ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 611/304/24

1. У травні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до фізичної особи-підприємця (далі - ФОП) ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , про визнання договору оренди земельної ділянки недійсним, скасування реєстрації речового права та повернення земельної ділянки.

2. Позов мотивований тим, що 16 вересня 2012 року між ФОП ОСОБА_2 (орендар) та ОСОБА_3 (орендодавець) підписаний договір оренди земельної ділянки № б/н, державна реєстрація якого була здійснена 26 грудня 2012 року Управлінням Держкомзему у Барвінківському районі. Крім того, цього ж дня був підписаний і акт приймання-передачі земельної ділянки в оренду.

3. При укладенні вказаного договору сторони погодили, що орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення, яка знаходиться на території Іванівської Другої сільської ради Барвінківського району Харківської області відповідно до кадастрового плану (пункт 1.1 договору). Об`єктом оренди є земельна ділянка, площею 8,0231 га, яка належить орендодавцю на підставі державного акта на право приватної власності на землю серія ЯК № 249176, виданого на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 06 березня 2009 року № 647 серії ВМС № 094992 та зареєстрованого у Барвінківському районному відділі реєстрації, про що у книзі записів державних актів на право приватної власності на землю вчинений запис № 632040001000141 від 15 листопада 2011 року.

4. Відповідно до списку співвласників земельної ділянки до державного акта земельна ділянка поділена на рівні частки та частка кожного із співвласників ( ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_1 , ОСОБА_1 ) становить 1/5.

5. На момент укладення договору оренди земельної ділянки від 16 вересня 2012 року двоє із співвласників, а саме: ОСОБА_1 та ОСОБА_5 , не мали достатнього обсягу цивільної дієздатності.

6. Служба у справах дітей Барвінківської районної державної адміністрації Харківської області у відповіді на адвокатський запит від 16 березня 2021 року № 59 повідомила, що на комісії з питань захисту прав дитини не розглядалося питання щодо надання дозволу на укладання договору оренди земельної ділянки від 16 вересня 2012 року на ім`я ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Тому для забезпечення дотримання майнових прав сторонам договору необхідно було отримати письмовий дозвіл органу опіки і піклування відповідного органу місцевого самоврядування на укладення договору. Крім того, підпис від імені позивача здійснено не його законним представником. На оспорюваному договорі підпис вчинено іншою особою без дотримання положень статті 207 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), а також за відсутності належної довіреності, наданої за правилами статей 244, 245 ЦК України.

7. За таких обставин під час укладання оспорюваного договору текст договору було підписано від імені позивача сторонньою особою, яка не мала належних повноважень на вчинення такої дії, а тому не можна вважати, що сторони досягли усіх істотних умов договору оренди землі.

8. Отже, існують підстави, передбачені статтею 15 Закону України «Про оренду землі», для визнання оспорюваного договору недійсним.

9. Враховуючи наведені обставини, позивач просив визнати договір оренди земельної ділянки від 16 вересня 2012 року № б/н, укладений між ОСОБА_3 та ФОП ОСОБА_2 , державна реєстрація якого була здійснена 26 грудня 2012 року, недійсним та застосувати наслідки недійсності правочину, зокрема скасувати державну реєстрацію договору оренди земельної ділянки від 16 вересня 2012 року № б/н від 26 грудня 2012 року Управлінням Держкомзему у Барвінському районі № 632040004004725, скасувати реєстрацію іншого речового права, яке виникло у ФОП ОСОБА_2 на підставі договору оренди земельної ділянки від 16 вересня 2012 року № б/н, повернути земельну ділянку, що є об`єктом договору оренди земельної ділянки від 16 вересня 2012 року № б/н (т. 1 а. с. 3, 4).

10. Близнюківський районний суд Харківської області рішенням від 26 березня 2025 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовив (т. 2 а. с. 66-73).

11. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач у цій справі наполягав на поверненні йому земельної ділянки, вважаючи, що ця ділянка знаходяться у фактичному користуванні відповідача ФОП ОСОБА_2 без установлених законом підстав. Зайняття земельної ділянки фактичним користувачем (тимчасовим володільцем) треба розглядати як таке, що не є пов`язаним із позбавленням власника його права володіння на цю ділянку. Тож, у цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивач як власник земельної ділянки, вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майном, зокрема шляхом заявлення вимоги про повернення такої земельної ділянки. Більше того, негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки.

12. Харківський апеляційний суд постановою від 12 березня 2026 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив частково. Рішення Близнюківського районного суду Харківської області від 26 березня 2025 року скасував. Позов ОСОБА_1 задовольнив частково. Визнав договір орендної ділянки від 16 вересня 2012 року № б/н у частині передачі 1/5 частини земельної ділянки, яке знаходиться у власності ОСОБА_1 , в оренду ФОП ОСОБА_2 недійсним. Зобов`язав повернути з ФОП ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1/5 частину земельної ділянки з кадастровим номером 6320483600:01:000:0145 (т. 2 а. с. 175-179).

13. Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції незважаючи на те що позивач був стороною оспорюваного правочину та надав належні та допустимі докази вчинення цього правочину з порушенням вимог закону, помилково вважав, що обраний позивачем спосіб захисту не призведе до поновлення його прав.

14. На день укладення договору оренди земельної ділянки орендодавець (позивач) не мав необхідного обсягу цивільної дієздатності, а незважаючи на схвалення таких правочинів в розумінні статті 221 ЦК України батьком, не було враховано, що згідно з чинними на той час нормами сімейного законодавства відповідні договори повинні були укладатись саме батьками малолітньої дитини та виключно за дозволом органу опіки та піклування, який учасникам оспорюваного правочину не надавався.

15. Враховуючи, що на момент укладення договору оренди земельної ділянки від 16 вересня 2012 року ОСОБА_3 вчинив правочин від імені ОСОБА_1 без попереднього дозволу органу опіки та піклування, що призвело до порушення прав дитини, а саме - звуження обсягу її майнових прав та/або порушення охоронюваних законом інтересів, зменшення або обмеження прав та інтересів неповнолітнього, встановлених статтею 177 Сімейного кодексу України, суд апеляційної інстанцій дійшов висновку про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки у частині, що належить ОСОБА_1 на праві власності в розмірі 1/5 частки.

16. 03 квітня 2026 року ФОП ОСОБА_2 засобами поштового зв`язку подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Харківського апеляційного суду від 12 березня 2026 року, в якій заявник просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

17. Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції необґрунтовано відхилив заяву відповідача про застосування до спірних правовідносин позовної давності. У справі не встановлено обставин, які б свідчили про те, що позивач, будучи співвласником спірної земельної ділянки, не мав можливості дізнатися про порушення свого права у межах трирічного строку з моменту, коли почалося виконання правочину.

18. Сам по собі факт відсутності обов`язкового попереднього дозволу органу опіки та піклування на укладення оспорюваного правочину не є безумовною підставою для визнання його недійсним. Позивачем не зазначено жодних доказів щодо порушення прав та інтересів неповнолітнього (на день укладення правочину) ОСОБА_1 , звуження обсягу його існуючих майнових прав, спричинених внаслідок укладення договору оренди земельної ділянки його батьками, оскільки договір оренди земельної ділянки передбачає отримання орендарем орендної плати, що навпаки збільшує обсяг майнових прав, не позбавляючи при цьому особу права власності на землю.

19. 27 травня 2026 року ОСОБА_1 , від імені якого діє представник - адвокат Ткаченко Є. О., подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ФОП ОСОБА_2 ,у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції скасувати в частині незадоволених позовних вимог та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову повністю.

20. Відзив мотивовано тим, що доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції необґрунтовано відхилив заяву позивача про застосування позовної давності до спірних правовідносин, є необґрунтованими, оскільки позивач не порушив позовної давності, про що неодноразово зазначалося у документах по справі. Враховуючи те, що з 12 березня 2020 року з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19) строки, визначені статтею 257 ЦК України, продовжуються на строк дії такого карантину, позовні вимоги, заявлені з квітня 2017 року знаходяться в межах позовної давності. Позивач дізнався про оспорюваний договір оренди земельної ділянки, коли його старший брат ОСОБА_3 у 2019 році звернувся до суду з позовом про визнання цього договору недійсним. В результаті чого було відкрито судове провадження у справі № 611/13/19, де позивач як співвласник майна був третьою особою.

21. ОСОБА_3 не є батьком позивача, не мав права укладати договір оренди землі без доручення батьків та без дозволу органу опіки та піклування.

22. Оспорюваний договір оренди земельної ділянки мав бути визнаний недійсним в цілому, а не в 1/5 частині.

Провадження у суді касаційної інстанції

23. Верховний Суд ухвалою від 27 квітня 2026 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ФОП ОСОБА_2 на постанову Харківського апеляційного суду від 12 березня 2026 року, витребував матеріали справи із суду першої інстанції.

24. У травні 2026 року матеріали цивільної справи № 611/304/24 надійшли до Верховного Суду.

25. Верховний Суд ухвалою від 01 липня 2026 року призначив справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією в складі п`яти суддів.

26. Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на те, що суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 520/15250/15, постановах Верховного Суду України від 20 січня 2016 року у справі № 6-1560цс15, від 22 червня 2016 року у справі № 6-1024цс16 [пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України)].

27. Також підставою касаційного оскарження заявник зазначає, що суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України,пункт 3 частини другої статті 411 ЦПК України).

Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій фактичні обставини справи

28. Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що відповідно до державного акта на право приватної власності на землю серія ЯК № 249176, виданого на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 06 березня 2009 року № 647 серії ВМС № 094992 та зареєстрованого у Барвінківському районному відділі реєстрації, про що у Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю вчинений запис № 632040001000141 від 15 листопада 2011 року, земельна ділянка, площею 8,0231 га, кадастровий номер 6320483600:01:000:0145, сільськогосподарського призначення, яка знаходиться на території Іванівської Другої сільської ради Барвінківського району Харківської області, належить ОСОБА_3 (т. 1 а. с. 11).

29. Згідно з додатком до державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯК № 249176, а саме списку співвласників земельної ділянки, вказана земельна ділянка поділена на рівні частки та частка кожного із співвласників становить: ОСОБА_4 - 1/5 частка, ОСОБА_3 - 1/5 частка, ОСОБА_5 - 1/5 частка, ОСОБА_1 - 1/5 частка, ОСОБА_1 - 1/5 частка (т. 1 а. с. 12).

30. 16 вересня 2012 року між ОСОБА_3 та ФОП ОСОБА_2 підписаний договір оренди земельної ділянки № б/н, державна реєстрація якого була здійснена 26 грудня 2012 року Управлінням Держкомзему у Барвінківському районі (т. 1 а. с. 8, 9).

31. Згідно з пунктом 1. 1 договору сторони погодили, що орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення, яка знаходиться на території Іванівської Другої сільської ради Барвінківського району Харківської області відповідно до кадастрового плану.

32. Пунктом 2.1 договору визначено, що в оренду надається земельна ділянка, площею 8,0231 га, яка належить орендодавцю на підставі державного акта на право приватної власності на землю серія ЯК № 249176, виданого на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом серії ВМС № 094992 від 06 березня 2009 року за № 647 та зареєстрованого у Барвінківському районному відділі реєстрації, про що у Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю вчинений запис № 632040001000141 від 15 листопада 2011 року.

33. 16 вересня 2012 року сторонами договору оренди земельної ділянки від 16 вересня 2012 року був підписаний акт приймання-передачі земельної ділянки в оренду (т. 1 а. с. 10).

34. Згідно зі статтею 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Власність зобов`язує. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі. Держава не втручається у здійснення власником права власності. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов`язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Особливості здійснення права власності на культурні цінності встановлюються законом.

35. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України).

36. Статтею 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

37. Згідно з частинами першою, другою статті 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності.

38. Власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю (частина перша статті 356 ЦК України).

39. Відповідно до частин першої-третьої статті 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

40. Згідно з частинами першою-третьою, п`ятою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

41. Статтею 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

42. Звертаючись до суду, позивач посилався на те, що на момент укладення оспорюваного договору оренди земельної ділянки він був малолітнім, а тому на укладення такого договору необхідно було отримати письмовий дозвіл органу опіки та піклування відповідного органу місцевого самоврядування. Крім того, оспорюваний договір від імені позивача підписаний особою, яка не мала законного права на вчинення такої дії.

43. Частково задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції виходив з того, що на день укладення договору оренди земельної ділянки орендодавець (позивач) не мав необхідного обсягу цивільної дієздатності, а незважаючи на схвалення таких правочинів в розумінні статті 221 ЦК України батьком, не було враховано, що згідно з чинними на той час нормами сімейного законодавства відповідні договори повинні були укладатись саме батьками малолітньої дитини та виключно за дозволом органу опіки та піклування, який учасникам оспорюваного правочину не надавався. ОСОБА_3 вчинив правочин від імені ОСОБА_1 без попереднього дозволу органу опіки та піклування, що призвело до порушення прав дитини.

44. Колегія суддів не може у повній мірі погодитися із таким висновком суду апеляційної інстанції.

45. Згідно із статтею 237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Не є представником особа, яка хоч і діє в чужих інтересах, але від власного імені, а також особа, уповноважена на ведення переговорів щодо можливих у майбутньому правочинів. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

46. Представництво характеризується такими ознаками: цивільні права та обов`язки належать одній особі, а здійснюються безпосередньо іншою; представник вчиняє певні юридичні дії (вчинення виключно фактичних (не юридичних) дій представництвом не охоплюється); представник діє не від свого імені, а від імені іншої особи; представник діє виключно в межах наданих йому повноважень; правові наслідки настають не для представника, а для особи, яку він представляє.

47. Відповідно до правової позиції, висловленої Верховним Судом України у постанові від 12 лютого 2014 року у справі № 6-165цс13, вирішуючи питання про наявність чи відсутність в учасника правочину волевиявлення на його вчинення, суду слід виходити з ретельного дослідження наявних у справі доказів як кожного окремо, так і їх в сукупності. Зокрема, у разі вчинення правочину представником суду слід з`ясувати, чи був наділений представник його довірителем повноваженнями на вчинення правочину, чи діяв він у межах наданих йому повноважень, а якщо ні, то чи схвалив у подальшому довіритель укладений представником у його інтересах правочин.

48. У справі, яка переглядається у касаційному порядку, встановлено, що позивач ОСОБА_1 є одним із співвласників (1/5 частка) земельної ділянки, площею 8,0231 га, кадастровий номер 6320483600:01:000:0145, яка знаходиться на території Іванівської Другої сільської ради Барвінківського району Харківської області, що підтверджується додатком до державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯК № 249176.

49. 16 вересня 2012 року між ОСОБА_3 (орендодавець) та ФОП ОСОБА_2 (орендар) укладений договір оренди земельної ділянки № б/н, за умовами якого орендодавець надав, а орендар прийняв у строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення, яка знаходиться на території Іванівської Другої сільської ради Барвінківського району Харківської області відповідно до кадастрового плану.

50. Зі змісту оспорюваного договору оренди земельної ділянки вбачається, що стороною вказаного договору (орендодавцем) є саме ОСОБА_3 , якому земельна ділянка належить на підставі державного акта на право приватної власності на землю серії ЯК № 249176, виданого на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом ВМС № 094992 від 06 березня 2009 року № 647 та зареєстрованого у Барвінському районному відділі реєстрації.

51. Дійшовши висновку про те, що ОСОБА_3 вчинив оспорюваний правочин від імені малолітнього ОСОБА_1 , суд апеляційної інстанції належним чином не з`ясував, чим саме підтверджуються повноваження ОСОБА_3 діяти від імені позивача та чи був він наділений такими повноваженнями.

52. У разі відсутності у ОСОБА_3 правових підстав діяти від імені позивача під час укладення оспорюваного правочину, то наведене може свідчити про те, що такий правочин був укладений ОСОБА_3 від власного імені, але в чужих інтересах, що в силу вимог частини другої статті 237 ЦК України не є представництвом.

53. За таких обставин висновок апеляційного суду про те, що оспорюваний договір був укладений ОСОБА_3 як представником та від імені позивача ОСОБА_1 , є передчасним, оскільки це не підтверджено матеріалами справи та не передбачено умовами оспорюваного договору.

54. Укладення оспорюваного договору оренди земельної ділянки одним із співвласників земельної ділянки за відсутності згоди інших співвласників, зокрема, позивача, може свідчити про порушення вимог статті 358 ЦК України, яка передбачає право одного із співвласника майна розпоряджатися майном, яке перебуває у спільній частковій власності, лише за згодою інших співвласників.

55. Суди встановили, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на момент укладення оспорюваного договору оренди земельної ділянки був малолітнім.

56. Оспорюваний договір оренди земельної ділянки від 16 вересня 2012 року був укладений без письмової згоди органу опіки та піклування.

57. Згідно з частиною четвертою статті 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян та безпритульних дітей» (у редакції, чинній на момент укладення оспорюваного договору) для вчинення будь-яких правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону.

58. Враховуючи той факт, що позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на момент укладення оспорюваного договору оренди земельної ділянки був малолітнім, тому згоду від імені ОСОБА_1 , який є одним із співвласником земельної ділянки, на укладення оспорюваного правочину мали надати батьки та за наявності попереднього дозволу органу опіки та піклування.

59. Суд апеляційної інстанції належним чином не встановив усіх істотних обставин справи, зокрема, чим саме підтверджуються повноваження ОСОБА_3 діяти від імені позивача під час укладення оспорюваного правочину та чи був він наділений такими повноваженнями, у зв`язку з чим не застосував норм права, які регулюються спірні правовідносини, та дійшов передчасного висновку про часткове задоволення позову.

60. Також, колегія суддів звертає увагу на те, що у матеріалах справи містяться дві заяви відповідача ФОП ОСОБА_2 про застосування до спірних правовідносин позовної давності (т. 1 а. с. 145-147, 168-171).

61. Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовної вимоги. Тобто перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушено право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушено, суд відмовляє у задоволенні позову через його необґрунтованість. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зробила заяву інша сторона спору, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем.

62. У порушення наведеного, суд апеляційної інстанції, частково задовольняючи позов, не надав оцінки заявам відповідача про застосування до спірних правовідносин позовної давності.

63. Згідно з пунктом 2 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

64. Відповідно до пункту 3 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

65. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції (частина четверта статті 411 ЦПК України).

66. За таких обставин, оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

67. Під час нового розгляду суду необхідно врахувати викладене у цій постанові, встановити обставини, які мають значення для вирішення справи, дати належну оцінку доводам і запереченням учасників справи та ухвалити законне і обґрунтоване судове рішення.

68. Враховуючи, що справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, касаційний суд не здійснює розподіл судових витрат.

Керуючись статтями 400, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду