ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 621/2622/22

У грудні 2022 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Акціонерного товариства (далі - АТ) «Ідея Банк», Зміївського відділу державної виконавчої служби у Чугуївському районі Харківської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків), Головного управління Державної казначейської служби України у Харківській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Гуревічов О. М. (далі - приватний нотаріус), про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, та повернення стягненого за виконавчим написом.

Позов обґрунтовував тим, що 28 лютого 2018 року приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Гуревічов О. М. вчинив виконавчий напис, зареєстрований в реєстрі за № 587, про стягнення на користь Публічного акціонерного товариства (далі - ПАТ) «Ідея Банк» заборгованості за кредитним договором № Z06.205.71892 від 23 травня 2016 року за період з 24 травня

2017 року до 9 січня 2018 року у розмірі 107 893,62 грн.

11 серпня 2018 року на підставі вказаного виконавчого напису головний державний виконавець Зміївського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Харківській області Шевчук А. І. (далі - державний виконавець) відкрив виконавче провадження № НОМЕР_1 і постановою від 24 жовтня 2019 року наклав арешт на грошові кошти ОСОБА_1 у межах суми звернення стягнення з урахуванням виконавчого збору та витрат виконавчого провадження в загальній сумі 118 953,98 грн.

Постановою державного виконавця від 6 листопада 2019 року звернено стягнення на заробітну плату, стипендію, пенсію та інші доходи ОСОБА_1 .

Вимоги про дострокове погашення заборгованості він не отримував і був позбавлений можливості подати заперечення щодо вчинення виконавчого напису, про існування якого він дізнався 6 грудня 2019 року; доказів безспірності заборгованості нотаріусу подано не було.

3 листопада 2022 року він звернувся із заявою до державного виконавця про ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження, у відповідь на яку отримав лист на електронну адресу, що загальна сума боргу на 1 листопада 2022 року становить 83 478,71 грн та 6 573,87 грн несплаченого виконавчого збору.

За таких обставин просив:

- визнати таким, що не підлягає виконанню, виконавчий напис, вчинений

28 лютого 2018 року і зареєстрований в реєстрі за № 587, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Ідея Банк» заборгованості у розмірі 107 893,62 грн за кредитним договором № Z06.205.71892 від 23 травня 2016 року;

- стягнути з ПАТ «Ідея Банк» на користь ОСОБА_1 безпідставно набуті кошти, стягнені у виконавчому провадженні № НОМЕР_1, та суму, яка буде встановлена під час розгляду справи, після отримання від Зміївського відділу державної виконавчої служби у Чугуївському районі Харківської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) звіту про розподіл стягнених коштів у загальному розмірі 32 612,49грн;

- стягнути з Державного бюджету України в особі Головного управління Державної казначейської служби України у Харківській області безпідставно набуті кошти, а саме виконавчий збір та витрати виконавчого провадження № НОМЕР_2, і суму, яка буде встановлена під час розгляду справи після отримання від Зміївського відділу державної виконавчої служби у Чугуївському районі Харківської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) звіту про розподіл стягнених коштів у загальному розмірі 32 612,49 грн;

- стягнути з відповідачів на його користь 1 984,80 грн у відшкодування сплаченого судового збору.

Рішенням Зміївського районного суду Харківської області від 30 січня 2023 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано обґрунтованістю позову, оскільки

АТ «Ідея Банк» не надано письмового повідомлення про усунення порушень за кредитним договором на ім`я боржника ОСОБА_1 , яке б передувало тридцятиденному строку до дати вчинення виконавчого напису, а саме до 28 лютого 2018 року, що, у свою чергу, є підставою для задоволення позову. Однак позивач пропустив строк для звернення до суду з позовом, у зв`язку з тим, що з 6 листопада 2019 року (дня надходження за місцем роботи позивача винесення постанови державного виконавця про звернення стягнення на його заробітну плату) позивач був обізнаний про вчинення виконавчого напису, а з позовом ОСОБА_1 звернувся 2 грудня 2022 року, тобто поза межами трирічної позовної давності.

Постановою Харківського апеляційного суду від 10 травня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Рішення Зміївського районного суду Харківської області від 30 січня 2023 року змінено в частині мотивів відмови у задоволенні позову, викладено мотивувальну частину рішення в редакції цієї постанови.

Суд апеляційної інстанції, змінюючи мотиви рішення місцевого суду, виходив з обґрунтованості позову, оскільки оспорюваний виконавчий напис вчинено на оригіналі кредитного договору № Z06.205.71892 від 23 травня 2016 року, який не посвідчений нотаріально, тому такий договір не є тим договором, за яким стягнення заборгованості може бути проведено у безспірному порядку.

Крім того, апеляційний суд вказав про пропуск позивачем позовної давності, оскільки державний виконавець 11 квітня 2018 року направив позивачу постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі, і відповідно до частини першої статті 28 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції, чинній на момент відкриття виконавчого провадження) боржник вважається повідомленим про початок примусового виконання рішень, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі. При цьому немає доказів звернення позивача до банку чи державного виконавця із заявою про зміну місця проживання.

12 червня 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права,просить скасувати рішення Зміївського районного суду Харківської області від 30 січня 2023 року та постанову Харківського апеляційного суду від 10 травня 2023 року, ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

Підставою касаційного оскарження рішення Зміївського районного суду Харківської області від 30 січня 2023 року та постанови Харківського апеляційного суду від 10 травня 2023 року заявник вказує застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 24 лютого 2021 року у справі № 756/9582/14-ц (провадження № 61-7463св19), від 31 липня 2019 року у справі № 554/13475/15-ц (провадження № 61-25124св18)) (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

У постановах Верховного Суду від 24 лютого 2021 року у справі № 756/9582/14-ц (провадження № 61-7463св19) та від 31 липня 2019 року у справі № 554/13475/15-ц (провадження № 61-25124св18) вказано, що боржник має бути належним чином повідомлений про відкриття виконавчого провадження, а державний виконавець повинен не лише направити боржнику копію постанови про відкриття виконавчого провадження, але й встановити факт отримання ним копії постанови, якою встановлено строк для добровільного виконання рішення суду. Супровідний лист до постанови про відкриття виконавчого провадження із зазначенням адреси боржника не є належним доказом підтвердження факту надсилання такої постанови боржнику.

Вказує, що він не міг знати про вчинення оспорюваного виконавчого напису та існування виконавчого провадження до 6 грудня 2019 року (дня звернення стягнення на заробітну плату). Виконавчий напис, а також постанови, винесені у межах виконавчого провадження № НОМЕР_1, він не отримував.

Суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про обізнаність позивача з

6 листопада 2019 року щодо наявності виконавчого провадження № НОМЕР_1, оскільки постанова державного виконавця від 6 листопада 2019 року не могла надійти роботодавцю в день її винесення і відповідні докази у справі відсутні.

Апеляційний суд помилково вказав про подання позову 7 грудня 2022 року, який насправді подано 2 грудня 2022 року, що підтверджується відповідним конвертом з відміткою АТ «Укрпошта».

Крім того, суд апеляційної інстанції безпідставно зазначив про невиконання боржником обов`язку повідомити про зміну свого місця проживання чи перебування, оскільки позивач не змінював його до 1 липня 2021 року, що відбулося після вчинення приватним нотаріусом оспорюваного виконавчого напису та винесення постанов у виконавчому провадженні № НОМЕР_1.

Отже суди першої та апеляційної інстанцій неправильно встановили початок перебігу позовної давності у цій справі, який почався саме 6 грудня 2019 року, та безпідставно виснували про пропуск позивачем такого строку.

Також підставою касаційного оскарження судових рішень заявник визначає пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України, вказуючи, що суди не дослідили зібрані у справі докази (відсутність доказів про повідомлення боржника щодо наявності виконавчого провадження № НОМЕР_1) та необґрунтовано відхилили клопотання про витребування матеріалів виконавчого провадження № НОМЕР_1 (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

4 грудня 2023 року Зміївський відділ державної виконавчої служби у Чугуївському районі Харківської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) подав засобами поштового зв`язку до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Зміївського районного суду Харківської області від 30 січня 2023 року та постанову Харківського апеляційного суду від 10 травня 2023 року.

Згідно з частинами першою, четвертою статті 395 ЦПК України учасники справи мають право подати до суду касаційної інстанції відзив на касаційну скаргу в письмовій формі протягом строку, встановленого судом касаційної інстанції в ухвалі про відкриття касаційного провадження. До відзиву додаються докази надсилання копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи.

До відзиву Зміївського відділу державної виконавчої служби у Чугуївському районі Харківської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції

(м. Харків) не додано доказів надсилання його копій іншим учасникам справи, що не відповідає вимог частини четвертої статті 395 ЦПК.

Загальні вимоги до форми та змісту письмової заяви, клопотання, заперечення визначені у статті 183 ЦПК України.

Частиною четвертою статті 183 ЦПК України передбачено, що суд, встановивши, що письмову заяву (клопотання, заперечення) подано без додержання вимог частини першої або другої цієї статті, повертає її заявнику без розгляду.

Оскільки вказаний відзив надійшов до суду без доказів надсилання його копій іншим учасникам справи, Верховний Суд повертає його без розгляду.

7 грудня 2023 року АТ «Ідея Банк» подало засобами поштового зв`язку до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Зміївського районного суду Харківської області від 30 січня 2023 року та постанову Харківського апеляційного суду від 10 травня 2023 року.

До відзиву АТ «Ідея Банк» додало список відправлених рекомендованих листів та квитанції про їх оплату, однак вони не містять опису вкладення таких листів, тому ці докази не підтверджують направлення іншим учасникам справи копій відзиву та доданих до нього матеріалів.

Оскільки АТ «Ідея Банк» не виконало вимог частини четвертої статті 395 ЦПК України щодо надання доказів надсилання копій відзиву та доданих до нього матеріалів іншим учасникам справи, суд касаційної інстанції повертає його без розгляду.

22 грудня 2023 року ОСОБА_1 подав Верховного Суду відповідь АТ «Ідея Банк» на його відзив на касаційну скаргу банку, які не підлягають врахуванню з огляду на повернення відзиву банку і додаткові пояснення, які ОСОБА_1 не підписав.

Письмові заява, клопотання чи заперечення підписуються заявником чи його представником (частина друга статті 183 ЦПК України).

Отже касаційний суд повертає без розгляду додаткові пояснення ОСОБА_1 на підставі частини четвертої статті 183 ЦПК України.

Провадження у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 6 листопада 2023 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано з місцевого суду її матеріали.

Ухвалою Верховного Суду від 29 травня 2025 року справу № 621/2622/22 призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Встановлені судами першої і апеляційної інстанцій фактичні обставини справи

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 23 травня 2016 року

ПАТ «Ідея Банк» (правонаступник АТ «Ідея Банк») та ОСОБА_1 уклали кредитний договір № Z06.205.71892, за умовами якого останній отримав у борг грошові кошти в розмірі 56 000 грн зі сплатою 21,9% річних за користування кредитними коштами строком на 36 місяців, тобто до 23 травня 2019 року.

Банк виконав свої зобов`язання за кредитним договором № Z06.205.71892 від 23 травня 2016 року і надав ОСОБА_1 відповідну суму грошових коштів.

ОСОБА_1 зобов`язання за вказаним кредитним договором виконував неналежним чином, у зв`язку з чим на 9 січня 2018 року утворилась заборгованість у розмірі 106 193,62 грн, яка складається з: 40 179,23 грн основного боргу, 11 535,01 грн простроченого основного боргу, 22 570,45 грн прострочених процентів, 529,65 грн строкових процентів, 1 161,22 грн нарахованої плати за обслуговування кредиту, 1 217,22 грн простроченої плати за обслуговування кредиту, 29 000,84 грн пені.

28 лютого 2018 року ПАТ «Ідея Банк» звернулось до приватного нотаріуса з вимогою щодо стягнення з ОСОБА_1 вказаної заборгованості у безспірному порядку.

Того ж дня приватний нотаріус вчинив виконавчий напис, зареєстрований в реєстрі за № 587, про стягнення на користь ПАТ «Ідея Банк» заборгованості за кредитним договором № Z06.205.71892 від 23 травня 2016 року, що виникла за період з 24 травня 2017 року до 9 січня 2018 року, у розмірі 107 893,62 грн, до якої включив плату за вчинення виконавчого напису в розмірі 1 700 грн.

Постановою від 11 квітня 2018 року державний виконавець відкрив виконавче провадження № НОМЕР_1 з виконання виконавчого напису № 587, виданого

28 лютого 2018 року, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Ідея Банк» заборгованості в розмірі 107 893,62 грн.

24 жовтня 2019 року державний виконавець у межах виконавчого провадження № НОМЕР_1 виніс постанову про арешт коштів боржника, якою наклав арешт на грошові кошти ОСОБА_1 , наявні на відкритих рахунках, а також на коштів на рахунках, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів боржника, крім коштів, що містяться на рахунках, накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом, та належать боржнику.

6 листопада 2019 року державний виконавець виніс постанову про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника, якою звернено стягнення на доходи ОСОБА_1 .

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частинами першою та другою статті 400 ЦПК України в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши правильність застосування норм матеріального права і додержання процесуального права в межах вимог та доводів касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд дійшов таких висновків.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).

Згідно з частинами першою та другою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Вирішуючи позов, апеляційний суд виходив з обґрунтованісті позову,оскільки оспорюваний виконавчий напис вчинено на підставі оригіналу кредитного договору № Z06.205.71892 від 23 травня 2016 року, який не посвідчений нотаріально, тому такий договір не є тим договором, за яким стягнення заборгованості може бути проведено у безспірному порядку..

Суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку про відмову у задоволенні позову з підстав пропуску позивачем строку звернення до суду.

Місцевий суд вказав, що позивач пропустив позовну давність для звернення до суду з позовом у зв`язку з тим, що з 6 листопада 2019 року (дня винесення постанови державним виконавцем про звернення стягнення на його заробітну плату) був обізнаний про вчинення відповідних виконавчих дій, а з позовом ОСОБА_1 звернувся 2 грудня 2022 року, тобто поза межами трирічної позовної давності.

При цьому апеляційний суд, змінюючи рішення місцевого суду, зазначив про пропуск позивачем позовної давності з тих підстав, що державний виконавець

11 квітня 2018 року направляв позивачу постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі, а відповідно до частини першої статті 28 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції, чинній на момент відкриття виконавчого провадження) боржник вважається повідомленим про початок примусового виконання рішень, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі. При цьому відсутні докази звернення позивача до банку чи державного виконавцю із заявою про зміну місця проживання.

Надаючи оцінку висновкам щодо пропуску строку звернення до суду за вирішенням спору, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Відповідно до частин третьої та четвертої статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

У відзиві на позовну заяві АТ «Ідея Банк» просило застосувати наслідки спливу позовної давністі, оскільки позивач звернувся з позовом 1 грудня 2022 року, оскаржуючи виконавчий напис, вчинений 28 лютого 2018 року, на підставі якого, 11 квітня 2018 року відкрито виконавче провадження № НОМЕР_1.

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Початок перебігу позовної давності визначається статтею 261 ЦК України.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила /

(частина перша статті 261 ЦК України).

За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина п`ята цієї статті).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постановах Верховного Суду від 24 лютого 2021 року у справі № 756/9582/14-ц (провадження № 61-7463св19) та від 31 липня 2019 року у справі № 554/13475/15-ц (провадження № 61-25124св18), на які посилається заявник у касаційній скарзі, вказано про те, що боржник має бути належним чином повідомлений про відкриття виконавчого провадження, а державний виконавець повинен не лише направити боржнику копію постанови про відкриття виконавчого провадження, але й встановити факт отримання ним копії постанови, якою встановлено строк для добровільного виконання рішення суду. Супровідний лист до постанови про відкриття виконавчого провадження із зазначенням адреси боржника не є належним доказом підтвердження факту надсилання такої постанови боржнику і її отримання.

Згідно з частиною першою статті 28 Закону «Про виконавче провадження»

(в редакції, чинній на момент відкриття виконавчого провадження) копії постанов виконавця та інші документи виконавчого провадження (далі - документи виконавчого провадження) доводяться виконавцем до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам простою кореспонденцією або доставляються кур`єром, крім постанов про відкриття виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувачу, повідомлення стягувачу про повернення виконавчого документа без прийняття до виконання, які надсилаються рекомендованим листом з повідомленням про вручення. Боржник вважається повідомленим про початок примусового виконання рішень, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі.

Документи виконавчого провадження надсилаються стягувачу та боржнику за їхніми адресами, зазначеними у виконавчому документі. У разі зміни стороною місця проживання чи перебування або місцезнаходження документи виконавчого провадження надсилаються за адресою, зазначеною у відповідній заяві сторони виконавчого провадження.

Документи виконавчого провадження доводяться до відома або надсилаються адресатам не пізніше наступного робочого дня з дня їх винесення.

У справі, яка переглядається, суд апеляційної інстанції помилково визначив початком перебігу позовної давності 11 квітня 2018 року (з відкриття виконавчого провадження) за відсутності у матеріалах справи беззаперечних доказів отримання постанови державного виконавця боржником.

Вказані обставини встановлені апеляційним судом зі змісту постанови державного виконавця від 11 квітня 2018 року про відкриття виконавчого провадження, що не свідчить про направлення боржнику такої постанови та її отримання.

Також помилковим є висновок суду першої інстанції про пропуск позивачем позовної давності, оскільки матеріали справи не містять відомостей про отримання ОСОБА_1 чи його роботодавцем постанови державного виконавця від6 листопада 2019 року про звернення стягнення на заробітну плату, раніше

6 грудня 2019 року (дня фактичного звернення стягнення на заробітну плату).

Крім того, Законом України від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено, зокрема, пунктом 12 наступного змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».

Суди першої та апеляційної інстанцій не звернув уваги на те, що у пункті 12 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у редакції Закону України від 30 березня 2020 року № 540-IX продовжено позовну давність на строк дії карантину.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» з 24 год00 хв 30 червня 2023 року на всій території України відмінено карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

ОСОБА_1 звернувся з даним позовом 2 грудня 2022 року, тобто під час дії карантину та, відповідно, пункту 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України.

За таких обставин помилковим є висновок про сплив позовної давності, оскільки такий строк продовжувався на термін дії карантину.

Вказуючи про обґрунтованість позову ОСОБА_1 і наявність підстав для визнання виконавчого напису, вчиненого приватним нотаріусом 28 лютого

2018 року, та відмовляючи в його задоволенні з підстав пропуску позовної давності, суди не вирішували позовні вимоги про стягнення з АТ «Ідея Банк» та Головного управління Державної казначейської служби України грошових коштів, які стягнено з позивача у межах виконавчого провадження № НОМЕР_1, а також не встановили розмір таких коштів.

При цьому апеляційна скарга містила доводи про помилковість висновку суду першої інстанції щодо пропуску позивачем позовної давності та необґрунтовану відмову місцевого суду у витребуванні відомостей про розмір стягнених грошових коштів, проте на них апеляційний суд відповіді не надав.

Згідно зі статтею 400 ЦПК України касаційний суд не має процесуальної можливості встановлювати нові обставини, які не були встановлені судами попередніх інстанцій, та давати оцінку доказам, які суди не дослідили, а отже, не може вирішити спір по суті за результатами касаційного перегляду.

Відповідно до пунктів 1, 3 частини третьої, частини четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбаченихпунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом.

Враховуючи викладене, зогляду на помилковість висновків суду апеляційної інстанції та залишення поза увагою цього суду вказаних доводів апеляційної скарги, постанова Харківського апеляційного суду від 10 травня 2023 року підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Під час нового розгляду суду апеляційної інстанції належить врахувати викладене, розглянути справу з додержанням вимог матеріального і процесуального права, дослідити та належним чином оцінити подані сторонами докази, надати правову оцінку доводам і запереченням сторін, зокрема щодо пропуску позовної давності і початку її обрахування та ухвалити законне і справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Так як касаційний суд дійшов висновку про направлення справи до суду апеляційної інстанції на новий розгляд, встановлених статтею 141 ЦПК України підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,