ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 317/711/24

У лютому 2024 року заступник керівника Запорізької окружної прокуратури Запорізької області в інтересах держави в особі Кушугумської селищної ради Запорізького району Запорізької області звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Обслуговуючий дачний кооператив «Домаха» (далі - ОДК «Домаха»), про скасування державної реєстрації права власності та зобов`язання знести об`єкт самочинного будівництва.

Позовну заяву мотивував тим, що 26 лютого 2020 року державним реєстратором Виконавчого комітету Долинської сільської ради Запорізького району Запорізької області Дьомушкіним Р. В. внесено до Державного реєстру прав на нерухоме майно відомості про право власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на відповідно садові будинки АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 , що розташований на земельній ділянці, кадастровий номер 2322155300:01:001:0001. Підставою для реєстрації права власності слугували лише технічні паспорти від 15 лютого 2020 року. 20 липня 2021 року державним реєстратором виконавчого комітету Долинської сільської ради Запорізького району Запорізької області Дьомушкіним Р. В. внесено зміни до Державного реєстру прав на нерухоме майно та серед документів, які подані ОСОБА_1 для державної реєстрації зазначено довідку про членство особи в кооперативі та внесення таким членом кооперативу пайового внеску в повному обсязі від 05 листопада 2019 року № б/н, видану головою ОДК «Домаха», акт-висновок від 19 липня 2021 року № 168/АВ/21 та технічний паспорт від 15 липня 2021 року, видані Товариством з обмеженою відповідальністю «Центр надання послуг» (далі - ТОВ «Центр надання послуг»), а ОСОБА_2 аналогічно для державної реєстрації подано довідку про членство особи в кооперативі та внесення таким членом кооперативу пайового внеску в повному обсязі від 05 листопада 2019 року № б/н, видану головою ОДК «Домаха», акт-висновок від 19 липня 2021 року № 169/АВ/21 та технічний паспорт від 15 липня 2021 року, видані ТОВ «Центр надання послуг». Зміст вказаних довідок про членство особи в кооперативі та внесення таким членом кооперативу пайового внеску в повному обсязі свідчить про те, що відповідачки ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є членами ОДК «Домаха», також є власниками дачних будинків АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 відповідно, пайові та членські внески сплачені ними у повному обсязі. Проте у наведених довідках відсутнє посилання на правовстановлюючі документи, які підтверджують право власності відповідачів на садові будинки, що розташовані на території дачного кооперативу.

Вказував на те, що зміст технічного паспорта на дачний будинок № 95/1 від 15 лютого 2020 року (інвентаризаційна справа № 2020-26), виконаного Товариством з обмеженою відповідальністю «Тихея Проект» (далі - ТОВ «Тихея Проект») на замовлення ОСОБА_1 свідчить про те, що загальна площа зайнятої земельної ділянки складає 647,00 кв. м (тобто 0,0647 га), з них: під забудовою - 105 кв. м (0,0105 кв. м), під основною будівлею - 78 кв. м (0,0078 га), під господарськими, допоміжними будівлями і спорудами - 27 кв. м (0,0027 га), під двором - 542 кв. м (0,0542 кв.м). На вказаній земельній ділянці розташовано дачний будинок літ. «А-2» загальною площею 96,6 кв. м, альтанки літ. «Б, Г», баня літ. «В», рік побудови - 1991. В подальшому на замовлення ОСОБА_1 15 липня 2021 року ТОВ «Центр надання послуг» виготовлено технічний паспорт на садовий (дачний) будинок з господарськими будівлями та спорудами АДРЕСА_1 (інвентаризаційна справа № ЗР-000014/2021), відповідно до якого до складу об`єкта нерухомості увійшли дачний будинок літ. «А-2» загальною площею 96,6 кв. м та альтанка літ. «Б», загальна площа земельної ділянки під забудовою - 86,00 кв. м (0,0086 га). Зміст акта-висновку від 19 липня 2021 року № 168/АВ/21 свідчить про те, що альтанка літ. «Г» та баня літ. «В» знесені. Окремо зазначено, що нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_1 є об`єктом закінченого будівництва. Відповідно до характеристики дачного будинку з господарськими будівлями та спорудами станом на 2020 та 2021 роки, дачний будинок літ. «А-2» має бетонний фундамент, цегляні стіни, покрівлю із бітумної черепиці, перекриття з дерев`яних балок, бетонну підлогу; альтанка літ. «Б» - не має фундаменту, стіни виконані із дерева, покрівля з бітумної черепиці, підлога з дошок.

Також вказував на те, що зміст технічного паспорта на дачний будинок АДРЕСА_2 від 15 лютого 2020 року (інвентаризаційна справа № 2020-25), виконаного ТОВ «Тихея Проект» на замовлення ОСОБА_2 свідчить про те, що загальна площа зайнятої земельної ділянки складає 559,00 кв. м (тобто 0,0559 га), з них: під забудовою - 113,00 кв. м (0,0113 кв. м), під основною будівлею - 78,00 кв. м (0,0078 га), під господарськими, допоміжними будівлями і спорудами - 35,00 кв.м (0,0035 га), під двором - 446,00 кв. м (0,0446 кв.м). На вказаній земельній ділянці розташовано дачний будинок літ. «А-2» загальною площею 96,7 кв. м, гараж літ. «Б», елінг літ. «В», зливна яма № 1; рік побудови - 1991. Надалі на замовлення ОСОБА_2 15 липня 2021 року ТОВ «Центр надання послуг» виготовлено технічний паспорт на садовий (дачний) будинок з господарськими будівлями та спорудами АДРЕСА_1 (інвентаризаційна справа № ЗР-000013/2021), відповідно до якого до складу об`єкта нерухомості увійшли дачний будинок літ. «А-2» загальною площею 96,7 кв. м, гараж літ. «Б» та зливна яма № 1, загальна площа земельної ділянки під забудовою - 102,00 кв. м (0,0102 га). Зміст акта-висновку від 19 липня 2021 року № 168/АВ/21 свідчить про те, що елінг літ. «В» знесено. Окремо зазначено, що нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_2 є об`єктом закінченого будівництва. Відповідно до характеристики дачного будинку з господарськими будівлями та спорудами станом на 2020 та 2021 роки, дачний будинок літ. «А-2» та гараж літ. «Б» мають бетонний фундамент, цегляні стіни, покрівлю із бітумної черепиці, перекриття з дерев`яних балок, бетонну підлогу; зливна яма № 1 - цегляна.

Наголошував на тому, що за відомостями Державного реєстру речових прав на нерухоме майно права власності на інші об`єкти на території ОДК «Домаха» Балабинської селищної ради Запорізького району Запорізької області за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 станом на 17 січня 2024 року не зареєстровані. В свою чергу, за інформацією з Державного земельного кадастру про земельну ділянку за 2013 рік, земельна ділянка, кадастровий номер 2322155300:01:001:0001, має обмеження у використанні, а саме прибережні захисні смуги вздовж річок, навколо водойм та на островах, площа, на яку поширюються обмеження - 2,5205 га.

На переконання прокурора відповідачками ОСОБА_1 та ОСОБА_2 здійснено будівництво капітальних споруд в межах прибережної захисної смуги на земельній ділянці рекреаційного призначення, кадастровий номер 2322155300:01:001:0001, яка перебуває в оренді дачного кооперативу та в подальшому зареєстровано за собою право власності на садибні будинки без відповідних правовстановлюючих документів та поза волею розпорядника, при цьому дані, зазначені в технічних паспортах не відповідають дійсності, що спростовується договором оренди землі від 08 грудня 2008 року, договором купівлі-продажу від 24 травня 2012 року, відомостями Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Єдиного державного реєстру електронної системи у сфері будівництва, Кушугумської селищної ради Запорізького району Запорізької області, Запорізької районної державної адміністрації Запорізької області, топографо-геодезичною зйомкою.

З огляду на викладене, заступник керівника Запорізької окружної прокуратури Запорізької області в інтересах держави в особі Кушугумської селищної ради Запорізького району Запорізької області просив суд:

- скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на об`єкт нерухомості з реєстраційним номером об`єкта нерухомого майна, що розташований у ОДК «Домаха», будинок АДРЕСА_3 ;

- зобов`язати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , знести самочинно збудовані об`єкти нерухомості: садовий будинок АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 ;

- стягнути з відповідачів судові витрати.

Рішенням Запорізького районного суду Запорізької області від 04 червня 2025 року позов заступника керівника Запорізької окружної прокуратури Запорізької області в інтересах держави в особі Кушугумської селищної ради Запорізького району Запорізької області задоволено частково. Зобов`язано ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , знести самочинно збудований об`єкт нерухомості - садовий будинок загальною площею 96,6 кв. м, що складається з садового будинку літ. «А-2», альтанки літ. «Б», реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2042334423221, розташований на земельній ділянці, кадастровий номер 2322155300:01:001:0001, площею 5,6787 га в ОДК «Домаха», будинок АДРЕСА_1 , та відображений в акті обстеження земельної ділянки, кадастровий номер 2322155300:01:001:0001, складеному Комунальним підприємством «Градпроект» (далі - КП «Градпроект»). Зобов`язано ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , знести самочинно збудований об`єкт нерухомості - садовий будинок загальною площею 96,7 кв. м, що складається з садового будинку літ. «А-2», гаража літ. «Б», реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2042327923221, розташований на земельній ділянці, кадастровий номер 2322155300:01:001:0001, площею 5,6787 га в ОДК «Домаха», будинок АДРЕСА_2 , та відображений в акті обстеження земельної ділянки, кадастровий номер 2322155300:01:001:0001, складеному КП «Градпроект». Стягнуто з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь Запорізької обласної прокуратури кошти, витрачені у 2024 році на сплату судового збору при здійсненні представництва інтересів держави, у розмірі 3 785,00 грн. Стягнуто з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на користь Запорізької обласної прокуратури кошти, витрачені у 2024 році на сплату судового збору при здійсненні представництва інтересів держави, у розмірі 3 785,00 грн. В іншій частині позовних вимог прокурора відмовлено.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив із того, що спірні садові будинки є самочинним будівництвом, оскільки вони розташовані на земельній ділянці, кадастровий номер 2322155300:01:001:0001, площею 5,6787 га, комунальної власності рекреаційного призначення, яка не відводилася відповідачам для забудови, а будь-які рішення уповноваженого органу щодо передачі їм земельної ділянки у власність чи користування, а також документи, які надавали б право на виконання будівельних робіт, у матеріалах справи відсутні.

Також суд першої інстанції виходив із того, що державна реєстрація права власності сама по себе не легалізує самочинне будівництво та не змінює його правового режиму, а право власності на самочинно збудоване майно не виникає лише внаслідок проведення такої реєстрації.

Крім того, суд першої інстанції констатував, що оспорювані рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності відповідачів на спірні об`єкти нерухомості є незаконним, оскільки їх прийнято з порушенням вимог статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», пункту 40, підпункту 3 пункту 41 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень № 1127, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127 (далі - Порядок № 1127), тобто за відсутності документа, що підтверджує присвоєння цим об`єктам нерухомого майна адреси.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність, передбачених статтею 376 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), підстав для зобов`язання відповідачів знести спірні самочинно споруджені об`єкти нерухомості для захисту порушених прав власника земельної ділянки.

Разом з тим, відмовляючи в задоволенні позовних вимог прокурора щодо скасування державної реєстрації, суд першої інстанції виходив з того, що визначення незаконною державної реєстрації права власності в мотивувальній частині судового рішення, вже є самостійною підставою для закриття розділів Державного реєстру прав та реєстраційних справ на спірні об`єкти нерухомого майна.

Постановою Запорізького апеляційного суду від 25 лютого 2026 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якої діяв адвокат Шкаруби О. В., залишено без задоволення. Апеляційну скаргу заступника керівника Запорізької обласної прокуратури Химченка О. С. задоволено. Рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 04 червня 2025 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо скасування державної реєстрації скасовано та ухвалено в цій частині нове судове рішення. Скасовано державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (рнокпп НОМЕР_1 , АДРЕСА_4 ,) нa об`єкт НОМЕР_2 з НОМЕР_3 номером об`єкта нерухомого майна 2042334423221, загальною площею 96,6 кв. м, що складається з садового будинку літ. «А-2», альтанки літ. «Б», що розташовані у АДРЕСА_1 . Скасовано державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (рнокпп НОМЕР_4 , АДРЕСА_5 ) нa об`єкт НОМЕР_2 з pеєстpaцiйним номером об`єкта нерухомого майна 2042327923221, загальною площею 96,7 кв. м, що складається з садового будинку літ. «А-2», гаража літ. «Б», що розташовані у АДРЕСА_2 . В іншій частині рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 04 червня 2025 року залишено без змін.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог прокурора та ухвалюючи в цій частині нове рішення про їх задоволення, апеляційний суд виходив із того, що рішення державного реєстратора від 28 лютого 2020 року про державну реєстрацію права власності за відповідачами прийняті з порушенням вимог законодавства., оскільки на момент їх прийняття були відсутні документи про присвоєння спірним об`єктам нерухомого майна адреси.

Апеляційний суд зазначив, що висновок суду першої інстанції про достатність констатації незаконності реєстраційних дій лише у мотивувальній частині рішення без їх скасування є помилковим, оскільки наявність чинних записів про державну реєстрацію права власності перешкоджає Кушугумській селищній раді у реалізації повноважень щодо розпорядження земельною ділянкою та майном, а також забезпечення надходжень до місцевого бюджету.

Апеляційний суд дійшов висновку про те, що оскільки державна реєстрація права власності відповідачів проведена з порушенням встановленого законом порядку, то вона підлягає скасуванню. При цьому, з метою ефективного захисту прав та усунення перешкод у здійсненні Кушугумською селищною радою повноважень щодо розпорядження земельною ділянкою, суд дійшов висновку про необхідність одночасного припинення речових прав відповідачів на спірні об`єкти нерухомого майна.

Водночас залишаючи без змін рішення суду першої інстанції в іншій частині, апеляційний суд дійшов висновку про те, що суд першої інстанції, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясував усі обставини справи, на які сторони посилалися, як на підставу своїх вимог і заперечень та ухвалив законне та обґрунтоване рішення по суті позовних вимог. Доводи апеляційної скарги правильність висновків суду першої інстанції в цій частині не спростовують та не впливають на його законність.

У квітні 2026 року ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Шкабуро О. В., через підсистему «Електронний суд» подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 04 червня 2025 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 25 лютого 2026 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити у цій справі нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог заступника керівника Запорізької окружної прокуратури Запорізької області в інтересах держави в особі Кушугумської селищної ради Запорізького району Запорізької області.

Як на підставу касаційного оскарження заявниця посилається на неврахування судами першої та апеляційної інстанцій правових висновків, висловлених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15 листопада 2023 року у справі №916/1174/22, від 17 грудня 2025 року у справі №908/2388/21 та у постановах Верховного Суду від 15 січня 2021 року у справі № 1540/3952/18, від 20 січня 2021 року у справі № 442/302/17 (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України). Також заявниця вказує на порушення судами норм процесуального права, що виразилось у неналежній оцінці судами доказів (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій:

- не звернули увагу на те, що заявниця є членом ОДК «Домаха» та власником спірного дачного будинку АДРЕСА_2 на підставі довідки про членство та сплату пайового внеску в повному обсязі від 05 листопада 2019 року;

- не врахували, що згідно з технічним паспортом від 15 липня 2021 року роком спорудження спірного дачного будинку АДРЕСА_2 заявниці є 1991 рік, а відповідно до акту-висновку обстеження від 19 липня 2021 року на відповідній земельній ділянці об`єктів самочинно збудованих будівель не зафіксовано, що спростовує факт самочинності;

- проігнорували, що на момент вступу заявниці до кооперативу спірний об`єкт нерухомості вже був побудований на земельній ділянці, кадастровий номер 2322155300:01:001:0001, у зв`язку з чим дозвільні документи на будівництво не могли бути надані, а в матеріалах справи відсутні належні докази здійснення нею капітального будівництва після вступу до кооперативу;

- не врахували, що знесення самочинного об`єкта нерухомості є крайнім заходом впливу і можливе лише тоді, коли використано усі передбачені законом заходи реагування, доведено неможливість перебудови об`єкта або зафіксовано відмову особи від її здійснення, проте прокурором таких доказів не надано;

- не звернули увагу на те, що прокурором не було надано проект землеустрою із встановлення меж прибережної захисної смуги;

- проігнорували, що саме по собі посилання прокурора на недотримання законодавства у сфері містобудівної діяльності, без доведення факту порушення, невизнання або оспорювання конкретних прав чи інтересів територіальної громади, не є підставою для задоволення позову.

Також у касаційній скарзі заявниця вказує на те, що апеляційний суд:

- не врахував, що задоволення позовної вимоги прокурора про скасування державної реєстрації прав (або скасування рішення реєстратора, припинення права власності тощо) у цій категорії справ у встановленому законом порядку не вирішить юридичну долю самочинно збудованого майна та не призведе до відновлення стану єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованого на ній нерухомого майна;

- не звернув увагу на те, що вимога про скасування державної реєстрації прав є неналежним способом захисту;

- необґрунтовано скасував ухвалу суду першої інстанції про призначення експертизи у цій справі щодо визначення капітальності спірної будівлі;

- безпідставно не прийняв до уваги наданий заявницею Акт обстеження земельної ділянки від 30 червня 2025 року, згідно з яким відстань від спірного дачного будинку АДРЕСА_6 до урізу води становить 114,5 м, від гаражу - 127,35 м, що перевищує визначену законом 100-метрову межу;

- необґрунтовано відмовив у відкладенні судового засідання для надання висновку експерта від 30 березня 2026 року № 30-03-2026, який спростовує твердження прокурора про «капітальність» спірної будівлі;

- не надав належної оцінки всім доводам та аргументам апеляційної скарги заявниці, тощо.

Крім того, у касаційній скарзі заявниця виклала клопотання про зупинення виконання рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 04 червня 2025 року та постанови Запорізького апеляційного суду від 25 лютого 2026 року у цій справі, яке обґрунтувала тим, що виконання зазначених рішень про знесення її об`єкта нерухомості призведе до неможливості відновлення її прав у випадку задоволення касаційної скарги.

У квітні 2026 року заступник керівника Запорізької обласної прокуратури через підсистему «Електронний суд» подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Шкабуро О. В., в якому зазначив про необґрунтованість та безпідставність доводів такої скарги, а також про відсутність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень.

У червні 2026 року ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Шкабуро О. В., через підсистему «Електронний суд» подала заяву про зупинення виконання рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 04 червня 2025 року та постанови Запорізького апеляційного суду від 25 лютого 2026 року до закінчення їх перегляду в касаційному порядку. На обґрунтування цієї заяви зазначила, що 25 травня 2026 року державним виконавцем відкрито виконавче провадження № 80882203 з примусового виконання виконавчого листа № 317/711/24, виданого 28 квітня 2026 року Запорізьким районним судом Запорізької області, яким зобов`язано ОСОБА_2 знести самочинно збудований об`єкт нерухомості. Фізичним демонтаж нерухомості призведе до повного знищення матеріального блага та незворотних наслідків. У разі задоволення касаційної скарги та скасування рішень судів нижчих інстанцій, відновити знищений об`єкт нерухомості буде неможливо, що повністю виключає застосування інституту повороту виконання судового рішення.

09 червня 2026 року перший заступник керівника Запорізької окружної прокуратури через підсистему «Електронний суд» подав до Верховного Суду заперечення на заяву ОСОБА_2 про зупинення виконання рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 04 червня 2025 року та постанови Запорізького апеляційного суду від 25 лютого 2026 року. В обґрунтуванням заперечень зазначив, що заявницею не наведено обґрунтованих підстав для зупинення виконання оскаржуваних рішень та не надано доказів, які б підтверджували реальну необхідність у такому зупиненні.

Межі касаційного перегляду оскаржуваних судових рішень

Згідно з частиною першою статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Оскільки станом на момент розгляду цієї справи відповідачка ОСОБА_1 не подала до Верховного Суду касаційну на рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 04 червня 2025 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 25 лютого 2026 року, то вказані судові рішення в частині задоволення позовних вимог заступника керівника Запорізької окружної прокуратури Запорізької області в інтересах держави в особі Кушугумської селищної ради Запорізького району Запорізької області до неї не переглядаються.

Отже, рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 04 червня 2025 року та постанова Запорізького апеляційного суду від 25 лютого 2026 року переглядаються Верховним Судом лише в частині задоволення позовних вимог заступника керівника Запорізької окружної прокуратури Запорізької області в інтересах держави в особі Кушугумської селищної ради Запорізького району Запорізької області до ОСОБА_2 .

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 06 квітня 2026 року касаційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Шкабуро О. В., на рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 04 червня 2025 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 25 лютого 2026 року, передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю., судді, які входять до складу колегії: Лідовець Р. А., Луспеник Д. Д.

Ухвалою Верховного Суду від 15 квітня 2026 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Шкабуро О. В., з підстав визначених пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України; витребувано із Запорізького районного суду Запорізької області матеріали справи № 317/711/24; відмовлено у задоволенні клопотання заявниці про зупинення виконання оскаржуваних судових рішень; надано іншим учасникам справи строк для подання відзиву.

У травні 2026 року матеріали справи № 317/711/24 надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 10 червня 2026 року заяву ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Шкабуро О. В., задоволено. Зупинено виконання рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 04 червня 2025 року та постанови Запорізького апеляційного суду від 25 лютого 2026 року у справі № 317/711/24 до закінчення касаційного перегляду справи.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

За змістом частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.

Фактичні обставини справи

Суди попередніх інстанцій встановили та підтверджується матеріалами справи, що 26 лютого 2020 року державним реєстратором виконавчого комітету Долинської сільської ради Запорізького району Запорізької області Дьомушкіним Р. В. зареєстровано право власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на садові будинки № 95/1 та № 95/2 відповідно, за адресою: ОДК «Домаха» Балабинської селищної ради Запорізького району Запорізької області.

Відповідно до договору № СО689/01-к купівлі-продажу бази відпочинку « ІНФОРМАЦІЯ_3 » від 19 липня 2001 року Відкрите акціонерне товариство «Мотор Січ (далі - ВАТ «Мотор Січ») передало у власність Шевченківській районній добровільній громадській організації підтримки фізкультури та спорту «Домаха» (далі - ШРДГОПФС «Домаха») базу відпочинку «Домаха» з майном відповідно до додатка, яка розташована у Запорізькому районі, протока Домаха на р. Дніпро.

В подальшому на підставі договору оренди землі від 08 грудня 2008 року Запорізька районна державна адміністрація Запорізької області передала ШРДГОПФС «ДОМАХА» в строкове платне користування земельну ділянку, кадастровий номер 2322155300:01:001:0001, площею 5,6787 га для розміщення фізкультурно-тренувального центру, яка знаходиться на землях Балабинської селищної ради Запорізького району Запорізької області (за межами населеного пункту) строком на 12 років.

Пунктом 15 Договору визначено, що земельна ділянка передається в оренду для розміщення фізкультурно-тренувального центру.

Пункт 16 Договору передбачає, що цільове призначення земельної ділянки (категорія землі): землі рекреаційного призначення. Зокрема, визначено, що зміна цільового призначення земельної ділянки не передбачається.

Крім того, згідно з пунктом 26 Договору враховуючи, що земельна ділянка розташована на березі р. Дніпро, то на використання її встановлені обмеження, пов`язані з прибережною захисною смугою вздовж р. Дніпро та протоки Домаха, а також існує таке обмеження (обтяження) права користування землею - дотримання режиму використання земель в охоронній зоні високовольтної ЛЕП, трансформатору, які визначені у складі проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та схемі зон обмежень та обтяжень, інші права третіх осіб відсутні.

У примітці схеми зон обмежень і обтяжень (сервітутів), що є невід`ємною частиною договору оренди землі, зокрема визначено, що на земельній ділянці, яка відводиться в оренду строком на 12 років, діють обмеження, пов`язані з прибережною захисною смугою (згідно з підпунктами 2а, 2в статті 60 Земельного кодексу України, далі - ЗК України).

Спеціальними обмеженнями визначено, що у прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах забороняється: розорювання земель (крім підготовки ґрунту для залуження і заліснення), а також садівництво і городництво; зберігання та застосування пестицидів і добрив; влаштування літніх таборів для худоби; будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів); влаштування звалищ сміття, гноєсховищ, накопичувачів рідких і твердих відходів виробництва, кладовищ, скотомогильників, полів фільтрації тощо; миття та обслуговування транспортних засобів.

Відповідно до Акта прийому-передачі об`єкта (земельної ділянки) та встановлення меж земельної ділянки в натурі на місцевості за договором оренди від 08 грудня 2008 року, на земельній ділянці розташовані дерев`яні будинки для відпочинку, трансформаторна підстанція, насосна станція, їдальня та кілька інших споруд.

Згідно з технічною документацію та кадастровим планом, доданими до договору оренди землі від 08 грудня 2008 року, визначена прибережна захисна смуга - 100 м від урізу води.

20 грудня 2012 року додатковим договором до договору оренди землі від 08 грудня 2008 фактично замінено первісного орендаря ШРДГОПФС «Домаха» на ОДК «Домаха».

18 вересня 2020 року договором про зміни та доповнення до договору оренди землі від 08 грудня 2007 року фактично замінено первісного орендодавця Запорізьку районну державну адміністрацію Запорізької області на Балабинську селищну раду Запорізького району Запорізької області, строк дії договору до 15 січня 2041 року.

За відомостями Державного реєстру речових прав на нерухоме майно земельна ділянка, кадастровий номер 2322155300:01:001:0001, площею 5,6757 га перебуває у власності територіальної громади в особі Балабинської селищної ради Запорізького району Запорізької області, цільове призначення земельної ділянки - для розміщення фізкультурно-тренувального центру.

Відповідно до довідок про членство особи в кооперативі та внесення таким членом кооперативу пайового внеску в повному обсязі вбачається, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є членами ОДК «Домаха», також є власниками дачних будинків АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 відповідно, пайові та членські внески сплачені ними у повному обсязі.

Згідно з технічним паспортом на дачний будинок № 95/1 від 15 лютого 2020 року (інвентаризаційна справа № 2020-26), виконим ТОВ «Тихея Проект» на замовлення ОСОБА_1 , загальна площа зайнятої земельної ділянки складає 647,00 кв. м (тобто 0,0647 га), з них: під забудовою - 105,00 кв. м (0,0105 кв. м), під основною будівлею - 78,00 кв. м (0,0078 га), під господарськими, допоміжними будівлями і спорудами - 27,00 кв. м (0,0027 га), під двором - 542,00 кв. м (0,0542 кв. м).

На вказаній земельній ділянці розташовано дачний будинок літ. «А-2» загальною площею 96,6 кв. м, альтанки літ. «Б, Г», баня літ. «В», рік побудови - 1991.

Відповідно до технічного паспорта на садовий (дачний) будинок з господарськими будівлями та спорудами АДРЕСА_1 (інвентаризаційна справа № ЗР-000014/2021), до складу об`єкта нерухомості увійшли дачний будинок літ. А-2 загальною площею 96,6 кв. м та альтанка літ. Б, загальна площа земельної ділянки під забудовою - 86 кв. м (0,0086 га).

Згідно з характеристики дачного будинку з господарськими будівлями та спорудами станом на 2020 та 2021 роки, дачний будинок літ. «А-2» має бетонний фундамент, цегляні стіни, покрівлю із бітумної черепиці, перекриття з дерев`яних балок, бетонну підлогу; альтанка літ. «Б» - не має фундаменту, стіни виконані із дерева, покрівля з бітумної черепиці, підлога з дошок.

Відповідно до акта-висновку від 19 липня 2021 року № 168/АВ/21, альтанка літ. «Г» та баня літ. «В» знесені. Окремо зазначено, що нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_1 є об`єктом закінченого будівництва.

Згідно з технічним паспортом на дачний будинок АДРЕСА_2 від 15 лютого 2020 року (інвентаризаційна справа № 2020-25), виконаного ТОВ «Тихея Проект» на замовлення ОСОБА_2 , загальна площа зайнятої земельної ділянки складає 559,00 кв. м (тобто 0,0559 га), з них: під забудовою - 113,00 кв. м (0,0113 кв. м), під основною будівлею - 78,00 кв. м (0,0078 га), під господарськими, допоміжними будівлями і спорудами - 35,00 кв. м (0,0035 га), під двором - 446,00 кв. м (0,0446 кв. м).

На вказаній земельній ділянці розташовано дачний будинок літ. «А-2» загальною площею 96,7 кв. м, гараж літ. «Б», елінг літ. «В», зливна яма № 1; рік побудови - 1991.

Відповідно до технічного паспорта на садовий (дачний) будинок з господарськими будівлями та спорудами АДРЕСА_2 (інвентаризаційна справа № ЗР-000013/2021), до складу об`єкта нерухомості увійшли дачний будинок літ. «А-2» загальною площею 96,7 кв. м, гараж літ. «Б» та зливна яма № 1, загальна площа земельної ділянки під забудовою - 102,00 кв. м (0,0102 га).

Згідно з характеристики дачного будинку з господарськими будівлями та спорудами станом на 2020 та 2021 роки, дачний будинок літ. «А-2» та гараж літ. «Б» мають бетонний фундамент, цегляні стіни, покрівлю із бітумної черепиці, перекриття з дерев`яних балок, бетонну підлогу; зливна яма № 1 - цегляна.

Відповідно до Акта-висновку від 19 липня 2021 року № 168/АВ/21 -елінг літ. «В» знесено. Окремо зазначено, що нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_2 є об`єктом закінченого будівництва.

Згідно з витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку за 2013 рік, земельна ділянка, кадастровий номер 2322155300:01:001:0001, має обмеження у використанні, а саме прибережні захисні смуги вздовж річок, навколо водойм та на островах, площа, на яку поширюються обмеження - 2,5205 га.

Відповідно до інформації Кушугумської селищної ради Запорізького району Запорізької області від 23 вересня 2022 року № 01-45/1550 фізичні та юридичні особи не звертались за дозволом на будівництво будівель та споруд на території земельної ділянки, кадастровий номер 2322155300:01:001:0001, площею 5,6787 га, розташованої на території Балабинської селищної ради Запорізького району Запорізької області (за межами населеного пункту) до об`єднання та після об`єднання Кушугумської селищної ради.

Також зазначено, що фізичні та юридичні особи не звертались з заявами щодо винесення рішень про присвоєння адрес об`єктам будівництва, технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в селищній раді відсутня.

Відповідно до інформації Кушугумської селищної ради Запорізького району Запорізької області від 30 травня 2023 року № 01-45/1175, селищна рада не надавала ОСОБА_2 та ОСОБА_1 паспорти прив`язки.

Запорізькою районною державною адміністрацією Запорізької області у листі від 31 травня 2023 року № 2104/01-30 повідомлено, що протягом 2016-2022 років звернень до Відділу про надання містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки не надходило. Також відповідно до журналів реєстрації наявних у Відділі, протягом 2014-2015 років звернень не надходило.

У Єдиному державному реєстрі електронної системи у сфері будівництва щодо запиту на інформацію відсутні дозвільні документи на будівництво ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на земельній ділянці, кадастровий номер 2322155300:01:001:0001.

Правове обґрунтування

Згідно з частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення.

Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Відповідно до частин першої, другої статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу.

Від імені українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Кожний громадянин має право користуватися природними об`єктами права власності народу відповідно до закону.

Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави (частина перша статті 14 Конституції України).

Відповідно до частини першої статті 79 ЗК України земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Згідно зі статтею 80 ЗК України суб`єктами права власності на землю є, зокрема, територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, на землі комунальної власності.

Землі, які належать на праві власності територіальним громадам, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають: усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності; земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування; землі та земельні ділянки за межами населених пунктів, що передані або перейшли у комунальну власність із земель державної власності відповідно до закону (стаття 83 ЗК України).

Згідно з частиною першою статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Відповідно до частини першої статті 122 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Статтею 125 ЗК України передбачено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Згідно з статтею 126 ЗК України право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

За приписами статей 187, 188 3К України контроль за використанням та охороною земель полягає в забезпеченні додержання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями і громадянами земельного законодавства України.

Відповідно до статті 10 Закону України від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні» сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Статтею 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров`я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об`єкти, визначені відповідно до закону як об`єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження. Право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб`єктів. Об`єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб`єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом.

Відповідно до статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно зі статтею 324 ЦК України від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, встановлених Конституцією України.

Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно з частиною другою статті 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Відповідно до статті 212 ЗК України самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.

Згідно зі статтею 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно. Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок. На вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб. Особа, яка здійснила самочинне будівництво, має право на відшкодування витрат на будівництво, якщо право власності на нерухоме майно визнано за власником (користувачем) земельної ділянки, на якій воно розміщене. У разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов`язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову. Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво. Особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, зобов`язана відшкодувати витрати, пов`язані з приведенням земельної ділянки до попереднього стану.

Положення статті 376 ЦК України виключають можливість існування інших способів легітимізації самочинного будівництва та набуття права власності на таке нерухоме майно, ніж ті, що встановлені цією статтею, реєстрація права власності на самочинно побудоване нерухоме майно за особою - власником земельної ділянки у будь-який інший спосіб, окрім визначеного цією статтею (тобто на підставі судового рішення про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно за власником земельної ділянки), також не змінює правовий режим самочинного будівництва. За вказаних обставин особа - власник земельної ділянки не набуває право власності на самочинно побудоване нерухоме майно.

Належними вимогами, які може заявити особа - власник земельної ділянки, на якій здійснено (здійснюється) самочинне будівництво, для захисту прав користування та розпорядження такою земельною ділянкою, є вимога про знесення самочинно побудованого нерухомого майна або вимога про визнання права власності на самочинно побудоване майно. Подібних висновків дійшов Верховний Суд і у постанові від 27 жовтня 2021 року у справі № 202/7377/16-ц.

За змістом статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Частиною другою статті 152 ЗК України встановлено, що власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою і відшкодування завданих збитків.

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав (пункт «б» частини третьої статті 152 ЗК України).

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. .

Згідно зі статтею 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» загальними засадами державної реєстрації прав є, зокрема, гарантування державою об`єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження, внесення відомостей до Державного реєстру прав виключно на підставах та в порядку, визначених цим Законом.

Відповідно до частин першої та другої статті 5 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у Державному реєстрі прав реєструються речові права та їх обтяження на земельні ділянки, а також на об`єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення, а саме: підприємства як єдині майнові комплекси, житлові будинки, будівлі, споруди, а також їх окремі частини, квартири, житлові та нежитлові приміщення. Якщо законодавством передбачено прийняття в експлуатацію нерухомого майна, державна реєстрація прав на таке майно проводиться після прийняття його в експлуатацію в установленому законодавством порядку, крім випадків, передбачених статтею 31 цього Закону.

Згідно з частиною третьою статті 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державний реєстратор, зокрема, встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема: відповідність обов`язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення у випадках, передбачених законом; відповідність повноважень особи, яка подає документи для державної реєстрації прав; відповідність відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що містяться у Державному реєстрі прав, відомостям, що містяться у поданих/отриманих документах; наявність обтяжень прав на нерухоме майно; наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов`язує можливість виникнення, переходу, припинення речового права, що підлягає державній реєстрації; перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення; під час проведення державної реєстрації прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 01 січня 2013 року, а також під час проведення державної реєстрації прав, які набуваються з прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 01 січня 2013 року, обов`язково запитує від органів влади, підприємств, установ та організацій, які відповідно до законодавства проводили оформлення та/або реєстрацію прав, інформацію (довідки, засвідчені в установленому законодавством порядку копії документів тощо), необхідну для такої реєстрації, у разі відсутності доступу до відповідних носіїв інформації, що містять відомості, необхідні для проведення державної реєстрації прав, чи у разі відсутності необхідних відомостей в єдиних та державних реєстрах, доступ до яких визначено цим Законом, та/або у разі, якщо відповідні документи не були подані заявником, крім випадків, коли державна реєстрація прав, похідних від права власності, здійснюється у зв`язку із вчиненням нотаріальної дії та такі документи були надані у зв`язку з вчиненням такої дії.

Відповідно до частини першої статті 11 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.

Частинами восьмою та дев`ятою статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», визначено, що державній реєстрації підлягають виключно заявлені речові права на нерухоме майно, об`єкти незавершеного будівництва, майбутні об`єкти нерухомості та їх обтяження, за умови їх відповідності законодавству і поданим/отриманим документам. Заява про державну реєстрацію прав подається окремо щодо кожного об`єкта нерухомого майна, об`єкта незавершеного будівництва, майбутнього об`єкта нерухомості з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Стаття 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», передбачає, що державна реєстрація прав проводиться в такому порядку: 1) прийняття/отримання документів для державної реєстрації прав, формування та реєстрація заяви в базі даних заяв; 2) виготовлення електронних копій документів, поданих для державної реєстрації прав, шляхом сканування (уразі подання документів у паперовій формі) та їх розміщення у Державному реєстрі прав; 3) встановлення черговості розгляду заяв, зареєстрованих у базі даних заяв; 4) перевірка документів на наявність підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав та прийняття відповідних рішень; 5) прийняття рішення про державну реєстрацію прав (у разі відсутності підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав); 6) відкриття розділу в Державному реєстрі прав та/або внесення до відкритого розділу або спеціального розділу Державного реєстру прав відповідних відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, про об`єкти та суб`єктів цих прав; 7) формування витягу з Державного реєстру прав про проведену державну реєстрацію прав для подальшого використання заявником; 8) видача/отримання документів за результатом розгляду заяви.

Перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Пунктом 40 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 25 грудня 2015 року № 1127 (чинним на день проведення оспорюваної реєстрації змін) визначено, що для державної реєстрації прав заявник подає оригінали документів, не обхідних для відповідної реєстрації, передбачені Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», іншими законами України та цим Порядком.

Згідно з пунктом 41 Порядку № 1127 для державної реєстрації права власності на новозбудований об`єкт нерухомого майна подаються: 1) документ, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта; 2) технічний паспорт на об`єкт нерухомого майна; 3) документ, що підтверджує присвоєння об`єкту нерухомого майна адреси; 4) письмова заява або договір співвласників про розподіл часток у спільній власності на новозбудований об`єкт нерухомого майна (у разі, коли державна реєстрація проводиться щодо майна, що набувається у спільну часткову власність); 5) договір про спільну діяльність або договір простого товариства (у разі коли державна реєстрація проводиться щодо майна, будівництво якого здійснювалось у результаті спільної діяльності).

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо подані документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження.

Згідно з пунктами 1, 2, 3 частини третьої статті 26 Закону № 1952 (в редакції, чинній з 16 січня 2020 року) відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію правна підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Відповідно до положень частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Відповідно до частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову заступника керівника Запорізької окружної прокуратури Запорізької області в інтересах держави в особі Кушугумської селищної ради Запорізького району Запорізької області, суд першої інстанції, з яким у нескасованій частині його рішення погодився й апеляційний суд, дослідивши наявні у справі докази та давши їм належну оцінку, правильно виходив із того, що спірний садовий будинок АДРЕСА_2 є самочинним будівництвом, оскільки він розташований на земельній ділянці, кадастровий номер 2322155300:01:001:0001, площею 5,6787 га, комунальної власності рекреаційного призначення, яка не відводилася відповідачці ОСОБА_2 для забудови, будь-які рішення уповноваженого органу щодо передачі їй земельної ділянки у власність чи користування, а також документи, які надавали б право на виконання будівельних робіт, у матеріалах справи відсутні. Також суд першої інстанції правильно виходив із того, що державна реєстрація права власності сама по себе не легалізує самочинне будівництво та не змінює його правового режиму, а право власності на самочинно збудоване майно не виникає лише внаслідок проведення такої реєстрації.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність передбачених статтею 376 ЦК України підстав для задоволення позовних вимог прокурора та зобов`язання відповідачки ОСОБА_2 знести спірний об`єкт нерухомості який є самочинним будівництвом, для захисту порушених прав власника земельної ділянки.

Водночас апеляційний суд дійшов правильного висновку про те, що позовні вимоги прокурора про скасування державної реєстрації права власності на спірний самочинно споруджений об`єкт нерухомості також підлягають задоволенню, оскільки оскаржуване рішення державного реєстратора від 28 лютого 2020 року про державну реєстрацію права власності за відповідачкою ОСОБА_2 прийняте з порушенням вимог законодавства, і наявність чинних записів про державну реєстрацію права власності перешкоджає Кушугумській селищній раді у реалізації повноважень щодо розпорядження земельною ділянкою і майном, та забезпечення надходжень до місцевого бюджету.

Посилання у касаційній скарзі на те, що суди попередніх інстанцій не звернули увагу на те, що заявниця є членом ОДК «Домаха» та власником спірного дачного будинку АДРЕСА_2 на підставі довідки про членство та сплату пайового внеску в повному обсязі від 05 листопада 2019 року, Верховний Суд відхиляє з огляду на те, що зазначені обставини були предметом дослідження та оцінки судів попередніх інстанцій.

Водночас Верховний Суд наголошує, що членство особи в обслуговуючому кооперативі та повна сплата пайового внеску є підставою для виникнення права власності на об`єкт нерухомості (згідно зі статтею 384 ЦК України) виключно за умови, що цей об`єкт був створений з дотриманням закону та належним чином прийнятий до експлуатації. Зміст приписів статей 331 та 376 ЦК України виключає можливість існування будь-яких інших способів легітимізацїї новозбудованого майна та набуття права власності на нього, окрім визначених законом містобудівних процедур, які завершуються моментом державної реєстрації на підставі документів про введення в експлуатацію. Внутрішні документи кооперативу мають виключно зобов`язальний характер між членом та юридичною особою, а тому видана головою ОДК «Домаха» довідка за своєю правовою природою не є документом, який підтверджує правомірність створення об`єкта нерухомості як нового об`єкта цивільних прав, та не може підміняти собою акти державних органів у сфері містобудівної діяльності.

Натомість Верховний Суд як суд касаційної інстанції в силу положень частини першої статті 400 ЦПК України позбавлений можливості встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні судів попередніх інстанцій чи відкинуті ними, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Аргументи касаційної скарги про те, що на момент вступу заявниці до кооперативу спірний об`єкт нерухомості вже був побудований на земельній ділянці, кадастровий номер 2322155300:01:001:0001, у зв`язку з чим дозвільні документи на будівництво не могли бути надані, а в матеріалах справи відсутні належні докази здійснення нею капітального будівництва після вступу до кооперативу, є необґрунтованими, оскільки для правового визначення об`єкта як самочинного будівництва визначальним є сам факт його зведення без належних дозвільних документів та на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, незалежно від особи конкретного забудовника чи моменту набуття нею членства в кооперативі. Членство в кооперативі та набуття прав на майно, яке за своїми об`єктивними характеристиками є самочинним, не звільняє набувача від обов`язку дотримання містобудівного та земельного законодавства і не легітимізує таку споруду у цивільному обороті.

Передбачений статтею 376 ЦК України механізм усунення наслідків самочинного будівництва шляхом перебудови об`єкта передбачає можливість приведення такого об`єкта у відповідність до вимог законодавства. Водночас застосування цього способу є можливим лише за умови, що допущені порушення можуть бути усунуті шляхом зміни технічних характеристик об`єкта та не пов`язані із самим фактом розташування нерухомого майна у місці, де його будівництво заборонено законом.

У цій справі визначальним є не лише відсутність дозвільних документів на виконання будівельних робіт, а й особливий правовий режим земельної ділянки, на якій розташований спірний об`єкт. Така земельна ділянка належить до земель рекреаційного призначення комунальної власності та розташована у межах прибережної захисної смуги водного об`єкта. Норми земельного та водного законодавства встановлюють імперативну заборону на будівництво капітальних споруд у межах прибережних захисних смуг. При цьому земельна ділянка під розміщення спірного об`єкта відповідачці у встановленому законом порядку не відводилася.

За таких обставин перебудова спірного об`єкта нерухомості не може усунути допущене порушення, оскільки воно полягає не у невідповідності окремих конструктивних елементів чи параметрів будівлі, а у самому факті розташування капітальної споруди на земельній ділянці, використання якої для такого будівництва заборонено законом.

Отже, у цій справі знесення самочинного будівництва є не передчасним застосуванням крайнього заходу, а єдиним способом усунення порушення вимог земельного та водного законодавства і відновлення порушеного права територіальної громади на користування землями комунальної власності.

Посилання у касаційній скарзі на те, що суди першої та апеляційної інстанцій не звернули увагу на те, що прокурором не було надано проект землеустрою із встановлення меж прибережної захисної смуги, Верховний Суд також відхиляє з огляду на те, що відсутність проекту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги в натурі не свідчить про відсутність самої смуги чи про неможливість визначення її меж. За змістом норм Водного кодексу України та ЗК України для великих річок, якою є річка Дніпро, прибережна захисна смуга встановлена законом і становить 100 метрів. Ця норма є імперативною, а сама прибережна смуга є чинною в силу закону, навіть якщо відповідна землевпорядна документація на місцевості ще не розроблена органами місцевого самоврядування.

Аргументи касаційної скарги про те, що суди першої та апеляційної інстанцій проігнорували, що саме по собі посилання прокурора на недотримання законодавства у сфері містобудівної діяльності, без доведення факту порушення, невизнання або оспорювання конкретних прав чи інтересів територіальної громади, не є підставою для задоволення позову є безпідставними, оскільки наведені прокурором посилання про самочинність спорудження спірного об`єкта нерухомості на земельній ділянці комунальної власності повністю підтверджуються наявними у справі доказами та встановленими судами у цій справі обставинами.

У постанові від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (пункт 39) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то в такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним й об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Аргументи касаційної скарги про те, що апеляційний суд не врахував, що задоволення позовної вимоги прокурора про скасування державної реєстрації прав (або скасування рішення реєстратора, припинення права власності тощо) у цій категорії справ у встановленому законом порядку не вирішить юридичну долю самочинно збудованого майна та не призведе до відновлення стану єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованого на ній нерухомого майна, а також про те, що вимога про скасування державної реєстрації прав є неналежним способом захисту, Верховний Суд відхиляє з огляду на те, що вимога прокурора про скасування державної реєстрації права власності у цій справі за своєю правовою природою є похідною позовною вимогою від головної вимоги про знесення самочинного будівництва. Оскільки судами встановлено та матеріалами справи підтверджено наявність безумовних підстав для знесення спірної самочинно спорудженої капітальної споруди, зведеної без дозвільних документів, усунення з Державного реєстру речових прав запису про право власності на цей об`єкт є логічним та обов`язковим наслідком захисту прав власника землі.

Задоволення такої похідної позовної вимоги спрямоване на приведення юридичного статусу майна (земельної ділянки) у відповідність до його фактичного стану та припинення незаконного перебування самочинного об`єкта в цивільному обороті. Крім того, принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованого на ній майна не може поширюватися на випадки самочинного будівництва на невідведеній земельній ділянці комунальної власності, оскільки право власності на таку нерухомість у особи взагалі не виникло, а скасування реєстраційного запису разом із фактичним знесенням споруд якраз і забезпечує повне відновлення прав територіальної громади.

Матеріали справи, яка переглядається, свідчить про те, що 23 лютого 2026 року адвокат Шкабуро О. В., який діяв в інтересах відповідачки ОСОБА_2 , через підсистему «Електронний суд» подав до Запорізького апеляційного суду клопотання про відкладення (перенесення) розгляду справи (т.4 а. с. 97-101).

Клопотання обґрунтував тим, що 19 лютого 2026 року відповідачка ОСОБА_2 звернулася з заявою до судового експерта, в який просила провести будівельно-технічну експертизу та надати висновок експерта відповідно до статті 106 ЦПК України, з метою подачі до суду у справі за наступним питанням: «Чи відповідають технічні характеристики об`єкта, а саме садового будинку літ. «А», що розташований на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_2 технічним характеристикам, що зазначені у технічному паспорті виготовленому ТОВ «Центр надання послуг» виконаному станом на 15 липня 2021 року?». Отримання вказаного висновку експерта, який має підтвердити невідповідність характеристик спірного садового будинку технічному паспорту та встановити те, що садовий будинок не є капітальною спорудою, змінить обставини справи та може стати наслідком ухвалення іншого судового рішення у справі. Тому є підстави для відкладення розгляду справи.

25 лютого 2026 року Запорізький апеляційний суд розглянув вказане клопотання представника заявника та відхилив його.

Апеляційний суд, керуючись статтею 367 ЦПК України, обґрунтовано вважав, що наявних у справі матеріалів є цілком достатньо для всебічного і повного розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення та відсутність підстав для відкладення розгляду справи. Таким чином, апеляційний суд діяв у межах своїх повноважень з метою дотримання розумних строків розгляду та недопущення затягування процесу, правомірно відхиливши клопотання представника заявника про відкладення для долучення документа, який не існував у матеріалах справи під час розгляду спору по суті.

Аргументи касаційної скарги про те, що апеляційний суд необґрунтовано скасував ухвалу суду першої інстанції про призначення експертизи у цій справі щодо визначення капітальності спірної будівлі є безпідставними, оскільки постанова Запорізького апеляційного суду від 08 квітня 2025 року у цій справі № 317/711/24 про скасування ухвали Запорізького районного суду Запорізької області від 12 грудня 2024 року про призначення у справі земельно-технічної експертизи та направлення справи до суду першої інстанції для продовження розгляду, не є окремим предметом касаційного оскарження заявника у цій справі, а тому не може бути предметом перевірки Верховним Судом у межах цього касаційного провадження.

Посилання у касаційній скарзі на те, що апеляційний суд не надав належну оцінку всім доводам і аргументам заявниці, Верховний Суд відхиляє, оскільки, як неодноразово вказував ЄСПЛ, рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (§§ 29-30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «Ruiz Torija v. Spain», заява № 18390/91). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Hirvisaari v. Finland», заява № 49684/99).

Інші наведені у касаційній скарзі доводи не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині оскаржуваних судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, та зводяться до переоцінки обставин справи і доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження судів.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій.

Якщо оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права.

Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію (рішення ЄСПЛ від 03 квітня 2008 року у справі «Ponomaryov v. Ukraine», заява № 3236/03; від 24 липня 2003 року у справі «Ryabykh v. Russian Federation», заява № 59498/00; від 21 вересня 2006 року у справі «Nelyubin v. Russia», заява № 14502/04).

Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Оскаржуване рішення суду першої інстанції у нескасованій за результатами апеляційного перегляду частині та постанова апеляційного суду відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують правильність висновків судів першої та апеляційної інстанцій.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції у нескасованій за результатами апеляційного перегляду частині та постанова апеляційного суду - без змін із підстав, передбачених статтею 401 ЦПК України.

Щодо поновлення виконання оскаржуваних судових рішень

Згідно з частиною третьою статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Зважаючи на те, що касаційна скарга ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Шкабуро О. В., підлягає залишенню без задоволення, то відповідно до частини третьої статті 436 ЦПК України Верховний Суд поновлює виконання рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 04 червня 2025 року та постанови Запорізького апеляційного суду від 25 лютого 2026 року, яке було зупинено ухвалою суду від 10 червня 2026 року.

Щодо розподілу судових витрат

Статтею 416 ЦПК України передбачено, що постанова суду касаційної інстанції складається, в тому числі із розподілу судових витрат.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, то підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 402, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду