ПОСТАНОВА Касаційний господарський суд ВС у справі № 911/896/25

1.1. Заступник керівника Київської обласної прокуратури (далі - Прокурор) в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації звернувся до Господарського суду Київської області з позовною заявою від 13.03.2025 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Форінт" (далі - ТОВ "ФК "Форінт"), у якій просив витребувати у ТОВ "ФК "Форінт" на користь держави в особі Київської обласної державної адміністрації земельну ділянку з кадастровим номером 3223155400:06:006:0013 площею 1,6 га, яка знаходиться на території Козинської селищної ради Обухівського району Київської області, в категорію земель лісогосподарського призначення.

1.2. Обґрунтовуючи позовні вимоги, Прокурор посилався на те, що під час розгляду справи № 372/378/17-ц суди встановили, що першим власником у договорах купівлі-продажу спірних земельних ділянок від 23.10.2007 зазначений ОСОБА_1 . Прокурор зазначав, що суди у справі № 372/378/17-ц установили безпідставне набуття ОСОБА_1 права, зокрема на земельну ділянку з кадастровим номером 3223155400:06:006:0013, яка є власністю держави та перебуває в постійному користуванні державного спеціалізованого лісогосподарського підприємства. Тому Прокурор стверджував, що ТОВ "ФК "Форінт" у подальшому всупереч вимогам земельного та лісового законодавства на підставі цивільно-правових угод набуло у власність земельну ділянку лісогосподарського призначення, яка не вибувала з державної власності, без прийняття попереднього рішення про її вилучення в постійного землекористувача - лісогосподарського підприємства.

На думку Прокурора, оскільки спірна земельна ділянка приватної форми власності з кадастровим номером 3223155400:06:006:0013 повністю накладається на землі державної власності лісогосподарського призначення, які перебувають у постійному користуванні філії "Київське лісове господарство" Державного господарського спеціалізованого підприємства "Ліси України", ефективним способом захисту порушеного права у цих правовідносинах є звернення з віндикаційним позовом про витребування спірної земельної ділянки відповідно до статей 387, 388 Цивільного кодексу України.

1.3. Ухвалою Господарського суду Київської області від 02.04.2025 у справі № 911/896/25 прийнято позовну заяву Прокурора до розгляду та відкрито провадження у справі № 911/896/25. Залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Державне спеціалізоване господарське підприємство "Ліси України".

1.4. Ухвалою Господарського суду Київської області від 19.05.2025 у справі № 911/896/25 повідомлено Прокурора про наявність підстав для залишення позовної заяви без руху. Встановлено Прокурору строк для усунення недоліків позовної заяви - п`ять днів із дня вручення цієї ухвали. Визначено Прокурору спосіб усунення недоліків позовної заяви шляхом:

- надання суду оцінки (експертно-грошової оцінки) земельної ділянки з кадастровим номером 3223155400:06:006:0013 площею 1,6 га, здійсненої в порядку, визначеному законом, чинної на дату подання позовної заяви;

- надання суду доказів, що підтверджують внесення на депозитний рахунок Господарського суду Київської області грошових коштів у розмірі вартості земельної ділянки з кадастровим номером 3223155400:06:006:0013 площею 1,6 га, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якої здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви.

2.1. Ухвалою Господарського суду Київської області від 02.06.2025 у справі № 911/896/25 залишено без розгляду позов Прокурора в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації до ТОВ "ФК "Форінт" про витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння.

2.2. Залишаючи без розгляду позов Прокурора, суд першої інстанції зазначив, що Прокурор не виконав вимоги ухвали суду від 19.05.2025 та не усунув недоліки позовної заяви у строк, установлений судом. Тому суд дійшов висновку про наявність підстав для залишення позову Прокурора без розгляду відповідно до пункту 8 частини 1 статті 226 Господарського процесуального кодексу України.

2.3. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 19.01.2026 у справі № 911/896/25 ухвалу Господарського суду Київської області від 02.06.2025 у справі № 911/896/25 скасовано. Матеріали справи № 911/896/25 повернуто до суду першої інстанції для продовження розгляду.

2.4. Скасовуючи ухвалу місцевого господарського суду, суд апеляційної інстанції встановив, що позовна заява подана Прокурором до набрання чинності Законом України від 12.03.2025 № 4292-ІХ "Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача", тому не містить доказів внесення на депозитний рахунок суду вартості земельної ділянки, визначеної експерно-грошовою оцінкою. За висновком апеляційного господарського суду, внесення визначеної експерно-грошовою оцінкою земельної ділянки вартості на депозитний рахунок суду є умовою ухвалення рішення по суті саме у справах про витребування майна від добросовісного набувача і не встановлює універсальної процесуальної умови прийняття позовної заяви та відкриття провадження в будь-якому віндикаційному позові.

При цьому суд апеляційної інстанції зазначив, що суд першої інстанції не наділений повноваженнями визначати спосіб захисту порушеного права на стадії відкриття провадження, це є виключним правом позивача; суд на підготовчій стадії перевіряє лише процесуальну належність звернення, а не підміняє волевиявлення позивача іншим способом захисту.

Суд апеляційної інстанції встановив, що за змістом позовної заяви Прокурор звернувся з вимогою про витребування майна із чужого незаконного володіння відповідно до статті 387 Цивільного кодексу України, оспорюючи добросовісність набувача. При цьому Прокурор вказував, що добросовісність набувача заперечується, в обґрунтування чого стверджував, що в цьому випадку в силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих, характерних для лісу природних ознак спірної земельної ділянки, відповідач знав або, проявивши розумну обачність, міг знати про те, що ліс і ділянка вибули з володіння держави з порушенням вимог закону, що ставить його добросовісність під час набуття земельної ділянки у власність під обґрунтований сумнів.

Відтак, за висновком суду апеляційної інстанції, питання про застосування механізму, передбаченого частиною 5 статті 390 Цивільного кодексу (попередній депозит і компенсація добросовісному набувачеві), може виникнути лише в разі встановлення судом добросовісності відповідача під час розгляду справи по суті та на етапі ухвалення рішення, але не є передумовою допуску позову до розгляду.

Як зазначив суд апеляційної інстанції, нав`язування позивачу іншого підходу чи інструменту захисту на початковій стадії суперечить принципу диспозитивності, межам, встановленим статтею 176 Господарського процесуального кодексу України, та стандарту доступу до правосуддя, тому висновки суду першої інстанції в цій частині є передчасними. За висновком суду апеляційної інстанції, вимога, передбачена частиною 6 статті 164 Господарського процесуального кодексу України, про обов`язок позивача додати до позову документи, які підтверджують внесення на депозитний рахунок суду грошових коштів у розмірі вартості спірного майна, застосовується виключно до позовних вимог про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача (стаття 388 Цивільного кодексу України) і не підлягає застосуванню до вимог щодо витребування майна із чужого незаконного володіння (стаття 387 Цивільного кодексу України).

Відтак суд апеляційної інстанції зазначив, що не погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для залишення позовної заяви без руху на підставі абзацу 3 частини 2 статті 174 Господарського процесуального кодексу України. Суд зазначив, що системний аналіз частини 6 статті 164 та частини 2 статті 174 Господарського процесуального кодексу України у взаємозв`язку із частиною 5 статті 390 Цивільного кодексу України свідчить про те, що внесення вартості майна на депозит суду є умовою ухвалення рішення по суті у справах про витребування від добросовісного набувача, а не універсальною процесуальною умовою прийняття позовної заяви на стадії прийняття позову. Тому, за висновком суду апеляційної інстанції, внесення вартості майна на депозит суду є умовою ухвалення рішення по суті у справах про витребування майна від добросовісного набувача, а не універсальною процесуальною умовою прийняття позовної заяви на стадії прийняття позову.

3.1. Не погодившись із висновками суду апеляційної інстанції, ТОВ "ФК "Форінт" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.01.2026 у справі № 911/896/25 скасувати, а ухвалу Господарського суду Київської області від 02.06.2025 у справі № 911/896/25 залишити без змін.

3.2. Обґрунтовуючи доводи касаційної скарги (з урахуванням доповнень до касаційної скарги), ТОВ "ФК "Форінт" посилається на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Зокрема, скаржник стверджує про порушення частини 5 статті 390 Цивільного кодексу України, положень Закону України від 12.03.2025 № 4292-ІХ "Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача", частини 6 статті 164, абзацу 3 частини 2 статті 174 Господарського процесуального кодексу України.

На думку ТОВ "ФК "Форінт", суд апеляційної інстанції не врахував висновки, викладені в рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 04.12.2025 у справі "Космацька проти України" (заява № 9953/16), в якому, за твердженням скаржника, ЄСПЛ проаналізував зміни, внесені Законом України від 12.03.2025 № 4292-ІХ "Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача".

ТОВ "ФК "Форінт" вважає помилковим висновок апеляційного господарського суду про те, що внесення вартості спірного майна на депозитний рахунок суду є виключно умовою ухвалення рішення по суті, а не процесуальною вимогою до позовної заяви. На думку скаржника, помилковим також є висновок апеляційного господарського суду про те, що застосування судом першої інстанції вимог частини 6 статті 164, абзацу 3 частини 2 статті 174 Господарського процесуального кодексу України фактично є обмеженням доступу до правосуддя. ТОВ "ФК "Форінт" також зазначає, що апеляційний господарський суд помилково надав процесуального значення неперевіреним доводам Прокурора щодо обставин справи та недобросовісності ТОВ "ФК "Форінт".

3.3. Прокурор у відзиві на касаційну скаргу просить касаційну скаргу ТОВ "ФК "Форінт" залишити без задоволення, а постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.01.2026 у справі № 911/896/25 залишити без змін. На думку Прокурора, доводи касаційної скарги не спростовують висновків апеляційного суду та фактично спрямовані на припинення розгляду спору без встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи. Прокурор зазначає, що постанова Північного апеляційного господарського суду від 19.01.2026 у справі № 911/896/25 є законною та обґрунтованою, оскільки суд апеляційної інстанції правильно застосував норми процесуального права та дійшов обґрунтованого висновку про безпідставність застосування судом першої інстанції до позовної заяви прокурора положень частини 6 статті 164 Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 12.03.2025 № 4292-ІХ "Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача", який набрав чинності після звернення Прокурора з позовом до суду.

4.1. Згідно зі статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини 1 статті 310, частиною 2 статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

4.2. Заслухавши суддю-доповідачку, пояснення прокурора та представників учасників справи, дослідивши доводи, наведені в касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування апеляційним господарським судом норм процесуального права, колегія суддів зазначає таке.

4.3. Місцевий господарський суд установив, що Прокурор не виконав вимоги ухвали Господарського суду Київської області від 19.05.2025 та не усунув недоліки позовної заяви у строк, установлений судом. Тому суд дійшов висновку про наявність правових підстав для залишення без розгляду позову Прокурора, поданого в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації, відповідно до пункту 8 частини 1 статті 226 Господарського процесуального кодексу України.

4.4. Апеляційний господарський суд, переглянувши в апеляційному порядку ухвалу господарського суду першої інстанції про залишення без розгляду позову Прокурора в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації, не погодився з висновками місцевого господарського суду.

Скасовуючи ухвалу місцевого господарського суду, суд апеляційної інстанції виснував, що питання про застосування механізму, передбаченого частиною 5 статті 390 Цивільного кодексу (попередній депозит і компенсація добросовісному набувачеві), може виникнути в разі встановлення судом добросовісності відповідача під час розгляду справи по суті та на етапі ухвалення рішення, але не є передумовою допуску позову до розгляду.

4.5. Не погодившись із висновками суду апеляційної інстанції, ТОВ "ФК "Форінт" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову суду апеляційної інстанції.

4.6. Отже, предметом касаційного перегляду є постанова апеляційного господарського суду, якою скасовано ухвалу господарського суду першої інстанції про залишення без розгляду позову Прокурора в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації.

4.7. Обґрунтовуючи доводи касаційної скарги (з урахуванням доповнень до касаційної скарги), ТОВ "ФК "Форінт" посилається на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Зокрема, скаржник зазначає про порушення частини 5 статті 390 Цивільного кодексу України, положень Закону України від 12.03.2025 № 4292-ІХ "Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача", частини 6 статті 164, абзацу 3 частини 2 статті 174 Господарського процесуального кодексу України.

На думку ТОВ "ФК "Форінт", суд апеляційної інстанції не врахував висновки, викладені в рішенні ЄСПЛ від 04.12.2025 у справі "Космацька проти України" (заява № 9953/16), в якому, за твердженням скаржника, ЄСПЛ проаналізував зміни, внесені Законом України від 12.03.2025 № 4292-ІХ "Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача".

ТОВ "ФК "Форінт" вважає помилковим висновок апеляційного господарського суду про те, що внесення вартості спірного майна на депозитний рахунок суду є виключно умовою ухвалення рішення по суті, а не процесуальною вимогою до позовної заяви. На думку скаржника, помилковим також є висновок апеляційного господарського суду про те, що застосування судом першої інстанції вимог частини 6 статті 164, абзацу 3 частини 2 статті 174 Господарського процесуального кодексу України фактично є обмеженням доступу до правосуддя. ТОВ "ФК "Форінт" також зазначає, що апеляційний господарський суд помилково надав процесуального значення неперевіреним доводам Прокурора щодо обставин справи та недобросовісності ТОВ "ФК "Форінт".

4.8. Верховний Суд зазначає, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини 1 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

4.9. Колегія суддів, проаналізувавши доводи, на які покликається скаржник, зазначає, що абзацом 1 пункту 3 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 12.03.2025 № 4292-IX "Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача", який набрав чинності 09.04.2025, внесено зміни до Господарського процесуального кодексу України, зокрема, до статей 164, 174 цього Кодексу.

Статтю 164 Господарського процесуального кодексу України доповнено частиною 6 такого змісту:

"6. У разі подання органом державної влади, органом місцевого самоврядування або прокурором позовної заяви про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади до позову додаються документи, що підтверджують внесення на депозитний рахунок суду грошових коштів у розмірі вартості спірного майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви".

Крім того, частину 2 статті 174 Господарського процесуального кодексу України доповнено абзацом 3 такого змісту:

"Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави невнесення у визначених законом випадках на депозитний рахунок суду грошових коштів у розмірі вартості спірного майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви, суд у такій ухвалі зазначає про обов`язок позивача внести відповідну грошову суму".

4.10. Верховний Суд також зазначає, що приписами Закону України від 12.03.2025 № 4292-IX "Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача" статтю 390 Цивільного кодексу доповнено частиною 5 такого змісту:

"5. Суд одночасно із задоволенням позову органу державної влади, органу місцевого самоврядування або прокурора про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади вирішує питання про здійснення органом державної влади або органом місцевого самоврядування компенсації вартості такого майна добросовісному набувачеві.

Суд постановляє рішення про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади, за умови попереднього внесення органом державної влади, органом місцевого самоврядування або прокурором вартості такого майна на депозитний рахунок суду. Перерахування грошових коштів як компенсації вартості нерухомого майна з депозитного рахунку суду здійснюється без пред`явлення добросовісним набувачем окремого позову до держави чи територіальної громади.

Держава чи територіальна громада, яка на підставі рішення суду компенсувала добросовісному набувачеві вартість майна, набуває право вимоги про стягнення виплачених грошових коштів як компенсації вартості майна до особи, з вини якої таке майно незаконно вибуло з володіння власника. Порядок компенсації, передбачений цією частиною, не застосовується щодо об`єктів приватизації, визначених Законом України "Про приватизацію державного житлового фонду".

Для цілей цієї статті під вартістю майна розуміється вартість майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви".

4.11. Крім того, Законом України від 12.03.2025 № 4292-IX "Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача" назву статті 391 Цивільного кодексу України викладено в такій редакції: "Стаття 391. Захист права власності власника майна", та доповнено цю статтю частиною 2 такого змісту:

"2. Якщо органом державної влади або органом місцевого самоврядування, незалежно від того, чи мав такий орган відповідні повноваження, вчинялися будь-які дії, спрямовані на відчуження майна, в результаті яких набувачем такого майна став суб`єкт права приватної власності, спори щодо володіння та/або розпоряджання, та/або користування таким майном відповідним органом державної влади або органом місцевого самоврядування вирішуються на підставі статей 387 і 388 цього Кодексу".

4.12. Системний аналіз наведених положень свідчить про те, що за результатами розгляду справи про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади суд ухвалює рішення про витребування майна виключно за умови попереднього внесення органом державної влади, органом місцевого самоврядування або прокурором вартості такого майна на депозитний рахунок суду. При цьому, приймаючи рішення про витребування майна, суд вирішує питання про здійснення органом державної влади або органом місцевого самоврядування компенсації вартості такого майна добросовісному набувачеві. Перерахування грошових коштів здійснюється без пред`явлення добросовісним набувачем окремого позову до держави чи територіальної громади. Подібні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 19.05.2026 у справі № 911/3108/25, від 14.04.2026 у справі № 904/1675/25, від 03.03.2026 у справі № 906/233/25.

4.13. Крім того, Верховний Суд зазначає, що в пункті 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 12.03.2025 № 4292-IX "Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача" вказано, що положення цього Закону мають зворотну дію в часі в частині умов та порядку компенсації органом державної влади або органом місцевого самоврядування добросовісному набувачеві вартості нерухомого майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви, у справах, в яких судом першої інстанції не ухвалено рішення про витребування майна у добросовісного набувача на день набрання чинності цим Законом, а також у частині порядку обчислення та перебігу граничного строку для витребування чи визнання права щодо:

- нерухомого майна, право власності на яке зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно до дня набрання чинності цим Законом;

- нерухомого майна, щодо якого на момент його передачі першому набувачеві законом не була встановлена необхідність державної реєстрації правочину або реєстрації права власності і дата його передачі першому набувачеві передує дню набрання чинності цим Законом.

4.14. Статтею 387 Цивільного кодексу України встановлено, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

4.15. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 у справі № 367/2022/15-ц викладено висновок про те, що власник із дотриманням вимог статей 387 і 388 Цивільного кодексу України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача.

4.16. Водночас колегія суддів зазначає, що положення частини 5 статті 390 Цивільного кодексу України поширюються на випадки подання позову про витребування майна в добросовісного набувача. Разом із тим у випадку подання та розгляду судом позову про витребування майна у недобросовісного набувача приписи частини 5 статті 390 Цивільного кодексу України не підлягають застосуванню. Подібні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 19.05.2026 у справі № 911/3108/25, від 14.04.2026 у справі № 904/1675/25, від 03.03.2026 у справі № 906/233/25, від 03.03.2026 у справі № 906/233/25, від 04.03.2026 у справі № 922/3562/21, від 28.01.2026 у справі № 922/2555/21.

4.17. При цьому Верховний Суд зазначає, що у випадку встановлення недобросовісності набувача суд задовольняє позов на підставі статті 387 Цивільного кодексу України без застосування приписів частини 5 статті 390 Цивільного кодексу України, яка визначає порядок компенсації вартості майна добросовісному набувачеві. Натомість у разі недоведення позивачем недобросовісності набувача і встановлення того, що набувач є добросовісним, суд відмовляє в задоволенні позову, зокрема, на підставі частини 5 статті 390 Цивільного кодексу України, якщо позивачем попередньо не внесено вартість майна на депозитний рахунок суду. Подібні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 01.07.2026 у справі № 907/1136/25, від 24.06.2026 у справі № 922/813/21, від 19.05.2026 у справі № 911/3108/25, від 14.04.2026 у справі № 904/1675/25, від 23.03.2026 у справі № 910/3027/24 (911/643/25), від 03.03.2026 у справі № 906/233/25, від 04.03.2026 у справі № 922/3562/21, від 28.01.2026 у справі № 922/2555/21.

4.18. Крім того, в постановах Верховного Суду від 12.11.2025 у справі № 127/8274/24, від 19.05.2026 у справі № 911/3108/25, від 09.03.2026 у справі № 904/5764/23 (911/114/22) викладено висновки, відповідно до яких обов`язок попереднього внесення вартості майна на депозитний рахунок суду передбачений приписами частини 5 статті 390 Цивільного кодексу України. Однак положення частини 5 статті 390 Цивільного кодексу України поширюються на випадки подання позову про витребування майна в добросовісного набувача. При цьому у випадку подання та розгляду судом позову про витребування майна в недобросовісного набувача вимоги частини 5 статті 390 Цивільного кодексу України не підлягають застосуванню. У випадку, якщо позивач обґрунтовує позов про витребування нерухомого майна недобросовісністю набувача, то положення частини 5 статті 390 Цивільного кодексу України не застосовуються.

4.19. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 21.09.2022 у справі № 908/976/19 виснувала, що перевірка добросовісності набувача майна здійснюється саме при вирішенні питання про витребування / повернення майна.

4.20. Колегія суддів зазначає, що правовий висновок про добросовісність або недобросовісність особи робиться судом на підставі встановлених обставин справи, які можуть про це свідчити. Подібні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 19.05.2026 у справі № 911/3108/25, від 11.03.2025 у справі № 914/1905/23.

4.21. Апеляційний господарський суд, переглядаючи ухвалу господарського суду першої інстанції про залишення без розгляду позову Прокурора, встановив, що, за змістом позовної заяви, Прокурор звернувся з вимогою про витребування майна із чужого незаконного володіння відповідно до статті 387 Цивільного кодексу України, оспорюючи добросовісність набувача. Відтак, за висновком суду апеляційної інстанції, питання про застосування механізму, передбаченого частиною 5 статті 390 Цивільного кодексу (попередній депозит і компенсація добросовісному набувачеві), може виникнути в разі встановлення судом добросовісності відповідача під час розгляду справи по суті та на етапі ухвалення рішення, але не є передумовою допуску позову до розгляду.

Як зазначив суд апеляційної інстанції, нав`язування позивачу іншого підходу чи інструменту захисту на початковій стадії суперечить принципу диспозитивності, межам, визначеним статтею 176 Господарського процесуального кодексу України, та стандарту доступу до правосуддя, тому висновки суду першої інстанції в цій частині є передчасними.

За висновком суду апеляційної інстанції, вимога, передбачена частиною 6 статті 164 Господарського процесуального кодексу України, про обов`язок позивача додати до позову документи, які підтверджують внесення на депозитний рахунок суду грошових коштів у розмірі вартості спірного майна, застосовується виключно до позовних вимог про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача (стаття 388 Цивільного кодексу України) і не підлягає застосуванню до вимог щодо витребування майна із чужого незаконного володіння (стаття 387 Цивільного кодексу України).

Відтак суд апеляційної інстанції зазначив, що не погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для залишення позовної заяви без руху на підставі абзацу 3 частини 2 статті 174 Господарського процесуального кодексу України. Як зазначив апеляційний господарський суд, системний аналіз частини 6 статті 164 та частини 2 статті 174 Господарського процесуального кодексу України у взаємозв`язку з частиною 5 статті 390 Цивільного кодексу України свідчить про те, що внесення вартості майна на депозит суду є умовою постановлення рішення по суті у справах про витребування від добросовісного набувача, а не універсальною процесуальною умовою прийняття позовної заяви на стадії прийняття позову.

4.22. Оскільки Прокурор у цій справі пред`явив позов про витребування нерухомого майна у відповідача (останнього набувача) як недобросовісного набувача, тому приписи частини 5 статті 390 Цивільного кодексу України, частини 6 статті 164, пункту 8 частини 1 та частини 2 статті 226 Господарського процесуального кодексу України у такому випадку не підлягають застосуванню при вирішенні питання щодо залишення позову без розгляду за правилами пункту 8 частини 1 статті 226 Господарського процесуального кодексу України. Водночас, колегія суддів зазначає, що питання щодо добросовісності / недобросовісності набувачів судом може бути вирішене лише за результатами дослідження доказів у справі на стадії ухвалення судового рішення.

4.23. За таких обставин Верховний Суд погоджується з висновками апеляційного господарського суду про те, що вимога частини 6 статті 164 Господарського процесуального кодексу України про обов`язок позивача додати до позову документи, що підтверджують внесення на депозитний рахунок суду грошових коштів у розмірі вартості спірного майна, застосовується виключно до позовних вимог про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача (стаття 388 Цивільного кодексу України) і не підлягає застосуванню до вимог щодо витребування майна із чужого незаконного володіння (стаття 387 Цивільного кодексу України).

4.24. Крім того, апеляційний господарський суд правильно зазначив, що питання про застосування механізму, передбаченого частиною 5 статті 390 Цивільного кодексу (попередній депозит і компенсація добросовісному набувачеві), виникає в разі встановлення судом добросовісності відповідача під час розгляду справи по суті та на етапі ухвалення рішення, але не є передумовою допуску позову до розгляду.

4.25. Колегія суддів також зазначає, що ЄСПЛ у рішенні від 04.12.2025 у справі "Космацька проти України" виклав такі висновки:

"20. 12 березня 2025 року Верховна Рада України прийняла закон (Закон № 4292-IX), яким внесла зміни до Цивільного кодексу України та Цивільного і Господарського процесуальних кодексів України спрямовані на захист добросовісних набувачів. Закон набрав чинності 09 квітня 2025 року.

21. Зміни передбачають спеціальний десятирічний строк позовної давності для подання позову про витребування майна, яке раніше належало державі або територіальним громадам, який обчислюється з дати, коли майно перестало перебувати у володінні держави або територіальних громад (на відміну від загального трирічного строку позовної давності, який обчислюється з дати, коли особа, якої це стосується, дізналася про порушення її майнових прав). Зміни також передбачають, що особі, у якої держава витребовує майно, надається компенсація вартості такого майна, розмір якої встановлюється відповідно до національної процедури оцінки майна. Остання вимога забезпечується шляхом зобов`язання органу державної влади, при поданні відповідного позову до суду, внести вартість такого майна на спеціальний рахунок суду. Недотримання цієї вимоги означає, що такий позов залишається без розгляду і повертається позивачу. Зміни, внесені Законом № 4292-IX, застосовуються «на майбутнє», мають зворотну дію в часі лише для відповідних справ, що знаходяться на розгляді в судах першої інстанції. Після витребування майна на користь держави та виплати його вартості колишньому приватному власнику, держава (або територіальна громада) набуває право пред`явити позови про стягнення виплачених грошових коштів до особи, дії якої призвели до вибуття майна з володіння держави".

4.26. Колегія суддів зазначає, що Прокурор, звертаючись із позовом про витребування земельної ділянки, посилався на недобросовісність набувача. Тому приписи частини 5 статті 390 Цивільного кодексу України, частини 6 статті 164, частини 4 статті 174 Господарського процесуального кодексу України в цьому випадку не підлягають застосуванню під час вирішення питання про прийняття позову до розгляду. Подібні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 19.05.2026 у справі № 911/3108/25, від 14.04.2026 у справі № 904/1675/25.

Тому безпідставними є доводи ТОВ "ФК "Форінт" про те, що суд апеляційної інстанції не врахував висновки, викладені в рішенні ЄСПЛ від 04.12.2025 у справі "Космацька проти України" (заява № 9953/16), оскільки висновки суду апеляційної інстанції не суперечать висновкам, викладеним у рішенні ЄСПЛ від 04.12.2025 у справі "Космацька проти України".

З огляду на викладене, помилковими є також твердження ТОВ "ФК "Форінт" про те, що внесення вартості спірного майна на депозитний рахунок суду є виключно процесуальною вимогою до позовної заяви в цьому випадку, а також доводи скаржника про неправильне застосування судом першої інстанції вимог частини 6 статті 164, абзацу 3 частини 2 статті 174 Господарського процесуального кодексу України.

Колегія суддів вважає також безпідставними доводи скаржника про те, що апеляційний господарський суд помилково надав процесуального значення неперевіреним доводам Прокурора щодо обставин справи та недобросовісності ТОВ "ФК "Форінт", оскільки в разі встановлення добросовісності набувача суд відмовляє у задоволенні позову на підставі частини 5 статті 390 Цивільного кодексу України, якщо позивачем попередньо не внесено вартість майна на депозитний рахунок суду (подібні висновки викладені в постанові Верховного Суду від 12.11.2025 по справі № 127/8274/24).

4.27. За результатами перегляду оскаржуваної постанови в касаційному порядку Верховний Суд дійшов висновку про правильність кваліфікації спірних правовідносин апеляційним господарським судом із правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права. Тому в цьому випадку відсутні правові підстави для скасування чи зміни постанови, що оскаржується.

4.28. Крім того, деякі доводи скаржника зводяться до незгоди з обставинами, що були встановлені апеляційним господарським судом при вирішенні спору, до незгоди з оцінкою доказів у справі, а також до незгоди з висновками апеляційного господарського суду, які покладені в основу оскаржуваної постанови.

4.28. Верховний Суд також зазначає, що інші доводи касаційної скарги стосуються з`ясування обставин, вже встановлених судом апеляційної інстанції, і переоцінки вже оцінених ним доказів у справі, а тому не можуть бути враховані судом касаційної інстанції згідно з приписами частини 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України.

5.1. Відповідно до частин 1- 5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

5.2. Пунктом 1 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

5.3. За змістом частини 1 статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

5.4. З урахуванням меж перегляду справи в суді касаційної інстанції колегія суддів вважає, що доводи, викладені в касаційній скарзі, не підтвердилися, не спростовують висновків апеляційного господарського суду, а тому касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувану постанову - без змін.

Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку, передбаченому статтею 129 Господарського процесуального кодексу України, покладається на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд