ПОСТАНОВА Касаційний господарський суд ВС у справі № 910/8136/25

ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , боржниця) звернулася до суду із заявою про відкриття провадження у справі про свою неплатоспроможність в порядку Книги п`ятої Кодексу України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ).

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.08.2025 відкрито провадження у справі № 910/8136/25 про неплатоспроможність фізичної особи ОСОБА_1 , введено процедуру реструктуризації боргів боржниці, введено мораторій на задоволення вимог кредиторів, призначено керуючим реструктуризацією боргів фізичної особи ОСОБА_1 арбітражного керуючого Бігдана Олексія Антоновича (далі - керуючий реструктуризацією).

Акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк" (далі - АТ КБ "ПриватБанк", кредитор, заявник) звернулося до господарського суду із заявою про визнання грошових вимог до боржниці на суму 8 494 028,57 грн (еквівалентно 206 066,21 доларам США за курсом НБУ гривні до долара США - 41,2199 грн станом на 08.09.2025 - дату подання заяви кредитора), з яких:

- 87 503,84 доларів США - заборгованість за кредитом (тілом кредиту), що еквівалентно 3 606 899,53 грн;

- 58 100,37 доларів США - заборгованість за процентами за користування кредитом, що еквівалентно 2394891,44 грн;

- 13 608 доларів США - заборгованість з комісії за користуванням кредитом, що еквівалентно 560 920,40 грн;

- 46 854 доларів США - пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором, що еквівалентно 1 931 317,19 грн.

В обґрунтування заявлених вимог кредитор посилався на наявну заборгованість боржниці за кредитним договором № K3T0GK15005365 від 10.01.2007, укладеним між АТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_1 , та просив визнати забезпечені заставою вимоги за цим Договором у розмірі 710 736,00 грн.

У повідомленнях за наслідками розгляду вимог кредитора боржниця та керуючий реструктуризацією зауважили, що боржницею у повному обсязі виконане рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 25.11.2011 у справі № 2-2639/2011 (яким стягнуто заборгованість за кредитним договором №T0GK15005365 від 10.01.2007), а також наголосили на неправомірності нарахування процентів та пені після подання позову про дострокове стягнення заборгованості.

Ухвалою попереднього засідання від 03.12.2025 у справі № 910/8136/25 Господарський суд міста Києва серед іншого постановив:

- визнати кредитором у справі по відношенню до фізичної особи ОСОБА_1 . АТ КБ "ПриватБанк" з грошовими вимогами на суму 734 361,05 грн, з яких: 4 844,80 грн - витрати, які відшкодовуються до задоволення вимог кредиторів, 18 780,25 грн - вимоги другої черги, 710 736,00 грн - вимоги, що забезпечені заставою фізичної особи;

- зобов`язати керуючого реструктуризацією сформувати реєстр вимог кредиторів, оформлений відповідно до вимог КУзПБ;

- відмовити АТ КБ "ПриватБанк" у визнанні кредитором боржника на суму 7 764 512,32 грн.

Ухвалу в частині визнання грошових вимог кредитора суд першої інстанції мотивував частковою обґрунтованістю заявлених до боржниці грошових вимог у сумі 734 361,05 грн, оскільки рішенням Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 25.11.2011 у справі № 2-2639/11 суму стягнення визначено виключно в національній валюті за курсом НБУ на час ухвалення рішення (без зазначення еквівалента в іноземній валюті), тож відсутні підстави для застосування гривневого еквівалента заборгованості за курсом на день подання заяви про визнання грошових вимог.

У наведеному висновку місцевий господарський суд врахував правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду від 13.01.2021 у справі №922/46/20.

Щодо відхиленої частини грошових вимог у сумі 7 764 512,32 грн суд першої інстанції керувався тим, що АТ КБ "Приватбанк" звернувся 23.06.2009 до суду з відповідним позовом до боржника про стягнення заборгованості, відтак змінив цим строк виконання зобов`язання в односторонньому порядку, що свідчить про безпідставність подальшого нарахування процентів, комісії та пені.

У питанні правомірності нарахування кредитодавцем передбачених договором процентів за кредитом після пред`явлення до позичальника вимоги про дострокове погашення кредиту місцевий господарський суд врахував правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постановах від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12, від 04.02.2020 у справі №912/1120/16, від 05.04.2023 у справі № 910/4518/16, від 05.04.2023 у справі № 910/4518/16.

Не погодившись частково із зазначеною вище ухвалою, АТ КБ "Приватбанк" подало оскаржило її в апеляційному порядку в частині відхилення (невизнання) грошових вимог заявника до боржниці на суму 7 764 512,32 грн.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 14.04.2026 апеляційну скаргу АТ КБ "ПриватБанк" залишено без задоволення, ухвалу Господарського суду міста Києва від 03.12.2025 у справі № 910/8136/25 залишено без змін.

За мотивами зазначеної постанови суд апеляційної інстанції погодився з висновками місцевого господарського суду про відмову у визнанні грошових вимог АТ КБ "ПриватБанк" на суму 7 764 512,32 грн, оскільки вважав наявними підстави для припинення нарахування відсотків за користування кредитом після пред`явлення вимоги про дострокове повернення кредиту, а також для урахування обставин визначення суми боргу в національній валюті у рішенні Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 25.11.2011 у справі № 2-2639/11.

Кредитор - АТ КБ "ПриватБанк" (скаржник) подав до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу попереднього засідання Господарського суду міста Києва від 03.12.2025 (в частині відхилення грошових вимог до боржника) та постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.04.2026 у цій справі, просив скасувати оскаржені судові рішення у зазначеній частині та ухвалити нове рішення, яким визнати відповідні грошові вимоги кредитора до боржника.

Касаційну скаргу заявник мотивував підставами касаційного оскарження, які визначені пунктами 1 та 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) та полягають у такому:

- застосуванні судом апеляційної інстанції норм права без урахування висновку Верховного Суду про застосування таких норм у подібних правовідносинах, викладеного у постановах від 30.08.2023 у справі №918/847/22, від 03.04.2024 у справі № 10/25640/14 (щодо валюти зобов`язання), від 02.12.2025 у справі №918/95/25;

- неналежному дослідженні зібраних у справі доказів (пункт 1 частини третьої статті 310 ГПК України), як то зазначено у постановах Верховного Суду від 15.10.2019 у справі № 908/2189/17, від 24.10.2019 у справі № 910/10542/18, від 07.11.2019 у справі № 904/9024/16.

В обґрунтування зазначених підстав касаційного оскарження АТ КБ "ПриватБанк" стверджує про порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права серед іншого з огляду на те, що суди при розгляді грошових вимог заявника залишили поза увагою та належного дослідження такі обставини та докази:

- 15.11.2011 було укладено Додаткову угоду №1 до кредитного договору №K3T0GK15005365 від 10.01.2007, а 02.04.2015 - Додаткову угоду № 2, якими сторони погоджували новий порядок погашення заборгованості за вказаним Договором, а також встановили строк виконання зобов`язань - 10.01.2027, який (строк) не був змінений судовим рішенням (рішенням Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 25.11.2011 у справі № 2-2639/2011);

- обставини щодо здійснення погашень заборгованості за кредитним договором №T0GK15005365 та чинності зобов`язань ОСОБА_1 за цим Договором також були розглянуті судом в межах справи № 753/120/18 за позовом ОСОБА_1 до АТ КБ "ПриватБанк" про визнання зобов`язання за кредитним договором та договором іпотеки припиненими, стягнення безпідставно отриманих коштів. У чинному рішенні Дарницького районного суду міста Києва від 17.12.2020 у справі № 753/120/18 (залишеному в силі постановою Верховного Суду від 19.01.2022), яким відмовлено у задоволенні позову, встановлено, що як після пред`явлення банком позову до суду, так і після ухвалення рішення суду про стягнення заборгованості, сторони у двосторонньому порядку погодили зміни до кредитного договору шляхом укладення додаткових угод до кредитного договору, які позивачкою у подальшому визнавалися та виконувалися;

- заборгованість боржниці перед АТ КБ "ПриватБанк" виникла у доларах США, а в описовій частині рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 25.11.2011 у справі № 2-2639/11 було зазначено, що стягненню підлягає заборгованість по кредитному договору №K3T0GK15005365 від 10.01.2007 станом на 10.06.2009 в розмірі 729 516,26 грн, що є еквівалентом 95 862,84 доларів США;

- наявність судового рішення про стягнення заборгованості в національній валюті за договором, укладеним в іноземній валюті, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання саме у валюті кредиту й не позбавляє банк права на повернення тіла кредиту, отримання відсотків та комісії за користування кредитом, тощо - у валюті кредиту, на умовах, передбачених договором так як судове рішення про стягнення боргу в гривні не змінює валюту кредитування, а лише свідчить про настання строку виконання зобов`язання за тією вимогою, яку задоволено судом, та наявність обов`язку боржника сплатити відповідну заборгованість;

- боржниця не оспорювала додаткові угоди до кредитного договору, а, навпаки, виконувала їх, здійснюючи погашення кредиту згідно з їх умовами.

Також скаржник доводить, що судами попередніх інстанцій враховано правові висновки Великої Палати Верховного Суду, які викладені у постановах від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12, від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16, від 05.04.2023 у справі № 910/4518/16, від 24.03.2025 у справі № 910/18130/23, однак які не є не релевантними до обставин цієї справи про неплатоспроможність ОСОБА_1 , оскільки у спірних правовідносинах строк кредитування не сплив, адже він встановлений додатковою угодою № 2 до Кредитного договору і збігає 10.02.2027.

Узагальнений виклад позиції інших учасників у справі

Боржниця подала відзив на касаційну скаргу АТ КБ "ПриватБанк", у якому просила залишити таку скаргу без задоволення з викладених у відзиві підстав, а оскаржені судові рішення в частині відмови у визнанні грошових вимог заявника до боржниці залишити без змін.

Посилаючись на правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 22.08.2023 у справі № 904/1693/22, боржниця зазначає, що заявивши до стягнення в судовому порядку заборгованість за кредитним договором в гривневому еквіваленті та погодившись з судовим рішенням, яким таку заборгованість стягнуто з боржника, кредитор втратив право при зверненні в подальшому з грошовими вимогами до боржника у справі про його банкрутство (неплатоспроможність) визначити суму боргу з урахуванням курсової різниці.

Також доводить, що правовідносини у наведених скаржником справах та у цій справі не можна вважати подібними. При цьому зазначає, що згідно з постановою Верховного Суду від 02.12.2025 у справі № 918/95/25 у рішенні Апеляційного суду Дніпропетровської області від 19.07.2017 у справі 0417/10430/2012 про стягнення з Боржниці на користь Банку заборгованості за Кредитною угодою зазначено суму боргу як в гривневому еквіваленті відповідної суми боргу у доларах США, а також безпосередньо у доларах США як валюти кредитування за договором між Банком та Боржником. Натомість у цій справі у резолютивній частині рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 25.11.2011 у справі № 2-2639/11, яке брали до уваги суди попередніх інстанцій, суму стягнення визначено виключно в національній валюті за курсом НБУ на час ухвалення рішення, без зазначення еквівалента в іноземній валюті.

Боржниця переконує в необґрунтованості доводів скаржника про те, що суди попередніх інстанцій не дослідили зібрані у справі докази та не надали їм оцінку, оскільки суди першої та апеляційної інстанцій, дослідивши всі наявні у справі докази, дійшли висновків про недоведеність грошових вимог АТ КБ "ПриватБанк" до ОСОБА_1 в заявленому розмірі.

Касаційне провадження

02.06.2026 до суду касаційної інстанції надійшла касаційна скарга АТ КБ "ПриватБанк".

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.06.2026 для розгляду касаційної скарги у справі № 908/3191/23 визначено склад колегії суддів: Огороднік К. М. - головуючий, Жуков С. В., Картере В. І.

Ухвалою Верховного Суду від 22.06.2026 серед іншого відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою АТ КБ "Приватбанк" на ухвалу попереднього засідання Господарського суду міста Києва від 03.12.2025 (в частині відхилення грошових вимог до боржника) та постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.04.2026 у справі № 910/8136/25; призначено касаційну скаргу до розгляду на 05.08.2026 о 10:15.

Ухвалою від 04.08.2026 Верховний Суд задовольнив заяви ОСОБА_1 та АТ КБ "Приватбанк" про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

Судове засідання 05.08.2026 відбулось в режимі відеоконференції за участю представників ОСОБА_1 та АТ КБ "Приватбанк", які надали пояснення щодо суті вимог та доводів касаційної скарги. Інший учасник справи (керуючий реструктуризацією) явку повноважних представників не забезпечив, про час та дату судового засідання був повідомлений належним чином.

Оскільки явка представників сторін у судове засідання з розгляду касаційної скарги не є обов`язковою за законом і не визнавалася такою судом, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за відсутністю керуючого реструктуризацією чи його представника.

Установлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи

10.01.2007 між АТ КБ "ПриватБанк" (Банк) та ОСОБА_1 (Позичальник) укладено кредитний договір № K3T0GK15005365 (далі - Кредитний договір), за яким Банк зобов`язався надати Позичальнику кредит у розмірі 94 500 доларів США, а також 20709,18 доларів США на сплату страхових внесків (разом 115 209,18 доларів США) на термін до 10.01.2027, а Позичальник зобов`язався повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку, встановлених Кредитним договором.

Згідно з пунктом 2.3.7 Кредитного договору Банк має право стягнути кредит до настання дати, передбаченої пунктом 7.1. даного Договору (10 січня 2027 року), у т.ч. шляхом звернення стягнення на заставлене майно при настанні умов, передбачених пунктом 2.3.3. Договору.

Відповідно до пункту 3.2 Кредитного договору при порушенні Позичальником будь-якого із зобов`язань по погашенню кредиту, передбачених пунктами 1.1, 2.2.4, 2.3.3 договору, Позичальник сплачує Банку відсотки за користування кредитом в розмірі, зазначеному в пункті 7.4 змінної частини договору на місяць, розраховані на суму непогашеної в строк заборгованості за кредитом.

Відповідно до пункту 4.1 Кредитного договору при порушенні Позичальником будь-якого зобов`язання, передбачених пунктами 2.2.2, 2.2.3 даного Договору, Банк має право нарахувати, а Позичальник зобов`язується сплатити Банку пеню в розмірі 0,15% від суми простроченого платежу (що складає 54,75% річних).

У зв`язку з невиконання боржницею своїх зобов`язань за Кредитним договором АТ КБ "ПриватБанк" звернулося 23.06.2009 до суду з відповідним позовом до боржниці про стягнення заборгованості.

Рішенням Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 25.11.2011 у справі № 2-2639/11 позовні вимоги задоволено частково; присуджено до стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ "Приватбанк" заборгованість по Кредитному договору станом на 10.06.2009 в розмірі 729 516,25 грн; в задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

У резолютивній частині цього судового рішення від 25.11.2011 у справі № 2-2639/11 суму стягнення визначено виключно в національній валюті за курсом НБУ на час ухвалення рішення (без зазначення еквівалента в іноземній валюті).

У той же час 15.11.2011 укладено Додаткову угоду № 1 до Кредитного договору, в якій сума заборгованості, що виникла у період із дати надання Боржнику кредиту до дати підписання Додаткової угоди, зменшено на 9 133,71 доларів США, а саме: відсотки у розмірі 0,00 доларів США., комісія у розмірі 0,00 доларів США, пеня у розмірі 9 133,71 доларів США.

У пункті 3 Додаткової угоди № 1 сторонами погоджено викласти пункт 7.1 Кредитного договору у такій редакції: "банк зобов`язується надати позичальникові кредитні кошти через касу банку на строк з 10 січня 2007 року по 10 січня 2027 року включно у вигляді непоновлювальної лінії у розмірі 116 476,99 доларів США, а також 42 686,17 доларів США на сплату страхових платежів у випадках, передбачених пунктами 2.1.2, 2.2.7 договору, зі сплатою за користуванням кредиту відсотків у розмірі 0,84% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, винагорода за надання фінансового інструменту у розмірі 0,20% від суми виданого кредиту щомісяця в період сплати, відсотки за дострокове погашення кредиту згідно з пунктом 3.11. договору та винагороди за проведення додаткового моніторингу згідно пункту 6.2. договору. Погашення заборгованості за цим договором здійснюється у наступному порядку: щомісяця у період сплат, починаючи з 15 листопада 2011 року позичальник повинен надавати банку щомісячні платежі у сумі 1 409,21 доларів США для погашення заборгованості за кредитним договором, що складається із заборгованості по кредиту, відсоткам, винагороди, комісії".

Додатковою угодою № 2 від 02.04.2015 до Кредитного договору зменшено суму заборгованості, що виникла у період із дати надання боржниці кредиту до дати підписання Додаткової угоди на 9 355,38 доларів США, а саме: відсотки у розмірі 0,00 доларів США, комісія у розмірі 0,00 доларів США, пеня у розмірі 9355,38 доларів США.

Крім того, у забезпечення виконання кредитних зобов`язань, 10.01.2007 між боржницею та ПАТ КБ "ПриватБанк" було укладено Договір іпотеки квартири №K3T0GK15005365, посвідчений 10.01.2007 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Івановою Л. М. за № 127, відповідно до умов якого для забезпечення виконання в повному обсязі своїх зобов`язань за Кредитним договором боржниця передала в іпотеку трикімнатну квартиру загальною площею 79,20 кв. м, житловою площею 41,7 кв. м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до пункту 33.1 Договору іпотеки предметом цього договору є надання Іпотекодавцем в іпотеку нерухомого майна, зазначеного в пункті 33.3 цього договору, в забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_1 перед Іпотекодержателем, в силу чого Іпотекодержатель має право в випадку невиконання Позичальником зобов`язань, забезпечених іпотекою, одержати задоволення за рахунок переданого в іпотеку Предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами Іпотекодавця.

Згідно з пунктом 16.1 Договору іпотеки Іпотекодержатель має право вищого пріоритету на задоволення забезпечених іпотекою вимог за рахунок предмету іпотеки.

Відповідно до пункту 33.4 Договору іпотеки вартість предмета іпотеки складає 710 736 грн.

У поданій у цій справі заяві кредитор просив визнати грошові вимоги до боржниці на загальну суму 8 494 028,57 грн, що є еквівалентом 206 066,21 доларів США за курсом НБУ гривні до долару США - 41,2199 грн станом на 08.09.2025.

Заявлена до визнання сума заборгованості складається з:

- 87 503,84 доларів США заборгованості за кредитом (тілом кредиту), що еквівалентно 3 606 899,53 грн;

- 58 100,37 доларів США заборгованості за процентами за користування кредитом, що еквівалентно 2394891,44 грн;

- 13 608 доларів США заборгованості з комісії за користуванням кредитом, що еквівалентно 560 920,40 грн;

- 46 854 доларів США пені за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором, що еквівалентно 1 931 317,19 грн.

Розгляд касаційної скарги і позиція Верховного Суду

Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи в межах підстав оскарження та правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм права, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для скасування оскаржених судових рішень з направленням справи на новий розгляд з огляду на таке.

Предметом судового розгляду є подана у справі про банкрутство заява кредитора про визнання грошових вимог до боржника (при цьому питання визначення розміру забезпечення не є спірним, відтак судові рішення у відповідній частині не підлягають касаційному перегляду).

Відповідно до частини першої статті 2 КУзПБ провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, ГПК України, іншими законами України.

За змістом наведених у статті 1 КУзПБ термінів, що вживаються для цілей цього Кодексу:

грошовим зобов`язанням (боргом) є зобов`язання боржника сплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового правочину (договору) та на інших підставах, передбачених законодавством України;

боржником, серед іншого, є юридична особа, неспроможна виконати свої грошові зобов`язання, строк виконання яких настав;

кредитором, серед іншого, є юридична особа, яка має підтверджені у встановленому порядку документами вимоги щодо грошових зобов`язань до боржника;

конкурсні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, що виникли до відкриття провадження у справі про банкрутство і виконання яких не забезпечено заставою майна боржника.

Порядок звернення кредиторів із вимогами до боржника у справі про банкрутство юридичних осіб та порядок розгляду судом відповідних заяв регламентовані, зокрема, статтями 45, 46, 47 КУзПБ.

Згідно з абзацом першим частини першої статті 45 КУзПБ конкурсні кредитори за вимогами, що виникли до дня відкриття провадження у справі про банкрутство, зобов`язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують, протягом 30 днів з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство.

У попередньому засіданні господарський суд розглядає всі вимоги кредиторів, що надійшли протягом строку, передбаченого частиною першою статті 45 цього Кодексу, у тому числі щодо яких були заперечення боржника або розпорядника майна (абзац перший частини другої статті 47 КУзПБ).

За результатами розгляду зазначених заяв господарський суд постановляє ухвалу про визнання чи відхилення (повністю або частково) вимог таких кредиторів (абзац четвертий частини шостої статті 45 КУзПБ).

Отже, під час розгляду заявлених до боржника кредиторських вимог, суд, в силу наведених вище норм, має з`ясовувати правову природу таких вимог, надати правову оцінку доказам поданим заявником на підтвердження його вимог до боржника, аргументам та запереченням боржника чи інших кредиторів щодо задоволення таких вимог, перевірити дійсність заявлених вимог, з урахуванням чого встановити наявність підстав для їх визнання чи відхилення (повністю або частково).

Згідно усталеної практики Верховного Суду, заявлені у справі про банкрутство грошові вимоги до боржника можуть підтверджуватися первинними документами (угодами, накладними, рахунками, актами виконаних робіт тощо), що свідчать про цивільно-правові відносини сторін та підтверджують заборгованість боржника перед кредитором, або рішенням юрисдикційного органу, до компетенції якого віднесено вирішення такого спору (правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29.01.2019 у справі № 916/4644/15; постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.02.2019 у справі № 908/710/18, від 02.06.2022 у справі № 917/1384/20, від 30.11.2023 у справі № 910/2423/23, від 01.02.2024 у справі № 910/3835/22, від 29.02.2024 у справі № 908/2586/22 та ін).

При цьому розглядаючи кредиторські вимоги, суд має належним чином дослідити сукупність поданих заявником доказів (договори, накладні, акти, судові рішення, якими вирішено відповідний спір, тощо), перевірити їх, надати оцінку наявним у них невідповідностям (за їх наявності), та аргументам, запереченням щодо цих вимог з урахуванням чого з`ясувати, чи є відповідні докази підставою для виникнення у боржника грошового зобов`язання (аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 21.06.2022 у справі № 902/90/21)

Таким чином, обов`язок надання правового аналізу поданих кредиторських вимог, підстав виникнення грошових вимог кредиторів до боржника, їх характеру, встановлення розміру та моменту виникнення цих грошових вимог, покладений на господарський суд, в провадженні якого перебуває справа про банкрутство. Під час розгляду заявлених грошових вимог суд користується правами та повноваженнями наданими йому процесуальним законом. Суд самостійно розглядає кожну заявлену грошову вимогу, перевіряє її відповідність чинному законодавству та за результатами такого розгляду визнає або відхиляє частково чи повністю грошові вимоги кредитора (подібні правові позиції викладені у постановах Верховного Суду від 18.04.2018 у справі № 914/1126/14, від 26.02.2019 у справі № 908/710/18, від 24.10.2019 у справі № 910/10542/18, від 02.06.2022 у справі № 917/1384/20, від 01.12.2022 у справі № 918/1154/21).

Щодо наслідків порушення зобов`язань у кредитних правовідносинах варто зауважити, що зі змісту, зокрема, положень частини другої статті 625, статей 1048, 1049, 1050, 1054 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) слідує таке:

- звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору;

- на час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі; рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни;

- право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред`явлення до позичальника вимог згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України;

- наявність судового рішення про дострокове задоволення вимог кредитора щодо всієї суми заборгованості, яке боржник виконав не в повному обсязі, не є підставою для нарахування процентів та пені за кредитним договором, який у цій частині змінений кредитором, що засвідчено в судовому рішенні.

У наведених висновках колегія суддів звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 04.07.2018 у справі № 310/11534/13-ц (провадження №14-154цс18).

Крім цього, у застосуванні наведених норм ЦК України Верховний Суд також зазначає, що:

- припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування, тобто регулятивні відносини між сторонами кредитного договору обмежені, зокрема, часовими межами, в яких позичальник отримує можливість правомірно не сплачувати кредитору борг (строком кредитування та визначеними у його межах періодичними платежами);

- однак якщо позичальник порушує зобов`язання з повернення кредиту, в цій частині між ним та кредитодавцем регулятивні відносини трансформуються в охоронні, тому право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом, а також обумовлену кредитним договором неустойку припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України;

- в охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

- інакше кажучи, оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини першої статті 1048 ЦК України і охоронна норма частини другої статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно (висновки у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12, від 31.10.2018 №202/4494/16-ц та від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16).

Велика Палата Верховного Суду у пункті 6.30 постанови від 19.05.2020 у справі № 910/23028/17, не відступаючи від власного висновку у постанові від 04.07.2018 у справі № 310/11534/13-ц, зауважила, що наявність судового рішення про дострокове задоволення вимог кредитора щодо всієї суми заборгованості, яке боржник виконав не в повному обсязі, не є підставою для нарахування процентів та пені за кредитним договором, а є підставою виникнення права на отримання гарантій належного виконання зобов`язання відповідно до частини другої статті 625 ЦК України.

При цьому Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 23.09.2015 у справі № 6-1206цс15, відповідно до якого наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє правовідносини сторін кредитного договору, не звільняє боржника та поручителя від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання й не позбавляє права на отримання штрафних санкцій, передбачених умовами договору та ЦК України.

Тож для вирішення подібних спорів важливим є тлумачення умов договорів, на яких ґрунтуються вимоги кредиторів, для з`ясування того, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування. Для цього можуть братися до уваги (1) формулювання умов про сплату процентів, (2) їх розміщення в структурі договору (в розділах, які регулюють правомірну чи неправомірну поведінку сторін), (3) співвідношення з іншими положеннями про відповідальність позичальника тощо. У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem, тобто слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав) (висновок в пункті 122 постанови Великої Палати верховного Суду від 05.04.2023 у справі № 910/4518/16, на яку також послався скаржник, пункт 5.1 цієї постанови).

У справі, що розглядається, посилаючись на правові позиції Великої Палати верховного Суду, викладені у постановах від 28.03.2018 у справі №444/9519/12, від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16, від 05.04.2023 у справі № 910/4518/16, від 05.04.2023 у справі № 910/4518/16, суди попередніх інстанцій в оскаржених судових рішеннях дійшли висновку про необхідність часткового задоволення заяви кредитора та визнання його грошових вимог до боржника лише у розмірі заборгованості, стягнутої рішенням Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 25.11.2011 у справі № 2-2639/11, а також судового збору за подання відповідної заяви.

При цьому визначаючи розмір заборгованості, суди взяли до уваги суму боргу (в тому числі процентів за користування кредитом та штрафних санкцій) саме у гривневому еквіваленті до долара США, що зазначена в рішенні про стягнення цього боргу з боржниці, натомість відхилили розрахунок кредитора щодо розміру у тому числі грошових вимог у вказаній частині, визначених в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України (далі - НБУ) саме на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.

У частині ж нарахування процентів за користування кредитом поза межами строку кредитування (після пред`явлення вимоги про дострокове повне виконання зобов`язання), суди попередніх інстанцій встановили, що такі нараховані саме як плата за "користування кредитом", а не як міра відповідальності на підставі статті 625 ЦК України.

У цьому зв`язку суди відхилили решту заявлених вимог кредитора, адже вважали, що пред`явивши позов 23.06.2009, АТ КБ "Приватбанк" змінив у такий спосіб строк виконання зобов`язання в односторонньому порядку, що свідчить про безпідставність подальшого нарахування процентів, комісії та пені.

Втім, Верховний Суд не може погодитися з такими висновками судів попередніх інстанцій з підстав передчасності таких висновків, що пояснюється таким.

З матеріалів справи суди першої та апеляційної інстанції встановили, що попри звернення кредитором 23.06.2009 до суду за захистом своїх прав та наявність рішення за результатом розгляду такого спору про стягнення з боржниці на користь банку заборгованості за Кредитним договором (рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 25.11.2011 у справі № 2-2639/11), сторонами (АТ КБ "Приватбанк" та ОСОБА_1 ) було укладено Додаткову угоду № 1 від 15.11.2011 та Додатковою угодою № 2 від 02.04.2015 до Кредитного договору, якими погоджено змінити порядок погашення заборгованості.

Водночас зі змісту оскаржених судових рішень вбачається, що попередні судові інстанції не надали жодної правової оцінки обставинам укладення між сторонами додаткових угод з огляду на принцип свободи договору та погодження такими змін до порядку погашення заборгованості, зокрема у аспекті того, чи є така домовленість за правовою природою домовленістю про сплату процентів річних у визначеному розмірі на підставі статті 625 ЦК України, тобто чи мали сторони за мету встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування (вимоги про дострокове повернення), або ж, навпаки, продовжили строк кредитування та встановили нарахування процентів як плату за наданий кредит, тобто за отриману позичальником можливість правомірно користуватися кредитними коштами у такий строк.

Також попередніми судовими інстанціями не здійснено й правового аналізу взаємозв`язку та впливу обставини укладення додаткових угод до Кредитного договору (зокрема у аспекті строку кредитування та зміни порядку погашення заборгованості) із обставиною пред`явлення кредитором вимоги про дострокове повне виконання зобов`язання (звернення із позовом до суду про стягнення заборгованості) та наявності судового рішення.

Верховний Суд зазначає, що від встановлення та належної правової оцінки наведених вище обставин залежить правильність розгляду грошових вимог кредитора у частині нарахування процентів за користування кредитом, комісії та пені після пред`явлення відповідного позову.

Тож відмова судами попередніх інстанцій у визнанні грошових вимог на суму процентів, комісії та пені, нарахованих кредитором після пред`явлення позову, є передчасною, необґрунтованою, а висновки у цій частині зроблені з неповним та неналежним дослідженням наданих у справі доказів.

Дійшовши такого висновку, Верховний Суд погоджується з аналогічними аргументами скаржника у відповідній частині.

Щодо доводів касаційної скарги про необґрунтованість висновку судів попередніх інстанцій стосовно визначення грошових вимог АТ КБ "Приват Банк" у гривні за офіційним курсом НБУ до долара США, що діяв на дату ухвалення судового рішення про стягнення відповідного боргу з боржниці, а не на дату звернення із заявою грошовими вимогами у цій справі, колегія суддів зазначає таке.

Згідно зі статтею 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня.

Відповідно до вимог статті 192 ЦК України гривня є законним платіжним засобом на території України. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

За статтею 524 цього Кодексу грошовим визнається зобов`язання, виражене у грошовій одиниці України - гривні, проте в договорі сторони можуть визначити грошовий еквівалент.

Загальні положення виконання грошового зобов`язання закріплені у статті 533 ЦК України, зокрема: грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях; якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом; використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов`язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

У частині третій статті 533 ЦК України закріплено, що використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов`язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

У частині другій статті 45 КУзПБ, зокрема, визначено, що склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті України, якщо зобов`язання боржника визначені в іноземній валюті, то склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.

У зв`язку з викладеним у застосуванні наведених положень Конституції України, ЦК України та КУзПБ у спірних правовідносинах Верховний Суд зазначає, що порядок визнання грошових вимог до боржника у справах про банкрутство, що регулюється КУзПБ та ГПК України, є особливою процедурою в юрисдикції господарських судів, а тому та обставина, що у судовому рішенні про стягнення з боржника на користь банку заборгованості за кредитним договором зазначено суму боргу за таким договором (з урахуванням процентів та пені) як в гривневому еквіваленті відповідної суми боргу у доларах США, а також безпосередньо у доларах США як валюти кредитування за договором між банком та боржником, не спростовує тієї обставини, що якщо кредитним договором зобов`язання боржника визначені в іноземній валюті, то склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті за курсом, встановленим НБУ на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника (схожий за змістом правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 02.12.2025 у справі № 918/95/25, на яку посилається скаржник).

При цьому у питанні визначення розміру грошових вимог кредитора, що виникли із заборгованості за виданим у іноземній валюті кредитом, колегія суддів враховує й практику Верховного Суду (постанова від 22.08.2023 у справі № 904/1693/22), на яку посилається боржниця та згідно з якою: "кредитор, який сам визначив заборгованість в еквіваленті на національну валюту - гривню України, погодився із судовими рішеннями, якими таку заборгованість стягнуто з боржника, не має права на стягнення курсової різниці, оскільки визначив зобов`язання у національній валюті, у якій і прийняв його виконання. Відтак, заявивши до стягнення в судовому порядку заборгованість за кредитним договором в гривневому еквіваленті та погодившись з судовим рішенням, яким таку заборгованість стягнуто з боржника, банк втратив право при зверненні в подальшому з грошовими вимогами до боржника у справі про її неплатоспроможність визначити суму боргу з урахуванням курсової різниці.".

Схожої позиції дотримувався Верховний Суд у постановах від 09.04.2025 у справі № 916/1690/24, від 20.05.2026 у справі № 926/2973/24.

У свою чергу у постанові від 03.04.2024 у справі № 910/25640/14 Верховний Суд зазначив, що: "якщо борг боржника виник на підставі кредитного договору, що визначений в іноземній валюті, в якій і був заявлений позивачем (кредитором) до стягнення у судовому порядку, але судовим рішенням за результатом розгляду такого спору сума боргу встановлена лише в національній валюті без зазначення його еквівалента в іноземній валюті, то це не свідчить, що відбулась трансформація грошового зобов`язання, визначеного у іноземній валюті, у зобов`язання у національній валюті, без урахування його фактичного розміру за курсом, встановленим НБУ на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника (такого змісту висновок викладений у постанові Верховного Суду від 30.08.2023 у справі № 918/847/22, на який також посилається скаржник).".

Ураховуючи наведені правові висновки Верховного Суду (зроблені у подібних правовідносинах щодо розгляду грошових вимог кредитора до боржника у справі про банкрутство), судам попередніх інстанцій у цій справі належало з`ясувати питання того, у якій валюті (національній чи іноземній) заявлялись позовні вимоги АТ КБ "Приват Банк" у справі № 2-2639/11, а не лише акцентувати на тому, що рішенням Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 25.11.2011 у зазначеній справі № 2-2639/11 заборгованість була стягнута лише в гривневому еквіваленті.

Обґрунтованість цього висновку підтверджується й слушними доводами скаржника про необхідність належної правової оцінки змісту рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 25.11.2011 у справі №2-2639/11.

Так, з наявної у справі копії рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 25.11.2011 у справі № 2-2639/11 вбачається, що представник позивача в наданій суду 25.11.2011 заяві просила, зокрема, задовольнити вимоги в повному обсязі, а саме стягнути з відповідачки суму заборгованості перед банком в розмірі 95 862,84 долари США, що у гривневому еквіваленті становить 729 516,25 грн.

Отже, без з`ясування наведених обставин того, у якій валюті (національній чи іноземній) заявлялись позовні вимоги АТ КБ "Приват Банк" у справі № 2-2639/11, залежить необхідність (або її відсутність) урахування визначеного у резолютивній частині судового рішення у справі № 2-2639/11 розміру заборгованості боржниці перед банком (кредитором), а відтак можливість надання належної оцінки правомірності нарахування курсової різниці між датою звернення до суду із позовною заявою та заявою про визнання грошових вимог до боржника, і, як наслідок, правомірність розгляду грошових вимог кредитора у цій частині.

Однак, зазначені вище обставини залишились поза увагою судів першої та апеляційної інстанцій, які застосували формальний підхід до розгляду заяви АТ КБ "Приват Банк" та не забезпечили під час розгляду справи реальну реалізацію процесуальних прав сторін в оцінці доказів, що мають значення у справі, для прийняття законного рішення.

Такі процесуальні порушення є додатковим підтвердженням передчасності висновків попередніх судових інстанцій у частині розгляду грошових вимог АТ КБ "Приват Банк".

Таким чином, оскаржені судові рішення не відповідають встановленим статтею 236 ГПК України критеріям законності та обґрунтованості судового рішення, оскільки судами попередніх інстанцій допущено неповне з`ясування обставин та недотримання визначеного КУзПБ порядку розгляду заяви кредитора з грошовими вимогами до боржника.

Виявлені процесуальні порушення, як і визначення місця проживання Боржниці у контексті встановлення територіальної підсудності справи, не можуть бути усунуті Верховним Судом самостійно в силу меж розгляду справи судом касаційної інстанції, встановлених статтею 300 ГПК України.

За таких обставин, колегія суддів вважає частково обґрунтованими підстави касаційного оскарження та погоджується з тими доводами скаржника, які відповідають висновкам суду, наведеним у мотивувальній частині цієї постанови.

Зважаючи на допущені судами порушення норм процесуального права щодо неповного дослідження зазначених вище обставин у справі, а також враховуючи часткову обґрунтованість підстав касаційного оскарження, Верховний Суд дійшов висновку про задоволення касаційної скарги та скасування оскаржуваних судових рішень з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

При новому розгляді справи суду першої інстанції необхідно врахувати викладене та вжити всі передбачені чинним законодавством заходи для всебічного, повного та об`єктивного встановлення обставин справи, зокрема щодо дотримання заявницею правил підсудності, за результатом чого прийняти законне та обґрунтоване рішення.

Розподіл судових витрат

Оскільки за результатами касаційного перегляду оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи для нового розгляду до суду першої інстанції, розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 240, 300, 301, 304, 308, 310, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд