ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 707/2858/25

ОПИСОВА ЧАСТИНА

У липні 2025 року Акціонерне товариство «Черкасиобленерго» (далі - АТ «Черкасиобленерго») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення обсягу та вартості необлікованої електричної енергії, визначеної на підставі акта про порушення № 001102 від 05 травня 2022 року, у розмірі 2 094 587,23 грн.

Позов мотивовано тим, що відповідачка порушила облік електричної енергії шляхом підключення безоблікових проводів з порушенням схеми обліку.

Черкаський районний суд Черкаської області ухвалою від 30 липня 2025 року, залишеною без змін постановою Черкаського апеляційного суду від 01 жовтня

2025 року, відмовив у відкритті провадження у цивільній справі за позовом

АТ «Черкасиобленерго» до ОСОБА_1 про стягнення обсягу та вартості необлікованої електричної енергії. Роз`яснив позивачу, що позов підлягає розгляду в порядку господарського судочинства та за предметною підсудністю відноситься до компетенції Господарського суду Черкаської області.

Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про те, що припинення підприємницької діяльності відповідачки до звернення позивача з позовом до суду не є перешкодою для розгляду справи в порядку господарського судочинства, оскільки спірні правовідносини у цій справі виникли саме щодо виконання договору про постачання електричної енергії, укладеного між суб`єктами господарської діяльності.

Тобто стороною правочину виступала фізична особа-підприємець і припинення надалі підприємницької діяльності не змінює правовий статус особи у зобов`язанні.

15 жовтня 2025 року АТ «Черкасиобленерго» через підсистему «Електронний суд» звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою на ухвалу Черкаського районного суду Черкаської області від 30 липня 2025 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 01 жовтня 2025 року у цій справі, у якій представник заявника, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати вказані судові рішення і передати справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

У касаційній скарзі заявник вказує, що суди застосували норму права без урахування висновку викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 березня 2018 року у справі № 593/793/14-ц (провадження № 14-43цс18) та від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18).

Зазначає, що ОСОБА_1 втратила статус суб`єкта підприємницької діяльності за своїм рішенням, дата запису 30 січня 2017 року, номер запису - 20170170000000925, тому спір між сторонами слід розглядати за правилами цивільного судочинства.

Відзив на касаційну скаргу не подано.

Провадження у суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 04 листопада 2025 року у складі колегії суддів Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Фаловської І. М. відкрив касаційне провадження у справі, витребував матеріали справи із суду першої інстанції та надав строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

У листопаді 2025 року справа надійшла до Верховного Суду.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28 липня 2026 року визначено колегію суддів для розгляду цієї справи у такому складі: Сердюк В. В (суддя-доповідач), Осіян О. М., Сакара Н. Ю.

Верховний Суд ухвалою від 28 липня 2026 року справу призначив до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Фактичні обставини, встановлені судами

ОСОБА_1 була зареєстрована в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань з 20 травня 1999 року, номер запису - 20170170000000925, та припинила підприємницьку діяльність 30 січня 2017 року.

11 лютого 2016 року між ПАТ «Черкасиобленерго», від імені якого діє Черкаський район електричних мереж, в особі директора Подухайло А. О. та ФОП ОСОБА_1 укладено договір про постачання електричної енергії № 268, яким сторони погодили умови та правила, поставили особистий підпис, а також підписали акт розмежування балансової належності електромереж та експлуатаційної відповідальності сторін. Будь-якого іншого договору, укладеного пізніше між ПАТ «Черкасиобленерго» та ОСОБА_1 , суду надано не було.

З 01 січня 2019 року АТ «Черкасиобленерго» здійснює розподіл електричної енергії в межах закріпленої території Черкаської області, виконує функції, має права і обов`язки Оператора системи розподілу відповідно до постанови НКРЕКП від 16 листопада 2018 року № 1447.

В акті від 05 травня 2022 року № 268105.05.22 про пломбування речового (вилученого) доказу, в протоколі № 397 засідання комісії з розгляду актів про порушення Відокремленого структурного підрозділу «Черкаські районні енергетичні мережі» ПАТ «Черкасиобленерго» від 23 червня 2022 року, де зазначено договір (особовий рахунок) № 268, Акті про порушення № 001102 від 05 травня 2022 року, розрахунку за Актом № 001102 від 05 травня 2022 року та претензії про сплату боргу за безоблікове користування електричною енергією на суму 2 094 587,23 грн Відокремленого структурного підрозділу «Черкаські районні енергетичні мережі» ПАТ «Черкасиобленерго» від 15 травня 2025 року вказано споживача як фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 .

Крім того, у претензії про сплату боргу за безоблікове користування електричною енергією на суму 2 094 587,23 грн Відокремленого структурного підрозділу «Черкаські районні енергетичні мережі» ПАТ «Черкасиобленерго» від 15 травня

2025 року зазначено, що правовідносини із споживачем склались на підставі договору про користування електричною енергією, укладеного Відокремленим структурним підрозділом «Черкаські енергетичні мережі» ПАТ «Черкасиобленерго» з ФОП ОСОБА_1 від 11 лютого 2016 року № 268.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Відповідно до пункту першого частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до положень статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги та врахувавши позиції усіх учасників справи, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За частиною першою статті 16 ЦК України, частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним критеріям оскаржувані судові рішення не відповідають з огляду на таке.

Відповідно до статті 19 ЦПК України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Згідно із пунктом 1 частини першої статті 186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Поняття «суд, встановлений законом» включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору, характер спірних матеріальних правовідносин, а також пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

Під час вибору і застосування норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 квітня 2021 року у справі № 591/5242/18 (провадження № 14-168цс20) вказано, що критеріями розмежування судової юрисдикції, зокрема господарської та цивільної юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад учасників правовідносин, зміст їх прав та обов`язків, предмет спору та характер спірних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ та/або спорів. До такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постановах від 03 листопада 2020 року у справі № 922/88/20; від 26 травня 2020 року у справі № 908/299/18; від 19 травня 2020 року у справі № 910/23028/17; від 28 січня 2020 року у справі № 50/311-б».

Фізична особа, яка бажає реалізувати своє конституційне право на підприємницьку діяльність, після проходження відповідних реєстраційних та інших передбачених законодавством процедур не позбавляється статусу фізичної особи, а набуває до свого статусу фізичної особи нової ознаки - суб`єкта господарювання.

Вирішення питання про юрисдикційність спору залежить від того, чи виступає фізична особа - сторона у відповідних правовідносинах - як суб`єкт господарювання, та від визначення цих правовідносин як господарських (постанова Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 916/1261/18, провадження № 12-37гс19).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18) зазначено, що «з 15 грудня 2017 року господарські суди мають юрисдикцію щодо розгляду за пунктом 1 частини першої статті 20 ГПК України у вказаній редакції спорів, в яких стороною є фізична особа, яка на дату подання позову втратила статус суб`єкта підприємницької діяльності, якщо ці спори пов`язані, зокрема, з підприємницькою діяльністю, що раніше здійснювалася зазначеною фізичною особою, зареєстрованою підприємцем».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 лютого 2019 року у справі № 910/8729/18 (провадження № 12-294гс18) вказано, що: «з дати набрання чинності ГПК України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» одним із критеріїв віднесення справ до господарської юрисдикції визначено наявність між сторонами саме господарських правовідносин, а також впроваджено підхід щодо розмежування юрисдикції залежно від предмета правовідносин, а не лише від суб`єктного складу сторін. Отже, ознаками спору, на який поширюється юрисдикція господарського суду, є наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих ЦК України, ГК України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин, наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом, відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції. З огляду на положення частини першої статті 20 ГПК України а також статей 4, 45 цього Кодексу для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду конкретної справи має значення суб`єктний склад саме сторін правочину та наявність спору, що виник у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності».

Таким чином, фізична особа, яка мала статус суб`єкта підприємницької діяльності, але на дату подання позову втратила його, до 15 грудня 2017 року не могла бути стороною у господарському процесі.

З часу державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи спори за її участю, зокрема пов`язані з підприємницькою діяльністю, що здійснювалася нею раніше, слід було розглядати за правилами цивільного судочинства, за винятком випадків, коли провадження у відповідних справах було відкрите у господарському суді до настання таких обставин.

Суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, не врахував, що спір у цій справі виник внаслідок порушення обліку електричної енергії шляхом підключення безоблікових проводів з порушенням схеми обліку, вказані порушення не пов`язані із здійсненням ОСОБА_1 підприємницької діяльності, яка була зареєстрована в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань з 20 травня 1999 року та припинила підприємницьку діяльність 30 січня 2017 року.

За наведених обставин спір у цій справі належить до цивільної юрисдикції.

Зважаючи на наведене, колегія суддів вважає обґрунтованими доводи касаційної скарги АТ Черкасиобленерго» про порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, а тому вона підлягає задоволенню.

Відповідно до частини третьої та четвертої статті 406 ЦПК України касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанцій розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції. У випадках скасування судом касаційної інстанції ухвал суду першої або апеляційної інстанцій, які перешкоджають провадженню у справі, справа передається на розгляд відповідного суду першої або апеляційної інстанції.

За положеннями пункту 2 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Згідно із частиною шостою статті 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.

Зважаючи на наведене, Верховний Суд виснує, що касаційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржувані ухвала суду першої інстанції та постанова апеляційного суду - скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження у справі.

З урахуванням результату касаційного розгляду підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду