ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 761/19129/25

Описова частина

У травні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Шевченківської районної в м. Києві державної адміністрації про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити дії.

Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що 23 січня 2025 року він звернувся до «Контактного центру міста Києва» (1551) зі скаргою на дії (бездіяльність) лікарів військово-лікарської комісії, яка розташована у поліклініці на вул. Щербаківського, 70 у м. Києві, щодо грубого поводження з ним, порушення морально-етичних обов`язків щодо поваги до його особистості пацієнта, співчуття, доброзичливості, взаємодовіри, порядності, зокрема, лікаря-хірурга ОСОБА_2 , а також ненадання цим лікарем оцінки стану здоров`я позивача, з врахуванням наданих ним медичних документів, ненаправлення його на проведення додаткових досліджень саме цим лікарем тощо. Звернення були зареєстровані за № 5-48651/1 та № 5-48651/2.

Сектором з питань охорони здоров`я Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації за дорученням Київської міської державної адміністрації 07 лютого 2025 року на його звернення за № 5-48651/1, № 5-48651/2 від 23 січня 2025 року за підписом завідувача сектору ОСОБА_3 була надана йому відповідь за № 34-К-18, в якій зазначено, що питання, з якими він звернувся до «Контактного центру міста Києва» щодо скарги на лікаря-хірурга військово-лікарської комісії ОСОБА_2 та відмови надавати результати обстеження, було розглянуто та повідомлено йому, що у Шевченківському районі працює позаштатна постійно діюча військово-лікарська комісія ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка є структурним підрозділом Комунального некомерційного підприємства «Консультативно-діагностичний центр» Шевченківського району міста Києва. За інформацією, наданою адміністрацією цього підприємства проведені йому діагностичні дослідження 23 січня 2025 року в філії № 5 (вул. Щербаківського Данила, 70) надіслані до єдиної системи охорони здоров`я та зберігаються в електронній карті пацієнта. Керівництву Комунального некомерційного підприємства «Консультативно-діагностичний центр» Шевченківського району міста Києва наголошено на необхідності проведення роз`яснювальної роботи з персоналом щодо дотримання своїх функціональних обов`язків, етики і деонтології з пацієнтами (відвідувачами закладу), а також покращення якості обслуговування мешканців Шевченківського району м. Києва.

Вказував на те, що Сектором з питань охорони здоров`я, при розгляді його звернень (скарг) за № 5-48651/1 та № 5-48651/2 не було дотримано вимоги Закону України «Про звернення громадян», а тому 03 березня 2025 року він звернувся зі скаргою до Голови Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації на бездіяльність щодо неналежного розгляду його скарг Сектором з питань охорони здоров`я Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації. 11 квітня 2025 року Шевченківська районна в місті Києві державна адміністрація повідомила його листом за № 109-109/К-244 за підписом заступника голови ОСОБА_4, що районна адміністрація не наділена повноваженнями щодо розгляду скарг на дії (бездіяльність) чи постанови позаштатних військово-лікарських комісій та було рекомендовано йому звернутися для вирішення питання до Центральної військово-лікарської комісії Збройних Сил України.

З урахування зазначеного, ОСОБА_1 просив суд визнати протиправною бездіяльність Шевченківської районної в м. Києві державної адміністрації щодо неналежного розгляду його звернення (скарги) від 03 березня 2025 року та зобов`язати відповідача повторно розглянути його звернення (скаргу) від 03 березня 2025 року з дотриманням вимог законодавства та надати відповідь у встановлені законодавством строки.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 14 травня 2025 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи в порядку цивільного судочинства.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 31 липня 2025 року, залишеною без змін постановою Київського апеляційного суду від 22 жовтня 2025 року, провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Шевченківської районної в м. Києві державної адміністрації, третя особа: Міністерство оборони України про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити дії закрито.

Роз`яснено ОСОБА_1 , що з вказаними позовними вимогами слід звертатись у порядку адміністративного судочинства.

Закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що правовідносини, які виникли між сторонами у цій справі, з огляду на наведені у позові обставини, належать до розгляду в порядку адміністративного судочинства.

У грудні 2025 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права, просив скасувати вказані судові рішення, справупередати для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що за змістом позовної заяви предметом спору є його звернення (скарги) до Контактного центру міста Києва (№ 5-48651/1, № 5-48651/2), які попередньо були розглянути сектором з питань охорони здоров`я Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації на дії (бездіяльність) саме лікарів військово-лікарської комісії, а не дії (бездіяльність) військово-лікарської комісії в цілому як органу, уповноваженого відповідно до законодавства проводити військово-лікарську експертизу та приймати рішення у формі постанов.

Отже, предметом розгляду судової справи є спірні правовідносини які: по перше, виникли між позивачем та лікарем Комунального некомерційного підприємства «Консультативно-діагностичний центр» Шевченківського району міста Києва, яке є неприбутковим підприємством, та не є суб`єктом владних повноважень і не здійснює владних повноважень, хоча і перебуває у підпорядкуванні Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації; по друге, стосуються реалізації прав позивача на охорону здоров`я, медичну допомогу, що регулюється Конституцією України (стаття 49), ЦК України (стаття 201, 270, 281, 283, 284, 285, 286), Законом України від 19 листопада 1992 року № 2801-XII «Основи законодавства про охорону здоров`я» (статті 1, 4, 6, 7, 8).

У спірних відносинах відповідач - Шевченківська районна адміністрація міста Києва не здійснює владних управлінських функцій щодо позивача у спірних відносинах, які стосуються розгляду скарги позивача на лікаря військово-лікарської комісії Комунального некомерційного підприємства «Консультативно-діагностичний центр» Шевченківського району міста Києва ОСОБА_2

У грудні 2025 року представник Міністерства оборони України подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив відмовити у задоволенні касаційної скарги та залишити судові рішення без змін як такі, що ухвалені з додержанням норм процесуального права.

У грудні 2025 року ОСОБА_1 подав заперечення на відзив.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 04 грудня 2025 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.

У березні 2026 року до Верховного Суду надійшли матеріали справи.

Мотивувальна частина

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню.

Статтею 400 ЦПК України встановлено межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Так, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що судове рішення апеляційного суду ухвалено з додержанням норм процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Відповідно до статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди.

Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру (стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція)).

Поняття «суд, встановлений законом» стосується не лише правової основи існування суду, але й дотримання ним норм, які регулюють його діяльність (пункт 24 рішення Європейського суду з прав людини від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України», заяви № 29458/04 та № 29465/04).

Поняття «суд, встановлений законом» включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.

Суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції.

За вимогами частини першої статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

З метою якісної та чіткої роботи судової системи міжнародним і національним законодавством передбачено принцип спеціалізації судів.

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних і юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства - цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне.

Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можна вирішити у межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.

В абзаці першому частини першої статті 19 ЦПК України передбачено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

У частині першій статті 1 ЦК України указано, що цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Отже, у порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.

Разом із тим, за приписами частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 4 КАС України адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.

Публічно-правовий спір - спір, у якому, зокрема хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій (пункт 2 частини першої статті 4 КАС України).

Публічно-правовий характер спору визначається тим, що вказані суб`єкти наділені владно-управлінськими повноваженнями у сфері реалізації публічного інтересу.

Характерною ознакою публічно-правових спорів є сфера їх виникнення - публічно-правові відносини, тобто передбачені нормами публічного права суспільні відносини, що виражаються у взаємних правах та обов`язках їх учасників у різних сферах діяльності суспільства, зокрема пов`язаних з реалізацією публічної влади.

Публічно-правовим вважається також спір, який виник з позовних вимог, що ґрунтуються на нормах публічного права, де держава в особі відповідних органів виступає щодо громадянина не як рівноправна сторона у правовідносинах, а як носій суверенної влади, який може вказувати або забороняти особі певну поведінку, надавати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.

Суб`єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України).

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Пунктом першим частини першої статті 19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб з суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядку судового провадження.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є наявність публічно-правового спору, тобто спору, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції і який виник у зв`язку з виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.

Отже, до адміністративної юрисдикції відноситься справа, яка виникає зі спору в публічно-правових відносинах, що стосується цих відносин, якщо один з його учасників - суб`єкт владних повноважень, здійснює владні управлінські функції або владно впливає на фізичну чи юридичну особу та порушує їхні права, свободи чи інтереси в межах публічно-правових відносин.

До таких правових висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11 вересня 2019 року у справі № 280/191/19 (провадження № 14-377цс19).

У справі, яка переглядається, суди встановили, що ОСОБА_1 як військовозобов`язаний відповідно до положень Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу», Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністра оборони України від 14 серпня 2008 року за № 402, Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року № 560, проходив медичний огляд.

03 березня 2025 року позивач звернувся до відповідача зі скаргою на бездіяльність структурного підрозділу відповідача (Сектора з питань охорони здоров`я), при розгляді його звернень (скарг) за № 5-48651/1 та № 5-48651/2, щодо дій/бездіяльності членів військово-лікарської комісії, зокрема лікаря Комунального некомерційного підприємства «Консультативно-діагностичний центр» Шевченківського району міста Києва ОСОБА_2

11 квітня 2025 року Шевченківська районна в місті Києві державна адміністрація повідомила позивача листом за № 109-109/К-244, що районна адміністрація не наділена повноваженнями щодо розгляду скарг на дії (бездіяльність) чи постанови позаштатних військово-лікарських комісій та рекомендовано звернутися для вирішення питання до Центральної військово-лікарської комісії Збройних Сил України.

ОСОБА_1 звернувся до суду загальної юрисдикції з позовом до Шевченківської районної в м. Києві державної адміністрації, в якому просив визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо неналежного розгляду його звернення (скарги) від 03 березня 2025 року та зобов`язати відповідача повторно розглянути його звернення (скаргу) від 03 березня 2025 року з дотриманням вимог законодавства та надати відповідь у встановлені законодавством строки.

Відповідач у справі - Шевченківська районна в місті Києві державна адміністрація не є виконавчим органом органу місцевого самоврядування, а є органом державної влади, що діє згідно із Законом України «Про місцеві державні адміністрації» та реалізує окремі делеговані йому повноваження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), визначені розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради - Київської міської державної адміністрації № 121 від 21 січня 2011 року «Про реалізацію районними в місті Києві державними адміністраціями окремих повноважень».

Згідно до положень частини першої статті 1 Закону України «Про звернення громадян» громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об`єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов`язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.

Відповідно до статті 3 Закону України «Про звернення громадян» скарга - звернення з вимогою про поновлення прав і захист законних інтересів громадян, порушених діями (бездіяльністю), рішеннями державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, об`єднань громадян, посадових осіб.

До рішень, дій (бездіяльності), які можуть бути оскаржені, належать такі у сфері управлінської діяльності, внаслідок яких: порушено права і законні інтереси чи свободи громадянина (групи громадян); створено перешкоди для здійснення громадянином його прав і законних інтересів чи свобод; незаконно покладено на громадянина які-небудь обов`язки або його незаконно притягнуто до відповідальності (стаття 4 Закону України «Про звернення громадян»).

У частині першій статті 5 цього Закону зазначено, що звернення адресуються органам державної влади і органам місцевого самоврядування, підприємствам, установам, організаціям незалежно від форми власності, об`єднанням громадян або посадовим особам, до повноважень яких належить вирішення порушених у зверненнях питань.

Статтею 12 Закону України «Про звернення громадян» визначено, що дія цього Закону не поширюється на порядок розгляду заяв і скарг громадян, встановлений кримінальним процесуальним, цивільно-процесуальним, трудовим законодавством, законодавством про захист економічної конкуренції, Законом України «Про судоустрій і статус суддів», Законом України «Про доступ до судових рішень», Кодексом адміністративного судочинства України, Законом України «Про засади запобігання і протидії корупції», Законом України «Про виконавче провадження».

Велика Палата Верховного Суду неодноразово формувала позиції, відповідно до яких юрисдикція судового спору визначається за предметом спору, тобто за змістом та дійсним характером спірних правовідносин.

Так, публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 805/4505/16-а (провадження № 11-574апп18)).

Натомість, приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15 квітня 2020 року у справі № 804/14471/15, (провадження № 11-1106апп19)).

У справі, яка переглядається, ОСОБА_1 позовні вимоги обґрунтовував порушенням його прав, передбачених Законом України «Про звернення громадян», допущеним (на його думку) з боку посадових осіб Шевченківської районної в м. Києві державної адміністрації, яке полягає у неналежному розгляді його звернення від 03 березня 2025 року.

Зі змісту позовної заяви вбачається, що Сектором з питань охорони здоров`я при розгляді звернень (скарг) позивача за № 5-48651/1 та № 5-48651/2 (на думку позивача) не було дотримано вимоги Закону України «Про звернення громадян», а тому 03 березня 2025 року позивач звернувся зі скаргою до Голови Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації на бездіяльність щодо неналежного розгляду його скарг Сектором з питань охорони здоров`я Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації, яка, на його думку, не була належно розглянута відповідачем.

Позивач просив визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо неналежного розгляду звернення позивача (скарги) від 03 березня 2025 року та зобов`язати відповідача повторно розглянути звернення позивача (скаргу) від 03 березня 2025 року з дотриманням вимог законодавства та надати відповідь у встановлені законодавством строки.

Отже, предметом спору між сторонами є оскарження бездіяльності (рішення) відповідача у публічно-правових відносинах та зобов`язання відповідача, який діє як суб`єкт владних повноважень, вчинити дії з належного (повного) розгляду скарги/звернення позивача.

Відповідачем у справі є орган державної влади - суб`єкт владних повноважень, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства.

Отже, між сторонами виник публічно-правовий спір, пов`язаний зі здійсненням суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій, тому цей спір належить до юрисдикції адміністративних судів.

Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що спір у цій справі віднесений до юрисдикції адміністративного суду, що виключає його розгляд в порядку цивільного судочинства.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Наведена процесуальна норма застосована судами попередніх інстанцій правильно.

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судове рішення підлягає обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін.

Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду