ПОСТАНОВА Касаційний адміністративний суд ВС у справі № 140/7989/24

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - позивач, ФОП ОСОБА_1 ) звернувся з позовом до Волинської митниці (далі - відповідач) про визнання протиправним та скасування рішення Волинської митниці про коригування митної вартості №UA205100/2024/000027/1 від 18 червня 2024 року; визнання протиправним та скасування картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформлені випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA205100/2024/000080 від 18 червня 2024 року.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач безпідставно відмовив декларанту у визнанні заявленої митної вартості товару та митному оформленні транспортного засобу марки MAN, модель TGE, VIN номер НОМЕР_1 , 1 рік реєстрації 2019, двигун: дизель 1968 куб/см. Зазначає, що декларантом на підтвердження заявленої митної вартості і обраного методу її визначення було подано усі необхідні документи, тому у відповідача не було підстав для витребування додаткових документів для підтвердження митної вартості автомобіля. Вказує, що відсутність у поданих документах усіх даних, необхідних для визначення митної вартості за методом, обраним декларантом, та наявність в цих документах розбіжностей є надуманою відповідачем обставиною, яка не могла бути підставою для витребування додаткових документів.

Волинський окружний адміністративний суд рішенням від 23 грудня 2024 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 23 квітня 2026 року у задоволенні адміністративного позову Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Волинської митниці про визнання протиправним та скасування рішення та картки відмови, відмовив.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що надані позивачем митному органу документи не містили достатніх даних для визначення заявленої митної вартості, а тому митним органом обґрунтовано прийнято оскаржуване рішення про коригування митної вартості товару.

Не погоджуючись з рішеннями судів, позивач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій послався на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Волинського окружного адміністративного суду від 23 грудня 2024 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 23 квітня 2026 року та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Підставою касаційного оскарження судових рішень у цій справі скаржником зазначено пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України.

Зокрема, позивач вказав, що судами неправильно застосовано норми матеріального права, а саме частину другу статті 53 МК України за відсутності висновку Верховного Суду щодо питання застосування вказаної норми у подібних правовідносинах. При цьому зазначає про застосування апеляційним судом в оскаржуваному судовому рішенні норм матеріального права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 29 липня 2020 року у справі №420/1709/19, від 05 серпня 2022 року у справі №160/8370/18, від 27 червня 2019 року у справі №826/9719/16, від 10 листопада 2020 року у справі №280/1853/19, від 08 лютого 2022 року у справі №815/5274/16, від 05 грудня 2024 року у справі №380/19286/23, від 27 лютого 2025 року у справі №300/784/24.

Обґрунтовуючи доводи касаційної скарги, позивач пояснив, що в рішенні про коригування митної вартості, митний орган протиправно зазначив, що декларантом під час митного оформлення не врахована сума комісійних витрат за прострочення платежу, яка передбачена п.4.3 контракту, оскільки, матеріали справи не містять жодних доказів наявності будь-яких вимог продавця та покупця щодо сплати таких штрафних санкцій. Відсутні також документи, які б підтверджували фактичну сплату декларантом відповідних сум. Крім того, матеріалами справи не підтверджено участі будь-яких третіх осіб у здійсненні зовнішньоекономічної операції, а відтак відсутні підстави вважати зазначені у п.4.3 контракту платежі «комісійними» у розумінні складових митної вартості, визначених ст. 58 МК України.

Також позивач наполягає на протиправності доводів відповідача щодо неналежності платіжної інструкції №12JBKLO5 від 15 травня 2024 року, яка підтверджує фактичний переказ коштів на рахунок продавця. Пояснює, що оплату за придбаний товар позивач здійснив із застосуванням засобів міжнародної електронної платіжної системи SWIFT. На підтвердження оплати позивач під час митного оформлення подав SWIFT-повідомлення №12 від 15 травня 2024 року, а платіжна інструкція №12JBKLO5 від 15 травня 2024 року була як додатковий доказ оплати за товар. У подані платіжній інструкції в іноземній валюті вказано компанію, розрахунковий рахунок, що повністю відповідає реквізитам, зазначеним як в договорі купівлі-продажу автомобіля, так і в рахунку-фактурі. Однак, суди взагалі не дослідили цей доказ та не врахували при прийнятті рішення.

Стверджує, що посилання відповідача на порушення позивачем п.2.2 договору від 06 травня 2024 року (оплата вартості товару покупцем продавцю здійснюється в безготівковому порядку протягом одного дня з моменту підписання договору, згідно рахунку, виставленого продавцем), яке полягало у проведенні оплати за товар з порушенням строку, не може бути підставою для коригування митної вартості, оскільки не впливає на вартість транспортного засобу.

Скаржник зазначив, що митний орган не запропонував декларанту подати конкретні документи для усунення розбіжностей, які на думку митниці були присутні, а навів повний перелік документів, який визначений ст. 53 МК України. Позивач наполягає на тому, що до митного оформлення подані документи в необхідному обсязі, які містили достатню інформацію для визнання заявленої митної вартості.

Ухвалою від 30 липня 2026 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 23 грудня 2024 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 23 квітня 2026 року на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України.

У відзиві на касаційну скаргу відповідач просить відмовити в її задоволенні, а рішення судів попередніх інстанцій залишити без змін.

Верховний Суд, переглянувши рішення судів попередніх інстанцій в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги.

Вирішуючи спір між сторонами, суди встановили такі обставини.

Між "AS RECIPE PLUS" (продавець) та ОСОБА_1 (покупець) укладено договір купівлі-продажу автомобіля №1/11 від 06 травня 2024 року, відповідно до пункту 2 якого сторони погоджуються, що автомобіль продається за погодженою сторонами ціною 5000 Євро. Оплата вартості покупки покупцем продавцю в безготівковому порядку, протягом 1 (одного) дня з моменту підписання договору, згідно рахунку, виставленого продавцем.

На виконання умов договору, ФОП ОСОБА_2 придбав транспортний засіб, марки MAN, модель TGE, VIN номер НОМЕР_1 , 1 рік реєстрації 2019, двигун: дизель 1968 куб/см.

ФОП ОСОБА_1 оплатив товар, згідно платіжної інструкції №12JBKLO5 від 15.05.2024 в сумі 5000,00 Євро.

18 червня 2024 року з метою митного оформлення товару позивач через декларанта, ТОВ "ВМК-Україна", подав до Волинської митниці митну декларацію №24UA205100005348U8 на товар: "Автомобіль вантажний марка - MAN, модель - TGE, ізотермічний фургон-рефрижератор, номер кузова (VIN номер) - НОМЕР_1 , бувший у використанні, тип двигуна: дизельний, маркування двигуна n/v, робочий об`єм двигуна - 1968 куб/см, маса спорядженого - 2226 кг, повна маса - 3500 кг, потужність - 103 кВт, календарний рік виготовлення - 01 січня 2019 року, модельний рік виготовлення 2019, місць - 3. Призначений для перевезення вантажів, встановлено холодильне обладнання (рефрижератор). Містить елементи корозії та пошкодження лако-фарбового покриття."

До митної декларації додано, зокрема: рахунок-фактура (інвойс) №RCP2412 від 06 травня 2024 року; свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу № НОМЕР_2 від 24 вересня 2020 року; свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу № НОМЕР_3 від 20 травня 2024 року; банківський платіжний документ, що стосується товару №12JBKLO5 від 15 травня 2024 року та №О0514D8Q1E від 14 травня 2024 року; платіжний документ, що підтверджує вартість товару №: (MUR) 12 від 15 травня 2024 року; калькуляція транспортних витрат №18062024/1 від 18 червня 2024 року; висновок про якісні характеристики товарів, підготовлений спеціалізованими експертними організаціями №451 від 11 червня 2024 року; зовнішньоекономічний договір (контракт) купівлі-продажу товарів (крім позначеного кодом 4104), подання якого для митного оформлення не супроводжується поданням пов`язаних з ним посередницьких (зовнішньоекономічних та/або внутрішніх) договорів №1/11 від 06 травня 2024 року; договір про надання послуг митного брокера №01/03/2024/1Е від 01 березня 2024 року; висновок про походження товару або акт експертизи, виданий уповноваженим органом №451 від 11 червня 2024 року; паспорт громадянина України з відміткою про реєстрацію місця проживання в Україні № НОМЕР_4 від 27 січня 1996 року; інші некласифіковані документи - фото від 18 червня 2024 року; платіжне доручення, що підтверджує сплату митних та інших платежів №1594 від 12 червня 2024 року; копія митної декларації країни відправлення №24LV0002070036FTB9 від 21 травня 2024 року; сертифікат відповідності колісного транспортного засобу №UA.021.004630-24 від 17 червня 2024 року; паспортний документ фізичної особи, що містить інформацію про місце постійного або тимчасового проживання на території України № НОМЕР_5 від 13 липня 2023 року.

За результатами аналізу поданої декларантом позивача до митного оформлення МД та долучених документів митницею встановлено, що митна вартість товарів, які ввозяться на митну територію України, не може бути визнана у зв`язку з тим, що документи, які подані для підтвердження митної вартості, не містять усіх даних, необхідних для визначення митної вартості за методом обраним декларантом, та містять наступні розбіжності: відповідно до пункту 2.2 зовнішньоекономічний контракт від 06 травня 2024 року №1/11 зазначено, що оплата вартості товару Покупцем, Продавцю в безготівковому порядку протягом одного дня з моменту підписання контракту згідно рахунку фактури, виставленої Продавцем. Декларантом до митного оформлення надано платіжна інструкція в іноземній валюті від 15 травня 2024 року N:(MUR)12, що суперечить пункту 2.2 Контракту. Відповідно до пункту 4.3 Контракту за прострочення платежу, зазначеного в пункті 2.2 Контракту, Покупець сплачує Продавцю комісію за прострочення. Декларантом не врахована сума комісії за прострочення.

У зв`язку із чим, декларанту було запропоновано надати в 10-денний термін наступні додаткові документи: договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов`язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов`язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); виписку з бухгалтерської документації; за наявності-інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації даного товару; довідкову інформацію щодо вартості у країні-експортері товарів, що є ідентичними та/або подібними (аналогічними) оцінюваним товарам; висновки про вартісні та якісні характеристики оцінюваного товару, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями.

У зв`язку з вищевикладеним та враховуючи ненадання декларантом усіх документів згідно з переліком, митницею прийнято рішення про коригування митної вартості товару №UA205100/2024/000027/1 від 18 червня 2024 року, у якому митну вартість товарів визначено за резервним методом згідно з статтею 64 МК України, рівень митної вартості визначено згідно рівня на подібні/ідентичні товари інформація про які міститься в ЄАІС Держмитслужби, а саме: рівень митної вартості товару становить: товар 1 - 14040 Євро/шт. за МД №UA205140/2023/91715 від 01 листопада 2023 року.

Також встановлено, що Волинською митницею прийнято картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформлені випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA205100/2024/000080 від 18 червня 2024 року.

В подальшому, товар було випущено у вільний обіг за МД №24UA205100005359U1 від 18 червня 2024 року із застосуванням положень частини 7 статті 55 МК України.

Не погоджуючись із прийнятим Волинською митницею рішенням про коригування митної вартості товарів та карткою відмови в прийнятті митної декларації, позивач звернувся із цим позовом до суду.

В аспекті заявлених вимог, Верховний Суд враховує таке.

Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до статті 49 МК України митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Частинами першою та другою статті 51 МК України встановлено, що митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу. Митна вартість товарів, що ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, визначається відповідно до глави 9 цього Кодексу.

Відповідно до частини четвертої статті 58 МК України митною вартістю товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби з урахуванням положень частини десятої цієї статті.

Ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, - це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов`язаних із продавцем осіб для виконання зобов`язань продавця (частина п`ята статті 58 МК України).

Статтею 53 МК України визначено перелік документів, які подаються декларантом для підтвердження заявленої митної вартості.

Відповідно до частини першої цієї статті у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає органу доходів і зборів документи, які підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.

Згідно з частиною другою статті 53 МК України документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п`ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) ліцензія на імпорт товару, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.

Частиною третьою статті 53 МК України визначено, що у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов`язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов`язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що митний орган зобов`язаний довести обґрунтованість сумніву у правильності заявленої позивачем митної вартості товару, оскільки з цією обставиною закон пов`язує можливість витребовування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів. Тобто, наведені приписи зобов`язують митницю зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки спірних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у їх достовірності.

Частиною першою статті 54 МК України встановлено, що контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється митним органом під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості.

Контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється митним органом шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у частині першій статті 58 цього Кодексу (частина друга статті 54 МК України).

За змістом частини шостої статті 54 МК України митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі:

1) невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості;

2) неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари;

3) невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу;

4) надходження до митного органу документально підтвердженої офіційної інформації митних органів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості.

Згідно зі статтею 57 МК України визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.

Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції).

Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.

Застосуванню другорядних методів передує процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою визначення основи вартості згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу. Під час таких консультацій митний орган та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності.

У разі неможливості визначення митної вартості товарів згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу за основу для її визначення може братися або ціна, за якою ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україні не пов`язаному із продавцем покупцю відповідно до статті 62 цього Кодексу, або вартість товарів, обчислена відповідно до статті 63 цього Кодексу.

При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу.

Методи на основі віднімання та додавання вартості (обчислена вартість) можуть застосовуватися у будь-якій послідовності на прохання декларанта або уповноваженої ним особи.

У разі якщо неможливо застосувати жоден із зазначених методів, митна вартість визначається за резервним методом відповідно до вимог, встановлених статтею 64 цього Кодексу.

Метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов`язковою при її обчисленні (частини друга статті 58 МК України).

Відповідно до частини першої статті 55 МК України рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається митним органом у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо митним органом у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів.

Частиною другою статті 55 МК України встановлено, що прийняте митним органом письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товарів має містити:

1) обґрунтування причин, через які заявлену декларантом митну вартість не може бути визнано;

2) наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом;

3) вичерпний перелік вимог щодо надання додаткових документів, передбачених частиною третьою статті 53 цього Кодексу, за умови надання яких митна вартість може бути визнана митним органом;

4) обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої митним органом, та фактів, які вплинули на таке коригування;

5) інформацію про:

а) право декларанта або уповноваженої ним особи на випуск у вільний обіг товарів, що декларуються:

у разі згоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням митного органу про коригування митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно з митною вартістю, визначеною митним органом;

у разі незгоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням митного органу про коригування заявленої митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно із заявленою митною вартістю товарів та надання забезпечення сплати митних платежів відповідно до розділу X цього Кодексу в розмірі, визначеному митним органом відповідно до частини сьомої цієї статті;

б) право декларанта або уповноваженої ним особи оскаржити рішення про коригування заявленої митної вартості до органу вищого рівня відповідно до глави 4 цього Кодексу або до суду.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що посадовою особою митниці правомірно здійснено процедуру обрання методу визначення митної вартості товару.

Суди попередніх інстанцій відзначили, що під час проведення контролю та перевірки правильності визначення декларантом митної вартості імпортованого товару митний орган дійшов висновку, що: відповідно до пункту 2.2 зовнішньоекономічного контракту від 06 травня 2024 року №1/11 зазначено, що оплата вартості товару Покупцем, Продавцю в безготівковому порядку протягом одного дня з моменту підписання контракту згідно рахунку фактури, виставленої Продавцем. Декларантом до митного оформлення надано платіжна інструкція в іноземній валюті від 15 травня 2024 року N:(MUR)12, що суперечить пункту 2.2 Контракту. Відповідно до пункту 4.3 Контракту за прострочення платежу, зазначеного в пункті 2.2 Контракту, Покупець сплачує Продавцю комісію за прострочення. Декларантом не врахована сума комісії за прострочення.

Також суди встановили, що Волинською митницею з метою підтвердження митної вартості скеровано вимогу щодо надання документів, а саме: договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов`язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов`язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); виписку з бухгалтерської документації; за наявності-інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації даного товару; довідкову інформацію щодо вартості у країні-експортері товарів, що є ідентичними та/або подібними (аналогічними) оцінюваним товарам; висновки про вартісні та якісні характеристики оцінюваного товару, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями.

Суди врахували, що відповідно до пункту 2.2 зовнішньоекономічного контракту від 06 травня 2024 року №1/11, оплата вартості товару Покупцем здійснюється Продавцю в безготівковому порядку протягом одного дня з моменту підписання контракту згідно рахунку фактури, виставленої Продавцем. Проте, декларантом до митного оформлення надано платіжну інструкцію в іноземній валюті від 15 травня 2024 року N:(MUR)12, що суперечить пункту 2.2 Контракту.

Суди дійшли висновку, що платіжна інструкція в іноземній валюті №12JBKLO5 від 15 травня 2024 року не може бути взята до уваги як документ, що підтверджує факт оплати за оцінюваний товар, оскільки не містить обов`язкових реквізитів платіжної інструкції в іноземній валюті, а саме: в графі "рахунок отримувача" зазначено український рахунок АТ КБ "Приватбанк" (є також надавачем платіжних послуг платника).

Суди констатували, що згідно вказаної платіжної інструкції, в призначення платежу зазначено лише реквізити Контракту, а в графі "рахунок отримувача" зазначено отримувача "JP MORGAN AG (Germany)", а також український рахунок АТ КБ "Приватбанк", який є надавачем платіжних послуг платника, тоді як в самому договорі вказані інші банківські реквізити для перерахування коштів з-за кордону, а саме: FS SEB Banka, SWIFT - UNLALV2X.

У зв`язку з викладеним, суди попередніх інстанцій виснувались, що рішення прийнято відповідачем з підстав, визначених пунктом 2 частини шостої статті 54 МК України, а саме декларант не надав усіх додаткових документів витребуваних митницею, згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, а подані до митного оформлення документи містять розбіжності.

Верховний Суд вважає передчасним висновок судів попередніх інстанцій щодо обґрунтованості сумніву митного органу у правильності заявленої позивачем митної вартості товару.

Суди попередніх інстанцій залишили поза належною правовою оцінкою подані позивачем докази та не відобразили у своїх рішеннях, що на підтвердження оплати позивач під час митного оформлення подав SWIFT-повідомлення №12 від 15 травня 2024 року, а платіжна інструкція №12JBKLO5 від 15 травня 2024 року була як додатковий доказ оплати за товар.

Суди попередніх інстанцій не врахували, що позивач надав платіжну інструкцію №12JBKLO5 від 15 травня 2024 року (наявна в матеріалах справи), де зазначено в графі «рахунок кредит» - "JP MORGAN SE та відповідний рахунок. У графах 57 «рахунок в установі» та 59 «бенефіціар» вказано саме компанію AS RECIPE PLUS, AS SEB Banka, його SWIFT рахунок та розрахунковий рахунок, що повністю відповідає реквізитам, зазначеним в договорі купівлі-продажу автомобіля від 06 травня 2024 року, так і в рахунку-фактурі від 06 травня 2024 року №RCP2412. При цьому, у графі 70 «реквізити для оплати» вказано інформацію , яка означає «оплата за автомобіль згідно MAN TGE МР згідно з рахунком № RCP2412 від 06 травня 2024 року. Отже, надана копія SWIFT повідомлення про переказ коштів в повній мірі дає можливість ідентифікувати операцію за сторонами, підставою, датою та сумою.

Колегія суддів зазначає, що повідомлення, сформовані за результатами здійснення переказів в іноземній валюті, в тому числі за допомогою системи SWIFT, за умови наявності у них всіх реквізитів, що дозволяють ідентифікувати здійснення такої операції, можуть вважатись належним документом, що підтверджує факт оплати за товар.

Аналогічна позиція висвітлена у постанові Верховного Суду від 10 листопада 2020 року у справі №280/1853/19.

Про належність та достатність повідомлень з системи SWIFT (Society for Worldwide Interbank Financial Telecommunications), як доказів здійснення операції з переведення іноземної валюти зазначав Верховний Суд у постанові від 27 червня 2019 року (справа №826/9719/16).

Слушними є доводи позивача про необґрунтованість тверджень відповідача про порушення позивачем п.2.2 договору від 06 травня 2024 року (оплата вартості товару покупцем продавцю здійснюється в безготівковому порядку протягом одного дня з моменту підписання договору, згідно рахунку, виставленого продавцем), яке полягало у проведенні оплати за товар з порушенням строку, оскільки така обставина не може бути підставою для коригування митної вартості, оскільки не впливає на вартість транспортного засобу.

Суди попередніх інстанцій також не встановили наявність обґрунтованих обставин щодо витребування від декларанта додаткових документів у зв`язку з виникнення сумніву у достовірності заявленої ним митної вартості та застосування відповідачем методу визначення митної вартості за ціною договору щодо ідентичних товарів.

Суди попередніх інстанцій залишили поза увагою, що відповідно до статей 8, 9 Кодексу адміністративного судочинства України усі учасники адміністративного процесу є рівними перед законом і судом, а розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Необхідно враховувати, що згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу, а суд згідно зі статтею 90 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Суди дійшли висновку, що суб`єктом владних повноважень доведено, що подані до митного оформлення документи містили розбіжності.

Проте, з оскаржуваних судових рішень не вбачається, що судами здійснено належне дослідження поданих сторонами у справі документів, не розглянуто доводи позивача та відповідача, з урахуванням вимог Кодексу адміністративного судочинства України щодо дотримання принципу змагальності, не надано оцінки всім аргументам учасників справи.

Приписи Кодексу адміністративного судочинства України зобов`язують суд вжити заходів, необхідних для з`ясування всіх обставин у справі, запропонувати сторонам подати докази на підтвердження своєї правової позиції, у разі необхідності витребувати докази з власної ініціативи, всебічно, повно та об`єктивно оцінити наявні у справі докази тощо.

Згідно з приписами частин першої, другої та третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За правилами статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю і передати справу на новий розгляд.

Частиною першою статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України обумовлено, що підставою для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

З урахуванням викладеного, Верховний Суд дійшов висновку, що внаслідок неповного з`ясування обставин справи судами попередніх інстанцій передбачені вимоги процесуального законодавства не виконано, що зумовило прийняття судових рішень, які не відповідають вимогам статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України щодо законності та обґрунтованості судового рішення.

Колегія суддів вважає, що порушення норм процесуального та матеріального права, допущені як судом апеляційної, так і судом першої інстанцій, відтак справа підлягає направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з`ясувати всі фактичні обставини справи, з перевіркою їх належними та допустимими доказами та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення із наведенням відповідного правового обґрунтування в частині прийняття чи відхилення доводів учасників справи.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд