ПОСТАНОВА
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
захисника ОСОБА_6 ,
засудженого ОСОБА_7 ,
у режимі відеоконференції:
представника потерпілого ОСОБА_8 ,
потерпілого ОСОБА_9 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12024270340003976, за обвинуваченням
ОСОБА_7 ,ІНФОРМАЦІЯ_1 , жителя АДРЕСА_1 , зареєстрованого там само, раніше не судимого, у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 Кримінального кодексу України (далі - КК), за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_7 на вирок Чернігівського апеляційного суду від 27 листопада 2025 року.
Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Новозаводського районного суду м. Чернігова від 01 липня 2025 року ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК, і призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 2 роки.
На підставі ст. 75 КК звільнено ОСОБА_7 від відбування основного покарання з іспитовим строком 3 роки та покладено на нього обов`язки відповідно до ст. 76 КК.
Суд також вирішив питання щодо цивільного позову, процесуальних витрат, накладеного на майно арешту, а також долю речового доказу у кримінальному провадженні.
27 листопада 2025 року Київський апеляційний суд скасував вирок місцевого суду в частині призначеного покарання та ухвалив у цій частині новий вирок, за яким виключив визнання обставиною, що пом`якшує покарання - щире каяття, ОСОБА_7 визнав винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК, та призначив йому покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 2 роки. В решті вирок суду першої інстанції залишив без змін.
За встановлених судом обставин, 16 грудня 2024 року близько 18:00 автомобіль марки «Москвич», модель «2125 10-10», реєстраційний номер НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_7 , рухався у м. Чернігові на виїзді з нерегульованого перехрестя вул. Івана Мазепи та просп. Перемоги, де організовано круговий рух, зі сторони вул. Олегове поле в напрямку вул. Жабинського.
Рухаючись у вказаному напрямку, поряд з будинком № 18 по просп. Перемоги у м. Чернігові, ОСОБА_7 проявив неуважність, не врахував дорожню обстановку в порушення п. 2.3 б) Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306 зі змінами та доповненнями (далі - ПДР), всупереч вимог п. 18.1 ПДР не надав дорогу пішоходу ОСОБА_9 , який переходив по нерегульованому пішохідному переходу проїзну частину просп. Перемоги зліва направо відносно напрямку руху автомобіля під керуванням ОСОБА_7 , у зв`язку з чим здійснив наїзд на ОСОБА_9 . У даній дорожній обстановці ОСОБА_7 порушив вимоги пунктів 1.3, 1.5, 1.7, 2.3 (б), 18.1 ПДР, що стало причиною настання вказаної дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП).
У результаті ДТП пішохід ОСОБА_9 отримав тілесні ушкодження, які згідно висновку судово-медичної експертизи від 28 березня 2025 року № 178 відносяться до категорії тяжких тілесних ушкоджень за ознакою небезпеки для життя.
Вимоги, викладені в касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, яка її подала
Засуджений у касаційній скарзі просить скасувати вирок апеляційного суду у зв`язку з істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону, неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність та невідповідністю призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через суворість, і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Вважає, що оскаржене судове рішення є незаконним, необґрунтованим, не відповідає вимогам статей 50, 65, 75 КК.
Зазначає, що апеляційний суд безпідставно скасував вирок місцевого суду в частині призначеного покарання із застосуванням ст. 75 КК, не звернувши уваги на ряд пом`якшуючих покарання ОСОБА_7 та інших істотних обставин, а саме: відсутність судимостей; виключно позитивні характеристики; повне визнання винуватості; активне сприяння у розкритті злочину; добровільне і повне відшкодування потерпілому матеріальної і моральної шкоди; поведінка до і під час події злочину та після його скоєння; обвинувачений є батьком малолітньої дитини; брав участь у заходах з оборони України від агресії російської федерації з 24 лютого 2024 року, однак у подальшому був демобілізований; за місцем проживання характеризується позитивно; відсутність обтяжуючих обставин та щире каяття, про що зазначено в обвинувальному акті. Апеляційним судом не враховано, що поведінка обвинуваченого в судовому процесі та його посткримінальна поведінка на місці події та на стадії досудового розслідування дозволяє з сутнісної точки зору розцінювати її каяття саме як щире.
Обставинами, що характеризують посткримінальну поведінку обвинуваченого є виклик швидкої допомоги, перебування на місці ДТП, належне виконання процесуальних обов`язків у ході кримінального провадження. Засуджений вказує, що під час судового розгляду кримінального провадження він неодноразово засудив своє діяння, взяв на себе зобов`язання не допускати вчинення нових кримінальних правопорушень. На його думку, наведені обставини істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину.
Засуджений зазначає, що його процесуальна поведінка під час судового розгляду в суді першої інстанції, а саме те, що він визнав вину, щиро розкаявся, просив вибачення у потерпілого, свідчить про його критичне ставлення до вчиненого злочину та про щирість його каяття і бажання залагодити ситуацію, що сталася.
У доповненнях до касаційної скарги (вх. № 370/0/166-26 від 10 серпня 2026 року) засуджений ОСОБА_7 просить скасувати вирок апеляційного суду у зв`язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, а вирок суду першої інстанції залишити в силі.
Вказує, що кримінальне провадження у суді першої інстанції розглянуто в порядку ч. 3 ст. 349 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), де обставини ДТП та його належна посткримінальна поведінка (негайне зупинення транспортного засобу, перебування на місці пригоди до завершення слідчих дій, самостійний виклик карети швидкої медичної допомоги та працівників поліції) ніким не оспорювалися, натомість апеляційний суд вдався до переоцінки цих обставин та поставив під сумнів щирість його каяття, фактично здійснив новий аналіз обставин події без дослідження доказів. Здійснивши переоцінку фактів посткримінальної поведінки засудженого без дослідження доказів, вважає, що апеляційний суд вийшов за межі своїх повноважень та грубо порушив вимоги ч. 3 ст. 349, ч. 3 ст. 404 КПК.
Зазначає про порушення вимог статей 403, 404 КПК апеляційним судом, який прийняв та поклав в основу рішення про скасування звільнення від відбування покарання з випробуванням заявлені стороною обвинувачення та представником потерпілого під час судового засідання та судових дебатів усні уточнення апеляційних вимог, внаслідок чого було порушено право на захист засудженого, не надано стороні захисту часу для вивчення відповідних змін та подання заперечень.
Засуджений стверджує, апеляційний суд при ухваленні вироку проігнорував помилку, допущену судом першої інстанції, який у тексті вироку зазначив, що засуджений брав участь в обороні України з 24 лютого 2024 року, в той час як матеріали справи підтверджують безперервне проходження військової служби за мобілізацією з 24 лютого 2022 року по серпень 2024 року. Отже, реальний строк служби було безпідставно зменшено з 29 місяців до кількох місяців, що призвело до викривлення морального та соціального портрета особи засудженого, штучного применшення його заслуг перед державою та, як наслідок, ухвалення необґрунтованого рішення про необхідність його ізоляції від суспільства.
Вказує, що висновок апеляційного суду про те, що він не розкаявся у вчиненому, оскільки згодом притягувався до адміністративної відповідальності за ст. 130 КУпАП, є безпідставним. Строки накладення стягнення за постановою 2014 року спливли, а правові наслідки повністю анульовано. Подія, яка стала підставою для складання нового протоколу за ст. 130 КУпАП, відбулася в лютому 2025 року, тобто через два місяці після ДТП. Отже, суд апеляційної інстанції безпідставно взяв до уваги факт адміністративного проступку, вчиненого пізніше, для ретроспективної (зворотної) оцінки психічного ставлення водія до ДТП в момент її настання. Посткримінальна поведінка особи, яка мала місце після події, за жодних обставин не може свідчити про відсутність щирого каяття в момент аварії та безпосередньо після неї, коли засуджений надавав допомогу потерпілому, не намагався втекти та активно співпрацював зі слідством.
Також наведено доводи про безпідставне ототожнення апеляційним судом фінансової неспроможності з процесуальною недобросовісністю засудженого, про недослідження належним чином майнового стану засудженого. З матеріалів провадження вбачається, що після демобілізації із ЗСУ засуджений тривалий час залишався без стабільного доходу, а наприкінці 2025 року втратив роботу. Одномоментне стягнення з демобілізованого військовослужбовця, який втратив роботу, 280000 грн моральної шкоди з об`єктивних причин є неможливим. Відсутність фінансової можливості швидко виплатити кошти не може трактуватися як нещирість каяття особи.
Засуджений вказує про невідповідність призначеного апеляційним судом покарання його особі та ступеню тяжкості правопорушення. Згідно Витягу з оцінки ризиків вчинення повторного кримінального правопорушення від 16 червня 2025 року, визначений уповноваженим органом з питань пробації рівень ризику небезпеки для суспільства є низьким. Також апеляційний суд не врахував позитивну побутову характеристику засудженого від ПОГ Бориспільського РУП ГУ НП в Київській області (старший лейтенант поліції ОСОБА_10 ). Наведене свідчить про належну соціальну інтеграцію засудженого, відсутність деструктивних зв`язків та кримінальних нахилів. Вчинене кримінальне правопорушення є необережним, носить характер ізольованого, трагічного випадку в житті добропорядного громадянина та ветерана війни, а не стійкої антисоціальної установки особи. Поодинокі факти притягнення до адміністративної відповідальності, на які посилався суд, не можуть нівелювати бездоганний побутовий та моральний портрет засудженого.
Звертає увагу, що після подачі первинної касаційної скарги було вжито вичерпних заходів для добровільного усунення наслідків ДТП (підтверджується повідомленням Адвокатського об`єднання «ВЕРІТІ ГРУП» про добровільне часткове відшкодування моральної шкоди), що є проявом позитивної посткримінальної поведінки засудженого. Така позиція сторони захисту узгоджується із правовою позицією об`єднаної палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду у постанові від 01 червня 2026 року у справі № 629/612/25 (провадження № 51-4265кмо25).
У доповненнях до касаційної скарги (вх. № 393/0/166-26 від 20 серпня 2026 року) засуджений ОСОБА_7 просить скасувати вирок апеляційного суду, а вирок суду першої інстанції залишити в силі.
Зазначає, що в порушення вимог статей 370, 374, 404, 420 КПК апеляційний суд в резолютивній частині оскарженого вироку не вирішив питання щодо долі обов`язків, які були покладені на засудженого вироком суду першої інстанції на підставі ст. 76 КК, отже не вирішив в належний спосіб питання про скасування звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Засуджений вказує, що протягом березня - серпня 2026 року він самостійно, а також через представника здійснив низку фактичних платежів на користь потерпілого та в рамках виконавчого провадження № НОМЕР_2 на загальну суму 80000 грн, що підтверджується відповідними платіжними документами (квитанціями АТ «А-БАНК»).
Зазначає, що апеляційний суд не врахував, що мати засудженого - ОСОБА_11 є тяжкохворою особою, що підтверджується відповідними медичними документами, потребує підтримки, догляду та систематичного, вкрай дороговартісного медикаментозного лікування; засуджений ОСОБА_7 є єдиним годувальником у родині (батько помер), значна частина наявних у родині коштів об`єктивно йшла на придбання ліків та забезпечення життєдіяльності тяжкохворої матері.
Позиції учасників судового провадження
У судовому засіданні засуджений та захисник підтримали викладені у касаційній скарзі та доповненнях до неї доводи та просили задовольнити вимоги про скасування вироку апеляційного суду.
Прокурор, потерпілий та його представник заперечили проти задоволення вимог касаційної скарги та просили оскаржене судове рішення залишити без зміни.
Інших учасників судового провадження було повідомлено про дату, час і місце касаційного розгляду, однак у судове засідання вони не з`явилися, клопотань про особисту участь або відкладення судового засідання від них не надходило.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, викладені в касаційній скарзі, колегія суддів виходить із такого.
Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. За приписами частини 2 цієї статті Верховний Суд переглядає судові рішення судів попередніх інстанцій у межах касаційної скарги.
За висновками об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду про застосування норми права, передбаченої ч. 3 ст. 349 КПК (постанова від 16 вересня 2024 року у справі № 444/870/22, провадження № 51-2989кмо23), суд у конкретному кримінальному провадженні в порядку ч. 3 ст. 349 КПК має право, якщо проти цього не заперечують учасники судового провадження, визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються. Такий порядок розгляду кримінального провадження не звільняє суд від обов`язку встановити обставини, які підлягають доказуванню в кримінальному провадженні, визначені в ч. 1 ст. 91 КПК. Отже, у разі часткового заперечення певних обставин щодо цих оспорюваних обставин має провести судовий розгляд у загальному порядку, дослідивши докази, які підтверджують або спростовують ці обставини.
Судовий розгляд у суді першої інстанції здійснювався в порядку ч. 3 ст. 349 КПК. Місцевий суд допитав обвинуваченого, дослідив матеріали, які характеризують особу обвинуваченого, на підставі чого дійшов переконання про доведеність його винуватості та наявності обставин, які пом`якшують покарання, серед яких і щире каяття.
Не погодившись із рішенням місцевого суду, прокурор та представник потерпілого подали апеляційні скарги, де, посилаючись на невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі обвинуваченої внаслідок м`якості, просили скасувати вирок місцевого суду та постановити новий, за яким призначити ОСОБА_7 покарання без застосування положень ст. 75 КК, заперечували обґрунтованість висновку місцевого суду про наявність щирого каяття у обвинуваченого та сукупності тих обставин, які є належним підґрунтям до ухвалення рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням, що безпідставно залишено поза увагою місцевим судом.
Апеляційний задовольнив апеляційні скарги прокурора та представника потерпілого.
Виходячи із завдань і загальних засад кримінального провадження, визначених у статтях 2, 7 КПК, функція апеляційного суду полягає в об`єктивному, неупередженому перегляді вироків суду першої інстанції, справедливому вирішенні поданих апеляційних скарг із додержанням усіх вимог чинного законодавства.
Статтею 370 КПК визначено, що судове рішення має бути ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до вимог ст. 94 цього Кодексу, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
За приписами ч. 2 ст. 420 КПК вирок суду апеляційної інстанції повинен відповідати загальним вимогам до вироків. Крім того, у вироку суду апеляційної інстанції зазначаються зміст вироку суду першої інстанції, короткий зміст вимог апеляційної скарги, мотиви ухваленого рішення, рішення по суті вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ч. 3 ст. 404 КПК за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.
Відповідно до ст. 23 КПК суд досліджує докази безпосередньо та, виходячи з принципу безпосередності дослідження доказів, закріпленого у п. 16 ч. 1 ст. 7, ст. 23 КПК, апеляційний суд не вправі дати їм іншу оцінку, ніж та, яку дав суд першої інстанції, якщо ці докази не було досліджено під час апеляційного розгляду провадження.
Апеляційний суд не дотримався вказаних вимог кримінального процесуального закону, оскільки, як обґрунтовано зазначає засуджений у доповненнях до касаційної скарги, в порушення вимог ч. 3 ст. 404 КПК надав іншу оцінку встановленим місцевим судом обставин, зокрема дійшов висновку про відсутність щирого каяття у обвинуваченого, фактично надав нову оцінку певним обставинам, які відповідно до приписів ст. 91 КПК місцевий суд визнав доведеними процесуальними засобами доказування, без дослідження відповідних доказів та на їх підставі обставин, які мають кримінально-правове значення.
За висновком об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду про застосування норми права, передбаченої ч. 3 ст. 404 КПК (постанова від 03 квітня 2023 року у справі № 537/984/20, провадження № 51-1747кмо22), під час апеляційного розгляду за апеляційною скаргою прокурора, потерпілого чи його представника з вимогою щодо постановлення нового вироку, за наявності доводів про невідповідність висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження та/або неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, суд апеляційної інстанції має право повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, безвідносно до того чи заявлено клопотання про повторне дослідження доказів.
Апеляційний суд, усупереч вимогам статей 23, 94, 404 КПК не дотримався порядку встановлення обставин, відмінних від тих, що встановив місцевий суд у кримінальному провадженні, та дійшов, з огляду на вказане, необґрунтованого висновку щодо застосування закону України про кримінальну відповідальність. З наведених підстав висновки апеляційного суду не можна вважати вмотивованими та такими, що в передбачений КПК спосіб спростовують протилежні висновки місцевого суду.
Враховуючи викладене, колегія суддів доходить висновку, що касаційна скарга засудженого підлягає задоволенню частково, оскаржений вирок апеляційного суду - скасуванню на підставі приписів п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК із призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції, під час якого суду необхідно врахувати наведене в постанові касаційного суду та ухвалити рішення, яке відповідає вимогам закону, а також надати оцінку іншим доводам засудженого, наведеним у касаційній скарзі з доповненнями.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК, Верховний Суд