ПОСТАНОВА Касаційний кримінальний суд ВС у справі № 405/1660/22

Заслухавши суддю-доповідача, доводи учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла до таких висновків.

Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу, та в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Відповідно до ст. 94 КПК України оцінка доказів є компетенцією суду, який ухвалив вирок. Касаційний суд при перевірці матеріалів кримінального провадження встановив, що суди дотримались зазначених вимог закону.

За результатом апеляційного розгляду суд апеляційної інстанції констатував правильність висновків суду першої інстанції про доведеність винуватості

ОСОБА_6 у заподіянні умисного тяжкого тілесного ушкодження, що спричинило смерть ОСОБА_11 .Такі висновки підтверджуються безпосередньо дослідженими і оціненими судом доказами.

Вирішуючи питання щодо доведеності вини ОСОБА_6 за пред`явленим йому обвинуваченням, суд першої інстанції безпосередньо дослідив та дав оцінку всім доказам у кримінальному провадженні, ретельно з`ясував обставини кримінального правопорушення, врахував як позицію сторони обвинувачення, яка наполягала на необхідності кваліфікації дій ОСОБА_6 за ст. 115 ч. 1 КК України, так і доводи сторони захисту щодо перебування останнього в стані необхідної оборони. У вироку суд навів мотиви, з яких визнав зазначені доводи необґрунтованими, і на підтвердження винуватості ОСОБА_6 у вчиненні злочину, передбаченого ст. 121 ч. 2 КК України, послався на такі докази.

У суді обвинувачений ОСОБА_6 вину у вчиненні кримінального правопорушення визнав частково, не заперечував того, що вранці ІНФОРМАЦІЯ_2 під час конфлікту здійснив два попереджувальні постріли та один з метою самозахисту в ОСОБА_11 , оскільки вважав, що останній має ніж або зброю.

Свідок ОСОБА_10 надав суду показання про те, як він разом із ОСОБА_11 ІНФОРМАЦІЯ_2 вранці поверталися додому, зустрівши раніше незнайомого ОСОБА_6 , у якого ОСОБА_11 тричі, в тому числі у грубій і образливій формі, попросив цигарку. ОСОБА_6 пройшов повз них, однак потім розвернувся, дістав пістолет та здійснив три постріли, останній з них - в ОСОБА_11 , після чого пішов. Вони з ОСОБА_11 пішли далі, однак згодом останньому стало зле і він втратив свідомість, після чого свідок з перехожими викликали швидку допомогу, однак ОСОБА_11 помер.

Потерпілі ОСОБА_9 , ОСОБА_13 , ОСОБА_12 надали показання про обставини, за яких їм стало відомо про вчинення злочину щодо ОСОБА_11 .

Згідно з протоколом огляду місця події від ІНФОРМАЦІЯ_2 біля кафе «ІНФОРМАЦІЯ_3» по АДРЕСА_3 виявлено труп ОСОБА_11 з раною округлої форми до 0,3 см в діаметрі на передній поверхні грудної клітини зліва в проекції п`ятого міжребір`я, навколо якої підсохла кров.

Відповідно до протоколу огляду трупа від ІНФОРМАЦІЯ_2, окрім зазначеного вище тілесного ушкодження, після розтину трупа ОСОБА_11 виявлено наскрізне пошкодження серця у вигляді отвору в області лівого шлуночка.

Згідно з протоколом слідчого експерименту від ІНФОРМАЦІЯ_2 свідок

ОСОБА_10 показав та відтворив обставини конфлікту, під час якого ОСОБА_6 тричі вистрілив з револьвера, з яких один постріл було здійснено в ОСОБА_11 .

Відповідно до протоколу слідчого експерименту від 31 січня 2022 року ОСОБА_6 показав та відтворив обставини конфлікту, який виник між ним та ОСОБА_11 вранці ІНФОРМАЦІЯ_2, вказавши відстань, яка була між ними під час здійснення пострілу.

Згідно з протоколом огляду предмету від 16 квітня 2022 року слідчим за участю свідка ОСОБА_10 оглянуто запис з камер відеоспостереження, на якому зафіксовані обставини конфлікту між ОСОБА_11 і ОСОБА_6 , під час якого останній дістав з куртки пістолет та здійснив три постріли в бік ОСОБА_11 .

Цей відеозапис також переглянутий під час судового розгляду.

Відповідно до лікарського свідоцтва від ІНФОРМАЦІЯ_2 № 4002 причиною смерті ОСОБА_11 є вогнепальне поранення грудної клітини з ушкодженням серця.

Згідно з висновками судово-медичних експертиз від 28 лютого 2022 року № 1598 та додатковим висновком від 15 квітня 2022 року встановлено локалізацію, характер, ступінь тяжкості, час та механізм утворення виявлених у ОСОБА_11 тілесних ушкоджень. Його смерть настала внаслідок пострілу та дії снаряда (кулі), що проявив поєднану пробивну й клиноподібну механічну дію з ушкодженням серця та розвитком гемотампонади (здавлення серця кров`ю). Механізм і локалізація зазначених тілесних ушкоджень відповідає відомостям, про які вказав свідок ОСОБА_10 під час проведення слідчого експерименту ІНФОРМАЦІЯ_2.

Відповідно до висновків судово-медичних експертиз від 18 лютого 2022 року № 9, від 22 лютого 2022 року № 21, від 22 лютого 2022 року № 37 досліджено клапоть шкіри трупа та одежу ОСОБА_11 з вхідними ушкодженнями, встановлено їх локалізацію, характер та механізм утворення.

Згідно з висновками експертиз зброї від 20 січня 2022 року № СЕ-19/112-22/416-БЛ, від 03 лютого 2022 року № СЕ-19/112-22/815-БЛ встановлено вид та характеристики зброї та боєприпасів, вилучених у ОСОБА_6 під час особистого обшуку ІНФОРМАЦІЯ_2. Револьвер «Profi», який призначений для тренувальної стрільби патронами Флобера калібру 4 мм поза спеціальними приміщеннями та майданчиками (тири, стрільбища), є придатним для стрільби штатними патронами вказаного калібру. Також досліджено 6 патронів та 3 гільзи «Sellier&Bellot» того ж калібру, встановлено швидкість та питому кінетичну енергію кулі патронів, відстріляних з вказаного револьверу.

Відповідно до висновку судово-криміналістичної експертизи від 24 червня 2022 року

№ 63 при пострілах з револьвера моделі «Profi» калібру 4 мм, серійний номер

НОМЕР_1 , наданими боєприпасами - короткими револьверними патронами Флобера калібру 4 мм, через перешкоду у вигляді трьох шарів плечового одягу (куртка, джемпер, фуфайка) здібність утворювати проникаючі поранення грудної клітки людини зберігається на відстані пострілів до 6 метрів.

Крім того, суд першої інстанції дослідив інші докази, зокрема висновки судових експертиз, протоколи і процесуальні документи, які підтверджують законність проведення слідчих дій у кримінальному провадженні, з урахуванням яких суд обґрунтував свої висновки.

Встановивши фактичні обставини, дослідивши та проаналізувавши зібрані докази у їх сукупності, надавши їм належну оцінку, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про недоведеність у діях обвинуваченого умислу на позбавлення життя ОСОБА_11 та необхідність перекваліфікації інкримінованого ОСОБА_6 кримінального правопорушення на ст. 121 ч. 2

КК України. При цьому всім наявним доказам, суд відповідно до вимог КПК України дав оцінку з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупності зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення, з чим погодився суд апеляційної інстанції.

Зокрема, суд першої інстанції встановив, що під час конфлікту, який виник раптово та був спровокований ОСОБА_11 через образливе чіпляння до ОСОБА_6 , останній здійснив два попереджувальних постріли та третій - у бік ОСОБА_11 , який призвів до заподіяння проникаючого поранення у грудну клітину з ушкодженням серця, розвитком гемотампонади (здавлення серця кров`ю) та смерті ОСОБА_11 .

Суд апеляційної інстанції, переглянувши кримінальне провадження за апеляційними скаргами прокурора та представника потерпілих на вирок місцевого суду, належним чином перевірив доводи сторони обвинувачення про невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі обвинуваченого внаслідок м`якості, які аналогічні доводам касаційної скарги прокурора, визнав їх безпідставними, мотивував своє рішення і зазначив підстави, з яких апеляційну скаргу сторони обвинувачення визнано необґрунтованою.

Так, апеляційний суд, спростовуючи доводи прокурора про неправильну кваліфікацію місцевим судом діяння ОСОБА_6 , врахував практику Верховного Суду, зазначивши що за змістом ст. 24 КК України вина у формі умислу передбачає, що особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння

(дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала або свідомо припускала їх настання.

Під спрямованістю умислу розуміється мобілізація інтелектуально-вольових зусиль винного на вчинення діяння, що посягає на конкретний об`єкт, здійснюється обраним винуватим способом та заподіює конкретні наслідки. При цьому, безпосереднє і вкрай важливе значення для кваліфікації має встановлення виду умислу за ступенем конкретизації в свідомості суб`єкта злочину передбачення ним можливості настання суспільно небезпечних наслідків, до яких відносять визначений, альтернативний і невизначений умисел.

Визначений умисел виражається в тому, що особа має конкретне, точне уявлення про один індивідуально визначений результат свого діяння, передбачає можливість настання конкретного суспільно небезпечного наслідку, тобто коли винний передбачає і бажає досягнення певної мети, зокрема смерті потерпілого.

На відміну від визначеного умислу, при альтернативному або не визначеному умислі свідомість винного охоплює можливість настання двох або більше конкретно визначених наслідків (альтернативний умисел), або широкого спектру негативних наслідків в межах одного виду шкоди чи різних її видів, що хоча і охоплюються передбаченням винного, але індивідуально не визначені в його свідомості (невизначений умисел). При невизначеному умислі, різновидом якого є альтернативний умисел, кваліфікація здійснюється в залежності від тих наслідків, які були фактично заподіяні потерпілому.

Суд апеляційної інстанції зазначив, що у цьому кримінальному провадженні встановлені місцевим судом обставини не свідчать про наявність у ОСОБА_6 прямого визначеного (конкретизованого) умислу, спрямованого саме на заподіяння смерті ОСОБА_11 . Натомість такі встановлені обставини вказують на те, що ОСОБА_6 передбачав, що своїми діями заподіює шкоду здоров`ю

ОСОБА_11 , проте ступінь тяжкості заподіяння цієї шкоди у своїй свідомості в достатній мірі не конкретизував. Висновку про саме таку спрямованість умислу ОСОБА_6 суд першої інстанції дійшов виходячи з аналізу сукупності усіх обставин вчиненого діяння, зокрема способу, знаряддя злочину, кількості, характеру і локалізації поранень, причин припинення злочинних дій, поведінки учасників конфлікту та ситуації, яка передувала йому.

Апеляційний суд констатував обґрунтованість висновку суду першої інстанції про те, що поведінка ОСОБА_6 вказує на наявність у нього альтернативного умислу щодо наслідків вчиненого. Водночас відсутні підстави стверджувати, що в момент здійснення ОСОБА_6 пострілу в бік потерпілого він бажав настання лише конкретного наслідку саме у вигляді смерті ОСОБА_11 , оскільки

ОСОБА_6 не перешкоджав останньому відійти від місця конфлікту, жодних дій, направлених на його переслідування з метою доведення умислу на вбивство до кінця не вчиняв, хоча в магазині револьвера ще залишались набої і, покидаючи місце події, переконався у тому, що ОСОБА_11 був у свідомості, самостійно пересувався, а поруч перебували особи, які за необхідності могли надати йому допомогу. До того ж, револьвер, з якого ОСОБА_6 здійснив постріл, не є вогнепальною зброєю, перебуває у вільному продажу без необхідності отримання передбаченого законом дозволу, однак його використання можливо лише за певних умов і саме близькість пострілу (до 6 метрів) у цьому випадку спричинила наведені наслідки.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції погодився із висновком місцевого суду про те, що встановлені фактичні обставини кримінального провадження, за яких настала смерть ОСОБА_11 , а також мета та мотив ОСОБА_6 , виключають можливість кваліфікації його дій за ст. 115 КК України як умисного вбивства, визнавши протилежні доводи прокурора необґрунтованими.

Відповідно до вимог ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції вправі вийти за межі апеляційних вимог, якщо цим не погіршується становище обвинуваченого або особи, щодо якої вирішувалося питання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру. Якщо розгляд апеляційної скарги дає підстави для прийняття рішення на користь осіб, в інтересах яких апеляційні скарги не надійшли, суд апеляційної інстанції зобов`язаний прийняти таке рішення.

Згідно зі ст. 404 ч. 3 КПК України за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.

За змістом цієї норми процесуального закону учасник судового провадження має право не лише формально заявити клопотання про повторне дослідження обставин або доказів, а й повинен зазначити, які конкретно обставини (докази) потрібно дослідити, та обґрунтувати, чому вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями чи взагалі не досліджені.

Апеляційний суд відмовив прокурору у задоволенні клопотання про повторне дослідження доказів, оскільки він не обґрунтував, чому відповідні докази були досліджені судом першої інстанції неповністю чи з порушеннями, та не встановив підстав для повторного дослідження доказів, а тому доводи в касаційній скарзі про недотримання апеляційним судом вимог ст. 404 ч. 3 КПК України є необґрунтованими.

Перевіркою матеріалів кримінального провадження встановлено, що суд апеляційної інстанції розглянув апеляційну скаргу прокурора з дотриманням положень ст. 405 КПК України і дійшов правильного висновку, що вирок суду першої інстанції в частині доведеності винуватості ОСОБА_11 відповідає вимогам кримінального процесуального закону, є обґрунтованим та вмотивованим, змінивши його в частині збільшення сум, які підлягали стягненню з ОСОБА_6 на користь потерпілої ОСОБА_9 за доводами касаційної скарги її представника.

За результатом апеляційного розгляду суд апеляційної інстанції в своїй ухвалі надав обґрунтовані відповіді на доводи щодо неправильної кваліфікації дій ОСОБА_6 , викладені в апеляційній скарзі прокурора, які є аналогічними доводам його касаційної скарги, навів переконливі аргументи на їх спростування, зазначив підстави, з яких визнав апеляційну скаргу необґрунтованою, та належним чином мотивував своє рішення в частині доведеності винуватості ОСОБА_6 .

У процесі перевірки матеріалів кримінального провадження колегія суддів не встановила процесуальних порушень при збиранні, дослідженні і оцінці доказів, які б ставили під сумнів обґрунтованість висновків судів про доведеність вини

ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 121 ч. 2

КК України, та правильність кваліфікації його дій.

Суди першої та апеляційної інстанцій дотрималися вимог статей 10, 22 КПК України, створивши необхідні умови для виконання учасниками процесу своїх процесуальних обов`язків і здійснення наданих їм прав.

Сторони користувалися рівними правами та свободою у наданні доказів, дослідженні та доведенні їх переконливості перед судом. Клопотання всіх учасників процесу розглянуто у відповідності до вимог КПК України.

Частина 2 ст. 17 КПК України передбачає, що винуватість особи має бути доведена поза розумним сумнівом.

У кримінальному провадженні щодо ОСОБА_6 цей стандарт доведення винуватості дотримано, оскільки за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що були дослідженні в суді, можливо дійти висновку про те, що встановлена під час судового розгляду сукупність обставин, виключає будь-яке інше розуміння пояснення події, яка була предметом судового розгляду, крім того, що кримінальне правопорушення вчинене і засуджений винний у його вчиненні.

Разом із тим, доводи касаційної скарги прокурора про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, що полягає в застосуванні закону, який не підлягав застосуванню, - положень ст. 69 КК України, та мало наслідком призначення ОСОБА_6 покарання, яке не відповідає тяжкості кримінального правопорушення і його особі внаслідок м`якості, є обґрунтованими.

Відповідно до вимог ст. 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Суд, призначаючи покарання, зобов`язаний враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини справи, що пом`якшують і обтяжують покарання. При цьому, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами, та не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.

Санкція ст. 121 ч. 2 КК України передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від семи до десяти років.

Положеннями ст. 69 ч. 1 КК України (в редакції Закону від 29 червня 2021 року

№ 1576-IX) передбачено, що за наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов`язане з корупцією, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м`якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за це кримінальне правопорушення.

Тобто положення ст. 69 КК України є спеціальними і застосовуються у виключних випадках. Підставами для застосування цієї статті є не лише встановлення кількох пом`якшуючих обставин, а й того факту, що їх наявність істотно знижує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення. У кожному випадку факт зниження ступеня тяжкості кримінального правопорушення повинен оцінюватися судом з урахуванням індивідуальних особливостей конкретного кримінального провадження. Проте, у будь-якому разі обставини, що пом`якшують покарання, мають настільки істотно знижувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, що призначення винному навіть мінімального покарання у межах санкції статті було б явно недоцільним і несправедливим.

У цій справі при призначенні ОСОБА_6 покарання суд першої інстанції урахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, конкретні обставини його вчинення, наслідки, відомості про особу обвинуваченого, який раніше не судимий, на обліку у лікарів психіатра та нарколога не перебуває, за місцем навчання характеризується позитивно, обставини, які пом`якшують покарання, - щире каяття, активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення, вчинення злочину внаслідок зухвалої поведінки потерпілого, молодий вік обвинуваченого, часткове відшкодування завданої шкоди, відсутність обставин, які обтяжують покарання, та застосував положення ст. 69

КК України і призначив ОСОБА_6 покарання нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції ст. 121 ч. 2 КК України, у виді позбавлення волі на строк

5 років.

З такими висновками щодо призначеного покарання та можливості застосування до ОСОБА_6 положень ст. 69 КК України більшістю колегії суддів погодився і апеляційний суд, зазначивши, що встановлені судом першої інстанції обставини, що пом`якшують покарання, а саме: вчинення злочину у молодому віці, щире каяття, активне сприяння у розкритті злочину, часткове відшкодування завданої шкоди, у своїй сукупності істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого ОСОБА_6 злочину.

Водночас, Верховний Суд у своїх рішеннях неодноразово зазначав, що при призначенні покарання нижчого від найнижчої межі судам необхідно дотриматися умов, передбачених вимогами ст. 69 КК України.

При визначенні поняття та змісту обставин, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, суди мають виходити з системного тлумачення статей 66 та 69

КК України та тих статей Особливої частини Кодексу, що визначають певні обставини, як ознаки привілейованих складів злочину, що істотно зменшують їх суспільну небезпечність, наслідком чого є зниження ступеню тяжкості вчиненого злочину.

Ці обставини в своїй сукупності повинні настільки істотно знижувати ступінь суспільної небезпечності вчиненого злочину, що призначення винному навіть мінімального покарання в межах санкції було би явно несправедливим.

Натомість, враховані судом першої інстанції у цій справі обставини, які пом`якшують покарання, не є такими, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого

ОСОБА_6 тяжкого злочину, і достатніми для застосування ст. 69 КК України.

Судом апеляційної інстанції під час розгляду апеляційної скарги прокурора належним чином не оцінено ступеня тяжкості кримінального правопорушення, який є тяжким, конкретних обставин вчинення засудженим злочину, а також належним чином не вмотивовано, яким чином враховані обставини, які пом`якшують покарання, істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, тобто характеризують саме злочин, а не тільки особу винного.

За змістом ст. 66 КК України щире каяття, характеризуючи ставлення винної особи до вчиненого нею злочину, означає, що особа визнає свою вину, дає правдиві показання, щиро жалкує про вчинене, негативно оцінює злочин, бажає виправити ситуацію, що склалася, співчуває потерпілому, демонструє готовність понести заслужене покарання. Активним сприянням розкриттю злочину слід вважати дії винної особи, спрямовані на надання органам дізнання або досудового слідства будь-якої допомоги в установленні невідомих їм обставин справи, з`ясуванні тих фактичних обставин, які мають істотне значення для розкриття злочину.

Проте, як правильно вказує прокурор, таких обставин у цьому кримінальному провадженні не встановлено, що вказує на необґрунтованість їх врахування.

Зокрема, як убачається з матеріалів кримінального провадження, ОСОБА_6 вину визнав частково, не заперечував факт здійснення пострілів у напрямку

ОСОБА_11 , однак наполягав, що застосував зброю виключно з метою самозахисту. Така його версія була перевірена та спростована місцевим судом, зокрема дослідженим відеозаписом з камер зовнішнього відеоспостереження, на якому зафіксовано, що, коли ОСОБА_6 пройшов повз ОСОБА_11 , останній розвернувся і пішов в своєму напрямку, тобто конфлікт між ними був вичерпаний. Незважаючи на це, ОСОБА_6 обернувся, та згідно його ж показаннями, звернувся до ОСОБА_11 зі словами «повтори, що ти сказав?», тобто ініціював продовження конфлікту, після чого ОСОБА_11 теж розвернувся і пішов в напрямку ОСОБА_6 , котрий застосував зброю. При цьому обставин того, що дії ОСОБА_11 становили загрозу життю ОСОБА_6 судами попередніх інстанції не було встановлено.

Вказане свідчить про необґрунтованість визнання місцевим судом обставинами, які пом`якшують покарання ОСОБА_6 , щирого каяття та вчинення злочину внаслідок зухвалої поведінки потерпілого.

Крім того, як убачається з протоколу затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину від ІНФОРМАЦІЯ_2, пістолет з набоями у ОСОБА_6 були вилучені при його затриманні працівниками поліції, а не добровільно видані останнім, як про це зазначено у вироку суду. Також під час проведення слідчого експерименту ОСОБА_6 показував та відтворював свою версію подій, що зводилась до його самозахисту і, як уже було зазначено вище, вона була спростована в суді.

Незважаючи на це, суд першої інстанції безпідставно визнав пом`якшуючою покарання ОСОБА_6 обставиною активне сприяння ним розкриттю кримінального правопорушення.

На переконання колегії суддів не є обставинами, які у своїй сукупності, істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину молодий вік ОСОБА_6 і часткове відшкодування ним завданої шкоди. Матеріалами справи підтверджено факт відшкодування ОСОБА_6 потерпілій 45 200 грн у 2022 році, що становить менш ніж 1/10 суми, присудженої йому до сплати за вироком суду, та 1/20 суми - з урахуванням її збільшення апеляційним судом. Відомості про те, що ОСОБА_6 вживав заходів на відшкодування завданої потерпілій шкоди після ухвалення та набрання законної сили вироком місцевого суду в матеріалах кримінального провадження відсутні.

Наведене свідчить, що призначене ОСОБА_6 покарання із застосуванням положень ст. 69 КК України не відповідає загальним засадам призначення покарання, принципам законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання. Крім того, таке покарання не є достатнім і необхідним для виправлення засудженого та попередження вчинення ним нових злочинів, воно не відповідає ступеню тяжкості вчиненого злочину і особі засудженого внаслідок м`якості.

Отже, під час розгляду справи судом апеляційної інстанції допущено неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого внаслідок м`якості, що у відповідності з вимогами ст. 438 ч. 1 пунктів 2, 3 КПК України є підставою для скасування такого рішення.

За таких обставин, ухвала апеляційного суду підлягає скасуванню з призначенням нового розгляду у суді апеляційної інстанції, а касаційна скарга прокурора - задоволенню частково.

При новому розгляді справи суду апеляційної інстанції необхідно врахувати наведене, апеляційний розгляд здійснити відповідно до вимог КПК України та прийняти законне і обґрунтоване рішення, а у разі підтвердження того ж обсягу обвинувачення, за яким ОСОБА_6 визнано винуватим і засуджено, призначене йому покарання із застосуванням ст. 69 КК України слід вважати неправильним застосуванням кримінального закону та м`яким.

За правилами ст. 433 ч. 3 КПК України суд касаційної інстанції розглядає питання про обрання запобіжного заходу під час скасування судового рішення і призначення нового розгляду в суді першої чи апеляційної інстанції.

Оскільки відповідно до ухвали Подільського районного суду м. Кропивницького від 17 липня 2026 року ОСОБА_6 на підставі ст. 81-1 КК України звільнено від відбування покарання у виді позбавлення волі для проходження військової служби за контрактом, колегія суддів не вбачає підстав для обрання йому запобіжного заходу відповідно до вимог ст. 433 ч. 3 КПК України.

Керуючись статтями 436, 438 КПК України, Верховний Суд