ПОСТАНОВА
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
захисника ОСОБА_6 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги захисника ОСОБА_6 та прокурора ОСОБА_7 на вирок Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 28 липня 2025 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 20 січня 2026 року у кримінальному провадженні стосовно
ОСОБА_8 , громадянина України, ІНФОРМАЦІЯ_1 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Згідно з вироком Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 28 липня 2025 року ОСОБА_8 визнано винуватим та засуджено за ч. 2 ст. 121 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років 6 місяців.
На підставі ч. 5 ст. 72 КК зараховано у строк відбування покарання строк попереднього ув`язнення.
Вирішено долю речових доказів.
За вироком суду ОСОБА_8 07 липня 2022 року в період часу з 15:00 до 16:30 прийшов до місця проживання свого знайомого ОСОБА_9 за адресою: АДРЕСА_1 . У приміщенні домоволодіння між ними розпочався словесний конфлікт.
У цей час у ОСОБА_8 , який розумів з огляду на фізіологічні ознаки, що ОСОБА_9 є особою похилого віку, виник умисел, спрямований на спричинення йому тілесних ушкоджень.
Реалізуючи свій умисел, діючи умисно, передбачаючи та бажаючи настання суспільно небезпечних наслідків у вигляді спричинення тілесних ушкоджень, ОСОБА_10 завдав ОСОБА_9 лівою рукою трьох ударів у ділянку правої частини голови і трьох - чотирьох ударів правою рукою в ділянку її лівої частини, при цьому розуміючи, що наносить удари в ділянку розташування життєво важливого органу - мозку, не передбачаючи можливості настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння у вигляді смерті потерпілого, хоча повинен був і міг їх передбачити.
Потім ОСОБА_8 залишив місце вчинення злочину та повернувся до свого місця проживання.
Умисними протиправними діями ОСОБА_8 спричинив ОСОБА_9 тілесні ушкодження у вигляді крововиливу в лівій лобно-скронево-тім?яній ділянці м`яких покривних тканин голови, крововиливу у вигляді згортка крові на внутрішній поверхні твердої мозкової оболонки відповідно лівої великої півкулі головного мозку, крововиливи під м`якою мозковою оболонкою на мозочку та випуклих поверхнях великих півкуль головного мозку, які мають ознаки тяжких тілесних ушкоджень, від яких ОСОБА_9 ІНФОРМАЦІЯ_2 помер у лікарні.
Вказані дії ОСОБА_8 кваліфіковані за ч. 2 ст. 121 КК як умисне тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть потерпілого.
Дніпровський апеляційний суд ухвалою від 20 січня 2026 року вирок місцевого суду залишив без змін.
Вимоги та узагальнені доводи осіб, які подали касаційні скарги
У касаційній скарзі захисник просить скасувати оскаржувані судові рішення у зв`язку з істотним порушенням кримінального процесуального закону та неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
Вважає, що винуватість ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК, не доведена належними та допустимими доказами, а вирок місцевого суду ґрунтується на припущеннях. Під час судового розгляду в суді першої інстанції не були відповідним чином доведені подія кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення, що є порушенням ч. 1 ст. 91 Кримінального процесуального кодексу України (дала - КПК).
Висновки місцевого суду про наявність причинно-наслідкового зв`язку між діями ОСОБА_8 і настанням смерті потерпілого є передчасними і ґрунтуються на суперечливих доказах, оскільки із часу виникнення конфлікту 07 липня 2022 року до моменту потрапляння потерпілого до лікарні 21 липня 2022 року минуло 14 днів, а смерть останнього настала ІНФОРМАЦІЯ_2 . Тобто матеріали кримінального провадження не містять беззаперечних доказів того, що саме спричинені ОСОБА_8 тілесні ушкодження стали наслідком смерті потерпілого ОСОБА_9 .
Розглядаючи кримінальне провадження, суди не дотрималися вимог статей 94, 370 КПК, що призвело до істотного порушення кримінального процесуального закону.
Апеляційний суд, переглядаючи справу, формально перевірив доводи скарги сторони захисту, обґрунтував свої висновки доказами, які не доводять винуватості підзахисного. При цьому не розглянув клопотання сторони захисту про дослідження доказів, а саме про допит лікаря ОСОБА_11 ; дослідження медичної картки захворювання ОСОБА_9 та проведення додаткової судово-медичної експертизи у зв`язку із тим, що не враховано під час експертизи медичної карти потерпілого та не поставлено вперед експертом запитань про локалізацію ударів. Також суди проігнорували, що висновки судово-медичної експертизи складені без проведення гістологічного дослідження для встановлення об`єктивних причин настання смерті потерпілого ОСОБА_9 і часу спричинення тілесних ушкоджень.
Апеляційний суд, розглядаючи кримінальне провадження не зважив на те, що:
- фактичні дані протоколів слідчих експериментів за участю свідка ОСОБА_12 та ОСОБА_8 з відеозаписами до них суд першої інстанції не досліджував, однак у вироку є посилання на них;
- аудіозапис розмови між засудженим та потерпілим, зафіксований телефоном свідка ОСОБА_12 , не досліджений місцевим судом;
- за показаннями свідка ОСОБА_13 після подій 02 липня 2022 року потерпілий ОСОБА_9 добре почувався, продовжував вживати алкогольні напої, постійно йшов з дому і міг отримати тілесні ушкодження у вигляді утворення гематом будь-де;
- суд першої інстанції не перевірив показань свідка ОСОБА_12 в частині їх відповідності фактичним обставинам кримінального провадження, зокрема не дослідив, чи могла вона бачити розвиток подій 02 липня 2022 року, які відбувалися на подвір`ї, з приміщення будинку, чи побачила їх тоді коли почула крики на подвір`ї та коли конфлікт вже було завершено і продовжувалася лайка, а також не врахував її показань про те, що вона бачила, як ОСОБА_8 завдавав потерпілому три удари лівою рукою. Так само не взято до уваги, що через три дні після подій вона заходила до ОСОБА_9 і бачила в нього гематому, потерпілий пояснював, що впав та вдарився, що підтвердила також свідок ОСОБА_13 , яка його піднімала після падіння;
- місцевий суд не з`ясував можливості отримання потерпілим тілесних ушкоджень під час падіння;
- безпідставним є посилання у вироку як на доказ на витяг з ЄРДР.
Крім того, апеляційний суд залишив поза увагою позицію прокурора, який в апеляційній скарзі з доповненнями фактично погодився з позицією сторони захисту про відсутність доказів винуватості ОСОБА_8 та просив призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
Представник публічного обвинувачення в касаційній скарзі просить скасувати судові рішення з підстав істотного порушення вимог кримінального процесуального закону і неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність та призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
Вважає, що місцевий суд, ухвалюючи вирок, належним чином не проаналізував фактичних обставин кримінального провадження, які не підтверджуються сукупністю досліджених доказів, і тим самим не дотримався приписів ст. 370 КПК, зокрема формально дослідив докази у справі й не оцінив їх з точки зору достатності та взаємозв`язку.
Так, згідно з пред`явленим обвинуваченням, ОСОБА_8 завдав потерпілому трьох ударів лівою рукою в ділянку правої частини голови та трьох- чотирьох удари правою рукою в ділянку її лівої частини, однак докази на підтвердження обставин спричинення потерпілому трьох-чотирьох ударів в ділянку лівої частини голови відсутні. Вказане не узгоджується із судовою практикою, викладеною у рішенні Верховного Суду від 13 грудня 2025 року (справа № 191/3519/22), згідно з якою правильне відображення фактичних обставин кримінального правопорушення має суттєве значення не тільки для аргументації висновків суду про доведеність винуватості особи, але й для реалізації права обвинуваченої особи на захист. Адже фабула обвинувачення є фактичною моделлю вчиненого злочину, а юридичне формулювання - це правова модель злочину, вказівка на кримінально-правову норму, порушення якої інкриміновано обвинуваченій особі.
Апеляційний суд не звернув уваги на вказані аргументи прокурора, належним чином не перевірив доводів апеляційних скарг сторони обвинувачення та захисту, а отже, не дотримався приписів ст. 419 КПК, що є істотним порушенням процесуального закону.
Крім того, вважає, що призначене ОСОБА_8 покарання за ч. 2 ст. 121 КК у виді позбавлення волі на строк 7 років 6 місяців є занадто м`яким, оскільки суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, не дотримався приписів статей 50, 65, 66 КК, не врахував відсутність обставин, які пом`якшують покарання засудженого, засуджений свою винуватість не визнав, шкоду заподіяну своїми діями не відшкодував, а тому такий визначений судом розмір покарання не відповідає ступеню тяжкості вчиненого й особі засудженого.
Позиції учасників судового провадження в судовому засіданні
Захисник підтримав свою касаційну скаргу та частково касаційну скаргу представника публічного обвинувачення, просив скасувати судові рішення і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
Прокурор пропонувала скасувати судові рішення стосовно ОСОБА_8 та призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, позицію захисника і прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, викладені в касаційних скаргах, колегія суддів дійшла таких висновків.
Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому наділений повноваженнями лише щодо перевірки правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Відповідно до положень ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції, зокрема, є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.
Як визначено ст. 370 КПК, судове рішення повинно бути ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до вимог, установлених у ст. 94 цього Кодексу, де мають бути наведені належні й достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Ухвала апеляційного суду - це рішення вищого суду стосовно законності й обґрунтованості вироку, що перевіряється в апеляційному порядку. Ухвала та повинна відповідати тим же вимогам, що і вирок суду першої інстанції, тобто бути законною і обґрунтованою.
Кримінальний процесуальний закон передбачає, що рішення суду першої інстанції перевіряється апеляційним судом з точки зору його законності й обґрунтованості, тобто відповідності нормам матеріального і процесуального закону, фактичним обставинам справи та безпосередньо дослідженим доказам.
Верховний Суд неодноразово вказував на те, що апеляційний суд фактично виступає останньою інстанцією в реалізації права особи на справедливий і неупереджений судовий розгляд, тому в апеляційній процедурі не допускаються будь-які спрощення, а стандарти доказування повинні бути найвищими.
Зі змісту положень ч. 2 ст. 418, ст. 419 КПК вбачається, що судові рішення суду апеляційної інстанції ухвалюються в порядку, передбаченому статтями 368-380 цього Кодексу. Формальний апеляційний перегляд є несумісним із закріпленими у статтях 2, 7 КПК завданнями та загальними засадами кримінального провадження.
Приписами ст. 419 КПК передбачено, що в ухвалі суду апеляційної інстанції, зокрема, має бути проаналізовано всі доводи апеляційної скарги, на кожен з яких надано вичерпну відповідь, та наведено детальні мотиви прийнятого рішення. При залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі суду зазначаються підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.
Суд апеляційної інстанції, розглянувши кримінальне провадження стосовно ОСОБА_8 , зазначених вимог кримінального процесуального закону не дотримався.
Доводи касаційних скарг про те, що апеляційний суд належним чином не перевірив аргументів сторони захисту та обвинувачення, підтверджені під час перевірки матеріалів кримінального провадження.
Так, без належного аналізу, підтвердження або спростування залишилися доводи сторони захисту про те, що:
- відсутній причинно-наслідковий зв`язок між діями ОСОБА_8 і настанням смерті потерпілого, оскільки із часу виникнення конфлікту 07 липня 2022 року до моменту потрапляння потерпілого до лікарні 21 липня 2022 року минуло 14 днів, а смерть останнього настала ІНФОРМАЦІЯ_2 . Тобто немає беззаперечних доказів того, що саме заподіяні ОСОБА_8 тілесні ушкодження стали причиною смерті потерпілого ОСОБА_9
- суд першої інстанції не дослідив фактичних даних протоколів слідчих експериментів за участю свідка ОСОБА_12 та ОСОБА_8 з відеозаписами до них, однак у вироку є посилання на них.
Перевіряючи перебіг судових засідань у кримінальному провадженні, Суд встановив, що оголошення в тому числі фактичних даних цих слідчих дій покладено на прокурора, однак він лише вказав на протоколи як на джерела доказів та їх зміст не оголошував. Водночас, згідно з фактичними даними протоколів слідчих експериментів зафіксовані на відеозапису, результати їх проведення збережені на DVD-диску, що є додатком до протоколів;
- не дано оцінку показанням свідка ОСОБА_13 про те, що після подій 02 липня 2022 року потерпілий ОСОБА_9 добре почувався, продовжував вживати алкогольні напої, постійно йшов з дому і міг отримати тілесні ушкодження у вигляді гематом будь-де;
- місцевий суд не перевірив відповідності показань свідка ОСОБА_12 фактичним обставинам кримінального провадження, зокремане дослідив, чи могла вона бачити розвиток подій 02 липня 2022 року, які відбувалися на подвір`ї, з приміщення будинку, чи побачила їх тоді, коли почула крики на подвір`ї та коли конфлікт вже було завершено і продовжувалася лайка, а також не врахував її показань про заподіяння ОСОБА_8 потерпілому трьох ударів лівою рукою. До того ж відсутня в ухвалі оцінка показань цього свідка про те, що через тридні після подій вона заходила до ОСОБА_9 і бачила в нього гематому, а потерпілий це пояснював падінням та ударом, що підтвердила свідок ОСОБА_13 , яка його піднімала після падіння;
- нез`ясованим залишилося питання про можливість отримання потерпілим тілесних ушкоджень під час падіння за інших обставин.
Крім того, в апеляційній скарзі захист порушував питання щодо необхідності повторного дослідження доказів, а саме допиту лікаря ОСОБА_11 ; дослідження медичної картки захворювання ОСОБА_9 та проведення додаткової судово-медичної експертизи у зв`язку з тим, що під час експертизи не враховано медичної карти потерпілого і не поставлено перед експертом запитань про локалізацію ударів. Також висновки судово-медичної експертизи складені без гістологічного дослідження для встановлення об`єктивних причин настання смерті потерпілого ОСОБА_9 і часу спричинення тілесних ушкоджень, що, на думку захисту, вплинуло на законність рішення суду першої інстанції.
У свою чергу прокурор в апеляційній скарзі з доповненнями вказував на те, що, ухвалюючи вирок, місцевий суд належним чином не проаналізував фактичних обставин кримінального провадження, формально дослідив докази у справі й не оцінив їх з точки зору достатності та взаємозв`язку. Зокрема, згідно з пред`явленим обвинуваченням, ОСОБА_8 завдав потерпілому трьох ударів лівою рукою в ділянку правої частини голови та трьох-чотирьох ударів правою рукою в ділянку її лівої частини, однак докази на підтвердження обставин спричинення потерпілому трьох-чотирьох ударів по лівій частині голови в матеріалах справи відсутні.
Не перевіривши указаних доводів сторони захисту та прокурора, апеляційний суд не дотримався приписів ст. 419 КПК, що є істотним порушенням, оскільки їх розв`язання могло вплинути на законність і обґрунтованість прийнятого судового рішення, адже висунуте ОСОБА_8 обвинувачення здебільшого ґрунтується на доказах, які є предметом оспорювання сторони захисту.
Доводи прокурора про те, що в разі підтвердження винуватості ОСОБА_8 призначене йому покарання за ч. 2 ст. 121 КК у виді позбавлення волі на строк 7 років 6 місяців за розміром не відповідає ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого, є безпідставними, оскільки суд, діючи в межах кримінального закону і дискреційних повноважень, врахував комплекс обставин, які за законом мають правове значення, у тому числі ті обставини, про які вказує прокурор.
Оскільки Верховний Суд вважає за потрібне призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції, цьому суду необхідно врахувати висновки, зроблені за результатами касаційного перегляду справи, ретельно перевірити доводи сторони захисту й обвинувачення та ухвалити законне, обґрунтоване і справедливе рішення, яке відповідатиме положенням статей 94, 370, 419 КПК, з посиланням на фактичні обставини справи, що містяться в джерелах доказів, передбачених ч. 2 ст. 84 цього Кодексу.
Ураховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з метою запобігання ризикам, передбаченим ст. 177 КПК, зокрема можливому переховуванню від суду, та забезпечення виконання процесуальних рішень у справі Верховний Суд вважає, що ОСОБА_8 необхідно обрати запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на строк 60 днів. Підстав для обрання іншого запобіжного заходу немає.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК, Верховний Суд