ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 753/15705/15

(1) Вступ

1. Сторони спору тривалий час перебували у шлюбі. Позивачка стверджувала, що до розірвання шлюбу подружжя за спільні кошти побудувало садовий будинок із господарськими будівлями та спорудами, який не зданий в експлуатацію і має ознаки самочинного. Тому позивачка, маючи намір поділити спільне майно з колишнім чоловіком, звернулася до суду з такими вимогами: визнати об`єкт незавершеного будівництва спільною сумісною власністю, а позивачку - його співзабудовницею; визнати за нею право власності на 1/2 частину конструктивних елементів, будівельних матеріалів, вартості будівельно-монтажних робіт, експлуатації машин і механізмів, використаних під час спорудження об`єкта незавершеного будівництва;стягнути з колишнього чоловіка компенсацію 1/2 частини їхньої вартості.

2. Суд першої інстанції вважав позов обґрунтованим і задовольнив його. Апеляційний суд визнав вимоги позивачки безпідставними через відсутність доказів того, які саме матеріали, конструктивні елементи були використані під час будівництва об`єкта. Крім того, вважав вимогу про визнання позивачки співзабудовницею об`єкта незавершеного будівництва неефективним способом судового захисту.

3. Позивачка з постановою апеляційного суду не погодилася. У касаційній скарзі стверджувала, що слід уточнити спосіб захисту порушеного права у випадку поділу між подружжям самочинно збудованого будинку з повною готовністю, але не введеного у експлуатацію. Мотивувала тим, що будматеріали, конструктивні елементи тощо, використані під час такого будівництва, неможливо відділити від об'єкта незавершеного будівництва без завдання їм усім або окремим із них шкоди та зниження їхньої економічної цінності. Тому стверджувала, що визнання права власності на половину будматеріалів, конструктивних елементів тощо не дозволить жодній зі сторін вільно користуватися та розпоряджатися відповідним майном.

4. Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду мав відповісти на такі питання:

(1) чи може бути способом захисту права власності при поділі спільного сумісного майна подружжя вимога про визнання співзабудовником об`єкта незавершеного будівництва?

(2) чи є ефективними способами захисту права власності у спорі про компенсацію одному з подружжя частини вартості спільного сумісного майна вимоги про визнання об`єкта незавершеного будівництва спільною сумісною власністю та про визнання права власності на 1/2 частину конструктивних елементів, будівельних матеріалів, вартості будівельно-монтажних робіт, експлуатації машин і механізмів, використаних під час будівництва такого об`єкта?

(3) якщо об`єкт незавершеного будівництва має ознаки самочинного, чи є ефективним способом захисту права на частку у праві спільної власності вимога однієї сторони про компенсацію іншою 1/2 частини вартості конструктивних елементів, будівельних матеріалів, будівельно-монтажних робіт, експлуатації машин і механізмів, використаних під час спорудження цього об`єкта?

4.1. Виснував, що вимога про визнання позивачки співзабудовницею не є способом захисту. Тому її не можна вирішувати як позовну.

4.2. Вимоги про визнання об`єкта незавершеного будівництва спільною сумісною власністю та про визнання права власності на 1/2 частину конструктивних елементів, будівельних матеріалів, вартості будівельно-монтажних робіт, експлуатації машин і механізмів, використаних під час будівництва такого об`єкта, є неефективними способами захисту права на поділ спільної сумісної власності, якщо позивач заявив вимогу про стягнення компенсації вартості 1/2 частини цього майна.

4.3. Якщо об`єкт незавершеного будівництва має ознаки самочинного, суд може відповідно до заявлених вимог або визнати за кожним із подружжя право на частку у праві спільної власності на будівельні матеріали, конструктивні елементи тощо, використані під час будівництва, або стягнути на користь одного з подружжя грошову компенсацію вартості відповідної частки у праві спільної власності на такі матеріали, конструктивні елементи тощо, а іншому з подружжя залишити це майно.

(2) Зміст позовної заяви

5. У серпні 2015 року позивачка звернулася до суду з позовом, у якому з урахуванням заяви про уточнення та збільшення позовних вимог просила:

(1) визнати спільною сумісною власністю позивачки та відповідача об`єкт незавершеного будівництва - двоповерховий цегляний садовий будинок із мансардним і цокольним поверхами, з господарськими будівлями та спорудами, розташований за адресою: АДРЕСА_1 (далі - об`єкт незавершеного будівництва);

(2) визнати позивачку співзабудовницею об`єкта незавершеного будівництва;

(3) визнати за нею у порядку поділу майна подружжя право власності на 1/2 частину конструктивних елементів, будівельних матеріалів, вартості будівельно-монтажних робіт, експлуатації машин і механізмів, використаних під час спорудження об`єкта незавершеного будівництва;

(4) стягнути з відповідача 3 716 101,50 грн компенсації 1/2 частини вартості конструктивних елементів, будівельних матеріалів, будівельно-монтажних робіт, експлуатації машин і механізмів, використаних під час спорудження об`єкта незавершеного будівництва.

6. Обґрунтувала позов так:

6.1. Із 6 серпня 1999 року до 26 квітня 2013 року позивачка перебувала у зареєстрованому шлюбі. За час спільного проживання із відповідачем вони набули квартиру АДРЕСА_2 , яку Дарницький районний суд м. Києва 27 жовтня 2014 року поділив між ними.

6.2. Вони також отримали у користування земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 (далі - земельна ділянка). Ініціював отримання батько позивачки - ОСОБА_4 , який був членом СДТ «Стадне» та відступив своє членство у ньому відповідачеві.

6.3. На земельній ділянці за спільні кошти подружжя на початку 2000-х років почало будували двоповерховий цегляний садовий будинок загальною площею 411, 6 кв. м разом із господарськими будівлями та спорудами. На час розірвання шлюбу в 2013 році вони вже були побудовані, хоча досі не введені в експлуатацію. Тому об`єкт незавершеного будівництває спільною сумісною власністю як побудований у період шлюбу за спільні кошти подружжя.

6.4. Вказаний будинок не введений в експлуатацію, однак побудований на земельній ділянці, виділеній відповідачу. Тому згідно з частиною третьою статті 331 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) члени подружжя є власниками матеріалів, обладнання тощо, які були використані під час будівництва (створення майна).

6.5. Спільно користуватися об`єктом незавершеного будівництва разом із відповідачем позивачка не може. Тому вважає доцільним одержати від нього грошову компенсацію вартості її частки у будівельних матеріалах, обладнанні тощо.

(3) Зміст судових рішень судів першої й апеляційної інстанцій

7. 29 січня 2024 року Дарницький районний суд міста Києва ухвалив рішення, згідно з яким задовольнив позов. Мотивував так:

7.1. Суд може визнати об`єктом права спільної сумісної власності подружжя із визначенням часток об`єкт незавершеного будівництва, зведений за час шлюбу, а також може визнати право на частину цього об`єкта за кожним із подружжя.

7.2. Докази підтверджують спільне спорудження позивачкою разом із відповідачем у період їхнього шлюбу об`єкта незавершеного будівництва. Останній вони не ввели в експлуатацію. У його спорудженні позивачка брала участь; також виконувала хатню роботу: готувала їжу, прибирала, займалась вихованням і доглядом дитини. Тому необхідно визнати цей об`єкт об`єктом спільної сумісної власності, а позивачку - його співзабудовницею.

7.3. Немає підстав урахувати аргументи сторін щодо участі батьків позивачки та відповідача у фінансуванні вказаного будівництва. Спір стосується поділу спільного майна подружжя. Для розгляду справи значення мають виключно доходи, отримані сторонами у визначеному законодавством порядку, та безпосередня участь подружжя у набутті/створенні майна.

7.4. Згідно з висновком експерта за результатами проведеної судової будівельно-технічної та оціночно-будівельної експертизи від 1 серпня 2022 року № 14/30-21-22 на земельній ділянці розташовані самочинно збудовані та незавершені будівництвом двоповерховий цегляний судовий будинок з мансардним та цокольним поверхами, господарськими будівлями та спорудами.

7.5. Підставними є вимоги позивачки щодо визнання цього об`єкта спільною сумісною власністю сторін, визнання позивачки співзабудовницею такого об`єкта, визнання за нею права власності на 1/2 частину конструктивних елементів, будівельних матеріалів, вартості будівельно-монтажних робіт, експлуатації машині механізмів, використаних при будівництві двоповерхового цегляного садового будинку з мансардним та цокольним поверхами.

7.6. Слід стягнути з відповідача на користь позивачки 3 716 101,50 грн як компенсацію 1/2 частини вартості конструктивних елементів, будівельних матеріалів, будівельно-монтажних робіт, експлуатації машині механізмів, використаних при будівництві об`єкта незавершеного будівництва.

8. 31 жовтня 2024 року Київський апеляційний суд ухвалив постанову, згідно з якою скасував рішення суду першої інстанції й ухвалив нове - про відмову в задоволенні позову. Мотивував так:

8.1. Спірним майном є об`єкт незавершеного будівництва, який не зданий в експлуатацію та який не зареєстрований у встановленому законом порядку. Правильним є висновок суду першої інстанції про те, що у такому випадку у позивачки є право на частину будівельних матеріалів і виконаних робіт, вкладених у будівництво житлового будинку та господарських споруд на час припинення шлюбу. Але у матеріалах справи немає доказів того, які саме матеріали й обладнання були використані під час будівництва (створення) об`єкта незавершеного будівництва. Їхня відсутність виключає можливість визначити ступінь готовності останнього та його дійсну вартість на час припинення шлюбу сторін 26 квітня 2013 року.

8.2. Через недоведеність слід відмовити у задоволенні вимог про поділ об`єкта незавершеного будівництва, визнання за позивачкою права власності на 1/2 частину конструктивних елементів, будівельних матеріалів, вартості будівельно-монтажних робіт, експлуатації машин і механізмів, використаних при будівництві об`єкта незавершеного будівництва, та про стягнення компенсації за вказану частину.

8.3. Вимога про визнання позивачки співзабудовницею об`єкта незавершеного будівництва є неефективним способом судового захисту, оскільки ця вимога не відповідає суті спірних правовідносин і не забезпечить поновлення порушеного права.

(4) Провадження у суді касаційної інстанції

9. 13 грудня 2024 року адвокат позивачки подала до Верховного Суду касаційну скаргу. Просила скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

10. 13 лютого 2025 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду постановив ухвалу, згідно з якою відкрив касаційне провадження за касаційною скаргоюпозивачки.

11. 30 червня 2025 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду постановив ухвалу про призначення справи до судового розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи у складі колегії з п`яти суддів.

12. 9 липня 2025 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду постановив ухвалу, згідно з якою зупинив касаційне провадження у справі до закінчення перегляду у касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 607/10858/22.

13. 8 квітня 2026 року Велика Палата Верховного Суду ухвалила постанову у справі № 607/10858/22, згідно з якою касаційну скаргу позивача задовольнила частково: скасувала судові рішення в частині відмови в задоволенні позову про визнання права власності на 1/2 частину об`єкта незавершеного будівництва; ухвалила в цій частині нове рішення про задоволення позову: у порядку поділу майна подружжя визнала за кожною зі сторін право власності на 1/2 частину незавершеного будівництвом житлового будинку; залишила без змін у частині відмови в задоволенні позову про визнання майна спільною сумісною власністю та про стягнення грошової компенсації.

14. 18 травня 2026 року адвокат відповідача сформував у системі «Електронний суд» клопотання про поновлення провадження у справі (вх. № 15845/0/220-26 від 18 травня 2026 року).

15. 3 червня 2026 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду постановив ухвалу, згідно з якою поновив касаційне провадження у справі.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

(1) Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

16. Позивачка мотивувала касаційну скаргу так:

16.1. Підставою відмови у задоволенні позову в частині визнання за позивачкою права власності на 1/2 частину конструктивних елементів, будівельних матеріалів, вартості будівельно-монтажних робіт, експлуатації машин і механізмів, використаних під час спорудження об`єкта незавершеного будівництва, та стягнення компенсації за цю частину стала недоведеність цих позовних вимог, зокрема, відсутність у висновках експертів вказівки, які саме матеріали й обладнання використані під час будівництва (створення) об`єкта незавершеного будівництва; відсутність такої вказівки унеможливлює визначення ступеню готовності об`єкта та його дійсну вартість на час припинення шлюбу (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 12 квітня 2023 року у справі № 511/2303/19). Слід відступити від такого висновку. Про таку необхідність зазначив Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в ухвалі від 30 жовтня 2024 року у справі № 607/10858/22. Мотивував ухвалу так:

(1) будматеріали, обладнання тощо, використані у процесі самочинного будівництва будинку з повною готовністю до експлуатації, але не введеного в неї, неможливо відділити від самого об'єкта будівництва без завдання їм усім або окремим із них шкоди та зниження відповідно їхньої економічної цінності. Їхня оборотоздатність без відділення від об'єкта будівництва неможлива. Тому варіант визнання судом права власності позивача на половину будматеріалів, обладнання тощо не дозволить жодній зі сторін вільно користуватися та розпоряджатися таким майном, оскільки воно вже використане у самочинному будівництві конкретного об'єкта, який інша сторона спору використовує для проживання без введення його в експлуатацію;

(2) немає сенсу для цивільного обороту визначений Великою Палатою Верховного Суду обов'язок суду перелічити у судовому рішенні всі використані у такому будівництві будматеріали, обладнання тощо, на які він визнає право власності, бо кожна зі сторін спору не зможе надалі окремо від іншої сторони відчужити третім особам це використане для самочинного будівництва майно;

(3) формування у судовому рішенні переліку відповідних матеріалів, обладнання тощо для визнання на них права власності за позивачем потребуватиме спеціальних знань хоча би через те, що частина з них у спорудженому будинку приховані за іншими. Та й точне встановлення всього переліку будматеріалів, обладнання тощо, з яких побудований (реконструйований) об'єкт, може бути неможливо встановити навіть експертним шляхом.

16.2. Апеляційний суд застосував норму права без урахування висновків щодо поділу об`єкта незавершеного будівництва як майна подружжя, викладених у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 лютого 2020 року у справі № 488/3103/17-ц, Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 серпня 2021 року у справі № 359/3859/17, від 30 січня 2019 року у справі № 454/1678/16-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 158/2404/13-ц, Верховного Суду України від 7 вересня 2016 року у справі № 6-47цс16.

(2) Позиції інших учасників справи

17. 26 лютого 2025 року адвокат відповідача сформував у системі електронний суд відзив на касаційну скаргу (вх. № 6133/0/220-25 від 26 лютого 2025 року). Просив залишити постанову апеляційного суду без змін. Мотивував так:

17.1. Касаційне провадження слід закрити, оскільки касаційну скаргу подала особа, яка не має процесуальної дієздатності на її подання в інтересах позивачки, оскільки ордер виданий на представництво у «Касаційному цивільному суді Верховного Суду України».

17.2. Посилання позивачки у касаційній скарзі на неврахування висновків Верховного Суду є безпідставним через нерелевантність та втрату актуальності.

17.3. Те, що об`єкт незавершеного будівництва побудований на земельній ділянці, виділеній відповідачеві, не відповідає дійсності та суперечить зібраним у справі доказам. До 8 жовтня 2009 року він не мав жодних законних прав на вказану ділянку.

17.4. Встановлені судом першої інстанції обставини про те, що будівництво сторони здійснювали за їхні спільні кошти - це лише припущення суду, яке не підтверджують докази.

17.5. Суд у справі № 753/11095/13-ц встановив, що будівництвом займалися та несли на витрати не позивачка та відповідач, а батько останнього- ОСОБА_5 . Це виключає можливість визнання відповідних будматеріалів, конструктивних елементів тощо об`єктом поділу.

17.6. Позивачка безпідставно просила задовольнити вимогу про визнання об`єкта незавершеного будівництва об`єктом права спільної сумісної власності, оскільки до прийняття новоствореного нерухомого майна до експлуатації та його державної реєстрації право власності на це майно як об`єкт цивільного обороту не виникає. Крім того, вимога про визнання позивачки співзабудовницею об`єкта незавершеного будівництва є неефективним способом захисту.

17.7. Висновок судового експерта Черніна Якова Олександровича від 1 серпня 2022 року № 14/30-21-22 є неналежним доказом. Суд першої інстанції самоусунувся від обов`язку оцінити цей висновок за правилами ЦПК України (всебічно, повно, об`єктивно та безпосередньо) на предмет його належності, допустимості, достовірності. Тому безпідставно визнав цей доказ належним, хоча мав відхилити через грубий дисциплінарний проступок експерта. У його висновку нумерація окремих томів і сторінок не співпадає з нумерацією томів і сторінок у справі № 753/15705/15.

17.8. Суд першої інстанції не мав права долучати до справи та враховувати всі докази, які позивачка подала не разом із первісним позовом; не мав права витребувати за вимогою позивачки докази, долучити їх до справи і врахувати, крім тих, які згадані у первісному позові як докази, яких вона не могла самостійно здобути до подання позовної заяви; не мав права штучно затягувати розгляд справи на 8 років з метою максимального сприяння позивачці у збиранні доказів, коригуванні вимог позову тощо.

18. Інші учасники відзиви на касаційну скаргу позивачки не подали.

(1) Межі розгляду справи у суді касаційної інстанції

19. Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду 13 лютого 2025 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою позивачки на підставах, визначених у пунктах 1 і 2 частини другої статті 389 ЦПК України.

20. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

21. З огляду на вказаний припис Верховний Суд за загальним правилом переглядає оскаржені судові рішення у межах тих доводів і вимог касаційної скарги, які стали підставами для відкриття касаційного провадження.

22. Колегія суддів відхиляє клопотання про закриття касаційного провадження через неналежно оформлений ордер на представництво адвоката позивачки.

22.1. Ордер містить, зокрема, наступні реквізити: назву органу, у якому надається правнича допомога адвокатом із зазначенням, у випадку необхідності, виду адвокатської діяльності відповідно до статті 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність». Під назвою органу розуміється як безпосередньо назва конкретного органу так і назва групи органів визначених пунктом 2 частини 1 статті 20 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (наприклад, судові органи, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, органи досудового слідства, правоохоронні органи тощо) (підпункт 12.4 пункту 12 Положення про ордер на надання правничої (правової) допомоги (нова редакція), затвердженого рішенням Ради адвокатів України від 12 квітня 2019 року № 41 з наступними змінами).

22.2. Згідно з рішенням Конституційного Суду України від 18 лютого 2020 року у справі № 2-р/2020 у Конституції України до внесення змін Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» від 2 червня 2016 року № 1401-VIII (далі - Закон № 1401) було передбачено, що Верховний Суд України має статус найвищого судового органу у системі судів загальної юрисдикції (частина друга статті 125); після набрання чинності Законом № 1401 Верховний Суд набув статус найвищого суду у системі судоустрою України (частина третя статті 125 Основного Закону України); системний аналіз положень Конституції України «найвищий судовий орган у системі судів загальної юрисдикції» та «найвищий суд у системі судоустрою України» у взаємозв`язку з положеннями законів України з питань судоустрою та судочинства дає Конституційному Суду України підстави стверджувати, що вилучення слова «України» - власної назви держави - із словесної конструкції «Верховний Суд України» не вплинуло на конституційний статус цього органу державної влади (пункт 6, абзац перший пункту 7 мотивувальної частини рішення).

22.3. Аналогічно вказівка в ордері на те, що він виданий на представництво у «Касаційному цивільному суді Верховного Суду України» не впливає ні на статус відповідного органу, ні на чинність ордера, оформлення якого не суперечить підпункту 12.4 пункту 12 вищевказаного Положення.

(2) Оцінка аргументів учасників справи та висновків судів першої й апеляційної інстанцій

(2.1) Чи може бути способом захисту права власності при поділі спільного сумісного майна подружжя вимога про визнання співзабудовником об`єкта незавершеного будівництва?

23. Позивачка заявила вимогу про визнання її співзабудовницею під час спорудження об`єкта незавершеного будівництва. Суд першої інстанції задовольнив цю вимогу. Апеляційний суд вважав її неефективним способом захисту. Позивачка з цим висновком апеляційного суду не погодилася.

24. Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду зауважує, що зазначена вимога взагалі не може бути способом захисту права власності, оскільки вона не спрямована на вирішення юридичного спору про поділ спільної сумісної власності подружжя. Факти, які є чи можуть бути підставами інших позовних вимог, зокрема, обставину участі у будівництві відповідного об`єкта суд має встановити (підтвердити чи спростувати) під час розгляду належної вимоги (вимог).

25. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення (речення перше частини третьої статті 124 Конституції України).

26. Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можуть бути вирішені в межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.

27. Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України). Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство саме для такого захисту (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 5 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17).

28. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (абзац перший частини першої статті 19 ЦПК України).

29. Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів в будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, такий суб`єктний склад цього спору, у якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-які справи, у яких, зазвичай, хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їхнє вирішення процесуальні закони не віднесли до юрисдикції інших судів.

Однак, визначаючи предметну юрисдикцію спору, суди повинні зважати не тільки на суб`єктний склад такого спору, але й на суть права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, зміст заявлених вимог, характер спірних правовідносин і суттєві обставини справи (див. mutatis mutandis постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 5 лютого 2025 року у справі № 757/29209/22-ц (пункти 27-30)).

30. Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (частина перша статті 4 ЦПК України).

31. Обраний спосіб захисту цивільного права або інтересу має призводити до захисту порушеного чи оспорюваного права або інтересу. Якщо такі право чи інтерес мають бути захищені лише певним способом, а той, який обрав позивач, можна використати для захисту інших прав або інтересів, а не тих, за захистом яких він звернувся до суду, суд визнає обраний позивачем спосіб захисту неналежним і відмовляє у позові. Якщо ж заявлену позовну вимогу взагалі не можна використати для захисту будь-якого права чи інтересу, оскільки незалежно від доводів сторін спору суд не може її задовольнити, таку вимогу не можна розглядати як спосіб захисту (див. mutatis mutandis постанови Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 331/6927/16-ц (пункт 36), від 15 травня 2019 року у справі № 757/12726/18-ц (пункт 23), постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 5 лютого 2025 року у справі № 757/29209/22-ц (пункт 26)).

32. Суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства (пункт 1 частини першої статті 255 ЦПК України).

33. Приписи «суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в судах у порядку цивільного судочинства» (пункт 1 частини першої статті 186 ЦПК України), «суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства» (пункт 1 частини першої статті 255 ЦПК України) стосуються як позовів, які не можна розглядати за правилами цивільного судочинства, так і тих позовів, які суди взагалі не можуть розглядати (див. mutatis mutandis постанови Великої Палати Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі № 454/143/17-ц (пункт 59), від 21 листопада 2018 року у справі № 757/43355/16-ц (пункти 42, 66), від 13 березня 2019 року у справі № 331/6927/16-ц (пункт 37), від 20 березня 2019 року у справі № 295/7631/17, від 21 серпня 2019 року у справі № 761/35803/16-ц (пункт 36), від 18 вересня 2019 року у справі № 638/17850/17 (пункт 5.30), від 8 листопада 2019 року у справі № 910/7023/19 (пункт 6.20), від 18 грудня 2019 року у справі № 688/2479/16-ц (пункт 30), від 26 лютого 2020 року у справі № 1240/1981/18 (пункт 30), від 28 квітня 2020 року у справі № 607/15692/19 (пункт 45), від 30 червня 2020 року у справі № 333/6816/17 (пункт 30)).

34. Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду звертає увагу на те, що вимога позивачки про визнання її співзабудовницею об`єкта незавершеного будівництва по суті є вимогою про встановлення факту, який є підставою інших позовних вимог. Дії суду зі встановлення фактів мають бути спрямовані на вирішення спору за належними позовними вимогами. Інакше кажучи, таке встановлення не може відбуватися шляхом задоволення одних позовних вимог для розгляду й оцінки обґрунтованості інших.

35. Задоволення вимоги про визнання позивачки співзабудовницею об`єкта незавершеного будівництва не забезпечить захист її прав та інтересів. Ця вимога не спрямована на вирішення юридичного спору позивачки з відповідачем про поділ майна подружжя, а тому не може бути способом захисту її прав й інтересів у цьому спорі. Тому таку вимогу суду не слід розглядати.

36. Право на доступ до суду не є абсолютним. Воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов, за яких суд повноважний розглядати позовну заяву. Такі обмеження не можуть шкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати правомірну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою.

37. Відсутність у позивачки юридичної можливості заявити вимогу про визнання її співзабудовницею об`єкта незавершеного будівництва є легітимним обмеженням, покликаним забезпечити юридичну визначеність у застосуванні норм права при поділі спільної сумісної власності подружжя. Таке обмеження не шкодить суті права на доступ до суду та є пропорційним означеній меті. Остання досягається тим, що позивачка має можливість заявити належні позовні вимоги.

(2.2) Чи є ефективними способами захисту права власності у спорі про компенсацію одному з подружжя частини вартості спільного сумісного майна вимоги про визнання об`єкта незавершеного будівництва спільною сумісною власністю та про визнання права власності на 1/2 частину конструктивних елементів, будівельних матеріалів, вартості будівельно-монтажних робіт, експлуатації машин і механізмів, використаних під час будівництва такого об`єкта?

38. Позивачка звернулася до суду з метою поділу спільного сумісного майна подружжя. Для задоволення вимоги про стягнення компенсації 1/2 частини вартості конструктивних елементів, будівельних матеріалів, будівельно-монтажних робіт, експлуатації машин і механізмів, використаних під час спорудження об`єкта незавершеного будівництва, вважала необхідним також просити суд визнати цей об`єкт спільною сумісною власністю та визнати за позивачкою право власності на 1/2 частину цих конструктивних елементів, будівельних матеріалів, вартості будівельно-монтажних робіт, експлуатації машин і механізмів. Суд першої інстанції задовольнив зазначені вимоги про визнання права. Апеляційний суд вважав їх необґрунтованими. У касаційній скарзі позивачка просила скасувати оскаржену постанову, зокрема, в частині вказаних вимог і залишити в силі рішення суду першої інстанції про їхнє задоволення.

39. Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду зауважує, що вимоги про визнання об`єкта незавершеного будівництва спільною сумісною власністю та про визнання права власності на 1/2 частину конструктивних елементів, будівельних матеріалів, вартості будівельно-монтажних робіт, експлуатації машин і механізмів, використаних під час спорудження об`єкта незавершеного будівництва не є необхідними для вирішення вимоги позивачки про стягнення компенсації вартості цієї частини майна. Тому такі вимоги є неефективними способами захисту.

40. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частини перша та третя статті 13 ЦПК України).

41. У цивільному судочинстві діє принцип диспозитивності, який покладає на суд обов`язок вирішувати лише ті питання, про вирішення яких його просять сторони у справі (учасники спірних правовідносин), та позбавляє можливості ініціювати судове провадження. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Формування змісту й обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача. Отже, кожна сторона самостійно визначає стратегію свого захисту, предмет та підстави позову, зміст вимог і заперечень. Тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених вимог і наданих доказів (див. mutatis mutandis постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 2 червня 2022 року в справі № 602/1455/20). Проте це не зумовлює обов`язок суду за наявності порушення або оспорювання права чи інтересу позивача задовольняти будь-які його позовні вимоги.

42. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання (частина перша статті 15 ЦК України).

43. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).

44. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (див. mutatis mutandis близькі за змістом висновки у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року в справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року в справі № 905/1926/16 (пункт 38), від 30 січня 2019 року в справі № 569/17272/15-ц, від 4 червня 2019 року в справі № 916/3156/17 (пункт 72), від 16 червня 2020 року в справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 13 жовтня 2020 року в справі № 369/10789/14-ц (пункт 7.37), від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункт 58), від 2 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (пункт 42), від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (пункт 9.1), від 31 серпня 2021 року у справі № 903/1030/19 (пункт 68), від 26 жовтня 2021 року у справі № 766/20797/18 (пункт 19), від 14 грудня 2021 року у справі № 643/21744/19 (пункт 61), від 11 січня 2022 року у справі № 904/1448/20 (пункт 5.31), від 22 лютого 2022 року у справі № 761/36873/18 (пункт 9.21), від 23 січня 2024 року у справі № 523/14489/15-ц (пункт 69)).

45. Спосіб захисту порушеного права має бути належним і таким, що найефективніше захищає або відновлює порушене право позивача. Належний спосіб захисту повинен гарантувати особі повне відновлення порушеного права та/або можливість отримання нею відповідного відшкодування. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (див. mutatis mutandis постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 січня 2022 року у справі № 910/10784/16, від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (пункт 63), від 8 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (пункт 24)).

46. Отже, коли особа звернулася до суду за захистом її порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або інтересу, а суд позов задовольнив, виконання його рішення має настільки, наскільки це можливо, відновити стан позивача, який існував до порушення його права та інтересу, чи не допустити таке порушення. Судове рішення не має породжувати стан невизначеності у відносинах позивача з відповідачем і вимагати від них подальшого вчинення узгоджених дій для вичерпання конфлікту. Крім того, спосіб захисту права або інтересу має бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду (див. mutatis mutandis постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункт 58), від 8 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (пункти 22-23)).

47. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути визнання права та зміна правовідношення (пункти 1 і 6 частини другої статті 16 ЦК України).

48. Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом. Майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім`ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі (частини третя та четверта статті 368 ЦК України).

49. Під час розгляду справ про поділ спільного сумісного майна подружжя встановлення обсягу спільно нажитого майна є передусім питанням доведення відповідних обставин, спростування чи неспростування презумпції спільної сумісної власності. Те питання суд вирішує у мотивувальній частині судового рішення, чим підтверджує або спростовує наявність режиму спільної сумісної власності. Для цього не є необхідним заявлення вимоги про визнання певних об`єктів спільним сумісним майном і зазначення про таке визнання в резолютивній частині судового рішення. Ефективним способом захисту є вимога саме про поділ спільного сумісного майна (див. mutatis mutandis постанову Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2024 року у справі № 523/14489/15-ц (пункт 70)).

50. Особа, яка вважає себе власником майна (або його частини), може захистити своє цивільне право, обґрунтувавши в позові підставу позовних вимог про поділ майна тим, що воно набуте за час шлюбу або спільного проживання жінки та чоловіка однією сім`єю без реєстрації шлюбу. Вимога про поділ майна, що належить сторонам на праві спільної сумісної власності, є ефективним способом захисту права власності позивача. Заявлення, крім вказаної вимоги, також, зокрема, позову про визнання майна спільним сумісним не забезпечує захист права власності позивача. Інакше кажучи, вимога про визнання майна спільним сумісним не є тією, задоволення якої забезпечить ефективний захист права позивача у спорі про поділ спільного сумісного майна (див. mutatis mutandis постанову Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2024 року у справі № 523/14489/15-ц (пункти 40, 44)).

51. Під час розгляду справ про поділ спільного сумісного майна подружжя (жінки та чоловіка, які проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі) встановлення обсягу спільно нажитого ними майна є передусім питаннями доведення відповідних обставин, спростування чи неспростування презумпції спільної сумісної власності, які суд вирішує в мотивувальній частині свого рішення. Відповідне судове рішення лише підтверджує наявність режиму спільного сумісного майна, і для такого підтвердження заявлення вимоги про визнання певних об`єктів спільним сумісним майном та, як наслідок, зазначення в резолютивній частині судового рішення про таке визнання не є необхідним. Ефективним способом захисту за таких умов є саме вирішення вимоги про поділ спільного сумісного майна (див. mutatis mutandis постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2024 року у справі № 523/14489/15-ц (пункт 70) Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 4 жовтня 2024 року у справі № 372/2038/22 (пункт 34)).

52. Таким чином, для вимоги про поділ спільної сумісної власності, зокрема, шляхом стягнення компенсації вартості частки у праві на відповідне майно, не є необхідним визнання майна спільним сумісним і визнання права власності на 1/2 його частину.

53. Позивачка звернулася до суду саме з метою поділу спільного сумісного майна, яке вона з відповідачем набули за час шлюбу. Способом такого поділу вважала стягнення компенсації вартості 1/2 частини конструктивних елементів, будівельних матеріалів, будівельно-монтажних робіт, експлуатації машин і механізмів, використаних під час спорудження об`єкта незавершеного будівництва. Для задоволення такої вимоги не є необхідним визнання права спільної сумісної власності на цей об`єкт і права власності позивачки на 1/2 частину таких конструктивних елементів, будівельних матеріалів, вартості будівельно-монтажних робіт, експлуатації машин і механізмів.

54. З огляду на викладене суд апеляційної інстанції правильно відмовив у задоволенні вимог про визнання об`єкта незавершеного будівництва спільним сумісним і про визнання права власності на 1/2 частину конструктивних елементів, будівельних матеріалів, вартості будівельно-монтажних робіт, експлуатації машин і механізмів, використаних під час будівництва цього об`єкта, хоч і з інших підстав, ніж наведені у цій постанові.

(2.3) Якщо об`єкт незавершеного будівництва має ознаки самочинного, чи є ефективним способом захисту права на частку у праві спільної власності вимога однієї сторони про компенсацію іншою 1/2 частини вартості конструктивних елементів, будівельних матеріалів, будівельно-монтажних робіт, експлуатації машин і механізмів, використаних під час спорудження цього об`єкта?

55. Позивачка просила стягнути з відповідача 3 716 101,50 грн компенсації 1/2 частини вартості конструктивних елементів, будівельних матеріалів, будівельно-монтажних робіт, експлуатації машин і механізмів, використаних під час спорудження об`єкта незавершеного будівництва. Стверджувала про необхідність поділу цього об`єкта, який фактично використовує відповідач для проживання без введення в експлуатацію та державної реєстрації права власності. Доводила, що через таку поведінку відповідача вона позбавлена можливості оформити її право власності на 1/2 частину будинку як об`єкта права спільної сумісної власності подружжя.

56. Суд першої інстанції вважав вимогу обґрунтованою. Апеляційний суд це рішення скасував і відмовив у її задоволенні через недоведеність. Позивачка із постановою апеляційного суду не погодилася. Вказала, що необхідно уточнити висновок Великої Палати Верховного Суду, сформульований у постанові від 12 квітня 2023 року у справі № 511/2303/19, оскільки немає сенсу у судовому рішенні про визнання права власності на частину конструктивних елементів, будівельних матеріалів тощо, коли жодна зі сторін не зможе надалі самостійно відчужити третім особам це майно, використане для самочинного будівництва.

57. Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду частково погоджується з аргументом позивачки про помилковість висновку апеляційного суду.

(2.3.1) Законодавство та судова практика

58. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частини перша, третя та четверта статті 12 ЦПК України).

59. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

60. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. (частини перша та друга статті 77 ЦПК України).

61. Загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України).

62. Майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя (стаття 60 Сімейного кодексу України; далі - СК України).

63. Закон встановлює презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке воно набуло за період шлюбу. Цю презумпцію можна спростувати. Один із подружжя може оспорити поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт у суді. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування зазначеної презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує (див. mutatis mutandis постанову Великої Палати Верховного Суду від 11 жовтня 2023 року у справі № 756/8056/19).

64. Дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу (частина перша статті 69 СК України).

65. У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (частина перша статті 70 СК України).

66. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом (речення перше абзацу другого частини першої статті 71 СК України).

67. Найбільш ефективне вирішення спору про поділ спільної сумісної власності подружжя досягається тоді, коли вимоги позивача охоплюють усе спільно набуте у шлюбі майно, зокрема й неподільне (див. mutatis mutandis постанову Великої Палати Верховного Суду від 8 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (пункт 24)). Це відповідатиме принципу процесуальної економії, згідно з яким штучне подвоєння судового процесу є неприпустимим, бо вирішення справи у суді має усунути необхідність у новому зверненні до суду для вжиття додаткових засобів захисту (див. mutatis mutandis постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (пункт 6.13), від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункт 82)).

68. Суд має вирішити переданий на його розгляд спір про поділ спільної сумісної власності саме тоді, коли подружжя не домовилося про порядок такого поділу. Вирішення цього спору, зокрема щодо неподільної речі, не має зумовлювати у співвласників потребу після судового рішення домовлятися про порядок поділу цього ж майна, а саме про виплату одному із них компенсації іншим співвласником і про гарантії її отримання. Якщо одна зі сторін спору довірила його вирішення суду, відповідний конфлікт треба вичерпати внаслідок ухвалення судового рішення та подальшого його виконання (див. mutatis mutandis постанову Великої Палати Верховного Суду від 8 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (пункт 27)).

69. Житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил (частина перша статті 376 ЦК України).

70. До прийняття новоствореного нерухомого майна до експлуатації та державної реєстрації права власності на нього об`єкт незавершеного будівництва є сукупністю будівельних матеріалів, конструктивних елементів, тобто речей як предметів матеріального світу, щодо яких можуть виникати цивільні права й обов`язки. Ці речі за умов, передбачених законом, можуть належати на праві спільної сумісної власності подружжю і підлягати поділу. Право власності на такий об`єкт незавершеного будівництва як об`єкт цивільного обороту не виникає. У цьому разі особа є власником лише матеріалів, конструктивних елементів, використаних під час будівництва (створення майна). За неможливості поділу об`єкта незавершеного будівництва (наприклад, через самочинний характер його спорудження) суд може визнати за сторонами спору право на будматеріали та конструктивні елементи цього об`єкта або з урахуванням обставин справи залишити його одній зі сторін, а іншій присудити відповідну компенсацію (див. mutatis mutandis постанови Верховного Суду України від 27 травня 2015 року у справі № 6-159цс15, від 18 листопада 2015 року у справі № 6-388цс15, від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2710цс15, Великої Палати Верховного Суду від 12 квітня 2023 року у справі № 511/2303/19).

71. Якщо спірний житловий будинок сторони під час перебування у шлюбі збудували самочинно, він не може бути предметом поділу. За певних умов суд може визнати за сторонами спору право власності на будівельні матеріали та конструктивні елементи будинку. Визнаючи це право, суд у рішенні має їх зазначити (назвати) (див. mutatis mutandis постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 вересня 2024 року у справі № 308/3911/19).

72. Залежно від мети, яку ставить позивач у справі про поділ спільного майна подружжя, у тому числі об`єкта незавершеного будівництва, ефективні способи захисту можуть відрізнятися. Якщо він прагне отримати грошовий еквівалент вкладеного подружжям у будівництво такого об`єкта майна, то може захистити своє право шляхом заявлення вимоги про стягнення з іншого співвласника компенсації вартості 1/2 частини використаних у будівництві будівельних матеріалів, конструкцій, обладнання, робіт, послуг тощо з визнанням за цим іншим співвласником права власності на відповідний перелік матеріалів, конструкцій, обладнання, робіт, послуг тощо. Також позивач може просити залишити використане під час будівництва майно за собою з виплатою іншому з подружжя компенсації його частки у праві спільної сумісної власності на це майно та з попереднім внесенням суми такої компенсації на депозитний рахунок суду (див. mutatis mutandis постанову Великої Палати Верховного Суду від 8 квітня 2026 року у справі № 607/10858/22 (пункти 107-109)).

(2.3.2) Факти справи

73. Суди першої й апеляційної інстанцій встановили такі обставини:

73.1. Із 6 серпня 1999 року до 26 квітня 2013 року позивачка та відповідач перебували у зареєстрованому шлюбі, в якому у них ІНФОРМАЦІЯ_1 народилася донька - ОСОБА_6 .

73.2. У період шлюбу подружжя користувалося земельною ділянкою. На час розірвання шлюбу у 2013 році на ній уже були споруджені будинок, господарські будівлі та споруди.

73.3. Згідно з довідкою СДТ «Стадне» від 14 жовтня 2013 року № 148 відповідач є членом цього товариства, користується земельною ділянкою, яка станом на вказану дату не приватизована, членські внески сплачує в повному обсязі.

73.4. Згідно з довідкою ОК СДТ «Стадне» від 12 вересня 2016 року № 223 земельна ділянка до 2004 року перебувала у кооперативі «Орхідея». У 2004 році через перереєстрацію СДТ «Стадне» ця ділянка перейшла по межах в СДТ «Стадне»; відповідач є її користувачем.

73.5. 4 квітня 2000 року відповідач вступив до ТОВ «Орхідея», що підтверджує свідоцтво № 1196 № 287.

73.6. 5 серпня 2004 року відповідач вступив в СДТ «Стадне», що підтверджує свідоцтво № НОМЕР_1 , а надалі його внесли в перелік членів цього товариства.

73.7. 27 жовтня 2014 року Дарницький районний суд м. Києва ухвалив рішення про часткове задоволення позову позивачки до відповідача у справі № 753/11095/13 про поділ майна подружжя (т. 1, а. с. 54-57). Зокрема, задовольнив вимоги про поділ квартири, гаражного боксу та рухомих речей, а також відмовив у задоволенні позову в частині поділу двоповерхового та триповерхового будинків за адресою: АДРЕСА_1 .

Мотивував відмову у задоволенні вказаної вимоги так: оскільки право власності на будинки не зареєстроване, то це майно не є таким, яке сторони набули; вони не є власниками або користувачами земельної ділянки, наданої під збудоване нерухоме майно; відповідач є її користувачем і членом ОК СДТ «Стадне»; вимоги позивачки мали стосуватися визнання права власності на будівельні матеріали або стягнення компенсації за їхню частку, а не визнання права власності на житлові будинки та їхнього поділу.

23 грудня 2014 року Апеляційний суд м. Києва постановив ухвалу, згідно з якою залишив без змін рішення Дарницького районного суду м. Києва від 27 жовтня 2014 року (т. 1, а. с. 58-59).

73.8. Згідно з відповіддю Київського міського бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна № 15278 (И-2012) від 13 квітня 2012 року станом на 4 квітня 2012 року будинок АДРЕСА_3 на праві власності на реєструвався (т. 1, а. с. 64).

73.9. У 2006 році ТОВ «Проектно-будівельна фірма «АКСІМА» виготовила робочий проєкт на будівництво двоповерхового житлового будинку з цокольним поверхом загальною площею 346,8 кв. м за адресою земельної ділянки.

73.10. 13 липня 2010 року Акціонерна енергопостачальна компанія «Київенерго» та ОК СДТ «Стадне» уклали договір про приєднання до електричних мереж № 12250/45080/51799, згідно з яким домовилися приєднати електроустановки СДТ «Стадне» до електричних мереж Акціонерної енергопостачальної компанії «Київенерго».

73.11. У матеріалах справи є копія інвентаризаційної справи № 125266 за тією ж адресою, виготовлена 18 січня 2011 року КП «Київським міським бюро технічної інвентаризації». Згідно з цією справою станом на 12 жовтня 2010 року були самочинно побудовані садовий двоповерховий будинок із цокольним і мансардним поверхами (літ. «А»), баня (літ. «Б-ІІ»), навіс (літ. «В»), господарчий блок (літ. «Г»), тротуар (літ. «І»), хвіртка (літ. «№1»), ворота (літ. «№2»), огорожі (літ. «№3», літ. «№4»). Загальна площа будинку - 411,6 кв. м.

Згідно з довідкою СДТ «Стадне» № 168-П1-10 від 20 вересня 2010 року, яка є у матеріалах інвентаризаційної справи, відповідач є членом СДТ «Стадне» згідно з рішенням загальних зборів членів садово-дачного товариства (протокол від 22 жовтня 2004 року № 04), власником садового (дачного) будинку № 16 на 4-ому Північно-Озерному провулку; суму внесків за сплатив у повному обсязі, перед товариством заборгованості не має; 8 жовтня 2009 року Київська міська рада ІV сесії VІ скликання ухвалила рішення № 357/2426, згідно з яким передала земельну ділянку ОК СДТ «Стадне» для ведення колективного садівництва у мікрорайоні Осокорки в Дарницькому районі; відповідач побудував садовий (дачний) будинок АДРЕСА_4 на 4-ому Північно-Озерному провулку в СДТ «Стадне» господарчим способом у 2004 році.

73.12. Під час розгляду справи відповідач повідомив, що ця довідка не відповідає дійсності, бо на той момент на земельній ділянці відбувалися будівельні роботи, був виритий котлован, а довідку склали для того, щоб була можливість зробити технічну документацію та підключити світло.

73.13. Згідно з планом встановлення меж земельної ділянки її площа становить 1 146,81 кв. м.

73.14. 20 вересня 2012 року Київська міська рада ухвалила рішення № 182/8466 «Про приватизацію земельних ділянок ОК СДТ «Стадне» у Дарницькому районі», згідно з яким передала громадянам-членам Садово-дачного товариства «Стадне» у приватну власність земельні ділянки для ведення колективного садівництва за рахунок частини земель, переданих відповідно до рішення Київської міської ради № 357/2426 від 8 жовтня 2009 року «Про передачу Садово-дачному товариству «Стадне» земельної ділянки для ведення колективного садівництва у мікрорайоні Осокорки у Дарницькому районі м. Києва», постанови Київського апеляційного господарського суду від 23 березня 2011 року у справі № 31/452-4/478, та право користування якими посвідчує договір оренди земельної ділянки від 1 червня 2010 року № 63-6-00587 (у додатку до рішення зазначений відповідач).

73.15. 10 лютого 2020 року Головне управління Держгеокадастру у м. Києві надало суду відповідь № 9-26-042-536/2-20 такого змісту:

- Головне управління земельних ресурсів виконавчого органу Київради (КМДА) до 1 січня 2013 року зареєструвало земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:96:001:0502 і площею 71,1400 га за адресою: м. Київ, Дарницький район, мікрорайон Осокорки, на праві оренди за СДТ «Стадне» строком 24 роки; цільове призначення - для ведення особистого підсобного господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби; вид використання - для ведення колективного садівництва;

- інформація в електронному вигляді у форматі обмінного файлу уніфікованої форми про реєстрацію до 1 січня 2013 року Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київради (КМДА) земельної ділянки та присвоєння їй кадастрового номера 8000000000:96:044:0023 до Головного управління Держгеокадастру у м. Києві не передавалась;

- станом на 10 лютого 2020 року Головне управління Держгеокадастру у м. Києві не здійснювало державну реєстрацію земельної ділянки з присвоєнням їй кадастрового номера 8000000000:96:044:0023;

- 16 січня 2015 року на підставі заяви ОК СДТ «Стадне» від 15 січня 2015 року № 3В-8000182552015 державний кадастровий реєстратор Головного управління Держгеокадастру у м. Києві на підставі технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок, яку розробило ТОВ «Гео-Простір», скасував державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:96:001:0502 і вніс відомості до Державного земельного кадастру про земельні ділянки, утворені в результаті поділу земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:96:001:0502 (серед них - ділянка з кадастровим номером 8000000000:96:002:0082 і площею 0,2802 га за адресою: м. Київ, Дарницький район, мікрорайон Осокорки; цільове призначення - 01.06 для ведення колективного садівництва; вид використання - для ведення колективного садівництва);

- 20 жовтня 2017 року державні кадастрові реєстратори Головного управління Держгеокадастру у м. Києві на підставі технічної документації щодо поділу й об`єднання земельних ділянок скасували державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:96:040:0505 і внесли відомості (здійснили реєстрацію) до Державного земельного кадастру про земельні ділянки, утворені в результаті поділу земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:96:040:0505, серед яких ділянка з кадастровим номером 8000000000:96:044:0023;

- проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки (код 96:004:023) у порядку, встановленому статтею 186-1 Земельного кодексу України та постановою Кабінету Міністрів України від 31 серпня 2016 року № 580 «Деякі питання реалізації пілотного проект із запровадження екстериторіальності погодження проектів землеустрою щодо відведення земельної ділянки територіальними органами Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру», на погодження до Головного управління Держгеокадастру у м. Києві не надходив (т. 4, а. с. 66-71).

73.16. 5 березня 2020 року Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) надав суду відповідь № 05709-4697 такого змісту:

- за період до 31 грудня 2012 року в Департаменті відсутня інформація, чи зверталися з клопотанням до Головного управління земельних ресурсів виконавчого органу Київради (КМДА) щодо робіт з винесення меж земельних ділянок в натурі (на місцевість) та виготовлення документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку (код 96:004:023);

- відповідно до даних системи електронного документообігу «АСКОД» з 1 січня 2013 року до 5 березня 2020 року такі звернення до Департаменту не надходили (т. 4, а. с. 130).

73.17. 1 червня 2020 року Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) надав суду відповідь № 0570202/3-9758 такого змісту:

- землевпорядна документація, на підставі якої Київська міська рада прийняла рішення від 20 вересня 2012 року № 182/8466 «Про приватизацію земельних ділянок садово-дачного товариства «Садне» у Дарницькому районі м. Києва», знаходиться у розробника документації із землеустрою - ТОВ «Епоха-Гео»;

- за даними системи електронного документообігу «АСКОД» з 2013 року до 1 червня 2020 року від відповідача не надходило звернень або клопотань щодо організації робіт з винесення меж на місцевості (в натурі) земельної ділянки;

- за даними Міського земельного кадастру немає інформації про розроблення на ім`я відповідача технічної документації щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки (код 96:004:023) в натурі (на місцевості) та розроблення технічної документації зі складання державного акта на право власності на земельну ділянку для ведення колективного садівництва;

- відповідно до наявних у Департаменті Книг записів реєстрації державних актів на право власності на земельні ділянки та на право постійного користування землею немає відомостей про реєстрацію на ім`я відповідача державного акта на право власності на земельну ділянку площею 1 148,31 кв. м для ведення колективного садівництва (код ділянки 96:004:023) (т. 4, а. с. 207).

73.18. 30 червня 2020 року Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) надав суду відповідь № 0570202/3-11539 такого змісту:

- у Міському земельному кадастрі земельна ділянка з кодом 96:004:023 і площею 1 148,31 кв. м обліковується за відповідачем з 6 лютого 2013 року;

- інформація про цю ділянку внесена до Міського земельного кадастру на підставі документації із землеустрою, яку виготовило ТОВ «Епоха-Гео» (т. 4, а. с. 212).

73.19. За змістом висновку експерта Київського науково-дослідного інституту судових експертиз № 13477/16-43/22874/17-43 від 22 грудня 2017 року:

- житловий будинок (літ. «А») за адресою: АДРЕСА_1 , незакінчений будівництвом, не належить до нерухомого майна;

- через відсутність вихідних даних неможливо визначити ступінь будівельної готовності будинку (літ. «А»), його ринкову вартість, а також ринкову вартість всіх фактично побудованих конструктивних елементів і витрачених матеріалів;

- за призначенням згідно з планом земельної ділянки будинок (літ. «А») є садовим. Оскільки він незавершений будівництвом і не прийнятий в експлуатацію, є непридатним для проживання;

- крім будинку (літ. «А») на земельній ділянці розташовані: баня (літ. «Б»), навіс (літ. «В»), господарчий блок (літ. «Г»). Даних про інші житлові будинки на ділянці немає;

- встановити час проведення будівельних робіт не видається можливим через відсутність відповідних наукових методик. Тому неможливо визначити, які саме роботи та в якому обсязі були виконані до 4 липня 2013 року, а які - після цієї дати. Відповідно неможливо визначити вартість робіт, виконаних до 4 липня 2013 року (т. 3, а. с. 204-217).

73.20. Згідно із довідкою про вартість майна від 20 березня 2018 року, яку позивачка замовила в суб`єкта оціночної діяльності - ТОВ «Експертний знавець», ринкова вартість без ПДВ садового (дачного) будинку загальною площею 411,6 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 , становить 5 440 529,00 грн (т. 2, а. с. 50).

73.21. Згідно з висновком експерта за результатами проведеної судової будівельно-технічної та оціночно-будівельної експертизи від 1 серпня 2022 року № 14/30-21-22 за адресою: АДРЕСА_1 , розташовані самочинно збудовані незавершені будівництвом двоповерховий цегляний садовий будинок з мансардним і цокольним поверхами (літ. «А») загальною площею 411,6 кв. м (площа приміщень) з господарськими будівлями та спорудами (баня (літ. «Б») - 54 кв. м (площа забудови), навіс (літ. «В») - 21,354 кв. м (площа забудови), господарські будівлі зблоковані (літ. «Г») - 19,754 кв. м (площа забудови), літ. «І» - тротуар, № 1 - хвіртка, № 2 - ворота, № 3 - огорожа, № 4 - огорожа. Будівлі за літерами «А», «Б», В», «Г» разом із господарським спорудами за літерами «І», «№ 1», «№ 2», «№ 3» та «№ 4» є об`єктами будівництва, розташованими на одній земельній ділянці площею 1 146,81 кв. м, пов`язані з нею через фундаменти; їхнє переміщення неможливе без їхнього знецінення.

У висновку експерт зазначив, що його неодноразово не допускали для обстеження об`єктів дослідження, здійснення особистого їх огляду, встановлення технічного стану конструкцій та об`єкта в цілому, їхньої будівельної готовності, а тому він позбавлений можливості провести повне дослідження та надати обґрунтований об`єктивний письмовий висновок на питання щодо визначення технічного стану об`єкта незавершеного будівництва, його будівельної готовності та можливості використання за функціональним призначенням, а також щодо відповідності технічних показників фактично спорудженого об`єкта незавершеного будівництва.

Згідно з висновком станом на момент проведення експертизи поточна вартість об`єкта незавершеного будівництва була 7 432 203,00 грн із ПДВ, з них: поточна вартість матеріальних ресурсів (будівельних матеріалів, конструкцій, виробів, устаткування) - 4 132 307,00 грн, поточна вартість будівельних і монтажних робіт (трудові ресурси - заробітна плата) - 1 195 098 грн, поточна вартість експлуатації машин і механізмів - 231 142,00 грн.

Експерт під час виконання дослідження взяв до уваги: виконані будівельно-монтажні роботи та кількість затрачених матеріалів, конструкцій, виробів; відомості щодо виробників, якості та технічних характеристик застосованих матеріалів, конструкцій та виробів; відомості щодо переліку виконаних робіт та застосованих технологій.

(2.3.3) Застосування норм до фактів справи

74. Суди попередніх інстанцій встановили, що користувачем земельної ділянки з видом використання для колективного садівництва є відповідач як член СДТ «Стадне». Ця ділянка обліковується за ним у земельному кадастрі з 6 лютого 2013 року, однак її приватизація не була завершена. На цій ділянці розташований об`єкт незавершеного будівництва (садовий будинок із мансардним і цокольним поверхами, з господарськими будівлями та спорудами), який є самочинним. Відповідно його поділ як самостійного об`єкта цивільного обороту є неможливим.

75. Колегія суддів вважає помилковим аргумент відповідача про те, що суд першої інстанції у справі № 753/11095/13 встановив факт спорудження об`єкта незавершеного будівництва батьком відповідача. Таку обставину спростував апеляційний суд у зазначеній справі. Він вказав, що безпідставним є посилання на те, що суд встановив обставини відносно особи, яка не є стороною у справі, - батька відповідача (справа № 753/15705/15, т. 1, а. с. 58-59 - копія ухвали Апеляційного суду міста Києва від 23 грудня 2014 року у справі № 753/11095/13). Тобто обставина спорудження об`єкта незавершеного будівництва батьком відповідача суд у тій справі не встановив. Крім того, спільну участь сторін у будівництві підтвердили свідки (батько позивачки та її брат) згідно з журналом судового засідання від 15 жовтня 2013 року у справі № 753/11095/13 (справа № 753/11095/13, т. 2, а. с. 55-66 - протокол судового засідання від 15 жовтня 2013 року).

76. Верховний Суд зауважує, що якщо об`єкт незавершеного будівництва має ознаки самочинного, суд може відповідно до заявлених вимог або визнати за кожним із подружжя право на частку у праві спільної власності на будівельні матеріали, конструктивні елементи тощо, використані під час будівництва, або стягнути на користь одного з подружжя грошову компенсацію вартості відповідної частки у праві спільної власності на такі матеріали, конструктивні елементи тощо, а іншому з подружжя залишити це майно. Тому за встановлених судами попередніх інстанцій обставин право позивачки, яка прагне поділити спільне сумісне майно, можна ефективно захистити за вимогою про стягнення з відповідача як співвласника компенсації вартості 1/2 частини використаних будівельних матеріалів, конструктивних елементів тощо. Внаслідок задоволення цієї вимоги відповідачеві залишаться відповідні матеріали, конструктивні елементи тощо, і він буде їхнім одноосібним власником.

77. Оскільки об`єкт незавершеного будівництва споруджений під час перебування сторін у шлюбі, вони брали участь у будівництві та не довели поширення на це майно чи його частину режиму особистої приватної власності, суд першої інстанції правильно застосував презумпцію рівності часток членів подружжя та стягнув на користь позивачки відповідну компенсацію. Він обґрунтовано взяв до уваги висновок експерта за результатами проведеної судової будівельно-технічної та оціночно-будівельної експертизи від 1 серпня 2022 року № 14/30-21-22 (т. 5, 155-203), згідно з яким вартість об`єкта незавершеного будівництва становить 7 432 203,00 грн. Тому 1/2 вартості цього об`єкта - 3 716 101,5 грн. Апеляційний суд помилково виснував про відмову у задоволенні цієї позовної вимоги.

78. Необґрунтованими є доводи відповідача у відзиві на касаційну скаргу про неналежність вказаного висновку експерта як доказу через вчинення судовим експертом дисциплінарного проступку. Відсутні об`єктивні дані про те, що під час виконання експертного дослідження той експерт вчинив дисциплінарний проступок. Крім того, його дії суд у цивільній справі не оцінює на предмет дотримання трудової дисципліни.

78.1. У матеріалах справи (т. 1, а. с. 109) є клопотання відповідача, датоване 1 березня 2016 року, зокрема, про те, щоб витребувати із суду першої інстанції матеріали справи № 753/11095/13-ц. Згідно з журналом судового засідання від 28 березня 2016 року (т. 1, а. с. 113-117) суд першої інстанції це клопотання розглянув і постановив ухвалу про його задоволення (т. 1, а. с. 124-125).

78.2. Описки судового експерта у номерах справ (№ 753/11095/13-ц - 2 томи і № 753/15705/15 - 5 томів, матеріали яких сукупно у вигляді 7 томів суд першої інстанції передав для експертизи), а також у нумерації томів і сторінок (як у документах цього експерта, так і в супровідних листах суду першої інстанції) не вказують на неналежність висновку судового експерта, тобто на те, що цей доказ взагалі не містить інформації щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

79. Колегія суддів також звертає увагу на те, що ОК СДТ «Стадне» не є особою, прав чи інтересів якого стосується цей спір. Тому у задоволенні вимог до цього учасника справи слід було відмовити через неналежність відповідача.

(3) Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

(3.1) Щодо суті касаційної скарги

80. Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право: скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд (пункт 3 частини першої статті 409 ЦПК України); скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині (пункт 4 частини першої статті 409 ЦПК України); скасувати судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій у відповідній частині і закрити провадження у справі чи залишити позов без розгляду у відповідній частині (пункт 5 частини першої статті 409 ЦПК України).

81. Суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини (частини перша, четверта статті 412 ЦПК України).

82. Суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону (стаття 413 ЦПК України).

83. Судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу (частина перша статті 414 ЦПК України).

84. Порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги (частина друга статті 414 ЦПК України).

85. Ураховуючи наведені вище висновки щодо застосування норм права, касаційну скаргу позивачки слід задовольнити частково:

- рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду у частині вимоги про визнання позивачки співзабудовницею об`єкта незавершеного будівництва слід скасувати, а провадження у справі за цією вимогою закрити на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України;

- постанову апеляційного суду змінити у мотивувальній частині, виклавши її у редакції постанови Верховного Суду, щодо відмови у задоволенні вимог про визнання об`єкта незавершеного будівництва спільною сумісною власністю, про визнання за позивачкою права власності на 1/2 частину конструктивних елементів, будівельних матеріалів, вартості будівельно-монтажних робіт, експлуатації машин і механізмів, використаних під час будівництва цього об`єкта, а також у частині вимог до ОК СДТ «Стадне»;

- постанову апеляційного судускасувати у частині відмови у задоволенні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивачки 3 716 101,50 грн компенсації 1/2 частини вартості конструктивних елементів, будівельних матеріалів, вартості будівельно-монтажних робіт, експлуатації машин і механізмів, використаних під час спорудження об`єкта незавершеного будівництва, та залишити у цій частині в силі рішення суду першої інстанції.

Керуючись статтями 255, 400, 409, 412, 413, 414, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду