ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 752/7406/21

1. У березні 2021 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, у якому із урахуванням заяви про збільшення позовних вимог остаточно просила:

- визнати протиправними, незаконними дії Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» (далі - ТОВ «Вердикт Капітал») щодо незаконного отримання статусу нового кредитора за кредитним договором від 22 лютого 2008 року № 77.1/АА-00505.08.02, за яким кредит був отриманий у іноземній валюті на споживчі цілі;

- визнати договір № 14 про відступлення права вимоги від 22 травня 2019 року в частині передачі новому кредитору вимог за кредитним договором від 22 лютого 2008 року № 77.1/АА-00505.08.02 недійсним в частині відступлення прав вимоги до ТОВ «Вердикт Капітал»;

- застосувати наслідки недійсності правочину шляхом визнання недійсними торгів з продажу квартири АДРЕСА_1 згідно з протоколом від 29 березня 2021 року № 531901 та торгів з продажу квартири АДРЕСА_2 , згідно протоколу від 02 квітня 2021 року № 532634;

- стягнути з ТОВ «Вердикт Капітал» моральну та матеріальну шкоду в сумі

20 000 доларів США.

2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ТОВ «Вердикт Капітал» не має ліцензії як фінансова установа, тому не може бути фактором у факторингових правовідносинах. При цьому договір про відступлення прав вимоги порушує умови справедливості і приводить до істотного дисбалансу інтересів сторін, адже новий кредитор не має правосуб`єктності в частині відсутності генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій.

3. З огляду на викладене вважала, що оспорюваний договір повинен бути визнаний недійсним із застосуванням наслідків недійсності договору у спосіб визнання недійсними торгів з продажу квартири АДРЕСА_1 згідно з протоколом від 29 березня 2021 року № 531901 та визнання недійсними торгів з продажу квартири

АДРЕСА_2 згідно з протоколом від 02 квітня 2021 року № 532634.

4. Крім того, позивач вважала, що недійсним договором та його наслідками була спричинена майнова та моральна шкода, яку вона оцінила у 20 000 доларів США.

5. Київський районний суд м. Одеси рішенням від 29 березня 2023 року у задоволенні позову відмовив.

6. Суд першої інстанції виходив з того, що позов не містить обґрунтування саме недійсності правочину (договору про відступлення прав вимоги від 22 травня

2019 року № 14), відповідно до умов якого ПАТ «Родовід Банк» відступило ТОВ «Вердикт Капітал», а ТОВ «Вердикт Капітал» набуло право вимоги заборгованості за договорами кредиту, в тому числі за кредитним договором від 22 лютого 2008 року № 77.1/АА-00505.08.2.

7. Посилання на неможливість ТОВ «Вердикт Капітал» бути фактором як на підставу недійсності договору не передбачена законодавцем, але може бути визнана судом як наслідок нікчемності договору, що у свою чергу вже було предметом дослідження у справі № 752/7990/13-ц під час розгляду заяви ТОВ «Вердикт Капітал» про заміну сторони виконавчого провадження, та не може повторно розглядатись в іншому провадженні, адже це порушує принцип юридичної визначеності та обов`язковості судового рішення.

8. Незгода сторони із прийнятим рішенням (у вигляді ухвали суду першої інстанції або постанови апеляційного суду) може бути предметом розгляду у касаційному суді, а не окремим спором у іншому провадженні.

9. Таким чином, суд вважав недоведеними позовні вимоги про визнання недійсним договору про відступлення прав вимоги від 22 травня 2019 року № 14, укладеного між ПАТ «Родовід Банк» і ТОВ «Вердикт Капітал», в частині передачі вимог за кредитним договором від 22 лютого 2008 року № 77.1/АА-00505.08.2.

10. Інші вимоги вважав похідними від вимог про визнання правочину недійсними, тому підстав для їх задоволення не вбачав також.

11. Одеський апеляційний суд постановою від 21 січня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив частково. Рішення Київського районного суду м. Одеси від 29 березня 2023 року змінив, виклав його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

12. Суд апеляційної інстанції погодився із висновками місцевого суду про відмову у задоволенні позову, проте вказав на інші мотиви такої відмови.

13. Зауважив, що відповідно до свідоцтва про реєстрацію фінансової установи від 04 лютого 2010 року ФК № 249 ТОВ «Вердикт Капітал» є фінансовою компанією та має право здійснювати фінансові послуги, зокрема надавати послуги факторингу без отримання ліцензії та/або дозволів відповідно до законодавства.

14. Тож, ТОВ «Вердикт Капітал», яке є юридичною особою, на момент укладення договору купівлі-продажу кредитного портфелю - 22 травня 2019 року, мало статус фінансової установи за законодавством України, було внесене до Державного реєстру фінансових установ України, що позивач не спростувала під час розгляду справи, та мало право відповідно до додатку до свідоцтв про реєстрацію фінансової установи, які є невід`ємними частинами свідоцтва про реєстрацію фінансових послуг, здійснювати фінансову послугу у виді факторингу без отримання ліцензії та/або дозволів на такий вид фінансової послуги.

15. ТОВ «Вердикт Капітал» не здійснювало валютні операції, на проведення яких необхідна ліцензія Національного банку України, в тому числі не використовувало іноземну валюту, як засіб платежу, отже, укладений між ПАТ «Родовід Банк» та ТОВ «Вердикт Капітал» договір не містить ознак валютної операції.

16. З огляду на вказане апеляційний суд виснував, що ТОВ «Вердикт Капітал» мало право на укладення оспорюваного договору без наявності ліцензій на здійснення валютних операцій, оскільки така ліцензія необхідна лише при укладенні кредитного валютного договору. Водночас, ТОВ «Вердикт Капітал» не укладало з боржником кредитний договір, а право вимоги за кредитним договором, яке переходить до юридичної особи за договором факторингу не є валютною операцією, яка потребує наявності генеральної або індивідуальної ліцензії.

17. Одеський апеляційний суд додатковою постановою від 15 квітня 2025 року заяву ТОВ «Вердикт Капітал» задовольнив частково. Стягнув з

ОСОБА_1 на користь ТОВ «Вердикт Капітал» витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 4 000 грн.

18. Ухвалюючи додаткову постанову суд апеляційної інстанції вказував, що обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

19. Вказав на невідповідність заявлених стороною відповідача витрат на професійну правничу допомогу критерію розумності та співмірності із виконаною роботою, внаслідок чого обрахована вартість наданих адвокатом послуг підлягала зменшенню до 4 000 грн.

20. У поданій у квітні 2025 року до Верховного Суду касаційній скарзі представник ОСОБА_1 адвокатка Курило В. Г. просила рішення Київського районного суду м. Одеси від 29 березня 2023 року та постанову Одеського апеляційного суду від 21 січня 2025 року скасувати, а у справі ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

21. У поданій у травні 2025 року до Верховного Суду касаційній скарзі представник ОСОБА_1 адвокатка Курило В. Г. просила додаткову постанову Одеського апеляційного суду від 15 квітня 2025 року скасувати.

22. Наведені у касаційних скаргах доводи містили підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження.

23. Представник заявника вважає, що суд апеляційної інстанції послався на свідоцтво про реєстрацію фінансової установи, яке ніби-то підтверджує право ТОВ «Вердикт Капітал» на здійснення факторингової діяльності, проте не перевірив належним чином, чи охоплювала фактична діяльність відповідача у 2019 році саме операції з факторингу споживчих (валютних) кредитів, та чи дотримувався відповідач нормативних вимог, адже формальна наявність свідоцтва не виключає порушення імперативних норм, зокрема щодо порядку та добросовісності здійснення такої діяльності.

24. Суд не врахував, що предметом договору було право вимоги за кредитом, номінованим у іноземній валюті. Новий кредитор фактично набув право стягувати валютний борг (або еквівалент у гривні) з позичальника, не будучи банком, а тому такий перехід права вимоги впливає на валютні права та обов`язки позичальника і не може розглядатися лише як внутрішній розрахунок між фактором і цедентом.

25. Окрім того суд першої інстанції не дав належної оцінки тій обставині, що ціна договору відступлення (1,05% від боргу) не є ринковою та явно не відображає справжню вартість прав вимоги. Угода була здійснена з порушенням принципів справедливості та добросовісності, а тому має розцінюватися як така, що суперечить публічному порядку. Також суд першої інстанції фактично відмовив у захисті, вказавши, що питання недійсності договору вже розглядалося при вирішенні заяви про заміну сторони у виконавчому провадженні, і не може переглядатися знову.

26. Касаційна скарга також містить посилання на те, що суди застосували норми права без урахування висновків щодо їх застосування у подібних правовідносинах, які викладені у постановах Верховного Суду від 11 вересня 2018 року у справі

№ 909/968/16.

27. Представник заявника зауважує, що після ухвалення рішення у справі з`явилися нові обставини та матеріали, які підтверджують аргументи скаржниці щодо неправомірності дій ТОВ «Вердикт Капітал» та несправедливості залишення чинним договору факторингу. Сторона позивача отримала правовий висновок в якому детально проаналізовано дії ТОВ «Вердикт Капітал» та обставини укладення договору. У ньому встановлені факти щодо заниженої ціни продажу портфеля боргів (1,05%). Розпочате кримінальне провадження № 22021000000000363 щодо можливих шахрайських дій, вчинених посадовими особами ТОВ «Вердикт Капітал» та іншими особами. ОСОБА_2 звернулася до слідчих органів із заявою про визнання її потерпілою у цьому провадженні. Фактично позивач є жертвою системного злочину, який розслідується правоохоронними органами. Ця обставина не могла бути відома на момент розгляду справи судами нижчих інстанцій, але тепер її слід врахувати для повноти оцінки ситуації. Зазначені нові матеріали не можуть бути безпосередньо досліджені судом касаційної інстанції з огляду на межі перегляду, однак вони слугують додатковим обґрунтуванням необхідності перегляду оскаржених рішень.

28. У касаційній скарзі на додаткову постанову представник заявниці зауважує, що суд не врахував доводів про те, що заявлені витрати не підтверджені доказами реального обсягу наданих послуг, не відповідають критеріям розумності, обґрунтованості та необхідності, що узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, яка викладена у постанові від 10 листопада 2021 року у справі № 761/39948/18. Крім того, суд не надав можливості належним чином заперечити проти розрахунків, поданих ТОВ «Вердикт Капітал», чим порушив принцип змагальності та рівності сторін.

Узагальнені доводи осіб, які подали відзиви на касаційні скарги

29. У поданому у червні 2025 року до Верховного Суду відзиві на касаційну скаргу представник ПАТ «Родовід Банк» адвокат Кібець Р. Р. у задоволенні касаційних скарг просив відмовити, а оскаржені судові рішення залишити без змін.

30. Вказує, що суд апеляційної інстанції зробив правильні висновки, щодо відсутності підстав для задоволення позову, адже позивач не довела, що положення спірного правочину суперечать вимогам законодавства.

31. У поданому у червні 2025 року до Верховного Суду відзиві на касаційну скаргу представник ТОВ «Вердикт Капітал» адвокат Бурдюг Т. В. у задоволенні касаційних скарг просила відмовити, а оскаржені судові рішення залишити без змін.

32. Вважає, що доводи касатора є необґрунтованими, правомірність правонаступництва ТОВ «Вердикт Капітал» вже було предметом дослідження у справі № 752/7990/13-ц під час розгляду заяви про заміну сторони виконавчого провадження. Крім того зміст оспореного договору також був досліджений судами обох попередніх інстанцій.

33. Верховний Суд ухвалою від 26 травня 2025 року відкрив провадження у цій справі та витребував справу із Київського районного суду м. Одеси.

34. Справа № 752/7406/21 надійшла до Верховного Суду 16 червня 2025 року.

Фактичні обставини справи, з`ясовані судами

35. Голосіївський районний суд м. Києва заочним рішенням від 24 вересня

2013 року стягнув з ОСОБА_3 на користь ПАТ «Родовід Банк» заборгованість за кредитним договором, що складається із суми поточної заборгованості за кредитним договором у розмірі 13 435,55 доларів США, суми поточної заборгованості за процентами за кредитним договором - 573,63 доларів США, суми простроченої заборгованості за кредитним договором - 40 597,21 доларів США, суми простроченої заборгованості за процентами за кредитом - 28 145,67 доларів США, суми пені за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитним договором - 1 530 858,21 грн, суми пені за несвоєчасне погашення процентів за кредитним договором - 1 046 291,69 грн, 3 % річних від простроченого кредиту - 23 445,18 грн, 3 % річних від суми прострочених процентів за кредитним договором - 14 351,67 грн. Вирішив питання щодо розподілу судових витрат. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовив.

36. У лютому 2014 року, прізвище позивача ОСОБА_3 було змінене на ОСОБА_3 .

37. 22 травня 2019 року ПАТ «Родовід Банк» та ТОВ «Вердикт Капітал» уклали договір № 14 про відступлення прав вимоги, відповідно до якого ПАТ «Родовід Банк» відступило ТОВ «Вердикт Капітал», а ТОВ «Вердикт Капітал» набуло право вимоги заборгованості за договорами кредиту, в тому числі за договором кредиту

№ 77.1/АА-00505.08.2.

38. Голосіївський районний суд м. Києва ухвалою від 02 липня 2020 року, яку постановою від 23 червня 2021 року залишив без змін Київський апеляційний суд, задовольнив заяву ТОВ «Вердикт Капітал» та замінив стягувача ПАТ «Родовід Банк» на ТОВ «Вердикт Капітал» у виконавчому провадженні з виконання заочного рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 24 вересня 2013 року у справі

№ 752/7990/13-ц за позовом ПАТ «Родовід Банк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості.

39. Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

40. Відповідно до положень частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

41. Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

42. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

43. Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

44. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційні скарги не підлягають задоволенню з таких підстав.

45. За приписами статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним, як способу захисту, є усталеним у судовій практиці.

46. Статтею 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

47. За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 ЦК України).

48. Відповідно до частин третьої та четвертої статті 656 ЦК України предметом договору купівлі-продажу може бути право вимоги, якщо вимога не має особистого характеру. До договору купівлі-продажу права вимоги застосовуються положення про відступлення права вимоги, якщо інше не встановлено договором або законом. До договору купівлі-продажу на біржах, конкурсах, аукціонах (публічних торгах), договору купівлі-продажу валютних цінностей і цінних паперів застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено законом про ці види договорів купівлі-продажу або не випливає з їхньої суті.

49. У частині першій статті 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

50. Як зазначено у частині першій статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

51. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

52. За частиною першою статті 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

53. Відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

54. У частині першій статті 516 ЦК України зазначено, що заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

55. Отже, правова природа договору відступлення права вимоги полягає в тому, що у конкретному договірному зобов`язанні первісний кредитор замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений договором, в якому виникло таке зобов`язання.

56. Одним із випадків відступлення права вимоги є факторинг (фінансування під відступлення права грошової вимоги).

57. Визначення факторингу міститься у статті 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність», у якій зазначено, що факторинг - це придбання права вимоги на виконання зобов`язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на себе ризик виконання таких вимог і прийом платежів.

58. Статтею 1077 ЦК України передбачено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.

59. Пунктом 1 розпорядження Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг від 06 лютого 2014 року № 352 «Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг та внесення змін до розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 03 квітня 2009 року № 231» до фінансової послуги факторингу віднесено сукупність таких операцій з фінансовими активами (крім цінних паперів та похідних цінних паперів): фінансування клієнтів - суб`єктів господарювання, які уклали договір, з якого випливає право грошової вимоги; набуття відступленого права грошової вимоги, у тому числі, права вимоги, яке виникне в майбутньому, до боржників за договором, на якому базується таке відступлення; отримання плати за користування грошовими коштами, наданими у розпорядження клієнта, у тому числі, шляхом дисконтування суми боргу, розподілу відсотків, винагороди, якщо інший спосіб оплати не передбачено договором, на якому базується відступлення.

60. Отже, положеннями статей 512, 1077 ЦК України проведено розмежування правочинів, предметом яких є відступлення права вимоги, а саме: правочини з відступлення права вимоги (цесія) та договори факторингу.

61. З аналізу статей 512-518 ЦК України можна зробити такий висновок щодо суб`єктного складу правочинів з відступлення права вимоги: відповідно до статті 2 цього Кодексу учасниками цесії можуть бути будь-яка фізична або юридична особа.

62. Разом з тим, з огляду на частину першу статті 1077 ЦК України та частину п`яту статті 5 Закону України «Про банки і банківську діяльність» суб`єктний склад у договорі факторингу має три сторони: клієнта, яким може бути фізична чи юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності (частина друга статті 1079 ЦК України), фактора, яким може бути банк або інша банківська установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції (частина третя статті 1079 ЦК України) та боржник, тобто набувач послуг чи товарів за первинним договором.

63. У пункті 1 частини першої статті 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», норми якого є спеціальними, вказано, що фінансовими установами є банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди й компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг, а у випадках, прямо передбачених законом, - інших послуг (операцій), пов`язаних із наданням фінансових послуг.

64. У частинах першій, другій статті 7 цього ж Закону зазначено, що юридична особа, яка має намір надавати фінансові послуги, зобов`язана звернутися до відповідного органу державного регулювання ринків фінансових послуг протягом тридцяти календарних днів з дати державної реєстрації для включення її до державного реєстру фінансових установ.

65. Отже, фактор для надання фінансової послуги повинен бути включеним до Державного реєстру фінансових установ.

66. Щодо розмежування за предметом договору, то під час цесії може бути відступлене право як грошової, так і не грошової (роботи, товари, послуги) вимоги. ЦК України передбачає лише перелік зобов`язань, у яких заміна кредитора не допускається (статті 515 ЦК України). Предметом договору факторингу може бути лише право грошової вимоги (як такої, строк платежу за якою настав, так і майбутньої грошової вимоги (стаття 1078 ЦК України).

67. Згідно з пунктом 5 частини першої статті 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» фінансова послуга - це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.

68. За змістом пункту 11 частини першої статті 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» факторинг є фінансовою послугою.

69. Метою укладення договору відступлення права вимоги є безпосередньо передання такого права. Метою договору факторингу є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника.

70. При цесії право вимоги може бути передано як за плату, так і безоплатно. За договором факторингу відступлення права вимоги може відбуватися виключно за плату.

71. Ціна договору факторингу визначається розміром винагороди фактора за надання клієнтові відповідної послуги. Розмір винагороди фактора може встановлюватись по-різному, наприклад, у твердій сумі; у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається; у вигляді різниці між номінальною вартістю вимоги, зазначеної у договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю.

72. Якщо право вимоги відступається «за номінальною вартістю» без стягнення фактором додаткової плати, то в цьому випадку відносини факторингу відсутні, а відносини сторін регулюються загальними положеннями про купівлю-продаж із урахуванням норм стосовно заміни кредитора у зобов`язанні (частина третя статті 656 ЦК України).

73. Договір факторингу спрямований на фінансування однією стороною другої сторони шляхом надання в її розпорядження певної суми грошових коштів. Вказана послуга за договором факторингу надається фактором клієнту за плату, розмір якої визначається договором. При цьому, сама грошова вимога, передана клієнтом фактору, не може розглядатись як плата за надану останнім фінансову послугу. Плата за договором факторингу може бути у формі різниці між реальною ціною вимоги і ціною, передбаченою в договорі, право вимоги за яким передається.

74. Згідно з частиною першою статті 1084 ЦК України, якщо відповідно до умов договору факторингу фінансування клієнта здійснюється шляхом купівлі у нього фактором права грошової вимоги, фактор набуває права на всі суми, які він одержить від боржника на виконання вимоги, а клієнт не відповідає перед фактором, якщо одержані ним суми є меншими від суми, сплаченої фактором клієнтові.

75. Також розмежування розглядуваних договорів здійснюється за їх формою: правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредитору (стаття 513 ЦК України). Оскільки факторинг визначено пунктом 3 частини першої статті 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність» кредитною операцією, вимоги до такого договору визначені у статті 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».

76. Згідно з частинами першою, третьою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

77. Отже, виходячи зі змісту статті 215 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненим правочином.

78. При вирішенні позову про визнання недійсним договору враховуються загальні приписи статей 3, 15, 16 ЦК України. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було на час пред`явлення позову порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене та в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний та ефективний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулося.

79. Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 16 жовтня 2020 року у справі № 910/12787/17 виснувала, що особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору (чи його окремих положень), повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, а саме: має довести, що її права та законні інтереси як заінтересованої особи безпосередньо порушені оспорюваним договором і в результаті визнання його (чи його окремих положень) недійсним майнові права заінтересованої особи буде захищено та відновлено.

80. Заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 516 ЦК України).

81. Відповідно до частини першої статті 517 ЦК України первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.

82. Таким чином, у ЦК України встановлена можливість замінити кредитора у зобов`язанні шляхом відступлення права вимоги новому кредитору, вчинивши відповідний правочин у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким відступається.

83. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 (провадження № 12-1гс21, пункт 38) навела такі ознаки, притаманні договору відступлення права вимоги: 1) предметом договору є відступлення права вимоги виконання обов`язку у конкретному зобов`язанні; 2) зобов`язання, у якому відступлене право вимоги, може бути як грошовим, так і не грошовим (передача товарів, робіт, послуг тощо); 3) відступлення права вимоги може бути оплатним чи безоплатним; 4) форма договору відступлення права вимоги має відповідати формі договору, у якому виникло відповідне зобов`язання; 5) наслідком договору відступлення права вимоги є заміна кредитора у зобов`язанні.

84. Як вже зазначалось вище, відповідно до статті 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.

85. Банк має право укласти договір факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги), за яким він передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони за плату, а друга сторона відступає або зобов`язується відступити банку своє право грошової вимоги до третьої особи.

86. Згідно зі статтею 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. У цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається.

87. Сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції (стаття 1079 ЦК України).

88. За частиною першою статті 4 Закону про фінансові послуги фінансовими вважаються такі послуги: торгівля валютними цінностями; залучення фінансових активів із зобов`язанням щодо наступного їх повернення; фінансовий лізинг; надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту; надання гарантій; фінансові платіжні послуги; у сфері страхування; діяльність у системі накопичувального пенсійного забезпечення; професійна діяльність на ринках капіталу; факторинг; банківські та інші фінансові послуги, що надаються відповідно до Закону України «Про банки і банківську діяльність». Отже, факторинг є фінансовою послугою.

89. Апеляційний суд встановив, що відповідно до свідоцтва про реєстрацію фінансової установи від 04 лютого 2010 року ФК № 249 ТОВ «Вердикт Капітал» є фінансовою компанією та має право здійснювати фінансові послуги, зокрема надавати послуги факторингу без отримання ліцензії та/або дозволів відповідно до законодавства, отже є правильним висновок суду апеляційної інстанції про те, що ТОВ «Вердикт Капітал», яке є юридичною особою, на момент укладення договору купівлі-продажу кредитного портфелю - 22 травня 2019 року, мало статус фінансової установи за законодавством України, було внесене до Державного реєстру фінансових установ України та мало право відповідно до додатку до свідоцтв про реєстрацію фінансової установи, які є невід`ємними частинами свідоцтва про реєстрацію фінансових послуг, здійснювати фінансову послугу у вигляді факторингу без отримання ліцензії та/або дозволів на такий вид фінансової послуги.

90. Отже, встановивши, що ТОВ «Вердикт Капітал» не здійснювало валютні операції, на проведення яких необхідна ліцензія Національного банку України, в тому числі не використовувало іноземну валюту, як засіб платежу, колегія суддів вважає також правильним висновок суду апеляційної інстанції про те, що укладений між ПАТ «Родовід Банк» та ТОВ «Вердикт Капітал» договір не містить ознак валютної операції.

91. Верховний Суд у постанові від 11 грудня 2019 року у справі № 755/12702/16-ц виснував, що відсутність у юридичної особи ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями не може бути підставою для задоволення вимог щодо визнання договору факторингу частково недійсним, адже ліцензія є необхідною при укладенні кредитного валютного договору, проте право вимоги за кредитним договором, яке переходить до юридичної особи за договором факторингу не є валютною операцією, яка потребує наявності генеральної або індивідуальної ліцензії. Сторонами вказаного договору не використовувалась іноземна валюта, як засіб платежу.

92. У постановах Верховного Суду від 10 липня 2019 року у справі

№ 204/7396/15-ц та від 20 листопада 2019 року у справі № 336/6704/13-ц вказано, що відсутність у юридичної особи ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями не може бути підставою для задоволення вимог щодо визнання договору факторингу частково недійсним, адже ліцензія є необхідною при укладенні кредитного валютного договору, проте право вимоги за кредитним договором, яке переходить до юридичної особи за договором факторингу, не є валютною операцією, яка потребує наявності генеральної або індивідуальної ліцензії.

93. Подібні за змістом висновки викладені також у постановах Верховного Суду від 09 липня 2020 року у справі № 752/18402/16-ц, від 04 листопада 2020 року у справі № 562/3925/18, від 27 вересня 2023 року у справі № 295/4526/14, від 18 травня

2022 року у справі № 592/11042/20 та інших.

94. З огляду на вказане апеляційний суд зробив правильний висновок про те, що ТОВ «Вердикт Капітал» мало право на укладення оспорюваного договору без наявності ліцензій на здійснення валютних операцій, оскільки така ліцензія необхідна лише при укладенні кредитного валютного договору. Водночас, ТОВ «Вердикт Капітал» не укладало з боржником кредитний договір, а право вимоги за кредитним договором, яке переходить до юридичної особи за договором факторингу не є валютною операцією, яка потребує наявності генеральної або індивідуальної ліцензії.

95. Викладеним також спростовуються аналогічні за змістом арґументи касаційної скарги які зводяться до того, що суд апеляційної інстанції послався на свідоцтво про реєстрацію фінансової установи, яке нібито підтверджує право ТОВ «Вердикт Капітал» на здійснення факторингової діяльності, проте не перевірив належним чином, чи охоплювала фактична діяльність відповідача у 2019 році саме операції з факторингу споживчих (валютних) кредитів, та чи дотримувався відповідач нормативних вимог, адже формальна наявність свідоцтва не виключає порушення імперативних норм, зокрема щодо порядку та добросовісності здійснення такої діяльності. А також не врахував, що предметом договору було право вимоги за кредитом, номінованим у іноземній валюті. Новий кредитор фактично набув право стягувати валютний борг (або еквівалент у гривні) з позичальника, не будучи банком, а тому такий перехід права вимоги впливає на валютні права та обов`язки позичальника і не може розглядатися лише як внутрішній розрахунок між фактором і цедентом.

96. Довід касаційної скарги про те, що суд першої інстанції не дав належної оцінки тій обставині, що ціна договору відступлення (1,05% від боргу) не є ринковою та явно не відображає справжню вартість прав вимоги, а угода була здійснена з порушенням принципів справедливості та добросовісності, а тому має розцінюватися як така, що суперечить публічному порядку а також про те, що місцевий суд фактично відмовив у захисті, вказавши, що питання недійсності договору вже розглядалося при вирішенні заяви про заміну сторони у виконавчому провадженні, і не може переглядатися знову колегія суддів відхиляє, оскільки викладене було враховане судом апеляційної інстанції під час апеляційного перегляду справи за апеляційною скаргою ОСОБА_1 .

97. Крім того, відповідно до статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. В частині другій цієї статті передбачено, що правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. Виділяючи правочин, що порушує публічний порядок, як окремий вид нікчемних правочинів, ЦК України виходить зі змісту самої протиправної дії та небезпеки її для інтересів держави і суспільства загалом, а також значимості порушених інтересів внаслідок вчинення такого правочину. При цьому категорія публічного порядку застосовується не до будь-яких правовідносин у державі, а лише щодо суттєвих основ правопорядку. З огляду на зазначене, публічний порядок - це публічно-правові відносини, які мають імперативний характер і визначають основи суспільного ладу держави. Отже, положеннями статті 228 ЦК України визначено перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок.

98. Заявниця не довела, а суди не встановили, що на момент укладення договору про відступлення права вимоги на користь ТОВ «Вердикт Капітал» існували обставини, у зв`язку із якими такий правочин може порушувати публічний порядок.

99. Посилання касаційної скарги на те, що суди застосували норми права без урахування висновків щодо їх застосування у подібних правовідносинах, які викладені у постановах Верховного Суду від 11 вересня 2018 року у справі

№ 909/968/16 колегія суддів відхиляє, оскільки правові висновки апеляційного суду висновкам суду касаційної інстанції, викладеним у означеній постанові не суперечать.

100. Довід касаційної скарги про те, що після ухвалення рішення у справі з`явилися нові обставини та матеріали, які підтверджують аргументи скаржниці щодо неправомірності дій ТОВ «Вердикт Капітал» та несправедливості залишення чинності договору факторингу колегія суддів відхиляє, оскільки суд касаційної інстанції є судом права, а не факту і згідно з вимогами процесуального закону не здійснює переоцінки доказів у зв`язку з тим, що це перебуває поза межами його повноважень.

101. Крім того процесуальним законом чітко визначений порядок та строки подачі доказів сторонами та іншими учасниками справи.

102. Щодо доводів касаційної скарги стосовно порушень під час ухвалення апеляційним судом додаткової постановиколегія суддів зазначає таке.

103. Верховний Суд відхиляє довід касаційної скарги про те, що суд не врахував доводи про те, що заявлені витрати не підтверджені доказами реального обсягу наданих послуг, не відповідають критеріям розумності, обґрунтованості та необхідності, що узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, яка викладена у постанові від 10 листопада 2021 року у справі № 761/39948/18, оскільки викладене спростовується змістом додаткової постанови де апеляційний суд встановив факт невідповідності заявлених стороною відповідача витрат на професійну правничу допомогу критерію розумності, та співмірності із виконаною роботою, а тому вважав, що обрахована вартість наданих адвокатом послуг підлягає зменшенню до 4 000 грн.

104. Посилання на неврахування правового висновку Верховного Суду, який був викладений у постанові від 10 листопада 2021 року у справі № 761/39948/18 колегія суддів відхиляє, оскільки за наслідками пошуку у Єдиному державному реєстрі судових рішень така постанова відсутня.

105. Довід про те, що суд не надав можливості належним чином заперечити проти розрахунків, поданих ТОВ «Вердикт Капітал», чим порушив принцип змагальності та рівності сторін колегія суддів відхиляє також з огляду на таке.

106. Європейський суд з прав людини зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (DIYA 97 v. UKRAINE, № 19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року).

107. Європейський суд з прав людини вказав, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції, якщо апеляційне оскарження існує в національному правовому порядку, держава зобов`язана забезпечити особам під час розгляду справи в апеляційних судах, в межах юрисдикції таких судів, додержання основоположних гарантій, передбачених статтею 6 Конвенції, з урахуванням особливостей апеляційного провадження, а також має братись до уваги процесуальна єдність судового провадження в національному правовому порядку та роль в ньому апеляційного суду. «Право на суд», одним із аспектів якого є право доступу, не є абсолютним і може підлягати обмеженням; їх накладення дозволене за змістом, особливо щодо умов прийнятності апеляційної скарги. Проте такі обмеження повинні застосовуватись з легітимною метою та повинні зберігати пропорційність між застосованими засобами та поставленого метою (VOLOVIK v. UKRAINE, 15123/03, § 53, 55, ЄСПЛ, від 06 грудня 2007 року).

108. Відповідно до частини першої статті 17 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

109. Суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, зокрема якщо стосовно певної позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення. Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів із дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення. Додаткове рішення або ухвалу про відмову в прийнятті додаткового рішення може бути оскаржено (стаття 270 ЦПК України).

110. Ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом (частина перша статті 8 ЦПК України).

111. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі

№ 911/3312/21 зазначено, що положення частини четвертої статті 270 ЦПК України (частини четвертої 244 ГПК України) про те, що у разі необхідності суд може викликати сторони або інших учасників справи в судове засідання, не виключають обов`язку суду повідомити сторони про призначення судового засідання з розгляду заяви про розподіл судових витрат відповідно до частини другої статті 246 ЦПК України (частини другої статті 221 ГПК України) чи повідомити їх про прийняття заяви до розгляду (якщо провадження у справі є письмовим).

112. Обов`язок суду повідомити учасників справи про місце, дату і час судового засідання є реалізацією однією із основних засад (принципів) цивільного судочинства - відкритості судового процесу. Невиконання (неналежне виконання) судом цього обов`язку призводить до порушення не лише права учасника справи бути повідомленим про місце, дату і час судового засідання, але й основних засад (принципів) цивільного судочинства. Розгляд справи в суді першої інстанції за відсутності учасника справи, якого не було повідомлено про місце, дату і час судового засідання, є обов`язковою та безумовною підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення судом апеляційної інстанції, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 522/18010/18).

113. З матеріалів справи відомо, що 20 лютого 2025 року суд апеляційної інстанції здійснив повідомлення учасників справи щодо судового засідання, яке було призначене на 15 квітня 2025 року на 11 год. 30 хв.

114. ОСОБА_1 була повідомлена за допомогою поштової кореспонденції, яка була надіслана за адресою, вказаною позивачем у позовній заяві та апеляційній скарзі: АДРЕСА_3 (а. с. 226, том 3).

115. Отримання поштового відправлення ОСОБА_1 , яке мало місце 28 лютого 2025 року підтверджується рекомендованим повідомленням з трек-номером 0610233417389 (а. с. 230, том 3).

116. За змістом статей 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності та диспозитивності. Особа на власний розсуд користується своїми процесуальними правами, обов`язками відповідно до зазначених положень, а також положень, визначених статтями 43, 49 цього Кодексу.

117. Таким чином, позивач була обізнана про існування справи в суді та розгляд питання про ухвалення апеляційним судом додаткового рішення, але не скористався своїми процесуальним правом на подання заперечень, хоча мала об`єктивну можливість це зробити.

118. Колегія суддів перевірила інші доводи касаційних скарг на предмет законності судових рішень виключно в межах заявлених в суді першої інстанції вимог та які безпосередньо стосуються правильності застосування апеляційним судом норм матеріального і дотримання норм процесуального права, у зв`язку із чим, не вдається до аналізу і перевірки інших доводів, які за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів та встановлення обставин, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Висновок за результатами розгляду касаційних скарг

119. Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

120. З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційні скарги без задоволення, а оскаржені судові рішення без змін, оскільки доводи касаційних скарг висновків судів не спростовують.

Щодо судових витрат

121. Згідно з підпунктами «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції має вирішити питання щодо нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; щодо розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із переглядом справи у суді касаційної інстанції.

122. Оскільки касаційні скарги залишені без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України, немає.

Керуючись статтями 401, 406, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду