ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 369/8769/20

У липні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Гореницької сільської ради Києво-Святошинського району Київської області (далі - Гореницька сільська рада), товариства з обмеженою відповідальністю «А. В. М.» (далі - ТОВ «А. В. М.»), треті особи: садівницьке товариство «ІНФОРМАЦІЯ_1» (далі - СТ «ІНФОРМАЦІЯ_1»), державний реєстратор Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області Власюк А. В.,про визнання незаконними і скасування рішень, визнання недійсними державних актів та договору купівлі-продажу, скасування державної реєстрації права власності на земельні ділянки.

Позов мотивував тим, що відповідно до рішення Гореницької сільської ради від 15 серпня 1996 року, позивачу, як члену СТ «ІНФОРМАЦІЯ_1», передано безоплатно у приватну власність земельну ділянку № 27-а для ведення садівництва, площею 0,0579 га, що підтверджується державним актом на право приватної власності на землю серія КВ № 09271 від 12 квітня 1997 року, зареєстрованим в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 4708/126.

В лютому 2020 року відповідно до чинного законодавства була виготовлена технічна документація із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі ОСОБА_1 для колективного садівництва на території СТ «ІНФОРМАЦІЯ_1» Гореницької сільської ради, яка була подана до відділу у Києво-Святошинському районі Міськрайонного управління у Києво-Святошинському районі та м. Ірпені Головного управління Держгеокадастру у Київській області для внесення відомостей до Державного земельного кадастру.

11 березня 2020 року державний кадастровий реєстратор відділу у Києво-Святошинському районі Міськрайонного управління у Києво-Святошинському районі та м. Ірпені Головного управління Держгеокадастру у Київській області Король О. І. прийняв рішення № РВ-202327542020 про відмову у внесенні відомостей до Державного земельного кадастру щодо земельної ділянки позивача.

З вказаного рішення позивач дізнався, що його земельна ділянка на 12,4825 % співпадає з земельною ділянкою з кадастровим номером 3222482000:12:003:0171, яка належить на праві власності ТОВ «А. В. М.» на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку серія ЯД № 92302, виданого 09 вересня 2007 року Києво-Святошинським відділом земельних ресурсів та зареєстрованого в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 24 квітня 2019 року за № 820669232224, номер запису про право власності 337502.

Зазначає, що виконавчий комітет Гореницької сільської ради рішенням від 29 серпня 2000 року № 29/5 фактично передав у постійне користування ТОВ «А. В. М.» 12,4825 % земельної ділянки позивача.

Вважає, вказане рішення та державний акт на право постійного користування земельною ділянкою серія І-КВ № 003606 від 09 жовтня 2000 року, який виданий на підставі зазначеного рішення, незаконними, оскільки право власності на 12,4825 % земельної ділянки, власником якої є позивач, не було припинено.

Також зазначає, що 20 квітня 2007 року Гореницька сільська рада 9 сесії 25 скликання прийняла рішення № 3/55 про продаж ТОВ «А. В. М.» земельної ділянки несільськогосподарського призначення загальною площею 1,2449 га, що розташована на території АДРЕСА_1, а саме: земельна ділянка № НОМЕР_1 площею 1,1570 га, кадастровий номер 3222482004:02:002:0001, земельна ділянка № НОМЕР_2 площею 0,0879 га, кадастровий номер 3222482000:12:003:0171.

02 серпня 2007 року Гореницька сільська рада (продавець) та ТОВ «А. В. М.» (покупець) уклали договір купівлі-продажу земельної ділянки, відповідно до якого продавець відчужив земельну ділянку несільськогосподарського призначення загальною площею 1,2449 га, що розташована на території АДРЕСА_1, а саме: земельна ділянка № НОМЕР_1 площею 1,1570 га, кадастровий номер 3222482004:02:002:0001, земельна ділянка № НОМЕР_2 площею 0,0879 га, кадастровий номер 3222482000:12:003:0171.

19 вересня 2007 року ТОВ «А. В. М.» отримало державний акт на право власності на земельну ділянку серія ЯД № 923024.

Позивач вважає своє право порушеним, а тому просив суд:

- визнати незаконним та скасувати рішення виконавчого комітету Гореницької сільської ради від 29 серпня 2000 року № 29/5;

- визнати недійсним державний акт на право постійного користування земельною ділянкою серія І-КВ № 003606 від 09 жовтня 2000 року, виданий ТОВ «А. В. М.»;

- визнати незаконним та скасувати рішення Гореницької сільської ради 9 сесії 25 скликання від 20 квітня 2007 року № 3/55;

- визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення від 02 серпня 2007 року, який укладений між Гореницькою сільською радою та ТОВ «А. В. М.», посвідчений приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Михальченко М. М. та зареєстрований в реєстрі за № 902;

- визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серія ЯД № 923024, виданий 19 вересня 2007 року ТОВ «А. В. М.»;

- скасувати державну реєстрацію права власності на земельні ділянки, а саме: площею 0,0879 га, кадастровий номер 3222482000:12:003:0171, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1820669232224 та площею 1,157 га, кадастровий номер 3222482004:02:002:0001, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1820656932224, які зареєстровані за ТОВ «А. В. М.» державним реєстратором Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області Власюком А. В.

Києво-Святошинський районний суд Київської області рішенням від 12 грудня 2022 року у складі судді Дубас Т. В. у задоволенні позову відмовив.

Рішення місцевого суду мотивовано тим, що позивач не довів факт накладання земельних ділянок, оскільки в матеріалах справи відсутній висновок судової земельно-технічної експертизи щодо встановлення експертним шляхом обставин обґрунтованості заявлених вимог позивачем.

Аналізуючи рішення державного кадастрового реєстратора № РВ-3202327542020 у цій справі, суд зазначив, що таке рішення прийнято лише на підставі даних Державного земельного кадастру, без дослідження фактичного землекористування сторін, меж земельних ділянок та співставлення їх правоустановлюючих документів.

Крім того, зі змісту зазначеного рішення неможливо встановити, стосовно якої саме земельної ділянки і з яким кадастровим номером воно прийнято.

Тобто, рішення державного кадастрового реєстратора у цій справі не дає можливості достовірно встановити наявність чи відсутність факту накладення земельних ділянок учасників справи та порушення їх землекористування.

Київський апеляційний суд постановою від 24 листопада 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 12 грудня 2022 року скасував та ухвалив у справі нове судове рішення про задоволення позову.

Визнав незаконним та скасував рішення від 29 серпня 2000 року № 29/5 виконавчого комітету Гореницької сільської ради.

Визнав недійсним державний акт на право постійного користування земельною ділянкою І-КВ № 003606 від 09 жовтня 2000 року, який виданий ТОВ «А. В. М.».

Визнав незаконним та скасував рішення Гореницької сільської ради 9 сесії 25 скликання від 20 квітня 2007 року № 3/55.

Визнав недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення від 02 серпня 2007 року, який укладений між Гореницькою сільською радою та ТОВ «А. В. М.», посвідчений приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Михальченко М. М. та зареєстрований в реєстрі за № 902.

Визнав недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серія ЯД № 923024, виданий 19 вересня 2007 року ТОВ «А. В. М.».

Скасував державну реєстрацію права власності на земельні ділянки, а саме: площею 0,0879 га, кадастровий номер 3222482000:12:003:0171, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1820669232224 та площею 1,157 га, кадастровий номер 3222482004:02:002:0001, які зареєстровані за ТОВ «А. В. М.» державним реєстратором Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області Власюком А. В.

Стягнув з Гореницької сільської ради та ТОВ «А. В. М.» на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі по 10 292,01 грн з кожного окремо.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що висновком судової земельно-технічної експертизи підтверджено накладення земельної ділянки ТОВ «А. В. М.» на земельну ділянку позивача, право власності на яку виникло раніше та не було припинене у встановленому законом порядку. Відтак суд дійшов висновку про незаконність передачі та подальшого відчуження частини земельної ділянки позивача, що стало підставою для визнання незаконними рішень органу місцевого самоврядування, недійсними правовстановлюючих документів, договору купівлі-продажу і скасування державної реєстрації права власності.

У касаційній скарзі, поданій у грудні 2023 року до Верховного Суду, ТОВ «А. В. М.», посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить постанову суду апеляційної інстанції скасувати і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 26 лютого 2024 року відкрив касаційне провадження у справі, витребував її із Києво-Святошинського районного суду Київської області, зупинив дію постанови Київського апеляційного суду від 24 листопада 2023 року до закінчення касаційного провадження.

01 березня 2024 року справу передано колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі суддів: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.

Верховний Суд ухвалою від 28 липня 2026 року призначив справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією в складі п`яти суддів.

Згідно із протоколом автоматизованого визначення складу колегії суддів від 28 липня 2026 року визначено такий склад колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду для розгляду справи: Грушицький А. І.

(суддя-доповідач), Карпенко С. О., Литвиненко І. В., Мартєв С. Ю., Петров Є. В.

В касаційній скарзі скаржник посилається на пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема вказує, що суди першої та апеляційної інстанцій розглянули справу без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 21 квітня 2021 року у справі № 367/3339/17, від 14 липня 2021 року у справі № 902/834/20, від 30 вересня 2021 року у справі № 927/110/18 та інших.

У касаційній скарзі зазначається, що апеляційний суд безпідставно призначив судову земельно-технічну експертизу, хоча позивач повинен був довести свої вимоги ще в суді першої інстанції, а відсутність експертизи не могла усуватися апеляційним судом.

Суд помилково надав визначальне значення висновку судової експертизи, хоча відповідно до статей 89, 110 ЦПК України висновок експерта не має наперед встановленої сили та підлягає оцінці разом з іншими доказами.

Апеляційний суд порушив принцип рівності сторін, оскільки, призначивши експертизу на стадії апеляційного розгляду, відмовив відповідачу у долученні поданих ним доказів.

Суд апеляційної інстанції не врахував преюдиційні обставини, які встановлені рішеннями Господарського суду Київської області та Північного апеляційного господарського суду, якими підтверджено правомірність набуття ТОВ «А. В. М.» спірної земельної ділянки.

Позивач не довів порушення свого права, оскільки не підтвердив належними доказами, що спірна земельна ділянка входила до земель СТ «ІНФОРМАЦІЯ_1», що була вилучена з його володіння, а також не довів незаконності оспорюваних рішень, договору та державних актів.

Позивач пропустив позовну давність.

У березні 2024 року ОСОБА_1 надіслав відзив на касаційну скаргу у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Фактичні обставини справи

Суд встановив, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 0,0579 га на підставі державного акта на право приватної власності на землю серія КВ № 09271 від 12 квітня 1997 року.

Державний акт зареєстровано у Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 4708/126.

Рішенням державного кадастрового реєстратора відділу у Києво-Святошинському районі Міськрайонного управління у Києво-Святошинському районі та м. Ірпені Головного управління Держгеокадастру у Київській області від 11 березня 2020 року № РВ-202327542020 відмовлено ОСОБА_1 у внесенні відомостей до Державного земельного кадастру з підстави розташування в межах земельної ділянки, яку передбачається зареєструвати, іншої земельної ділянки, а саме перетин із межами наявної в Державному земельному кадастрі земельної ділянки з кадастровим номером 3222482000:12:003:0171, площа співпадає на 12,4825 %.

Виконавчий комітет Гореницької сільської ради рішенням від 29 серпня 2000 року № 29/5 передав у постійне користування ТОВ «А. В. М.» земельну ділянку площею 1,24 га забудованих земель (землі комерційного призначення) в існуючих межах без зміни цільового використання.

20 квітня 2007 року Гореницька сільська рада 9 сесії 25 скликання прийняла рішення № 3/55 про продаж ТОВ «А. В. М.» земельної ділянки несільськогосподарського призначення загальною площею 1,2449 га, що розташована на території АДРЕСА_1, земельна ділянка № НОМЕР_1 площею 1,1570 га, кадастровий номер 3222482004:02:002:0001, земельна ділянка № НОМЕР_2 площею 0,0879 га, кадастровий номер 3222482000:12:003:0171.

02 серпня 2007 року Гореницька сільська рада (продавець) та ТОВ «А. В. М.» (покупець) уклали договір купівлі-продажу земельної ділянки, відповідно до якого продавець відчужив земельну ділянку несільськогосподарського призначення загальною площею 1,2449 га, що розташована на території АДРЕСА_1, земельна ділянка № НОМЕР_1 площею 1,1570 га, кадастровий номер 3222482004:02:002:0001, земельна ділянка № НОМЕР_2 площею 0,0879 га, кадастровий номер 3222482000:12:003:0171.

19 вересня 2007 року ТОВ «А. В. М.» видано державний акт на право власності на земельну ділянку серія ЯД № 923024.

Згідно із висновком експерта за результатами проведення судової земельно-технічної експертизи від 02 серпня 2023 року № 15661/23-41, межі земельної ділянки з кадастровим номером 3222482000:12:003:0171 ТОВ «А. В. М.» площею 0,0879 га, накладаються на межі земельної ділянки ОСОБА_1 , що розташована в СТ «ІНФОРМАЦІЯ_1» на території Гореницької сільської ради і право приватної власності на яку підтверджується державним актом серія та номер КВ № 09271 від 12 квітня 1997 року.

Площа накладання позначена на додатку № 1 до висновку штриховою лінією блакитного кольору і складає 72,08 кв. м, що становить 12,4825 % від загальної площі земельної ділянки 0,05788 га.

Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги та аргументи відзиву на касаційну скаргу, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Стаття 41 Конституції України встановлює, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Відповідно до частини першої статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові.

Такі висновки викладені у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21.

Відповідно до статей 15, 16 ЦК України, статті 152 ЗК України, суд, вирішуючи спір про захист цивільного права, повинен насамперед встановити: чи існує у позивача право або охоронюваний законом інтерес; чи було це право порушене, невизнане або оспорене; ким саме воно порушене; а також чи відповідає заявлений позивачем спосіб судового захисту характеру такого порушення та чи є він ефективним для реального поновлення порушеного права.

Саме встановлення цих обставин є передумовою правильного вирішення спору, оскільки суд не вправі задовольнити позов лише з підстав формального встановлення окремих порушень під час набуття права на майно без з`ясування того, чи призведе застосування обраного способу захисту до реального відновлення порушеного права позивача.

Переглядаючи справу, суд апеляційної інстанції виходив із того, що висновком судової земельно-технічної експертизи підтверджується часткове накладення належної ТОВ «А. В. М.» земельної ділянки з кадастровим номером 3222482000:12:003:0171 на земельну ділянку позивача, що становить 12,4825 % її площі (72,08 кв. м). На підставі цього суд дійшов висновку про незаконність рішень органу місцевого самоврядування, недійсність договору купівлі-продажу та державних актів, скасував державну реєстрацію права власності не лише на земельну ділянку з кадастровим номером 3222482000:12:003:0171, а й на земельну ділянку з кадастровим номером 3222482004:02:002:0001.

Проте, у постанові апеляційного суду відсутні мотиви, з яких суд дійшов висновку, що набуття ТОВ «А. В. М.» у власність земельної ділянки з кадастровим номером 3222482004:02:002:0001 порушує права позивача.

Фактично апеляційний суд поширив правові наслідки встановленого експертизою накладення лише однієї земельної ділянки на іншу земельну ділянку, стосовно якої відповідних фактичних обставин судом не встановлено.

Такий підхід не відповідає вимогам статей 76, 77, 81, 89 ЦПК України, відповідно до яких кожна обставина, що має значення для правильного вирішення спору, повинна бути встановлена належними та допустимими доказами, а висновки суду мають ґрунтуватися на повному й безпосередньому дослідженні всіх доказів.

Не може бути належним (правомірним) спосіб захисту, який спричиняє втручання у право на майно, щодо якого немає спору. Іншими словами, визнання недійсними рішень органу місцевого самоврядування, договору купівлі-продажу та державних актів, призведе до того, що відповідач буде позбавлений права власності не тільки на ту частину земельної ділянки, яка накладається на земельну ділянку позивача, а й на ту частину земельної ділянки, яка не є спірною і правомірність надання у власність відповідача якої не ставиться під сумнів.

Отже, встановлення факту часткового накладення земельних ділянок не є достатньою підставою для задоволення усіх заявлених позивачем вимог.

ОСОБА_1 та ТОВ «А. В. М.» не мають між собою договірних відносин стосовно спірних земельних ділянок, що зумовлює речово-правовий характер спірних правовідносин. Зазначене зумовлює використання відповідних способів захисту.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зауважувала, що обраний позивачем спосіб захисту прав повинен відповідати правовій природі тих правовідносин, що виникли між сторонами. За загальним правилом речово-правові способи захисту прав особи застосовуються тоді, коли сторони не пов`язані зобов`язально-правовими відносинами, що визначають їх зміст та правову природу. Якщо спір стосується правочину, укладеного власником (володільцем) майна, то його відносини з контрагентом мають договірний характер, що зумовлює і можливі способи захисту його прав. Водночас, коли сторони не перебували у договірних відносинах один з одним, власник (володілець) майна може використовувати речово-правові способи захисту [аналогічні висновки викладені у пунктах 108-110 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 грудня 2022 року у справі № 914/2350/18 (914/608/20)].

Особа може витребувати належне їй майно від особи, яка є останнім його набувачем, і для такого витребування не потрібно заявляти вимоги про визнання незаконними та недійсними рішень органів місцевого самоврядування або документів (свідоцтв, державних актів тощо), що посвідчують відповідне право власності, оскільки їхнє задоволення не відновить володіння позивачем його майном.

Усталеною є практика Великої Палати Верховного Суду, коли позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, а отже, належним способом захисту є віндикаційний позов, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Натомість вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідними для ефективного відновлення порушеного права [постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц, від 09 листопада 2021 року у справі № 466/8649/16-ц та від 22 січня 2025 року у справі № 446/478/19].

Підсумовуючи викладене, слід зазначити, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово викладала висновки, відповідно до яких, якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від цієї особи (стягнення з неї) нерухомого майна. Задоволення віндикаційного позову щодо такого майна, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого володіння, є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за кінцевим набувачем, який є відповідачем [див., зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (пункти 98, 123), від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункти 115, 116), від 19 травня 2020 року у справі № 916/1608/18 (пункт 80), від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13 (пункт 10.29), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (пункти 63, 74), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 146)].

У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Такі висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункти 85, 86), від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (пункт 38), від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 (пункт 34), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (пункт 74), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 148).

За таких умов суд апеляційної інстанції повинен був перевірити, у чиєму володінні фактично перебуває спірна частина земельної ділянки і з урахуванням цього визначитись з належним способом захисту порушених прав позивача.

Допущені судом апеляційної інстанції порушення норм процесуального права унеможливили встановлення всіх фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення спору, а тому відповідно до частини третьої статті 411 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Під час нового апеляційного розгляду суду необхідно встановити, чи порушує права позивача факт набуття відповідачем у власність земельних ділянок щодо яких заявлено позовні вимоги, з`ясувати, чи накладається земельна ділянка з кадастровим номером 3222482004:02:002:0001 на земельну ділянку позивача, надати належну оцінку всім наявним доказам, а також перевірити, чи відповідає заявлений позивачем спосіб захисту вимогам ефективності, пропорційності та характеру встановленого порушення права.

Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу.

Установивши, що оскаржувана постанова апеляційного суду ухвалена з порушенням норм процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а постанова апеляційного суду - скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 389, 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду