ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 526/1291/24

1. Описова частина

У квітні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати неправомірними дії Товариства з обмеженою відповідальністю «Глобал Кредит» (далі - ТОВ «Глобал Кредит»), Товариства з обмеженою відповідальністю «Сперіус Бум» (далі - ТОВ «Сперіус Бум»), Товариства з обмеженою відповідальністю «Фальконі» (далі - ТОВ «Фальконі») щодо передання Товариству з обмеженою відповідальністю «Українське бюро кредитних історій» (далі - ТОВ «Українське бюро кредитних історій») відомостей для внесення інформації (запису) в його ( ОСОБА_1 ) кредитну історію, що відображена як інформація за договорами від 22 червня 2016 року № 54971, від 23 червня 2016 року № 0957779557, від 10 червня 2016 року № 18385; зобов`язати ТОВ «Українське бюро кредитних історій» виключити інформацію (записи) з його ( ОСОБА_1 ) кредитної історії за кредитними договорами, які відображені як від 22 червня 2016 року № 54971, від 23 червня 2016 року № 0957779557, від 10 червня 2016 року № 18385, донорами якої є ТОВ «Глобал Кредит», ТОВ «Сперіус Бум», ТОВ «Фальконі».

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 посилався на те, що 20 липня 2023 року він отримав від ТОВ «Українське бюро кредитних історій» довідку про кредитну історію, згідно з якою бюро розмістило у кредитній історії інформацію, донорами якої є ТОВ «Глобал кредит» за договором від 22 червня 2016 року № 54971, Товариство з обмеженою відповідальністю «Інфінанс» (далі - ТОВ «Інфінанс»), актуальне найменування юридичної особи - ТОВ «Сперіус БУМ», за договором від 23 червня 2016 року № 0957779557, Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Філігран» (далі - ТОВ «ФК «Філігран»), актуальне найменування юридичної особи - ТОВ «Фальконі», за договором від 10 червня 2016 року № 18385.

Проте він не давав ТОВ «Глобал Кредит», ТОВ «Сперіус Бум», ТОВ «Фальконі» письмової згоди на збір, зберігання, використання та поширення через бюро інформації про нього.

Вважаючи неправомірними дії названих товариств щодо передання інформації для формування кредитної історії, ОСОБА_1 просив позов задовольнити.

Гадяцький районний суд Полтавської області рішенням від 22 квітня 2025 року у задоволенні позову відмовив.

Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що оскільки позивач не довів факту відсутності зазначених ним кредитних договорів, які не були визнані недійсними в судовому порядку, та з огляду на те, що під час судового розгляду не встановлено відсутності письмової згоди позивача на використання та розповсюдження інформації щодо нього, у ТОВ «Українське бюро кредитних історій» немає підстав для спростування та вилучення такої інформації.

Полтавський апеляційний суд постановою від 27 листопада 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення. Рішення Гадяцького районного суду Полтавської області від 22 квітня 2025 року залишив без змін.

Судове рішення апеляційний суд мотивував тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права.

У грудні 2025 року представник ОСОБА_1 - адвокат Ступак А. Ю. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення Гадяцького районного суду Полтавської області від 22 квітня 2025 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 27 листопада 2025 року й ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі.

Підставою касаційного оскарження зазначив те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо її застосування у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 16 серпня 2023 року у справі № 176/1445/22; відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме - щодо питання про те, чи може бюро кредитних історій відмовитися від виконання обов`язку, встановленого частиною шостою статті 13 Закону України «Про організацію формування та обігу кредитних історій», посилаючись на припинення партнерських відносин з користувачем, який надав спірну інформацію.

Касаційну скаргу мотивував тим, що інформація про кредитні правочини передається лише на добровільній основі та за наявності письмової згоди позичальника відповідно до Закону України «Про захист персональних даних». Фінансові установи, які передають інформацію про кредитні правочини, відповідають за наявність такої згоди та зберігають її оригінал. Проте у цій справі ОСОБА_1 як позичальник відповідачам такої згоди не давав і суди, під час судового розгляду, іншого не встановили.

Посилаючись на практику Верховного Суду, заявник стверджував, що за відсутності належних та допустимих доказів сумніви та припущення мають тлумачитися переважно на користь споживача, який зазвичай є «слабкою» стороною у таких цивільних відносинах, правові відносини споживача з банком фактично не є рівними. Тому саме відповідачі повинні були довести факт наявності у них згоди на поширення інформації за кредитними договорами, чого вони не здійснили. Позивачу ж достатньо заявити, що він не давав такої згоди.

Ухвалою від 07 січня 2026 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження у цій справі та витребував її матеріали із суду першої інстанції.

23 січня 2026 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою від 20 серпня 2026 року Верховний Суд призначив справу до судового розгляду.

Фактичні обставини справи

Суди попередніх інстанцій встановили, що на 11 березня 2024 року у базі даних ТОВ «Українське бюро кредитних історій» щодо ОСОБА_1 перебувала така інформація:

- про заборгованість перед ТОВ «Глобал Кредит» за договором (referenct 54971); тип кредиту: договір позики, дата видачі кредиту: 22 червня 2016 року; сума кредиту: 3 300,00 поточна заборгованість: 0,00; поточна прострочена заборгованість: 0,00; валюта: UAH; термін кредиту до 29 червня 2016 року; кредит закритий: проданий; дата оновлення: 08 листопада 2016 року; вид забезпечення: без забезпечення (бланкові); вартість забезпечення в базовій валюті: NA; донор інформації: ТОВ «Глобал Кредит»;

- про заборгованість перед ТОВ «Фінансова компанія «Філігран» за договором (18385), тип кредиту: невизначений, дата видачі кредиту: 10 червня 2016 року; сума кредиту: 8 000,00 поточна заборгованість: 0,00; поточна прострочена заборгованість: 0,00; валюта: UAH; термін кредиту до 30 червня 2016 року; кредит закритий: проданий; дата оновлення: 07 жовтня 2017 року; вид забезпечення: без забезпечення (бланкові); вартість забезпечення в базовій валюті: NA; донор інформації: ТОВ «ФК «Філігран»;

- про заборгованість перед ТОВ «Інфінанс», а саме зазначено: інформація за договором (0957779557), тип кредиту: договір позики, дата видачі кредиту: 23 червня 2016 року; сума кредиту: 2 000,00 поточна заборгованість: 0,00; поточна прострочена заборгованість: 0,00; валюта: UAH; термін кредиту до 03 липня 2016 року; кредит закритий; дата оновлення: 28 серпня 2017 року; вид забезпечення: без забезпечення (бланкові); вартість забезпечення в базовій валюті: NA; донор інформації: ТОВ «Інфінанс».

08 серпня 2023 року ОСОБА_1 звертався до ТОВ «Українське бюро кредитних історій» із заявкою № 230457 про незгоду з інформацією за кредитним договором referenct 54971 з ТОВ «Глобал Кредит» (шахрайський кредит) та просив вилучити з його кредитної історії зазначену інформацію, на що отримав відповідь про те, що бюро не може отримати офіційної відповіді з ТОВ «Глобал Кредит», тому просило надіслати йому документ від ТОВ «Глобал Кредит», в якому буде вказано, що вони помилково розмістили цю інформацію.

Цього ж дня ОСОБА_1 звернувся до ТОВ «Українське бюро кредитних історій» із заявкою № 230447 про незгоду з інформацією за кредитним договором 0957779557 з ТОВ «Інфінанс» (шахрайський кредит) та просив вилучити з його кредитної історії цю інформацію, на що отримав відповідь про те, що ТОВ «Інфінанс» вже не партнер бюро, у зв`язку із чим бюро не може здійснити до них запит та уточнити, тому просило надіслати йому документ від ТОВ «Інфінанс», в якому буде вказано, що вони помилково розмістили зазначену інформацію.

13 вересня 2023 року ТОВ «Українське бюро кредитних історій» повідомило ОСОБА_1 , що вже не співпрацює з ТОВ «ФК «Філігран», тому не може відправити їм запит на оскарження. Порадило для вирішення цього питання звернутися до кредитора, оскільки воно за власною ініціативою може внести відповідні зміни лише на підставі судового рішення.

За інформацією з бази даних ТОВ «Українське бюро кредитних історій» відомо, що ТОВ «Фінансова компанія «Філігран» змінило назву на ТОВ «Фальконі», а ТОВ «Інфінанс» на ТОВ «Сперіус Бум».

2. Мотивувальна частина

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, перевіривши правильність застосування судами норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Статтею 32 Конституції України визначено, що ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України. Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Відповідно до частини другої статті 21 Закону України «Про інформацію» конфіденційною є інформація про фізичну особу, інформація, доступ до якої обмежено фізичною або юридичною особою, крім суб`єктів владних повноважень, а також інформація, визнана такою на підставі закону. Конфіденційна інформація може поширюватися за бажанням (згодою) відповідної особи у визначеному нею порядку відповідно до передбачених нею умов, якщо інше не встановлено законом.

Персональні дані - відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована (стаття 2 Закону України «Про захист персональних даних»).

29 січня 2006 року набрав чинності Закон України «Про організацію формування та обігу кредитних історій», метою якого є врегулювання суспільних відносин, що виникають у сфері збору, оброблення, зберігання, захисту та використання інформації про виконання особами грошових зобов`язань, функціонування інституцій, пов`язаних з обміном інформацією про грошові зобов`язання та забезпеченням прав та інтересів суб`єктів кредитної історії (стаття 1 цього Закону).

У статті 3 названого Закону наведено визначення термінів, що вживаються у цьому Законі:

бюро кредитних історій (далі - Бюро) - юридична особа, виключною діяльністю якої є збір, зберігання, використання інформації, яка складає кредитну історію;

ведення кредитної історії - діяльність Бюро із збирання, оброблення, зберігання, захисту, використання інформації, яка складає кредитну історію;

кредитна історія - це сукупність інформації про юридичну або фізичну особу, що її ідентифікує, відомостей про виконання нею зобов`язань за кредитними правочинами, іншої відкритої інформації відповідно до Закону;

користувач Бюро (далі - Користувач) - юридична або фізична особа - суб`єкт господарської діяльності, яка укладає кредитні правочини та відповідно до Договору надає і має право отримувати інформацію, що складає кредитну історію;

кредитний правочин - правочин, за яким виникає, змінюється або припиняється зобов`язання фізичної або юридичної особи щодо сплати грошових коштів Користувачу протягом певного часу в майбутньому (в тому числі договір страхування або купівлі-продажу майна з відстроченням платежу);

суб`єкт кредитної історії - будь-яка юридична або фізична особа, яка звернулася до Користувача з метою укладення кредитного правочину або вже уклала кредитний правочин та щодо якої формується кредитна історія.

Серед принципів формування та доступу до інформації, яка складає кредитну історію, визначено: конфіденційність інформації та її захист; збір і надання інформації, що складає кредитну історію, виключно за згодою суб`єкта цієї кредитної історії (стаття 4 Закону України «Про організацію формування та обігу кредитних історій»).

Згідно з частинами першою - четвертою статті 9 Закону України «Про організацію формування та обігу кредитних історій» інформація для формування кредитної історії надається Користувачем до Бюро лише в разі наявності письмової згоди юридичної або фізичної особи, яка уклала кредитний правочин з Користувачем.

Користувач у разі укладення кредитного правочину та отримання письмової згоди суб`єкта кредитної історії на збір, зберігання, використання та поширення через Бюро інформації щодо нього надає до Бюро інформацію:

1) про себе, що ідентифікує його як Користувача;

2) про суб`єкта кредитної історії, яка визначена пунктами 1 і 2 частини першої статті 7 цього Закону.

Користувач має право відмовитися від укладання кредитного правочину або укласти кредитний правочин на умовах, що враховують ризики від укладання кредитного правочину, у разі відмови суб`єкта кредитної історії надати згоду на доступ до його кредитної історії та/або на передачу інформації до Бюро про кредитний правочин з Користувачем, якщо інше не встановлено законом.

Користувач зобов`язаний повідомити суб`єкта кредитної історії про назву та адресу Бюро, до якого передаватиме інформацію для формування його кредитної історії.

Пункт 2 частини першої статті 10 Закону України «Про організацію формування та обігу кредитних історій» передбачає, що Бюро вилучає з кредитної історії всю інформацію, що міститься у кредитній історії, у разі відсутності письмової згоди суб`єкта кредитної історії на збір, зберігання, використання та поширення через Бюро інформації про нього.

Відповідно до частин першої, третьої статті 12 Закону України «Про організацію формування та обігу кредитних історій» Бюро зобов`язане забезпечити захист інформації, що складає кредитну історію, згідно із законодавством України. Бюро та Користувачі несуть відповідальність згідно із законами України за перекручення, незаконне розголошення та нецільове використання інформації, що складає кредитну історію.

Суб`єкт кредитної історії має право оскаржити в судовому порядку дії Бюро або Користувача, які порушують його права (частина одинадцята статті 13 Закону України «Про організацію формування та обігу кредитних історій»).

Згідно з пунктом 5 статті 2 ЦПК України однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є диспозитивність.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом (частина друга статті 12 ЦПК України).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

Ключовим аргументом позовної заяви ОСОБА_1 є те, що він не давав згоди відповідачам на збір, зберігання, використання та поширення інформації через Бюро кредитних історій про нього. На цьому він продовжує наголошувати в касаційній скарзі.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Відповідно до частин першої - третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Водночас у контексті цієї справи не є безпідставним посилання заявника на висновки Верховного Суду, за змістом яких за відсутності належних та допустимих доказів сумніви та припущення мають тлумачитися переважно на користь споживача, який зазвичай є «слабкою» стороною у таких цивільних відносинах, правові відносини споживача з банком фактично не є рівними.

У постанові від 08 липня 2026 року у справі № 753/11854/22 Верховний Суд зауважив, що цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника вимога цього заявника заслуговує довіри.

Згідно з пунктами 1, 2 частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.

Відповідно до пунктів 1-3 частини четвертої статті 265 ЦПК України у мотивувальній частині рішення зазначаються: фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини; докази, відхилені судом, та мотиви їх відхилення; мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (частина перша статті 367 ЦПК України).

У справі, що переглядається, спір виник між фізичною особою (суб`єктом кредитної історії), Бюро та кредитними установами щодо незаконного передання кредитними установами до Бюро відомостей для внесення інформації (запису) в кредитну історію позивача та зобов`язання виключити цю інформацію з підстави ненадання ним письмової згоди на збір, зберігання, використання та поширення через Бюро інформації про нього.

Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, відмовляючи у позові, керувався, зокрема, тим, що позивач не надав доказів відсутності його письмової згоди на використання та поширення інформації щодо нього.

Водночас такий висновок судів не є з`ясуванням обставини, чи надав суб`єкт кредитної історії (позивач) письмову згоду на збір, зберігання, використання та поширення через Бюро інформації про нього, оскільки, якщо б ця письмова згода була, то ймовірно вона мала би перебувати у розпорядженні відповідачів, які могли б спростувати твердження позивача щодо її ненадання.

Зазначене не є проявом концепції негативного доказу, а є реалізацією стандарту більшої переконливості, що відповідає спірним правовідносинам, які пов`язані з кредитними правовідносинами, в яких позивач як позичальник не є рівною стороною.

За таких обставин, не з`ясувавши суттєвої обставини, що має значення для правильного вирішення справи, - надання/ненадання суб`єктом кредитної історії (позивачем) письмової згоди на збір, зберігання, використання та поширення через Бюро інформації про нього, суди попередніх інстанцій дійшли передчасного висновку про відмову в задоволенні позову.

На необхідності з`ясування цієї обставини наголошував Верховний Суд у постанові від 25 листопада 2020 року у справі № 757/74536/17, на яку позивач послався в апеляційній скарзі, а суд апеляційної інстанції відобразив це посилання в описовій частині оскаржуваної постанови, однак не надав належної оцінки цьому аргументу.

Таким чином, доводи касаційної скарги про неповне з`ясування судом обставин цієї справи знайшли своє підтвердження.

Згідно зі статтею 400 ЦПК України касаційний суд не має процесуальної можливості встановлювати нові обставини, які не були встановлені судами попередніх інстанції, та давати оцінку доказам, які суди не дослідили, а отже, не може вирішити спір по суті за результатами касаційного перегляду.

Відповідно до пунктів 1, 3 частини третьої, частини четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом.

Верховний Суд взяв до уваги тривалий час розгляду цієї справи, однак з метою дотримання принципів справедливості, добросовісності та розумності, що є загальними засадами цивільного законодавства (стаття 3 ЦК України), а також основоположних засад (принципів) цивільного судочинства (частина третя статті 2 ЦПК України) дійшов висновку про передання справи на новий розгляд до апеляційного суду для повного, всебічного та об`єктивного дослідження і встановлення фактичних обставин, що мають важливе значення для правильного вирішення справи.

Під час нового розгляду суду належить врахувати викладене, розглянути справу в установлені законом розумні строки з додержанням вимог матеріального і процесуального права, дослідити та належним чином оцінити подані сторонами докази, дати правову оцінку доводам і запереченням сторін та ухвалити законне і справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин і норм закону.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду