ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 573/31/23

1. Описова частина

У січні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, у якому, уточнивши позовні вимоги, просила усунути перешкоди у користуванні та розпорядженні її земельними ділянками сільськогосподарського призначення площею 4,201 га, кадастровий номер 5920684900:03:004:0118; площею 4,3429 га, кадастровий номер 5920684900:02:001:0132; площею 4,2407 га, кадастровий номер 5920684900:03:004:0116, шляхом зобов`язання Фермерського господарства «Спас-2007» (далі - ФГ «Спас-2007») повернути їх в її розпорядження; визнати відсутнім право оренди земельних ділянок сільськогосподарського призначення площею 4,201 га, кадастровий номер 5920684900:03:004:0118; площею 4,3429 га, кадастровий номер 5920684900:02:001:0132; площею 4,2407 га, кадастровий номер 5920684900:03:004:0116, зареєстроване за ФГ «Спас-2007».

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 посилалась на те, що їй на праві власності належать три зазначені земельні ділянки, які розташовані на території Білопільської об`єднаної територіальної громади Рівненського району Рівненської області.

25 листопада 2022 року з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно їй стало відомо, що на належні їй земельні ділянки зареєстровано право оренди за ФГ «Спас-2007» на підставі договорів оренди від 29 грудня 2017 року, від 21 грудня 2017 року та від 18 грудня 2017 року і в подальшому зареєстровано перехід права оренди на зазначені земельні ділянки до ФГ «Спас-2007», при цьому жодних договорів між нею і ФГ «Спас-2007» не укладалося.

ФГ «Спас-2007» безпідставно користується належними їй земельними ділянками, чим порушує її право на користування та розпорядження належним їй майном.

У зв`язку з цим позивачка просила позов задовольнити.

Білопільський районний суд Сумської області рішенням від 29 січня 2024 року в задоволенні позову відмовив.

Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що позовні вимоги є необґрунтованими та недоведеними. При цьому суд виходив з того, що оспорювані договори виконувалися обома сторонами, зокрема ФГ «Спас-2007» користувалося земельними ділянками і сплачувало за це орендну плату, а ОСОБА_1 приймала платежі, тобто їх дії свідчать про те, що договори фактично були укладені. Крім того, зазначив, що Білопільська міська рада є неналежним відповідачем у цій справі.

Сумський апеляційний суд постановою від 06 серпня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану її представником - адвокатом Даценком А. М., залишив без задоволення. Рішення Білопільського районного суду Сумської області від 29 січня 2024 року залишив без змін.

Судове рішення апеляційний суд мотивував тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права.

У вересні 2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Даценко А. М. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення Білопільського районного суду Сумської області від 29 січня 2024 року та постанову Сумського апеляційного суду від 06 серпня 2024 року і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Підставою касаційного оскарження зазначено те, що суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц, від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц, від 21 вересня 2022 року у справі № 645/5557/16-ц та постановах Верховного Суду від 25 жовтня 2023 року у справі № 385/1290/21, від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18, від 18 листопада 2019 року у справі № 902/761/18, від 04 грудня 2019 року у справі № 917/2101/17.

Касаційна скарга мотивована неврахуванням судами того, що висновком за результатами проведення комплексної почеркознавчої і технічної експертизи від 21 квітня 2023 року № 304/849-853 підтверджено, що позивачка не підписувала всі три договори оренди земельних ділянок. Водночас правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами), а право оренди виникає тільки на підставі укладеного в письмові формі договору оренди земельної ділянки.

Також скарга містить доводи про те, що відповідач не спростував жодним належним та допустимим доказом твердження позивачки про те, що вона не отримувала орендної плати за земельні ділянки, оскільки до суду були надані лише копії видаткових ордерів.

Ухвалою Верховного Суду від 25 листопада 2024 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

09 грудня 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 18 листопада 2025 року зупинено касаційне провадження до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 456/252/22 (провадження 14-75цс25).

Ухвалою Верховного Суду від 11 червня 2026 року поновлено касаційне провадження.

Ухвалою Верховного Суду від 20 серпня 2026 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи

Суди попередніх інстанцій установили, що ОСОБА_1 на праві власності належать три земельні ділянки, а саме: площею 4,201 га, кадастровий номер 5920684900:03:004:0118, площею 4,3429 га, кадастровий номер 5920684900:02:001:0132, площею 4,2407 га, кадастровий номер 5920684900:03:004:0116, які розташовані на території Куянівської сільської ради (нині територія Білопільської об`єднаної територіальної громади) Білопільського району Сумської області.

На підставі договору оренди від 18 грудня 2017 року ОСОБА_1 передала ФГ «Спас-2007» у строкове платне користування земельну ділянку площею 4,24 га, кадастровий номер 5920684900:03:004:0116 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Куянівської сільської ради, строком на 10 років - з 18 грудня 2017 року до 18 грудня 2027 року. Умовами цього договору передбачено, що орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі у розмірі 5 % грошової оцінки, що становить 6 643,50 грн.

Право оренди ФГ «Спас-2007» за цим договором зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 19 грудня 2017 року на підставі рішення державного реєстратора Білопільської міської ради Лєпьошкіної С. В. від 19 грудня 2017 року, індексний номер 38813078, номер запису про інше речове право 24015119.

На підставі договору оренди від 21 грудня 2017 року ОСОБА_1 передала ФГ «Спас-2007» в строкове платне користування земельну ділянку площею 4,34 га, кадастровий номер 5920684900:02:001:0132, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Куянівської сільської ради, строком на 10 років - з 21 грудня 2017 року до 21 грудня 2027 року. Умовами цього договору передбачено, що орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі у розмірі 5 % грошової оцінки, що становить 6 643,50 грн.

Право оренди ФГ «Спас-2007» за цим договором зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 21 грудня 2017 року на підставі рішення державного реєстратора Білопільської міської ради Лєпьошкіної С. В. від 21 грудня 2017 року, індексний номер 38883353, номер запису про інше речове право 24080765.

На підставі договору оренди від 29 грудня 2017 року ОСОБА_1 передала ФГ «Спас-2007» в строкове платне користування земельну ділянку площею 4,2010 га, кадастровий номер 5920684900:03:004:0118, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Куянівської сільської ради, строком на 10 років - з 29 грудня 2017 року до 29 грудня 2027 року. Умовами цього договору передбачено, що орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі у розмірі 5 % грошової оцінки, що становить 6 467,67 грн.

Право оренди ФГ «Спас-2007» за цим договором зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 30 січня 2018 року на підставі рішення державного реєстратора Білопільської міської ради Пихтіної О. М. від 30 січня 2018 року, індексний номер 39411018, номер запису про інше речове право 24581367.

Згідно з висновком за результатами проведення комплексної почеркознавчої та технічної експертизи від 21 квітня 2023 року № 304/849-853 підпис від імені ОСОБА_1 у графі «Орендодавець» у договорах оренди виконано за допомогою пасти для кулькової ручки рукописним способом, без попередньої технічної підготовки та використання технічних засобів, не ОСОБА_1 , а іншою особою.

З наданих відповідачем копій видаткових касових ордерів відомо, що 25 липня 2018 року ФГ «Спас-2007» виплатило ОСОБА_1 28 114,95 грн орендної плати за землю за 2018 рік, 03 грудня 2019 року - 28 114,95 грн за 2019 рік, 20 серпня 2020 року - 10 412,96 грн за 2020 рік, 27 вересня 2021 року - 16 518,55 грн за 2021 рік.

Також ФГ «Спас-2007» надало копії податкових розрахунків сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь фізичних осіб, і сум утриманого з них податку за 2018 - 2021 роки.

2. Мотивувальна частина

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, перевіривши правильність застосування судами норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

У частині першій статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з частиною другою статті 792 ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Частиною першою статті 4, частиною першою статті 5 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що орендодавцями земельних ділянок є громадяни та юридичні особи, у власності яких перебувають земельні ділянки, або уповноважені ними особи. Орендарями земельних ділянок є юридичні або фізичні особи, яким на підставі договору оренди належить право володіння і користування земельною ділянкою.

Відповідно до статті 13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Укладення договору оренди земельної ділянки із земель приватної власності здійснюється за згодою орендодавця та особи, яка згідно із законом вправі набувати право оренди на таку земельну ділянку (частина перша статті 16 Закону України «Про оренду землі»).

Пунктом 2 частини першої статті 208 ЦК України визначено, що у письмовій формі належить вчиняти правочини між фізичною та юридичною особою, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу.

Усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність (частина перша статті 206 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 14 Закону України «Про оренду землі» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально.

Відповідно до абзацу першого частини першої, абзацу першого частини другої статті 207 ЦК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації (частина перша статті 210 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої - п`ятої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників приватних правовідносин мають бути добросовісними.

Добра совість - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 листопада 2019 року у справі № 337/474/14-ц (провадження № 61-15813сво18), (див. пункт 136 постанови Великої Палати Верховного Суду від 06 травня 2026 року у справі № 925/632/19 (провадження № 12-26гс25)).

З урахуванням того, що норми цивільного законодавства мають застосовуватися із врахуванням добросовісності, то принцип добросовісності не може бути обмежений певною сферою (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року у справі № 463/13099/21 (провадження № 61-11609сво23), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 жовтня 2022 року у справі № 227/3760/19-ц (провадження №14-79цс21) зазначено, що:

«6.34. Разом з тим, укладеним є такий правочин (договір), щодо якого сторонами у належній формі досягнуто згоди з усіх істотних умов. У разі ж якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини.

6.38. У разі якщо договір виконувався обома сторонами (зокрема, орендар користувався майном і сплачував за нього, а орендодавець приймав платежі), то кваліфікація договору як неукладеного виключається, такий договір оренди вважається укладеним та може бути оспорюваним (за відсутності законодавчих застережень про інше).

6.49. У випадку заперечення самого факту укладення правочину, як і його виконання, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним, шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірних договорів у мотивувальній частині судового рішення».

Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них. Якщо особа, яка має право на оспорення документу (наприклад, свідоцтва про право на спадщину) чи юридичного факту (зокрема, правочину, договору, рішення органу юридичної особи), висловила безпосередньо або своєю поведінкою дала зрозуміти, що не буде реалізовувати своє право на оспорення, то така особа пов`язана своїм рішенням і не вправі його змінити згодом. Спроба особи згодом здійснити право на оспорення суперечитиме попередній поведінці такої особи і має призводити до припинення зазначеного права (див. постанову Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року у справі № 450/2286/16-ц (провадження № 61-2032св19)).

Якщо особа, яка має суб`єктивне право (наприклад, право власності), висловила безпосередньо або своєю поведінкою дала зрозуміти, що відмовляється від права власності, то така особа пов`язана своїм рішенням і не вправі його змінити згодом. Спроба особи згодом здійснити право суперечитиме попередній поведінці такої особи і має призводити до припинення зазначеного права (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 грудня 2022 року в справі № 126/2200/20 (провадження № 61-10017св22)).

Проявом доктрини venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки) є те, що якщо особа, яка має суб`єктивне право (наприклад, право власності, право на частку в спільній власності), добровільно висловила безпосередньо або своєю поведінкою дала зрозуміти, що відмовляється від належного їй майнового права, то така особа пов`язана своїм рішенням і не вправі його змінити згодом. Спроба особи згодом здійснити суб`єктивне право суперечитиме попередній поведінці такої особи і має призводити до припинення зазначеного права. У випадку, якщо особа добровільно відмовилася від видачі свідоцтва про права на частку в праві спільної сумісної власності, а у подальшому змінила своє рішення та звертається із заявою про видачу такого свідоцтва та про оспорення свідоцтва про право на спадщину, в яке включено таке майно, то така особа пов`язана своїм рішенням і не вправі його змінити згодом. Спроба особи згодом здійснити суб`єктивне право суперечитиме попередній поведінці такої особи і має призводити до припинення зазначеного права (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 04 листопада 2024 року в справі № 532/1550/23 (провадження № 61-4145сво24)).

Якщо наймодавець (орендодавець) не підписував договір оренди земельної ділянки, але підписав акт прийому-передачі земельної ділянки та отримує плату за користування земельною ділянкою (орендну плату) від наймача (орендаря), то за такого випадку визнання відсутнім права оренди та повернення земельної ділянки не може бути застосованим. Це зумовлено тим, що поведінка орендодавця суперечить його попередній поведінці (підписання акта прийому-передачі земельної ділянки та отримання плати за користування земельною ділянкою) і є недобросовісною. Оскільки відсутній підпис орендаря на договорі оренди, але сторонами підписаний акт прийому-передачі земельної ділянки і орендодавець отримує плату за користування земельною ділянкою (орендну плату) від наймача (орендаря), то з урахуванням частини другої статті 763 ЦК договір оренди укладений на невизначений строк. Правові наслідки укладання договору найму на невизначений строк полягають в тому, що кожна зі сторін договору найму, укладеного на невизначений строк, може відмовитися від договору в будь-який час, письмово попередивши про це другу сторону за один місяць, а у разі найму нерухомого майна - за три місяці. Відмова від договору найму не залежить від причин, які детермінували намір однієї зі сторін. Обставин, які б свідчили про відмову від договору будь-якої зі сторін, у цій справі не встановлено (див. постанови Верховного Суду від 17 вересня 2025 року у справі № 676/8831/23 (провадження № 61-3910св25) та від 08 червня 2026 року у справі № 680/520/24 (провадження № 61-3850св26)).

Принцип добросовісності знаходиться в основі доктрини venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), яка базується ще на римській максимі non concedit venire contra factum proprium (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). Наприклад, у статті I.-1:103 Принципів, визначень і модельних правил європейського приватного права вказується, що поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них. Суди мають керуватися вимогами пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України та враховувати загальні засади цивільного законодавства, зокрема справедливість, добросовісність та розумність. З 01 січня 2013 року було запроваджено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно, державна реєстрація договорів оренди землі з цього моменту не здійснювалась. Якщо в подібній ситуації між сторонами був підписаний договір оренди землі, який містив всі істотні умови, належним чином виконувався, але державна реєстрація договору стала неможливою після 01 січня 2013 року внаслідок змін у законодавстві, суд відповідно до пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України має враховувати загальні засади цивільного законодавства, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність, а також принцип заборони суперечливої поведінки та захистити права добросовісної сторони (див. пункти 142, 143, 146 - 148 постанови Великої Палати Верховного Суду від 06 травня 2026 року у справі № 925/632/19 (провадження № 12-26гс25)).

У цій справі суди встановили, що підпис від імені ОСОБА_1 у графі «Орендодавець» у договорах оренди виконано за допомогою пасти для кулькової ручки рукописним способом, без попередньої технічної підготовки та використання технічних засобів, не ОСОБА_1 , а іншою особою.

Суди також встановили, що ФГ «Спас-2007» використовує спірні земельні ділянки як орендар.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (див. пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19)).

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У цій справі ФГ «Спас-2007» надало до суду першої інстанції докази отримання позивачкою грошових коштів, як орендної плати, а саме 25 липня 2018 року ФГ «Спас-2007» виплатило ОСОБА_1 28 114,95 грн орендної плати за землю за 2018 рік, 03 грудня 2019 року - 28 114,95 грн за 2019 рік, 20 серпня 2020 року - 10 412,96 грн за 2020 рік, 27 вересня 2021 року - 16 518,55 грн за 2021 рік.

Також ФГ «Спас-2007» надало копії податкових розрахунків сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь фізичних осіб і сум, утриманого з них податку за 2018 - 2021 роки.

Враховуючи те, що матеріалами справи підтверджено факт отримання позивачкою від ФГ «Спас-2007» орендної плати за користування земельними ділянками протягом 2018 - 2021 років, правильним є висновок судів попередніх інстанцій про те, що між сторонами спору фактично виникли та існували правовідносини щодо оренди землі, які позивака визнала шляхом отримання орендної плати й відсутності претензій з приводу користування відповідачем земельними ділянками для сільськогосподарського виробництва.

Встановивши, що позивачка, пред`явивши позов, діяла недобросовісно, оскільки отримувала протягом кількох років орендну плату за користування земельними ділянками, а орендар сплачував земельний податок, дозволяла фактичне використання земельних ділянок орендарем, право якого було зареєстроване у реєстрі, місцевий суд, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, оцінивши у сукупності всі подані сторонами докази та їхню поведінку у спірних правовідносинах.

Подібний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 22 травня 2024 року у справі № 567/1422/22 (провадження № 61-668св24) та від 17 червня 2024 року у справі № 567/38/23 (провадження № 61-18062св23).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

З огляду на зазначене Верховний Суд дійшов висновку, що аргументи касаційної скарги (в межах доводів та вимог, які стали підставою для відкриття касаційного провадження) не спростовують висновків судів попередніх інстанцій, а зводяться до незгоди заявника з ухваленими у справі судовими рішеннями та необхідності переоцінки доказів у справі. Водночас суд касаційної інстанції є судом права, а не факту і згідно з вимогами процесуального закону не здійснює переоцінки доказів у зв`язку з тим, що це перебуває поза межами його повноважень.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону, і підстав для їх скасування немає.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду