ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 200/25165/15-ц

1.Описова частина

У листопаді 2015 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Акціонерного товариства «УкрСиббанк» (далі - АТ «УкрСиббанк»), Національного банку України (далі - НБУ), Акціонерне товариство «Страхова компанія «АРКС» (далі - АТ «СК «Аракс») про захист прав споживачів, визнання недійсним договору споживчого кредиту, визнання недійсним договору іпотеки, визнання недійсним договору поруки, застосування наслідків недійсності правочинів, виключення відомостей з реєстру, відшкодування моральної шкоди, стягнення збитків, нарахування у зв`язку з інфляцією, 3 % річних.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 04 вересня 2006 року між нею та АКІБ «УкрСиббанк» було укладено кредитний договір № 11035243000, за умовами якого вона отримала кредит в розмірі 23 800,00 дол. США, що дорівнювала 120 190,00 грн, зі сплатою відсотків на рівні та за механізмом встановленим договором, з кінцевим строком повернення - не пізніше 03 вересня 2027 року. У подальшому до вказаного договору було внесено зміни шляхом укладення додаткових договорів, які стосуються зміни графіку погашення кредиту. Однак, під час укладення кредитного договору банком не було розкрито інформацію про умови кредитування, не вказано загальну вартість кредиту, не дотримано права споживача вносити зміни до договору та надавати свої пропозиції. Кредитором вчинено дії, які свідчать про введення в оману позичальника, кредитором застосовано нечесну підприємницьку практику, а також не здійснено переддоговірної роботи. Також не враховано підвищення курсу долара США до гривні, що призвело до зниження цінності наданих в кредит коштів. Також позивачкою заявлено вимогу про визнання недійсним договору іпотеки та договору страхування з посиланням на те, що споживачу не було надано повного обсягу інформації щодо свідомого вибору послуги, а також не дотримано пріоритету прав споживачів. Обґрунтовуючи вимогу про припинення договору поруки, ОСОБА_1 зазначила про порушення строків позовної давності, а також, що недійсне зобов`язання (кредитний договір) не підлягає забезпеченню.

Рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 25 квітня 2025 року, з урахуванням ухвали Шевченківського районного суду м. Дніпра від 28 липня 2025 року про виправлення описок, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 15 жовтня 2025 року, позов залишено без задоволення.

Судові рішення мотивовано тим, що при підписанні кредитного договору, додаткових угод до нього договорів поруки та іпотеки всі передбачені чинним законодавством вимоги для укладення договорів були дотримані, договори містять всі передбачені чинним законодавством відомості, дотримано всіх вимог щодо змісту та форми їх укладення, а тому не вбачається підстав стверджувати про невідповідність їх умов вимогам законодавства.

Аргументи учасників справи

Узагальнені доводи вимог касаційної скарги

05 грудня 2025 року засобами поштового зв`язку ОСОБА_1 звернулась до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 25 квітня 2025 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 15 жовтня 2025 року та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог.

Підставою оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті389 ЦПК України).

Узагальнені доводи відзивів на касаційну скаргу

09 січня 2026 року представник АТ «УкрСиббанк» - Сергій Лизуненко подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , у якому просить зазначену касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін. В обґрунтування своїх заперечень посилається на те, що правильними є висновки судів попередніх інстанцій про те, що позивачкою на підтвердження доводів щодо застосування відповідачем нечесної підприємницької практики, введення споживача в оману, не надано належних та допустимих доказів.

12 січня 2026 року представник Національного банку України - Бірюк І. В. подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , у якому просить зазначену касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін. Зазначає про те, що доводи касаційної скарги не спростовують висновки судів попередніх інстанцій та не впливають на правильність, а оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону та відсутні підстави для їх скасування.

Узагальнені доводи відповіді на відзиви

02 лютого 2026 року ОСОБА_1 подала відповідь на відзиви АТ «УкрСиббанк» та Національного банку України, у якій містяться доводи аналогічні доводам, які викладені позивачкою в позовній заяві.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 24 грудня 2025 року відкрито касаційне провадження в указаній справі та витребувано цивільну справу № 200/25165/15-ц з Бабушкінського районного суду Дніпропетровської області.

Зазначена справа надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Суд установив, що відповідно до копії договорів про надання споживчого кредиту № 11035243000 від 04 вересня 2006 року, укладеного між АКІБ «УкрСиббанк», правонаступником якого є АТ «УкрСиббанк», та ОСОБА_1 , остання отримала кредит в іноземній валюті в розмірі 23 800,00 дол. США, що еквівалентно 120 190,00 грн зі сплатою відсотків на рівні 10,30% річних з кінцевим терміном повернення не пізніше 03 вересня 2027 року.

Додатком № 1 до вказаного вище договору погоджено Графік погашення кредиту, яким визначено погашення заборгованості щомісячними платежами.

Відповідно до копії договору про надання споживчого кредиту № 11035262000/2 від 04 вересня 2006 року, укладеного між АКІБ «УкрСиббанк», правонаступником якого є АТ «Укриббанк», та ОСОБА_1 , остання отримала кредит у формі відновлювальної кредитної лінії в національній валюті в сумі ліміту поновлювальної кредитної лінії, що дорівнює 538,00 грн, зі сплатою процентів, комісії в порядку і на умовах, визначених цим Договором.

Згідно до копії договору іпотеки № 11035243000/11035262000/З від 04 вересня 2006 року, посвідченого приватним нотаріусом ДМНО Кухтіною В. В., укладеного між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 , позивачка з метою забезпечення належного виконання умов кредитного договору № 11035243000 та № 11035262000/2 передала в іпотеку квартиру АДРЕСА_1 .

Також 04 вересня 2006 року між АКІБ «УкрСиббанк», правонаступником якого є АТ «УкрСиббанк», ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (поручитель) укладено договір поруки № 11035243000/11035262000/П, згідно змісту якого останній зобов`язався відповідати перед кредитором в повному обсязі за зобов`язаннями, які виникли у позичальника ОСОБА_1 з кредитного договору № 11035243000 та кредитного договору № 11035262000/2. У подальшому, 24 січня 2011 року було укладено додаткову угоду до договору поруки.

Відповідно до копії договору страхування серії МА № 036044/07 НС-КР від 04 вересня 2006 року, укладеного між ЗАТ «СК «Український Страховий Альянс» та ОСОБА_1 , було застраховано майнові інтереси страхувальника ( ОСОБА_1 ) пов`язані з володінням та користуванням майном за договором № 11035243000/З від 04 вересня 2006 року.

Згідно копії заяви про видачу готівки № 67 від 04 вересня 2006 року, ОСОБА_1 видано кредит - 23 800,00 дол. США, що еквівалентно 120 190,00 грн.

04 вересня 2006 року, згідно квитанцій № № 23, 11 ОСОБА_1 було внесено страховий платіж та платіж на відкриття рахунку в іноземній валюті.

Ухвалою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 23 березня 2021 року у справі № 200/8434/15-ц, залишеною без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 27 липня 2021 року, зупинено провадження у справі за позовом ПАТ «УкрСиббанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості - до розгляду даної цивільної справи № 200/25165/15-ц за позовом ОСОБА_1 до ПАТ «УкрСиббанк» про захист прав споживачів та визнання недійсним договору про надання споживчого кредиту.

2.Мотивувальна частина

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Розпорядження своїм правом на захист є приписом цивільного законодавства і полягає в наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2021 року в справі № 925/642/19 зазначено, що порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. При цьому позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.

Спірні правовідносини стосуються виконання відповідачами умов кредитного договору, а також дійсності його умов. Доводи касаційної скарги фактично зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій щодо відсутності правових підстав вважати положення кредитного договору (пункт 3 частини № 1 кредитного договору) недійсними.

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

У частині першій статті 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

У статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів, на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися у разі: 1) розірвання договору за взаємною домовленістю сторін; 2) розірвання договору в судовому порядку; 3) відмови від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; 4) припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; 5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду) (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17).

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним).

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована сторона заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частина третя стаття 215 ЦК України).

За правилом частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, відповідно до яких зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Звертаючись до суду із цим позовом, позивачка посилалася на включення банком до умов договору несправедливих умов щодо нарахування процентної ставки, введення її в оману щодо порядку її обчислення.

У частині четвертій статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», у редакції, яка діяла на час укладення договору, було зазначено, що договір про надання споживчого кредиту укладається у письмовій формі, один з оригіналів якого передається споживачеві. Обов`язок доведення того, що один з оригіналів договору був переданий споживачеві, покладається на кредитодавця. У договорі про надання споживчого кредиту зазначаються: сума кредиту; детальний розпис загальної вартості кредиту для споживача; дата видачі кредиту або, якщо кредит видаватиметься частинами, дати і суми надання таких частин кредиту та інші умови надання кредиту; право дострокового повернення кредиту; річна відсоткова ставка за кредитом; інші умови, визначені законодавством.

Згідно з частинами першою, другою, шостою статі 19 Закону України «Про захист прав споживачів» нечесна підприємницька практика забороняється. Нечесна підприємницька практика включає вчинення дій, що кваліфікуються законодавством як прояв недобросовісної конкуренції; будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною. Підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткій, незрозумілій або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору. Правочини, здійснені із застосуванням нечесної підприємницької практики, є недійсними.

У частині першій статті 230 ЦК України зазначено, що якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Оман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Згідно із частиною першою статті 229 ЦК України істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей майна, які значно знижують його цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

Правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення. Отже, стороні, яка діяла під впливом обману, потрібно довести, по-перше, обставини, які не відповідають дійсності, але які є істотними для вчиненого нею правочину; по-друге, що їх наявність не відповідає її волі перебувати у відносинах, породжених правочином; по-третє, що невідповідність обставин дійсності викликана умисними діями другої сторони правочину.

Крім того, кредитний договір № 11035243000 від 04 вересня 2006 року містить чітку умову щодо валюти кредитування, у пункті 1.1 якого сторонами погоджено, що банк зобов`язується надати позичальнику, а позичальник зобов`язується прийняти, належним чином використати і повернути банку кредит (грошові кошти) в іноземній валюті в сумі 23 800,00 дол. США та сплатити проценти, комісії в порядку і на умовах, визначених цим договором.

Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов`язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом (частина третя статті 533 ЦК України).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі №373/2054/16 (провадження № 14-446цс18) зробила висновок, що «гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України. Сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України. У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику. Тому як укладення, так і виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству. Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті, при цьому з огляду на положення частини першої статті 1046 ЦК України, а також частини першої статті 1049 ЦК України належним виконанням зобов`язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України».

Згідно з частинами першою-четвертою статті 12, частинами першою п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».

Встановивши, що спірний кредитний договір містить інформацію щодо умов кредитування, підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їх внутрішній волі, ОСОБА_1 на час укладення договору не заявляв додаткових вимог щодо його умов, не відкликала своєї згоди на укладення кредитного договору, за додатковою інформацією щодо умов кредитування, а також з пропозицією про внесення будь-яких змін до запропонованої редакції договору до кредитора не зверталася, , з вимогами про недійсність договору звернулася після пред`явлення банком вимог про стягнення заборгованості, суди попередніх інстанцій дійшли загалом правильного висновку про відсутність підстав для визнання недійсним спірного кредитного договору, а також укладеного на забезпечення його виконання іпотечного договору та договору поруки.

Суди попередніх інстанцій надали належну правову оцінку доводам позивачки щодо несправедливих умов кредитного договору та обману позичальника щодо дійсних умов укладеного договору. Доводи касаційної скарги не спростовують зазначених висновків суду, зводяться до переоцінки доказів, яким суд, відповідно до покладених на нього процесуальних повноважень, надав обґрунтовану оцінку.

Встановивши дійсну сутність спірних правовідносин, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав, передбачених статями 203, 215, 230 ЦК України, для визнання оспорюваних договорів недійсними та правильно зазначили, що позивачем не доведено, що при укладенні оспорюваного кредитного договору дії відповідача суперечили його волевиявленню, як іншої сторони договору, а також наявності умислу у діях банку щодо введення його в оману відносно обставин, які мали істотне значення при укладенні договору.

Оскільки суди попередніх інстанцій не встановили обставин, які б давали підстави для визнання недійсним договору кредиту, тому відсутні підстави для задоволення похідних вимог про визнання недійсним договору іпотеки, визнання недійсним договору поруки, застосування наслідків недійсності правочинів, виключення відомостей з реєстру, відшкодування моральної шкоди, стягнення збитків, нарахування у зв`язку з інфляцією, 3% річних.

Відповідно до пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у тих випадках, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Зі змісту вказаної норми права вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню судами під час вирішення спору.

Отже, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання щодо необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору огляду на встановлені фактичні обставини справи.

Аргументуючи підстави касаційного оскарження, передбачені у пункті 3 частини другої статті 389 ЦПК України, заявник зазначає, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Зазначені доводи позивачки відхиляються касаційним судом з огляду на те, що оскаржувані судові рішення ухвалені за результатами оцінки у сукупності всіх доказів та обставин справи. Водночас, як свідчить характер доводів заявниці, вони фактично зводяться до незгоди із наданою судом оцінкою обставин справи та вказують на переоцінку доказів у справі, що суперечить положенням статті 400 ЦПК України.

Щодо клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати

Суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду (частина третя статті 403 ЦПК України).

Відповідно до частини п`ятої статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Питання про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи (частина перша статті 404 ЦПК України).

Наведені ОСОБА_1 доводи для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, в розумінні приписів частини п`ятої статті 403 ЦПК України, не свідчать про наявність виключної правової проблеми.

Ураховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про відмову в задоволенні клопотання позивачки про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваних судових рішень без змін, оскільки підстав для їх скасування немає.

З огляду на те що Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, розподіл судових витрат понесених заявником відповідно до статті 141 ЦПК України не здійснюється.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду