ПОСТАНОВА
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
в режимі відеоконференції
захисника ОСОБА_6 ,
розглянув у закритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження в судах першої та апеляційної інстанцій, на ухвалу Волинського апеляційного суду від 20 лютого 2026 року у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за № 12025030000000448, за обвинуваченням
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Луцька, раніше судимого вироком Луцького міськрайонного суду Волинської області від 16.04.2025 за ч. 1 ст. 126 КК України до покарання у виді 140 годин громадських робіт, зареєстрованого та проживаючого за адресою:
АДРЕСА_1 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 152, ч. 4 ст.187 КК України.
Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Луцького міськрайонного суду Волинської області від 22 жовтня 2025 року ОСОБА_7 засуджено до покарання:
за ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 152 КК України, з урахуванням положень ч. 3 ст. 68 КК України, у виді позбавлення волі на строк 3 роки 3 місяці;
за ч. 4 ст. 187 КК України у виді позбавлення волі на строк 11 років з конфіскацією майна.
Відповідно до ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, визначено ОСОБА_7 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 11 років з конфіскацією усього належного на праві приватної власності майна.
На підставі ч. 1 ст. 71, п. «г» ч. 1 ст. 72 КК України до призначеного покарання приєднано невідбуту частину покарання за вироком Луцького міськрайонного суду Волинської області від 16.04.2025 за ч. 1 ст. 126 КК України у виді 140 годин громадських робіт, тобто 17 днів, та остаточно призначено ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі на строк 11 років 17 днів з конфіскацією усього належного на праві приватної власності майна.
Строк відбування покарання ОСОБА_7 ухвалено рахувати з моменту затримання, тобто з 16.05.2025.
Запобіжний захід ОСОБА_7 у виді тримання під вартою залишено до набрання вироком законної сили.
Вирішено питання щодо речових доказів, процесуальних витрат та заходів забезпечення кримінального провадження.
Ухвалою Волинського апеляційного суду від 20 лютого 2026 року вирок суду першої інстанції в частині кваліфікації дій ОСОБА_7 за ч. 4 ст. 187 КК України та призначеного покарання змінено.
Перекваліфіковано дії ОСОБА_7 з ч. 4 ст. 187 КК України на ч. 4 ст. 186 КК України та призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років.
Призначене ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 152 КК України, з урахуванням положень ч. 3 ст. 68 КК України, покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки 3 місяці залишено без змін.
Відповідно до ч. 1 ст. 70 КК Україниза сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, визначено ОСОБА_7 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років.
На підставі ч. 1 ст. 71, п. «г» ч. 1 ст. 72 КК України, за сукупністю вироків, до призначеного покарання приєднано невідбутучастину покарання за вироком Луцького міськрайонного суду Волинської області від 16.04.2025, та остаточно призначено ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років 17 днів.
Строк відбування покарання ОСОБА_7 постановлено рахувати з моменту затримання, тобто з 16.05.2025.
В решті вирок залишено без змін.
За обставин, викладених у вироку, ОСОБА_7 визнано винуватим у тому, що він, 16 травня 2025 року, в період з 16 год 30 хв. по 17 год 30 хв., перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння на території парку, розташованого по вул. Потебні у м. Луцьку, з метою вчинення статевого акту вчинив напад на ОСОБА_8 , штовхнувши та притиснувши потерпілу до землі, з метою подолання її опору закрив рукою рот і ніс, здавлював шию, внаслідок чого потерпіла втратила свідомість. Скориставшись її безпорадним станом, він відтягнув ОСОБА_8 до чагарників, де зняв одяг та нижню білизну потерпілої.
В подальшому, всупереч волі ОСОБА_8 , яка той момент прийшла до тями, намагався вчинити щодо неї дії сексуального характеру, пов`язані з вагінальним, анальним та оральним проникненням в її тіло із застосуванням фізичного насильства, проте злочин не був доведений до кінця через відсутність у
ОСОБА_7 ерекції. Протиправними діями ОСОБА_7 потерпілій спричинені легкі та середньої тяжкості тілесні ушкодження.
Крім того, в цей же час, ОСОБА_7 , перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння в оточеній чагарниками ділянці парку, розташованого по вул. Потебні у м. Луцьку, після нападу на потерпілу ОСОБА_8 під час якого застосував насильство, небезпечне для її життя і здоров`я, зокрема, механічну асфіксію та перелом ребра, з корисливого мотиву, що виник у нього в ході здійснення нападу, в умовах воєнного стану, заволодів належним потерпілій мобільним телефоном «Xiaomi Mi 9T» вартістю 2 666,67 грн, чим заподіяв ОСОБА_8 майнову шкоду на вказану суму.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, що призвело до призначення покарання, яке не відповідає ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через м`якість, просить скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Обґрунтовуючи свої вимоги вказує, що апеляційний суд дійшов необґрунтованого висновку про те, що насильство щодо ОСОБА_8 застосовувалося виключно з метою зґвалтування потерпілої, а умисел на заволодіння її майном у ОСОБА_7 виник уже після закінчення нападу, тому помилково перекваліфікував його дії на ч. 4 ст. 186 КК України. До того ж, стверджує, що ухвалюючи таке рішення, суд порушив вимоги статей 23, 94 та 404 КПК України, оскільки не здійснив безпосереднього дослідження доказів, не перевірив їх належність, допустимість та достовірність, у зв`язку з чим не дотримано засади змагальності кримінального процесу. На його переконання, ухвалення такого рішення без повторного дослідження доказів свідчить про істотне порушення вимог кримінального процесуального закону.
Крім того, на думку прокурора, змінивши правову кваліфікацію дій ОСОБА_7 , суд не виклав в ухвалі формулювання обвинувачення, визнаного доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини та мотиву його вчинення, при цьому фактично обмежився відтворенням формулювання обвинувачення, наведеного у вироку суду першої інстанції, не сформулювавши власних висновків щодо фактичних обставин кримінального правопорушення після зміни його правової кваліфікації, чим не дотримався положень статей 370, 374 та 419 КПК України.
Також зазначає, що призначене ОСОБА_7 покарання є явно несправедливим через м`якість, оскільки його пом`якшення стало наслідком безпідставної перекваліфікації дій засудженого на менш тяжкий злочин.
В запереченнях на касаційну скаргу захисник ОСОБА_6 вказав, що ухвала апеляційного суду є законною, мотивованою та обґрунтованою, а тому просить касаційну скаргу прокурора залишити без задоволення.
Позиції учасників судового провадження
У судовому засіданніпрокурор доводи касаційної скарги підтримала.
Захисник ОСОБА_6 просив оскаржуване судове рішення залишити без зміни.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, викладені у касаційній скарзі, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Відповідно до ч. 2 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Кваліфікація дій ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 152 КК України та доведеність його винуватості у вчиненні даного кримінального правопорушення, у касаційній скарзі не заперечуються.
Згідно приписів ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
Статтею 412 КПКУкраїни передбачено, що істотними є такі порушення вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.
Відповідно до вимог п. 3 ч. 2 ст. 374 КПК України у разі визнання особи винуватою у мотивувальній частині вироку має бути наведено формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотиву його вчинення.
Наведена вимога безпосередньо стосується вироку суду першої інстанції, однак вона підлягає застосуванню і судом апеляційної інстанції, зокрема, у випадку коли особа визнана винуватою у вчиненні іншого кримінального правопорушення. У такому разі апеляційний суд зобов`язаний викласти власне формулювання обвинувачення, яке він визнав доведеним, та мотивувати підстави зміни кваліфікації.
Такий висновок узгоджується з правовими позиціями Верховного Суду, викладеними, зокрема, у постановах від, від 09 березня 2023 року (справа
№ 606/2657/21, провадження № 51 - 3453 км22), від 05 лютого 2024 року (справа
№ 369/10037/22, провадження № 51-5139 км23) та від 02 квітня 2024 року (справа № 343/1489/20, провадження № 51 - 7257 км23).
Як убачається зі змісту оскаржуваної ухвали, апеляційний суд перекваліфікував дії ОСОБА_7 на ч. 4 ст. 186 КК України, однак не сформулював обвинувачення, яке визнав доведеним, та не виклав встановлені фактичні обставини, які поклав в основу зміненого обвинувачення.
За таких обставин ухвала апеляційного суду не містить усіх необхідних елементів мотивування, які дають змогу встановити, які саме фактичні обставини кримінального правопорушення суд визнав доведеними після зміни правової кваліфікації, що не відповідає положенням статей 370, 419 КПК України.
Допущене порушення є істотним у розумінні ст. 412 КПК України, оскільки перешкоджає перевірці правильності застосування закону України про кримінальну відповідальність судом касаційної інстанції та позбавляє учасників кримінального провадження можливості чітко встановити зміст обвинувачення, за яке остаточно засуджено особу.
Водночас доводи касаційної скарги прокурора про недотримання судом під час апеляційного розгляду вимог статей 23, 94 та 404 КПК України також заслуговують на увагу.
Відповідно до ч. 1 ст. 23 КПК України суд досліджує докази безпосередньо. Згідно з ч. 1 ст. 94 цього Кодексу суд оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
При цьому частиною 3 статті 404 КПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції за клопотанням учасників судового провадження зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.
Разом із тим сама по собі зміна апеляційним судом правової кваліфікації дій обвинуваченого не означає безумовної необхідності повторного дослідження всіх доказів у кримінальному провадженні. Така необхідність виникає у випадку, якщо для зміни правової кваліфікації суд апеляційної інстанції робить висновки щодо фактичних обставин, які не були належним чином встановлені судом першої інстанції або щодо яких виникає необхідність безпосереднього дослідження доказів у порядку, передбаченому ст. 404 КПК України.
Як убачається з матеріалів провадження апеляційний суд, дійшовши висновку про відсутність у діях ОСОБА_7 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 187 КК України, та перекваліфіковуючи його дії на ч. 4 ст. 186 КК України, виходив з іншої оцінки фактичних обставин, пов`язаних, зокрема, з моментом виникнення умислу на заволодіння майном потерпілої та метою застосування до неї насильства.
Водночас в ухвалі не наведено належного аналізу доказів, на підставі яких апеляційний суд дійшов таких висновків, а також не зазначено, які саме докази та з яких підстав покладено в основу висновку про те, що умисел на заволодіння майном виник у ОСОБА_7 вже після закінчення нападу на потерпілу.
З урахуванням наведеного колегія суддів вважає, що ухвала апеляційного суду постановлена з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, зокрема статей 370, 419 КПК України, у зв`язку з чим її не можна вважати законною й обґрунтованою, а висновок суду про кваліфікацію дій ОСОБА_7 за ч. 4 ст. 186 КК України є передчасним, що безпосередньо вплинуло на вирішення питання про призначення йому покарання.
Таким чином оскаржувана ухвала підлягає скасуванню на підставі пунктів 1-3 частини 1 статті 438 КПК України, з призначенням нового розгляду у суді апеляційної інстанції.
Під час нового розгляду апеляційному суду необхідно врахувати наведене, належним чином перевірити доводи апеляційної скарги захисника та ухвалити законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідатиме вимогам кримінального процесуального закону.
Згідно положень ч. 3 ст. 433 КПК України, суд касаційної інстанції розглядає питання про обрання запобіжного заходу під час скасування судового рішення і призначення нового розгляду у суді першої чи апеляційної інстанції.
Враховуючи, що ОСОБА_7 обвинувачується, зокрема, у вчиненні особливо тяжкого злочину, з метою запобігання ризику, передбаченому ст. 177 КПК України, а саме спробам обвинуваченого переховуватися від суду, колегіясуддів вважає за необхідне обрати йому запобіжний захід у виді тримання під вартою на строк
60 днів.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК України, Суд