними. Інші особи, які приймали участь у будівництві жилого будинку (його купівлі) не на підставі угоди про створення спільної власності, яка відповідає законодавству, вправі вимагати не визнання права власності на будинок, а відшкодування своїх затрат на будівництво (купівлю будинку), якщо допомогу забудовнику (покупцю) вони надавали не безоплатно. Таке ж право за цих умов належить членам сім`ї власника жилого будинку, якщо вони приймали участь лише у будівництві підсобних будівель (літньої кухні, сараю, тощо) і підсобних приміщень або коли їх затрати на ремонт жилого будинку перевищували покладений на них статтею 156 Житлового кодексу Української РСР обов`язок

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 17 червня 2026 року, справа № 1527/2-86/11.

У цій справі суди встановили, що 08 жовтня 2012 року ОСОБА_5 видано свідоцтво про право власності на спірний житловий будинок.

Рішенням Одеської міської ради від 29 жовтня 2014 року № 5729-VI ОСОБА_5 передано безоплатно земельну ділянку для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд.

ОСОБА_5 у 2015 році подарувала спірний будинок і земельну ділянку ОСОБА_8 , а після його смерті спірне майно успадкувала ОСОБА_2 .

Звертаючись до суду із позовом, позивач вважав, що він набув право спільної власності на спірне домоволодіннія або на частину матеріалів, оскільки він брав участь при реконструкції цього будинку у 1994-1996 роках й, відповідно набув майнових прав на участь в здачі його в експлуатацію з наступною реєстрацію права спільної власності.

Відповідно до частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Апеляційний суд, встановивши, що позивач не довів яким чином ОСОБА_2 , яка у встановленому законом порядку набула права власності на спірний будинок та спірну земельну ділянку, порушила його права та законні інтереси, а також не довів, що оскаржене свідоцтво про право власності на спірний будинок та рішення органу місцевого самоврядування видані з порушенням встановленого законом порядку та порушують його права, зважаючи, що в матеріалах справи немає договору про спільне будівництво спірного будинку, дозвільних документів органів місцевого самоврядування на зміну договору безстрокового користування земельною ділянкою та договору забудови земельної ділянки, а також документів, які підтверджують витрати позивача на будівництво, правильно погодився із висновком суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову, змінивши мотиви такої відмови.

Аргументи касаційної скарги, що суди не витребували домової книги на спірний будинок, не дослідили кола осіб та час їх проживання у будинку з 1956 року, не спростовують висновків суду, адже встановлення цих обставин не підтверджує права власності позивача на будинок та факту порушення відповідачем прав чи законних інтересів позивача.

Твердження скаржника про те, що ОСОБА_5 і ОСОБА_8 визнали ОСОБА_1 фактичним власником спірного будинку під час розгляду справи № 2-4174/09, на увагу не заслуговують, адже рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 26 березня 2009 року (справа № 2-4174/09) було скасовано у зв`язку із нововиявленими обставинами, про що зазначав сам позивач (ухвала суду від 27 липня 2010 року у справі № 2-6715/10).

Інші аргументи касаційної скарги висновків судів не спростовують, зводяться до незгоди з ними, необхідності здійснення переоцінки фактичних обставин справи, що перебуває поза межами повноважень Верховного Суду (стаття 400 ЦПК України).

Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судового рішення, касаційний суд не встановив.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції і постанови апеляційного суду - без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду