ПОСТАНОВА Касаційний господарський суд ВС у справі № 907/935/21(907/955/22)

1. У провадженні Господарського суду Закарпатської області на стадії розпорядження майном перебуває справа № 907/935/21 за заявою Державного ПАТ "Національна акціонерна компанія "Украгролізинг" про банкрутство ТОВ "Васстел".

2. В межах вказаної справи про банкрутство, до суду звернувся розпорядник майна ТОВ "Васстел" арбітражний керуючий Демчан Олександр Іванович з позовом до ТОВ "Васстел" та ПАТ АБ "Південний" про визнання недійсним договору застави транспортних засобів №508 від 07.05.2020, укладеного між ТОВ "Васстел" та ПАТ АБ "Південний".

2.1. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ТОВ "Васстел", уклавши договір застави транспортного засобу №508 від 07.05.2020 (з урахуванням змін за договором №723 від 19.06.2020), взяло на себе заставні зобов`язання з метою забезпечення виконання грошових вимог банку до ТОВ "Мегатрансльвів" та ТОВ "БСП ОІЛ" за договорами овердрафту.

-При цьому, на момент прийняття таких зобов`язань у ТОВ "Васстел" вже існувала заборгованість перед Державним ПАТ "НАК "Украгролізинг" за договорами фінансового лізингу на загальну суму 665 759,29 грн, що підтверджується рішеннями Господарського суду Закарпатської області від 24.02.2021 у справі №907/488/20 та від 24.02.2021 у справі №907/489/20. Зазначена заборгованість виникла внаслідок невиконання зобов`язань зі сплати лізингових платежів, строк виконання яких настав у січні-травні 2020 року.

-Укладення договору застави, яким майно загальною заставною вартістю 1 759 322,94 грн було передано в забезпечення зобов`язань перед банком, фактично унеможливило погашення заборгованості перед Державним ПАТ "НАК "Украгролізинг" за рахунок цього майна, чим завдано шкоди кредитору та створено підстави для відкриття провадження у справі про банкрутство.

-Крім того, численні господарські операції між ТОВ "Васстел" та ТОВ "БСП ОІЛ" свідчать не про звичайну господарську діяльність, а про їх перебування під контролем однієї особи або групи осіб, які могли координувати діяльність пов`язаних компаній і ініціювати укладення оспорюваного договору застави з метою збереження активів у межах цієї групи.

-Окрім цього, попри наявність активів, ТОВ "Васстел" не вжило заходів для погашення заборгованості перед ініціюючим кредитором або врегулювання спору з Державним ПАТ "НАК "Украгролізинг", що може свідчити або про умисне невиконання зобов`язань, або про фактичну недостатність майна для їх виконання.

3. Ухвалою місцевого господарського суду від 30.01.2023 залучено до участі у справі Державне ПАТ "НАК "Украгролізинг" в якості третьої особи без самостійних вимог на стороні позивача.

Фактичні обставини справи встановлені судами під час розгляду справи.

4. 07.05.2020 між ТОВ "Васстел" та ПАТ АБ "Південний" було укладено договір №508 про визнання недійсним договору застави транспортних засобів (у редакції договору про внесення змін №723) (надалі - договір).

Відповідно до умов зазначеного договору, ТОВ "Васстел" узяло на себе заставні зобов`язання для забезпечення виконання грошових вимог банку до позичaльників: 1) ТОВ "Мегатрансльвів" за договором овердрафту №АО2019-03331 від 13.08.2019 та всіх додаткових угод до нього та 2) ТОВ "БСП ОІЛ" за договором овердрафту №АО2019-О3330 від 13.08.2019 та всіх додаткових угод до нього.

Відповідно до п. 1.1. договору предметом цього договору є надання заставодавцем в заставу транспортних засобів, опис яких затверджений в п. 1.4. цього договору, в забезпечення виконання зобов`язання позичальника перед заставодержателем, в силу чого заставодержатель має вищий пріоритет (переважне право) в разі невиконання позичальником зобов`язань, забезпечених заставою, одержати задоволення вимог за рахунок переданих в заставу за цим договором транспортних засобів переважно перед іншими кредиторами заставодавця.

Пунктом 1.2 договору передбачено, що за цим договором заставою забезпечується:

- виконання зобов`язань позичальника - 1, що випливають з договору овердрафту від 13.08.2019 № А02019-03331, додаткової угоди від 07.05.2020 до договору овердрафту та всіх додаткових угод до нього (надалі - кредитний договір 1), згідно з яким заставодержатель зобов`язується надати позичальнику - 1 кредит на суму 5 000 000, 00 грн з терміном повернення - 11.02.2021 на цілі, вказані в кредитному договорі 1, а позичальник - 1 зобов`язується в розмірі, на умовах та в строки, визначені в кредитному договорі 1, повернути заставодержателю кредит, сплатити відсотки за користування кредитом, а також сплатити штрафи та пеню, передбачені умовами кредитного договору1;

- виконання зобов`язань позичальника - 2, що випливають з договору овердрафту від 13,08.2019 № ДО2019-03330, додаткової угоди від 07.05.2020 до договору овердрафту та всіх додаткових угод до нього (надалі - кредитний договір 2), згідно з яким заставодержатель зобов`язується надати позичальнику - 2 кредит на суму 5 000 000,00 грн з терміном повернення 11.02.2021 на цілі, вказані в кредитному договорі 2, а позичальник - 2 зобов`язується в розмірі, на умовах та в строки, визначені в кредитному договорі 2, повернути заставодержателю кредит, сплатити відсотки за користування кредитом, а також сплатити штрафи та пеню, передбачені умовами кредитного договору 2.

5. На дату взяття ТОВ "Васстел" на себе заставних зобов`язань щодо транспортних засобів, загальною заставною вартістю 1 759 322,94 грн (в редакції договору з урахуванням додаткової угоди №723 від 19.06.2020) у боржника вже була наявна заборгованість перед Державним ПАТ "НАК "Украгролізинг" за договорами фінансового лізингу №7-18-164 від 07.11.2018 та №7-18-151 від 18.10.2018 у загальній сумі 665 759,29 грн.

Зазначене підтверджується рішеннями Господарського суду Закарпатеької області від 24.02.2021 у справі №907/488/20 та від 24.02.2021 у справі №907/489/20, якими встановлено, що вказана заборгованість виникла у ТОВ "Васстел" внаслідок неповної сплати лізингових платежів за договорами, строк сплати яких настав 13.01.2020, 13.02.2020, 24.01.2020 та 24.05.2020.

6. Керівник боржника ТОВ "Васстел" на вимогу кредитора Державного ПАТ "НАК "Украгролізинг" від 26.05.2020 за № 14/372 про сплату заборгованості повідомив останнього листом № 17-06-20-В від 17.06.2020 про неможливість сплати боргу через фінансові проблеми, але після вказаного повідомлення уклав договір застави транспортних засобів від 08.07.2020 з компанією "Артонія Лімітед".

7. Зазначене в подальшому стало перешкодою для здійснення примусового стягнення у виконавчих провадженнях, що відкриті постановою Відділу ДВС від 02.09.2021 за № 66678521 про примусове стягнення за рішенням справі №907/488/20 з ТОВ "Васстел" на користь Державного ПАТ "НАК "Украгролізинг" 399 281, 41 грн (а.с. 58, том 9) та постановою від 14.09.2021 за №66822640 про стягнення за наказом у справі №907/489/20 на користь Державного ПАТ "НАК "Украгролізинг" коштів в сумі 332 816, 67 грн.

8. Господарський суд Закарпатської області рішенням від 02.12.2025 позов задовольнив повністю. Визнав недійсним договір застави транспортного засобу №508 від 07.05.2020, укладений між ТОВ "Васстел" та ПАТ АБ "Південний".

9. Постановою Західного апеляційного господарського суду від 16.04.2026 рішення Господарського суду Закарпатської області від 02.12.2025 у справі №907/935/21(907/955/22) залишено без змін.

10. Суди виходили з того, що:

- на дату взяття ТОВ "Васстел" на себе заставних зобов`язань щодо транспортних засобів ,загальною заставною вартістю 1 759 322,94 грн (в редакції договору з урахуванням додаткової угоди №723 від 19.06.2020) у боржника вже була наявна заборгованість перед Державним ПАТ "НАК "Украгролізинг" за договорами фінансового лізингу №7-18-164 від 07.11.2018 та №7-18-151 від 18.10.2018 у загальній сумі 665 759,29 грн.

-інформацією із Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань підтверджується, що єдиним засновником ТОВ "БСП ОІЛ" є ОСОБА_1 , яка також є засновником та кінцевим бенефіціарним власником ТОВ "Васстел", а також у період 2020-2021 років була засновником ТОВ "Мегатрансльвів".

Отже, ТОВ "БСП ОІЛ", ТОВ "Васстел" та ТОВ "Мегатрансльвів" є пов`язаними між собою компаніями, які контролюються однією особою чи групою осіб.

- встановлені у справі обставини свідчать про відсутність економічної мети та доцільності укладення оспорюваного договору, а внаслідок укладення договору застави ТОВ "Васстел" не отримало жодної економічної вигоди, натомість обтяжило належні йому активи на користь ТОВ "БСП ОІЛ" та ТОВ "Мегатрансльвів", що завдало шкоди кредитору, перед яким боржник мав грошові зобов`язання.

Узагальнений виклад позиції інших учасників у справі

11. ДП АТ «Національна акціонерна компанія «Украгролізинг» подано відзив на касаційну скаргу з проханням залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення, залишити без змін.

12. До Верховного Суду від Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк "Південний" надійшла касаційна скарга, у якій заявлено вимогу скасувати рішення Господарського суду Закарпатської області від 02.12.2025 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 16.04.2026 у справі № 907/935/21(907/955/22), а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

12.1. На виконання приписів пункту 5 частини другої статті 290 Господарського процесуального кодексу України скаржник вказує, що касаційна скарга подається на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України, оскільки судами першої та апеляційної інстанцій при вирішенні спору неправильно застосовано положення частини четвертої статті 75 ГПК України щодо преюдиційності обставин, встановлених судовими рішеннями в інших справах, без урахування правових висновків Верховного Суду, викладених у постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 18.06.2021 у справі №910/16898/19, постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2018 у справі №917/1345/17 та постанові Верховного Суду від 01.09.2020 у справі №907/29/19, відповідно до яких преюдиційне значення мають лише факти, встановлені рішенням суду щодо тих самих осіб або особи, стосовно якої такі факти встановлено, а не правові висновки суду.

-Також вказує, що судами неправильно застосовано положення статті 42 Кодексу України з процедур банкрутства без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постанові Касаційного господарського суду від 23.03.2023 у справі №910/18376/20 (918/445/22) щодо необхідності встановлення всіх юридично значущих обставин для визнання правочину недійсним у процедурі банкрутства.

-Крім того, на думку скаржника, судами неправильно застосовано статтю 234 Цивільного кодексу України без урахування правових висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 07.09.2022 у справі №910/16579/20, а також Верховного Суду у постанові від 24.11.2021 у справі №905/2030/19 (905/2445/19) щодо відмежування фіктивних правочинів від фраудаторних та неможливості одночасної кваліфікації одного й того ж правочину як такого, що спрямований на настання правових наслідків, і водночас як фіктивного.

-Одночасно скаржник посилається на підставу касаційного оскарження передбачену пунктом 1 частини третьої статті 310 ГПК України у взаємозв`язку з пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України та зазначає, що суди попередніх інстанцій не дослідили належним чином зібрані у справі докази та не надали оцінки доводам Банку щодо:

- відсутності правових підстав для поширення преюдиційних висновків із справ про банкрутство на спірні правовідносини;

-відсутності доказів пов`язаності Банку із боржником та заставодавцем;

-відсутності доказів виведення активів боржника внаслідок укладення спірного договору застави;

-відсутності доказів фіктивності або фраудаторності спірного правочину; фактичного виконання сторонами умов договору застави та настання передбачених ним правових наслідків.

Провадження у Верховному Суді

13. Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №907/935/21(907/955/22) визначено колегію суддів у складі: Жукова С.В. - головуючого, Картере В.І., Огородніка К.М., що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.05.2026.

14. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 17.06.2026 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк "Південний" на рішення Господарського суду Закарпатської області від 02.12.2025 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 16.04.2026 у справі № 907/935/21(907/955/22) та призначено до розгляду касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк "Південний" у справі № 907/935/21(907/955/22) на 05 серпня 2026 року о 12:40 год. у відкритому судовому засіданні у приміщенні Касаційного господарського суду за адресою: м. Київ, вул. О. Копиленка, 6, в залі судових засідань №330.

15. Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та заперечення проти них, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, з огляду на таке.

16. Відповідно статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

17. Предметом спору у цій справі була вимога розпорядника майна боржника про визнання недійсним укладеного боржником та ПАТ АБ "Південний" договору застави транспортних засобів №508 від 07.05.2020.

18. Згідно із частиною першою статті 7 КУзПБ спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

19. Абзацом 1 частини другої статті 7 КУзПБ визначено, що господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, у межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про відшкодування шкоди та/або збитків, завданих боржнику; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника, у тому числі спори про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України.

20. За загальним правилом, у спорі про визнання правочинів недійсними, суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

21. Відповідно до частини першої статті 42 КУзПБ господарський суд у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора, поданою в порядку, визначеному статтею 7 цього Кодексу, може визнати недійсними правочини або спростувати майнові дії, вчинені боржником після відкриття провадження у справі про банкрутство або протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, якщо вони порушили права боржника або кредиторів, з таких підстав:

- боржник виконав майнові зобов`язання раніше встановленого строку;

- боржник до відкриття провадження у справі про банкрутство взяв на себе зобов`язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов`язань перед іншими кредиторами повністю або частково стало неможливим;

- боржник здійснив відчуження або придбав майно за цінами, відповідно нижчими або вищими від ринкових, за умови що в момент прийняття зобов`язання або внаслідок його виконання майна боржника було (стало) недостатньо для задоволення вимог кредиторів;

- боржник оплатив іншій особі або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів до боржника перевищувала вартість майна;

- боржник узяв на себе заставні зобов`язання для забезпечення виконання грошових вимог.

22. Частиною другою статті 42 КУзПБ унормовано, що правочини, вчинені боржником протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, можуть бути визнані недійсними господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора також з таких підстав:

- боржник безоплатно здійснив відчуження майна, взяв на себе зобов`язання без відповідних майнових дій іншої сторони, відмовився від власних майнових вимог;

- боржник уклав договір із заінтересованою особою;

- боржник уклав договір дарування.

23. Оцінюючи правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень про визнання недійсним оспорюваного правочину, Верховний Суд вважає за необхідне врахувати правову позицію, викладену в постанові судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.11.2021 у справі № 905/2030/19 (905/2445/19).

24. Судова палата для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі № 905/2030/19 (905/2445/19) дійшла таких висновків:

- фраудаторні угоди - це угоди, що завдали шкоди боржнику (як приклад, угода з метою виведення майна). Мета такого правочину в момент його укладання є прихованою, але проявляється через дії або бездіяльність, що вчиняються боржником як до, так і після настання строку виконання зобов`язання цілеспрямовано на ухилення від виконання обов`язку;

- фраудаторним правочином може бути як оплатний (договір купівлі-продажу), так і безоплатний договір (договір дарування), а також може бути як односторонній, так і двосторонній чи багатосторонній правочин;

- формулювання критеріїв фраудаторності правочину залежить від того, який правочин на шкоду кредитору використовує боржник для уникнення задоволення їх вимог. Зокрема, але не виключно, такими критеріями можуть бути: момент вчинення оплатного відчуження майна або дарування (вчинення правочину в підозрілий період, після відкриття провадження судової справи, відмови в забезпеченні позову і до першого судового засіданні у справі; контрагент, з яким боржник вчинив оспорювані договори (родичі боржника, пов`язані або афілійовані юридичні особи); щодо оплатних цивільно-правових договорів важливе значення має ціна (ринкова, неринкова ціна), і цей критерій має враховуватися;

- вчинення власником майна правочину з розпорядження належним йому майном з метою унеможливити задоволення вимоги іншої особи - стягувача за рахунок майна цього власника може бути кваліфіковане як зловживання правом власності, оскільки власник використовує правомочність розпорядження майном на шкоду майновим інтересам кредитора (висновок, викладений у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі № 910/7547/17);

- особа, яка є боржником перед своїми контрагентами, повинна утримуватися від дій, які безпідставно або сумнівно зменшують розмір її активів. Угоди, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову і фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Угода, що укладається "про людське око", таким критеріям відповідати не може;

- боржник, який відчужує майно (вчиняє інші дії, пов`язані, із зменшенням його платоспроможності), після виникнення у нього зобов`язання діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом, спрямованим на недопущення (уникнення) задоволення вимог такого кредитора;

- будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання з погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності і набуває ознак фраудаторного правочину, що вчинений боржником на шкоду кредиторам (див. висновки, викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, від 03.03.2020 у справі № 910/7976/17, від 03.03.2020 у справі № 904/7905/16, від 03.03.2020 у справі № 916/3600/15, від 26.05.2020 у справі № 922/3796/16, від 04.08.2020 у справі № 04/14-10/5026/2337/2011, від 17.09.2020 у справі № 904/4262/17, від 22.04.2021 у справі № 908/794/19 (905/1646/17), від 28.07.2022 у справі № 902/1023/19 (902/1243/20)).

25. Отже, судова палата для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що фраудаторним може виявитися будь-який правочин, що здійснюється між учасниками господарських правовідносин, який укладений на шкоду кредиторам, тому такий правочин може бути визнаний недійсним в порядку позовного провадження у межах справи про банкрутство відповідно до статті 7 КУзПБ, з урахуванням пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України, як такий, що вчинений всупереч принципу добросовісності, та частин третьої, шостої статті 13 ЦК України з підстав недопустимості зловживання правом.

26. Звернення в межах справи про банкрутство з позовом про визнання недійсними правочинів боржника можливе як на підставі загальних засад цивільного законодавства (в силу недопустимості зловживання правом) так і на підставі спеціальної норми, передбаченої КУзПБ. Зазначені способи є належними способами захисту, які, з урахуванням обставин справи, гарантують практичну й ефективну можливість захисту порушених прав кредиторів та боржника.

27. У постанові Верховного Суду від 07.09.2022 у справі № 910/16579/20, Верховний Суд виснував про необхідність врахування при вирішенні спорів принципу добросовісності як стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення, а також пов`язаної із цим принципом доктрини "venire contra factum proprium" (заборони суперечливої поведінки), яка базується ще на римській максимі - "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці), оскільки добросовісність є однією з основоположних засад цивільного законодавства та імперативним принципом щодо дій усіх учасників цивільних правовідносин (пункт 6 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України).

28. У постанові Верховного Суду від 02.07.2025 у справі № 761/16134/19, вказано, що для мотивування кваліфікації такого правочину як фраудаторного недостатньо ствердження про наявність зловживання правом і наявність права вимоги. Суд касаційної інстанції виснував на необхідності дослідження: - створення переваг одного кредитора перед іншим чи створення "свого забезпеченого кредитора" для боржника; момент укладення договору (наприклад, після пред`явлення позову про стягнення коштів); - статусу контрагент, з яким боржник вчиняє оспорюваний договір. Пов`язаність осіб, які вчиняють фраудаторний правочин може бути досить різноманітною. Зокрема, між особами, які вчиняють фраудаторний правочин можуть бути родинні, квазіродинні відносини, інші цивільні відносини, навіть трудові чи "товариські").

29. Водночас формулювання критеріїв фраудаторності правочину залежить від того, який правочин на шкоду кредитору використовує боржник для уникнення задоволення їх вимог.

30. Зокрема, але не виключно, такими критеріями можуть бути:

- момент вчинення оплатного відчуження майна або дарування (вчинення правочину в підозрілий період, упродовж трьох років до порушення провадження у справі про банкрутство, після відкриття провадження судової справи, відмови у забезпеченні позову і до першого судового засіданні у справі;

- контрагент, з яким боржник вчинив оспорювані договори (родичі боржника, пов`язані або афілійовані юридичні особи);

- щодо оплатних цивільно-правових договорів важливе значення має ціна (ринкова, неринкова ціна), і цей критерій має враховуватися.

31. За приписами статті 1 КУзПБ, заінтересовані особи стосовно боржника - юридична особа, створена за участю боржника, юридична особа, що здійснює контроль над боржником, юридична або фізична особа, контроль над якою здійснює боржник, юридична особа, з якою боржник перебуває під контролем третьої особи, власники (учасники, акціонери) боржника, керівник боржника, особи, які входять до складу органів управління боржника, головний бухгалтер (бухгалтер) боржника, у тому числі звільнені з роботи за три роки до відкриття провадження у справі про банкрутство, а також особи, які перебувають у родинних стосунках із зазначеними особами та фізичною особою - боржником, а саме: подружжя та їхні діти, батьки, брати, сестри, онуки, а також інші особи, щодо яких наявні обґрунтовані підстави вважати їх заінтересованими; для цілей цього Кодексу заінтересованими особами стосовно арбітражного керуючого чи кредиторів визнаються особи в такому самому переліку, як і заінтересовані особи стосовно боржника.

32. Якщо правочини у підозрілий період вчиняються із заінтересованими особами, повинна діяти ще одна правова презумпція, оскільки заінтересована особа знає про стан неплатоспроможності боржника при вчиненні правочину. Ця презумпція стосується осіб передбачених у статті 1 КУзПБ, де визначено коло заінтересованих осіб, а дія такої презумпції повинна накладати тягар доказування і на заінтересовану особу.

33. Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 16.05.2024 у справі № 925/1577/20 (925/291/23).

34. Відповідно до наведеного у Податковому кодексі України визначення терміну "пов`язані особи" - це юридичні та/або фізичні особи, взаємовідносини між якими можуть впливати на умови або економічні результати їх діяльності чи діяльності осіб, яких вони представляють і які відповідають таким ознакам, юридична особа, що здійснює контроль за господарською діяльністю платника податку або контролюється таким платником податку чи перебуває під спільним контролем з таким платником податку; фізична особа або члени її сім`ї, які здійснюють контроль за платником податку (п.п. 14.1.159 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України).

35. У статті 1 Закону України "Про захист економічної конкуренції" міститься визначення поняття контролю, як вирішального впливу однієї чи декількох пов`язаних юридичних та/або фізичних осіб на господарську діяльність суб`єкта господарювання.

36. У цій же постанові у справі № 925/1577/20 (925/291/23) Верховний Суд наголосив, що в тому разі, якщо третя особа контролює дві юридичні особи, що являються сторонами одного правочину, то для боржника інша сторона такого правочину являється заінтересованою особою, а саме юридичною особою, з якою боржник перебуває під контролем третьої особи. Так, відповідно до частини першої статті 42 КУзПБ необхідною умовою для визнання правочину недійсним, з підстав передбачених у ній, є встановлення обставин щодо порушення прав боржника або кредиторів внаслідок укладення такого правочину. Тоді як частини друга статті 42 КУзПБ не встановлено додаткових умов для визнання правочину недійсним, з підстав передбачених у ній, а визначено окремі, самостійні підстави для визнання недійсними відповідних правочинів.

37. Такі висновки також викладені у постанові Верховного Суду від 02.04.2024 у справі № 910/5477/23.

38. Так, судами попередніх інстанцій на підставі пояснень та матеріалів справи (зокрема, відомості з Єдиного державного реєстру юридичних осіб) було встановлено, що єдиним засновником ТОВ "БСП ОІЛ" є ОСОБА_1 , яка також є засновником та кінцевим бенефіціарним власником ТОВ "Васстел", а також у період 2020-2021 років була засновником ТОВ "Мегатрансльвів", отже ТОВ "БСП ОІЛ", ТОВ "Васстел" та ТОВ "Мегатрансльвів" є пов`язаними між собою компаніями, які контролюються однією особою чи групою осіб.

39. Така структура корпоративного контролю свідчить про фактичну єдність економічних інтересів сторін та вказує на їх пов`язаність.

40. Так, суди дослідивши обставини укладення спірного правочину, надавши оцінку взаємовідносинам сторін, їх правовому статусу та іншим доказам у справі в їх сукупності, дійшли правильних висновків про наявність ознак заінтересованості сторін саме в контексті застосування статті 42 КУзПБ.

41. Відтак посилання скаржника на відсутність пов`язаності сторін договору є безпідставним, оскільки судами встановлено пов`язаність між боржником та позичальниками, в інтересах яких укладено договір застави, що підтверджує спрямованість правочину на створення переваг для окремих осіб.

42. Крім того, посилання скаржника на те, що банк не знав і не міг знати про заборгованість ТОВ "Васстел" перед Державним ПАТ "НАК "Украгролізинг", не спростовує встановлених судами обставин, оскільки для визнання правочину недійсним за ст. 42 КУзПБ визначальним є не обізнаність кредитора, а сам факт вчинення боржником дій, які призвели до неможливості виконання зобов`язань перед іншими кредиторами.

43. Так, судами встановлено, що на момент укладення договору застави така заборгованість вже існувала та була простроченою.

44. З урахуванням зазначеного вище, договір застави №508 від 07.05.2020 був укладений ТОВ "Васстел" до відкриття провадження у справі про банкрутство, за умовами якого боржник прийняв на себе зобов`язання, що призвело до повної або часткової неможливості виконання ним грошових зобов`язань перед іншими кредиторами.

45. Крім того, судами встановлено відсутність економічної мети та доцільності укладення оспорюваного договору, оскільки внаслідок укладення договору застави ТОВ "Васстел" не отримало жодної економічної вигоди, натомість обтяжило належні йому активи на користь ТОВ "БСП ОІЛ" та ТОВ "Мегатрансльвів", що завдало шкоди кредитору, перед яким боржник мав грошові зобов`язання.

46. Судами взято до уваги встановлені обставини щодо дій керівника боржника Лавкай В.С. , які свідчать про наявність ознак приховування банкрутства у період виникнення неплатоспроможності наприкінці 2019 - на початку 2020 року, оскільки у зазначений період керівник припинив активну господарську діяльність підприємства та вчиняв дії, спрямовані на виведення активів, зокрема шляхом перерахування значних сум грошових коштів пов`язаним юридичним особам, що відображено у фінансовій звітності як дебіторська заборгованість у розмірі 6 821 480,02 грн, у т.ч. перед ТОВ "Мегатрансльвів" та ТОВ "Синергія ОІЛ".

47. Крім того, судами враховано, що після виникнення заборгованості перед Державним ПАТ "НАК "Украгролізинг" керівником боржника були укладені договори застави транспортних засобів, що за своєю правовою природою свідчить про подальше виведення активів, на які могло бути звернено стягнення, та штучне погіршення фінансово-господарського стану підприємства, зобов`язання якого вже були підтверджені судовими рішеннями та підлягали примусовому виконанню.

48. Оцінюючи зазначені обставини у їх сукупності, апеляційний господарський суд правильно врахував положення п. 3.2 Методичних рекомендацій щодо виявлення ознак неплатоспроможності підприємства та ознак дій з приховування банкрутства, фіктивного банкрутства чи доведення до банкрутства, затверджених наказом Міністерства економіки України від 19.01.2006 № 14 (у редакції наказу від 26.10.2010 № 1361), відповідно до яких штучне збільшення кредиторської та дебіторської заборгованості є однією з ключових ознак навмисного погіршення фінансового стану підприємства, що у цьому випадку також знайшло своє підтвердження.

49. Враховуючи викладене, суди дійшли обґрунтованого висновку, що укладення між ТОВ "Васстел" та ПАТ "АБ "Південний" договору застави транспортних засобів від 07.05.2020 було спрямоване на штучне формування кредиторської заборгованості та створення формальних юридичних підстав для подальшого обтяження і виведення активів боржника, з метою ухилення від виконання грошових зобов`язань перед іншими кредиторами.

50. Водночас, Верховний Суд не погоджується із висновками попередніх судових інстанцій щодо фіктивності оспорюваного правочину та вважає слушними доводи касаційної скарги в цій частині.

51. Так, відповідно до ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

52. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.09.2022 у справі №910/16579/20, на яку посилається скаржник, викладено правовий висновок щодо застосування норми ч. 1, 2 ст. 234 ЦК України, якою передбачено, що фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлюються цим правочином. Такий правочин визнається судом недійсним.

53. Для визнання правочину фіктивним, суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому, необхідно враховувати, що саме собою невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання договору недійсним без застосування будь-яких наслідків. У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає її зовнішньому прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно. Основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.

54. У постанові Верховного Суду у складі палати для розгляду справ про банкрутство від 24.11.2021 у справі №905/2030/19 (905/2445/19), на яку посилається скаржник, викладено висновки щодо відмежування фіктивних правочинів від фраудаторних та неможливості одночасної кваліфікації одного й того ж правочину як такого, що спрямований на настання правових наслідків і водночас як фіктивного

55. Так, у наведеній постанові зазначено…. «Фіктивний правочин, на відміну від фраудаторного, виключає наявність наміру створити юридичні наслідки в момент його вчинення, що, в свою чергу, унеможливлює виникнення будь-яких майнових наслідків, оскільки такий правочин їх не породжує. Оскільки на підставі фіктивного правочину відсутня можливість передачі майна, restitutio in integrum виключається юридичною конструкцією фіктивного правочину. Якщо ж буде встановлено, що така передача de facto відбулася, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний, і тому норма статті 234 ЦК України не підлягає застосуванню, адже фіктивний правочин de jure не породжує будь-яких правових наслідків. В свою чергу, правові наслідки визнання фіктивного правочину недійсним встановлюються законами (ч. 3 ст. 234 ЦК України).

106. Фіктивний правочин характеризується тим, що сторони не бажають настання правових наслідків, обумовлених договором; усі сторони договору поінформовані про його фіктивність; письмовим текстом договору створюється лише видимість правовідносин між сторонами; мета вчинення фіктивного правочину не має значення.

107. Крім того, відповідно до висновків Верховного Суду, якщо хоча б одна зі сторін оспорюваного договору намагалася досягти правового результату, то цей правочин не може визнаватися фіктивним. Зокрема, як зазначено в постанові ВС від 03.09.2019 у справі № 904/4567/18, Верховний Суд у застосуванні приписів статі 234 ЦК України у подібних правовідносинах виходив, зокрема, з того, що в разі коли на виконання правочину було передано якесь майно, такий правочин не може розцінюватися як фіктивний.

108. Практичне правозастосування виходить з того, що "фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для вигляду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаний. При вчиненні фіктивного правочину сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Причому такі цілі можуть бути протизаконними або фіктивний правочин може взагалі не мати правової мети. Визнання фіктивного правочину недійсним потребує встановлення господарським судом умислу його сторін. Сам по собі факт невиконання сторонами умов правочину не робить його фіктивним. Для визнання правочину фіктивним ознака вчинення його лише для вигляду має бути властива діям обох сторін правочину. Якщо одна сторона діяла лише для вигляду, а інша - намагалася досягти правового результату, такий правочин не можна визнати фіктивним" (постанова ВС від 19.11.2019 у справі № 924/1014/18).

109. Аналогічна правова позиція наведена в постановах Верховного Суду від 11.04.2018 у справі № 910/11715/17, від 08.08.2018 у справі № 920/1144/17, від 21.08.2018 у справі № 910/11565/17, від 26.02.2019 у справі №925/1453/16.

110. Що ж до фраудаторного правочину як зловживання правом, то намір заподіяти зло є неодмінним і єдиним надійним критерієм шикани (зловживання правом)…»

56. Водночас, слід зауважити, що правова кваліфікація судів про те, що оспорюваний договір застави носить, також, фіктивний характер не призвела до неправильних висновків по суті питання, вирішеного в оскаржуваних судових рішеннях та не впливає на законність постановлених рішень.

57. Враховуючи встановлені судами першої та апеляційної інстанції обставини та їх правову кваліфікацію, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про наявність ознак фраудаторності оскарженого правочину застави, відтак визнання його недійсним.

58. Доводи касаційної скарги, щодо відсутності підстав вважати оскаржуваний правочин фраудаторним, не знайшли свого підтвердження під час касаційного провадження, не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанції. За своїм змістом зводяться до незгоди з наданою судами оцінкою доказів та встановлених на їх підставі обставин, спрямовані на доведення необхідності переоцінки цих доказів і обставин, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

59. Порушень норм процесуального права, які б призвели до прийняття по суті невірного рішення або є підставами для обов`язкового скасування оскарженого судового рішення (частина 1 статті 310 ГПК України), колегією суддів під час касаційного провадження не встановлено.

60. Відповідно до пункту 1) частини 1 статті 308 ГПК України, суд касаційної інстанції, за результатами розгляду касаційної скарги, має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

61. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (стаття 309 ГПК України).

62. Згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Отже, зазначені рішення Європейського суду з прав людини суд касаційної інстанції застосовує у цій справі як джерело права.

63. Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Російської Федерації", у справі "Нєлюбін проти Російської Федерації"), повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

64. Враховуючи наведене вище, колегія суддів Касаційного господарського суду дійшла висновку про відсутність підстав задоволення касаційної скарги та необхідність залишення оскаржених судових рішень без змін.

65. У зв`язку з відмовою у задоволенні касаційної скарги та залишенням без змін оскаржених судових рішень, витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги, відповідно до статті 129 ГПК України, покладаються на заявника.

Керуючись статтями 240, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд,-