ПОСТАНОВА Касаційний кримінальний суд ВС у справі № 274/4507/21

Заслухавши суддю-доповідача, доводи учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла до таких висновків.

Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу, та в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Відповідно до ст. 94 КПК України оцінка доказів є компетенцією суду, який ухвалив вирок. Касаційний суд при перевірці матеріалів кримінального провадження встановив, що суди дотримались зазначених вимог закону.

Обставини щодо неповноти судового розгляду, невідповідності висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження, визначення яких дано у статтях 410 та 411 КПК України та на які є посилання у касаційній скарзі, не є відповідно до вимог ст. 433 ч. 1, ст. 438 ч. 1 КПК України предметом дослідження та перевірки касаційним судом.

Вирішуючи питання щодо доведеності вини ОСОБА_6 за пред`явленим їй обвинуваченням, суд першої інстанції безпосередньо дослідив та дав оцінку всім доказам у кримінальному провадженні, ретельно з`ясував обставини кримінального правопорушення, врахував позицію і доводи сторони захисту про невинуватість ОСОБА_6 . У вироку суд навів мотиви, з яких визнав зазначені доводи необґрунтованими, і на підтвердження винуватості ОСОБА_6 у вчиненні злочину, передбаченого ст. 115 ч. 2 п. 12 КК України, послався на такі докази.

У суді обвинувачена ОСОБА_6 вину у вчиненні кримінального правопорушення не визнала. Підтвердила, що 26 травня 2021 року вона вживала спиртні напої разом з ОСОБА_9 і ОСОБА_11 , коли до них приєднався ОСОБА_12 . У подальшому між ними та ОСОБА_12 виник конфлікт, під час якого ОСОБА_9 і ОСОБА_11 нанесли йому тілесні ушкодження. Вона ОСОБА_12 не била, участі у конфлікті не брала, чим він закінчився не бачила, оскільки пішла додому раніше. Через деякий час до неї прийшли ОСОБА_11 і ОСОБА_9 з велосипедом.

Обвинувачені ОСОБА_9 і ОСОБА_11 у суді надали показання, аналогічні тим, які надала ОСОБА_6 . Зазначили, що через деякий час після того, як остання пішла додому, конфлікт між ними та ОСОБА_12 продовжився, вони нанесли останньому тілесні ушкодження. Потім ОСОБА_9 наступив ногою на шию ОСОБА_12 , забрав його велосипед та разом із ОСОБА_11 пішли додому.

Потерпіла ОСОБА_16 показала суду про обставини, за яких вона дізналась про смерть її чоловіка ОСОБА_12 .

Свідок ОСОБА_17 надав суду показання про те, що в день злочину бачив як ОСОБА_9 , ОСОБА_11 , ОСОБА_6 розпивали спиртні напої біля мосту, а потім утрьох, з велосипедом, йшли в сторону міста.

Відповідно до протоколу огляду місця події від 26 травня 2021 року на ділянці місцевості поблизу будинку АДРЕСА_5 було виявлено труп ОСОБА_12 з ознаками насильницької смерті, вилучено пляшку з-під горілки, упакування від продуктів, два лотки для їжі, дощовик, недопалки, пачку з-під цигарок, тапки та інші речі.

Згідно з протоколом огляду місця події від 27 травня 2021 року в Бердичівському морзі було оглянуто труп ОСОБА_12 , виявлено тілесні ушкодження, вилучено його одяг та зрізи нігтів рук.

Відповідно до протоколу обшуку від 26 травня 2021 року в квартирі

АДРЕСА_6 виявлено та вилучено велосипед, речі зі слідами бурого кольору, а саме: молот, сокиру, жіночу спідницю, чорну кофту, зелену куртку, спортивну сіро-синю кофту.

Згідно з протоколом слідчого експерименту від 18 червня 2021 року ОСОБА_6 показала та відтворила обставини заподіяння нею, ОСОБА_9 і ОСОБА_11 тілесних ушкоджень ОСОБА_12 . Зокрема вказала, що била останнього сокирою, після побиття ОСОБА_9 узяв велосипед і вони пішли додому.

Відповідно до протоколу слідчого експерименту від 18 червня 2021 року

ОСОБА_9 показав та відтворив обставини заподіяння тілесних ушкоджень ОСОБА_12 , після чого він наступив останньому на шию, забрав його велосипед та разом з ОСОБА_11 і ОСОБА_6 пішов додому.

Згідно з протоколом слідчого експерименту від 27 травня 2021 року ОСОБА_11 показав та відтворив обставини заподіяння ОСОБА_12 тілесних ушкоджень разом з ОСОБА_9 і ОСОБА_6 . Зокрема вказав, що ОСОБА_6 вдарила ОСОБА_12 в обличчя обухом сокири, після чого поклала її до рюкзака. Після побиття ОСОБА_12 ОСОБА_9 ногою наступив йому на шию, забрав його велосипед, і разом із ОСОБА_11 та ОСОБА_6 вони пішли на квартиру.

Відповідно до висновку судово-медичної експертизи від 27 травня 2021 року № 84, встановлено локалізацію, характер, ступінь тяжкості, механізм утворення виявлених у ОСОБА_12 тілесних ушкоджень, а також причину його смерті - перелом під`язикової кістки та хрящів гортані, ускладненого розвитком механічної асфіксії. Зазначено, що виявлені у ОСОБА_12 тілесні ушкодження могли утворитися від ударів кулаком, ногою у взутті, молотом і сокирою.

Згідно з висновком судово-психіатричної експертизи від 15 червня 2021 року

№ 167-2021 ОСОБА_6 станом на час вчинення інкримінованого їй діяння та на час проведення експертизи будь-якими психічними захворюваннями не страждала, могла усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, виявляла клінічні ознаки розладу особистості та поведінки внаслідок вживання алкоголю, що не позбавляли її здатності усвідомлювати значення своїх дій і керувати ними. Застосування примусових заходів медичного характеру не потребує.

Відповідно до висновку судово-медичної експертизи від 29 червня 2021 року № 249 встановлено, що тілесні ушкодження, виявлені у трупа ОСОБА_12 могли утворитися в термін та за обставин вказаних ОСОБА_11 і ОСОБА_9 під час проведення слідчих експериментів з кожним із них та частково відповідають показанням ОСОБА_6 під час слідчого експерименту.

Також суд першої інстанції дослідив інші докази і процесуальні документи, які підтверджують законність проведення слідчих дій у кримінальному провадженні, з урахуванням яких обґрунтував свої висновки.

Встановивши фактичні обставини, дослідивши та проаналізувавши зібрані докази в їх сукупності, надавши їм належну оцінку, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про вчинення ОСОБА_6 інкримінованого їй кримінального правопорушення та правильно кваліфікував її дії за ст. 115 ч. 2 п. 12 КК України. При цьому всім наявним доказам, суд відповідно до вимог КПК України дав оцінку з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупності зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

За результатом проведеного судового розгляду місцевий суд критично оцінив показання ОСОБА_9 , ОСОБА_11 і ОСОБА_6 про те, що остання не била

ОСОБА_12 і раніше пішла додому. Суд зазначив, що ці твердження спростовуються конкретними, чіткими й логічними показаннями свідка

ОСОБА_17 , який в день злочину працював у складі ремонтної бригади на мосту, і бачив як обвинувачені втрьох розпивали спиртні напої, а пізніше вони ж, - два чоловіки та жінка йшли з велосипедом через колії у сторону міста.

Показання свідка ОСОБА_17 місцевий суд визнав послідовними й такими, що узгоджуються між собою, не містять суперечностей. Будь-яких підстав не довіряти показанням цього свідка суд першої інстанції також не встановив, оцінив його показання у сукупності з іншими доказами, зокрема з даними протоколів слідчих експериментів, відповідно до вимог ст. 94 КПК України.

Водночас районний суд не обґрунтовував вирок показаннями свідка ОСОБА_18 , який бачив ОСОБА_6 , до якої потім підійшли ОСОБА_11 і ОСОБА_9 з велосипедом, оскільки з показань свідка було неможливо встановити дату подій, про які він повідомляв.

Відповідно до ст. 28 ч. 2 КК України злочин визнається вчиненим за попередньою змовою групою осіб, якщо його спільно вчинили декілька осіб (два або більше), які заздалегідь, тобто до початку злочину, домовилися про спільне його вчинення.

Вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб означає спільне скоєння цього злочину декількома (двома і більше) суб`єктами злочину, які заздалегідь домовились про спільне його вчинення, тобто дійшли згоди до моменту виконання об`єктивної сторони злочину. Така домовленість можлива під час готування або при замаху на злочин, вона повинна охоплювати спільне його вчинення (визначення об`єкта посягання, місця, часу, способу скоєння тощо) і може бути досягнута у будь-якій формі: усній, письмовій, шляхом конклюдентних дій тощо. Учасники вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб діють як співвиконавці, при цьому конклюдентними є дії, які свідчать про справжні наміри особи.

У цій справі суд першої інстанції встановив, що ОСОБА_6 була обізнана про незаконні дії ОСОБА_11 і ОСОБА_9 щодо ОСОБА_12 , при цьому вона не перешкоджала їх діям і не намагалася припинити їх. ОСОБА_6 постійно перебувала на місці події, приймала участь у побитті ОСОБА_12 , завдавши йому удар обухом сокири в голову.

За таких обставин, незважаючи на те, що обвинувачені заздалегідь в усній формі не домовлялись убити ОСОБА_12 , місцевий суд, врахувавши релевантну практику Верховного Суду, дійшов висновку, що ОСОБА_9 , ОСОБА_11 і ОСОБА_6 , вчиняючи конклюдентні дії (утрьох наносили тілесні ушкодження ОСОБА_12 , у тому числі коли ОСОБА_9 наступив йому на горло, при цьому інші двоє не зупиняли ОСОБА_9 ) діяли саме за попередньою змовою на протиправне заподіяння смерті ОСОБА_12 .

ст. 95 ч. 4 КПК України судові рішення обґрунтовані відомостями з протоколів слідчих експериментів є безпідставними.

Відповідно до ст. 240 КПК України метою проведення слідчого експерименту є перевірка і уточнення відомостей, які мають значення для встановлення обставин шляхом відтворення дій, обстановки, обставин певної події, проведення необхідних дослідів чи випробувань. За необхідності слідчий експеримент може проводитися за участю спеціаліста, із вимірюваннями, фотографуванням, звуко- чи відеозаписом, складанням планів і схем, виготовленням графічних зображень, відбитків та зліпків. За результатом слідчої дії складається протокол, в якому докладно викладаються умови і результати слідчого експерименту.

Згідно з висновком, викладеним у постанові об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 14 вересня 2020 року (провадження

№ 51-6070кмо19, справа № 740/3597/17), приписи ч. 4 ст. 95 КПК про те, що суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або які отримано в порядку, передбаченому ст. 225 цього Кодексу, мають застосовуватися лише до відомостей, що відповідають ознакам показань як самостійного процесуального джерела доказів згідно зі ст. 95 КПК. Показання необхідно розмежовувати з іншим самостійним процесуальним джерелом доказів - протоколом слідчого експерименту. Заперечення обвинуваченим у судовому засіданні відомостей, які слідчий, прокурор перевіряв або уточнював за його участю під час слідчого експерименту, не може автоматично свідчити про недопустимість як доказу протоколу слідчого експерименту. Легітимна мета слідчого експерименту за участю підозрюваного, обвинуваченого досягається дотриманням встановленого порядку його проведення, забезпеченням реалізації прав особи як процесуальних гарантій справедливого судового розгляду та кримінального провадження в цілому. Проведення слідчого експерименту у формі, що не містить ознак відтворення дій, обстановки, обставин події, проведення дослідів чи випробувань, а посвідчує виключно проголошення підозрюваним зізнання у вчиненні кримінального правопорушення з метою його процесуального закріплення, належить розцінювати як допит, що не має в суді доказового значення з огляду на зміст ч. 4 ст. 95 КПК.

Протоколи слідчих експериментів із ОСОБА_9 , ОСОБА_11 та ОСОБА_6 відповідають вимогам кримінального процесуального закону (статті 104, 105, 223, 240 КПК України), а також іншим критеріям цього процесуального джерела доказів. Зазначені слідчі дії проведені за правилами, передбаченими статтею 240 КПК України, а тому суд першої інстанції обґрунтовано мотивував своє рішення, пославшись на зазначені вище протоколи та відеозаписи, на яких зафіксовано хід проведення слідчих експериментів, що узгоджується з висновком об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду, сформульованим у постанові від 14 вересня 2020 року.

Зокрема, предметом перевірки у місцевому суді були доводи сторони захисту про те, що протоколи слідчих експериментів сфальсифіковані й містять численні недоліки, що тягне їх недопустимість.

На спростування наведених доводів суд першої інстанції зазначив, що кожен протокол слідчого експерименту має додаток - відеозапис, з якого убачається, з ким саме була проведена слідча дія, а саме з ОСОБА_9 , ОСОБА_6 та ОСОБА_11 . Слідчі експерименти проводились із захисниками і понятими.

Дослідивши відеозапис слідчого експерименту з ОСОБА_6 місцевий суд констатував, що вона була адекватна обстановці, показання давала спокійно, заперечень щодо порядку проведення слідчої дії сторона захисту не висловлювала, зупинок і перерв під час проведення слідчого експерименту не було.

Під час судового розгляду було неможливо переглянути відеозапис слідчого експерименту із ОСОБА_11 , оскільки файл не відтворювався з носія інформації, у зв`язку із чим було призначено судову комп`ютерно-технічну експертизу, за результатом якої вдалося частково відновити відеозапис слідчого експерименту, тривалістю 03 хвилини 12 секунд (висновок від 29 листопада 2024 року

№ СЕ-19/106-24/17236-КТ). Цей запис був переглянутий у суді першої інстанції, який констатував, що під час слідчого експерименту було встановлено особи учасників слідчої дії, роз`яснено їм права та обов`язки, а ОСОБА_11 у присутності захисника ОСОБА_19 почав показувати і відтворювати обставини на місці події.

При цьому суд обґрунтовано зазначив, що неможливість переглянути відеозапис у повному обсязі не тягне за собою визнання протоколу слідчої дії недопустимим доказом, оскільки відповідно до ст. 240 ч. 2 КПК України проведення під час слідчого експерименту відеозапису не є обов`язковим.

Крім того, допитані в місцевому суді поняті ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , які брали участь під час проведення слідчого експерименту з ОСОБА_11 показали, що зупинок відеозйомки не було, ОСОБА_11 про погане самопочуття не повідомляв, відтворював обставини події добровільно в присутності захисника, йому ніхто не підказував, після завершення слідчої дії був складений протокол, який без зауважень підписали учасники.

З огляду на викладене, суд першої інстанції не встановив підстав для визнання недопустимими доказами протоколів слідчих дій з ОСОБА_9 , ОСОБА_6 і ОСОБА_11 та похідного від них висновку судово-медичної експертизи від 29 червня 2021 року № 249.

Поряд з цим, суд врахував і ту обставину, що під час проведення досудового розслідування будь-яких скарг від підозрюваних на дії працівників поліції не надходило.

Перевіркою матеріалів кримінального провадження встановлено, що вирок суду щодо ОСОБА_6 в частині доведення її винуватості належним чином умотивований і відповідає вимогам статей 370, 374 КПК України. Зокрема, у ньому вказано формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення, диспозиції статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, що передбачає відповідальність за кримінальне правопорушення, у вчиненні якого засуджену визнано винною, та об`єктивні докази на підтвердження встановлених судом обставин.

Суд апеляційної інстанції, переглянувши кримінальне провадження за апеляційними скаргами захисника обвинуваченої ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_13 та захисника обвинуваченого ОСОБА_11 - адвоката ОСОБА_14 на вирок місцевого суду, належним чином перевірив відповідні доводи сторони захисту про неповноту судового розгляду, невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, частина з яких є аналогічними доводам касаційної скарги захисника ОСОБА_7 , визнав їх безпідставними, мотивував своє рішення та зазначив підстави, з яких апеляційні скарги сторони захисту визнано необґрунтованими.

Апеляційний суд погодився із висновками місцевого суду про те, що винуватість ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 115 ч. 2 п. 12 КК України, доведена сукупністю досліджених та оцінених доказів.

При цьому суд апеляційної інстанції визнав необґрунтованими доводи апеляційної скарги захисника ОСОБА_13 про невинуватість ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого їй кримінального правопорушення.

Як убачається з ухвали апеляційного суду, цей суд теж ретельно перевіряв доводи сторони захисту щодо недоліків і фальсифікацій під час проведення слідчих експериментів з ОСОБА_9 , ОСОБА_6 і ОСОБА_11 .

Так, апеляційний суд погодився із висновком суду першої інстанції про те, що відсутність повного відеозапису слідчого експерименту з ОСОБА_11 не є порушенням вимог ст. 240 КПК України й, відповідно, підставою для визнання протоколу цієї слідчої дії недопустимим доказом. Апеляційний суд переконався, що у вказаному протоколі наявні підписи учасників слідчого експерименту, зокрема ОСОБА_11 , його захисника ОСОБА_19 , понятих ОСОБА_21 , ОСОБА_20 , слідчого та прокурора, а зауважень щодо його проведення не вказано (т. 5, а.к.п. 119-121).

Крім того, під час апеляційного розгляду за клопотанням сторони захисту було повторно досліджено протокол слідчого експерименту із ОСОБА_11 від 27 травня 2021 року з відеозаписом, за результатом чого апеляційний суд дійшов висновку, що вони узгоджуються між собою, а ОСОБА_11 у присутності свого захисника добровільно детально відтворив механізм спричинення тілесних ушкоджень ОСОБА_12 та дії кожного співучасника.

Також суд апеляційної інстанції дослідив протоколи слідчих експериментів з ОСОБА_9 встановивши, що до протоколу від 18 червня 2021 року долучено DVD-диск із відеозаписом слідчої дії, яка проводилася саме 18 червня

2021 року (т. 6, а.к.п. 116-119). На відеозаписі зафіксовано, що ОСОБА_9 відтворює обставини події 26 травня 2021 року, які відбулися за його та ОСОБА_6 і ОСОБА_11 участю, а вказане відповідає відомостям, зафіксованим у протоколі слідчого експерименту із ОСОБА_9 від 27 травня 2021 року, що у свою чергу не спотворює інформацію, яка була здобута під час досудового розслідування.

Перевіркою матеріалів кримінального провадження під час касаційного розгляду встановлено, що слідчий експеримент з ОСОБА_9 проводився 18 червня 2021 року, а з ОСОБА_11 - 27 травня 2021 року. Під час проведення цих слідчих дій застосовувалася відеофіксація, за результатами слідчих експериментів складено протоколи, які підписані їх учасниками, до протоколів долучено відеозаписи слідчих експериментів (т. 5, а.к.п. 119-121, т. 6, а.к.п. 116-119). Інші ж протоколи слідчих експериментів, на які звертає увагу захисник (т. 5, а.к.п. 122-129, т. 8, а.к.п. 235-242), являють собою стенограму ходу проведення слідчих експериментів із ОСОБА_9 і ОСОБА_11 , відповідно, 18 червня 2021 року та 27 травня 2021 року

Щодо тверджень сторони захисту про застосування до ОСОБА_6 і ОСОБА_11 недозволених методів проведення досудового розслідування, то Верховний Суд у своїх судових рішеннях неодноразово зазначав, що коли особа небезпідставно заявляє про те, що вона була піддана жорстокому поводженню з боку суб`єктів владних повноважень на порушення статті 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це положення вимагає проведення ефективного офіційного розслідування.

Водночас, для того щоб у компетентних органів виник обов`язок провести розслідування, така заява має бути «небезпідставною», тобто особа, яка заявляє про погане поводження з нею, має навести конкретні обставини такого поводження і надати їм певне підтвердження або, - якщо це не можливо з об`єктивних причин, - повідомити інформацію, що дасть змогу перевірити, чи має заява певні підстави. Хоча доведення обґрунтованості заяви про погане поводження не може покладати на заявника надмірний тягар доведення, однак за відсутності будь-якої інформації, яку можливо перевірити, заява про погане поводження не може бути визнана «небезпідставною» і не створює обов`язку її розслідування.

Про застосування тиску та недозволених методів досудового розслідування засуджена ОСОБА_6 вперше заявила 08 жовтня 2024 року, а ОСОБА_11 - 23 січня 2025 року у судовому засіданні в суді першої інстанції, тобто більше ніж через 3 роки, коли, за їх словами, відбувалися ці події. Будь-яких конкретних обставин, хто саме та в який спосіб на кожного з них тиснув, де застосовувався такий тиск, ні ОСОБА_6 , ні ОСОБА_11 не вказали, як і не посилалися на обставини, які завадили б їм повідомити захисникам та компетентним органам про недозволене поводження з кожним з них, щоб ці органи мали належні правові підстави і можливість здійснити своєчасну та ефективну перевірку таких заяв з метою встановити, чи дійсно чинився на кожного з них такий тиск. У зв`язку з цим суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що доводи сторони захисту про застосування до засуджених ОСОБА_6 і ОСОБА_11 недозволених методів досудового розслідування не заслуговують на увагу.

З такими висновками судів першої та апеляційної інстанції погоджується й колегія суддів, а тому відхиляє вказані доводи сторони захисту, оскільки за встановлених обставин підстав для перевірки тверджень ОСОБА_6 і ОСОБА_11 про недозволені методи в порядку ст. 206 КПК України та визнання заяв кожного з них про погане поводження «небезпідставною» у судів попередніх інстанцій не було.

Водночас, доводи касаційної скарги захисника ОСОБА_7 про застосування незаконних методів досудового розслідування до ОСОБА_9 є безпідставними і спростовуються матеріалами кримінального провадження, згідно з якими останній про таке не заявляв, не зазначали про це і захисники

ОСОБА_13 та ОСОБА_14 у своїх апеляційних скаргах.

Перевіркою матеріалів кримінального провадження встановлено, що суд апеляційної інстанції розглянув апеляційні скаргу захисника з дотриманням положень ст. 405 КПК України і дійшов правильного висновку, що вирок суду першої інстанції в частині доведеності винуватості ОСОБА_6 відповідає вимогам кримінального процесуального закону, є обґрунтованим та вмотивованим.

За результатом апеляційного розгляду суд апеляційної інстанції в своїй ухвалі надав обґрунтовані відповіді на доводи, викладені в апеляційній скарзі захисника

ОСОБА_13 , які є аналогічними доводам касаційної скарги захисника ОСОБА_7 , навів переконливі аргументи на їх спростування, зазначив підстави, з яких визнав апеляційну скаргу необґрунтованою, та належним чином мотивував своє рішення.

Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам статей 370, 419 КПК України.

У процесі перевірки матеріалів кримінального провадження колегія суддів не встановила процесуальних порушень при збиранні, дослідженні і оцінці доказів, які б ставили під сумнів обґрунтованість висновків судів про доведеність вини

ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 115 ч. 2 п. 12 КК України, та правильність кваліфікації її дій.

Суди першої та апеляційної інстанцій дотрималися вимог статей 10, 22 КПК України, створивши необхідні умови для виконання учасниками процесу своїх процесуальних обов`язків і здійснення наданих їм прав.

Сторони користувалися рівними правами та свободою у наданні доказів, дослідженні та доведенні їх переконливості перед судом. Клопотання всіх учасників процесу розглянуто у відповідності до вимог КПК України.

Частина 2 ст. 17 КПК України передбачає, що винуватість особи має бути доведена поза розумним сумнівом. У кримінальному провадженні щодо ОСОБА_6 цей стандарт доведення винуватості дотримано, оскільки за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що були дослідженні в суді, можливо дійти висновку про те, що встановлена під час судового розгляду сукупність обставин, виключає будь-яке інше розуміння пояснення події, яка була предметом судового розгляду, крім того, що кримінальне правопорушення вчинене і засуджена винна у його вчиненні.

При призначенні ОСОБА_6 покарання суд першої інстанції урахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, конкретні обставини його вчинення, наслідки, відомості про її особу, яка раніше не судима, заміжня, за місцем проживання характеризується посередньо, відсутність обставин, які пом`якшують покарання, обставину, яка обтяжує покарання - вчинення кримінального правопорушення у стані алкогольного сп`яніння, і призначив ОСОБА_6 покарання в межах санкції ст. 115 ч. 2 п. 12 КК України у виді позбавлення волі на строк

12 років.

Разом з тим, враховуючи встановлені судами обставини цього кримінального провадження, зокрема роль ОСОБА_6 у вчиненні злочину, зазначені вище дані про її особу, яка має двох дітей, колегія суддів вважає за можливе пом`якшити

ОСОБА_6 за ст. 115 ч. 2 п. 12 КК України покарання у виді позбавлення волідо 10 років.

Зазначене покарання за своїм видом і розміром буде необхідним та достатнім для виправлення ОСОБА_6 і попередження нових кримінальних правопорушень, воно відповідатиме вимогам статей 50, 65 КК України, принципам справедливості, співмірності, індивідуалізації, є адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та відомостям про особу винної.

Істотних порушень кримінального процесуального закону, які були б підставами для скасування судових рішень, не виявлено.

Враховуючи зазначене, касаційну скаргу захисника слід задовольнити частково.

Керуючись статтями 436, 438 КПК України, Верховний Суд