ПОСТАНОВА
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати
Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 , суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 , прокурора ОСОБА_5 , у режимі відеоконференції:
потерпілого ОСОБА_6 , представника потерпілого ОСОБА_7 , розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу представника потерпілого ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 , на ухвалу Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 23 жовтня 2024 року та ухвалу Миколаївського апеляційного суду від 18 грудня 2025 року.
Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вознесенський міськрайонний суд Миколаївської області ухвалою від 23 жовтня 2024 року задовольнив клопотання прокурора і закрив кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР) за № 42013160190000018 від 27 лютого 2013 року за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 365, ч. 2 ст. 365 Кримінального кодексу України (далі - КК), на підставі п. 3-1 ч. 1 ст. 284 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), у зв`язку з не встановленням особи, яка вчинила кримінальне правопорушення, та закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності.
Не погоджуючись з указаним рішенням суду, представник потерпілого ОСОБА_6 - адвокат ОСОБА_7 , звернулася до апеляційного суду з апеляційною скаргою.
Миколаївський апеляційний суд ухвалою від 18 грудня 2025 року цю скаргу залишив без задоволення, а ухвалу місцевого суду - без зміни.
Вимоги та узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У касаційній скарзі представник потерпілого ОСОБА_6 - адвокат ОСОБА_7 , посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, просить скасувати ухвали судів попередніх інстанцій і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
За твердженням представника потерпілого, місцевий та апеляційний суди безпідставно погодилися із закриттям кримінального провадження, не надавши належної оцінки доводам потерпілої сторони щодо неповноти та неефективності досудового розслідування.
На переконання адвоката ОСОБА_7 , орган досудового розслідування не вжив усіх необхідних заходів для встановлення працівників правоохоронних органів, причетних до застосування щодо потерпілого фізичного та психологічного насильства, хоча останній неодноразово вказував на конкретних осіб.
Вважає, що закриття кримінального провадження є передчасним, оскільки досудове розслідування не відповідало вимогам повноти, всебічності та неупередженості, а тому відсутні підстави для висновку про неможливість встановлення особи, яка вчинила кримінальне правопорушення.
На обґрунтування касаційної скарги представник потерпілого посилається на практику Верховного Суду, відповідно до якої закриття кримінального провадження з підстав, передбачених п. 3-1 ч. 1 ст. 284 КПК, допускається лише після проведення належного та ефективного розслідування і вичерпання всіх можливостей для встановлення винуватої особи.
Крім того, зазначає, що суди попередніх інстанцій не врахували висновку Європейського суду з прав людини у справі щодо потерпілого та практики цього Суду стосовно обов`язку держави забезпечити ефективне розслідування заяв про катування і жорстоке поводження.
Позиції учасників судового провадження
У судовому засіданні представник потерпілого ОСОБА_7 , надавши відповідні пояснення, підтримала подану касаційну скаргу та просила її задовольнити. Потерпілий ОСОБА_6 у повному обсязі підтримав касаційну скаргу, подану його представником.
Прокурор ОСОБА_5 висловив міркування про наявність підстав для задоволення касаційної скарги представника потерпілого ОСОБА_7 .
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження і доводи, викладені в касаційній скарзі, Суд дійшов висновку,що ця скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.
Як визначено ч. 2 ст. 433 КПК, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Згідно з приписами ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень під час розгляду справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
Виходячи з положень ч. 1 ст. 412 КПК, істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.
За приписами ст. 370 цього Кодексу судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Завданнями кримінального провадження, як визначено ст. 2 КПК, є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Законність як засада кримінального провадження відповідно до ч. 2 ст. 9 КПК полягає в тому, що прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий зобов`язані всебічно, повно і неупереджено дослідити обставини кримінального провадження, виявити як ті обставини, що викривають, так і ті, що виправдовують підозрюваного, обвинуваченого, а також обставини, які пом`якшують чи обтяжують його покарання, надати їм належну правову оцінку та забезпечити прийняття законних і неупереджених процесуальних рішень.
Публічність, згідно зі ст. 25 КПК, передбачає, що прокурор, слідчий зобов`язані в межах своєї компетенції розпочати досудове розслідування, а також вжити всіх передбачених законом заходів для встановлення події кримінального правопорушення та особи, яка його вчинила.
Пунктом 3-1 ч. 1 ст. 284 КПК передбачено, що кримінальне провадження закривається в разі, якщо не встановлено особу, яка вчинила кримінальне правопорушення, у разі закінчення строків давності притягнення до кримінальної відповідальності, крім випадків вчинення особливо тяжкого злочину проти життя чи здоров`я особи або злочину, за який згідно із законом може бути призначено покарання у виді довічного позбавлення волі.
За змістом абз. 4 ч. 4 ст. 284 КПК закриття кримінального провадження з підстави, передбаченої п. 3-1 ч. 1 цієї статті, здійснюється судом за клопотанням прокурора.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, 12 травня 2021 року до Заводського районного суду м. Миколаєва надійшло клопотання прокурора про закриття кримінального провадження № 42013160190000018 від 27 лютого 2013 року за ч. 1 ст. 365, ч. 2 ст. 365 КК.
Прокурор мотивував клопотання тим, що, незважаючи на неодноразове скасування судом постанов про закриття кримінального провадження та проведення додаткових слідчих дій, доводи ОСОБА_6 щодо застосування до нього фізичного та психологічного впливу з боку працівників Вознесенського МВ УМВС України в Миколаївській області свого підтвердження не знайшли. Зазначив, що станом на 29 квітня 2021 року доказів вчинення кримінального правопорушення та особу, яка його вчинила, не встановлено, а тому просив закрити зазначене кримінальне провадження на підставі п. 3-1 ч. 1 ст. 284 КПК.
Місцевий суд, з огляду на те, що особу, яка могла вчинити кримінальне правопорушення, не визначено, підозру жодній особі не повідомлено, а строки давності притягнення до кримінальної відповідальності закінчилися, дійшов висновку про задоволення клопотання прокурора та закрив кримінальне провадження № 42013160190000018 від 27 лютого 2013 року за ч. 1 ст. 365, ч. 2 ст. 365 КК на підставі п. 3-1 ч. 1 ст. 284 КПК. Своє рішення суд мотивував тим, що проведеними у ході досудового розслідування слідчими діями не знайдено доказів та особи, яка вчинила кримінальні правопорушення стосовно ОСОБА_6 .
Також у мотивувальній частині ухвали суд зазначив, що з матеріалів кримінального провадження не встановлено події кримінального правопорушення, а саме обставин застосування до ОСОБА_6 фізичного та психологічного впливу працівниками Вознесенського МВ УМВС України в Миколаївській області під час досудового розслідування.
Оцінюючи доводи потерпілого та його представника в частині посилання на рішення Європейського суду з прав людини у справі «Клімов та Сливоцький проти України», суд зауважив, що цим рішенням не встановлено факту спричинення потерпілому тілесних ушкоджень працівниками правоохоронних органів, а констатовано лише недоліки в ефективності проведеного розслідування.
Не погоджуючись із рішенням місцевого суду, представник потерпілого ОСОБА_7 подала апеляційну скаргу, в якій, зазначаючи про незаконність ухвали суду від 23 жовтня 2024 року, просила її скасувати.
Наголошувала, що ОСОБА_6 неодноразово у своїх заявах вказував на персональні дані осіб, які застосовували до нього катування з метою отримання викривальних показань та притягнення його до кримінальної відповідальності за злочини, яких він не вчиняв.
Миколаївський апеляційний суд перевірив висновки місцевого суду, визнав їх правильними й належним чином умотивованими і не встановив підстав для скасування рішення місцевого суду. Відхиляючи доводи представника потерпілого, суд зазначив, що проведеними в ході досудового розслідування слідчими діями, витребуваними документами та судово-медичною експертизою встановлено, що твердження ОСОБА_6 про застосування до нього фізичного та психологічного насильства працівниками правоохоронних органів не підтвердилися.
Однак колегія суддів вважає передчасними висновки судів попередніх інстанцій про наявність підстав для закриття кримінального провадження № 42013160190000018 за ч. 1 ст. 365, ч. 2 ст. 365 КК.
Так, потерпілий ОСОБА_6 у поданій заяві не обмежувався загальними твердженнями про застосування до нього фізичного та психологічного насильства, а вказував на конкретних працівників Вознесенського МВ УМВС України в Миколаївській області - ОСОБА_8 і ОСОБА_9 , а також слідчого ОСОБА_10 .
Місцевий суд, задовольняючи клопотання прокурора, констатував, що особу, яка могла вчинити кримінальне правопорушення, не встановлено, підозру жодній особі не повідомлено, а строки давності притягнення до кримінальної відповідальності закінчилися. Саме із цих підстав суд закрив кримінальне провадження № 42013160190000018 згідно з п. 3-1 ч. 1 ст. 284 КПК.
Водночас на обґрунтування постановленої ухвали суд зазначив, що матеріалами кримінального провадження не підтверджено події кримінального правопорушення щодо ОСОБА_6 .
Однак, на переконання колегії суддів, такі мотиви суду першої інстанції є суперечливими, оскільки невстановлення події кримінального правопорушення та особи, яка його вчинила, є різними за змістом процесуальними підставами для закриття кримінального провадження і передбачають неоднакові предмети судової перевірки.
Апеляційний суд не звернув належної уваги на зазначену суперечність у мотивах місцевого суду. Крім того, суд апеляційної інстанції не надав переконливої відповіді на доводи представника потерпілого про неповноту та неефективність досудового розслідування, зокрема щодо перевірки причетності конкретних осіб, на яких вказував потерпілий.
Водночас суди попередніх інстанцій формально оцінили значення рішення Європейського суду з прав людини у справі «Клімов та Сливоцький проти України». Посилання місцевого суду на те, що цим рішенням не встановлено факту спричинення потерпілому тілесних ушкоджень працівниками правоохоронних органів, саме собою не давало підстав залишити поза увагою інший істотний висновок Європейського суду - про неефективність національного розслідування скарг на жорстоке поводження. Тому суди мали з`ясувати, чи вжито, після констатування Європейським судом недоліків, належних процесуальних заходів для їх усунення та чи могло розслідування за таких умов вважатися повним і ефективним.
Суд касаційної інстанції неодноразово зазначав, що в провадженні, де потерпілий вказує на конкретну особу як на таку, що вчинила кримінальне правопорушення стосовно нього, орган досудового розслідування за результатами всебічного, повного і неупередженого дослідження всіх обставин кримінального провадження має вирішити питання про наявність чи відсутність події кримінального правопорушення, а в разі її встановлення - про наявність або відсутність ознак кримінального правопорушення в діянні конкретної особи, про достатність доказів для доведення винуватості конкретної особи в суді, про наявність/відсутність підстав до звільнення від кримінальної відповідальності конкретної особи.
Так, суд, розглядаючи питання про закриття кримінального провадження, має враховувати, чи дотримано органом досудового розслідування вимог кримінального процесуального закону щодо всебічного, повного та неупередженого дослідження всіх обставин кримінального провадження, що є необхідною умовою належного виконання завдань кримінального провадження (ст. 2 КПК).
Така позиція узгоджується з практикою Касаційного кримінального суду, відображеною, зокрема, в постановах від 25 серпня 2021 року (справа № 142/536/20, провадження № 51-1546км21), від 29 червня 2022 року (справа № 725/3569/21, провадження № 51-1061км22), від 07 червня 2023 року (справа № 545/51/22, провадження № 51-2327км23).
Настання обставин для закриття кримінального провадження на підставі, передбаченій п. 3-1 ч. 1 ст. 284 КПК, не звільняє суд від обов`язку перевірити, чи дотримався орган досудового розслідування вимог кримінального процесуального закону щодо всебічного, повного та неупередженого дослідження всіх обставин справи. Прийняття рішення про закриття провадження із цієї підстави можливе лише після констатації того, що орган досудового розслідування провів повне, всебічне та неупереджене розслідування і вжив усіх можливих заходів, проте не встановив відповідних підстав.
Отже, суди попередніх інстанцій дійшли передчасного висновку про наявність підстав для закриття кримінального провадження, оскільки не надали належної оцінки доводам потерпілої сторони про неповноту й неефективність розслідування, не усунули суперечностей між висновками про невстановлення події кримінального правопорушення та особи, яка його вчинила, а також не перевірили, чи були належним чином досліджені твердження потерпілого щодо причетності конкретних працівників правоохоронного органу.
Допущені судами першої та апеляційної інстанцій порушення вимог кримінального процесуального закону є істотними й відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК є підставою для скасування оскаржених рішень і призначення нового розгляду в суді першої інстанції.
Під час нового розгляду суду першої інстанції необхідно зважити на викладене вище, провести судовий розгляд з урахуванням приписів КПК, за наслідком якого ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення, належним чином умотивувавши свої висновки.
Керуючись статтями433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК, Верховний Суд