ПОСТАНОВА Касаційний адміністративний суд ВС у справі № 460/14882/23

У червні 2023 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі - В/ч НОМЕР_1 , відповідач), у якому просив:

- визнати протиправним та скасувати Акт службового розслідування від 30 березня 2023 року по факту переведення військовослужбовців у частині, що стосується майора ОСОБА_1 ;

- визнати протиправними та скасувати пункти 2, 4 (у частині, що стосується майора ОСОБА_1 ) наказу командира В/ч НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 31 березня 2023 року №43 «Про результати службового розслідування по факту переведення військовослужбовців».

На обґрунтування позовних вимог зазначено, що відповідачем проведено службове розслідування відносно позивача з численними процедурними порушеннями, а результати службового розслідування є безпідставними та необґрунтованими. Так, актом службового розслідування, який слугував для подальшого видання наказу командира В/ч НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 31 березня 2023 року №43 «Про результати службового розслідування по факту переведення військовослужбовців», установлені порушення позивачем вимог законодавства щодо переведення військовослужбовців, які не пройшли базової підготовки, з В/ч НОМЕР_2 (командиром якої є позивач) до іншої військової частини. Позивач вказує, що до його повноважень та обов`язків не входить питання проведення базової підготовки військовослужбовців, а тому при переведенні військовослужбовців він не допускав та не міг допускати порушення вимог законодавства, про які вказано в Акті службового розслідування.

Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 06 вересня 2023 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20 лютого 2024 року, адміністративний позов ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Ухвалюючи вказане рішення, суд першої інстанції виходив із того, що Акт службового розслідування є лише носієм певної інформації, отриманої та зафіксованої в ході проведення службового розслідування, та не є рішенням суб`єкта владних повноважень - актом індивідуальної дії у розумінні пункту 19 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), який може бути оскаржено у судовому порядку (стаття 5 КАС України). З цих підстав у задоволенні позовної вимоги про визнати протиправним та скасування Акту службового розслідування від 30 березня 2023 року по факту переведення військовослужбовців у частині, що стосується майора ОСОБА_1 , суд відмовив.

При вирішення другої позовної вимоги суд першої інстанції керувався тим, що позивач, як командир В/ч НОМЕР_2 , мав обов`язок проведення з військовослужбовцями базової військової підготовки, а у випадку неможливості її проведення з використанням фондів В/ч НОМЕР_2 , мав клопотати про проведення такої підготовки до вищих органів. Без проведення та організації базової підготовки ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , яка полягає у здобутті знань, умінь та навичок щодо порядку поводження із зброєю та її застосування, дій на полі бою (пересування та орієнтування на місцевості), надання домедичної допомоги, а також первинної психологічної допомоги (самодопомоги), поводження з саморобними вибуховими пристроями та формування стійких морально-психологічних якостей, необхідних для захисту України, позивач включив таких осіб у список на переведення до іншої військової частини з метою доукомплектування. При цьому, доукомплектування Військової частини НОМЕР_3 здійснювалося із числа осіб, які спроможні виконувати бойові завдання у зонах бойових дій. Такі дії позивача, на переконання суду, поставили під загрозу життя та здоров`я переведених військовослужбовців без навичок бойової підготовки в зоні виконання бойових завдань на лінії зіткнення з супротивником.

Оцінюючи доводи позивача про те, що пункт 82 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України не ставить переведення військовослужбовця на рівнозначну посаду в залежність від проходження ним базової підготовки, суд першої інстанції зазначив, що ця норма визначає можливість переведення військовослужбовців на рівнозначні посади у випадку, зокрема, у разі проведення заміни у військових частинах (підрозділах), які виконують завдання в районах ведення воєнних (бойових) дій, у тому числі в районах проведення антитерористичних операцій. Однак у даному випадку, необхідність переведення у Військову частину НОМЕР_3 з інших військових частин військовослужбовців була обумовлена необхідністю доукомплектування Військової частини НОМЕР_3 для їх відправлення на бойові завдання - у зони бойових дій.

Окрім того, суд першої інстанції надав оцінку доводам позивача про те, що допідготовка та підготовка військовозобов`язаних призваних на військову службу за мобілізацією регламентується пунктом 254 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, яке не покладає на останнього, як на командира військової частини, жодних обов`язків, оскільки не регламентує спірні відносини. Так, суд першої інстанції зауважив, що «доукомплектування» Військової частини НОМЕР_3 не було первинним; доукомплектування Збройних Сил України відповідно до вказаної вище норми здійснюється за рахунок військовозобов`язаних і резервістів, а не діючих військовослужбовців, у даному випадку Військової частини НОМЕР_2 ; згідно вказаної норми курси військової підготовки здійснюються за програмою підготовки офіцерів або сержантів (старшин), а курси військової перепідготовки - за дефіцитними для Збройних Сил України спеціальностями.

Суд першої інстанції відзначив, що у спірній ситуації необхідність доукомплектування Військової частини НОМЕР_3 мало відбуватися за рахунок військовослужбовців, зокрема, Військової частини НОМЕР_2 , з числа стрілецьких рот, рот вогневої підтримки та розвід взводів, які спроможні виконувати бойові завдання, тобто повністю підготовлені за спеціалізацією для виконання конкретних бойових завдань.

Зазначене, на думку суду, свідчить про порушення позивачем вимог законодавства щодо належної підготовки військовослужбовців для проходження військової служби та виконання бойових завдань, оскільки ініціювавши переведення військовослужбовців до Військової частини НОМЕР_3 , які не пройшли жодної належної військової підготовки, він поставив під загрозу життя таких осіб.

Також предметом оцінки судом першої інстанції були доводи позивача про порушення відповідачем порядку проведення службового розслідування. Перевіривши ці доводи, суд першої інстанції дійшов наступних висновків: відповідач не надав суду докази повідомлення позивача про призначення відносно нього службового розслідування, проте таке процедурне порушення не може являтися самостійною підставою для скасування рішень - результатів службового розслідування; запрошувати до місця проведення службового розслідування військовослужбовців, стосовно яких проводиться службове розслідування, та отримувати письмові пояснення, є правом особи, яка проводить службове розслідування, а не його обов`язком. При цьому, наявних у матеріалах службового розслідування документів було цілком достатньо для висновків про порушення позивачем вимог чинного законодавства; наявність чи відсутність факту доведення позивачу оскаржуваного наказу №43 не впливає на його суть, а може стосуватися лише питання строків його оскарження.

У підсумку суд першої інстанції виснував, що наявність певних процедурних порушень з боку відповідача при проведенні службового розслідування не є підставою для висновків про протиправність оскаржуваного наказу №43 по суті, оскільки виявлені порушення, допущені з боку позивача, стосуються питання проходження військової служби військовослужбовцями, які повинні були пройти відповідну належну базову бойову підготовку перед їх переведенням до іншої військової частини з подальшим вибуттям на бойові завдання. Тож установивши факт порушення позивачем військової дисципліни та застосувавши до нього дисциплінарне стягнення у виді догани, відповідач правомірно визначив у пункті 4 оскаржуваного наказу № 43 порядок виплати премії позивачу відповідно до наказу Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року №260, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за №745/32197.

З урахуванням описаних мотивів, суд констатував правомірність оскаржуваного наказу №43 у частині пунктів 2 та 4.

Переглядаючи рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку, Восьмий апеляційний адміністративний суд повністю погодився із висновками суду першої інстанції та мотивами його ухвалення. Апеляційний суд вказав, що за результатами проведення службового розслідування було повністю доведено вину позивача в порушенні вимог розпорядження старшого командира, внаслідок чого було поставлено під загрозу життя і здоров`я військовослужбовців без навичок бойової підготовки та боєздатність військової частини в зоні виконання бойових завдань на лінії зіткнення із супротивником.

Не погоджуючись із рішеннями обох судових інстанцій, ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на порушення норм матеріального права, просить скасувати рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 06 вересня 2023 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20 лютого 2024 року, ухвалити нове рішення про задоволення позову повністю.

У касаційній скарзі зазначено, що вона подана з підстави, визначеної пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, оскільки суд апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові застосував норми матеріального права без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 18 лютого 2021 року у справі № 1.380.2019.000616 та від 13 липня 2023 року у справі № 420/15045/21.

Загалом доводи скарги зводяться до незгоди із призначенням службового розслідування відносно позивача та результатами його проведення. Позивач наполягає на тому, що матеріали службового розслідування не містять доказів того, що військовослужбовці ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 не пройшли базову військову підготовку, які, в свою чергу, не були опитані в ході службового розслідування. Вважає, що не допустив порушення військової дисципліни, оскільки до його повноважень, як командира В/ч НОМЕР_2 , не входить облік проходження військовослужбовцями базової військової підготовки. Позивач переконує Суд, що на виконання розпорядження старшого командира лише надав пропозицію щодо переведення відповідних військовослужбовців, яку останній мав право погодити або відхилити. Рішення про переведення військовослужбовців приймав безпосередньо керівник відповідача. Таким чином, позивач не вчиняв порушення, яке ставиться йому в провину.

На думку ОСОБА_1 , суди першої та апеляційної інстанцій наведеного не врахували, як і того, що службове розслідування було проведено з численними порушеннями прав позивача, неправильно застосували норми матеріального права та прийняли незаконні рішення, які підлягають скасуванню.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями для розгляду касаційної скарги ОСОБА_1 визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя (суддя-доповідач) Мартинюк Н.М., судді Загороднюк А.Г., Мацедонська В.Е.

Ухвалою від 27 березня 2024 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.

Відповідач подав відзив на касаційну скаргу, в якому просить відмовити у її задоволенні, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

У зв`язку з обранням судді Мартинюк Н.М. до Великої Палати Верховного Суду здійснено повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями та визначено колегію суддів для розгляду справи № 460/14882/23 у складі: головуючий суддя (суддя-доповідач) Соколов В.М., судді: Єресько Л.О., Білак М.В.

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного адміністративного суду Соколова В.М. від 26 серпня 2026 року прийнято справу до провадження, закінчено підготовчі дії по справі та призначено її до розгляду в порядку письмового провадження.

ІV. Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи

Наказом командира В/ч НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 01 червня 2022 року №126 постановлено капітана ОСОБА_1 , призначеного на посаду командира Військової частини НОМЕР_2 наказом Командувача Сил територіальної оборони Збройних Сил України (по особовому складу) від 27 травня 2022 року №90, вважати таким, що з 01 червня 2022 року справи та посаду прийняв і приступив до виконання службових обов`язків за посадою; оклад за посадою - 5220,00 грн на місяць; тарифний розряд 25; шпк «підполковник»; щомісячна премія - 140% грошового забезпечення; надбавка за особливості проходження служби - 65% посадового окладу з урахуванням окладу за військовим званням та надбавки за вислугу років.

16 березня 2023 року на ім`я командира В/ч НОМЕР_1 надійшов рапорт ТВО начальника відділення персоналу частини, старшого лейтенанта ОСОБА_12 , у якому зазначено, що з Військової частини НОМЕР_2 переведено до Військової частини НОМЕР_4 військовослужбовців, які не пройшли відповідну бойову підготовку, а саме: солдата ОСОБА_13 , призваного 11.03.2023; солдата ОСОБА_14 , призваного 11.03.2023; солдата ОСОБА_15 , призваного 10.03.2023; солдата ОСОБА_16 , призваного 11.03.2023; солдата ОСОБА_17 , призваного 11.03.2023. За вказаним фактом ОСОБА_18 просив призначити службове розслідування.

Наказом командира В/ч НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) «Про призначення службового розслідування по факту переведення військовослужбовців» від 17 березня 2023 року № 100 (далі - наказ №100) наказано: призначити службове розслідування стосовно переведення з Військової частини НОМЕР_2 до Військової частини НОМЕР_4 військовослужбовців, які не пройшли відповідну бойову підготовку; начальнику групи контролю бойового стресу В/ч НОМЕР_1 підполковнику ОСОБА_19 провести службове розслідування та подати акт службового розслідування встановленим порядком для прийняття рішення у термін до 18:00 год 30 березня 2023 року.

За результатами службового розслідування складений Акт службового розслідування, затверджений 30 березня 2023 року (далі - Акт службового розслідування), у якому зазначено наступне.

З метою реалізації розпорядження вищого командування щодо доукомплектування особовим складом Військову частину № НОМЕР_5 , на адреси військових частин НОМЕР_6 , НОМЕР_2 , НОМЕР_7 , НОМЕР_4 , НОМЕР_8 направлено розпорядження ТВО командира В/ч НОМЕР_1 щодо відбору особового складу у кількості 30 чоловік із військової частини з числа стрілецьких рот, рот вогневої підтримки та розвід взводів, які за своїми якостями спроможні виконувати бойові завдання.

Відповідно до витягу з наказу командира Військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 12 березня 2023 року № 71, солдати ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 вважаються такими, що з 12 березня 2023 року прийняли посади та справи і приступили до виконання службових обов`язків.

13 березня 2023 року на адресу В/ч НОМЕР_1 надійшло клопотання командира Військової частини НОМЕР_2 майора ОСОБА_20 щодо переміщення зазначених військовослужбовців Військової частини НОМЕР_2 до Військової частини НОМЕР_3 у кількості 34 особи.

Водночас, у ході службового розслідування встановлено, що солдати ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , які призвані ІНФОРМАЦІЯ_1 11 лютого 2023 року та були зараховані до списку Військової частини НОМЕР_2 12 лютого 2023 року, не пройшовши базову підготовку, подані командиром Військової частини НОМЕР_2 (майором ОСОБА_21 ) у клопотанні щодо їхнього переміщення для подальшого проходження служби до Військової частини НОМЕР_3 , яка доукомплектовувалася із подальшим вибуттям для виконання завдань у зоні бойових дій.

Участі у формуванні списків щодо відбору особового складу у кількості 30 чоловік з військової частини із числа стрілецьких рот, рот вогневої підготовки та розвід взводів, які за своїми якостями спроможні виконувати бойові завдання, ТВО заступника командира Військової частини НОМЕР_2 з морально-психологічного забезпечення (старший лейтенант ОСОБА_22 ) не приймав - самоусунувся.

Таким чином, у діях командира Військової частини НОМЕР_2 майора ОСОБА_20 та ТВО заступника командира Військової частини НОМЕР_2 з морально-психологічного забезпечення ОСОБА_23 , вбачаються ознаки порушення військової дисципліни, передбачені Дисциплінарним статутом Збройних Сил України.

На підставі Акту службового розслідування командиром В/ч НОМЕР_1 (з основної діяльності) видано наказ від 31 березня 2023 року №43 «Про результати службового розслідування по факту переведення військовослужбовців», відповідно до пунктів 2 та 4 якого:

за порушення вимог статей 11, 16, 58, 59 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, статей 1, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, що виразилося у переміщенні військовослужбовців, які лише прибули до військової частини з РТЦК та СП без проведення базової підготовки із ними, до іншої військової частини для доукомплектування з подальшим вибуттям для виконання завдань в зоні бойових дій, командира Військової частини НОМЕР_2 майора ОСОБА_1 притягнути до дисциплінарної відповідальності та оголосити дисциплінарне стягнення «догана»;

помічнику командира В/ч НОМЕР_1 з фінансово-економічної роботи виплату премії військовослужбовцю ОСОБА_1 за березень 2023 року здійснити у відповідності до вимог пункту 4 Розділу XVI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року №260, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року №745/32197.

V. Джерела права й акти їхнього застосування

Стаття 6 Закону України від 16 липня 2021 року № 1702-IX «Про основи національного спротиву» визначає основи підготовки громадян України до національного спротиву.

Так, основою підготовки громадян України до національного спротиву є їх загальновійськова підготовка, яка організовується за територіально-зональним принципом, ґрунтується на засадах високої мотиваційної привабливості та узгоджується з процесом трансформації системи комплектування за призовом відповідно до принципів та найкращих практик держав - членів НАТО.

Загальновійськова підготовка громадян України полягає в опануванні базовими загальновійськовими знаннями, практичними вміннями і навичками та поділяється на початкову і базову підготовку.

Початкова підготовка організовується центральним органом виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері освіти і науки, разом з Міністерством оборони України та проводиться в закладах загальної середньої освіти. У літній час проводиться військово-патріотична підготовка в ігровій формі у літніх таборах.

Базова підготовка організовується Міністерством оборони України разом з іншими заінтересованими центральними органами виконавчої влади та проводиться з громадянами України, які досягли 18-річного віку та не проходять військову службу в Збройних Силах України, інших утворених відповідно до законів України військових формуваннях, службу в правоохоронних органах, шляхом проведення періодичних навчальних зборів, занять, курсів.

Загальновійськова підготовка громадян України організовується та здійснюється у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Порядок організації та здійснення загальновійськової підготовки громадян України до національного спротиву затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 29 грудня 2021 року № 1443 (далі - Порядок № 1443).

Згідно з пунктом 2 Порядку № 1443 загальновійськова підготовка громадян здійснюється в мирний час та особливий період незалежно від політичних та інших вподобань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання з метою формування в суспільстві готовності до стійкого опору агресору, зокрема в інформаційному просторі, патріотичної свідомості та стійкої мотивації, набуття та підтримання громадянами знань та практичних вмінь, необхідних для захисту України.

Відповідно до пункту 4 Порядку № 1443 загальновійськова підготовка поділяється на початкову і базову підготовку.

Початкова підготовка здійснюється з метою формування у громадян первинних загальновійськових знань і спеціальних компетентностей стосовно оборонної свідомості, ознайомлення громадян з місцем і роллю громадянина у зв`язку з усвідомленням свого обов`язку щодо збройного захисту України.

Базова підготовка здійснюється з метою підготовки громадянина, здатного виконувати завдання як у мирний, так і воєнний час у бойових умовах та сприяння набуттю громадянами первинних знань, умінь та навичок щодо порядку поводження із зброєю та її застосування, дій на полі бою (пересування та орієнтування на місцевості), надання домедичної допомоги, а також первинної психологічної допомоги (самодопомоги), поводження з саморобними вибуховими пристроями та формування стійких морально-психологічних якостей, необхідних для захисту України.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України від 25 березня 1992 року № 2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі - Закон № 2232-XII у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби (частина перша статті 2 Закону № 2232-XII).

Відповідно до частини другої цієї статті проходження військової служби здійснюється, зокрема, громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.

Згідно зі статтею 39 Закону № 2232-XII призов резервістів та військовозобов`язаних на військову службу під час мобілізації проводиться в порядку, визначеному цим Законом та Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

На військову службу під час мобілізації призиваються резервісти та військовозобов`язані, які перебувають у запасі і не заброньовані в установленому порядку на період мобілізації.

Призов резервістів та військовозобов`язаних на військову службу під час мобілізації здійснюється для доукомплектування військових посад, передбачених штатами воєнного часу, у терміни, визначені мобілізаційними планами Збройних Сил України та інших військових формувань.

Сутність військової дисципліни, обов`язки військовослужбовців, а також військовозобов`язаних та резервістів під час проходження навчальних (перевірочних) і спеціальних зборів щодо її додержання, види заохочень та дисциплінарних стягнень, права командирів щодо їх застосування, а також порядок подання і розгляду заяв, пропозицій та скарг визначає Дисциплінарний статут Збройних Сил України, затверджений Законом України від 24 березня 1999 року № 551-XIV «Про Дисциплінарний статут Збройних Сил України» (далі - Дисциплінарний статут ЗСУ).

Усі військовослужбовці Збройних Сил України незалежно від своїх військових звань, службового становища та заслуг повинні неухильно керуватися вимогами цього Статуту (преамбула Дисциплінарного статуту ЗСУ).

За змістом статті 1 Дисциплінарного статуту ЗСУ військова дисципліна - це бездоганне і неухильне додержання всіма військовослужбовцями порядку і правил, встановлених статутами Збройних Сил України та іншим законодавством України.

Відповідно до статті 45 Дисциплінарного статуту ЗСУ в разі невиконання (неналежного виконання) військовослужбовцем своїх службових обов`язків порушення військовослужбовцем військової дисципліни або громадського порядку командир повинен нагадати йому про обов`язки служби, а за необхідності - накласти дисциплінарне стягнення.

Види дисциплінарних стягнень, які можуть бути накладені на військовослужбовців, наведені у статті 48 Дисциплінарного статуту ЗСУ.

Згідно зі статтями 83- 85 Дисциплінарного статуту ЗСУ на військовослужбовця, який порушує військову дисципліну або громадський порядок, можуть бути накладені лише ті дисциплінарні стягнення, які визначені цим Статутом і відповідають військовому званню військовослужбовця та дисциплінарній владі командира, що вирішив накласти на винну особу дисциплінарне стягнення.

Прийняттю рішення командиром про накладення на підлеглого дисциплінарного стягнення може передувати службове розслідування. Воно проводиться з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення, та ступеня вини.

Порядок проведення службового розслідування у Збройних Силах України визначається наказом Міністерства оборони України, в інших військових формуваннях, правоохоронних органах спеціального призначення - наказами державних органів, які мають у своєму підпорядкуванні військові формування, утворені відповідно до законів України, правоохоронних органів спеціального призначення, Державної спеціальної служби транспорту, Адміністрації Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України.

Військовослужбовець, який вважає, що не вчинив правопорушення, має право протягом місяця з часу накладення дисциплінарного стягнення подати скаргу старшому командирові або звернутися до суду у визначений законом строк (стаття 88 Дисциплінарного статуту ЗСУ).

Наказом Міністерства оборони України від 21 листопада 2017 року №608 затверджений Порядок проведення службового розслідування у Збройних Силах України (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 13 грудня 2017 року за №1503/31371) (далі - Порядок № 608).

Відповідно до пункту 2 розділу І Порядку № 608 службове розслідування - комплекс заходів, які проводяться з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення, а також встановлення ступеня вини особи (осіб), чиї дії або бездіяльність стали причиною вчинення правопорушення.

Службове розслідування може призначатися у разі, зокрема, невиконання або неналежного виконання військовослужбовцем службових обов`язків, перевищення своїх повноважень, що призвело до людських жертв або загрожувало життю і здоров`ю особового складу, цивільного населення чи заподіяло матеріальну або моральну шкоду. Службове розслідування може проводитися і в інших випадках з метою уточнення причин та умов, що сприяли правопорушенню, та встановлення ступеня вини посадових (службових) осіб (пункт 1 розділу ІІ Порядку № 608).

Згідно з пунктом 3 розділу ІІ Порядку № 608 службове розслідування проводиться для встановлення: неправомірних дій військовослужбовця, яким вчинено правопорушення; причинного зв`язку між правопорушенням, з приводу якого було призначено службове розслідування, та виконанням військовослужбовцем обов`язків військової служби; ступеня вини військовослужбовця; порушень нормативно-правових актів, інших актів законодавства; причин та умов, що сприяли вчиненню правопорушення; причин виникнення матеріальної шкоди, її розміру та винних осіб (у разі виявлення факту її заподіяння).

Пунктом 3 розділу ІІІ Порядку № 608 передбачено, що службове розслідування призначається письмовим наказом командира (начальника), у якому зазначаються підстава, обґрунтування або мета призначення службового розслідування, особа, стосовно якої воно проводиться, строк проведення службового розслідування, а також визначаються посадова (службова) особа, якій доручено його проведення, або голова та члени комісії з проведення службового розслідування (далі - особи, які проводять службове розслідування).

Відповідно до пунктів 1, 6 розділу V Порядку № 608 за результатами службового розслідування складається акт службового розслідування, який містить вступну, описову та резолютивну частини. Після підписання акт службового розслідування подається на розгляд командиру (начальнику), який призначив розслідування. До акта службового розслідування додаються всі матеріали службового розслідування.

За змістом пункту 1 розділу VІ Порядку №608 за результатами розгляду акта та матеріалів службового розслідування, якщо вину військовослужбовця повністю доведено, командир (начальник) приймає рішення про притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності, визначає вид дисциплінарного стягнення та призначає особу, якій доручає підготувати проект відповідного наказу. Вид дисциплінарного стягнення визначається особисто службовою особою, яка призначила службове розслідування, в аркуші резолюції або на висновку за результатами службового розслідування або безпосередньо в наказі про притягнення до дисциплінарної відповідальності.

Спірні правовідносини виникли у зв`язку із притягненням ОСОБА_1 , командира Військової частини НОМЕР_2 , до дисциплінарної відповідальності за переміщення військовослужбовців, які не пройшли базову підготовки, до іншої військової частини для доукомплектування та подальшого виконання бойових завдань.

У межах ініційованого позивачем судового провадження предметом оскарження є Акт службового розслідування від 30 березня 2023 року та наказ командира В/ч НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 31 березня 2023 року №43 «Про результати службового розслідування по факту переведення військовослужбовців».

Вирішуючи цей спір, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку про підтвердження вчинення позивачем порушення військової дисципліни та, відповідно, правомірність оскаржуваного рішення відповідача щодо притягнення його до дисциплінарної відповідальності.

ОСОБА_1 не погодився із висновками судів попередніх інстанцій та оскаржив судові рішення у касаційному порядку до Верховного Суду. Підставою касаційного оскарження судових актів скаржник визначив пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України, позаяк уважає, що суди неправильно застосували норми матеріального права та не врахували висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 18 лютого 2021 року у справі № 1.380.2019.000616 та від 13 липня 2023 року у справі № 420/15045/21.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом належить застосовувати правила статті 341 КАС України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Одночасно, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Вирішуючи питання про обґрунтованість касаційної скарги, Суд керується таким.

Як слідує з обставин справи, передумовою виникнення спірних правовідносин слугувало надходження на адресу Військової частини НОМЕР_2 , де командиром є ОСОБА_1 , розпорядження вищого командування - відповідача щодо відбору особового складу у кількості 30 чоловік із числа стрілецьких рот, рот вогневої підтримки та розвід взводів, які за своїми якостями спроможні виконувати бойові завдання, з метою доукомплектування особовим складом Військову частину № НОМЕР_5 . Наказано подати списки особового складу до 10 березня 2023 року через відділення морально-психологічного забезпечення.

На виконання указаного розпорядження ОСОБА_1 , командиром Військової частини НОМЕР_2 , 12 березня 2023 року підготовлено клопотання щодо переведення військовослужбовців, у тому числі, солдатів ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 .

Після надходження клопотання ОСОБА_1 до вищого командування - В/ч НОМЕР_1 , ТВО начальника відділення персоналу ОСОБА_24 подав рапорт на ім`я начальника штабу - першого заступника командира В/ч НОМЕР_1 про призначення службового розслідування по факту переведення з Військової частини НОМЕР_2 солдатів ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , які призвані 10-11 березня 2023 року ІНФОРМАЦІЯ_2 на підставі Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 69/2022 «Про загальну мобілізацію» і не пройшли відповідну бойову підготовку.

Службовим розслідуванням установлено, що командир Військової частини НОМЕР_2 ОСОБА_1 порушив вимоги 11, 16, 58, 59 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, статей 1, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, що виразилося у переміщенні військовослужбовців, які лише 12 березня 2023 року прибули до військової частини з РТЦК та СП без проведення базової підготовки із ними, до іншої військової частини для доукомплектування з подальшим вибуттям для виконання завдань в зоні бойових дій.

Так, Законом України від 24 березня 1999 року № 548-XIV затверджено Статут внутрішньої служби Збройних Сил України (далі - Статут внутрішньої служби ЗСУ; у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), який визначає загальні права та обов`язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, обов`язки основних посадових осіб бригади (полку, корабля 1 і 2 рангу, окремого батальйону) та її підрозділів, правила внутрішнього порядку у військовій частині та її підрозділах.

Стаття 11 розділу І цього Статуту визначає необхідність виконання завдань оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності, а також завдань, визначених міжнародними зобов`язаннями України покладає на військовослужбовців такі обов`язки, зокрема: свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов`язок; беззастережно виконувати накази командирів (начальників) .

Стаття 16 розділу І Статуту внутрішньої служби ЗСУ визначає, що кожний військовослужбовець зобов`язаний виконувати службові обов`язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою. Ці обов`язки визначаються статутами Збройних Сил України, а також відповідними посібниками, порадниками, положеннями, інструкціями.

Згідно зі статтею 58 розділу ІІ Статуту внутрішньої служби ЗСУ командир (начальник) є єдиноначальником і особисто відповідає перед державою за бойову та мобілізаційну готовність довіреної йому військової частини, корабля (підрозділу) за забезпечення охорони державної таємниці; за бойову підготовку, виховання, військову дисципліну, морально-психологічний стан, збереження життя і зміцнення здоров`я особового складу; за внутрішній порядок, стан і збереження озброєння, боєприпасів, бойової та іншої техніки, пального і матеріальних засобів; за всебічне забезпечення військової частини, корабля (підрозділу); за додержання принципів соціальної справедливості.

Командир (начальник) зобов`язаний, зокрема, знати стан справ у дорученій йому військовій частині, на кораблі (у підрозділі), ділові, морально-психологічні якості безпосередньо підпорядкованих військовослужбовців ; організовувати та безпосередньо керувати бойовою підготовкою, здійснювати контроль за її ходом, об`єктивно оцінювати досягнуті підлеглими результати (стаття 59 Статуту внутрішньої служби ЗСУ).

З урахуванням наведених положень Статуту внутрішньої служби ЗСУ, позивач ОСОБА_1 , як командир військової частини, відповідальний за бойову підготовку, виховання, військову дисципліну, морально-психологічний стан, збереження життя і зміцнення здоров`я особового складу та зобов`язаний знати стан справ у дорученій йому військовій частині, а також про ділові, морально-психологічні якості безпосередньо підпорядкованих військовослужбовців, безпосередньо керувати бойовою підготовкою, здійснювати контроль за її ходом.

За обставинами справи, запит вищого командування полягав саме у доукомплектуванні Військової частини НОМЕР_3 військовослужбовцями з інших військових частин, які спроможні виконувати бойові завдання, тобто тими, які в подальшому будуть брати участь у бойових діях. Отже, клопотання командира Військової частини НОМЕР_2 ОСОБА_1 про переведення солдатів, які не пройшли базову підготовку, очевидно ставило під загрозу життя і здоров`я останніх.

Позивач, як командир військової частини, був зобов`язаний пересвідчитися у тому, що кожен із запропонованих ним для переведення військовослужбовців наділений якостями виконувати бойові завдання. Позивач мав обов`язок знати про якості підлеглих йому військовослужбовців, адже саме у розпорядженні підпорядкованої йому частини мали перебувати обліково-послужні картки відібраних ним військовослужбовців.

Таким чином суть правопорушення, яке ставиться у провину позивачеві, полягає у тому, що він, як командир Військової частини НОМЕР_2 , здійснюючи відбір особового складу в кількості 30 чоловік із числа стрілецьких рот, рот вогневої підтримки та розвід взводів, які за своїми якостями спроможні виконувати бойові завдання, направив на переведення військовослужбовців, які лише 12 березня 2023 року прибули до військової частини та не мали базової підготовки, яка здійснюється з метою підготовки громадянина, здатного виконувати завдання як у мирний, так і воєнний час у бойових умовах та сприяння набуттю громадянами первинних знань, умінь та навичок щодо порядку поводження із зброєю та її застосування, дій на полі бою (пересування та орієнтування на місцевості), надання домедичної допомоги, а також первинної психологічної допомоги (самодопомоги), поводження з саморобними вибуховими пристроями та формування стійких морально-психологічних якостей, необхідних для захисту України.

Упродовж розгляду справи ОСОБА_1 намагається довести, що його притягнуто до дисциплінарної відповідальності за те, що не входить до кола його службових обов`язків - проведення базової підготовки військовослужбовців.

Водночас, у дійсності, позивача притягнуто до дисциплінарної відповідальності за переміщення військовослужбовців, які лише прибули до військової частини з РТЦК та СП без проведення базової підготовки із ними, до іншої військової частини для доукомплектування з подальшим вибуттям для виконання завдань в зоні бойових дій. Ні в Акті службового розслідування, ні в оскаржуваному наказі не йдеться про те, що командир Військової частини НОМЕР_2 ОСОБА_1 не провів та не організував проходження базової підготовки військовослужбовцями.

Підсумовуючи наведене Суд цілком погоджується із висновком обох судових інстанцій про те, що ОСОБА_1 допустив порушення військової дисципліни, про які обґрунтовано зазначено в наказі командира В/ч НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 31 березня 2023 року №43 «Про результати службового розслідування по факту переведення військовослужбовців».

За результатами службового розслідування повністю доведено вину позивача у порушенні вимог Статуту внутрішньої служби ЗСУ, Дисциплінарного статуту, внаслідок чого поставлено під загрозу життя і здоров`я військовослужбовців без навичок бойової підготовки та бойової підготовки військової частини в зоні виконання бойових завдань.

Повертаючись до підстав касаційного оскарження, Суд звертає увагу на те, що в касаційній скарзі ОСОБА_1 указує на неврахування судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 18 лютого 2021 року у справі № 1.380.2019.000616 (пункти 57, 63) та від 13 липня 2023 року у справі №420/15045/21 (пункти 64- 67).

Проаналізувавши зміст постанови Верховного Суду від 18 лютого 2021 року у справі №1.380.2019.000616, суд касаційної інстанції установив, що пункти 57, 63 не містять жодних висновків суду касаційної інстанції, натомість у них наведено норми матеріального права - пункт 3 розділу ІІ Порядку №608 і пункт 86 Дисциплінарного статуту ЗСУ.

Також суд касаційної інстанції установив, що пункти 64 - 67 постанови Верховного Суду від 13 липня 2023 року у справі №420/15045/21 містять наступний зміст:

«64. За змістом статті 86 Дисциплінарного статуту якщо вину військовослужбовця повністю доведено, командир (начальник) особисто приймає рішення про притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності та визначає вид дисциплінарного стягнення.

65. Таким чином, для притягнення до дисциплінарної відповідальності, достатньо, щоб був зафіксований сам факт порушення та невиконання (неналежне виконання) військовослужбовцем своїх службових обов`язків, порушення військовослужбовцем військової дисципліни або громадського порядку.

66. Верховним Судом береться до уваги той факт, що під час накладення дисциплінарного стягнення та обрання його виду враховується характер та обставини вчинення правопорушення, його наслідки, попередня поведінка військовослужбовця, а також тривалість військової служби та рівень знань про порядок служби.

67. Поряд із цим, аналізуючи доводи позивача щодо необґрунтованості накладеного на нього дисциплінарного стягнення - попередження про неповну службову відповідність, Верховний Суд виходить з того, що відповідно до приписів Дисциплінарного статуту підставою для притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності є наявність самого дисциплінарного правопорушення, при цьому вид дисциплінарного стягнення визначається особою, яка вирішує питання про його накладення.».

Із змісту наведених пунктів судового рішення також не вбачається формування Верховним Судом правового висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах.

До того ж, у касаційні скарзі позивач не зазначає, яку саме норму права суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях застосували без урахування висновків, викладених у вищевказаних постановах суду касаційної інстанції. Посилаючись на постанови Верховного Суду, скаржник не вказав, які висновки судів першої та апеляційної інстанцій суперечать позиціям суду касаційної інстанції, викладеним у цих постановах.

На тлі наведеного колегія суддів констатує, що доводи скаржника, які слугували підставою для відкриття касаційного провадження, не знайшли свого підтвердження у ході касаційного розгляду справи.

Оцінюючи решту доводів касаційної скарги, Суд ураховує, що такі зводяться до порушення відповідачем процедури проведення службового розслідування.

Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що рапорт ТВО начальника відділення персоналу В/ч НОМЕР_1 ОСОБА_25 про призначення службового розслідування поданий 16 березня 2023 року, тобто одразу після надходження клопотання командира Військової частини НОМЕР_2 ОСОБА_1 та виявлення факту включення останнім у список на переведення до Військової частини НОМЕР_3 військовослужбовців, які не пройшли базову підготовку. Наступного дня - 17 березня 2023 року видано наказ № 100 про призначення службового розслідування строком до 30 березня 2023 року.

Як слушно зауважити суди, таке швидке реагування на виявлені факти та негайне проведення службового розслідування зумовлене протиправними діями позивача щодо включення у списки на переведення з Військової частини НОМЕР_2 військовослужбовців до Військової частини НОМЕР_3 з метою їх подальшої участі у бойових завданнях, які не пройшли жодної підготовки, що становить загрозу життю цих військовослужбовців.

Окрім того, суди першої та апеляційної інстанцій правильно вказали про те, що відповідно до пункту 2 розділу ІV Порядку №608 запрошувати до місця проведення службового розслідування військовослужбовців, стосовно яких проводиться службове розслідування, та отримувати письмові пояснення, є правом особи, яка проводить службове розслідування, а не обов`язком.

У цьому зв`язку принагідно звернути увагу, що у даному випадку службове розслідування проводилося уже за встановленим фактом переміщення щойно призваних військовослужбовців у військову частину, яка готувалася виконувати бойові завдання, а отже, суди обґрунтовано вказали, що наявних у матеріалах службового розслідування документів було цілком достатньо для висновків про порушення позивачем вимог чинного законодавства.

Стосовно порушення відповідачем порядку доведення та вручення позивачу оскаржуваного наказу суди також правильно зауважили, що це не впливає на його правомірність, а може мати значення лише у питанні строків його оскарження.

Та обставина, що відповідач не надав суду докази повідомлення позивача про призначення відносно нього службового розслідування, не може ставити під сумнів результати такого розслідування у цілому та бути самостійною підставою для скасування правомірного та обґрунтованого наказу про притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності.

Варто наголосити на тому, що у даному випадку від належного виконання позивачем наказу командира та прийняття рішення про відбір особового складу залежало життя і здоров`я військовослужбовців, які направлялися на лінію зіткнення із супротивником для виконання бойових завдань. Однак унаслідок неналежного виконання позивачем своїх службових обов`язків було відібрано п`ятеро військовослужбовців, які не пройшли базову військову підготовку.

Отож ті порушення процедури проведення службового розслідування, на які посилається позивач, не можуть превалювати над негативними наслідками порушенням ним військової дисципліни, а також вчинених/прийнятих дій та рішень як командиром батальйону, що поставили під загрозу життя і здоров`я військовослужбовців.

Суд зауважує, що наведені у касаційній скарзі аргументи позивача, є тотожними тим аргументам, що наведені ним були під час розгляду справи судами попередніх інстанцій, та фактично зводяться лише до незгоди з мотивами, якими керувалися суди першої та апеляційної інстанцій при оцінці доказів і встановленні фактичних обставин справи. При цьому касаційна скарга не містить жодних належних, конкретних та об`єктивно обумовлених міркувань, які б спростовували зроблені судами попередніх інстанцій висновки або свідчили про неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Верховний Суд є судом права, а не факту, тому діючи у межах повноважень та порядку, визначених статтею 341 КАС України, не може встановлювати обставини справи, збирати й перевіряти докази та надавати їм оцінку.

У контексті обставин цієї справи та підстав касаційного провадження Судом надано відповідь на всі доводи касаційної скарги, які можуть вплинути на правильне вирішення справи.

Суд резюмує, що рішення судів попередніх інстанцій ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна юридична оцінка. Суди правильно застосували норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, та не допустили порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

За правилами пункту 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки Суд, переглянувши оскаржувані судові рішення у межах доводів і вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, не встановив підстав для їх скасування чи зміни, касаційна скарга у силу положень статті 350 КАС України задоволенню не підлягає.

З огляду на результат касаційного перегляду судові витрати не розподіляються.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд