ПОСТАНОВА
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 на вирок Вінницького апеляційного суду від 09 лютого 2026 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12023020100000549 від 10 листопада 2023 року, за обвинуваченням
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Флорине Бершадського району Вінницької області, який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 204, ч. 1 ст. 199 Кримінального кодексу України(далі - КК України).
Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Бершадського районного суду Вінницької області від 26 грудня 2025 року ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 204, ч. 1 ст. 199 КК України та призначено покарання за ч. 1 ст. 204 КК України у виді штрафу в розмірі шести тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 102000 грн, з конфіскацією та знищенням незаконно виготовлених товарів; за ч. 1 ст. 199 КК України у виді позбавлення волі на строк 3 роки.
На підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, призначено ОСОБА_7 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 3 років з конфіскацією та знищенням незаконно виготовлених товарів.
На підставі ст. 75 КК України останнього звільнено від відбування покарання з іспитовим строком 2 роки з покладенням на нього обов`язків, передбачених ст. 76 КК України.
Вирішено питання щодо заходів забезпечення кримінального провадження та речових доказів.
Відповідно до встановлених судом фактичних обставин, які детально викладено у вироку, ОСОБА_7 умисно, з корисливих мотивів, з метою незаконного збагачення, порушуючи вимоги ст. 215 Податкового кодексу України (далі - ПК України), статті 20, 21, 23 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, спиртових дистилятів, біоетанолу, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, тютюнової сировини, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального», п. 7 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про ліцензування видів господарської діяльності», а також п. 221.7 ст. 221, п. п. 226.1, 226.2, 226.9, 226.11 ст. 226, п. 228.9 ст. 228 ПК України, у невстановлений час, у невстановленому місці та у невстановленої особи, придбав незаконно виготовлені тютюнові вироби різних торгових марок, які перевіз до місця свого проживання та здійснення підприємницької діяльності, де розпочав зберігати з метою подальшого продажу населенню.
Надалі, 28 листопада 2024 року о 07:34 ОСОБА_7 у приміщенні магазину по АДРЕСА_2 збув ОСОБА_8 , якого залучено до конфіденційного співробітництва, дві пачки сигарет з наявними на них марками акцизного податку, які не відповідають встановленим зразкам аналогічних марок акцизного податку для тютюнових виробів вітчизняного виробництва з фільтром, що перебувають в офіційному обігу на території України, за що отримав грошові кошти в сумі 160 грн.
Крім того, в період часу до 16 січня 2025 року на території домогосподарства за адресою: АДРЕСА_1 ОСОБА_7 зберігав незаконно виготовлені тютюнові вироби різних торгових марок, загальною кількістю 6834 пачок з підробленими марками акцизного податку та 19992 пачки без марок акцизного податку. Також у приміщенні магазину, який розташований за адресою: АДРЕСА_2, ОСОБА_7 зберігав незаконно виготовлені тютюнові вироби різних торгових марок, загальною кількістю 125 пачок з підробленими марками акцизного податку та 216 пачок без марок акцизного податку. Водночас на території домогосподарства за адресою: АДРЕСА_3 ОСОБА_7 зберігав незаконно виготовлені тютюнові вироби різних торгових марок, загальною кількістю 450 пачок з підробленими марками акцизного податку та 7753 пачки без марок акцизного податку.
Крім цього, ОСОБА_7 у невстановлений час, умисно, з корисливих мотивів через мережу Інтернет придбав незаконно виготовлені тютюнові вироби різних торгових марок із наклеєними підробленими марками акцизного податку, які перевіз до місця свого проживання та здійснення підприємницької діяльності, де розпочав зберігати з метою подальшого продажу населенню.
Вінницький апеляційний суд 09 лютого 2026 року апеляційну скаргу прокурора ОСОБА_9 задовольнив частково, вирок Бершадського районного суду Вінницької області від 26 грудня 2025 року в частині вирішення долі речових доказів і призначення покарання скасував та ухвалив новий вирок, яким ОСОБА_7 призначив покарання за ч. 1 ст. 204 КК України покарання у виді штрафу в розмірі шість тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 102000 грн з конфіскацією та знищенням незаконно виготовлених товарів; за ч. 1 ст. 199 КК України покарання у виді 3 років позбавлення волі. На підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів, шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим, визначив ОСОБА_7 остаточне покарання у виді 3 років позбавлення волі з конфіскацією та знищенням незаконно виготовлених товарів. Вирішив питання про долю речових доказів. У решті вирок місцевого суду залишив без змін.
Вимоги та узагальнені доводи осіб, які подали касаційні скарги
У касаційній скарзі захисник ОСОБА_6 , посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, просить вирок апеляційного суду змінити і призначити ОСОБА_7 покарання із застосуванням приписів ст. 69 КК України у виді штрафу або звільнити його від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України.
На обґрунтування доводів поданої касаційної скарги зазначає, що апеляційний суд:
· формально послався на принципи призначення покарання, однак фактично не дотримався їхнього змісту, оскільки не забезпечив баланс між тяжкістю кримінального правопорушення і даними про особу обвинуваченого, який раніше не судимий, позитивно характеризується, щиро розкаявся, здійснює законну підприємницьку діяльність, а також не обґрунтував переконливими аргументами, чому саме реальне позбавлення йолі є необхідним, а виправлення обвинуваченого без відбування реального покарання неможливо;
· мотивував необхідність призначення більш суворого покарання узагальненими тезами про шкоду бюджету, загрозу економіці, небезпеку для здоров'я населення тощо, однак ці твердження не пов'язані з конкретними наслідками у справі, оскільки фактично не встановлено реальних збитків у значному розмірі, постраждалих осіб, тяжких наслідків;
· не забезпечив належної індивідуалізації покарання, оскільки не врахував у повному обсязі соціальні зв'язки обвинуваченого; не оцінив його поведінку поза межами кримінального правопорушення; не встановив, чому наявні позитивні характеристики є недостатніми для застосування більш м'якого покарання. Стверджує, що ОСОБА_7 здійснює підприємницьку діяльність та забезпечує зайнятість найманого працівника, виконує податкові зобов`язання перед державою, має сталі соціальні зв`язки та позитивну репутацію. Наголошує, що останній має батька похилого віку, який є особою з інвалідністю, активно надає матеріальну допомогу ЗСУ, має відповідні подяки і грамоти, здійснює фінансову підтримку розвитку спорту і проведення спортивних змагань, сприяє проведенню студентських ініціатив, за що також має відповідні подяки;
· залишив поза увагою обставину, яка також пом`якшує покарання - активне сприяння ОСОБА_7 розкриттю кримінального правопорушення, адже останній добровільно надав детальні свідчення щодо обставин кримінальних правопорушень, видав всі знаряддя злочину, надав для огляду предмети і пристрої, які могли бути використані як докази, що допомогло відтворити механізм вчинення злочинів, а також під час судового розгляду не оспорював встановлені фактичні обставини, що дало можливість суду розглянути справу у порядку ст. 349 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України), не збільшуючи навантаження на суд. Вказане вище, на думку захисника, додатково вказує на можливість застосування до ОСОБА_7 приписів ст. 69 КК України та призначення йому покарання у виді штрафу;
· постановив вирок, який не відповідає вимогам ст. 370, 374 та 420 КПК України.
Письмових заперечень на касаційну скаргу сторони захисту від інших учасників кримінального провадження до Суду не надходило.
Позиції учасників судового провадження
Прокурор заперечувала проти задоволення касаційної скарги, просила оскаржуване судове рішення залишити без зміни.
Решту учасників справи було належним чином повідомлено про дату, час та місце касаційного розгляду, однак в судове засідання вони не з`явилися. На адресу Суду від засудженого та його захисника надійшли клопотання про здійснення касаційного розгляду за їхньої відсутності.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи, наведені в касаційній скарзі, перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла таких висновків.
Відповідно до приписів ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого.
Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому наділений повноваженнями лише щодо перевірки правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Отже, касаційний суд не перевіряє судових рішень у частині неповноти судового розгляду, а також невідповідності висновків судів фактичним обставинам кримінального провадження. Під час перегляду судових рішень у касаційному порядку Суд виходить із фактичних обставин справи, встановлених судами попередніх інстанцій.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, висновки суду першої інстанції щодо доведеності винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 204, ч. 1 ст. 199 КК України, та правильності кваліфікації його дій, які ніким з учасників судового провадження не заперечувалися, в касаційному порядку також не оспорюються. Водночас зміст доводів касаційної скарги сторони захисту зводяться до невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок суворості.
Оцінюючи обґрунтованість доводів касаційної скарги захисника, Суд враховує наступне.
Положеннями ч. 2 ст. 50 КК України визначено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.
Відповідно до вимог ст. 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів. Суд, призначаючи покарання, зобов`язаний врахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини справи, що пом`якшують і обтяжують покарання.
Згідно з ст. 69 КК України за наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м`якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за це кримінальне правопорушення. У цьому випадку суд не має права призначити покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої для такого виду покарання в Загальній частині КК України.
Тобто застосування ст. 69 КК України передбачає наявність декількох (не менше двох) обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного.
Статті 65-75 КК України є кримінально-правовими нормами, що визначають загальні засади та правила призначення покарання.
За змістом ст. 75 КК України рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням суд може прийняти лише у випадку, якщо призначено покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше 5 років, враховано тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, і всі ці дані в сукупності спонукають до висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання.
Питання призначення покарання та звільнення від його відбування визначають форму реалізації кримінальної відповідальності в кожному конкретному випадку з огляду на суспільну небезпечність і характер злочину, обставини справи, особу винного, а також обставини, що пом`якшують або обтяжують покарання тощо.
Вирішення цих питань належить до дискреційних повноважень суду, що розглядає кримінальне провадження по суті, який і повинен з урахуванням всіх перелічених вище обставин визначити вид і розмір покарання та ухвалити рішення.
Водночас дискреційні повноваження суду щодо призначення покарання або прийняття рішення про звільнення від його відбування мають межі, визначені змістом статей 409, 414, 438 КПК України, які передбачають повноваження судів апеляційної та касаційної інстанцій скасувати або змінити судове рішення у зв`язку з невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, зокрема, коли покарання за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.
Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, місцевий суд у своєму рішенні, послався на тяжкість вчинених кримінальних правопорушень, які належать до категорії нетяжких та тяжких злочинів, урахував дані про особу обвинуваченого, який позитивно характеризується за місцем проживання, у лікаря-психіатра і нарколога на обліку не перебуває, свою вину визнав, щиро розкаявся та дійшов висновку про можливість звільнення ОСОБА_7 від відбування призначеного покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України.
Водночас суд апеляційної інстанції за результатами апеляційного розгляду скасував вирок місцевого суду в цій частині, пославшись на те, що кримінальні правопорушення, передбачені статтями 199 та 204 КК України, завдають шкоди бюджету держави, підривають її економічну безпеку, сприяють поширенню контрафактної продукції, порушують податкову та митну систему, знижують рівень правопорядку й довіри до державних інститутів, та дійшов переконання, що вказане свідчить про неможливість виправлення ОСОБА_7 без реального відбування покарання.
Втім колегія суддів касаційного суду не може погодитися з такою позицією суду апеляційної інстанції, оскільки неможливість застосування до останнього приписів ст. 75 КК України цей суд обґрунтував самим лише посиланням на суспільну небезпечність вчинених ним злочинних діянь, однак не звернув увагу на те, що такою ознакою наділене будь-яке кримінальне правопорушення, що саме по собі не може бути перешкодою для застосування до винного інституту звільнення від відбування покарання, ураховуючи, що статті 199 та 204 КК України не містяться в переліку кримінальних правопорушень, засудження за якими виключає застосування положень ст. 75 КК України.
У той же час апеляційний суд у своєму рішенні хоч і врахував ступінь тяжкості вчинених ОСОБА_7 кримінальних правопорушень, проте достатньо не звернув увагу на особу останнього, який щиро розкаявся, раніше не судимий, позитивно характеризується та не перебуває на спеціальних обліках.
Крім того, Верховний Суд також не може залишити поза увагою і те, що стороною захисту під час касаційного розгляду було надано низку подяк і грамот, які свідчать про активне надання ОСОБА_7 матеріальної допомоги Збройним силам України, здійснення останнім фінансової підтримки розвитку спорту, сприяння проведенню студентських ініціатив, а також документи, що вказують на наявність у нього батька похилого віку, який є особою з інвалідністю.
Ураховуючи наведене, колегія суддів уважає, що виправлення засудженого можливе без ізоляції від суспільства, та дійшла переконання про можливість звільнення ОСОБА_7 від відбування остаточного покарання у виді 3 років позбавлення волі з конфіскацією та знищенням незаконно виготовлених товарів з випробуванням із встановленням максимально можливого терміну іспитового строку, передбаченого ст. 75 КК України.
За обставин цього кримінального провадження таке покарання буде справедливим, співмірним характеру скоєних дій, необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження вчинення ним нових злочинів, відповідатиме принципам законності, індивідуалізації та справедливості.
Водночас питання про долю речових доказів може бути вирішено у порядку виконання судових рішень відповідно до статей 534, 537, 539 КПК України.
З огляду на викладене, Верховний Суд доходить висновку, що касаційну скаргу захисника необхідно задовольнити частково, а вирок апеляційного суду в частині призначеного покарання - змінити.
Керуючись статтями 376, 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК України, Суд