ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 694/1845/22

ОПИСОВА ЧАСТИНА

У жовтні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - Звенигородська державна нотаріальна контора, про визнання заповіту нікчемним та застосування наслідків нікчемності правочину.

Позов обґрунтовано тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 у віці 96 років померла рідна баба позивача ОСОБА_4 . Оскільки мати позивача ОСОБА_5 померла раніше своєї матері, то право на частину спадкового майна баби перейшло до нього за правом представлення.

За життя баба позивача складала декілька заповітів, останній був складений

18 жовтня 2019 року в с. Моринці Звенигородського району Черкаської області та посвідчений секретарем виконавчого комітету Моринської сільської ради Звенигородського району Кириченко Л. М., зареєстрований у реєстрі за № 122.

За змістом вказаного заповіту все своє майно ОСОБА_4 заповіла своїй дочці ОСОБА_2 , хоча попередніми заповітами спадкодавець заповідала все майно дочкам та онукам у рівних частинах.

Позивач вказував, що померла ОСОБА_4 останні роки свого життя мала проблеми із зором та взагалі нічого не бачила, не орієнтувалася в оточуючому просторі, а тому позивач був змушений знайти їй доглядальницю. Також ОСОБА_4 мала проблеми з опорно-руховим апаратом, їй було важко пересуватися, а протягом всього

2019 року вона перебувала в лежачому положенні, постійно потребувала сторонньої допомоги, яку надавала доглядальниця або позивач, коли приїздив у село, щоб привезти продукти харчування та ліки.

В останні місяці життя ОСОБА_4 взагалі перестала впізнавати оточуючих, погано сприймала все, що відбувалося навколо неї.

Позивач вважав, що заповіт від 18 жовтня 2019 року є нікчемним, оскільки він не відповідає вимогам чинного законодавства. Крім того, заповіт посвідчено секретарем виконавчого комітету Моринської сільської ради Звенигородського району Кириченко Л. М., яка, на переконання позивача, не мала на це відповідних повноважень.

Вказує, що заповіт від 18 жовтня 2019 року був завчасно надрукований

ОСОБА_6 та містить підпис ОСОБА_4 , у той час як остання у зв`язку із фактичною сліпотою була позбавлена можливості прочитати написану інформацію та поставити власноручний підпис у тексті документа без стороннього втручання.

Ці обставини ставлять під сумнів законність форми, порядку посвідчення заповіту та свободу волевиявлення спадкодавця. Також в оспорюваному заповіті відсутня вказівка на те, що він складений за місцем проживання ОСОБА_4 та не вказано причини цього.

За наведених обставин ОСОБА_1 просив суд визнати нікчемним заповіт ОСОБА_4 від 18 жовтня 2019 року, посвідчений секретарем виконавчого комітету Моринської сільської ради Звенигородського району Черкаської області Кириченко Л. М., згідно з яким ОСОБА_4 заповіла усе своє майно ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та застосувати наслідки нікчемного правочину.

Звенигородський районний суд Черкаської області рішенням від 21 листопада

2023 року, залишеним без змін постановою Черкаського апеляційного суду від 25 червня 2024 року, відмовив ОСОБА_1 у задоволенні позову.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції керувався тим, що вимога позивача про визнання заповіту нікчемним не є ефективним способом захисту порушеного права. Суд також зазначив, що позивачем не доведено і у справі не встановлено, що у заповідача були дефекти волі та волевиявлення під час складання і посвідчення заповіту.

Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції та зазначив, що за клопотанням позивача судом призначалася почеркознавча експертиза, за висновком якої підписи в заповітах від 27 серпня 2015 року, 07 вересня 2015 року та 18 жовтня 2019 року, а також відповідні підписи в Книзі реєстрації нотаріальних дій виконані різними особами. Водночас суд апеляційної інстанції звернув увагу, що згідно з дослідницькою частиною висновку експертом вказано, що під час порівняльного дослідження встановлені розбіжності в координації рухів, розлад якої спричинений різними чинниками, серед яких виконання підпису в якихось незвичних умовах, навмисна зміна почерку, вікові зміни почерку, порушення координації рухів, що є характерним для осіб похилого віку та виснував, що з висновку експерта достеменно не встановлено, що підпис в оспорюваному заповіті виконаний не ОСОБА_4 , а іншою особою.

14 серпня 2024 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_3 , засобами поштового зв`язку, звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Звенигородського районного суду Черкаської області від 21 листопада 2023 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 25 червня 2024 року, у якій представник заявника, посилаючись на неправильне судами попередніх інстанцій норма матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати вказані судові рішення і ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

У касаційній скарзі як на підставу касаційного оскарження судових рішень заявник посилається:

- на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України (суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 30 січня 2023 року у справі № 472/566/19 (провадження № 61-938св22), від 22 січня 2020 року у справі № 674/461/16-ц (провадження № 61-34764св18), від 09 січня 2019 року у справі № 759/2328/16 (провадження № 61-5800зпв18) та постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 463/5896/14-ц (14-90цс19), крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку);

- на пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України (судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу).

Заявник звертає увагу, що суди необґрунтовано відхилили та не взяли до уваги висновок судово-почеркознавчої експертизи, в якому зазначено, що рукописний текст (підпис) від імені ОСОБА_4 у заповітах від 07 вересня 2015 року, від 27 серпня 2015 року та від 18 жовтня 2019 року виконані різними особами. Висновок експерта доводить ту обставину, що підпис померлої бабусі в оскаржуваному заповіті підроблений, оскільки на відміну від заповітів від 27 серпня 2015 року та від 07 вересня 2015 року позивач не був присутній під час його складання.

У зв`язку з відсутністю підпису померлої бабусі на оскаржуваному заповіті зміст заповіту не підтверджує особисту волю померлої і розпорядження заповідача, що свідчить про нікчемність заповіту від 18 жовтня 2019 року, який не створює будь-яких юридичних наслідків.

Відзив на касаційну скаргу не подано.

Провадження у суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 11 листопада 2024 року у складі колегії суддів

Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Фаловської І. М. відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою, витребував справу із суду першої інстанції, надав строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06 квітня 2026 року визначено колегію суддів для розгляду цієї справи у такому складі: Сердюк В. В. (суддя-доповідач), Осіян О. М., Сакара Н. Ю.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ІНФОРМАЦІЯ_1 у віці 96 років померла ОСОБА_4 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 , виданим повторно Виконавчим комітетом Моринської сільської ради Звенигородського району Черкаської області 04 січня 2020 року, актовий запис № 34 (а. с.10).

ОСОБА_1 є рідним онуком померлої ОСОБА_4 (а. с. 11-15).

27 серпня 2015 року ОСОБА_4 склала заповіт, в якому все своє майно заповіла дочці ОСОБА_2 та онукам ОСОБА_1 , ОСОБА_7 в рівних частках.

07 вересня 2015 року ОСОБА_4 склала заповіт, в якому заповіла 1/2 частину свого майна дочці ОСОБА_2 та по 1/4 частині онукам ОСОБА_1 , ОСОБА_7 (а. с. 17-21).

18 жовтня 2019 року ОСОБА_4 склала заповіт, яким все належне їй майно заповіла дочці ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Заповіт посвідчений секретарем виконавчого комітету Моринської сільської ради Звенигородського району Черкаської області Кириченко Л. М. та зареєстрований у реєстрі за № 122.

Згідно з довідками виконавчого комітету Моринської сільської ради від 26 травня

2020 року ОСОБА_2 з 2015 року без реєстрації постійно проживала зі своєю матір`ю ОСОБА_4 , вела з нею спільне господарство, доглядала до дня смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 та поховала за власні кошти (а. с. 54-57).

З довідки лікаря ОСОБА_8 від 31 липня 2020 року вбачається, що ОСОБА_4 за період з 2009 року до дня смерті на поганий зір до Моринської амбулаторії не скаржилася, когнітивних та інтелектуальних змін до дня смерті в неї не було (а. с. 60).

Згідно з довідкою від 16 листопада 2019 року причиною смерті ОСОБА_4 є хронічна серцево-судинна недостатність, ІХС, кардіосклероз атеросклеротичний (а. с. 61).

Відповідно до копії накладної від 16 листопада 2019 року ОСОБА_2 оплатила ФОП ОСОБА_9 витрати на поховання в сумі 4 060,00 грн (а. с. 62).

За висновком експерта від 20 липня 2023 року № 822/23-23 рукописний текст (підпис), від імені ОСОБА_4 у заповітах від 07 вересня 2015 року (у графі «підпис»), від 27 серпня 2015 року (у графі «підпис») та в оскаржуваному заповіті від 18 жовтня 2019 року (у графі «підпис») виконані різними особами. Рукописний текст (підпис) від імені ОСОБА_4 у Книзі реєстрації заповітів з відомостями про посвідчення заповітів Моринською сільською радою від 07 вересня 2015 року (арк.5 книги для реєстрації нотаріальних дій, нотаріальна дія № 125 від 07 вересня 2015 року, нотаріальну дію вчинено для ОСОБА_4 зміст нотаріальної дії - заповіт, у графі «розписка про одержання нотаріально оформленого документа») та від 27 серпня 2015 року (арк. 5 книги для реєстрації нотаріальних дій, нотаріальна дія за № 119 від 27 серпня 2015 року, нотаріальну дію вчинено для ОСОБА_4 , зміст нотаріальної дії - заповіт, у графі «розписка про одержання нотаріально оформленого документа») і в записі з графою «розписка про одержання нотаріально оформленого документа», оскаржуваного заповіту від 18 жовтня 2019 року (арк. 91 книги реєстрації нотаріальних дій, нотаріальна дія за № 122 від 18 жовтня 2019 року (нотаріальну дію вчинено для ОСОБА_4 , зміст нотаріальної дії - заповіт) виконані різними особами ( а. с. 189-199). У дослідницькій частині висновку експертом вказано, що під час порівняльного дослідження встановлені розбіжності в координації рухів, розлад якої спричинений різними чинниками, серед яких виконання підпису в незвичних умовах, навмисна зміна почерку, вікові зміни почерку, порушення координації рухів, що є характерним для осіб похилого віку.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

За положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Частина перша статті 400 ЦПК України визначає, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції (частина друга статті 400 ЦПК України).

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним критеріям оскаржувані судові рішення відповідають з огляду на таке.

Згідно з частиною першою статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

За статтями 1216, 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Відповідно до статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Право дієздатної фізичної особи на заповіт, як і будь-яке суб`єктивне цивільне право, здійснюється нею вільно, на власний розсуд (частина перша статті 12 та стаття

1234 ЦК України). Юридична природа заповіту ґрунтується на його законодавчому визначенні як особистого розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті (стаття 1233 ЦК України). Правова природа цього розпорядження визначається судовою практикою як односторонній правочин, що тягне відповідні правові наслідки.

Аналіз норм Книги шостої ЦК України свідчить, що її нормами визначені вимоги до особи заповідача (стаття 1234 ЦК України), змісту заповіту (статті 1236-1240, 1246 ЦК України), загальні вимоги до форми заповіту (стаття 1247 ЦК України), порядку його посвідчення нотаріусом (статті 1248, 1249, 1253 ЦК України), для яких законодавцем визначені і наслідки їх порушення.

Так, у частині першій статті 1257 ЦК України встановлено правило про нікчемність заповіту, складеного з порушенням вимог ЦК України щодо особи заповідача, а також заповіту, складеного з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення.

Зміст частини першої статті 1257 ЦК України у смисловому зв`язку з іншими нормами дає підстави вважати, що порушеннями вимог до форми і посвідчення заповіту є лише ті, які прямо зазначені у главі 85 ЦК України, зокрема у статтях 1247-1249, 1253 ЦК України (постанови Верховного Суду від 08 листопада 2023 року у справі № 466/9242/21, провадження № 61-4349св23; від 10 квітня 2024 року у справі № 683/1110/21, провадження № 61-471св24).

Право на заповіт може бути здійснене протягом всього життя особи і включає в себе, як право на складення заповіту або кількох заповітів, так і права на їх зміну чи скасування. Усі наведені правомочності заповідача в сукупності із засобами їх правової охорони та захисту є реалізацією свободи заповіту, яка є принципом спадкового права. Свобода заповіту охоплює особисте здійснення заповідачем права на заповіт шляхом вільного волевиявлення, яке, будучи належним чином вираженим, піддається правовій охороні і після смерті заповідача. Свобода заповіту як принцип спадкового права включає, серед інших елементів, також необхідність поваги до волі заповідача та обов`язковість її виконання. Кваліфікація заповіту як нікчемного з мотивів розширеного розуміння вимог до форми і порядку його посвідчення, про які згадується у частині першій статті 1257 ЦК України, порушить принцип свободи заповіту. За відсутності дефектів волі та волевиявлення заповідача при складанні і посвідченні заповіту кваліфікація останнього як нікчемного з підстав, що прямо не передбачені ані цією статтею, ані взагалі нормами глави 85 ЦК України, по суті скасовує вільне волевиявлення заповідача без можливості виразити свою волю шляхом складання іншого заповіту у зв`язку з його смертю (постанова Великої Палати Верховного Суду від 25 травня 2021 року в справі № 522/9893/17, провадження № 14-173цс20; постанова Верховного Суду від 20 липня 2022 року в справі № 461/2565/20, провадження № 61- 21209св19; від 03 червня 2026 року у справі № 613/1377/21, провадження № 61-1987св26).

Згідно з частиною другою статті 1257 ЦК України за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

Пред`являти позовні вимоги про визнання заповіту недійсним відповідно до частини другої статті 1257 ЦК України мають право виключно особи, суб`єктивні права яких виникають відповідно до норм Книги шостої ЦК України (спадкоємців за законом, спадкоємців за іншим заповітом, відказоодержувачів) та порушені у зв`язку із вчиненням (складанням) недійсного (за їх твердженням) заповіту.

Відповідно до вимог частини першої статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

За частинами першою-п`ятою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Отже, заповіт як односторонній правочин підпорядковується загальним правилам ЦК України щодо недійсності правочинів.

У постанові Верховного Суду від 21 грудня 2021 року у справі № 148/2112/19 (провадження № 61-18061св20) зазначено, що недійсність договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. До правових наслідків недійсності правочину належить те, що він не створює юридичних наслідків. Тобто, правовим наслідком недійсності договору є по своїй суті «нівелювання» правового результату породженого таким договором (тобто вважається, що не відбулося переходу/набуття прав взагалі).

У постанові Верховного Суду від 08 лютого 2023 року у справі № 359/12165/14-ц (провадження № 61-13417св21) вказано, що нікчемний правочин (частина друга статті 215 ЦК України) є недійсним уже в момент його вчинення (ab initio), і незалежно від волі будь-якої особи, автоматично (ipso iure). Нікчемність правочину має абсолютний ефект, оскільки діє щодо всіх (erga omnes). Нікчемний правочин не створює юридичних наслідків, тобто, не зумовлює переходу/набуття/зміни/встановлення/припинення прав ні для кого. Саме тому посилатися на нікчемність правочину може будь-хто. Суд, якщо виявить нікчемність правочину, має її враховувати за власною ініціативою в силу свого положення

(ex officio), навіть якщо жодна із заінтересованих осіб цього не вимагає.

Поряд із цим колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що цивільне право чи інтерес, у цьому випадку право на спадщину, мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним. Якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину (постанова Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 463/5896/14-ц, провадження № 14-90цс19).

Визнання недійсним нікчемного правочину чи встановлення нікчемності правочину не є належним способом захисту права чи інтересу. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину (пункти 53-54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 463/5896/14-ц, провадження № 14-90цс19; пункти 69-70 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17, провадження № 12-304гс18).

Неправильно обраний спосіб захисту зумовлює прийняття рішення про відмову в задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин (постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 378/596/16-ц, провадження № 14-545цс19; від 15 вересня 2022 року у справі № 910/12525/20, провадження № 12-61гс21; постанова Верховного Суду від 10 червня 2026 року у справі № 317/2704/22, провадження № 61-12370св24).

У цій справі суд першої інстанції у резолютивній частині рішення дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні вимоги про визнання заповіту нікчемним. Водночас помилкове незазначення судом апеляційної інстанції у мотивувальній частині оскаржуваної постанови про те, що така позовна вимога не є вимогою, яка забезпечує ефективний спосіб захисту порушених прав позивача, не призвело до неправильного вирішення спору по суті, тоді як за правилами частини другої статті 410 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 14 березня 2024 року у справі № 697/2663/19 (провадження № 61-9504св23).

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд апеляційної інстанції правильно визначив характер спірних правовідносин і норми матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дали їм належну оцінку згідно зі статтями 76-78, 81, 89, 367, 368 ЦПК України, правильно встановив обставини справи та надав їм оцінку, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, які відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

За висновком експерта від 20 липня 2023 року № 822/23-23 рукописний текст (підпис), від імені ОСОБА_4 у заповітах від 07 вересня 2015 року (у графі «підпис»), від 27 серпня 2015 року (у графі «підпис») та в оскаржуваному заповіті від 18 жовтня 2019 року (у графі «підпис») виконані різними особами. Рукописний текст (підпис) від імені ОСОБА_4 у Книзі реєстрації заповітів з відомостями про посвідчення заповітів Моринською сільською радою від 07 вересня 2015 року (арк. 5 книги для реєстрації нотаріальних дій, нотаріальна дія № 125 від 07 вересня 2015 року, нотаріальну дію вчинено для ОСОБА_4 зміст нотаріальної дії - заповіт, у графі «розписка про одержання нотаріально оформленого документа») та від 27 серпня 2015 року (арк. 5 книги для реєстрації нотаріальних дій, нотаріальна дія за № 119 від 27 серпня 2015 року, нотаріальну дію вчинено для ОСОБА_4 , зміст нотаріальної дії - заповіт, у графі «розписка про одержання нотаріально оформленого документа») і в записі з графою «розписка про одержання нотаріально оформленого документа», оскаржуваного заповіту від 18 жовтня 2019 року (арк. 91 книги реєстрації нотаріальних дій, нотаріальна дія за № 122 від 18 жовтня 2019 року (нотаріальну дію вчинено для ОСОБА_4 , зміст нотаріальної дії - заповіт) виконані різними особами ( а. с. 189-199). У дослідницькій частині висновку експертом вказано, що під час порівняльного дослідження встановлені розбіжності в координації рухів, розлад якої спричинений різними чинниками, серед яких виконання підпису в незвичних умовах, навмисна зміна почерку, вікові зміни почерку, порушення координації рухів, що є характерним для осіб похилого віку.

Апеляційний суд, надаючи оцінку висновку експерта та відхиляючи відповідні доводи апеляційної скарги, зазначив, що згідно із статтею 110 ЦПК України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили та підлягає оцінці судом разом з іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 ЦПК України. Суд апеляційної інстанції вказав, що за клопотанням позивача судом призначалася почеркознавча експертиза, за висновком якої підписи у заповітах від 27 серпня 2015 року, від 07 вересня 2015 року та 18 жовтня 2019 року, а також відповідні підписи в книзі реєстрації нотаріальних дій виконані різним особами.

Апеляційний також суд зауважив, що згідно із дослідницькою частиною висновку експертом вказано, що під час порівняльного дослідження встановлені розбіжності в координації рухів, розлад якої спричинений різними чинниками, серед яких виконання підпису в якихось незвичних умовах, навмисна зміна почерку, вікові зміни почерку, порушення координації рухів, що є характерним для осіб похилого віку. Як вбачається з висновку експертизи, останнім достеменно не встановлено, що підпис в оспорюваному заповіті виконаний не ОСОБА_10 , а іншою особою.

За пунктами 2, 3 частини першої статті 49 ЦПК України учасник справи вправі: подавати докази; брати участь у судових засіданнях, якщо інше не визначено законом; брати участь у дослідженні доказів; ставити питання іншим учасникам справи, а також свідкам, експертам, спеціалістам; подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб.

Відповідно до статті 113 ЦПК України якщо висновок експерта буде визнано неповним або неясним, судом може бути призначена додаткова експертиза, яка доручається тому самому або іншому експерту (експертам). Якщо висновок експерта буде визнано необґрунтованим або таким, що суперечить іншим матеріалам справи або викликає сумніви в його правильності, судом може бути призначена повторна експертиза, яка доручається іншому експертові (експертам).

Позивач, зазначаючи про свою незгоду з оцінкою апеляційним судом висновку експерта, клопотань про проведення додаткової, повторної експертизи не заявляв, своїх міркувань щодо питань, які виникли за результатами проведення судової почеркознавчої експертизи під час судового розгляду суду не надав і таких доказів у справі не міститься, що спростовує відповідні доводи касаційної скарги.

З урахуванням встановлених обставин висновки судів попередніх інстанцій не суперечать висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду від 30 січня

2023 року у справі № 472/566/19 (провадження № 61-938св22), від 22 січня 2020 року у справі № 674/461/16-ц (провадження № 61-34764св18), від 09 січня 2019 року у справі № 759/2328/16 (провадження № 61-5800зпв18) та постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 463/5896/14-ц (14-90цс19), на якій посилався заявник у касаційній скарзі.

У справі, що розглядається, надано відповідь на всі істотні питання, що виникли під час кваліфікації спірних відносин. Наявність у заявника іншої точки зору на встановлені судом обставини та щодо оцінки наявних у матеріалах доказів не спростовує законності та обґрунтованості прийнятих судами першої та апеляційної інстанцій рішень та фактично зводиться до спонукання касаційного суду до прийняття іншого рішення - на користь заявника.

За таких обставин касаційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення суду першої інстанції у незміненій після апеляційного перегляду частині та постанова апеляційного суду підлягають залишенню без змін.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).

Враховуючи наведене, встановивши відсутність підстав для скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Щодо судових витрат

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду