ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 688/1305/15-ц

1. У квітні 2015 року перший заступник прокурора Хмельницької області (далі - прокурор Хмельницької області), звернувся до суду із вказаним позовом в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області (далі - ГУ Держгеокадастру у Хмельницькій області) до Шепетівської районної державної адміністрації (далі - Шепетівська РДА), ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, - приватного нотаріуса Хмельницького міського нотаріального округу Макухіної О. Г. (далі - приватний нотаріус Макухіна О. Г.), у якому просив:

1.1. визнати незаконним та скасувати розпорядження Шепетівської РДА №239/2010-р від 01 липня 2010 року у частині надання ОСОБА_4 (у подальшому ОСОБА_4 ) дозволу на виготовлення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 2 га (далі - розпорядження Шепетівської РДА від 01 липня 2010 року, спірна земельна ділянка);

1.2. визнати незаконним та скасувати розпорядження Шепетівської РДА №261/2010-р від 16 липня 2010 року у частині затвердження проєкту землеустрою щодо відведення та передачі у власність ОСОБА_4 спірної земельної ділянки (далі - розпорядження Шепетівської РДА від 16 липня 2010 року);

1.3. визнати недійсним державний акт від 26 липня 2010 року Серії ЯЛ № 667257 на право власності на спірну земельну ділянку, виданий ОСОБА_4 на підставі розпорядження Шепетівської РДА від 16 липня 2010 року (далі - державний акт на землю від 26 липня 2010 року);

1.4. визнати недійсним договір дарування земельної ділянки від 06 серпня 2010 року, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 (далі - спірний договір дарування);

1.5. Витребувати в інтересах держави спірну земельну ділянку, розташовану на території Михайлюцької сільської ради, у ОСОБА_1 .

2. Позов мотивований тим, що розпорядженням Шепетівської РДА від 01 липня 2010 року на підставі заяви ОСОБА_4 від 25 червня 2010 року, останній надано дозвіл на виготовлення проєкту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки із земель запасу з метою її подальшої передачі у власність для ведення особистого селянського господарства на території Михайлюцької сільської ради.

3. Розпорядженням Шепетівської РДА від 16 липня 2010 року затверджений відповідний проєкт землеустрою та спірна земельна ділянка передана у власність ОСОБА_4 , яка у подальшому отримала державний акт на землю від 26 липня 2010 року щодо спірної земельної ділянки (кадастровий номер 6825584600:07:066:0144).

4. У подальшому ОСОБА_4 за спірним договором дарування, посвідченим приватним нотаріусом Макухіною О. Г. та зареєстрованим у державному реєстрі правочинів, відчужила спірну земельну ділянку ОСОБА_1 .

5. Однак вище зазначені розпорядження Шепетівської РДА є незаконними та підлягають скасуванню, а державний акт на землю від 26 липня 2010 року та спірний договір дарування - визнанню недійсними, оскільки ОСОБА_4 (у подальшому ОСОБА_4) не мала наміру на реалізацію свого права на отримання спірної земельної ділянки. Зокрема, вона не зверталась із зазначеною заявою про надання їй у власність спірної земельної ділянки, жодних дій, спрямованих на її оформлення, не вчиняла, державний акт на землю від 26 липня 2010 року не отримувала, інших осіб на подальшу реалізацію спірної земельної ділянки не уповноважувала.

6. Крім того, сама передача спірної земельної ділянки відбувалась із порушенням земельного законодавства. Так висновком земельно-технічної експертизи від 29 лютого 2015 року № 2055/2059/14-26 встановлено, що проєкт землеустрою щодо відведення у власність ОСОБА_4 та іншим особам земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства, розташованих на території Михайлюцької сільської ради Шепетівського району, не відповідає вимогам чинного законодавства станом на 16 липня 2010 року, оскільки відсутні обов`язкові документи та відомості; зазначена суперечлива й недостовірна інформація про земельні ділянки, які відводяться у власність громадян, та про їх реєстрацію; вихідна земельно-кадастрова документація, експлікація земель згідно форми 6-зем не відповідають правилам оформлення, що є порушенням пункту «г» частини першої статті 15, статей 196 та 204 Земельного кодексу України від 25 жовтня 2001 року № 2768-III (у актуальній редакції далі - ЗК України); проєкт землеустрою затверджений з порушенням вимог пунктів 2.2 та 2.3 Тимчасового порядку ведення державного реєстру земель, затвердженого наказом Держкомзему України від 02 липня 2003 року № 174 (у актуальній редакції далі - Тимчасовий порядок № 174), тому що зазначений проєкт затверджено раніше, ніж отриманий та перевірений обмінний файл державним реєстратором.

7. Наслідком зазначеного є наявність підстав для визнання недійсним спірного договору дарування та витребування відповідно до частини третьої статті 388 Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 року № 435-IV (у актуальній редакції далі - ЦК України) у ОСОБА_1 спірної земельної ділянки, розташованої на території Михайлюцької сільської ради, оскільки вона набута у ОСОБА_4 , яка не мала права її відчужувати.

8. Ухвалою від 26 січня 2022 року Шепетівський міськрайонний суд Хмельницької області замінив ГУ Держгеокадастру у Хмельницькій області на його правонаступника - Михайлюцьку сільську раду.

9. Рішенням Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 28 вересня 2022 року позов задоволений.

10. Ухвалою від 15 травня 2023 року Шепетівський міськрайонний суд Хмельницької області задовільнив клопотання Михайлюцької сільської ради - скасував арешт на спірну земельну ділянку, накладений ухвалою цього суду від 17 квітня 2015 року.

11. Суд першої інстанції мотивував своє судове рішення по суті спору тим, що, по-перше, ОСОБА_4 визнала позов та фактично підтвердила відсутність як її відповідного волевиявлення, так і реальних дій саме з її сторони спрямованих на отримання спірної земельної ділянки у приватну власність. Зокрема, суд першої інстанції не знайшов підстав сумніватися у висновку експерта, додатково отримавши від нього пояснення у судовому засіданні, щодо того, що елементи заяви ОСОБА_4 від 25 жовтня 2010 року, яка стала підставою для розпорядження Шепетівської РДА від 01 липня 2010 року, виконані у рукописний спосіб, не спростовують її твердження, що вони виконані не нею. Тому суд першої інстанції вважав, що увипадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним - не виникли.

12. По-друге, на підставі іншого висновку земельно-технічної експертизи суд першої інстанції встановив, що спірна земельна ділянка, відповідно до існуючих оформлених з цього питання документів, передавалась у власність ОСОБА_4 з порушенням земельного законодавства.

13. Зазначені висновки експертів суд першої інстанції розглядав як окремі докази у контексті та взаємозв`язку з іншими доказами та встановленими обставинами у справі.

14. Дійшовши висновку про незаконність розпоряджень Шепетівської РДА від 01 липня 2010 року та від 16 липня 2010 року, необхідність їх скасування, суд першої інстанції також виходив з того, що державний акт на землю від 26 липня 2010 року, який фактично став наслідком реалізації цих двох розпоряджень, також підлягає визнанню недійсним. Також наслідком цих висновків суду першої інстанції є й висновок про невідповідність спірного договору дарування вимогам законодавства, що є підставою для визнання його недійсним.

15. Оскільки спірна земельна ділянка була сформована на підставі відповідної технічної документації, в якій зазначені її відповідні координати, межі та конфігурація, вона може бути ідентифікована та повернута її дійсному власнику, в інтересах якого звернувся до суду прокурор Хмельницької області.

16. З урахуванням практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), суд першої інстанції дійшов висновку, що втручання у набуте право власності ОСОБА_1 на спірну земельну ділянку переслідує суспільний інтерес, який полягає в поверненні в розпорядження держави незаконно вибувшої земельної ділянки, що є умовою реалізації функцій держави з забезпечення громадян правом власності на земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства, забезпечення рівності можливостей всіх громадян використати своє право на землю, що явно переважає приватний інтерес у неправомірному отриманні спірної земельної ділянки, яка була набута з порушенням закону. Також недотримання визначеного законодавством порядку надання земельних ділянок порушує суспільний інтерес на законний обіг землі як національного багатства, положення законодавства України про зобов`язання органів влади діяти в межах своїх повноважень та у порядку, передбаченому законом, захист та дотримання яких переслідують «суспільний», «публічний» інтерес.

17. Постановою Хмельницького апеляційного суду від 19 січня 2023 року апеляційна скарга ОСОБА_1 задоволена частково:

17.1. рішення Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 28 вересня 2022 року скасоване у частині визнання незаконними та скасування розпоряджень Шепетівської РДА від 01 липня 2010 року та від 16 липня 2010 року, визнання недійсним державного акта на землю від 26 липня 2010 року та спірного договору дарування - у задоволенні позову у частині цих вимог відмовлено;

17.2. в іншій частині рішення Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 28 вересня 2022 року залишене без змін.

18. Апеляційний суд виходив з того, що суд першої інстанції правильно констатував, що наявні у справі докази, показання та пояснення не можуть спростувати доводи ОСОБА_4 з приводу того, що вона не здійснювала волевиявлення щодо отримання у власність спірної земельної ділянки, не здійснювала відповідні дії щодо її отримання. Тому, враховуючи досліджені у справі докази та встановлені обставини, суд першої інстанції правильно встановив наявні порушення законодавства у правовідносинах щодо спірної земельної ділянки. Зокрема, спірна земельна ділянка передана відповідачці у власність з порушенням частини третьої статті 203 ЦК України та частини шостої статті 118 ЗК України. Також апеляційний суд уточнив порушення земельного законодавства, які випливають з оцінки зазначеної земельно-технічної експертизи.

19. Отже, апеляційний суд підтвердив висновок суду першої інстанції про невідповідність розпоряджень Шепетівської РДА від 01 липня 2010 року та від 16 липня 2010 року, державного акту на землю від 26 липня 2010 року й спірного договору дарування.

20. Однак, оскільки апеляційний суд з посиланням на постанови Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц, від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18, від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18, від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17, від 11 лютого 2020 року у справі № 922/614/19, інтерпретував правові висновки Верховного Суду, викладені у них, зокрема щодо того, що при витребуванні майна з чужого володіння на підставі статей 387 та 388 ЦК України відсутня необхідність оскаржувати у суді буквально усі існуючі правочини з майном, які відбулись з моменту його незаконного вибуття із власності та до моменту його відповідного витребування з володіння, як такі, що вказують на відсутність необхідності визнання рішень органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, державного акта про право власності на земельну ділянку першого власника недійсними (незаконними) та їх скасування для вирішення питання про належність права власності на земельну ділянку й для її витребування з чужого володіння, що, на думку апеляційного суду, є підставою визнання неефективності таких вимог як способу захисту порушених прав. А це, у свою чергу, на думку апеляційного суду, може бути підставою для застосування правового висновку Верховного Суду про те, що обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові (постанови Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19, від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19, від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18). У зв`язку з цим апеляційний суд вирішив скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції у відповідній частині.

21. Також у частині рішення про витребування у ОСОБА_1 спірної земельної ділянки на підставі статті 388 ЦК України апеляційний суд погодився з оцінкою судом першої інстанції пропорційності втручання у право ОСОБА_1 відповідно до практики ЄСПЛ.

Встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи

22. 25 червня 2010 року на ім`я голови Шепетівської РДА подано заяву від імені ОСОБА_4 про надання дозволу на виготовлення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2 га із земель запасу сільськогосподарського призначення для подальшої передачі її у власність заявниці для ведення особистого селянського господарства на території Михайлюцької сільської ради.

23. 01 липня 2010 року винесене розпорядження голови Шепетівської РДА «Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок» № 239/2010-р (далі також - розпорядження Шепетівської РДА від 01 липня 2010 року), відповідно до якого, у тому числі ОСОБА_4 наданий дозвіл на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки із земель запасу для подальшої передачі її їй у власність для ведення особистого селянського господарства на території Михайлюцької сільської ради.

24. Приватний підприємець ОСОБА_8 розробив проєкт землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель запасу сільськогосподарського призначення ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_4 , ОСОБА_12 на території Михайлюцької сільської ради Шепетівського району Хмельницької області. В додатках до цього проєкту землеустрою міститься розписка ОСОБА_4 від 02 липня 2010 року про те, що вона не отримувала безоплатно у приватну власність на території України земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, а також містяться протоколи обстеження і погодження меж земельних ділянок від 05 липня 2010 року № 1, № 2, № 3, № 4 та № 5, що відводяться у власність ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_4 та ОСОБА_12 .

25. Розпорядженням голови Шепетівської РДА від 16 липня 2010 року № 261/10-р (далі також - розпорядження Шепетівської РДА від 16 липня 2010 року) затверджений зазначений проєкт землеустрою щодо відведення земельних ділянок із земель запасу сільськогосподарського призначення у власність громадянам для ведення особистого селянського господарства на території Михайлюцької сільської ради, у тому числі ОСОБА_4 - площею 2,0000 га (далі також - спірна земельна ділянка).

26. На ім`я ОСОБА_4 виданий державний акт на право власності на земельну ділянку Серії ЯЛ № 667257, відповідно до якого вона є власником спірної земельної ділянки площею 2,0000 га у межах згідно з планом, яка розташована за межами населених пунктів Михайлюцької сільської ради Шепетівського району Хмельницької області, призначена для ведення особистого підсобного господарства, садівництва, городництва, сінокосіння і випасання худоби, - кадастровий номер: 6825584600:07:066:0144. Цей акт зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 011076400029.

27. 06 серпня 2010 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 укладений договір дарування спірної земельної ділянки, який посвідчений приватним нотаріусом Хмельницького міського нотаріального округу Макухіною О. Г. та пройшов державну реєстрацію за № 1911. Згідно із цим договором ОСОБА_4 безоплатно передала у власність ОСОБА_1 . Спірну земельну ділянку площею 2,000 га, розташовану на території Михайлюцької сільської ради (за межами населених пунктів) Шепетівського району Хмельницької області.

28. Відповідно до висновку експерта Басюка М. В. від 25 березня 2014 року № 51п (пункт 16), за результатами експертизи, проведеної Науково-дослідним експертно-криміналістичним центром при Управлінні Міністерства внутрішніх справ України у Хмельницькій області, призначеної постановою старшого слідчого Слідчого відділу Слідчого управління Управління Міністерства внутрішніх справ України у Хмельницькій області від 12 березня 2014 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42014240270000003 (далі - Висновок експерта № 51п), встановлено, що рукописний запис « ОСОБА_4 » у зазначеній заяві до Шепетівської РДА від 25 червня 2010 року про надання дозволу на виготовлення проєкту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки, виконаний не ОСОБА_4 , а іншою особою.

29. У пункті 17 Висновку експерта № 51п зазначено, що дати відповідь на питання, чи виконаний підпис у заяві до Шепетівської РДА від 25 червня 2010 року про надання дозволу на виготовлення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_4 чи іншою особою, не видалося за можливе, оскільки досліджувані від імені ОСОБА_4 підписи малоінформативні, короткозмістовні, і містять обмежену кількість графічного матеріалу, що дозволяє встановити кількість загальних і окремих ознак, які б в сукупності утворювали індивідуально-характерний комплекс ознак, достатній для висновку про виконавця підпису

30. Судовий експерт Басюк М. В. в судовому засіданні пояснив суду першої інстанції, що підтримує висновки, які надані ним у Висновку експерта №51п. Зокрема, він зазначив, що при проведені цього експертного дослідження йому направлялися: відповідна заява ОСОБА_4 до Шепетівської РДА від 25 червня 2010 року про надання дозволу на виготовлення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та вільні, умовно-вільні та експериментальні зразки підписів та почерку ОСОБА_4 - про це також зазначено у самому Висновку експерта №51п.

31. Висновком експерта від 29 січня 2015 року № 2055-2059/14-26 за результатами проведення земельно-технічної експертизи, наданого експертом Кульчицьким С. В. на виконання постанови старшого слідчого Слідчого відділу Управління Служби безпеки України в Хмельницькій області Добровольського В. В. від 11 липня 2014 року у зазначеному кримінальному провадженні (далі - Висновок земельно-технічної експертизи), встановлено, що розроблений та затверджений проєкт землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель запасу сільськогосподарського призначення, у тому числі ОСОБА_4 , на території Михайлюцької сільської ради Шепетівського району Хмельницької області не відповідає вимогам чинного станом на 16 липня 2010 року законодавства - завдання на виконання робіт не відповідає типовому зразку, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 04 березня 2004 року № 266 «Про затвердження Типового договору про розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки», оскільки на ньому відсутній підпис ОСОБА_4 .

32. Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 26 січня 2022 року наявні відомості про реєстрацію права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 6825584600:07:066:0144, зокрема на момент розгляду справи судом першої інстанції спірна земельна ділянка зареєстрована на праві приватної власності за ОСОБА_1 .

33. Суд попередніх інстанцій дійшли висновку, що зазначені обставини також підтверджуються дослідженими під час судового розгляду доказами: копією розпорядження Шепетівської РДА від 01 липня 2010 року; копією розпорядження Шепетівської РДА від 16 липня 2010 року; копією державного акта на землю від 26 липня 2010 року; копією спірного договору дарування; копіями Висновку експерта №51п та Висновку земельно-технічної експертизи, іншими матеріалами справи.

34. Суди попередніх інстанцій прийняли до уваги заяву ОСОБА_4 про визнання зазначеного позову, а також її письмові пояснення суду (т. 2, а. с. 203-204, т. 3, а. с.52-54), за якими вона не підписувала і не подавала заяву зазначену про надання їй земельної ділянки, не отримувала відповідний державний акт, а паспорт та ідентифікаційний код надавала одногрупнику для оформлення екскурсійної поїздки. Також вони дійшли висновку, що пояснення ОСОБА_2 є детальними, послідовними і цілком узгоджуються з її показаннями в якості свідка у кримінальному провадженні № 42014240270000003 (протокол допиту свідка від 05 травня 2014 року: т. 1, а. с. 17-21), які вона дала, будучи попередженою про кримінальну відповідальність за статтями 384 та 385 Кримінального кодексу України.

35. Апеляційний суд окремо відзначив, що йому не надані жодні докази того, що ОСОБА_2 визнала зазначений позов у суді проти своєї волі, під тиском працівників правоохоронних органів, попри відповідні аргументи апеляційної скарги ОСОБА_1 .

36. У лютому 2023 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 , подана його представником Заїкою В. В. , на рішення Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 28 вересня 2022 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 19 січня 2023 року у частині залишення без змін апеляційним судом оскаржуваного рішення суду першої інстанції, у якій він просить скасувати оскаржувані судові рішення у цій частині та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову у цій частині.

37. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 березня 2023 року, крім іншого, відкрите касаційне провадження у справі.

38. 12 серпня 2026 року відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями у зв`язку з перебуванням у відпусті суддів, які не є суддею-доповідачем, справа розподілена колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі: Пророка В. В. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Мартєва С. Ю.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

(1) Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

39. Як на підставу касаційного оскарження зазначених судових рішень, з урахуванням змісту та вимог його касаційної скарги, ОСОБА_1 посилається на пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 року № 1618-IV (у актуальній редакції далі - ЦПК України).

40. ОСОБА_1 вважає, що апеляційний суд не застосував правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду України від 02 листопада 2016 року у справі № 522/10652/17, який, зокрема, передбачає, що застосування частини першої статті 388 ЦК України пов`язується з тим, у який спосіб майно вибуло з володіння законного власника, який не є стороною недійсного правочину. ОСОБА_1 вважає, що спірна земельна ділянка не може бути витребувана у нього як добросовісного набувача, оскільки обставини справи та докази у ній доводять, що відповідне майно вибуло з володіння власника з його волі.

41. Верховний Суд не бере до уваги ті доводи, які не стосуються касаційного перегляду оскаржуваних судових рішень, у тому числі у межах вимог, встановлених статтею 400 ЦПК України.

(2) Позиція прокурора Хмельницької області

42. У квітні 2023 року до Верховного Суду надійшов відзив прокурора Хмельницької області, у якому він вказує на необґрунтованість касаційної скарги та вимагає залишити її без задоволення.

43. Прокурор Хмельницької області звертає увагу на те, що, попри формальне затвердження розпорядженням Шепетівської РДА від 16 липня 2010 року відповідного проєкту землеустрою щодо передачі спірної земельної ділянки ОСОБА_4 , передача цієї земельної ділянки у власність відбулась без реального волевиявлення останньої щодо її отримання та з порушенням земельного законодавства, що вказує, на думку прокурора Хмельницької області, на безпідставність тверджень касаційної скарги щодо зазначеної неможливості застосувати статтю 388 ЦК України.

44. Верховний Суд не бере до уваги ті доводи, які не стосуються касаційного перегляду оскаржуваних судових рішень, у тому числі у межах вимог, встановлених статтею 400 ЦПК України.

(3) Позиція інших учасників справи

45. Інші учасники справи правом на подання заперечення (відзиву; пояснень) на касаційну скаргу не скористалися.

(1) Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій

46. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави (частина друга статті 3 Конституції України).

47. Згідно із частиною першою статті 13 Конституції України земля України є об`єктом права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

48. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону (стаття 14 Конституції України).

49. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 19 Конституції України).

50. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним (частини друга та четверта статті 41 Конституції України).

51. Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (частини перша та друга статті 2 ЦПК України).

52. Практика Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) є джерелом права відповідно до частини четвертої статті 10 ЦПК України.

53. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України (відповідно до частини третьої статті 12 ЦПК України).

54. Глава 5 ЦПК України присвячена врегулюванню питання доказів та доказування. Суть доказів, їх належність, допустимість, достовірність та достатність визначені статтями 76-80 ЦПК України.

55. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (частини перша та друга статті 80 ЦПК України).

56. Оцінку доказів суд здійснює відповідно до статті 89 ЦПК України. Зокрема, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

57. Висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством (частина перша статті 102 ЦПК України).

58. Суд має право за заявою учасників справи або з власної ініціативи викликати експерта для надання усних пояснень щодо його висновку (частина п`ята статті 102 ЦПК України).

59. Висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 ЦПК України. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні (згідно із статтею 110 ЦПК України).

60. Якщо висновок експерта буде визнано неповним або неясним, судом може бути призначена додаткова експертиза, яка доручається тому самому або іншому експерту (експертам). Якщо висновок експерта буде визнано необґрунтованим або таким, що суперечить іншим матеріалам справи або викликає сумніви в його правильності, судом може бути призначена повторна експертиза, яка доручається іншому експертові (експертам) (частини перша та друга статті 113 ЦПК України).

61. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

62. Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (частина перша статті 367 ЦПК України).

63. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частина четверта статті 367 ЦПК України).

64. Підставами касаційного оскарження рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанови суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій статті 389 ЦПК України, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у певних випадках, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку (згідно із пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

65. Переглядаючи в касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції (частини перша та друга статті 400 ЦПК України).

66. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).

67. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення (частина друга статті 412 ЦПК України).

68. Згідно із частиною другої статті 16 способами захисту цивільних прав та інтересів, зокрема можуть бути: визнання правочину недійсним (пункт 2); відновлення становища, яке існувало до порушення (пункт 4); визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб (пункт 10). Це узгоджується зі змістом частини третьої статті 152 ЗК України.

69. Суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси (частина перша статті 21 ЦК України).

70. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (частини перша та третя статті 203 ЦК України).

71. Відповідно до частини другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

72. Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частини перша та третя статті 215 ЦК України).

73. Частина перша статті 216 ЦПК України передбачає, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

74. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом (частина друга статті 328 ЦК України).

75. Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (частина перша статті 387 ЦК України).

76. Частина перша статті 388 ЦК України передбачає, що лише за певних обставин власник майна має право витребувати його у особи (добросовісного набувача), яка придбала її у іншої особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати, за відплатним договором. Водночас частина третя цієї статті чітко вказує, що якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

77. Правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується (частина перша статті 393 ЦК України).

78. За договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов`язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування (частини перша та друга статті 717 ЦК України).

79. Підстави набуття права на землю врегульовані статтею 116 ЗК України. Зокрема частина перша цієї статті ЗК України передбачає, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених ЗК України або за результатами аукціону.

80. Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами врегульований статтею 118 ЗК України.

81. У відповідності до частини першої статті 126 ЗК України відповідний державний акт є документом, що посвідчує право власності на земельну ділянку, яке виникає з моменту державної реєстрації цього права, що передбачено статтею 125 ЗК України.

82. Частина перша статті 126 ЗК України передбачає, що право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України від 01 липня 2004 року № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (у актуальній редакції далі - Закон про держреєстрацію).

83. Стаття 131 ЗК України передбачає, що громадяни та юридичні особи України, а також територіальні громади та держава мають право набувати у власність земельні ділянки, зокрема на підставі договору дарування. Укладення таких договорів здійснюється відповідно до ЦК України з урахуванням вимог ЗК України.

84. У разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним (частина перша статті 155 ЗК України).

85. Державній реєстрації підлягають виключно заявлені права за умови їх відповідності законодавству і поданим документам (частина четверта статті 15 Закону про держреєстрацію).

86. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав) (абзац третій частини третьої статті 26 Закону про держреєстрацію).

87. ЄСПЛ вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення ЄСПЛ від 10 лютого 2010 року у справі «Серявін та інші проти України» (Seryavin and others v. Ukraine), заява № 4909/04, п. 58).

88. Верховний Суд звертає увагу, що не наділений процесуальним правом самостійного касаційного перегляду судових рішень судів попередніх інстанцій, у тому числі за наявності некоректної інтерпретації його правових висновків, тому відповідно до статті 400 ЦПК України та в межах доводів та конкретних вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, здійснює перевірку правильності застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права - у частині законності вимоги про витребування спірної земельної ділянки у ОСОБА_1 . Вимог про зміну, зокрема оскаржуваної постанови апеляційного суду у частині її усіх мотивів, касаційна скарга у своїй прохальній частині не містить, тому у цій конкретній справі Верховний Суд позбавлений процесуального права здійснювати касаційний перегляд інтерпретації апеляційним судом власних правових висновків Верховного Суду.

89. Оскільки недобросовісність ОСОБА_1 у цій справі судам попередніх інстанцій не доводилась учасниками, суди виходили з того, що він має статус добросовісного набувача спірної земельної ділянки у контексті статті 388 ЦК України.

90. Цивільний суд не позбавлений права досліджувати докази, у тому числі висновки експертів, складені у рамках розгляду судами кримінальних проваджень, відповідно до вимог ЦПК України, зокрема статей 76, 102, 110 та 113 ЦПК України.

91. Верховний Суд, з урахуванням опитування у судовому засіданні зазначеного експерта та того, що жоден з учасників справи не спростував та не спростовує висновок судів попередніх інстанцій, що у Висновку експерта № 51п здійснювалось, зокрема, дослідження заяви ОСОБА_4 саме від 25 червня 2010 року не має підстав сумніватись у цій встановленій судами попередніх інстанцій обставині справи, попри деякі технічні описки у Висновку експерта № 51п.

92. Верховний Суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що відповідно до матеріалів справи, зокрема змісту позовної заяви прокурора Хмельницької області, він аргументувала свою вимогу про витребування спірної земельної ділянки у ОСОБА_1 не на підставі частини першої статті 388 ЦК України, а на підставі частини третьої статті 388 ЦК України, оскільки спірний договір дарування за своєю юридичною суттю не є відплатним договором, про який йдеться у частині перші статті 388 ЦК України.

93. Суд першої інстанції, наводячи у своїх мотивах частину першу статті 388 ЦК України, з метою підкреслити, що вона не розповсюджується на спірний договір дарування, мав би також зазначити й зміст частини третьої статті 388 ЦК України, уточнивши юридичну суть договору дарування як невідплатного договору, щоб уникнути можливих помилок у інтерпретації норми права, на підставі якої він дійшов висновку про витребування спірної земельної ділянки. Як показує приклад цієї справи, наявність норми права у позовній заяві, якою позивач аргументує свою вимогу, має отримати чітку оцінку судом у його мотивах, оскільки лише презюмування цієї норми через її наявність у позовній заяві може призводити до некоректного розуміння мотивів рішення суду. Апеляційний суд також не звернув уваги не цей момент. Однак зазначене не здатне вплинути на законність застосування частини третьої статті 388 ЦК України у цій справі, тому Верховний Суд розглядає цей недоліку оскаржуваних судових рішень у контексті частини другої статті 410 та частини другої статті 412 ЦПК України. У цьому ж контексті Верховний Суд оцінює описку у мотивувальній частині оскаржуваного рішення суду першої інстанції щодо висновку про необхідність визнати недійсним державний акт на землю від 26 липня 2010 року, а саме - вказівку замість відповідачки у цій справі іншої особи, яка не є учасником цієї справи, - ОСОБА_9 , зокрема, оскільки вона може бути виправлена у порядку частини першої статті 269 ЦПК України, у тому числі за ініціативою самого суду першої інстанції.

94. Законодавство встановлює обов`язкові процедури щодо формування земельної ділянки як об`єкта прав та реєстрації цих прав. Власна оцінка певною особою цих процедур, достатньої міри їх виконання не може бути підставою для довільного тлумачення та вибіркового виконання вимог законодавства щодо оформлення прав на земельну ділянку.

95. ЄСПЛ також відмічає, що правильне застосування законодавства незаперечно становить «суспільний інтерес» (дивитись, наприклад, рішення від 02 листопада 2004 року у справі «Трегубенко проти України» (Tregubenko v. Ukraine, заява № 61333/00, п. 54)). Тому у цій справі мова йде про баланс «суспільного інтересу» та «приватного інтересу» у контексті втручання у право ОСОБА_1 не тільки щодо захисту права особи на землю. Суди попередніх інстанцій справедливо звернули на це увагу та правильно оцінили відповідну пропорційність. Касаційна скарга, окрім запевнень ОСОБА_1 , що перевага має бути надана виключно його приватному інтересу, не містить нових та переконливих доказів того, що суди попередніх інстанцій помилилися у цій справі з оцінкою пропорційності втручання у право з метою захисту «суспільного інтересу».

96. Верховний Суд звертає увагу на те, що відповідно до пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України єдиним доводом ОСОБА_1 у його касаційній скарзі є те, що розпорядження Шепетівської РДА від 01 липня 2010 року та від 16 липня 2010 року доводять волевиявлення відповідної територіальної громади в особі Шепетівської РДА щодо передачі спірної земельної ділянки у власність відповідачки, а тому у нього не може бути витребувана спірна земельна ділянка на підставі частини першої статті 388 ЦПК України.

97. Але, як вже зазначив Верховний Суд, витребування спірної земельної ділянки, отриманої за безвідплатним договором дарування, здійснюється на підставі частини третьої статті 388 ЦПК України за інших доведених та встановлених обставин у цій справі, які касаційна скарга не спростовує, без будь-яких обмежень. Зокрема у касаційній скарзі відсутні доводи з приводу помилковості оцінки апеляційним судом незаконності розпоряджень Шепетівської РДА від 01 липня 2010 року та від 16 липня 2010 року.

98. Отже доводи касаційної скарги не доводять необхідність скасування оскаржуваних судових рішень у заявленій касатором частині, тому Верховний Суд не бачить доведених підстав для задоволення касаційної скарги.

99. У разі, якщо ОСОБА_1 вважає, що витребування у нього земельної ділянки, яку він отримав безоплатно, становить порушення його права на мирне володіння власністю, він не позбавлений можливості заявити вимоги про компенсацію завданої йому майнової шкоди.

(2) Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

(2.1) Щодо суті касаційної скарги

100. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення. (частина третя статті 401 ЦПК України).

101. На підставі здійсненої вище оцінки аргументів учасників справи, висновків судів попередніх інстанцій Верховний Суд дійшов висновку про необхідність залишити касаційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

(2.2) Щодо судових витрат

102. Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша статті 141 ЦПК України).

103. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо) (частина восьма статті 141 ЦПК України).

104. Відповідно до наданих Верховному Суду доказів ОСОБА_1 як особа з інвалідністю ІІ групи на момент подання касаційної скарги звільнений від сплати судового збору за подання касаційної скарги на підставі пункту 9 частини першої статті 5 Закону України від 08 липня 2011 року № 3674-VI «Про судовий збір».

105. ОСОБА_1 у касаційній скарзі не заявляв вимог про розподіл судових витрат. Інші учасники справи не заявляли касаційному суду до відшкодування судові витрати.

106. Враховуючи результат касаційного перегляду справи, відсутні підстави для відшкодування ОСОБА_1 витрат на сплату судового збору за подання касаційної скарги.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 419 ЦПК України,