ПОСТАНОВА
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
захисника ОСОБА_5 ,
засудженого ОСОБА_6 ,
прокурора ОСОБА_7 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_6 на ухвалу Київського апеляційного суду від 13 листопада 2025 року щодо
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Пятигори Тетіївського району Київської області, жителя АДРЕСА_1 , засудженого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст оскарженого судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
1. За вироком Святошинського районного суду м. Києва від 15 серпня 2024 року ОСОБА_6 засуджено за ч. 1 ст. 286 КК до покарання у виді обмеження волі на строк 2 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки. На підставі ст. 75 КК ОСОБА_6 звільнено від відбування покарання з випробуванням із встановленням іспитового строку тривалістю 1 рік та покладено на нього обов`язки, передбачені ст. 76 цього Кодексу.
2. Вирішено питання щодо процесуальних витрат та речових доказів.
3. Цим вироком вирішено цивільні позови ОСОБА_8 та ухвалено стягнути на його користь: - з ПАТ НАСК «Оранта» на відшкодування матеріальної шкоди 41 350 грн; - з ОСОБА_6 на відшкодування моральної шкоди 250 000 грн. В задоволенні вимог про стягнення витрат на правову допомогу відмовлено.
4. Київський апеляційний суд ухвалою від 13 листопада 2025 року вирок місцевого суду щодо ОСОБА_6 залишив без зміни.
5. ОСОБА_6 визнано винуватим у тому, що він, керуючи транспортним засобом, порушив правила безпеки дорожнього руху, внаслідок чого заподіяв потерпілому ОСОБА_8 середньої тяжкості тілесні ушкодження за детально наведених у вироку обставинах.
6. Як установив суд, ОСОБА_6 11 грудня 2022 року близько 16:02 год., керуючи технічно справним автомобілем «Ford Mondeo» (реєстраційний номер НОМЕР_1 ), рухався по проїзній частині вул. Я. Коласа у м. Києві, зі сторони бул. Р. Роллана у напрямку вул. Г. Юри, наближаючись до нерегульованого пішохідного переходу, який позначений відповідними дорожніми знаками та дорожньою розміткою, у порушення пунктів 1.3, 1.5, 2.3 (б), 18.1 Правил дорожнього руху (далі - ПДР) здійснив наїзд на ОСОБА_8 , який розпочав рух по нерегульованому пішохідному переході.
7. У результаті дорожньо-транспортної пригоди, ОСОБА_8 , відповідно до висновку судово-медичної експертизи № 042-126-2023 від 17 березня 2023 року були заподіяні тілесні ушкодження середнього ступеню тяжкості.
8. Порушення водієм ОСОБА_6 ПДР та заподіяння пішоходу ОСОБА_8 тілесних ушкоджень середньої тяжкості перебувають між собою у прямому причинному зв`язку.
Вимоги та узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
9. У касаційній скарзі засуджений, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати ухвалу апеляційного суду та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
10. На обґрунтування свого прохання ОСОБА_6 зазначає, що сторона захисту неодноразово ставила питання про визнання недопустимими постанову начальника СВ Святошинського УП ГУНП у м. Києві ОСОБА_9 від 12 грудня 2022 року, яка ніким не підписана та всіх інших доказів у кримінальному провадженні № 12022100080003479, оскільки вони зібрані неуповноваженою на те особою. Натомість суд взяв до уваги надану вже в суді прокурором постанову, яка була підписана факсиміле, тобто вона не відповідає вимогам ч. 5 ст. 110 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК).
11. Засуджений стверджує, що ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 419 КПК, оскільки вона не містить обґрунтованих та вмотивованих відповідей на доводи, викладені в апеляційній скарзі захисника. Водночас він звертає увагу, що його винуватість у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК не доведена через недопустимість доказів.
12. Також ОСОБА_6 зазначає, що поза увагою апеляційного суду залишилося те, що місцевим судом йому призначено додаткове покарання в максимальному розмірі, що, на думку засудженого, свідчить про невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. Наголошує, що таке покарання значно впливає на спосіб його життя, а також інтереси потерпілого, адже, використовуючи транспортний засіб він би міг працювати водієм та відшкодовувати стягнуту за цивільним позовом шкоду. Крім того, стверджує, що відсутність можливості працювати водієм є позбавлення його права на працю, а в майбутньому позбавить можливості отримати достойну пенсію. При призначенні покарання, не враховано позицію потерпілого та прокурора.
13. Заперечень на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходило.
Позиції учасників судового провадження
14. Засуджений та його захисник підтримали касаційну скаргу. Прокурор заперечував щодо її задоволення.
Мотиви Суду
15. Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового розгляду, обговоривши доводи, наведені в касаційній скарзі, перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла таких висновків.
16. Відповідно до ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, правильність правової оцінки обставин і не уповноважений досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскаржених судових рішеннях, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
17. Згідно з положеннями ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого.
18. Статтею 370 КПК передбачено, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу.
19. Як визначено ст. 419 КПК, в ухвалі апеляційного суду повинні бути зазначені мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, а також положення закону, яким він керувався. При залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі суду апеляційної інстанції мають бути зазначені підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.
20. На переконання колегії суддів, апеляційний суд дотримався зазначених вимог закону.
21. Як убачається з матеріалів кримінального провадження, місцевий суд, ухвалюючи обвинувальний вирок щодо ОСОБА_6 зазначив, що вина останнього у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК, повністю доведена зібраними та дослідженими у судовому засіданні доказами, а саме: показаннями потерпілого ОСОБА_8 , який показав, що 11 грудня 2022 року, підійшов до перехрестя вул. Я. Коласа та вул. Киприанова, в м. Києві, біля магазину «Континент», точного часу не пам`ятає, але була світла пора дня. На даному перехресті було встановлено дорожній знак «Пішохідний перехід» та нанесено дорожню розмітку, на яку він ступив, пройшов до середини вулиці, і раптом його збив автомобіль «Форд». Потерпілий отримав тілесні ушкодження у вигляді перелама ноги, тазу, до нього підбігли люди, зупинили карету «Швидкої допомоги», яка проїжджала по вулиці та відвезла його у лікарню. ОСОБА_6 на місці ДТП до нього не підійшов, потім так само його станом не цікавився, шкоду не відшкодував, навіть витрати на лікування. Додатково ОСОБА_8 зазначив, що дорога була мокра, але чиста, дорожню розмітку і знак було добре видно. Також суд безпосередньо дослідив фактичні дані, які містяться у: протоколі огляду місця дорожньо-транспортної пригоди від 11 грудня 2022 року, протоколі додаткового огляду автомобіля «Форд мондео» (державний номерний знак НОМЕР_1 ) від 08 лютого 2023 року, висновку експерта від 17 березня 2023 року № 042-126-2023, висновку експерта від 14 березня 2023 року № СЕ-19/111-23/12053-ІТ, висновку експерта від 14 лютого 2023 року № СЕ-19/111-22/56533-ІТ, зміст яких детально наведено у вироку.
22. Місцевий суд перевірив посилання сторони захисту на неналежність та недопустимість всіх доказів з огляду на те, що постанова про призначення групи слідчих від 12 грудня 2022 року не підписана начальником СВ Святошинського УП ГУНП у м. Києві ОСОБА_9 . Спростовуючи зазначене твердження, цей суд послався на те, що прокурором надано суду постанову, яка належним чином оформлена і підписана начальником СВ, а також витяг з Єдиного реєстру досудового розслідування про призначення слідчих у цьому кримінальному провадженні та доручення начальника відділення Святошинського УП ГУНП у м. Києві від 12 грудня 2022 року слідчому ОСОБА_10 проводити досудове розслідування в кримінальному провадженні № 12022100080003479. Також цим судом було враховано, що ОСОБА_6 був ознайомлений із оригіналами матеріалів досудового розслідування в порядку ст. 290 КПК, протягом року судового розгляду на дані обставини не посилався, зауважень, клопотань при ознайомленні не заявляв.
23. Не погоджуючись із вироком місцевого суду щодо ОСОБА_6 захисник ОСОБА_11 подав апеляційну скаргу, доводи якої за своїм змістом аналогічні доводам касаційної скарги сторони захисту.
24. Колегія суддів зауважує, що за змістом статей 404, 409 КПК суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції у межах апеляційної скарги.
25. Суд апеляційної інстанції, погодився з висновками місцевого суду про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК та про відсутність підстав з яких би зібрані в цьому кримінальному провадженні докази були визнані недопустимими, в тому числі й з підстави, що вони зібрані неуповноваженою на те особою. При цьому в ухвалі апеляційного суду наведено детальні мотиви прийнятого ним рішення, зокрема, що в матеріалах кримінального провадження міститься постанова начальника СВ Святошинського управління поліції ГУНП у м. Києві ОСОБА_9 , витяг з ЄРДР, в якому зокрема зазначені ПІБ слідчих, які здійснюють досудове розслідування: ОСОБА_10 та ОСОБА_9 , доручення про проведення досудового розслідування від 12 грудня 2022 року, з якого вбачається, що начальником відділення Святошинського УП ГУНП у м. Києві ОСОБА_12 відповідно до вимог статей 39, 214 КПК доручено слідчому СВ Святошинського УП ГУНП у м. Києві капітану поліції ОСОБА_10 провести досудове розслідування в кримінальному провадженні № 12022100080003479, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК, вжити всіх заходів щодо всебічного, повного і неупередженого дослідження всіх обставин кримінального правопорушення та прийняти законне процесуальне рішення в передбачені законом строки. Також суд послався на обґрунтування, надане місцевим судом щодо ознайомлення ОСОБА_6 у порядку ст. 290 КПК із матеріалами досудового розслідування та відсутність зауважень та клопотань з його боку.
26. У судовому засіданні суду касаційної інстанції прокурором було заявлено клопотання про долучення до матеріалів кримінального провадження оригіналу постанови про призначення групи слідчих від 12 грудня 2022 року, підписаної начальником СВ Святошинського управління поліції ГУ Національної поліції у м. Києві полковником поліції ОСОБА_9 , яке було задоволено судом.
27. Зазначена позиція не суперечить правовому висновку, викладеному у постанові об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 07 квітня 2025 року (справа № 349/508/16-к), відповідно до якого передбачено право суду касаційної інстанції самостійно перевірити процесуальні документи, які стосуються наявності у слідчого чи прокурора повноважень на здійснення певних процесуальних дій у разі надання таких документів стороною обвинувачення під час касаційного перегляду судових рішень, якими особу було притягнуто до кримінальної відповідальності за вчинення інкримінованого кримінального правопорушення.
28. З огляду на зазначене доводи сторони захисту про те, що постанова про призначення групи слідчих оформлена з порушенням вимог КПК, а тому всі зібрані у цьому кримінальному провадженні докази є недопустимими не знайшли свого підтвердження.
29. Не ґрунтуються на матеріалах кримінального провадження й доводи сторони захисту про призначення ОСОБА_13 надто суворого додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами.
30. За змістом ст. 50 КК покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. При цьому покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.
31. Згідно зі ст. 65 КК суд призначає покарання у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення, за винятком випадків, передбачених ч. 2 ст. 53 цього Кодексу; відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу; враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання. Частиною другою цієї статті передбачено, що особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.
32. Санкцією ч. 1 ст. 286 КК передбачено можливість суду призначити альтернативні види основного покарання та обов`язкове додаткове покарання у виді позбавленням права керувати транспортними засобами на строк до трьох років.
33. Отже законодавцем надано судам дискреційні повноваження у визначенні міри покарання та звільнення винного від його відбування. Однак, діючи в межах наданої законом дискреції, суд має навести правові підстави та переконливі мотиви для постановленого ним рішення.
34. Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання, тощо.
35. Переглядаючи вирок місцевого суду, апеляційний суд дотримався вищевказаних положень кримінального процесуального закону.
36. Обґрунтовуючи доцільність призначення ОСОБА_13 додаткового покарання у максимальному розмірі, передбаченому санкцією ч. 1 ст. 286 КК, цей суд послався на те, що ОСОБА_6 на рівній світлій дорозі не помітив пішохода (дорослу людину), при тому що перехрестя обладнано відповідними дорожніми знаками та дорожньою розміткою, які видно здалеку, містить два пішохідних переходи, один з яких водій вже проїхав, а скоїв ДТП на другому пішохідному переході; вину не визнав, вказав, що ДТП сталось через неуважність пішохода ОСОБА_8 .
37. Також суди дійшли висновку про необхідність призначення ОСОБА_13 основного покарання у виді обмеження волі та можливість застосування до винного положень ст. 75 КК та звільнення останнього від відбування основного покарання з випробуванням із встановленням іспитового строку та покладенням обов`язків, передбачених ст. 76 КК.
38. Апеляційний суд, переглядаючи вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_6 , дотримався норм кримінального процесуального закону. Ухвала апеляційного суду відповідає положенням ст. 419 КПК.
39. Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які би були безумовними підставами для скасування судового рішення, та неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, про що йдеться в касаційній скарзі захисника, Верховний Суд не встановив.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 Кримінального процесуального кодексу України, Суд