ПОСТАНОВА Касаційний адміністративний суд ВС у справі № 420/37587/25

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся з позовом до Головного управління ДПС в Одеській області (далі- відповідач, ГУ ДПС) про:

- визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 19 червня 2024 року № 0905058-2407-1551-UA51040190000058077;

- визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 19 червня 2024 року № 0905057-2407-1551-UA51040190000058077;

- визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 19 червня 2024 року № 0905056-2407-1551-UA51040190000058077;

- визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 06 травня 2025 року № 0183415-2407-1553-UA51040190000058077.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 10 грудня 2025 року повернуто позовну заяву, в частині позовних вимог, а саме:

- визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 19 червня 2024 року № 0905058-2407-1551-UA51040190000058077;

- визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 19 червня 2024 року № 0905057-2407-1551-UA51040190000058077;

- визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 19 червня 2024 року № 0905056-2407-1551-UA51040190000058077.

Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 14 травня 2026 року залишено без змін ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 10 грудня 2025 року.

Суди попередніх інстанцій мотивували свої висновки тим, що Позивач пропустив установлений законом строк звернення до суду (шість місяців) та не навів поважних причин його пропуску. Суди указали, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення були надіслані Позивачу рекомендованими листами, які повернулися відправнику повідомлення було повернуто податковому органу з незалежних від нього причин, що згідно з нормами закону та підзаконних актів вважається належним врученням.

ІІІ. Провадження в суді касаційної інстанції

Не погоджуючись із рішенням суду першої та апеляційної інстанцій, Позивач звернувся з касаційною скаргою, в якій просив його скасувати та направити справу для продовження її розгляду до суду першої інстанції.

Позивач уважає, що судами першої та апеляційної інстанцій було допущено порушення норм матеріального та процесуального права.

Указує, що Відповідач не надав до суду належних доказів того, що позивачу направлялися саме податкові повідомлення-рішення. Зокрема вказує, що лист який направлявся позивачу не містить належних доказів відправки контролюючим органом саме податкових повідомлень-рішень, у тому числі супровідного листа. При цьому покликається на те, що суд першої та апеляційної інстанції не звернув увагу на той факт, що, матеріали справи не містять беззаперечних доказів, а саме повідомлень про вручення або розписок про вручення особисто, отримання позивачем вказаних спірних податкових повідомлень-рішень, і позивач їх не отримував, як і направлення на правильну адресу листа, і саме з оскаржуваними ППР, та оригінал даного конверту на предмет існування та відповідності поганій відсканованій копії не досліджувався судами обох інстанцій.

Також акцентує увагу на те, що ігнорування сумнівів щодо направлення оскаржуваних ППР за правильним місцем знаходження позивача, на невірне поштове відділення, без зазначення номеру телефону, без дослідження оригіналу поштового конверту, з певним вкладенням, суперечить принципу офіційного з`ясування усіх обставин справи та активної ролі суду в адміністративному процесі.

Відповідач вважає, що ухвала суду першої інстанції та постанова апеляційного суду прийняті відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права, є законними та обґрунтованими, а тому їх слід залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Стверджує, що Позивач вказуючи, що суди першої та апеляційної інстанції порушили норми матеріального та процесуального права, водночас не зазначає, які саме норми судами було порушено.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Заслухавши доповідь головуючого судді, обговоривши доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Для реалізації конституційного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних суб`єктів у сфері управлінської діяльності в Україні утворено систему адміністративних судів.

Загальні норми процедури судового оскарження в межах розгляду публічно-правових спорів регулюються КАС України.

Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (частина перша статті 2 КАС України).

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини, та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю (частина перша статті 5 КАС України).

Положеннями частини першої статті 122 КАС України унормовано, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Відповідно до частини другої статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Якщо законом передбачена можливість досудового порядку вирішення спору і позивач скористався цим порядком, або законом визначена обов`язковість досудового порядку вирішення спору, то для звернення до адміністративного суду встановлюється тримісячний строк, який обчислюється з дня вручення позивачу рішення за результатами розгляду його скарги на рішення, дії або бездіяльність суб`єкта владних повноважень (частина четверта статті 122 КАС України).

Відповідно до частини третьої статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Частиною першою статті 123 КАС України, встановлено, що у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.

Згідно з частиною третьою статті 123 КАС України якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Відповідно до частини першої статті 121 КАС України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Правовий інститут строків звернення до адміністративного суду за захистом свого порушеного права не містить вичерпного, детально описаного переліку причин чи критеріїв їх визначення. Натомість закон запроваджує оцінні, якісні параметри визначення таких причин - вони повинні бути поважними, реальними або непереборними і об`єктивно нездоланними на час плину строків звернення до суду. Ці причини (чи фактори об`єктивної дійсності) мають бути несумісними з обставинами, коли суб`єкт звернення до суду знав або не міг не знати про порушене право, ніщо правдиво йому не заважало звернутися до суду, але цього він не зробив і через власну недбалість, легковажність, байдужість, неорганізованість чи інше подібне за суттю ставлення до права на доступ до суду порушив ці строки.

Інакшого способу визначити, які причини належить віднести до поважних, ніж через зовнішню оцінку (кваліфікацію) змісту конкретних обставин, хронологію та послідовність дій суб`єкта правовідносин перед зверненням до суду за захистом свого права, немає. Під таку оцінку мають потрапляти певні явища, фактори та їх юридична природа; тривалість пропущеного строку; те, чи могли і яким чином певні фактори завадити вчасно звернутися до суду, чи перебувають вони у причинному зв`язку із пропуском строку звернення до суду; яка була поведінка суб`єкта звернення протягом цього строку; які дії він вчиняв і чи пов`язані вони з готуванням до звернення до суду тощо.

Визначення строку звернення до адміністративного суду в системному зв`язку з принципом правової визначеності слугує меті забезпечення передбачуваності для відповідача (як правило, суб`єкта владних повноважень в адміністративних справах) та інших осіб того, що зі спливом установленого проміжку часу прийняте рішення, здійснена дія (бездіяльність) не матимуть поворотної дії в часі та не потребуватимуть скасування, а правові наслідки прийнятого рішення або вчиненої дії (бездіяльності) не будуть відмінені у зв`язку з таким скасуванням. Тобто встановлені строки звернення до адміністративного суду сприяють уникненню ситуації правової невизначеності щодо статусу рішень, дій (бездіяльності) суб`єкта владних повноважень.

За загальним правилом перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на адміністративний позов, тобто, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.

Аналогічну правову позицію висловив Верховний Суд, зокрема, у постановах від 30 серпня 2018 року в адміністративній справі № 813/2897/16, від 21 серпня 2025 року у справі № 380/20996/24.

З урахуванням предмету цього позову строк звернення до суду починається з дня коли Позивач дізнався або повинен був дізнатися про наявність (прийняття відносно нього) саме оскаржуваних податкових повідомлень - рішень.

Стаття 42 ПК України унормовує питання листування платників податків та контролюючих органів.

Пункт 42.1 статті 42 ПК України встановлює, що податкові повідомлення-рішення, податкові вимоги або інші документи з питань адміністрування податків, зборів, платежів, податкового контролю, у тому числі з питань проведення перевірок, звірок, адресовані контролюючим органом платнику податків, повинні бути складені у письмовій формі, відповідним чином підписані та у випадках, передбачених законодавством, завірені печаткою такого контролюючого органу і відображатися в електронному кабінеті.

Відповідно до пункту 42.2 статті 42 ПК України документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані у порядку, визначеному пунктом 42.4 цієї статті, надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків (його представнику).

За правилами абзаців першого, другого пункту 42.5 статті 42 ПК України у разі якщо платник податків не подав заяву про бажання отримувати документи через електронний кабінет, листування з платником податків здійснюється шляхом надіслання за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручаються платнику податків (його представнику).

У разі якщо пошта не може вручити платнику податків документ у зв`язку з відсутністю за місцезнаходженням посадових осіб платника податків, їхньою відмовою прийняти документ, незнаходження фактичного місця розташування (місцезнаходження) платника податків або з інших причин, документ вважається врученим платнику податків у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причини невручення.

Отже, законодавець передбачив два окремих випадки, коли документи вважаються належним чином врученими платнику податків: надіслані за адресою платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення (що і було зроблено ДПС у спірному випадку) або особисто вручені платнику податків або його законному чи уповноваженому представникові. Водночас, у разі надіслання документів поштою, крім отримання платником цієї кореспонденції на пошті, вони також вважаються врученими у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причини невручення.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 15 лютого 2024 року у справі № 640/9016/20, від 24 вересня 2025 року у справі № 520/7480/25.

У постанові від 23 травня 2022 року у справі № 810/3116/18 Судова палата з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду зазначила, що добросовісний платник податків зобов`язаний забезпечити отримання ним кореспонденції за адресою місцезнаходження. У разі невиконання цього обов`язку платник не вправі посилатись на неотримання ним документів як на обставину, що звільняє його від настання у зв`язку з цим негативних для такого платника наслідків.

У цій же постанові Судова палата зробила висновок, що обов`язку контролюючого органу щодо направлення платнику податків кореспонденції у спосіб, визначений статтями 42, 58 ПК України, кореспондує також і обов`язок такого платника добросовісно ставитись до отримання відповідної кореспонденції.

Суди попередніх інстанцій, ухвалюючи рішення та роблячи висновок про пропуск Позивачем строку звернення до суду, виходили з підтвердженості вручення у встановлений законодавством спосіб ППР від 19 червня 2024 року. Такий висновок суди обґрунтували тим, що зазначене рішення було направлено Позивачу 01 липня 2024 року рекомендованим поштовим відправленням (Ф.119) за зареєстрованим місцем обліку платника податків та не вручено з причини «за закінченням терміну зберігання», що підтверджується довідкою про причини повернення/досилання (Ф.20).

У контексті наведеного колегія суддів звертає увагу на те, що Порядок надання послуг поштового зв`язку, права та обов`язки операторів поштового зв`язку і користувачів послуг поштового зв`язку визначають та відносини між ними регулюють Правила надання послуг поштового зв`язку, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 05 березня 2009 року № 270 (далі - Правила № 270).

Відповідно до пункту 91 Правил № 270 (тут і надалі в редакції, чинній з 28 грудня 2018 року) інформація про надходження реєстрованого поштового відправлення, поштового переказу, рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, поштового переказу надсилається адресату у вигляді смс-повідомлення за номером мобільного телефону, зазначеним на поштовому відправленні, поштовому переказі, а у разі відсутності номера мобільного телефону - шляхом вкладення до абонентської поштової скриньки бланку повідомлення встановленого зразка.

За змістом пункту 99 Правил № 270 у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, передбачено, що рекомендовані поштові відправлення, рекомендовані повідомлення про вручення поштових відправлень, поштових переказів, адресовані фізичним особам, під час доставки за зазначеною адресою або під час видачі у приміщенні об`єкта поштового зв`язку вручаються адресату, а у разі його відсутності - будь-кому з повнолітніх членів сім`ї, який проживає разом з ним.

У разі відсутності адресата або повнолітніх членів його сім`ї до абонентської поштової скриньки адресата вкладається повідомлення про надходження зазначеного реєстрованого поштового відправлення, поштового переказу, рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, поштового переказу.

Як було передбачено пунктом 101 Правил №270 у разі коли адресата неможливо повідомити про надходження реєстрованого поштового відправлення, поштового переказу за номером телефону, зазначеним відправником у поштовій адресі, до його абонентської поштової скриньки вкладається повідомлення про надходження такого поштового відправлення, поштового переказу.

Відповідно до пункту 116 Правил №270 у разі неможливості вручення одержувачам поштові відправлення, внутрішні поштові перекази зберігаються об`єктом поштового зв`язку місця призначення протягом одного місяця з дня їх надходження, відправлення "EMS" - 14 календарних днів, міжнародні поштові перекази - відповідно до укладених угод. За письмовою заявою відправника/адресата строк зберігання поштових відправлень, внутрішніх поштових переказів може бути продовжений за додаткову плату до двох місяців з дня надходження до об`єкта поштового зв`язку місця призначення.

Як передбачено пунктом 117 Правил №270 після закінчення встановленого строку зберігання поштові відправлення, поштові перекази повертаються відправнику.

Верховний Суд у постанові від 5 березня 2026 року у справі № 120/12990/25 звернув увагу на важливість дотримання операторами поштового зв`язку вимог Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 5 березня 2009 року № 270, у контексті належного повідомлення особи про надходження поштових відправлень та оцінки обставин пропуску строку звернення до суду.

Разом з тим, визнаючи факт належного вручення Позивачу відповідних оскаржуваних індивідуальних актів, суди попередніх інстанцій не перевірили, чи був Позивач фактично обізнаний про винесення вимог у зв`язку з їх направленням, а також чи було оператором поштового зв`язку дотримано вимог законодавства щодо порядку повідомлення адресата про надходження поштових відправлень.

Крім того, у цій справі суди попередніх інстанцій не встановили момент, з якого відповідні рішення можуть вважатися врученими Позивачу, з урахуванням не лише положень податкового законодавства, а й вимог законодавства у сфері поштового зв`язку щодо порядку вручення рекомендованої кореспонденції.

При цьому судами не було з`ясовано, чи здійснювалося повідомлення Позивача про надходження поштових відправлень за номером мобільного телефону або іншими технічними засобами зв`язку, чи вкладались відповідні повідомлення до абонентської поштової скриньки, а також чи були дотримані строки зберігання та повернення поштових відправлень, передбачені Правилами надання послуг поштового зв`язку.

Наведене має істотне значення для правильного вирішення питання щодо початку перебігу строку звернення до суду.

Також залишились без належної оцінки доводи позивача, що поштовий конверт був надісланий без зазначення номеру телефону позивача, що позбавило можливості повідомити позивача про наявність даного листа та на неправильне поштове відділення 65062, замість вірного НОМЕР_1 , що унеможливило його отримання.

Колегія суддів зазначає, що наведені доводи Позивача залишилися без належної процесуальної перевірки та правової оцінки. Суди попередніх інстанцій не встановили, чи підтверджуються матеріалами справи обставини, на які посилався Позивач, не дослідили належним чином підстави та характер заявлених позовних вимог, Крім того, судами не надано оцінки поведінці Позивача крізь призму принципу добросовісності учасника адміністративного процесу та не встановлено, чи мав Позивач реальну можливість своєчасно дізнатися про факти надіслання йому відповідного рішення ДПС України.

За таких обставин висновки судів про пропуск Позивачем строку звернення до суду є передчасними, оскільки зроблені без повного та всебічного з`ясування фактичних обставин, що мають істотне значення для правильного вирішення питання щодо початку перебігу відповідного процесуального строку.

Означене вище дає підстави погодитися із твердженнями Позивача, наведеними у касаційній скарзі, щодо необхідності скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій й направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Варто зазначити, що у контексті обставин цієї справи дослідженню підлягають також інші факти та обставини, які можуть свідчити про обізнаність Позивача із рішеннями, правомірність яких є предметом спору. Такі обставини підлягають перевірці з урахуванням доводів сторін, наданих ними доказів, а також принципів офіційності та змагальності сторін, закріплених у КАС України.

Саме комплексна оцінка таких обставин у їх сукупності має вирішальне значення для правильного встановлення моменту обізнаності Позивача та, відповідно, для належного вирішення питання про пропуск строку звернення до суду і наявність поважних підстав для його поновлення у разі такого пропуску.

Відповідно до частини першої статті 353 КАС України підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.

Враховуючи викладене, зокрема з огляду на допущені судами порушення норм процесуального права при вирішенні питання щодо дотримання Позивачем строку звернення до суду судові рішення, ухвалені судами першої та апеляційної інстанцій, підлягають скасуванню з направленням справи на продовження розгляду до суду першої інстанції.

Щодо клопотання позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, колегія суддів зазначає наступне.

За змістом статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа (частина перша).

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат (частина шоста).

Відповідно до частини другої статті 134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Тобто питання щодо стягнення з відповідача судових витрат, понесених позивачем, серед іншого, на професійну правничу допомогу може бути вирішено лише після розгляду справи та прийняття у ній законного та мотивованого рішення з урахуванням усіх обставин справи, а також того, чи буде ухвалено судове рішення по суті розгляду справи на користь позивача чи відповідача та у якій частині.

Аналогічний підхід застосований Верховним Судом, зокрема у постанові від 21 червня 2023 року у справі № 320/14138/21.

Відтак, вирішення питання щодо розподілу судових в межах касаційного перегляду є передчасним.

Керуючись статтями 345, 349, 353, 355, 356, 359 КАС України, суд -