ПОСТАНОВА Касаційний кримінальний суд ВС у справі № 752/17037/18

Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судове рішення суду апеляційної інстанції у межах касаційної скарги. При цьому він уповноважений лише перевіряти правильність застосування судом норм матеріального й процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Відповідно до положень ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого.

За приписами ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК України. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК України. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Відповідно до положень ст. 419 КПК України в ухвалі апеляційного суду повинні бути зазначені мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, а також положення закону, яким він керувався. При залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі суду апеляційної інстанції мають бути зазначені підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.

Як убачається з матеріалів провадження, ухвала апеляційного суду про залишення без змін виправдувального вироку щодо ОСОБА_7 вказаним вимогам закону відповідає.

Таке рішення суду апеляційної інстанції узгоджується з вимогами ч. 1 ст. 373 КПК України, згідно з якими обвинувальний вирок не може ґрунтуватися на припущеннях й ухвалюється лише за умови доведення в ході судового розгляду винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення.

За змістом ст. 62 Конституції України під час розгляду кримінального провадження має суворо додержуватися принцип презумпції невинуватості, за яким особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

При цьому обвинувальний вирок може бути постановлений судом лише в тому випадку, коли вина обвинуваченої особи доведена поза розумним сумнівом.

Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був учинений і обвинувачений є винним у його скоєнні.

Для дотримання стандарту доведення поза розумним сумнівом законодавець вимагає, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення, був спростований фактами, встановленими на підставі допустимих доказів, і єдиною версією, якою розумна й безстороння людина може пояснити всю сукупність фактів, установлених у суді, - є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винуватою за пред`явленим обвинуваченням.

Тобто, дотримуючись засад змагальності та виконуючи свій професійний обов`язок, передбачений ст. 92 КПК України, обвинувачення має довести перед судом за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що існує єдина версія винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення, щодо якого їй пред`явлено обвинувачення.

Згідно з вимогами ст. 91 КПК України доказуванню у кримінальному провадженні підлягає, зокрема, подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення), а також винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення.

Обов`язок доказування зазначених обставин покладається на слідчого, прокурора та, в установлених КПК України випадках, на потерпілого.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження орган досудового розслідування обвинувачував ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 369-2 КК України. На підтвердження винуватості за цією нормою прокурор надав суду наступні докази: заяву ОСОБА_8 від 24 квітня 2018 року, де останній повідомив, що бухгалтер ННЦ «Інститут аграрної економіки» ОСОБА_7 вимагала в нього неправомірну вигоду у сумі 11 000 грн; дані протоколів обшуку від 18 червня 2018 року, огляду речей і документів від 02 серпня 2018 року, огляду місця подій від 25 липня 2018 року, затримання особи від 18 червня 2018 року, отримання грошових коштів від 18 червня 2018 року; дані протоколів за результатами проведення негласних слідчих (розшукових) дій від 21 червня, 06 липня 2018 року; договір № 69К про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання нерухомого майна та надання комунальних послуг від 11 червня 2018 року, договір оренди індивідуально визначеного (нерухомого або іншого) майна, що належить до державної власності від 11 червня 2018 року № 69, розрахунок плати за перший місяць оренди державного нерухомого майна, що перебуває на балансі ННЦ «Інститут аграрної економіки», та інші докази.

ОСОБА_7 у суді першої інстанції заперечила будь-яку причетність до вчинення кримінальних правопорушень, про які зазначила сторона обвинувачення, та, окрім опису подій, повідомила, що не спілкувалася з директором з приводу цього приміщення, розрахунок за оренду проводиться тільки у безготівковій формі, з ОСОБА_8 вона не обговорювала питання щодо готівкового розрахунку. Також зазначила, що гроші від ОСОБА_8 не отримувала, а те, що він залишив їх в автомобілі, є провокацією.

Місцевий суд, дослідивши всі письмові докази, надані як стороною обвинувачення, так і стороною захисту, допитавши ряд свідків, зокрема ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 та ОСОБА_13 , визнав невинуватою та виправдав ОСОБА_7 на підставі п. 3 ч. 1 ст. 373 КПК України, оскільки здобутими доказами не доведено наявності у її діях складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 369-2 КК України.

Не погодившись із виправдувальним вироком щодо ОСОБА_7 , прокурор звернувся з апеляційною скаргою, у якій, посилаючись на невідповідність висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неповноту судового розгляду, просив скасувати виправдувальний вирок районного суду та ухвалити новий вирок, яким визнати ОСОБА_7 винуватою за ч. 3 ст. 369-2 КК України та призначити їй за цим законом покарання. На обґрунтування своїх вимог вказував, що суд першої інстанції не надав належної оцінки показанням самої обвинуваченої, які спростовуються результатами НСРД, показаннями свідків ОСОБА_12 та ОСОБА_8 , не порівнявши їх з іншими доказами, які містяться в матеріалах справи; належним чином не проаналізував розмов, зафіксованих у ході НСРД, які чітко свідчать про існування домовленостей щодо неправомірної вигоди, не звернув належної уваги на наявність листування між обвинуваченою та експертом, зафіксованого в процесі огляду мобільного телефону (протокол огляду речей та документів від 02 серпня 2018 року) тощо.

Водночас прокурор просив повторно дослідити перераховані ним у касаційній скарзі докази.

Апеляційний суд, розглянувши апеляційну скаргу прокурора, погодився з висновком суду першої інстанції про те, що сторона обвинувачення не довела та не надала суду достатніх доказів, які би поза розумним сумнівом підтверджували, що ОСОБА_7 вимагала від ОСОБА_8 неправомірну вигоду.

Слід зазначити, що суд апеляційної інстанції не тільки виклав у своєму рішення доводи апеляційної скарги, а й ретельно їх перевірив і дав на кожний довід вичерпну відповідь.

Так, цей суд, погоджуючись із висновками суду першої інстанції, зазначив, що, як вбачається з показань самого ОСОБА_8 , ОСОБА_7 не висувала вимоги про передачу їй грошових коштів, однак в контексті розмови він зрозумів, що якщо відмовиться сплатити кошти, то йому буде відмовлено в укладанні договору оренди. Разом з тим, як випливає із сформульованого обвинувачення, підписаний директором ННЦ «Інститут аграрної економіки» договір оренди від 11 червня 2018 року № 69 ОСОБА_7 передала ОСОБА_8 18 червня 2018 року, тоді ж вона поставила йому вимогу передати їй особисто грошові кошти в сумі 10 000 гривень як неправомірну вигоду за її вплив на директора інституту щодо укладення договору саме з ОСОБА_14 , після чого того ж дня ОСОБА_7 одержала від ОСОБА_8 раніше обумовлені грошові кошти в сумі 10 000 гривень як неправомірну вигоду за свій вплив на директора з метою підписання ним договору оренди від 11 червня 2018 року № 69, тобто вимога передати грошові кошти та одержати грошові кошти за вплив на директора з метою укладення ним договору саме з ОСОБА_14 була висловлена вже після того, як договір з ОСОБА_8 був підписаний директором та переданий ОСОБА_8 , що за таких умов виключає можливість будь-якого впливу ОСОБА_7 на директора, який вже підписав цей договір.

Також апеляційний суд, оцінюючи можливість хоча б потенційного впливу ОСОБА_7 на директора ННЦ «Інститут аграрної економіки» ОСОБА_15 , врахував показання останнього , який не підтвердив здійснення на нього впливу з боку ОСОБА_7 з метою отримання підписів, а також показання самого ОСОБА_8 стосовно того, що ОСОБА_7 не висловлювалася про наявність впливу на директора інституту, не згадувала свого керівника та йому невідомо, на чию користь вимагала неправомірну вигоду. При цьому суд апеляційної інстанції звернув увагу, що сторона обвинувачення не спростувала будь-якими іншими доказами показань свідків в цій частині.

Переглядаючи справу, апеляційний суд також дійшов висновку, що в судовому засіданні як суду першої інстанції, так і апеляційного суду не був підтверджений факт прямого умислу обвинуваченої ОСОБА_7 на одержання грошових коштів за вплив на директора ННЦ «Інститут аграрної економіки» щодо укладення ним договору з ОСОБА_14 , а також її корисливий мотив, а стороною обвинувачення не надано достатніх доказів та не доведено мотивів на підтвердження умислу обвинуваченої на це.

Були перевірені і визнані необґрунтованими доводи прокурора про неналежну оцінку показань ОСОБА_7 , які спростовуються, на думку прокурора, результатами НСРД. Так, апеляційний суд зазначив, що з протоколів за результатами проведення НСРД вбачається лише спілкування ОСОБА_7 та ОСОБА_8 щодо співпраці з метою укладення договору, його умов, сплати орендної плати та комунальних платежів, а також щодо діяльності, яку будуть проводити в орендованому приміщенні. При цьому суд оцінив весь контекст зафіксованих в результаті НСРД розмов та дійшов висновку про те, що зафіксовані в протоколах НСРД відомості навпаки частково підтверджують показання обвинуваченої щодо обставин події та не містять прямих відомостей про те, що ОСОБА_7 , спілкуючись з ОСОБА_8 , вимагала від останнього неправомірну вигоду для себе за вплив на прийняття відповідного рішення директором ННЦ «Інститут аграрної економіки».

Також були спростовані і посилання прокурора на активну участь ОСОБА_7 та її зацікавленість в укладенні договору оренди, про що, на думку прокурора, свідчить листування між обвинуваченою та експертом, зафіксоване в процесі огляду мобільного телефону (протокол огляду речей та документів від 02 серпня 2018 року). Так, апеляційний суд зазначив, що з показань допитаних в суді свідків, зокрема головного бухгалтера ННЦ «Інститут аграрної економіки», вбачається, що ОСОБА_7 виконує технічну роботу з оформлення договорів, а тому наявність в мобільному телефоні відомостей про укладення договору оренди з ОСОБА_8 , і проведення експертної оцінки, а також наявність у листуванні копій документів, що посвідчують його особу, жодним чином не доводить її активної участі та зацікавленості, а пояснюється реалізацією покладених на неї обов`язків.

Предметом розгляду апеляційного суду були й інші доводи апеляційної скарги прокурора.

Крім того, колегія суддів звертає увагу, що прокурор у касаційній скарзі, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції вимог ст. 419 КПК України, взагалі не зазначає, які доводи сторони обвинувачення цей суд не перевірив та яким надав неналежну оцінку, а обмежується лише посиланнями на порушення статей КПК України.

Підсумовуючи наведене вище, колегія суддів дійшла переконання, що суд першої інстанції, всебічно, повно та неупереджено дослідивши всі обставини кримінального провадження, оцінивши кожний доказ за критеріями, визначеними ч. 1 ст. 94 КПК України, з дотриманням установлених у статях 17, 22, 26 цього Кодексу засад презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини, змагальності й диспозитивності кримінального провадження, обґрунтовано визнав ОСОБА_7 невинуватою у пред`явленому обвинуваченні та виправдав її за ч. 3 ст. 369-2 КК України у зв`язку з відсутністю в її діянні складу злочину.

Водночас суд апеляційної інстанції, розглянувши апеляційну скаргу прокурора на вказаний вирок, належним чином перевірив усі доводи, погодився з висновками суду першої інстанції щодо виправдання ОСОБА_7 і з мотивами прийнятого ним рішення та законно й обґрунтовано постановив залишити вирок суду першої інстанції без зміни, докладно аргументувавши свою позицію, із чим погоджується і колегія суддів.

Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПК України.

Відмовляючи в задоволенні клопотання прокурора про повторне дослідження доказів, апеляційний суд зазначив, що належних для цього підстав, передбачених ч. 3 ст. 404 КПК України, таких як неповнота їх дослідження судом першої інстанції або допущені ним під час їх дослідження порушення, прокурор не навів. Тому апеляційний суд обмежився аналізом доказів, безпосередньо сприйнятих місцевим судом, та за результатами перегляду вироку погодився з їх оцінкою, даною судом першої інстанції, а отже застосована ним процедура не суперечить встановленій у ст. 23 КПК України засаді безпосередності дослідження доказів.

Отже підстав вважати, що апеляційний суд у кримінальному проваджені порушив принцип безпосередності дослідження доказів, у колегії суддів немає.

Відповідно до ст. 436 КПК України суд касаційної інстанції залишає судове рішення без зміни, а касаційну скаргу - без задоволення, у разі відсутності підстав передбачених ст. 438 КПК України, для його скасування або зміни.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону та неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність,які би стали безумовною підставою для скасування чи зміни судових рішень, не допущено.

З урахуванням викладеного касаційну скаргу прокурора потрібно залишити без задоволення, а судове рішення - без зміни.

Керуючись статтями 433, 434, 436 КПК України, Суд