ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 585/1301/24

15 березня 2024 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 , третя особа: Роменський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Роменському районі Сумської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, про оспорювання батьківства.

Позов мотивований тим, що у січні 2018 року ОСОБА_2 приїхала на новорічні свята у с. Великі Бубни, Роменського району погостити до своєї подруги ОСОБА_4 , яка є рідною сестрою позивача.

Під час святкування сторони познайомились, а в подальшому почали приїздити один до одного та підтримувати близькі стосунки, періодичні зустрічі тривали декілька місяців, а у квітні 2018 року відповідачка повідомила позивача, що не бажає продовжувати відносини з ним і спілкування між ними припинилось.

ІНФОРМАЦІЯ_1 відповідачка народила ОСОБА_5 , а з урахуванням того, що відповідачка у шлюбі не перебувала, то відомості про батька дитини в книзі записів народжень були проведені відповідно до положень статті 135 СК України за прізвищем відповідачки - « ОСОБА_6 », а ім`я та по батькові батька доньки були записані за її вказівкою - « ОСОБА_7 ».

Про народження дитини позивач дізнався у 2019 році із розмови зі своєю сестрою, яка повідомила про те, що відповідачка запропонувала їй бути хрещеною матір`ю. Позивач припустив, що дитина імовірно може бути його дочкою і з метою з`ясування цієї обставини поїхав до відповідачки, яка підтвердила, що дитина дійсно від нього. Після з`ясування факту свого батьківства відносно дочки, позивач запропонував відповідачці переїхати у належний йому будинок для спільного проживання і з грудня 2021 року сторони стали проживати разом як подружжя, вести спільне господарство та разом виховувати дитину.

Позивач надав свою згоду на реєстрацію місця проживання відповідачки та дочки у його будинку АДРЕСА_1 .

На початку повномасштабного вторгнення російської федерації відповідачка разом з дитиною виїхали за кордон, а після їх приїзду в Україну ОСОБА_1 і ОСОБА_2 прийняли рішення зареєструвати шлюб та звернутись із спільною заявою про визнання батьківства.

22 серпня 2023 року між сторонами був зареєстрований шлюб, а на підставі відповідної заяви позивач визнав себе батьком ОСОБА_5 з подальшим внесенням змін у актовий запис про її народження, а саме: змінено по батькові з « ОСОБА_8 » на « ОСОБА_9 », а відомості про батька зазначено « ОСОБА_1 ».

Відразу після реєстрації шлюбу між сторонами почали виникати конфлікти в особистих та побутових відносинах, а також в питаннях виховання дитини.

Під час чергової сварки відповідачка заявила, що позивач не має ніякого відношення до їх дочки і що взагалі не є її батьком, після чого забрала свої речі і разом з дитиною поїхала за кордон.

30 січня 2024 року позивач звернувся до суду з позовом про розірвання шлюбу.

У позивача є обґрунтовані сумніви у тому, що дочка походить від нього. Підставою для таких сумнівів є зізнання відповідачки, а також її дії по створенню перешкод у спілкуванні позивача з дитиною. Окрім цього, в особистому спілкуванні позивача із його рідною сестрою ОСОБА_4 з`ясувалось, що ОСОБА_2 до та після знайомства з ним підтримувала близькі стосунки з іншим чоловіком, тому не виключено, що батьком дитини може бути інший чоловік. Оскільки позивач не виключає, що батьком дочки відповідачки є інший чоловік, то він змушений звернутись до суду з цим позовом.

ОСОБА_1 просив:

виключити відомості про ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 як батька дитини ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_3 з актового запису про її народження № 410 від 20 грудня 2018 року, зробленого за місцем реєстрації у Шосткінському відділі державної реєстрації актів цивільного стану у Шосткінському районі Сумської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції;

стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати в понесених розмірах.

Ухвалою Роменського міськрайонного суду Сумської області від 15 липня 2025 року:

призначено у справі експертизу, на вирішення якої поставити наступні питання: чи являється імовірно біологічним батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 відносно дитини ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ;

проведення експертизи доручено експертам Державного науково-дослідного експертно-криміналістичного центру;

оплату за проведення експертизи покладено на позивача - ОСОБА_1 , роз`яснено йому положення статті 109 ЦПК України про наслідки ухилення від участі в експертизі.

роз`яснено сторонам, що для проведення такого виду експертизи їм, разом з дитиною - ОСОБА_10 , необхідно прибути до експертної установи у встановлений експертом час;

визначено строк проведення експертизи - 1 місяць з дня надходження ухвали суду до експертної установи;

провадження у справі на час проведення експертизи зупинено.

Рішенням Роменського міськрайонного суду Сумської області від 17 березня 2025 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що:

відповідач ОСОБА_2 до суду не прибула. В судове засідання призначене на 17 березня 2025 року, з електронної пошти Mira до суду надійшла заява про проведення судового засідання у справі за відсутності особи та визнання позовних вимог, в якій вказано: «враховуючи надане право, повідомляю суд, що я, відповідачка ОСОБА_2 , визнаю позовні вимоги позивача ОСОБА_3 , який діє в інтересах ОСОБА_1 про оспорювання батьківства та його прохання виключити відомості про ОСОБА_1 як батька дитини ОСОБА_10 . ...». В цій заяві мається підпис від імені відповідача ОСОБА_2 ;

згідно зі статтею 125 СК України, якщо мати та батько дитини не перебувають у шлюбі між собою, походження дитини від матері визначається на підставі документа закладу охорони здоров`я про народження нею дитини. Якщо мати та батько дитини не перебувають у шлюбі між собою, походження дитини від батька визначається: 1) за заявою матері та батька дитини; 3) за рішенням суду. Відповідно до вимог статті 126 СК України походження дитини від батька визначається за заявою жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою. Така заява може бути подана як до, так і після народження дитини до органу державної реєстрації актів цивільного стану. Якщо заява про визнання себе батьком дитини подана неповнолітнім, орган державної реєстрації актів цивільного стану повідомляє батьків, опікуна, піклувальника неповнолітнього про запис його батьком дитини. У разі якщо повідомити батьків, опікуна, піклувальника неповнолітнього неможливо, орган державної реєстрації актів цивільного стану повинен повідомити орган опіки та піклування про запис неповнолітнього батьком дитини. Якщо заява про визнання батьківства не може бути подана особисто, вона може бути подана через представника або надіслана поштою, за умови її нотаріального засвідчення. Повноваження представника мають бути нотаріально засвідчені. Статтею 134 СК України передбачено, що на підставі заяв осіб, зазначених у статті 126 цього Кодексу, або рішення суду орган державної реєстрації актів цивільного стану вносить відповідні зміни до актового запису про народження, складеного органами державної реєстрації актів цивільного стану України, та видає нове свідоцтво про народження. Згідно з вимогами стаття 136 СК України, особа, яка записана батьком дитини відповідно до статей 122, 124, 126 і 127 цього Кодексу, має право оспорити своє батьківство, пред`явивши позов про виключення запису про нього як батька з актового запису про народження дитини. У разі доведення відсутності кровного споріднення між особою, яка записана батьком, та дитиною суд постановляє рішення про виключення відомостей про особу як батька дитини з актового запису про її народження. Оспорювання батьківства можливе лише після народження дитини і до досягнення нею повноліття. Не має права оспорювати батьківство особа, записана батьком дитини, якщо в момент реєстрації себе батьком дитини вона знала, що не є її батьком, а також особа, яка дала згоду на застосування допоміжних репродуктивних технологій відповідно до частина перша статті 123 цього Кодексу. До вимоги чоловіка про виключення запису про нього як батька з актового запису про народження дитини позовна давність не застосовується. Пунктами 2.13, 2.13.1 Правил внесення змін до актових записів цивільного стану, їх поновлення та анулювання, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 12 січня 2011 року № 96/5, встановлено, що підставою для внесення змін в актові записи цивільного стану є: рішення суду про визнання батьківства (материнства), усиновлення (удочеріння), про скасування раніше винесеного рішення суду про визнання батьківства, виключення відомостей про батька (матір) дитини з актового запису про народження, скасування або визнання усиновлення (удочеріння) недійсним, про визнання шлюбу недійсним, установлення неправильності в актовому записі цивільного стану та інші, у яких зазначено про внесення конкретних змін в актові записи цивільного стану;

предметом доказування в справах про оспорювання батьківства є обставина відсутності кровного споріднення між особою, записаною батьком, і дитиною, тягар доказування якої покладається на позивача. З метою доведення заявлених вимог позивач заявляв клопотання про призначення судової молекулярно-генетичної експертизи. Ураховуючи, що на сьогодні молекулярно-генетичне дослідження є єдиним науковим методом точного встановлення батьківства щодо конкретної дитини, а його доказова цінність переважає будь-який інший доказ у справі, суд своєю ухвалою призначив таку експертизу;

здійснюючи виконання ухвали про призначення експертизи, експертна установа просила забезпечити прибуття сторін у справі разом з дитиною для відібрання біологічних зразків. Вказану інформацію суд доводив до відома учасників справи, проте сторони для відбору зразків до експерта не прибули, що і стало підставою для невиконання ухвали суду та повідомлення експерта про неможливість проведення експертизи;

відповідно до положень статті 109 ЦПК України у разі ухилення учасника справи від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд, залежно від того, хто із цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з`ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні. Отже, за змістом наведеної норми вирішення питання про визнання факту, для з`ясування якого експертиза була призначена, або відмови у його визнанні з підстав ухилення учасника справи від участі в експертизі належить до дискреційних повноважень суду, межі застосування яких визначаються оцінкою фактичних обставин справи, встановлених на підставі наданих сторонами доказів;

позивач надає докази того, що дитина була народжена не в шлюбі, що відповідачем вносились дані про народження дитини на підставі частина перша статті 135 СК України. Проте в той же час позивач повідомляє, що дійсно міг бути батьком дитини і після підтверджень даного факту відповідачкою зареєстрував з нею шлюб та за власною заявою вніс зміни в свідоцтво про народження дитини ОСОБА_5 , змінивши її по батькові на « ОСОБА_9 » та зазначивши себе її батьком. Надані позивачем докази не можуть бути належними доказами відсутності кровного споріднення між позивачем і дитиною. Жодних інших фактів та даних, які відносяться до предмета доказування у цій справі, позивач не навів і доказів на їх підтвердження не надав;

застосувати наслідки ухилення від участі в проведенні експертизи до відповідача суд не вбачав підстав, оскільки експерт вказав, що для проведення експертизи не прибула не лише відповідач з дитиною, а й позивач. Тому наслідки ухилення від участі в експертизі підлягають застосуванню до позивача, оскільки він був ініціатором проведення експертизи і мав вживати заходів для її проведення. Крім цього, суд вважав доцільним застосувати до позивача наслідки ухилення від участі в експертизі ще й з тих підстав, що витрати на проведення експертизи мав понести позивач, але він не надав доказів того, що сплачував експерту кошти за проведення експертизи. Отже, суд вважав, що позивачем не доведено належними і допустимими доказами відсутності кровної спорідненості між ним та дитиною;

відповідно до частини четвертої статті 206 ЦПК України, у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд. Положення частини четвертої статті 206 ЦПК України щодо задоволення позову у зв`язку з визнанням відповідачем позову суд не застосовує, оскільки в цьому випадку рішення суду в першу чергу стосується інтересів інших осіб - дитини, ОСОБА_11 , а за відсутності доказів відсутності кровної спорідненості суд вважав, що визнання відповідачем позову порушує права та інтереси дитини. Крім цього, згідно з офіційними даними, відповідачка має електронний кабінет з 26 грудня 2024 року, проте заява про визнання позову надійшла до суду з електронної адреси, яка невідомо за ким зареєстрована, і до неї не залучено документів, які посвідчують особу, у зв`язку з чим суд не може вважати, що заява подана саме відповідачем, що також виступає підставою не брати до уваги заяву про визнання позову;

дослідивши докази, зібрані у справі, їх належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок їх у сукупності, суд дійшов висновку, що позов не обґрунтований і задоволенню не підлягає. З огляду на висновки суду про відсутність підстав для задоволення позову, підстави для стягнення судових витрат з відповідача відсутні.

Ухвалою Сумського апеляційного суду від 31 березня 2026 року в задоволенні заяви представника ОСОБА_1 - адвоката Менька Д. Д. про призначення експертизи відмовлено.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що:

в судовому засіданні під час розгляду справи представник ОСОБА_1 - адвокат Менько Д. Д. звернувся до суду з усним клопотанням про призначення молекулярно-генетичної експертизи. Заслухавши адвоката Менька Д. Д., його обґрунтування щодо поданого клопотання, колегія суддів не знайшла підстав для його задоволення;

як вбачається з матеріалів справи в суді першої інстанції за клопотаннями ОСОБА_1 була призначена молекулярно-генетична експертиза, але остання не була проведена у зв`язку з неявкою до експерта сторін в тому числі і позивача ОСОБА_1 . Дані обставини були відомі позивачу, проте останній не скористався своїм правом повторно заявити клопотання про призначення зазначеної вище експертизи;

відповідно до вимог статті 367 ЦПК України апеляційний суд переглядає справу в межах доказів, що малися в ній на час ухвалення рішення місцевим судом. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього;

обґрунтовуючи зазначене вище клопотання, адвокат Менько Д. Д. не навів об`єктивних причин неможливості для ОСОБА_1 заявити нове клопотання в суді першої інстанції про проведення експертизи і з метою забезпечення її проведення зі свого боку з`явитися до експерта з метою відібрання зразків та провести оплату її вартості, вчинивши усі дії незалежно від явки до експерта іншої сторони разом з дитиною, тим самим, забезпечивши для себе застосування судом наслідків, передбачених статтею 109 ЦПК України.

Постановою Сумського апеляційного суду від 31 березня 2026 року:

апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Менька Д. Д. залишено без задоволення;

рішення Роменського міськрайонного суду Сумської області від 17 березня 2025 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що:

вирішуючи спір суд першої інстанції встановив, що предметом доказування у справі про оспорювання батьківства є обставина відсутності кровного споріднення між особою, записаною батьком, і дитиною, тягар доказування якої покладається на позивача. З метою доведення заявлених вимог позивач заявляв клопотання про призначення судової молекулярно-генетичної експертизи, проте сторони, зокрема позивач, для відбору зразків до експерта не прибули, що і стало підставою для невиконання ухвали суду та повідомлення експерта про неможливість проведення експертизи. При цьому застосувати наслідки ухилення від участі в проведенні експертизи до відповідачки суд не став, оскільки для проведення експертизи не прибула не лише відповідачка з дитиною, а й позивач, який є ініціатором проведення експертизи і мав вживати заходів для її проведення. Суд вважав за доцільне застосувати до позивача наслідки ухилення від участі в експертизі з тих підстав, що витрати на проведення експертизи він не здійснив. За вказаних обставин суд вважав, що позивачем не доведено належними і допустимими доказами відсутність кровної спорідненості між ним та дитиною. Також суд дав оцінку заяві відповідачки про визнання позову. Зокрема, суд вказав, що відповідачка має електронний кабінет з 26 грудня 2024 року, проте заява про визнання позову надійшла до суду з електронної адреси, яка невідомо за ким зареєстрована, і до неї не залучено документи, які посвідчують особу, у зв`язку з чим суд дійшов висновку, що заява подана не відповідачкою. Колегія суддів апеляційного суду погодилася з висновками суду першої інстанції з таких підстав;

відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Згідно зі статтею 52 Конституції України діти рівні у своїх правах незалежно від походження, а також від того, народжені вони у шлюбі чи поза ним. Змістом частин першої, дев`ятої, десятої статті 7 СК України закріплено загальні засади регулювання сімейних відносин та визначено, що сімейні відносини регулюються цим Кодексом та іншими нормативно-правовими актами. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства. Кожен учасник сімейних відносин має право на судовий захист;

права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу (стаття 121 СК України). За змістом положень статті 122 СК України дитина, яка зачата і (або) народжена у шлюбі, походить від подружжя. Походження дитини від подружжя визначається на підставі свідоцтва про шлюб та документа закладу охорони здоров`я про народження дружиною дитини. Дитина, яка народжена до спливу десяти місяців після припинення шлюбу або визнання його недійсним, походить від подружжя. Подружжя, а також жінка та чоловік, шлюб між якими припинено, у разі народження дитини до спливу десяти місяців після припинення їх шлюбу, мають право подати до органу державної реєстрації актів цивільного стану спільну заяву про невизнання чоловіка (колишнього чоловіка) батьком дитини. Така вимога може бути задоволена лише у разі подання іншою особою та матір`ю дитини заяви про визнання батьківства. Якщо дитина народилася до спливу десяти місяців від дня припинення шлюбу внаслідок смерті чоловіка, походження дитини від батька може бути визначене за спільною заявою матері та чоловіка, який вважає себе батьком. Визначення походження дитини, батьки якої не перебувають у шлюбі між собою, врегульоване змістом статті 125 СК України, відповідно до частини другої якої якщо мати та батько дитини не перебувають у шлюбі між собою, походження дитини від батька визначається за заявою матері та батька дитини або за рішенням суду. Відповідно до частини першої статті 126 СК України походження дитини від батька визначається за заявою жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою. Така заява може бути подана як до, так і після народження дитини до органу державної реєстрації актів цивільного стану;

згідно з частиною п`ятою статті 136 СК України не має права оспорювати батьківство особа, записана батьком дитини, якщо в момент реєстрації себе батьком дитини вона знала, що не є її батьком, а також особа, яка дала згоду на застосування допоміжних репродуктивних технологій відповідно до частини першої статті 123 цього Кодексу. Положення статті 136 СК України зводяться до того, що в судовому порядку батьківство (материнство) може бути оспорено як у випадках, коли в акті про реєстрацію народження батьками дитини вказано осіб, які уклали між собою шлюб, так і тоді, коли батьками дитини при реєстрації встановлення батьківства на підставі спільної заяви батька й матері дитини записано осіб, які в шлюбі не перебувають. Однак у будь-якому разі не можуть бути задоволені вимоги про оспорювання свого батьківства, пред`явлені особою, записаною батьком за її заявою або за спільною заявою з матір`ю дитини, якщо в момент подачі заяви їй було відомо, що фактично вона не є батьком цієї дитини. Вказана норма безпосередньо спрямована на захист законних інтересів дитини, оскільки, за загальним правилом, при прийнятті рішення про «оформлення» свого батьківства чоловік враховував усі можливі правові наслідки для себе, навіть з урахуванням того, що фактично батьком дитини є інша особа. Саме тому довільна зміна ним у майбутньому початкового рішення чи відзив поданої заяви до органу державної реєстрації актів цивільного стану про встановлення батьківства після його державної реєстрації не допускається;

при вирішенні спорів щодо оспорення батьківства особою, записаною батьком за її заявою або за спільною заявою з матір`ю дитини, судам необхідно враховувати, що законодавець не виключає право особи, записаної батьком дитини за її заявою про встановлення батьківства, оспорювати здійснений органом державної реєстрації актів цивільного стану запис за мотивами порушення волевиявлення (наприклад, якщо заява про встановлення батьківства була подана під впливом погрози, насильства тощо), про що, в свою чергу, зауважено Верховним Судом у змісті постанови від 10 січня 2024 року у справі № 332/1618/22 (провадження № 61-14812св23). Відповідно до правового висновку, викладеного Верховним Судом у постанові від 17 березня 2020 року у справі № 606/2142/18 (провадження № 61-19502св19), при вирішенні справ про оспорювання батьківства суди повинні керуватися найкращими інтересами дитини, забезпечуючи баланс між інтересами дитини та сторін у справі. За приписами частини п`ятої статті 136 СК України для відмови в позові з цієї підстави в ході судового розгляду перевірці підлягають обставини, чи особа, яка оспорює батьківство, знала в момент реєстрації себе батьком дитини, що не є батьком дитини, або за встановленими обставинами справи не могла про це не знати. Відповідно, з урахуванням вимог частини третьої статті 12 ЦПК України на позивача покладається тягар доведення, що він не є біологічним батьком дитини, а відповідач у справі повинна довести належними та допустимими доказами, що позивач в момент реєстрації себе батьком дитини знав, що не є батьком дитини, або за встановленими обставинами справи не міг про це не знати. Аналогічні висновки щодо застосування норми права викладені також у постановах Верховного Суду: від 20 березня 2019 року у справі № 127/25686/17 (провадження № 61-43951св18), від 06 травня 2020 року у справі № 641/2867/17-ц (провадження № 61-38660св18), від 22 грудня 2020 року у справі № 127/25686/17 (провадження № 61-13452св19), від 05 лютого 2021 року в справі № 615/483/20 (провадження № 61-17337св20), від 11 січня 2023 року у справі № 172/1206/21 (провадження № 61-9183св22);

предметом доказування в цій справі є обставина відсутності кровного споріднення між позивачем і ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , тягар доказування якої покладається на заявника. Як правильно вказав суд першої інстанції, на сьогодні молекулярно-генетичне дослідження є єдиним науковим методом точного встановлення батьківства щодо конкретної дитини, а його доказова цінність переважає будь-який інший доказ у справі. Проте позивач не забезпечив прибуття дитини і відповідачки для відібрання біологічних зразків, а також сам не з`явився до експертної установи. Відтак, позивачем не доведена відсутність кровної спорідненості між ним та дитиною;

як зазначалося вище, позивач ухилився від участі у проведенні експертизи, а тому відсутні законні підстави застосувати наслідки ухилення від участі в проведенні експертизи до відповідачки. Доводи апеляційної скарги про те, що відповідачка з дитиною перебувають за кордоном і тому не з`явилися до експертної установи, а оплату вартості експертизи можливо провести після їх появи для відібрання зразків, не спростовують факт неявки без поважних причин самого ініціатора експертизи. Саме тому наслідки ухилення від участі в експертизі підлягають застосуванню до позивача, який не вжив заходів для її проведення. Решта доводів апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, а спрямовані на переоцінку доказів, яким суд дав належну правову оцінку, повно та всебічно встановивши обставини справи;

відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку згідно зі статтею 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права. Підстав для скасування рішення суду за доводами апеляційної скарги немає

Аргументи учасників справи

27 квітня 2026 року ОСОБА_1 через підсистему Електронний суд подав касаційну скаргу рішення Роменського міськрайонного суду Сумської області від 17 березня 2025 року та постанову Сумського апеляційного суду від 31 березня 2026 року (повне судове рішення складено 02 квітня 2026 року), в якій просив:

оскаржені судові рішення скасувати;

передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що:

підставою касаційного оскарження є положення пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України, а саме те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права, а саме статті 109 ЦПК України, без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 7 липня 2021 року у справі № 201/11183/16-ц, від 10 травня 2022 року у справі № 473/1343/18, від 20 вересня 2023 року у справі № 585/972/22 про те, що немає підстав для застосування положень статті 109 ЦПК України за відсутності факту ухилення особи від участі у судово-генетичній експертизі, а саме умисного характеру таких дій;

з оскаржуваних судових рішень вбачається, що як суд першої інстанції, так і суд апеляційної інстанції дійшли висновку про застосування до позивача наслідків ухилення від участі в експертизі, передбачених статтею 109 ЦПК України. Однак із такими висновками неможливо погодитися, оскільки судами не встановлено обставин, які б свідчили про умисне ухилення позивача від участі в експертизі та які б давали підстави для застосування до нього положень статті 109 ЦПК України. Так, ухвалою Роменського міськрайонного суду Сумської області від 15 липня 2024 року у справі була призначена судова молекулярно-генетична експертиза, на вирішення якої було поставлено питання: чи є ймовірно біологічним батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , відносно дитини ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Проведення експертизи доручено експертам Державного науково-дослідного експертно-криміналістичного центру. Оплату за проведення експертизи покладено на позивача ОСОБА_1 та роз`яснено йому положення статті 109 ЦПК України про наслідки ухилення від участі в експертизі. Роз`яснено сторонам, що для проведення такого виду експертизи їм, разом з дитиною - ОСОБА_10 , необхідно прибути до експертної установи у встановлений експертом час. Визначено строк проведення експертизи - 1 місяць з дня надходження ухвали суду до експертної установи. 2 жовтня 2024 року до суду надійшло клопотання експерта Державного науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України, датоване 19 вересня 2024 року, № СЕ-19-24/53312-БД, в якому судовий експерт повідомив, що для встановлення біологічного батьківства обов`язковою умовою є дослідження біологічних зразків дитини, матері та ймовірного батька. Також експерт заявив клопотання, в якому просив викласти питання ухвали суду в такій редакції: «1. Чи є ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , біологічним батьком дитини ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , біологічною матір`ю якої є ОСОБА_2 .?». Крім того, експерт просив суд забезпечити явку ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , і ОСОБА_2 разом для відбору зразків букального епітелію до ДНДЕКЦ МВС. Також у клопотанні експерта зазначено, що попередня (орієнтовна) вартість проведення дослідження станом на 19 вересня 2024 року складає 14 760,00 грн. Кінцева вартість проведення дослідження буде визначена у рахунку, який буде сформований на час прибуття вищезазначених осіб до ДНДЕКЦ МВС, та залежатиме від вартості витратних матеріалів на момент проведення дослідження (а. с. 64-65). 11 грудня 2024 року на адресу суду надійшло повідомлення від судового експерта Державного науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України, датоване 26 листопада 2024 року, № СЕ-19-24/53312-БД, в якому вказано, що 16 жовтня 2024 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_2 для відбору зразків не з`явилися. Станом на 26 листопада 2024 року відбір зразків вищевказаних осіб не проводився, відповіді на заявлене клопотання експерта не надходило, у зв`язку з чим згідно зі статтею 72 ЦПК України складено повідомлення про неможливість проведення експертизи (а. с. 71).

під час апеляційного розгляду справи представником позивача було заявлено усне клопотання про призначення молекулярно-генетичної експертизи. Ухвалою Сумського апеляційного суду від 31 березня 2026 року в задоволенні клопотання представника ОСОБА_1 про призначення експертизи відмовлено. Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що обґрунтовуючи зазначене вище клопотання, адвокат Менько Д. Д. не навів об`єктивних причин неможливості для ОСОБА_1 заявити нове клопотання в суді першої інстанції про проведення експертизи і з метою забезпечення її проведення зі свого боку з`явитися до експерта для відібрання зразків та провести оплату її вартості, вчинивши всі дії незалежно від явки до експерта іншої сторони разом з дитиною, тим самим забезпечивши для себе застосування судом наслідків, передбачених статтею 109 ЦПК України;

застосовуючи до позивача наслідки ухилення від участі в експертизі, передбачені статтею 109 ЦПК України, суд першої інстанції зазначив, що сторони для відбору зразків до експерта не прибули. Експерт вказав, що для проведення експертизи не прибула не лише відповідач з дитиною, а й позивач. Тому наслідки ухилення від участі в експертизі підлягають застосуванню до позивача, оскільки він був ініціатором проведення експертизи і мав вживати заходів для її проведення. Крім цього, витрати на проведення експертизи мав понести позивач, але він не надав доказів того, що сплачував експерту кошти за проведення експертизи;

апеляційний суд, погоджуючись з таким висновком суду першої інстанції, зазначив, що позивач не забезпечив прибуття дитини і відповідачки для відібрання біологічних зразків, а також сам не з`явився до експертної установи. Відтак, позивачем не доведена відсутність кровної спорідненості між ним та дитиною. Оскільки позивач ухилився від участі у проведенні експертизи, відсутні законні підстави застосувати наслідки ухилення від участі в проведенні експертизи до відповідачки. Доводи апеляційної скарги про те, що відповідачка з дитиною перебувають за кордоном і тому не з`явилися до експертної установи, а оплату вартості експертизи можливо провести після їх появи для відібрання зразків, не спростовують факт неявки без поважних причин самого ініціатора експертизи. Саме тому наслідки ухилення від участі в експертизі підлягають застосуванню до позивача, який не вжив заходів для її проведення;

з висновками судів першої та апеляційної інстанцій неможливо погодитися, оскільки вони не свідчать про ухилення позивача від участі в експертизі. З клопотання експерта Державного науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України від 19 вересня 2024 року № СЕ-19-24/53312-БД вбачається, що експерт повідомив суд першої інстанції про те, що для проведення експертизи необхідно викласти питання ухвали суду в такій редакції: «1. Чи є ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , біологічним батьком дитини ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , біологічною матір`ю якої є ОСОБА_2 .?». Також просив суд забезпечити явку ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , і ОСОБА_2 разом для відбору зразків букального епітелію до ДНДЕКЦ МВС 16 жовтня 2024 року з 10:00 до 12:00 години. Вартість проведення дослідження станом на 19 вересня 2024 року складає 14 760,00 грн, а кінцева вартість проведення дослідження буде визначена у рахунку, який буде сформований на час прибуття вищезазначених осіб до ДНДЕКЦ МВС та залежатиме від вартості витратних матеріалів на момент проведення дослідження;

однак судом першої інстанції до 16 жовтня 2024 року не було вжито жодних заходів для забезпечення явки відповідачки разом з дитиною до експертної установи на 16 жовтня 2024 року. Матеріали справи не містять доказів направлення повідомлення судового експерта Державного науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України від 26 листопада 2024 року № СЕ-19-24/53312-БД відповідачу, тобто доказів того, що вона була повідомлена про дату та час проведення відбору зразків букального епітелію у ДНДЕКЦ МВС. При обґрунтуванні висновків про ухилення позивача від участі в проведенні експертизи як судом першої інстанції, так і апеляційним судом не враховано, що неможливість проведення експертизи мотивована не тим, що позивач не здійснив оплату вартості експертизи, а неотриманням експертом відповіді на заявлене клопотання експерта від 19 вересня 2024 року № СЕ-19-24/53312-БД та неявкою для відібрання зразків разом ОСОБА_1 , ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_2 ;

судами залишено поза увагою, що згідно з вказаним повідомленням експерт визначив лише попередню (орієнтовну) вартість експертизи та зазначив, що кінцева вартість проведення дослідження буде визначена у рахунку, який буде сформований на час прибуття ОСОБА_1 , ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_2 до ДНДЕКЦ МВС та залежатиме від вартості витратних матеріалів на момент проведення дослідження. Рахунок на оплату вартості експертизи, на підставі якого позивач міг би оплатити її вартість, так і не був сформований, а його формування поставлено експертом у залежність не лише від вартості витратних матеріалів на момент проведення дослідження, а й у залежність від забезпечення судом першої інстанції явки разом ОСОБА_1 , ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_2 до експертної установи для відібрання зразків. Отримавши повідомлення судового експерта Державного науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України від 26 листопада 2024 року № СЕ-19-24/53312-БД, у якому експерт просив суд забезпечити явку разом ОСОБА_1 , ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_2 для відбору зразків букального епітелію до ДНДЕКЦ МВС, суд першої інстанції не визнав обов`язковою явку ОСОБА_2 та дитини до експертної установи, не роз`яснив їй, на відміну від позивача, що ухилення від проведення судової молекулярно-генетичної експертизи фактично є ухиленням від виконання судового рішення (ухвали) про призначення експертизи. У той же час для забезпечення проведення призначеної експертизи та застосування наслідків, передбачених статтею 109 ЦПК України, суд першої інстанції мав процесуальний обов`язок визнати обов`язковою явку ОСОБА_2 та дитини до експертної установи, роз`яснити ОСОБА_2 правові наслідки ухилення від проведення експертизи, передбачені статтею 109 ЦПК України, та можливість їх застосування у разі чергового нез`явлення до експертної установи для відібрання біологічних зразків. Відтак суд першої інстанції не встановив усіх обставин справи, зокрема не сприяв сторонам у виконанні вимог експертної установи щодо надання біологічних зразків для проведення відповідного дослідження на предмет наявності кровного споріднення між позивачем та дитиною;

апеляційний суд не усунув порушень, допущених судом першої інстанції, відмовив у задоволенні клопотання представника позивача про призначення молекулярно-генетичної експертизи під час апеляційного розгляду справи, а відхиляючи доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про необхідність застосування наслідків ухилення ОСОБА_2 від участі у проведенні експертизи, передбачених статтею 109 ЦПК України, безпідставно зазначив, що лише позивач ухилився від участі у проведенні експертизи, оскільки не оплатив її вартість та сам не з`явився без поважних причин до експертної установи, а тому наслідки ухилення від участі в експертизі підлягають застосуванню до позивача, який не вжив заходів для її проведення. При цьому апеляційний суд, посилаючись на те, що позивач не забезпечив прибуття дитини і відповідачки до експертної установи для відібрання біологічних зразків, не врахував, що саме на суд покладено обов`язок забезпечити явку сторін у справі до експертної установи, а позивач такої процесуальної можливості не має. Судом апеляційної інстанції також не з`ясовано причин неявки ОСОБА_2 разом із дитиною до експертної установи для проведення відбору зразків крові. У спірних правовідносинах є очевидним, що у разі незабезпечення судом явки ОСОБА_2 разом з дитиною ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , до експертної установи, неповідомлення судом відповідача ОСОБА_2 про дату та час проведення відбору зразків крові позивач не міг у будь-який спосіб самостійно забезпечити прибуття дитини і відповідачки до експертної установи. Також є очевидним, що проведення призначеної судом експертизи було пов`язано експертом з такими обставинами, як явка разом ОСОБА_1 , ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_2 для відбору зразків букального епітелію до ДНДЕКЦ МВС. Лише за умови такої явки експертною установою міг бути сформований рахунок на оплату вартості експертизи залежно від вартості витратних матеріалів на момент проведення дослідження, а тому покладення на позивача відповідальності за невжиття судом заходів для проведення експертизи, які відносяться до процесуальної компетенції суду, не відповідає нормам процесуального права та засадам справедливості. Наведене свідчить, що при розгляді справи апеляційним судом не враховані висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у постановах Верховного Суду від 7 липня 2021 року у справі № 201/11183/16-ц, від 10 травня 2022 року у справі № 473/1343/18, від 20 вересня 2023 року у справі № 585/972/22, неправильно застосовано положення статті 109 ЦПК України щодо наслідків ухилення особи від участі в експертизі до позивача, безпідставно покладено на позивача обов`язок забезпечити прибуття дитини і відповідачки до експертної установи для відібрання біологічних зразків, не враховано, що саме на суд покладено обов`язок забезпечити явку сторін у справі до експертної установи, а позивач такої процесуальної можливості не має;

зважаючи на ці обставини, апеляційний суд з урахуванням доводів апеляційної скарги повинен був вирішити належним чином питання про призначення судово-біологічної (судово-генетичної) експертизи, з`ясувати думку відповідача щодо можливості забезпечення явки дитини для проведення експертизи на території України або на території країни, де перебуває дитина, попередити відповідача про наслідки невчинення відповідних процесуальних дій з урахуванням приписів статті 12 ЦПК України, за необхідності врахувати механізм проведення експертизи на території країни, де перебуває дитина, та/або передачі біологічних зразків для проведення відповідної експертизи. Апеляційний суд, залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, не навів жодного обґрунтування того, що суд, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, діяв саме в інтересах дитини. наведене свідчить, що суд апеляційної інстанції також порушив вимоги статті 376 ЦПК України, оскільки залишив рішення суду першої інстанції без змін, незважаючи на те, що воно ухвалено з порушенням норм процесуального права. Оскільки суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості під час розгляду справи в касаційному порядку встановлювати нові обставини або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, збирати та надавати правову оцінку новим доказам у справі, то усунути вказані недоліки розгляду справи на стадії касаційного перегляду неможливо, тому, оскільки порушення норм процесуального права допущені обома судами, справу необхідно передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 12 червня 2026 року відкрито касаційне провадження у справі.

30 липня 2026 року справа передана судді-доповідачу Крат В. І.

Ухвалою Верховного Суду від 10 серпня 2026 року справу призначено до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 11 червня 2026 року зазначено, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження: суд апеляційної інстанції в оскарженій постанові застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду: від 07 липня 2021 року у справі № 201/11183/16-ц; від 10 травня 2022 року у справі № 473/1343/18; від 20 вересня 2023 року у справі № 585/972/22; судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Фактичні обставини

ІНФОРМАЦІЯ_1 народилася ОСОБА_10 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ), і у свідоцтві про народження, виданому 22 серпня 2023 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Шосткинському районі Сумської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, її батьками вказані ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (а. с. 5).

22 серпня 2023 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було зареєстровано шлюб, про що складено актовий запис № 306. Після укладення шлюбу прізвище чоловіка - « ОСОБА_12 », прізвище дружини - « ОСОБА_6 ». Вказане підтверджено копією свідоцтва про шлюб (а. с. 4 зв.).

Відповідно до витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про народження із зазначенням відомостей про батька відповідно до частини першої статті 135 СК України № 00029144075 від 06 січня 2021 року, виданого Шосткинським міськрайонним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) ОСОБА_5 народилася ІНФОРМАЦІЯ_3 , і її батьками відповідно до частини першої статті 135 СК України записано: батько - ОСОБА_13 , мати - ОСОБА_2 (а. с. 5 зв. - 6).

Згідно з витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про внесення змін до актового запису цивільного стану № 00041100645 від 23 серпня 2023 року, до актового запису про народження № 410 від 20 грудня 2018 року, складеного Шосткинським міськрайонним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Сумській області, стосовно ОСОБА_10 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ) було внесено зміни, а саме: відомості про дитину: по батькові змінено з « ОСОБА_8 » на « ОСОБА_9 »; відомості про батька: прізвище « ОСОБА_6 » змінено на « ОСОБА_12 », ім`я змінено з « ОСОБА_14 » на « ОСОБА_9 », по батькові змінено з « ОСОБА_15 » на « ОСОБА_16 », дата народження з «інформація відсутня» змінено на « ІНФОРМАЦІЯ_2 », реєстраційний номер облікової картки платника податків з «інформація відсутня» змінено на « НОМЕР_1 », місце проживання з «інформація відсутня» змінено на « АДРЕСА_1 », відомості, внесені за вказівкою заявника, змінені з «Так» на «Ні» (а. с. 5 зв. - 7 зв.).

Рішенням Роменського міськрайонного суду Сумської області від 30 квітня 2024 року в справі № 585/588/24 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/118785154) шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано.

Відповідно до ордера серії ВМ № 1047605 від 15 березня 2024 року вбачається, що адвокат Менько Д. Д. на підставі договору про надання правничої допомоги № б/н від 28 лютого 2024 року надає правничу допомогу ОСОБА_1 в Роменському міськрайонному суді (а. с. 4).

Відповідно до договору про надання правничої допомоги від 28 лютого 2024 року ОСОБА_3 з однієї сторони і ОСОБА_1 з іншої уклали дану угоду, відповідно до якої «Клієнт» доручає, а «Адвокат» приймає на себе зобов`язання надати «Клієнту» правничу допомогу в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про виключення запису як батька з актового запису про народження дитини. Розмір гонорару «Адвоката», з урахуванням складності справи та виконуваних адвокатом робіт (наданих послуг), часу, який має бути витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), передбачуваного обсягу наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, значення справи для «Клієнта», визначається за домовленістю сторін у формі фіксованого розміру в сумі 14 000 грн (а. с. 10).

Згідно з квитанцією № 6910140006 адвокату Менько Д. Д. сплачено 14 000 грн за надання правничої допомоги у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про виключення запису як батька з актового запису про народження дитини (а. с. 10 зв.).

Ухвалою суду від 15 липня 2024 року задоволено клопотання представника позивача та призначено у справі судову молекулярно-генетичну експертизу, на вирішення якої поставлено питання, чи є імовірно біологічним батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , стосовно дитини ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (а. с. 53).

02 жовтня 2024 року до суду надійшло клопотання експерта Державного науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України, датоване 19 вересня 2024 року № СЕ-19-24/53312-БД, у якому судовий експерт повідомив, що для встановлення біологічного батьківства обов`язковою умовою є дослідження біологічних зразків дитини, матері та ймовірного батька. Також він заявив клопотання, у якому просив викласти питання ухвали суду в такій редакції: «1. Чи є ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , біологічним батьком дитини ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , біологічною матір`ю якої є ОСОБА_2 .?». Експерт просив забезпечити спільну явку ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , і ОСОБА_2 для відбору зразків букального епітелію до Державного науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС. У клопотанні зазначено, що в разі незадоволення клопотання у 45-денний термін буде складено повідомлення про неможливість проведення експертизи (а. с. 64 - 65).

Це клопотання експерта було направлено представнику позивача 04 жовтня 2024 року із пропозицією повідомити суду їхні пропозиції щодо вирішення питань, визначених у клопотанні. Аналогічне повідомлення було направлено повторно 05 листопада 2024 року (а. с. 67, 68).

11 грудня 2024 року на адресу суду надійшло повідомлення від судового експерта Державного науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України, датоване 26 листопада 2024 року № СЕ-19-24/53312-БД, у якому вказано, що 16 жовтня 2024 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_2 для відбору зразків не з`явилися. Станом на 26 листопада 2024 року відбір зразків вищевказаних осіб не проводився, відповіді на заявлене клопотання експерта не надходило, у зв`язку з чим відповідно до статті 72 ЦПК України складено повідомлення про неможливість проведення експертизи (а. с. 71).

Походження дитини від батька визначається за заявою жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою. Така заява може бути подана як до, так і після народження дитини до органу державної реєстрації актів цивільного стану (частина перша статті 126 СК України).

Особа, яка записана батьком дитини відповідно до статей 122, 124, 126 і 127 цього Кодексу, має право оспорити своє батьківство, пред`явивши позов про виключення запису про нього як батька з актового запису про народження дитини. У разі доведення відсутності кровного споріднення між особою, яка записана батьком, та дитиною суд постановляє рішення про виключення відомостей про особу як батька дитини з актового запису про її народження (частини перша та друга статті 136 СК України).

Не має права оспорювати батьківство особа, записана батьком дитини, якщо в момент реєстрації себе батьком дитини вона знала, що не є її батьком, а також особа, яка дала згоду на застосування допоміжних репродуктивних технологій відповідно до частини першої статті 123 цього Кодексу (частина п`ята статті 136 СК України).

Європейський суд з прав людини зауважив, що «в ході національного розгляду суд призначив ДНК-тест з метою вирішення цього спору про батьківство. Тест продемонстрував, що відповідач був батьком дитини з ймовірністю 99,99 відсотків. Суд враховує, що на сьогодні ДНК-тест є єдиним науковим методом точного встановлення батьківства стосовно конкретної дитини; його доказова цінність суттєво переважає будь-який інший доказ, наданий сторонами, з метою підтвердити або спростувати факт оспорюваного батьківства» (KALACHEVA v. RUSSIA, № 3451/05, § 34, ЄСПЛ, від 07 травня 2009 року).

У разі ухилення учасника справи від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно від того, хто із цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з`ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні (стаття 109 ЦПК України).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта 263 ЦК України).

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 жовтня 2019 року у справі № 149/2562/18 (провадження № 61-12881св19) вказано, що:

«відповідно до статті 136 СК України особа, яка записана батьком дитини відповідно до статей 122, 124, 126 і 127 цього Кодексу, має право оспорити своє батьківство, пред`явивши позов про виключення запису про нього як батька з актового запису про народження дитини. У разі доведення відсутності кровного споріднення між особою, яка записана батьком, та дитиною суд постановляє рішення про виключення відомостей про особу як батька дитини з актового запису про її народження.

Предметом доказування у справах про оспорювання батьківства є відсутність кровного споріднення між особою, записаною батьком, і дитиною. Доводити відсутність кровного споріднення з дитиною можливо будь-якими допустимими доказами, у тому числі висновками судово-медичної, біологічної чи генетичної експертиз, при цьому для з`ясування обставин, що мають значення для справи і потребують спеціальних знань у галузі науки, мистецтва, техніки, ремесла, тощо, суд призначає експертизу за заявою осіб, які беруть участь у справі. Апеляційний суд, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції і погоджуючись із його висновком про відмову в задоволенні позовних вимог, залишив поза увагою те, що між сторонами існує спір щодо оспорювання батьківства, а тест ДНК (судово-медична (молекулярно-генетична) експертиза) станом на сьогоднішній день є єдиним методом точного встановлення батьківства стосовно конкретної дитини. Доказова цінність такого тесту переважає будь-який інший доказ на підтвердження, або оспорення кровного споріднення та має вирішальне значення у вирішенні спору даної категорії справ. Європейський суд з прав людини, рішення якого є джерелом права згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», зауважив, що «на сьогодні ДНК-тест є єдиним науковим методом точного встановлення батьківства стосовно конкретної дитини; його доказова цінність суттєво переважає будь-який інший доказ, наданий сторонами, з метою підтвердити або спростувати факт оспорюваного батьківства» (Калачова проти Російської Федерації № 3451/05, § 34, від 07 травня 2009 року). Суди першої та апеляційної інстанцій не звернули увагу на положення статті 109 ЦПК України, згідно з якою у разі ухилення учасника справи від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно від того, хто із цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з`ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні».

Касаційний суд вже вказував, що:

стаття 109 ЦПК України встановлює процесуальні наслідки для осіб, які ухиляються від участі в експертизі. Суд може визнати факт для з`ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні лише у разі ухилення особи, яка бере участь у справі, від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо. Застосування наслідків ухилення від участі в експертизі можливе лише після постановлення ухвали про призначення експертизи та підтвердження факту ухилення особи від участі в експертизі. Ухиленням від участі в експертизі є умисні дії особи, яка бере участь у справі, метою яких є неможливість проведення експертизи (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 травня 2022 року в справі № 473/1343/18 (провадження № 61-827 св 22));

у частині п`ятій статті 136 СК закріплене правило, згідно з яким, якщо особа визнала своє батьківство, завідомо знаючи, що вона не є батьком дитини, то оспорювати такий запис вона не може, оскільки ніякого порушення її прав не було - подаючи заяву про визнання свого батьківства, вона сама бажала, щоб такий запис був здійснений органами РАЦС. Зазначена норма спрямована на захист законних інтересів дитини. Вважається, що при прийнятті рішення про «оформлення» свого батьківства чоловік враховував усі можливі правові наслідки для себе, навіть з урахуванням того, що фактично батьком дитини є інша особа. Саме тому довільна зміна ним у майбутньому початкового рішення чи відзив поданої заяви до органу РАЦС про встановлення батьківства після його державної реєстрації не допускається. Разом з тим законодавець не виключає право особи, записаної батьком дитини за її заявою про встановлення батьківства, оспорювати здійснений органом РАЦС запис за мотивами порушення волевиявлення (наприклад, якщо заява про встановлення батьківства була подана під впливом погрози, насильства тощо) (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 січня 2024 року в справі № 332/1618/22 (провадження № 61-14812св23));

за приписами частини п`ятої статті 136 СК України для відмови в позові з цієї підстави в ході судового розгляду перевірці підлягають обставини чи особа, яка оспорює батьківство, знала в момент реєстрації себе батьком дитини, що не є батьком дитини, або за встановленими обставинами справи не могла про це не знати. Відповідно, з урахуванням вимог частини третьої статті 12 ЦПК України на позивача покладається тягар доведення, що він не є біологічним батьком дитини, а відповідач у справі повинна довести належними та допустимими доказами, що позивач в момент реєстрації себе батьком дитини знав, що не є батьком дитини, або за встановленими обставинами справи не міг про це не знати (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 березня 2019 року у справі № 127/25686/17 (провадження № 61-43951св18)).

У справі, що переглядається:

позивач через Електронний суд звернувся з позовом про оспорювання батьківства, який мотивований тим, що батьком дитини може бути інший чоловік;

при відмові в позові суд першої інстанції вважав, що здійснюючи виконання ухвали про призначення експертизи експертна установа просила забезпечити прибуття сторін у справі разом з дитиною для відібрання біологічних зразків. Вказану інформацію суд доводив до відома учасників справи, проте сторони для відбору зразків до експерта не прибули, що і стало підставою для невиконання ухвали суду та повідомлення експерта про неможливість проведення експертизи. Застосувати наслідки ухилення від участі в проведенні експертизи до відповідача суд не вбачав підстав, оскільки експерт вказав, що для проведення експертизи не прибула не лише відповідач з дитиною, а й позивач. Тому наслідки ухилення від участі в експертизі підлягають застосуванню до позивача, оскільки він був ініціатором проведення експертизи і мав вживати заходів для її проведення. Крім цього, суд вважав доцільним застосувати до позивача наслідки ухилення від участі в експертизі ще й з тих підстав, що витрати на проведення експертизи мав понести позивач, але він не надав доказів того, що сплачував експерту кошти за проведення експертизи. Позивачем не доведено належними і допустимими доказами відсутності кровної спорідненості між ним та дитиною;

апеляційний суд міркував так, що предметом доказування в цій справі є обставина відсутності кровного споріднення між позивачем і ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , тягар доказування якої покладається на заявника. Як правильно вказав суд першої інстанції, на сьогодні молекулярно-генетичне дослідження є єдиним науковим методом точного встановлення батьківства щодо конкретної дитини, а його доказова цінність переважає будь-який інший доказ у справі. Проте позивач не забезпечив прибуття дитини і відповідачки для відібрання біологічних зразків, а також сам не з`явився до експертної установи. Відтак, позивачем не доведена відсутність кровної спорідненості між ним та дитиною. Позивач ухилився від участі у проведенні експертизи, а тому відсутні законні підстави застосувати наслідки ухилення від участі в проведенні експертизи до відповідачки. Доводи апеляційної скарги про те, що відповідачка з дитиною перебувають за кордоном і тому не з`явилися до експертної установи, а оплату вартості експертизи можливо провести після їх появи для відібрання зразків, не спростовують факт неявки без поважних причин самого ініціатора експертизи. Саме тому наслідки ухилення від участі в експертизі підлягають застосуванню до позивача, який не вжив заходів для її проведення;

ухвалою Роменського міськрайонного суду Сумської області від 15 липня 2025 року: призначено у справі експертизу, на вирішення якої поставити наступні питання: чи являється імовірно біологічним батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 відносно дитини ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ; проведення експертизи доручено експертам Державного науково-дослідного експертно-криміналістичного центру; оплату за проведення експертизи покладено на позивача - ОСОБА_1 , роз`яснено йому положення статті 109 ЦПК України про наслідки ухилення від участі в експертизі; роз`яснено сторонам, що для проведення такого виду експертизи їм, разом з дитиною - ОСОБА_10 , необхідно прибути до експертної установи у встановлений експертом час; визначено строк проведення експертизи - 1 місяць з дня надходження ухвали суду до експертної установи; провадження у справі на час проведення експертизи зупинено (а. с. 53); Тобто наслідки ухилення від експертизи суд відповідачці не роз`яснив;

02 жовтня 2025 року до суду першої інстанції надійшло клопотання експерта від 19 вересня 2025 року, в якому експерт, зокрема, просив суд забезпечити прибуття сторін та дитини для відбору зразків букального епітелію до ДНДЕКЦ МВС за адресою: вул. Велика Кільцева, 4, м. Київ, 16 жовтня 2024 року з 09:00 до 12:00 години (а. с. 63 - 64). В матеріалах справи міститься супровідний лист суду першої інстанції від 04 жовтня 2025 року про направлення на електронну пошту представнику позивача клопотання експерта, і докази його вручення в матеріалах справи відсутні (а. с. 67); супровідний лист суду першої інстанції від 05 листопада 2025 року (тобто після дати, визначеної експертом) про направлення на електронну пошту представнику позивача клопотання експерта, і докази його вручення в матеріалах справи відсутні (а. с. 68); рекомендоване повідомлення про вручення (а. с. 69) представнику позивача клопотання експерта 13 листопада 2025 року (тобто після дати, визначеної експертом);

суди не врахували, що суд може визнати факт, для з`ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні лише у разі ухилення особи, яка бере участь у справі, від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо. Застосування наслідків ухилення від участі в експертизі можливе лише після постановлення ухвали про призначення експертизи та підтвердження факту ухилення особи від участі в експертизі. Ухиленням від участі в експертизі є умисні дії особи, яка бере участь у справі, метою яких є неможливість проведення.

За таких обставин суди зробили передчасний висновок про відмову в задоволенні позову.

Суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, з огляду на положення статті 400 ЦПК України.

Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції (частина четверта статті 411 ЦПК України).

Щодо розподілу судових витрат

Постанова суду касаційної інстанції складається крім іншого, і з розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції (підпункт «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України).

Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141-142 ЦПК України. У статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У частині тринадцятій статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року в справі № 530/1731/16-ц (провадження № 61-39028св18) зроблено висновок, що:

«згідно із підпунктом «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається крім іншого, і з розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції. Таким чином, встановлено дискреційне повноваження суду зазначити в резолютивній частині судового рішення про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції. Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141-142 ЦПК України. Статтею 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Разом із тим, такий обов`язок у випадку передачі справи на новий судовий розгляд не покладено. Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що якщо судом апеляційної інстанції скасовано ухвалу суду першої інстанції або судом касаційної інстанції скасовано ухвалу з передачею справи на розгляд до суду першої/апеляційної інстанції, розподіл судового збору у справі, в тому числі сплаченого за подання апеляційної та/або касаційної скарги, здійснює той суд, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи.

З урахуванням наведеного Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду відступає від висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у додатковій постанові від 22 квітня 2019 року у справі № 756/2157/15-ц. У разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Разом із тим, у випадку, якщо судом касаційної інстанції скасовано судові рішення з передачею справи на розгляд до суду першої/апеляційної інстанції, то розподіл суми судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат».

Тому, з урахуванням висновку щодо суті касаційної скарги, розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, здійснюється тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду