ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 570/4936/20

1. У грудні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з вказаним позовом, в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просила витребувати житловий будинок загальною площею 116,3 кв. м, житловою площею 72,4 кв. м, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , та земельну ділянку загальною площею 0,35 га, що розташована за вказаною адресою під вказаним будинковолодінням, із чужого незаконного володіння ОСОБА_2 , зареєстрованого у реєстрі нерухомості, запис про право власності: 36192432, на підставі рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 51900629 від 07 квітня 2020 року 10:33:11, реєстратора Виконавчого комітету Корнинської сільськоїради Рівненського району Рівненської області Левчука Ю. С., на підставі договору купівлі-продажу від 22 травня 2006 року, посвідченого приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Сивоглаз С. С. за реєстровим № 138 на користь ОСОБА_1 .

2. Позов мотивовано тим, що ОСОБА_1 згідно зі свідоцтвом про право власності від 28 лютого 2000 року, виданим Шпанівською сільською радою Рівненського району Рівненської області, є власником житлового будинку та земельної ділянки на АДРЕСА_1 . 15 жовтня 2020 року їй стало випадково відомо і вона перевірила цю інформацію у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, що її син ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу майна від 22 травня 2006 року, посвідченого приватним нотаріусом Сивоглаз С. С. у реєстрі за № 138, 03 квітня 2020 року оформив на себе право власності на цей житловий будинок.Разом з тим, жодного договору купівлі-продажу щодо належного їй будинку та земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , вона не укладала та не підписувала, а наявний у вказаному договорі підпис їй не належить. З моменту отримання зазначеної нерухомості позивачка проживає у зазначеному належному їй будинку, самостійно сплачує кошти за комунальні послуги, оригінали правовстановлюючих документів на будинок та земельні ділянки (Свідоцтво про право власності на будинковолодіння від 28 лютого 2000 року та Державний акт на право приватної власності на землю II-РВ Л034337) знаходяться у неї, що унеможливлює укладення оспорюваного договору, оскільки такі документи при укладенні правочинів залишаються у нотаріуса, що також підтверджує факт підроблення договору купівлі-продажу.У 2002 році нею складено заповіт щодо вказаного будинковолодіння на користь її дочки ОСОБА_3 , який на даний час є чинним, та також підтверджує відсутність її волі на продаж вказаного майна іншим особам, зокрема, сину.

3. Рівненський районний суд Рівненської області рішенням від 11 липня 2023 року позов задовольнив. Витребував житловий будинок загальною площею 116,3 кв. м, житловою площею 72,4 кв. м, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , та земельну ділянку загальною площею 0,35 га, що розташована за вказаною адресою під вказаним будинковолодінням, із чужого незаконного володіння ОСОБА_2 , зареєстрованого у реєстрі нерухомості, запис про право власності: 36192432, на підставі рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 51900629 від 07 квітня 2020 року 10:33:11, реєстратора Виконавчого комітету Корнинської сільської ради Рівненського району Рівненської області Левчука Ю. С., на підставі договору купівлі-продажу від 22 травня 2006 року, посвідченого приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Сивоглаз С. С. за реєстровим № 138 на користь ОСОБА_1 .

4. Суд першої інстанції дійшов висновку, що договір купівлі-продажу майна від 22 травня 2006 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (реєстраційний номер 138) сторонами не укладався, а тому не тягне за собою жодних юридичних наслідків. Посилаючись на принцип непорушності права власності, закріплений у статті 41 Конституції України, та норми статей 220, 321, 328, 387, 640, 657 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) щодо права власника витребувати своє майно від особи, яка незаконно та без відповідної правової підстави заволоділа ним, суд дійшов висновку про те, що ОСОБА_2 протиправно заволодів спірним нерухомим майном.

5. Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, зазначивши, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду і не містять нових даних, які б давали підстави для скасування чи зміни постановленого рішення.

Встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи

6. Згідно зі свідоцтвом про право власності від 28 лютого 2000 року, виданим Шпанівською сільською радою Рівненського району Рівненської області, позивач є власником житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 .

7. Відповідно до Державного акту на право приватної власності серії ІІ-РВ №034337 позивачу належать земельні ділянки загальною площею 0,35 га, що розташовані в АДРЕСА_1 .

8. Згідно з Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, індексний номер 46424205 від 27 жовтня 2015 року, ОСОБА_1 здійснено державну реєстрацію на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 .

9. Згідно з Технічним паспортом на житловий будинок АДРЕСА_1 від 21 жовтня 2015 року, ОСОБА_1 належить 1/1 частка.

10. У березні 2024 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_2 , подана його представником - адвокатом Михайловим В. О., на рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 11 липня 2023 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 08 лютого 2024 року, в якій заявник просить скасувати оскаржувані судові рішення повністю і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

11. Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду Пророка В. В. (суддя-доповідач), Петрова Є. В., Ситнік О. М. ухвалою від 20 травня 2024 року, після усунення недоліків, відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 та витребував матеріали справи із Рівненського районного суду Рівненської області.

12. У травня 2024 року справа № 570/4936/20 надійшла до Верховного Суду.

13. На підставі розпорядження керівника секретаріату Касаційного цивільного суду від 09 лютого 2026 року призначено повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями на підставі службової записки судді Пророка В. В.

14. Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09 лютого 2026 року суддею-доповідачем для розгляду справи № 570/4936/20 визначено Пророка В. В. , судді, які входять до складу колегії: Калараш А. А., Петров Є. В.

15. На підставі розпорядження керівника секретаріату Касаційного цивільного суду від 18 серпня 2026 року призначено повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями на підставі службової записки судді Пророка В. В.

16. Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18 серпня 2026 року суддею-доповідачем для розгляду справи № 570/4936/20 визначено Пророка В. В. , судді, які входять до складу колегії: Карпенко С. О., Ситнік О. М.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

(1) Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

17. З урахуванням змісту касаційної скаргиОСОБА_2 оскаржує зазначені судові рішення на підставі пунктів 1 та 4 (пункти 2, 5 частини першої статті 411) частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі ?ЦПК України).

18. ОСОБА_2 вважає, що суд апеляційної інстанції не врахував правових висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 лютого 2020 року у справі № 908/137/18, Верховного Суду від 18 квітня 2022 року у справі № 522/18010/18, від 08 липня 2020 року у справі № 495/11830/18, від 12 січня 2023 року у справі № 939/1406/20.

19. Касаційна скарга також мотивована тим, щов ухваленні судового рішення у цій справі брав участь суддя, якому було заявлено відвід. Обґрунтовуючи підстави відводу, заявник зазначає, що суддя ОСОБА_6 є свідком у кримінальному провадженні № 12015000000000032 від 29 січня 2015 року за обвинуваченням ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 369-2 Кримінального кодексу України (далі - КК України). При цьому ОСОБА_5 працювала помічником судді ОСОБА_6 у Рівненському районному суді Рівненської області. Водночас заявником і потерпілою у згаданому кримінальному провадженні є ОСОБА_3 , яка виступає представником ОСОБА_1 у цій цивільній справі (№ 570/4936/20).

20. ОСОБА_2 зазначає, що обставини, якими була обґрунтована заява про відвід судді, стали відомі відповідачу за один день до ухвалення судового рішення, що виключає можливість дотримання десятиденного строку на подання заяви про відвід, встановленого частиною третьою статті 39 ЦПК України

21. А також заявник посилається на те, що про розгляд справи судом першої інстанції, призначений на 11 липня 2023 року, не було повідомлено ні самого заявника, ні його представника. Зазначене позбавило останніх можливості взяти участь у дослідженні доказів та судових дебатах.

22. Крім того, ОСОБА_2 у касаційній скарзі посилається на те, що суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог. Заявник зазначає, що суд безпідставно витребував із його володіння земельну ділянку, яка не була предметом оскаржуваного договору купівлі-продажу від 22 травня 2006 року та не охоплювалася первісним предметом спору. Заявник наголошує, що суд першої інстанції не звернув уваги на зміну позивачкою предмета позову з порушенням імперативних вимог частини третьої статті 49 ЦПК України, оскільки цю процесуальну дію було вчинено вже після призначення справи до судового розгляду.

23. Верховний Суд не бере до уваги ті доводи, які не стосуються касаційного перегляду оскаржуваного судового рішення, у тому числі у межах вимог, встановлених статтею 400 ЦПК України.

(2) Позиція інших учасників справи

24. У березні 2025 року засобами поштового зв`язку до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_1 , поданий її представником ОСОБА_6 , на касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 11 липня 2023 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 08 лютого 2024 року.

25. Відзив мотивовано тим, що касаційна скарга ОСОБА_2 необґрунтована, а оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, прийняті з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

(1) Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій

Щодо заявленого відводу судді

26. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

27. Згідно з підпунктами 1, 2 частини сьомої статті 56 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддя зобов`язаний справедливо, безсторонньо та своєчасно розглядати і вирішувати судові справи відповідно до закону з дотриманням засад і правил судочинства; дотримуватися правил суддівської етики, у тому числі виявляти та підтримувати високі стандарти поведінки у будь-якій діяльності з метою укріплення суспільної довіри до суду, забезпечення впевненості суспільства в чесності та непідкупності суддів.

28. Приймаючи присягу, суддя бере на себе зобов`язання, зокрема, безсторонньо, неупереджено та незалежно здійснювати правосуддя.

29. Підходи до встановлення наявності упередженості та безсторонності суддів викладені у рішеннях Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), зокрема в рішенні у справі «Мироненко та Мартиненко проти України» від 10 грудня 2009 року. У пунктах 66, 67 цього рішення вказано, що згідно з усталеною практикою ЄСПЛ наявність безсторонності має визначатися для цілей пункту 1 статті 6 Конвенції за допомогою суб`єктивногота об`єктивного критеріїв.

30. У рішенні у справі «Білуха проти України» від 9 листопада 2006 року ЄСПЛ зазначив, що стосовно суб`єктивногокритерію особиста безсторонність суду презюмується) поки не надано доказів протилежного (пункт 50).

31. За вимогами пункту 5 частини першої статті 36 ЦПК України суддя не може розглядати справу і підлягає відводу (самовідводу), якщо є інші обставини, що викликають сумнів в неупередженості або об`єктивностісудді.

32. З підстав, зазначених у статтях 36, 37 і 38 цього Кодексу, судді, секретарю судового засідання, експерту, спеціалісту, перекладачу може бути заявлено відвід учасниками справи (частина друга статті 39 ЦПК України).

33. Згідно з частиною третьою статті 39 ЦПК України відвід повинен бути вмотивованим і заявленим протягом десяти днів з дня отримання учасником справи ухвали про відкриття провадження у справі, але не пізніше початку підготовчого засідання або першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження. Після спливу вказаного строку заявляти відвід дозволяється лише у виняткових випадках, коли про підставу відводу заявнику не могло бути відомо до спливу вказаного строку, але не пізніше двох днів із дня, коли заявник дізнався про таку підставу.

34. Судами попередніх інстанцій встановлено, що ухвалою Рівненського районного суду Рівненської області від 03 травня 2022 року під головуванням судді ОСОБА_6 прийнято до свого провадження цивільну справу № 570/4936/20 (т. 1, а. с. 226). Заяву про відвід судді від 10 липня 2023 року подано лише 11 липня 2023 року, тобто безпосередньо в день розгляду справи по суті.

35. Колегія суддів відзначає, що заявник у касаційній скарзі стверджує, що обставини, якими була обґрунтована заява про відвід судді, стали відомі йому за один день до ухвалення судового рішення. Однак, відповідно до матеріалів справи, заявник був обізнаний про своє право на відвід ще на етапі відкриття провадження у справі, а зв`язок між кримінальним провадженням та участю ОСОБА_3 як представника позивача існував з моменту відкриття провадження у справі.

36. Враховуючи обґрунтування заяви про відвід, обставини, на які посилався заявник, були відомі йому з моменту відкриття провадження у цій справі. Причин поважності пропуску процесуального строку заявник не зазначив, що свідчить про пропущення ним строку на подання заяви про відвід, визначеного частиною третьою статті 39 ЦПК України.

37. Відповідно до статті 126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків , залишаються без розгляду.

38. Відповідно до протоколу судового засідання від 11 липня 2023 року № 1706010 (т. 2, а. с. 65), суд першої інстанції розглянув подану заяву про відвід та обґрунтовано залишив її без розглядуу зв`язку із пропуском встановленого законом строку.

39. Оцінюючи зміст заяви про відвід, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і апеляційний суд, дійшов правильного висновку, що факт наявності кримінального провадження за обвинуваченням колишнього помічника судді, де потерпілою є ОСОБА_3 (яка водночас є представником позивачки у цій цивільній справі), сам по собі не вказує на упередженість судді ОСОБА_6 та не є безумовною підставою для її відводу в розумінні статті 36 ЦПК України.

40. Суд апеляційної інстанції при перегляді справи в апеляційному порядку має звертати увагу на обставини, які можуть свідчити про упередженість судді, та надавати їм відповідну правову оцінку. Втім, у даному випадку колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що заявником не надано належних та допустимих доказів на підтвердження обґрунтованості відводу.

41. Загальна обізнаність про існування кримінального провадження та участь у ньому певних осіб не може вважатися підставою для визнання судді упередженим без доведення конкретних обставин, що свідчать про наявність упередженості.

42. Отже, колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги в частині обґрунтованості відводу судді ОСОБА_6 та наявності підстав для застосування пункту 2 частини першої статті 411 ЦПК України.

Щодо неповідомлення відповідача про судове засідання

43. Відповідно до пункту 3 частини третьої статті 376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.

44. Однак, колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про неналежне повідомлення відповідача та його представника про судове засідання, призначене на 11 липня 2023 року, з огляду на таке.

45. Відповідно до матеріалів справи, до початку зазначеного засідання відповідач ОСОБА_2 особисто подав через канцелярію суду заяву про відвід. Зміст цієї заяви свідчить про фактичну обізнаність відповідача з датою, часом і місцем розгляду справи. Отже, вчинення заявником вказаної процесуальної дії повністю спростовує твердження про його неповідомленість про судове засідання.

46. Також відповідно до матеріалів справи інтереси відповідача ОСОБА_2 у суді представляв адвокат Михайлов В. О.

47. Відповідно до частини шостої статті 14 ЦПК України адвокати реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі (ЄСІТС) в обов`язковому порядку. За відомостями вказаної системи, адвокат Михайлов В. О. має зареєстрований офіційний кабінет у підсистемі «Електронний суд» з 29 липня 2022 року.

48. Згідно з вимогами частини сьомої статті 14 та статті 128 ЦПК України, учасникам справи та їхнім представникам, які зареєстрували електронний кабінет, судові повістки та інші процесуальні документи надсилаються судом в електронній формі за допомогою засобів Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи.

49. Зважаючи на те, що судові повістки були направлені судом до електронного кабінету представника відповідача, колегія суддів доходить висновку, що суд належним чином виконав свій процесуальний обов`язок щодо його сповіщення про час та місце судового засідання.

50. Така процесуальна поведінка відповідача свідчить про зловживання ним процесуальними правами та намагання маніпулювати судом першої інстанції, що підтверджується поданням численних заяв про відкладення розгляду справи та заяв про відвід суддів.

51. Згідно з частиною першою статті 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

52. За таких обставин суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, дотримався вимог норм матеріального та процесуального права, повно і всебічно з`ясував дійсні обставини спору, та вирішив справу згідно із законом. Підстав для скасування ухваленого у справі судового рішення та задоволення касаційної скарги в межах її доводів колегія суддів не вбачає.

Щодо суті спору

53. Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

54. Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті2 ЦПК України).

55. Звертаючись до суду із цим позовом, ОСОБА_1 стверджувала, що жодного договору купівлі-продажу щодо належного їй будинку та земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , вона не укладала та не підписувала, на підставі якої було відчужено належне їй на праві власності нерухоме майно.

56. За змістом статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають з дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема договори та інші правочини, інші юридичні факти.

57. Відповідно до вимог частини першої статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

58. Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

59. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).

60. За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 ЦК України).

61. Згідно зі статтею 657 ЦК України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.

62. Частиною третьою статті 203 ЦК України передбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

63. Якщо сторона не виявила свою волю до вчинення правочину й до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків, правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язкиза таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним - не виникли.

64. Стаття 207 ЦК України встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину. Так, на підставі частини першої цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

65. Частиною другою цієї статті визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

66. Отже підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.

67. У разі ж якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини.

68. Правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено.

69. Отже, наслідком непідписання письмового правочину, що підлягає нотаріальному посвідченню, його стороною, за відсутності доказів фактичного вчинення такого правочину (вираження сторонами волевиявлення на його укладення, узгодження істотних умов або його виконання сторонами), є його неукладеність.

70. Такі правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження

№ 14-499цс19), які Велика Палата Верховного Суду підтримала у постанові від 27 листопада 2024 року у справі № 204/8017/17 (провадження № 14-29цс23).

71. У постанові від 27 листопада 2024 року у справі № 204/8017/17 (провадження № 14-29цс23) Велика Палата Верховного Суду наголосила, що відсутність підпису (чи його підроблення) сторони правочину, щодо якого передбачена обов`язкова письмова форма, за загальним правилом не свідчить про недійсність цього правочину, а вказує на дефект його форми та за відсутності підтвердження волевиявлення сторони на його укладення свідчить про неукладеність такого правочину. Тобто йдеться не про дефект волевиявлення сторони, а про його цілковиту відсутність. Таким чином, неукладеність договору у зв`язку з недотриманням встановленої для нього законом обов`язковоїписьмової форми, зокрема й щодо його підписання, повинна насамперед корелюватися з відсутністю у сторони правочину будь-якого волевиявлення на його укладення, тобто якщо особа фактично не є учасником договірних правовідносин, про що, зокрема, може свідчити факт непідписання договору цією особою чи підписання його від імені сторони іншою неуповноваженою особою (підроблення підпису). Відсутність або підроблення підпису сторони (яка у зв`язку з цим фактично не є учасником договірних правовідносин) на письмовому правочині створює презумпцію відсутності волевиявлення сторони на виникнення, зміну чи припинення цивільних правовідносин, яка може бути спростована письмовими доказами, засобами аудіо, відеозапису та іншими доказами, що підтверджують факт наявності волевиявлення на укладення правочину у сторони, яка заперечує проти цього. Натомість неспростування цієї презумпції свідчить про неукладеність договору, яка ґрунтується на положеннях абзацу першого частини першої статті 638 ЦК України - договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Неукладений правочин не може бути визнаний недійсним чи вважатися нікчемним (недійсним на підставі вимог закону), оскільки недійсність правочину як приватноправова категорія покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів (щодо яких було виражено волевиявлення сторін правочину) або ж їх відновлювати.

72. За правилами доказування, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

73. Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

74. Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, визнали доведеним, що позивач не підписувала оспоруванийдоговір купівлі-продажу майна від 22 травня 2006 року, посвідченого приватним нотаріусом Сивоглаз С. С. у реєстрі за № 138.

75. Зазначене підтверджується офіційними повідомленнями приватного нотаріуса Рівненського міського нотаріального округу Рівненської області Сивоглаз Світлани Станіславівни, а саме: № 22/01-16 від 26 жовтня 2020 року на ім`я заступника начальника Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, № 23/01-16 від 29 жовтня 2020 року на ім`я ТВО начальника Рівненського ВП ГУНП в Рівненській області та № 24/01-16 від 03 листопада 2020 року. Зі змісту вказаних документів вбачається, що договір купівлі-продажу житлового будинку та двох земельних ділянок від 22 травня 2006 року за адресою: АДРЕСА_1 , нотаріусом не посвідчувався, а сам документ є підробленим за низкою очевидних ознак, зокрема:

· приватний нотаріус Сивоглаз С. С. є нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу, а не Рівненського районного нотаріального округу, як того вимагають імперативні положення статті 55 Закону України «Про нотаріат» щодо вчинення нотаріальних дій за місцезнаходженням нерухомого майна (Рівненського району);

· спірний договір не викладено на спеціальному бланку нотаріальних документів суворої звітності;

· посвідчувальний напис на договорі не відповідає формам, затвердженим Правилами ведення нотаріального діловодства;

· зміст договору не відповідає формі договорів купівлі-продажу нерухомого майна, які фактично посвідчувалися нотаріусом Сивоглаз С. С. у зазначений період;

· відбиток гербової печатки та особистий підпис нотаріуса на документі є підробленими;

· дата посвідчення правочину та реєстровий номер нотаріальної дії є вигаданими, оскільки 22 травня 2006 року нотаріус Сивоглаз С. С. взагалі не працювала та жодних нотаріальних дій не вчиняла.

76. Крім того, відсутність факту вчинення зазначеної нотаріальної дії підтверджується оригіналом Журналу реєстрації нотаріальних дій приватного нотаріуса Сивоглаз С. С. за 2006 рік (том 2, у якому прошнуровано, пронумеровано та опечатано 201 аркуш). На аркуші 35 вказаного тома останній нотаріальний запис за 21 травня 2006 року міститься під № 23/59, а наступний запис датується 24 травня 2006 року під № 23/60. Будь-які відомості про реєстрацію правочинів чи вчинення інших нотаріальних дій за 22 травня 2006 року у вказаному реєстрі повністю відсутні, що беззаперечно спростовує факт існування та легітимність спірного договору.

77. А відтак, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що оскільки факт відсутності волевиявлення ОСОБА_1 на укладення договору купівлі-продажу від 22 травня 2006 року, а також приватного нотаріуса Сивоглаз С. С. - на його нотаріальне посвідчення, підтверджується наявними у справі доказами, за якими ОСОБА_1 спірну угоду не підписувала, а нотаріус не могла вчинити вказану нотаріальну дію, оскільки на момент її нібито вчинення не здійснювала нотаріальну діяльність, то такий правочин не може вважатися укладеним.

78. Відсутність будь-яких відомостей про реєстрацію цього правочину в Журналі реєстрації нотаріальних дій приватного нотаріуса Сивоглаз С. С. у сукупності з іншими доказами беззаперечно свідчить про те, що спірний договір купівлі-продажу житлового будинку та двох земельних ділянок, розташованих у АДРЕСА_1 , сторонами не укладався, а нотаріусом не посвідчувався.

79. Окрім цього, колегія суддів Верховного Суду вважає обґрунтованими висновки судів попередніх інстанцій щодо критичної оцінки тверджень ОСОБА_2 про те, що 22 травня 2006 року він спільно з ОСОБА_1 особисто перебував у приміщенні нотаріальної контори та підписував оспорюваний договір. Зазначені доводи відповідача повністю спростовуються сукупністю зібраних у справі доказів та його власною суперечливою процесуальною поведінкою. Так, ОСОБА_2 не зміг конкретизувати навіть фактичне місцезнаходження офісу приватного нотаріуса Сивоглаз С. С. і водночас відмовився надати суду оригінал договору купівлі-продажу від 22 травня 2006 року (реєстраційний № 138), що повністю виключило можливість проведення судової почеркознавчої та технічної експертиз.

80. Зважаючи на ненадання відповідачем першоджерела доказу та свідоме невиконання процесуального обов`язку, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правомірного висновку про застосування до спірних правовідносин наслідків ухилення від участі в експертизі, передбачених статтею 109 ЦПК України, у поєднанні з імперативними вимогами частини шостої статті 95 ЦПК України щодо неприйнятності копії документа за відсутності його оригіналу.

81. Верховний Суд наголошує, що такий підхід цілковито узгоджується з фундаментальною правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у пункті 7.3.2 постанови від 08 червня 2021 року у справі № 906/1336/19. Відповідно до цього висновку, процесуальне ухилення сторони від надання оригіналу витребуваного судом документа є самостійною та достатньою підставою для визнання судом тих обставин і фактів, на спростування яких цей документ витребовувався. Утримання стороною оригіналу документа за наявності очевидних та обґрунтованих сумнівів у його справжності прямо кваліфікується як грубий прояв процесуальної недобросовісності та зловживання правами. Наслідком такої недобросовісної поведінки учасника справи є повне нівелювання доказового значення наданої ним копії та її виключення з числа належних доказів.

82. Вказані обставини свідчать про незаконність договору купівлі-продажу майна від 22 травня 2006 року, що оформлений за реєстраційним № 138 від імені приватного нотаріуса Сивоглаз С. С., що, в свою чергу, не вимагає визнання такого договору недійсним.

83. Відповідно до статті 41 Конституції України та частини першої статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

84. Згідно з частиною першою статті 386 ЦК України держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності.

85. Відповідно до статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

86. Якщо нерухоме майно, що вибуло з фактичного володіння його власника за неукладеним договором купівлі-продажу, було зареєстровано за іншою особою без відповідної на те правової підстави, власник такого майна може витребувати його з чужого незаконного володіння у всіх випадках відповідно до статті 387 ЦК України.

87. Отже, власник, майно якого вибуло з його законного володіння за неукладеним договором, може захистити своє майнове право шляхом пред`явлення віндикаційного позову (про витребування майна із чужого незаконного володіння чи від добросовісного набувача (статті 387, 388 ЦК України)) без оспорювання правочину (правочинів) щодо спірного майна та скасування рішення (рішень) про державну реєстрацію права власності на належне йому майно за іншою (іншими) особою (особами).

88. Подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2024 року у справі № 204/8017/17 (провадження № 14-29цс23).

89. Встановивши незаконність вибуття із володіння ОСОБА_1 житлового будинку загальною площею 116,3 кв. м (житлова площа - 72,4 кв. м) та земельної ділянки загальною площею 0,35 га, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для їх витребування на користь позивача від відповідача - ОСОБА_2 .

90. Крім того, ОСОБА_2 у касаційній скарзі посилається на те, що суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог, безпідставно витребувавши земельну ділянку, яка не охоплювалася первісним спором і не була предметом договору купівлі-продажу від 22 травня 2006 року. Заявник наголошує, що заяву про зміну предмета позову подано після призначення справи до судового розгляду, що порушує вимоги частини третьої статті 49 ЦПК України.

91. Колегія суддів відхиляє ці доводи, оскільки судами попередніх інстанцій встановлено, що заява про зміну предмета позову від 25 червня 2021 року (яка містила вимогу про витребування житлового будинку та земельної ділянки) була подана позивачкою до закриття підготовчого засідання, тобто у межах встановленого процесуального строку.. Подання позивачкою іншої заяви згодом (01 жовтня 2021 року), яку місцевий суд залишив поза увагою і не поклав в основу рішення, не свідчить про порушення норм процесуального права. Оскільки вирішення спору відбулося на підставі вчасно поданої заяви від 25 червня 2021 року, суд першої інстанції діяв у межах закону, а права заявника порушені не були.

92. Вирішуючи спір, суди попередніх інстанцій надали належну оцінку добросовісності дій учасників спірних правовідносин, баланс прав й інтересів сторін спору.

93. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів касаційної скарги по суті спору та їх відображення в оскаржених судових рішеннях (з урахуванням доводів касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження), питання вмотивованості висновків судів першої та апеляційної інстанцій, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка розглядається, судами попередніх інстанцій сторонам спору надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних правовідносин, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих висновків судів попередніх інстанцій.

94. Висновки судів попередніх інстанцій не суперечать висновкамВеликої Палати Верховного Суду та Верховного Суду, на які заявник послався в обґрунтування доводів касаційної скарги.

95. Щодо посилань заявника на постанову Великої Палати Верховного Суду від 04 лютого 2020 року у справі № 908/137/18, колегія суддів зазначає, що 04 лютого 2020 року Великої Палати Верховного Суду не ухвалювала жодної постанови, а справа стосується інших фактичних обставин справи та інших правовідносин.

(2) Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

96. Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

97. На підставі здійсненої вище оцінки аргументів учасників справи, висновків судів попередніх інстанцій Верховний Суд дійшов висновку про необхідність залишити без задоволення касаційну скаргу ОСОБА_2 , а оскаржувані судові рішення - без змін.

98. Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, розподіл судових витрат Верховним Судом не здійснюється.

Керуючись статтями 389, 400, 401, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду