ПОСТАНОВА
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
захисника ОСОБА_6 (у режимі відеоконференції),
розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12025170420000628 за обвинуваченням
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Кичкарі Радомишльського району Житомирської області, жителя АДРЕСА_1 , раніше не судимого, у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 2861 Кримінального кодексу України (далі - КК), за касаційною скаргою прокурора на ухвалу Полтавського апеляційного суду від 26 березня 2026 року щодо ОСОБА_7 .
Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Полтавського районного суду Полтавської області від 15 жовтня 2025 року ОСОБА_7 визнано винуватим та засуджено за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 2861 КК, та призначено йому покарання у виді позбавлення волі на 1 рік з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.
Суд також вирішив питання щодо процесуальних витрат, накладеного на майно арешту, речових доказів.
Суд визнав ОСОБА_7 винуватим у вчиненні порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом та перебуває у стані алкогольного сп`яніння, що спричинило потерпілому тілесні ушкодження середньої тяжкості, за обставин, детально викладених у вироку, правильність встановлення яких в касаційній скарзі не заперечується.
Полтавський апеляційний суд ухвалою від 26 березня 2026 року змінив вирок Полтавського районного суду Полтавської області від 15 жовтня 2025 року щодо ОСОБА_7 та призначив останньому за ч. 1 ст. 2861 КК покарання із застосуванням положень ст. 69 КК у виді пробаційного нагляду на строк 2 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на 3 роки, поклав на ОСОБА_7 обов`язки, визначені ч. 2 ст. 591 КК. В іншій частині вирок суду залишив без змін.
Вимоги, викладені в касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, яка її подала
Прокурор у касаційній скарзі просить скасувати ухвалу Полтавського апеляційного суду від 26 березня 2026 року у зв`язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність та невідповідністю призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Прокурор не погоджується з висновком апеляційного суду про недоцільність призначення покарання в межах санкції ч. 1 ст. 2861 КК. Визнавши щире каяття, активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення, добровільне відшкодування завданих збитків винуватим, який вперше притягується до кримінальної відповідальності, є особою похилого віку з інвалідністю III групи, має на утриманні онуку, яка є студенткою обставинами, що пом`якшують покарання, не обґрунтував того, як ці обставини істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого засудженим діяння, наслідком якого є заподіяння шкоди здоров`ю особи та безпідставно застосував при призначенні ОСОБА_7 покарання норму, передбачену ст. 69 КК.
Посилаючись на практику Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду щодо застосування положень ст. 69 КК прокурор вказує, що стороною обвинувачення не оспорюється визнання зазначених у оскарженому рішенні обставин як таких, що пом`якшують покарання, однак оспорюється визнання цих обставин достатніми для застосування ст. 69 КК.
Зазначає, що апеляційний суд залишив поза увагою підвищений ступінь суспільної небезпеки вчиненого, а також вимоги закону, за якими особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та запобігання вчиненню нових злочинів як засудженим, так й іншими особами. Водночас, призначене судом апеляційної інстанції покарання у виді двох років пробаційного нагляду, фактично нівелює мету покарання та може викликати відчуття безкарності, як у обвинуваченого, так і у суспільстві.
Більш того, суд у своєму рішенні не надав оцінки тим обставинам, що ОСОБА_8 , будучи в стані алкогольного сп`яніння, керував транспортним засобом у населеному пункті, чим поставив під загрозу не лише своє життя, а й інших учасників дорожнього руху, грубо порушив правила дорожнього руху, допустив ДТП в результаті якого пішохід отримав тілесні ушкодження середньої тяжкості.
Окрім того, прокурор вказує, що суд апеляційної інстанції взагалі не надав жодної оцінки даним про притягнення ОСОБА_7 у 2024 році двічі до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 126 та ч. 1 ст. 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення, в той час як факти притягнення ОСОБА_7 до адміністративної відповідальності свідчить про підвищену суспільну небезпечність особи та його схильність до вчинення правопорушень.
Вважає, що позиція потерпілої, яка наполягала на призначенні засудженому покарання, не пов`язаного із ізоляцією від суспільства, а також відшкодування їй в повному обсязі завданої шкоди, у цій справі не мають вирішального значення.
Позиції учасників судового провадження
У судовому засіданні прокурор підтримала касаційну скаргу та просила її задовольнити.
Захисник заперечила проти задоволення вимог касаційної скарги та просила оскаржене судове рішення залишити без зміни.
Інших учасників судового провадження було повідомлено про дату, час і місце касаційного розгляду, однак у судове засідання вони не з`явилися, клопотань про особисту участь або відкладення судового засідання від них не надходило. Від засудженого надійшло клопотання про розгляд провадження за його відсутності.
Захисник та засуджений подали свої заперечення на касаційну скаргу прокурора, де виклали мотиви своєї незгоди доводами касаційної скарги прокурора.
Потерпілою також подано заперечення на касаційну скаргу прокурора, де вона просить залишити оскаржене судове рішення без зміни, посилається на те, що вона не має жодних претензій до засудженого, який повністю відшкодував заподіяну їй шкоду, і погоджується із призначеним апеляційним судом покаранням.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, викладені в касаційній скарзі, колегія суддів дійшла наступного висновку.
Відповідно до приписів ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого.
Статтею 370 КПК визначено, що судове рішення повинно бути ухвалено компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджено доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Також у рішенні має бути наведено належні й достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Виходячи із завдань і загальних засад кримінального провадження, визначених у статтях 2, 7 КПК, функція апеляційного суду полягає в об`єктивному, неупередженому перегляді вироків та ухвал суду першої інстанції, справедливому вирішенні поданих апеляційних скарг із додержанням усіх вимог чинного законодавства.
Згідно з приписами ст. 419 КПК в ухвалі апеляційного суду мають бути зазначені належні мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, та положення закону, яким він керувався.
Суд апеляційної інстанції не дотримався вказаних вимог закону та дійшов передчасного висновку про необхідність задоволення апеляційної скарги обвинуваченого з огляду на призначення йому занадто суворого покарання.
З матеріалів кримінального провадження вбачається, що місцевий суд під час вирішення питання про обрання покарання ОСОБА_7 вважав за доцільне призначити його у мінімальному розмірі, установленому санкцією ч. 1 ст. 2861 КК. Саме таке покарання суд першої інстанції визнав необхідним і достатнім для виправлення особи та попередження вчинення нових злочинів.
При цьому місцевий суд, перевіривши підстави до застосування приписи ст. 69 КК, враховуючи особу винного, його посткримінальну поведінку, зваживши на притягнення ОСОБА_7 двічі до адміністративної відповідальності за порушення Правил дорожнього руху за ч. 1 ст. 126 та ч. 1 ст. 122 КУпАП, вважав за неможливе призначити ОСОБА_7 покарання із застосуванням положень ст. 69 КК, оскільки дійшов переконання, що виправлення обвинуваченого ОСОБА_7 не можливе без його реального відбування.
Скасовуючи вирок Полтавського районного суду Полтавської області щодо ОСОБА_7 , апеляційний суд зважив на те, що місцевий суд, призначаючи особі покарання, врахував характер та ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, відомості про особу ОСОБА_7 , який раніше не судимий, є особою похилого віку з інвалідністю ІІІ групи, не перебуває на спеціальних обліках у лікарів нарколога та психіатра, повне визнання ним вини та відшкодування шкоди, обставини, які пом`якшують покарання та відсутність обставин, які його обтяжують.
Разом із тим, спираючись на обставини, які пом`якшують покарання та істотно, на думку колегії суддів апеляційного суду, знижують ступінь тяжкості вчинених кримінальних правопорушень: щире каяття; активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення; добровільне відшкодування завданих збитків; притягнення до кримінальної відповідальності вперше, те, що обвинувачений є особою похилого віку з інвалідністю ІІІ групи, утримує онуку, яка є студенткою, відсутність обставин, що обтяжують покарання, апеляційний суд дійшов переконання, що призначення ОСОБА_7 навіть мінімального покарання у межах санкції за вчинений злочин буде явно недоцільним.
Однак такий висновок апеляційного суду є безпідставним.
Згідно з ч. 2 ст. 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів, а ч. 2 ст. 50 цього Кодексу передбачено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених.
Як неодноразово зазначав Верховний Суд (зокрема, у постанові об`єднаної палати Касаційного кримінального суду від 07 жовтня 2024 року у справі № 466/525/22, провадження № 51-7310кмо23), норма матеріального права, викладена в ч. 1 ст. 69 КК, надає повноваження суду у виняткових випадках призначити більш м`яке покарання, ніж передбачено законом за кримінальне правопорушення, лише «за наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину». Отже, застосування положень ст. 69 КК можливе в разі, якщо наявна сукупність принаймні двох обставин, які відповідають двом умовам, визначеним у законі: вони (1) можуть бути визнані такими, що пом`якшують покарання відповідно до частин 1 та/або 2 ст. 66 КК, і (2) хоча б одна із них істотно знижує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення.
При визначенні поняття (юридичного змісту) обставин, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого правопорушення, Верховний Суд виходить із системного тлумачення статей 66 та 69 КК, а також положень тих статей Особливої частини цього Кодексу, що визначають певні обставини, які пом`якшують покарання, як ознаки окремих привілейованих складів кримінальних правопорушень. Про взаємозв`язок обставин, що пом`якшують покарання, за приписами ст. 66 КК, з обставинами, які є ознаками привілейованих складів кримінальних правопорушень (і віддзеркалюють собою значно менший ступінь суспільної небезпечності порівняно з простим складом правопорушення), свідчать, зокрема, положення ч. 3 ст. 66 цього Кодексу, якими заборонено враховувати як обставину, що пом`якшує покарання, ту, що вже визначена законом як ознака складу кримінального правопорушення, у вчиненні якого особу визнано винуватою.
Закон про кримінальну відповідальність визначає як обставини, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, його вчинення у стані сильного душевного хвилювання, особливий психофізичний стан породіллі під час пологів або відразу після пологів, стан необхідної оборони при перевищенні її меж, які істотно знижують ступінь тяжкості умисних вбивств або тяжкого тілесного ушкодження, у привілейованих видах кримінальних правопорушень, визначених у статтях 116-118, 123, 124 КК. Указане висвітлює підхід законодавця до визначення обставин, які можуть братися до уваги під час вирішення питання про можливість застосування положень ст. 69 зазначеного Кодексу.
З урахуванням характеру і ступеня суспільної небезпечності посягання в окремих провадженнях подібне значення можуть мати також обставини, зазначені в пунктах 5-9 ч. 1 ст. 66 КК, та інші, за належного обґрунтування такого рішення.
Ці обставини чи сукупність обставин мають перебувати в обумовленому взаємозв`язку із цілями та/або мотивами кримінального правопорушення, обсягом, характером і змістом дій та іншими факторами, які безпосередньо обумовлюють вчинення кримінального правопорушення і впливають на його характеристику за критеріями суспільної небезпеки вчиненого й винуватого, їх характеру та ступеня.
Суд, призначаючи покарання на підставі ст. 69 КК, зобов`язаний не лише перерахувати обставини, що враховані ним як такі, що пом`якшують покарання, а й обґрунтувати, виходячи із приписів статей 50, 65 КК, яка (які) з обставин є такими, що істотно знизили тяжкість вчиненого злочину, тобто мала (мали) вагомий вплив на його суспільну небезпечність.
Враховані апеляційнимсудом обставини, а саме щире каяття, активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення, добровільне відшкодування завданих збитків, характеристика особи винного, відомості про його сім`ю та соціальні зв`язки, в розумінні ст. 69 КК не є такими, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого засудженим кримінального правопорушення.
Посилання апеляційного суду на позицію потерпілої не є підставою до застосування положень ст. 69 КК, оскільки позиція останньої стосовно виду та розміру покарання не є процесуальною вимогою, не обмежує суд у реалізації своїх дискреційних повноважень, визначених законом України про кримінальну відповідальність, у справах публічного обвинувачення не є обов`язковою для суду, а враховується в сукупності з іншими обставинами провадження і не має над ними пріоритету (постанова Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 682/956/17).
Підсумовуючи викладене вище, колегія суддів доходить висновку про те, що оскаржене судове рішення не відповідає вимогам ст. 419 КПК, оскільки за відсутності належного обґрунтування щодо застосування положень ст. 69 КК, апеляційний суд неправильно застосував закон України про кримінальну відповідальність, про що слушно зазначає прокурор у касаційній скарзі.
Допущені апеляційним судом порушення є підставою до скасування оскарженого судового рішення відповідно до положень пунктів 1-3 ч. 1 ст. 438 КПК та призначення нового розгляду в суді апеляційної інстанції, за наслідками якого необхідно ухвалити рішення, яке відповідає вимогам статей 370, 419 КПК.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК, Верховний Суд