ПОСТАНОВА
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
в режимі відеоконференції
захисника ОСОБА_6 ,
засудженого ОСОБА_7 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 на вирок Сокальського районного суду Львівської області від 18 листопада 2025 року та ухвалу Львівського апеляційного суду від 24 лютого 2026 року у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за № 62024140120001092, за обвинуваченням
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Вільхова Рогатинського району Івано-Франківської області, раніше не судимого, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України.
Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Сокальського районного суду Львівської області від 18 листопада 2025 року ОСОБА_7 засуджено за ч. 5 ст. 407 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.
До набрання вироком законної сили запобіжний захід ОСОБА_7 залишено у виді тримання під вартою, а початок строку відбування покарання ухвалено обчислювати з 06.02.2025.
У строк відбуття покарання зараховано перебування ОСОБА_7 під вартою з 20.12.2024 по 24.12.2024.
За обставин, викладених у вироку, ОСОБА_7 визнано винуватим в тому, що він, будучи військовослужбовцем НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України, солдатом, діючи з прямим умислом, всупереч вимог ст. ст. 17, 65 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ст. ст. 1, 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», ст. ст. 11, 16, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України та ст. ст. 1, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, бажаючи тимчасово ухилитися від проходження військової служби та проводити час на власний розсуд, з мотивів небажання переносити труднощі військової служби, через особисту недисциплінованість та несумлінне ставлення до виконання своїх службових обов`язків, в умовах воєнного стану, не отримавши дозволу відповідного командира, 23.08.2024 не прибув до визначеного місця служби, а саме ІНФОРМАЦІЯ_2 , що розташований за адресою:
АДРЕСА_2 , а направився до місця свого проживання за адресою: АДРЕСА_1 , де перебував до моменту його фактичного затримання 20.12.2024.
Ухвалою Львівського апеляційного суду від 24 лютого 2026 року вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_7 залишено без змін.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник ОСОБА_6 , посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, просить оскаржувані судові рішення скасувати і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Обґрунтовуючи свої доводи зазначає про невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, а також про безпідставне врахування судами недопустимих доказів, які отримані із порушенням вимог КПК України. Зокрема, зазначає про відсутність складу інкримінованого кримінального правопорушення, оскільки ОСОБА_7 прибув на ВЛК, під час проходження якого 22.08.2024 був лише у декількох лікарів, його огляд проведено поверхнево, без встановлення та підтвердження усіх наявних захворювань, причому у стаціонарному обстеженні щодо повного діагностування йому було відмовлено через відсутність реєстрації електронного направлення для проходження ВЛК. Звертає увагу, що жодних скерувань та направлень ОСОБА_7 ніхто не надавав, про що свідчить відсутність його підписів на таких документах.
Також, згідно з обвинувальним актом, 22.08.2024 солдат ОСОБА_7 був направлений для проходження ВЛК, однак у оскаржуваних судових рішеннях міститься вказівка про його направлення на ВЛК 20.08.2024 згідно направлення начальника медичного пункту від 20.08.2024 № 13/60739/24-Вн, при цьому у вказаному направленні немає строку виконання, дати, коли він мав прибути на ВЛК.
Крім цього, з листа Львівського військового-медичного клінічного центру від 23.08.2024 слідує, що солдат ОСОБА_7 був у них 22.08.2024 на ВЛК та амбулаторно вибув, однак відомостей яке йому обстеження проводили та куди вибув матеріали провадження не містять. Натомість, з обвинувального акта слідує, що ОСОБА_7 мав прибути 23.08.2024 до того ж Львівського військово-медичного клінічного центру, де він проходив обстеження 22.08.2024, що свідчить про суперечності між встановленими судом обставинами та пред`явленим обвинуваченням.
Судами першої та апеляційної інстанцій в якості доказу на підтвердження вини ОСОБА_7 було зазначено висновок службового розслідування від 08.09.2024, який є недопустимим доказом, оскільки не підписаний особами, котрі його складали, зокрема, заступником начальника 7 прикордонного загону ОСОБА_8 , начальником медичного пункту ОСОБА_9 та старшим офіцером відділення повсякденної діяльності ОСОБА_10 .
Позиції учасників судового провадження
У судовому засіданні захисник ОСОБА_6 та засуджений ОСОБА_7 касаційну скаргу підтримали.
Прокурор, посилаючись на безпідставність доводів касаційної скарги, просив залишити її без задоволення.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, викладені у касаційній скарзі, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Відповідно до ч. 2 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Згідно приписів ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
Статтею 370 КПК України передбачено, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Відповідно до ст. 91 КПК України у кримінальному провадженні підлягають доказуванню, зокрема, подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення), винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення.
При цьому, доказування полягає у збиранні, перевірці та оцінці доказів з метою встановлення обставин, що мають значення для кримінального провадження.
Згідно з ч. 1 ст. 94 КПК України суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
За результатами перевірки судових рішень не встановлено обставин, які би ставили під сумнів законність і обґрунтованість висновків судів першої та апеляційної інстанцій про винуватість ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України.
Згідно вимог ч. 3 ст. 370, п. 2 ч. 3 ст. 374 КПК України вказані висновки ґрунтуються на об`єктивно з`ясованих обставинах, які підтверджено доказами, безпосередньо дослідженими під час судового розгляду й оціненими судом згідно зі ст. 94 цього Кодексу. Зміст обставин і доказів докладно наведено у вироку.
Висновок про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення, незважаючи на заперечення останнім своєї вини, суд першої інстанції зробив на підставі ретельного аналізу й оцінки досліджених доказів, зокрема, показань свідків ОСОБА_9 , ОСОБА_11 та ОСОБА_12 ; висновку службового розслідування затвердженого начальником 7 прикордонного загону; рапорту начальника служби охорони здоров`я НОМЕР_1 прикордонного загону про те, що солдат ОСОБА_7 повідомив про проходження військово-лікарської комісії у ІНФОРМАЦІЯ_2 , однак в ході звірки 24.08.2024 з`ясовано, що останній на ВЛК не прибув; витягів з наказів начальника НОМЕР_1 прикордонного загону; повідомлення про неприбуття з лікування військовослужбовця ОСОБА_7 ; медичної характеристики солдата ОСОБА_7 ; довідки гарнізонної військово-лікарської комісії № 796 від 11.02.2025, відповідно до якої ОСОБА_7 придатний до військової служби.
Вказаний висновок місцевого суду був предметом перевірки апеляційного суду і мотивовано визнаний таким, що відповідає доказам, зібраним у встановленому законом порядку, дослідженим у судовому засіданні, належно оцінених судом, і є обґрунтованим, з чим погоджується і суд касаційної інстанції.
Згідно зі ст. 17 КПК України особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом.
Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлених під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був вчинений і обвинувачений є винним у його вчиненні.
Це питання має бути вирішено на підставі безстороннього та неупередженого аналізу наданих сторонами обвинувачення і захисту допустимих доказів, які свідчать за чи проти тієї або іншої версії подій.
В рішеннях судів першої і апеляційної інстанцій наведено переконливі аргументи, чому вони визнали обвинувачення доведеним поза розумним сумнівом, та чому не взяли до уваги те пояснення події, що надала сторона захисту.
Суд апеляційної інстанції, відповідно до вимог ст. 404 КПК України, детально перевірив викладені в апеляційних скаргах доводи сторони захисту, які є аналогічними за своїм змістом доводам касаційної скарги захисника
ОСОБА_6 , та обґрунтовано визнав їх безпідставними, з наданням на них вичерпних відповідей та докладних мотивів, з яких ці доводи були залишені без задоволення.
Доводи касаційної скарги про відсутність у діях ОСОБА_7 складу інкримінованого кримінального правопорушення, були предметом перевірки суду апеляційної інстанції та обґрунтовано визнані непереконливими.
Так, у ході допиту в суді першої інстанції, що було підтверджено ним і в апеляційному суді, обвинувачений ОСОБА_7 свою вину заперечив та надав показання про те, що 05 серпня 2024 року у нього розпочалася відпустка і він поїхав додому. Йому зателефонував командир і сказав, щоб він 22 серпня 2024 року прибув на ВЛК у прикордонний загін, де він проходив обстеження. Невропатолог його не оглядала, однак написала виписку. Він вирішив, що є непридатним для служби та поїхав додому. З дому він зателефонував командиру та все розповів, зокрема і те, що медичних документів не робив. Перебуваючи вдома, він проходив обстеження у лікарні та оскаржував рішення ВЛК. 20 грудня 2024 року за ним приїхали з ТЦК та повідомили, що він у розшуку.
Об`єктом кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, є порядок проходження військової служби.
З об`єктивної сторони вказане кримінальне правопорушення, зокрема, полягає у нез`явленні вчасно без поважних причин на службу з відрядження, відпустки або лікувального закладу.
Нез`явлення вчасно на службу полягає в тому, що, залишивши військову частину або місце служби на законній підставі та маючи об`єктивні можливості для повернення в установлений час, військовослужбовець своєчасно в частину не з`являється і перебуває поза її розташуванням понад установлений строк. У цьому випадку ухилення від несення обов`язків військової служби здійснюється шляхом бездіяльності.
Як слідує з матеріалів кримінального провадження, відповідно до направлення на медичний огляд до військово-лікарської комісії ЛВМКЦ ДПС України за
№ 13/60739/24-Вих від 20 серпня 2024 року, в.о. начальника НОМЕР_1 прикордонного загону ОСОБА_13 та в.о. начальника служби охорони здоров`я військової частини НОМЕР_2 ОСОБА_14 звернулися до ВЛК ЛВМКЦ ДПС України з проханням провести медичний огляд солдату ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , для визначення стану здоров`я з метою встановлення придатності до військової служби у зв`язку з наявністю захворювання, що обмежує придатність до військової служби: кіфосколіо ГВХ на фоні Шоєрман-Мау, остеохондроз ГВХ та ПВХ, полісегментарний остеохондроз поперекового відділу хребта, дорсальна циркулярна протрузія м/х L5-S1.
З припису в.о. командира військової частини НОМЕР_2 ОСОБА_15 вбачається, що солдату ОСОБА_7 запропоновано прибути 22 серпня 2024 року до військової частини НОМЕР_3 АДРЕСА_2 для медичного огляду з підстави: направлення начальника медичного пункту від 20 серпня 2024 року № 13/60739/24-Вн.
Висновком службового розслідування, затвердженого начальником
НОМЕР_1 прикордонного загону ОСОБА_16 , встановлено, що відповідно до рапорту начальника медичного пункту лейтенанта медичної служби ОСОБА_17 від 24 серпня 2024 року № 13/61716/24-Вн стало відомо про неприбуття до ЛВМКЦ ДПС України для проходження ВЛК солдата ОСОБА_18 . На телефонні дзвінки військовослужбовець не відповідає, тобто фактичне місце перебування його невідоме. Згідно з листом про надання інформації, направленим з ЛВМКЦ ДПС України від 23 серпня 2024 року № 13/5137-24-Вих, цей військовослужбовець
23 серпня 2024 року госпіталізований не був. Таким чином, інспектор прикордонної служби 2 категорії - гранатометник 2 відділення інспекторів прикордонної служби 2 прикордонної застави 1 відділу прикордонної служби (тип С) прикордонної комендатури швидкого реагування « ІНФОРМАЦІЯ_4 » (з місцем дислокації АДРЕСА_3 ) солдат ОСОБА_19 , після закінчення проходження ВЛК в ЛВМКЦ ДПС України мав повернутися до місця проходження служби.
Відповідно до листа в.о. начальника НОМЕР_1 прикордонного загону ОСОБА_15 № 04.3.3/21162-24-Вих від 27 серпня 2024 року, солдат ОСОБА_7 22 серпня 2024 року був скерований на ВЛК до ЛВМКЦ. Близько 13 години ОСОБА_7 прибув до управління НОМЕР_1 прикордонного загону, без супроводу, отримав відповідні документи та вибув до ЛВМКЦ ДПС України. 23 серпня 2024 року до служби охорони здоров`я не прибув. Станом на 24 серпня 2024 року указаний військовослужбовець на зв`язок не виходить.
З рапорту слідчого СВ ВП № 1 ЛРУП № 1 ГУНП у Львівській області ОСОБА_20 від 20 грудня 2024 року слідує, що ОСОБА_7 затриманий у порядку ст. 208 КПК України о 13 год 56 хв. 20 грудня 2024 року за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, за адресою: АДРЕСА_4 .
Наведені докази у своїй сукупності та взаємозв`язку доводять, що ОСОБА_7 не виконав припису в.о. командира військової частини та не з`явився до ЛВМКЦ ДПС України для проходження ВЛК, після закінчення проходження якого мав повернутися до місця проходження служби.
При цьому апеляційний суд обґрунтовано взяв до уваги те, що ОСОБА_7 знав про припис від 20.08.2024, яким його зобов`язано з`явитися до ЛВМКЦ ДПС України для проходження ВЛК, оскільки під час надання показань у суді першої інстанції він зазначив, що командир сказав йому 22 серпня 2024 року прибути на ВЛК у прикордонний загін, що також узгоджується з листом ЛВМКЦ ДПС України м. Львів від 23.08.2024 про госпіталізованих, виписаних, направлених у інші медичні заклади та амбулаторно проконсультованих військовослужбовців, зокрема, вибуття 22.08.2024 ОСОБА_7 амбулаторно, що вказує на необґрунтованість доводів касаційної скарги захисника щодо дати прибуття/вибуття та необізнаності його підзахисного про направлення для проходження ВЛК.
Разом з цим, доводи касаційної скарги щодо недопустимості висновку службового розслідування, оскільки він не підписаний особами, котрі його складали, зокрема, заступником начальника НОМЕР_1 прикордонного загону ОСОБА_21 , начальником медичного пункту ОСОБА_9 та старшим офіцером відділення повсякденної діяльності ОСОБА_22 (т. 1 а. п. 181-187) є безпідставним, оскільки з матеріалів кримінального провадження слідує, що вказаний висновок надіслано до Територіального управління ДБР у м. Львів начальником НОМЕР_1 прикордонного загону - полковником ОСОБА_23 з накладенням особистого КЕП (кваліфікованого електронного підпису).
Апеляційний розгляд справи проведено з дотриманням вимог кримінального процесуального закону. Ухвала апеляційного суду відповідає положенням статей 370, 419 КПК України.
З урахуванням наведеного, колегія суддів погоджується з висновками судів та вважає, що поза розумним сумнівом допустимими й достатніми доказами доведена винуватість ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення за ч. 5 ст. 407 КК України.
На переконання Суду, покарання засудженому ОСОБА_7 призначено з дотриманням вимог статей 50, 65 КК України, виходячи з принципів законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації, є співмірним протиправному діянню та не є явно несправедливим через суворість.
Оскільки кримінальний закон застосовано правильно, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону не допущено, а призначене покарання відповідає тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого, тому касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення - без зміни.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Суд