ПОСТАНОВА Касаційний адміністративний суд ВС у справі № 640/9719/19

ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної служби України у справах ветеранів війни та учасників антитерористичної операції, Міжвідомчої комісії з питань установлення фактів отримання особами поранень чи інших ушкоджень здоров`я, одержаних від вибухових речовин, боєприпасів і військового озброєння на території проведення антитерористичної операції, у якому просив суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення від 20.12.2018 № 1/III/1/1, прийняте Міжвідомчою комісією з питань установлення фактів отримання особами поранень чи інших ушкоджень здоров`я, одержаних від вибухових речовин, боєприпасів і військового озброєння на території проведення антитерористичної операції;

- зобов`язати Міжвідомчу комісію з питань установлення фактів отримання особами поранень чи інших ушкоджень здоров`я, одержаних від вибухових речовин, боєприпасів і військового озброєння на території проведення антитерористичної операції повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 28.04.2018 про встановлення факту одержання ушкоджень здоров`я від боєприпасів на території проведення антитерористичної операції з урахуванням висновків суду у даній справі.

Ухвалами Київського окружного адміністративного суду від 21.10.2024 замінено первісного відповідача - Міжвідомчу комісію з питань установлення фактів отримання особами поранень чи інших ушкоджень здоров`я, одержаних від вибухових речовин, боєприпасів і військового озброєння на території проведення антитерористичної операції на належного відповідача - Міжвідомчу комісію з питань встановлення факту отримання особами поранень чи інших ушкоджень здоров`я, одержаних від вибухових речовин, боєприпасів і військового озброєння на території проведення антитерористичної операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, проведення заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України (далі також - Комісія) та замінено відповідача Державну службу України у справах ветеранів війни та учасників антитерористичної операції правонаступником - Міністерством у справах ветеранів України (далі також - Мінветеранів).

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 13.11.2024, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 28.11.2025, позов задоволено.

На адресу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду через підсистему Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи «Електронний Суд» 26.12.2025 надійшла касаційна скарга Міністерства у справах ветеранів України, в якій скаржник просить скасувати рішення Київського окружного адміністративного суду від 13.11.2024 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 28.11.2025 у справі № 640/9719/19, та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог; зупинити виконання рішення Київського окружного адміністративного суду від 13.11.2024 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 28.11.2025 у справі № 640/9719/19.

31.12.2025 на адресу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду надійшла також касаційна скарга ОСОБА_1 , в якій скаржник просить:

1) змінити в резолютивній частині рішення Київського окружного адміністративного суду від 13.11.2024 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 28.11.2025 у справі № 640/9719/19 про задоволення позову із виходом за межі позовних вимог, а саме частину «зобов`язати Комісію повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про встановлення факту одержання поранення (ушкодження здоров`я) від вибухових речовин, боєприпасів і військового озброєння на території проведення антитерористичної операції з урахуванням висновків суду» змінити на

«зобов`язати Комісію прийняти рішення, яким задовольнити заяву ОСОБА_1 про встановлення факту одержання поранення (ушкодження здоров`я) від вибухових речовин, боєприпасів і військового озброєння на території проведення антитерористичної операції з урахуванням висновків суду».

2) Доповнити мотивувальну частину рішення Київського окружного адміністративного суду від 13.11.2024 та Шостого апеляційного адміністративного суду від 28.11.2025 у справі № 640/9719/19 з урахуванням того факту, що с. Березове Мар`їнського району Донецької області перебувало на лінії зіткнення в момент отримання позивачем ушкодження здоров`я та відповідним застосуванням статті 7 Закону України від 22.10.1993 № 3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (далі - Закон № 3551-XII).

3) Внести до Конституційного Суду України подання щодо конституційності абзацу 3 пункту 4 частини 2 статті 7 Закону № 3551-XII в частині: з 01.12.2014 до 24.02.2022 - на території проведення антитерористичної операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, де органи державної влади здійснюють свої повноваження.

ІІ. ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ

Ухвалою Верховного Суду від 15.01.2026 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Міністерства у справах ветеранів України на рішення Київського окружного адміністративного суду від 13.11.2024 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 28.11.2025 у справі № 640/9719/19 за позовом ОСОБА_1 до Міністерства у справах ветеранів України, Комісії про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії та витребувано справу з Київського окружного адміністративного суду.

Ухвалою Верховного Суду від 15.01.2026 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 13.11.2024 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 28.11.2025 у справі № 640/9719/19 за позовом ОСОБА_1 до Міністерства у справах ветеранів України, Комісії про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії.

Ухвалою Верховного Суду від 10.07.2026 відмовлено у задоволенні клопотання Міністерства у справах ветеранів України про зупинення виконання рішення Київського окружного адміністративного суду від 13.11.2024 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 28.11.2025 у справі № 640/9719/19 за позовом ОСОБА_1 до Міністерства у справах ветеранів України, Комісії про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії.

Ухвалою Верховного Суду від 28.07.2026 справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження відповідно до статті 345 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

ІІІ. АРГУМЕНТИ СТОРІН

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що у березні 2015 року він отримав тяжкі поранення в зоні проведення антитерористичної операції, а саме у с. Березовому Мар`їнського району Донецької області, за фактом чого відкрито кримінальне провадження.

Внаслідок поранення позивач втратив працездатність та став інвалідом II групи, що підтверджується інформацією, зазначеною у довідці МСЕК серія АВ від 01.11.2017 № 0880934.

Наприкінці квітня 2018 року позивач звернувся до відповідача із заявою про встановлення факту одержання ушкоджень здоров`я від боєприпасів на території проведення АТО, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації у Донецькій та Луганській області для подальшого отримання відповідних пільг, передбачених зазначеним законом.

Проте, позивачу було відмовлено у встановленні такого статусу на підставі того, що поранення отримано на території, де органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження.

Позивач стверджує, що с. Березове знаходиться на лінії зіткнення, на території, що фактично контролюється органами державної влади України, а відтак рішення щодо відмови ОСОБА_1 в установленні факту одержання поранення (ушкодження здоров`я) від вибухових речовин, боєприпасів і військового озброєння на території проведення антитерористичної операції, є протиправним, суперечить нормам Конституції, Закону України від 20.10.2014 № 1706-VII «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики Європейського суду з прав людини.

Мінветеранів проти позову заперечує, мотивуючи відзив на позовну заяву тим, що в поданій заяві ОСОБА_1 просив розглянути матеріали щодо встановлення зв`язку його інвалідності з пораненням, одержаним від вибухових речовин, боєприпасів і військового озброєння на територій проведення АТО.

Розглянувши цю заяву, Міжвідомча комісія прийняла рішення, яким відмовила в установленні такого факту у зв`язку з тим, що поранення (ушкодження здоров`я) одержано позивачем 02.03.2015 на території проведення АТО у с. Березове Мар`їнського району Донецької області, яке на дату отримання поранення було включене до переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють або здійснюють не в повному обсязі свої повноваження.

Звернув увагу, що с. Березове було включене до переліку населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення, лише згідно розпорядження Кабінету Міністрів України від 05.05.2015 № 428-р «Про внесення змін до розпорядження Кабінету Міністрів України від 7 листопада 2014 р. № 1085» (далі - Розпорядження № 428-р), тобто через 64 дні після отримання поранення позивачем.

Тому посилання в обґрунтування позовних вимог на розпорядження Кабінету Міністрів України від 07.11.2014 № 1085-р «Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють або здійснюють не в повному обсязі свої повноваження» (далі - Розпорядження № 1085-р) в редакції, яка не застосовується до спірних правовідносин, є помилковим, оскільки закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Позивачем подано додаткові пояснення, в яких він акцентує увагу на тому, що с. Березове Мар`їнського району Донецької області на момент поранення позивача знаходилось на території, що фактично контролюється органами державної влади України.

На момент отримання травм позивачем у населеному пункті не було збройних сил російської федерації чи терористичних угрупувань та фактичний ефективний контроль над селом здійснювали уповноважені органи держави Україна.

На підтвердження цих обставин покликався на документи, видані органами української влади, та обставини поранення, зокрема зазначив, що після вибуху, який став причиною поранення позивача, останнього доправили до лікарні саме військовослужбовці Збройних Сил України.

На думку позивача, підконтрольність території с. Березове підтверджується також Розпорядженням Кабінету Міністрів № 1085-р, у Додатку № 2 до якого зазначено, що с. Березове знаходиться на лінії зіткнення.

Поняття населених пунктів, які знаходяться на лінії зіткнення, в Розпорядженні № 1085-р з`явилось в останньому лише в редакції від 05.05.2015.

До вказаної редакції не було визначення населених пунктів, які знаходяться на лінії зіткнення.

Вказані території визначались як населені пункти, на території яких органи державної влади здійснюють не в повному обсязі свої повноваження.

Іншого поняття вказана редакція розпоряджень не мала.

Стверджує, що с. Березове відносилось до населених пунктів, на території яких органи державної влади здійснюють не в повному обсязі свої повноваження (населених пунктів, які знаходяться на лінії зіткнення).

З цих підстав вважає, що при розгляді заяви позивача Комісія протиправно не врахувала факти та обставини, які мали значення для прийняття оскаржуваного рішення.

ІV. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 02.03.2015 ОСОБА_1 отримав тяжкі поранення в зоні проведення АТО, а саме у с. Березовому Мар`їнського району Донецької області.

Ця обставина встановлена, зокрема, на підставі інформації, зазначеної у Виписках з історії хвороби № 1506/144, № 5809/501, виданих ДКУ «Волноваська Центральна районна лікарня», Історія хвороби № 918, долучена до справи.

За цим фактом відкрито кримінальне провадження за частиною першою статті 115 Кримінального кодексу України (далі - КК України), в подальшому правова кваліфікація злочину змінена на частину другу статті 258 КК України, що підтверджується витягом з Єдиного реєстру досудових розслідувань від 22.11.2017 № 12017050690001574.

Внаслідок поранення позивач втратив працездатність та став інвалідом II групи, що підтверджується інформацією, зазначеною у довідці МСЕК серії АВ від 01.11.2017 № 0880934.

28.04.2018 ОСОБА_1 звернувся до Комісії із заявою, в якій просив розглянути подані ним матеріали щодо встановлення зв`язку його інвалідності з пораненням, одержаним від вибухових речовин, боєприпасів і військового озброєння на території проведення антитерористичної операції.

Розглянувши заяву позивача, Комісія на своєму засіданні 20.12.2018 прийняла рішення № 1/ІІІ/1/1 про відмову у встановленні факту одержання поранення (ушкодження здоров`я) від вибухових речовин, боєприпасів і військового озброєння на території проведення антитерористичної операції у зв`язку з тим, що поранення (ушкодження здоров`я) одержано 02.03.2015 на території проведення антитерористичної операції, де органи державної влади тимчасово не здійснювали свої повноваження.

Вважаючи зазначене рішення протиправним та таким, що порушує права на отримання позивачем пільг, останній звернувся до суду.

V. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що позивач отримав осколкові поранення від вибухових речовин, боєприпасів і військового озброєння на території проведення антитерористичної операції, що також не заперечувалось Мінветеранів у відзиві на позовну заяву.

Судами встановлено, що позивачем подано заяву встановленої форми щодо підтвердження факту отримання поранення (ушкодження здоров`я) від вибухових речовин, боєприпасів і військового озброєння на території проведення антитерористичної операції та необхідний пакет документів, передбачений пунктом 4 Порядку встановлення зв`язку інвалідності з пораненнями чи іншими ушкодженнями здоров`я, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 № 306 (далі - Порядок № 306), що не спростовано відповідачами в ході розгляду справи.

Мінветеранів обґрунтовує касаційну скаргу тим, що ушкодження здоров`я від боєприпасів отримане позивачем не в період та не на території проведення антитерористичної операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації у Донецькій та Луганській областях.

Стверджує, що Комісія із покликанням на підпункт 2 пункту 5 Порядку № 306 прийняла рішення про відмову позивачу в установленні факту одержання поранення (ушкодження здоров`я) від вибухових речовин, боєприпасів і військового озброєння на території проведення антитерористичної операції.

Наголошує, що судами попередніх інстанцій, по-перше, неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, а саме не з`ясовано, що підставою для відмови Комісією позивачу в установленні факту поранення (ушкодження здоров`я) від вибухових речовин, боєприпасів і військового озброєння на території проведення антитерористичної операції було те, що поранення (ушкодження здоров`я) одержано 02.03.2015 на території проведення антитерористичної операції, де органи державної влади тимчасово не здійснювали свої повноваження.

І, по-друге, порушено норми матеріального права, а саме Порядком № 306 не передбачено умови встановлення зв`язку інвалідності з пораненням, отриманим на території проведення антитерористичної операції, де органи державної влади тимчасово не здійснювали свої повноваження.

Позивачем подано відзив на касаційну скаргу Мінветеранів, мотивований тим, що, по-перше, на момент отримання травм позивачем у населеному пункті с. Березове Мар`їнського району Донецької області були відсутні збройні сили російської федерації чи терористичні угрупування, фактичний ефективний контроль над селом здійснювала держава Україна.

По-друге, закон може мати зворотну дію в часі в разі покращення положення особи, встановлення пільг та забезпечення рівності.

І, по-третє, обмеження щодо місця поранення та часу його отримання не має законної та обґрунтованої мети.

Позивач в обґрунтування касаційної скарги вказує, що, по-перше, зобов`язання Комісії повторно розглянути заяву особи без прямого зобов`язання прийняти позитивне рішення є неефективним засобом захисту прав, оскільки Комісія повторно приймає негативні рішення щодо заявників.

У зв`язку з чим позивач вважає, що у цій справі суд першої інстанції був зобов`язаний вийти за межі позовних вимог для ефективного захисту його прав від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, оскільки існує високий ризик того, що повторний розгляд заяви Комісією потенційно може бути неуспішним для нього.

Як наслідок, позивач може опинитись в аналогічній ситуації, яка була до його звернення до суду з адміністративним позовом.

До суду касаційної інстанції позивачем подано рішення Комісії від 19.02.2026, яким йому знову відмовлено у встановленні факту одержання поранення (ушкодження здоров`я) від вибухових речовин, боєприпасів і військового озброєння на території проведення антитерористичної операції, з посиланням на обмеження, передбачені положеннями абзацу 3 пункту 4 частини другої статті 7 Закону № 3551-XII.

По-друге, позивач, погоджуючись з висновком суду, що він не може бути позбавлений свого права через захоплення незаконними озброєними формуваннями території с. Березове Мар`їнського району Донецької області, водночас зазначає, що наведений висновок не повно відображає матеріальний аспект порушеного права.

Зокрема, судом не надано оцінки тому, що с. Березове перебувало на лінії зіткнення на момент отримання поранення позивачем, а також тому, що отримання поранення на лінії зіткнення відповідно до статті 7 Закону № 3551-XII передбачає надання статусу особи з інвалідністю внаслідок війни.

Так, на момент отримання травм позивачем у населеному пункті були відсутні збройні сили російської федерації чи терористичні угрупування.

Фактичний ефективний контроль над селом здійснювала держава Україна.

І, по-третє, на думку позивача, абзац 3 пункту 4 частини 2 статті 7 Закону № 3551-XII в частині: з 01.12.2014 до 24.02.2022 - на території проведення антитерористичної операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, де органи державної влади здійснюють свої повноваження, не відповідає статтям 24, 46 Конституції України, адже у період з 01.12.2014 до 24.02.2022 особи могли отримати тяжкі ушкодження здоров`я та інвалідність внаслідок збройної агресії щодо України як на підконтрольних, так і на непідконтрольних територіях України. Причини і наслідки отримання таких ушкоджень у вигляді встановлення інвалідності не містять відмінностей залежно від території. Відповідно, Закон № 3551-XII не може захищати одну категорію постраждалих від збройної агресії і при цьому позбавляти цього захисту іншу категорію постраждалих, ставлячи громадян, що перебувають в однаковій ситуації, в різне становище без розумного та об`єктивного на це обґрунтування.

Мінветеранів подано відзив на касаційну скаргу позивача, мотивований тим, що суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.

Зазначає, що Комісія, розглянувши документи позивача та встановивши, що поранення було одержано у населеному пункті, на території якого органи державної влади в момент його одержання тимчасово не здійснювали свої повноваження, прийняла рішення відмовити позивачу в установленні факту одержання поранення (ушкодження здоров`я) від вибухових речовин, боєприпасів і військового озброєння на території проведення антитерористичної операції відповідно до підпункту 2 пункту 5 Порядку № 306.

Наголошує, що всі громадяни, у тому числі позивач, мають рівні права та обов`язки, Комісія не має законних підстав приймати рішення, які виходять за межі її повноважень.

Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги, у межах касаційного перегляду, визначених статтею 341 КАС України, виходить із такого.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з положеннями частини другої статті 2 КАС України в справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно зі статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Спеціальним законом, який визначає правовий статус ветеранів війни, забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них, є Закон № 3551-XII.

Стаття 7 вказаного Закону визначає осіб, які належать до осіб з інвалідністю внаслідок війни.

Відповідно до пункту 4 частини другої статті 7 Закону № 3551-XII в редакції, чинній на момент встановлення інвалідності позивачу (01.11.2017), до інвалідів війни належать також інваліди з числа осіб, які стали інвалідами внаслідок поранень чи інших ушкоджень здоров`я, одержаних у районах бойових дій у період Великої Вітчизняної війни та від вибухових речовин, боєприпасів і військового озброєння у повоєнний період, а також під час виконання робіт, пов`язаних з розмінуванням боєприпасів часів Великої Вітчизняної війни незалежно від часу їх виконання.

Водночас Законом України від 14.11.2017 № 2203-VIII «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» щодо посилення соціального захисту учасників антитерористичної операції, учасників Революції Гідності та членів сімей загиблих таких осіб» (далі - Закон № 2203-VIII) пункт 4 частини другої статті 7 Закону № 3551-XII було викладено в такій редакції (чинній на момент звернення позивача до Комісії - 28.04.2018) - до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать також особи з інвалідністю з числа осіб, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранень чи інших ушкоджень здоров`я, одержаних:

у районах бойових дій у період Другої світової війни та від вибухових речовин, боєприпасів і військового озброєння у повоєнний період;

від вибухових речовин, боєприпасів і військового озброєння на території проведення антитерористичної операції до 01.12.2014, а з 01.12.2014 - на території проведення антитерористичної операції, де органи державної влади здійснюють свої повноваження, та в населених пунктах, розташованих на лінії зіткнення, під час проведення антитерористичної операції;

під час виконання робіт, пов`язаних з розмінуванням боєприпасів, незалежно від часу їх виконання.

Внесення відповідних змін згідно пояснювальної записки до цього Закону було обумовлено необхідністю забезпечення належного рівня соціального захисту громадян, які стали інвалідами внаслідок поранень чи інших ушкоджень здоров`я, одержаних від вибухових речовин, боєприпасів і військового озброєння на території, де органи державної влади здійснюють свої повноваження, та населених пунктах, що розташовані на лінії зіткнення, під час проведення антитерористичної операції, що станом на момент прийняття Закону залишався законодавчо не врегульованим.

На час винесення оскаржуваного рішення Комісії (20.12.2018) редакція абзацу 3 пункту 4 частини другої статті 7 Закону № 3551-XII зазнала незначних змін та передбачала наступне - до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать також особи з інвалідністю з числа осіб, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранень чи інших ушкоджень здоров`я, одержаних від вибухових речовин, боєприпасів і військового озброєння на території проведення антитерористичної операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях до 01.12.2014, а з 01.12.2014 - на території проведення антитерористичної операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, де органи державної влади здійснюють свої повноваження, та в населених пунктах, розташованих на лінії зіткнення, під час проведення антитерористичної операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях.

Зв`язок інвалідності з пораненням чи іншим ушкодженням здоров`я, отриманим особами, зазначеними в цьому пункті, встановлюється для повнолітніх осіб - за висновком медико-соціальної експертизи, для осіб віком до 18 років - лікарсько-консультативними комісіями лікувально-профілактичних закладів у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України (абзац 6 пункту 4 частини другої статті 7 Закону № 3551-XII).

Відповідно до абзацу шостого пункту 4 частини другої статті 7 Закону № 3551-XII Кабінетом Міністрів України постановою від 25.04.2018 № 306 затверджено Порядок встановлення зв`язку інвалідності з пораненнями чи іншими ушкодженнями здоров`я.

Цей Порядок визначає процедуру встановлення зв`язку інвалідності з пораненнями чи іншими ушкодженнями здоров`я, одержаними особами від вибухових речовин, боєприпасів і військового озброєння (далі - ушкодження здоров`я від боєприпасів) на території проведення антитерористичної операції до 01.12.2014, а з 01.12.2014 - на території проведення антитерористичної операції, де органи державної влади здійснюють свої повноваження, та в населених пунктах, розташованих на лінії зіткнення (розмежування), під час проведення антитерористичної операції [далі - територія проведення антитерористичної операції] (пункт 1).

Район проведення антитерористичної операції та період її проведення визначаються Антитерористичним центром при СБУ. Перелік населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення, затверджується Кабінетом Міністрів України (пункт 2 Порядку № 306).

Згідно з пунктом 3 Порядку № 306 рішення про встановлення факту одержання особою ушкодження здоров`я від боєприпасів (далі - постраждала особа) на території проведення антитерористичної операції ухвалюється міжвідомчою комісією з питань встановлення факту отримання особами поранень чи інших ушкоджень здоров`я, одержаних від вибухових речовин, боєприпасів і військового озброєння на території проведення антитерористичної операції (далі - міжвідомча комісія), яку утворює Державна служба у справах ветеранів війни та учасників антитерористичної операції.

Для встановлення факту одержання ушкоджень здоров`я від боєприпасів на території проведення антитерористичної операції постраждала особа або її представник за дорученням, оформленим в установленому законом порядку, надсилає Державній службі у справах ветеранів війни та учасників антитерористичної операції заяву за формою, встановленою Мінсоцполітики.

До заяви додаються такі документи:

копії сторінок паспорта громадянина України з даними про прізвище, ім`я та по батькові, дату і місце народження, серію та номер паспорта, ким і коли виданий паспорт та реєстрацію місця проживання або місця перебування особи;

копія документа, що засвідчує реєстрацію фізичної особи у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків, виданого органом доходів і зборів (для фізичної особи, яка через свої релігійні переконання відмовилася від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків, офіційно повідомила про це відповідному контролюючому органу і має відповідну відмітку в паспорті громадянина України, - копію сторінки паспорта з такою відміткою);

копії первинної медичної облікової документації, форми яких затверджені МОЗ;

висновок медичного експерта, що засвідчує факт отримання поранень чи інших ушкоджень здоров`я від боєприпасів;

копія довідки медико-соціальної експертної комісії про групу і причину інвалідності;

довідка про відсутність (наявність) судимості за злочин проти основ національної безпеки України або злочин проти громадської безпеки у постраждалої особи (у разі надання згоди постраждалої особи або її представника, висловленої у письмовій формі, додається за запитом міжвідомчої комісії);

витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань про відкриття кримінального провадження стосовно факту отримання постраждалою особою поранень чи інших ушкоджень здоров`я від боєприпасів (у разі надання згоди постраждалої особи або її представника, висловленої у письмовій формі, додається за запитом міжвідомчої комісії);

інші документи, які можуть засвідчити отримання постраждалою особою ушкоджень здоров`я від боєприпасів на території проведення антитерористичної операції (пункт 4 Порядку № 306).

Згідно з підпунктом 2 пункту 5 Порядку № 306 Комісія відмовляє у встановленні факту одержання постраждалою особою ушкоджень здоров`я від боєприпасів на території проведення антитерористичної операції у разі, коли ушкодження здоров`я від боєприпасів отримане не в період і не на території проведення антитерористичної операції.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, позивач отримав поранення у вигляді відкритого осколкового уламкового перелому обох кісток правої гомілки, лівого стегна від вибухових речовин, боєприпасів і військового озброєння на території проведення антитерористичної операції 02.03.2015 у с. Березове Мар`їнського району Донецької області.

В підтвердження зазначеного позивач надав копії Виписок з історії хвороби № 1506/144, № 5809/501, виданих ДКУ «Волноваська Центральна районна лікарня», Історія хвороби № 918.

Відповідно до витягу із Єдиного реєстру досудових розслідувань за фактом ушкодження здоров`я у листопаді 2017 року Мар`їнське ВП Волноваського відділу поліції ГУ Нацполіції в Донецькій області розпочато кримінальне провадження № 12017050690001574.

Також, за результатами проведення медико-соціальної експертизи позивачу встановлено ІІ групу інвалідності (довідка МСЕК серія АВ від 01.11.2017 № 0880934), підтверджену при повторному огляді (довідка Міжрайонної медико-соціальної експертної комісії м. Волноваха серії АВ від 04.02.2019 № 060678).

Втім, відмовляючи в установленні факту одержання поранення (ушкодження здоров`я) від вибухових речовин, боєприпасів і військового озброєння на території проведення антитерористичної операції, Комісія, керуючись підпунктом 2 пункту 5 Порядку № 306, виходила з того, що поранення (ушкодження здоров`я) одержано позивачем 02.03.2015 на території проведення антитерористичної операції, де органи державної влади тимчасово не здійснювали свої повноваження, а саме в с. Березове Мар`їнського району Донецької області.

Комісія посилалася на Розпорядження № 1085-р, відповідно до якого станом на 02.03.2015 с. Березове Мар`їнського району Донецької області входить до переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження. А включено дане село до переліку населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення лише після 64 днів з моменту отримання поранення позивачем.

Водночас колегія суддів Верховного Суду наголошує, що за змістом пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві положення» Закону № 2203-VIII передбачено, зокрема, що право на встановлення статусу інваліда війни мають також особи, які до набрання чинності цим Законом (24.02.2018) [яким власне і запроваджено термін «де органи державної влади здійснюють свої повноваження», який згодом реалізовано в Порядку № 306] стали інвалідами внаслідок поранень чи інших ушкоджень здоров`я, одержаних від вибухових речовин, боєприпасів і військового озброєння, на території проведення антитерористичної операції під час її проведення, а також під час виконання робіт, пов`язаних з розмінуванням боєприпасів.

Тобто, суди застосували норму (абзац 3 пункту 4 частини другої статті 7 Закону № 3551-XII), яка не поширюється на позивача, оскільки його інвалідність була встановлена до набрання чинності Законом № 2203-VIII (а саме 01.11.2017).

Верховний Суд наголошує, що позивач має право на встановлення статусу інваліда війни, але за обставин цієї справи слід керуватися саме пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві положення» Закону № 2203-VIII, а не пунктом 4 частини другої статті 7 Закону № 3551-XII.

Порядок № 306 у свою чергу розповсюджується на позивача в частині, яка не суперечить пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві положення» Закону № 2203-VIII.

Відповідно до статті 351 КАС України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.

Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.

Враховуючи викладене, суд касаційної інстанції дійшов висновку про необхідність часткового задоволення касаційних скарг та зміни оскаржуваних судових рішень судів першої та апеляційної інстанції в частині мотивів, з яких виходили суди при їх ухваленні.

Посилання позивача на те, що суди попередніх інстанцій мали для ефективного захисту його прав вийти за межі позовних вимог, спростовується наступним.

Відповідно до частини другої статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Аналіз цієї норми дозволяє дійти висновку, що, по-перше, адміністративний суд має право (не обов`язок) вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів особи, протиправність порушення яких з боку суб`єктів владних повноважень суд встановив за наслідком розгляду справи в межах позовних вимог.

А, по-друге, правом визначити предмет спору та зміст позовних вимог наділений лише позивач.

Стосовно поданого позивачем до суду касаційної інстанції рішення Комісії від 19.02.2026, яким йому знову відмовлено у встановленні факту одержання поранення (ушкодження здоров`я) від вибухових речовин, боєприпасів і військового озброєння на території проведення антитерористичної операції, Верховний Суд зазначає, що відповідне питання підлягає вирішенню в порядку окремого позовного провадження або в порядку судового контролю за виконанням судових рішень в адміністративних справах залежно від підстав прийняття відповідного рішення Комісії.

Щодо клопотання позивача внести до Конституційного Суду України подання щодо конституційності абзацу 3 пункту 4 частини 2 статті 7 Закону № 3551-XII Верховний Суд зауважує, що підстави і порядок звернення до Конституційного Суду України визначено Законом України від 13.07.2017 № 2136-VIII «Про Конституційний Суд України» (далі - Закон № 2136-VIII).

Статтею 50 Закону № 2136-VIII передбачено, що формами звернення до Конституційного Суду України є конституційне подання, конституційне звернення, конституційна скарга.

Конституційним поданням є подане до Конституційного Суду України письмове клопотання щодо: 1) визнання акта (його окремих положень) неконституційним; 2) офіційного тлумачення Конституції України (частина першої статті 51 Закону № 2136-VIII).

Статтею 52 Закону № 2136-VIII визначено суб`єктів права на конституційне подання. Такими є: Президент України, щонайменше сорок п`ять народних депутатів України, Верховний Суд, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, Верховна Рада Автономної Республіки Крим.

Отже, законом чітко визначено перелік суб`єктів, наділених правом на звернення до Конституційного Суду України із конституційним поданням, до яких, зокрема, належить і Верховний Суд.

За змістом пункту 5 частини другої статті 46 Закону України від 02.06.2016 № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» саме Пленум Верховного Суду приймає рішення про звернення до Конституційного Суду України з питань конституційності законів та інших правових актів, а також щодо офіційного тлумачення Конституції України.

Відповідно до частини четвертої статті 7 КАС України якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.

У такому випадку суд після винесення рішення у справі звертається до Верховного Суду для вирішення питання щодо внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта, що віднесено до юрисдикції Конституційного Суду України.

З огляду на зроблені у цій постанові висновки та наведені у клопотанні мотиви, у Суду немає підстав уважати, що Закон № 3551-XII суперечить Конституції України.

Отож відсутні підстави, передбачені частиною четвертою статті 7 КАС України, для вирішення Судом питання про звернення до Пленуму Верховного Суду як суб`єкта звернення до Конституційного Суду України із конституційним поданням щодо перевірки Закону № 3551-XII у відповідній частині на відповідність Конституції України.

Верховний Суд звертає увагу, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити суду, та відмінності, які існують у державах-учасницях з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд обов`язок щодо обґрунтування, який випливає зі статті 6 цієї Конвенції, може бути вирішене тільки у світлі конкретних обставин справи (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», заява № 63566/00, пункт 23). Тому за наведених підстав, якими Верховний Суд обґрунтував своє рішення, не вбачається необхідним давати докладну відповідь на інші аргументи, оскільки вони не є визначальними для прийняття рішення у справі.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 351, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд