ПОСТАНОВА Касаційний адміністративний суд ВС у справі № 580/10178/24

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з адміністративним позовом до військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), в якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 24 лютого 2022 року по 15 липня 2024 року без використання показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01 січня 2022 року, 01 січня 2023 року, 01 січня 2024 року;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення (основне, додаткове) за період з 24 лютого 2022 року по 15 липня 2024 року із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01 січня 2022 року, 01 січня 2023 року, 01 січня 2024 року, з урахуванням раніше виплачених сум;

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної та додаткової відпустки, одноразової допомоги на оздоровлення за 2022, 2023, 2024 роки, допомоги на вирішення соціально-побутових питань за 2022, 2023, 2024 роки, одноразової грошової допомоги у разі звільнення, індексації за 2022 рік без використання показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01 січня 2022 року, 01 січня 2023 року, 01 січня 2024 року;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні щорічної основної та додаткової відпустки, одноразову допомогу на оздоровлення за 2022, 2023, 2024 роки, допомоги на вирішення соціально-побутових питань за 2022, 2023, 2024 роки, одноразову грошову допомогу у разі звільнення, індексації за 2022 рік з використанням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01 січня 2022 року, 01 січня 2023 року, 01 січня 2024 року на відповідний тарифний коефіцієнт.

Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 05 грудня 2024 року позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 24 лютого 2022 року по 21 травня 2023 року, одноразової допомоги на оздоровлення за 2022-2023 роки, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2022-2023 роки, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого станом на 01 січня відповідного календарного року. Зобов`язано військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 24 лютого 2022 року по 21 травня 2023 року, одноразової допомоги на оздоровлення за 2022-2023 роки, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2022-2023 роки, індексації за 2022 рік, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого Законами України «Про Державний бюджет України на 2022-2023 роки» станом на 1 січня кожного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з пунктом 4 постанови Кабінет Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30 серпня 2017 року №704, та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум. У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції в частині часткового задоволення позовних вимог, військова частина НОМЕР_1 оскаржила його до суду апеляційної інстанції, в якому, серед іншого, вказувала про пропуск позивачем установленого строку звернення до суду.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 31 липня 2025 року апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 частково задоволено. Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 05 грудня 2024 року в частині задоволених позовних вимог про зобов`язання військової частини НОМЕР_1 здійснити перерахунок ОСОБА_1 грошового забезпечення, одноразової допомоги на оздоровлення за 2022-2023 роки, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2022-2023 роки, індексації за 2022 рік, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого Законами України Про Державний бюджет України на 2022-2023 роки станом на 1 січня кожного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з пунктом 4 постанови Кабінет Міністрів України Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб від 30 серпня 2017 року №704, та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум, за період з 19 липня 2022 року по 21 травня 2023 року скасовано та прийнято в цій частині нове рішення, яким зазначені позовні вимоги залишено без розгляду. В іншій частині рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 05 грудня 2024 року залишено без змін.

Залишаючи без розгляду позовні вимоги в частині періоду з 19 липня 2022 року по 21 травня 2023 року, суд апеляційної інстанції погодився з доводами відповідача про пропуск позивачем строку звернення до суду. Суд апеляційної інстанції зазначив, що до 19 липня 2022 року Кодекс законів про працю України (далі - КЗпП України) не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з позовом про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. При цьому відповідно до пункту 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України перебіг установленого строку був продовжений на строк дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню COVID-19, який тривав до 30 червня 2023 року. Суд апеляційної інстанції встановив, що позивач звернувся до суду з цим адміністративним позовом 16 жовтня 2024 року. Відтак цей суд дійшов висновку, що позовні вимоги за період з 24 лютого 2022 року по 19 липня 2022 року заявлені без обмеження строком звернення до суду, оскільки на момент виникнення відповідних правовідносин положення статті 233 КЗпП України не встановлювали такого строку. Натомість до позовних вимог за період з 19 липня 2022 року по 21 травня 2023 року підлягали застосуванню положення статті 233 КЗпП України в редакції, чинній з 19 липня 2022 року, якою передбачено тримісячний строк звернення до суду. З урахуванням положень пункту 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України перебіг цього строку розпочався 01 липня 2023 року, тобто після закінчення дії карантину, та закінчився 01 жовтня 2023 року. Враховуючи те, що позивач звернувся до суду лише 16 жовтня 2024 року, тобто після спливу встановленого законом строку, а поважних та об`єктивних причин його пропуску не навів, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про необхідність застосування до спірних правовідносин положень статті 123 КАС України та залишення позову у відповідній частині позовних вимог без розгляду.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Дубовенко Вікторія Ігорівна, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Скаржник зазначає, що суд апеляційної інстанції не врахував висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 21 березня 2025 року у справі № 460/21394/23. У зазначеній постанові Верховний Суд, зокрема, зазначив, що початок перебігу тримісячного строку звернення до суду з адміністративним позовом щодо вимог за період після 19 липня 2022 року слід обчислювати з моменту, коли позивач отримав достовірну та документально підтверджену інформацію про обсяг і характер виплачених йому сум. У справі № 460/21394/23 такою подією було визначено вручення позивачу грошового атестата - письмового документа, у якому зазначено суми, нараховані та виплачені йому при звільненні. Відтак саме з дати вручення цього документа, за висновком Верховного Суду, пов`язується початок перебігу строку звернення до суду.

Посилаючись на наведений висновок, скаржник стверджує, що позивач звернувся до суду з дотриманням установленого законом тримісячного строку, оскільки був виключений зі списків особового складу військової частини 15 липня 2024 року, а грошовий атестат отримав 17 липня 2024 року. Таким чином, на думку скаржника, саме з 17 липня 2024 року слід обчислювати строк звернення до суду з відповідними позовними вимогами. З огляду на те, що позивач звернувся до суду в межах цього строку, підстав для залишення без розгляду позовних вимог за період з 19 липня 2022 року по 21 травня 2023 року не було.

У зв`язку з цим скаржник вважає, що суд апеляційної інстанції безпідставно залишив зазначені позовні вимоги без розгляду, неправильно застосував положення законодавства щодо строків звернення до суду та ухвалив необґрунтоване судове рішення, яке не відповідає вимогам закону.

Відповідач подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

Рух касаційної скарги

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 08 вересня 2025 року (судді: Загороднюк А.Г, Єресько Л.О., Соколов В.М.) відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Дубовенко Вікторія Ігорівна, на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 31 липня 2025 року у справі № 580/10178/24.

Ухвалою Верховного Суду (суддя: Загороднюк А.Г.) від 11 серпня 2026 року справу призначено до розгляду.

Джерела права та акти їхнього застосування

Згідно з частиною першою статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Відповідно до частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Частиною другою цієї статті передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Згідно з частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду встановлено статтею 123 КАС України.

Частинами першою та другою статті 123 КАС України передбачено, що у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.

Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.

Відповідно до частин першої-четвертої статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до абзацу першого статті 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Згідно зі статтею 4 КЗпП України законодавство про працю складається з КЗпП України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство належить застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Водночас у зазначених положеннях КАС України відсутні норми, що регулювали б порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01 липня 2022 року № 2352-IX внесені зміни до норм КЗпП України.

Зокрема, частини перша та друга статті 233 КЗпП України викладені в новій редакції, згідно якої працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

Відповідно до нової редакції статті 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки, якщо з дня отримання копії наказу (розпорядження) про звільнення або письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні (стаття 116), минуло не більше одного року.

Верховний Суд, переглянувши оскаржуване судове рішення у межах доводів і вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, відповідно до частини першої статті 341 КАС України, зазначає таке.

У розглядуваному випадку питання, яке підлягає вирішенню Верховним Судом, стосується правильного застосування судом апеляційної інстанції норм права щодо строку звернення до адміністративного суду з позовом про перерахунок грошового забезпечення військовослужбовця та інших сум за період з 19 липня 2022 року по 21 травня 2023 року.

Залишаючи зазначені позовні вимоги без розгляду, суд апеляційної інстанції вважав, що позивач пропустив установлений законом строк звернення до суду, який, з урахуванням статті 233 КЗпП України у редакції, яка набула чинності з 19 липня 2022 року, становить три місяці та розпочався 01 липня 2023 року й закінчився 01 жовтня 2023 року .

У касаційній скарзі позивач зазначає про помилковість такого висновку, вказуючи, що тримісячний строк звернення до суду із заявленими вимогами має обчислюватися з моменту, коли він отримав достовірну та документально підтверджену інформацію про обсяг і характер виплачених йому сум, тобто з дня вручення грошового атестата, який містить відомості про нараховані та виплачені йому при звільненні суми. Вказує, що був виключений зі списків особового складу військової частини 15 липня 2024 року, а грошовий атестат отримав 17 липня 2024 року. Відтак, на переконання позивача, звернувшись до суду 16 жовтня 2024 року, він дотримався тримісячного строку звернення до суду, а тому апеляційний суд безпідставно залишив позовні вимоги за період з 19 липня 2022 року по 21 травня 2023 року без розгляду.

Перевіряючи правильність застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права в частині застосування до спірних правовідносин строку звернення до суду з указаними позовними вимогами, Суд зазначає таке.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01 липня 2022 року № 2352-IX були внесені зміни до частини першої та другої статті 233 КЗпП України.

Зокрема, частинами першою та другою цієї статті в новій редакції визначено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

Для правильного вирішення цього спору необхідно з`ясувати, з якою подією слід пов`язувати початок перебігу строку звернення до суду з вимогами щодо перерахунку грошового забезпечення військовослужбовця та інших сум, за період з 19 липня 2022 року по 21 травня 2023 року.

Суд звертає увагу, що позивач вимагає здійснити нарахування та виплату сум, право на які він набув під час проходження військової служби. При цьому важливим є те, що позов про стягнення належного грошового забезпечення подано вже після звільнення позивача з військової служби.

У Рішенні від 05 жовтня 2013 року №8-рп/2013 Конституційний Суд України, аналізуючи положення трудового законодавства в контексті конституційного звернення‚ виходив з того, що поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків.

Крім обов`язку оплатити результати праці робітника‚ існують також інші зобов`язання роботодавця матеріального змісту. Ці зобов`язання стосуються тих витрат, які переважно спрямовані на охорону праці чи здоров`я робітника (службовця) або на забезпечення мінімально належного рівня його життя, у тому числі й у разі простою - зупинення роботи, що було викликане відсутністю організаційних або технічних умов, необхідних для виконання роботи, невідворотною силою або іншими обставинами (форс-мажор) тощо.

Конституційний Суд України зазначив, що праву працівника на належну заробітну плату кореспондує обов`язок роботодавця нарахувати йому указані виплати‚ гарантовані державою‚ і виплатити їх. При цьому право працівника не залежить від нарахування йому відповідних грошових виплат. Тому незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, працівник, у разі порушення законодавства про оплату праці, має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати.

З урахуванням викладеного Конституційний Суд України констатував, що під заробітною платою, що належить працівникові, або‚ за визначенням, використаним у частині другій статті 233 Кодексу (у редакції, чинній до 19 листопада 2022 року)‚ належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

Чинна редакція частини другої статті 233 КЗпП України містить поняття «суми, що належать працівникові при звільненні».

З огляду на викладене Суд дійшов висновку про те, що спірні правовідносини регулюються частиною другою статті 233 КЗпП України, якою визначено тримісячний строк (з дня одержання працівником письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні) звернення до суду у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні.

На переконання Суду, початок перебігу строку звернення до суду у цій справі, з урахуванням частини другої статті 233 КЗпП України (у чинній редакції), слід пов`язувати з моментом, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому (у період з 19 липня 2022 року по 21 травня 2023 року) сум. Таким моментом може бути день вручення розрахункового листа, довідки про нараховані та виплачені суми тощо.

Такий підхід застосовано Верховним Судом у постанові від 21 березня 2025 року у справі №460/21394/23, постановленій у складі Судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду, у якій Судова палата сформувала єдиний підхід до застосування статті 233 КЗпП України в частині строку звернення до суду з вимогами про стягнення заробітної плати.

З огляду на обставини цієї справи, Суд зазначає, що для правильного вирішення питання дотримання позивачем строку звернення до суду з позовними вимогами за період з 19 липня 2022 року по 21 травня 2023 року слід з`ясувати наявність/відсутність у відповідача документального підтвердження ознайомлення позивача до жовтня 2024 року (до моменту звернення до суду із цим позовом) з розміром та складовими нарахованого та виплаченого у спірному періоді грошового забезпечення, як-то докази направлення/видачі розрахункових листів, довідок про грошове забезпечення тощо.

За результатом установлення указаних обставин стане можливим визначити день, коли позивач дізнався про порушення його прав, свобод чи інтересів, а отже установити початок відліку тримісячного строку звернення до суду з цим позовом (у частині вимог за період з 19 липня 2022 року по 21 травня 2023 року) та, за необхідності, з`ясувати наявність поважних причин пропуску такого строку.

Беручи до уваги викладене, висновки суду апеляційної інстанції про наявність підстав для залишення без розгляду позовних вимог щодо перерахунку грошового забезпечення та інших належних сум за період з 19 липня 2022 року по 21 травня 2023 року є передчасними.

Відповідно до частини першої статті 353 КАС України підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.

Згідно з частиною четвертою статті 353 КАС України справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

З огляду на положення статті 353 КАС України, касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції - скасуванню із направленням справи до цього ж суду для продовження розгляду.

З огляду на результат касаційного розгляду, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 КАС України, Суд