ПОСТАНОВА
суддів Могил С.К., Волковицька Н.О., Случ О.В.
Могил С.К. - головуючий, Волковицька Н.О., Случ О.В.
за участю секретаря судового засідання Кравчук О.І.
представники сторін в судове засідання не з`явились, розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу П`ятихатської міської ради на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 27.05.2026 у справі № 904/848/25 за позовом Селянського фермерського господарства "Біфронс" до П`ятихатської міської ради про визнання додаткової угоди укладеною,
ВСТАНОВИВ:
Селянське фермерське господарство «Біфронс» звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до П`ятихатської міської ради, в якій просило визнати укладеною додаткову угоду між Селянським фермерським господарством «Біфронс» та П`ятихатською міською радою до договору оренди земельної ділянки від 29.09.2010 (в редакції, викладеній у позові), зареєстрованого у Жовтоводському міському відділі ДРФ ДП «Центр ДЗК», про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 22.10.2010 за № 041013801251.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що земельна ділянка (кадастровий номер: 1224581500:02:001:0262), що находиться у користуванні позивача на підставі договору оренди, була зменшена у зв`язку з відведенням у власність членам Селянського фермерського господарства «Біфронс» 4 земельних ділянок з числа орендованих земель. Рішенням П`ятихатської міської ради Кам`янського району Дніпропетровської області від 28.10.2021 №724-14/VIII «Про надання дозволу виконавчому комітету П`ятихатської міської ради на розробку технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земельної ділянки для ведення фермерського господарства» надано дозвіл на розробку технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земельної ділянки площею 12,5200 га розташованої на території П`ятихатської міської ради, що залишилася після розпаювання у 2012 році земельної ділянки площею 42,0000 га наданої Селянському (фермерському) господарству «Біфронс» в оренду (архівований кадастровий номер: 1224581500:02:001:0262). Таким чином, в результаті відведення у власність земельних ділянок, площу орендованої позивачем земельної ділянки було зменшено з 42,0000 га до 12,5200 га, зокрема 12,5200 га ріллі та присвоєно кадастровий номер 1224581500:02:001:0199. Позивач в порядку, передбаченому чинним законодавством, листом від 21.11.2024, вих. № 003 надіслав відповідачу пропозицію про зміну договору оренди, а саме площі та кадастрового номеру земельної ділянки. Натомість, листом від 06.02.2025 вих. № 577/0/2-25 виконавчий комітет П`ятихатської міської ради відмовив в укладенні додаткової угоди, зазначивши, що договір оренди втратив чинність через розпаювання земельної ділянки та скасування кадастрового номеру. На думку позивача, відповідач безпідставно ухиляється від підписання додаткової угоди про внесення змін до договору оренди.
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 11.09.2025 у справі № 908/848/25 (суддя Панна С.П.) у задоволенні позову відмовлено повністю.
Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 27.05.2026 (колегія суддів у складі: Кощеєв І.М. - головуючий, Чус О.В., Дармін М.О.) рішення місцевого господарського суду скасовано та прийнято нове, яким позов задоволено. Визнано укладеною угоду у редакції, наведеній у резолютивній частині постанови.
Судами обох інстанцій встановлено, що 29.09.2010 між П`ятихатською районною державною адміністрацією (орендодавець) та Селянським фермерським господарством "Біфронс" (орендар) укладено договір оренди землі б/н, який зареєстрований у Жовтоводському міському відділі ДРФ ДП Центр ДЗК, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 22.10.2010 за № 041013801251.
Згідно з п.п. 1 та 2 договору оренди та актом прийому-передачі об`єкта оренди (земельної ділянки) від 22.10.2010 орендар прийняв у строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення із земель запасу, що знаходиться на території Жовтянської сільської ради П`ятихатського району Дніпропетровської області, загальною площею 42,0000 га, кадастровий номер 1224581500:02:001:0262.
Відповідно до п. 5 договору, нормативна грошова оцінка земельної ділянки, згідно даних відділу Держкомзему у П`ятихатському районі становить 12 221,25 грн. за 1 га.
У відповідності до п. 8 договору оренди договір укладено на 49 років.
Відповідно до п. 9 та п. 10 договору оренди за користування земельною ділянкою орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі у розмірі 641,62 грн за місяць, загальною сумою 7 699, 44 грн за рік, що становить 1,5% від нормативно грошової оцінки земельної ділянки. Обчислення розміру орендної плати за земельну ділянку здійснюється з урахуванням їх цільового призначення, коефіцієнтів індексації, визначених законодавством.
Відповідно до п. 32 договору оренди зміна умов договору здійснюється у письмовій формі за взаємною згодою сторін. У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору спір розв`язується у судовому порядку.
У п. 33 договору сторони домовились, що договір оренди припиняється у разі: закінчення строку, на який його було укладено; придбання орендарем земельної ділянки у власність; викупу земельної ділянки для суспільних потреб або примусового відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності в порядку, встановленому законом; ліквідація юридичної особи - орендаря.
Відповідно до п. 34 договору дія договору припиняється шляхом його розірвання за: взаємною згодою; рішенням суду на вимогу однієї із сторін унаслідок невиконання другою стороною обов`язків, передбачених договором, та внаслідок випадкового знищення, пошкодження орендованої земельної ділянки, яке істотно перешкоджає її використанню, а також з інших підстав, визначених законом.
Згідно з п. 35 договору розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку допускається. Умовами розірвання договору в односторонньому порядку є систематична несплата орендної плати орендарем.
Відповідно до п. 36 договору, перехід права власності на орендовану земельну ділянку до другої особи, а також реорганізація юридичної особи орендаря є підставою для зміни умов або розірвання договору.
У 2011 році, із земель Селянського фермерського господарства Біфронс, що перебувають у його користуванні на підставі договору оренди, відведено у власність:
1) гр. ОСОБА_1 - члену селянського (фермерського) господарства Біфронс, земельну ділянку, кадастровий номер 1224581500:02:001:0277, у розмірі земельної частки (паю) площею 7,37 га, відповідно до проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність;
2) гр. ОСОБА_2 - члену селянського (фермерського) господарства Біфронс, земельну ділянку, кадастровий номер 1224581500:02:001:0278, у розмірі земельної частки (паю) площею 7,37 га, відповідно до проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність;
3) гр. ОСОБА_3 - члену селянського (фермерського) господарства Біфронс, земельну ділянку, кадастровий номер 1224581500:02:001:0279, у розмірі земельної частки (паю) площею 7,37 га, відповідно до проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність;
4) гр. ОСОБА_4 - члену селянського (фермерського) господарства Біфронс, земельну ділянку, кадастровий номер 1224581500:02:001:0280, у розмірі земельної частки (паю) площею 7,37 га, відповідно до проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність.
Внаслідок вищезазначених обставин, земельна ділянка (кадастровий номер: 1224581500:02:001:0262 ), що знаходиться у користуванні позивача на підставі договору оренди, була зменшена у зв`язку з відведенням у власність членам Селянського фермерського господарства "Біфронс" чотирьох земельних ділянок з числа орендованих земель.
Рішенням П`ятихатської міської ради Кам`янського району Дніпропетровської області від 28.10.2021 № 724-14/VIII "Про надання дозволу виконавчому комітету П`ятихатської міської ради на розробку технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земельної ділянки для ведення фермерського господарства" надано дозвіл на розробку технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земельної ділянки площею 12,5200 га розташованої на території П`ятихатської міської ради, що залишилася після розпаювання у 2012 році земельної ділянки площею 42,0000 га наданої Селянському (фермерському) господарству "Біфронс" в оренду (архівований кадастровий номер: 1224581500:02:001:0262).
21.11.2024 позивачем на адресу відповідача направлено звернення вих. № 003 про внесення змін до договору (в частині зміни площі та кадастрового номеру земельної ділянки) з проектом додаткової угоди до договору оренди землі. Вказане звернення відповідач отримав 22.11.2024, але відповіді у передбачені чинним законодавством строки не надав.
12.12.2024 представником позивача, адвокатом Червоною Т.М. на адресу відповідача було направлено адвокатський запит з проханням повідомити про результати розгляду звернення Селянського (фермерського) господарством "Біфронс" та підписання проекту додаткової угоди до договору оренди землі від 29.09.2010.
У відповідь на адвокатський запит Виконавчий комітет П`ятихатської міської ради листом вих. № 5564/0/2-24 від 24.12.2024 повідомив, що ним 19.12.2024 було направлено на адресу позивача лист вих. № 5522/0/2-24 з результатами розгляду.
24.12.2024 представником позивача, адвокатом Червоною Т.М. на адресу відповідача було направлено заяву про надання документів, що підтверджують відправку позивачу відповіді на лист від 21.11.2024 вих. № 003.
Листом вих. № 5663/0/2-24 від 27.12.2024 Виконавчий комітет П`ятихатської міської ради направив копію відповіді від 19.12.2024 вих. № 5522/0/2-24, згідно якої останній, для прийняття рішення по суті звернення, просив надати технічну документацію із землеустрою щодо поділу земельної ділянки, яка є предметом договору оренди кадастровий номер: 1224581500:02:001:0262.
Позивач листом від 14.01.2024 вих. № 01/14.01 направив відповідачу копії проектів землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність у розмірі земельної частки (паю) для ведення фермерського господарства на території Жовтянської сільської ради П`ятихатського району Дніпропетровської області, кадастрові номери 1224581500:02:001:0277, 1224581500:02:001:0278, 1224581500:02:001:0279, 1224581500:02:001:0280.
На вищевказаний лист, представником позивача отримано відповідь Виконавчого комітету П`ятихатської міської ради від 06.02.2025 вих. № 577/0/2-25, що під час розпаювання земельної ділянки кадастровий номер: 1224581500:02:001:0262 в 2012 році запис про державну реєстрацію земельної ділянки та кадастровий номер 1224581500:02:001:0262 скасовується, тому первинна земельна ділянка припиняє існування як об`єкт цивільних прав, а її державна реєстрація анулюється, відповідно договір оренди від 29.09.2010 втрачає чинність. На підставі вищевикладеного укладення додаткової угоди до договору оренди не можливо.
Наведені обставини стали підставою для звернення Селянського фермерського господарства "Біфронс" до суду з позовом до П`ятихатської міської ради про визнання укладеною додаткової угоди до договору оренди земельної ділянки у редакції, наведеній у прохальній частині позовної заяви.
У відзиві на позовну заяву відповідач зазначив, що в результаті розпаювання землі, межі залишків землі не визначалися, технічна документація на земельний залишок не складалася, кадастровий номер земельній ділянці не присвоювався, будь-які зміни до договору оренди землі від 29.09.2010 не вносилися. На момент набуття органом місцевого самоврядування П`ятихатською міською радою прав на землі державної власності, що відповідно до закону перейшли до комунальної власності територіальної громади, земельної ділянки кадастровий номер 1224581500:02:001:0262, як об`єкта речового права не існувало. Відповідач вважає, що зобов`язуючи П`ятихатську міську раду укласти додаткову угоду до договору оренди землі від 29.09.2010 Селянське фермерське господарство «Біфронс» має на меті змінити сторону орендодавця із П`ятихатської районної державної адміністрації на П`ятихатську міську раду, здійснити державну реєстрацію права оренди, яке не було належним чином зареєстровано в Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права - права оренди, змінити істотні умови договору: площу земельної ділянки, кадастровий номер земельної ділянки (сам предмет договору), таким чином уникнути обов`язку набуття права користування земельною ділянкою на конкурентних засадах.
Відмовляючи у задоволенні позову місцевий господарський суд виходив з того, що 29.09.2010 між СФГ "Біфронс" та П`ятихатською районною державною адміністрацією було укладено договір оренди земельної ділянки площею 42,0000 га з кадастровим номером 1224581500:02:001:0262 строком на 49 років. У 2011 році із орендованих земель було відведено у власність членам СФГ "Біфронс" чотири земельні ділянки площею 7,37 га кожна. Суд першої інстанції встановив, що в результаті поділу земельної ділянки її державна реєстрація була скасована Державним кадастровим реєстратором, відомості набули статусу архівних, земельна ділянка з кадастровим номером 1224581500:02:001:0262 перестала існувати як окремий об`єкт цивільного права. Суд зазначив, що межі залишків землі не визначалися, технічна документація на земельний залишок не складалася, кадастровий номер земельній ділянці не присвоювався, будь-які зміни до договору оренди не вносилися. На момент набуття П`ятихатською міською радою прав на землі державної власності, що перейшли до комунальної власності, земельної ділянки з кадастровим номером 1224581500:02:001:0262 як об`єкта речового права не існувало. Суд також послався на те, що рішенням сесії П`ятихатської міської ради від 24.10.2024 земельну ділянку з кадастровим номером 1224581500:02:001:0199 включено до Переліку земельних ділянок, право оренди на які підлягає продажу на земельних торгах, та зазначив про обов`язковість продажу земельних ділянок комунальної власності на конкурентних засадах відповідно до ст. 134 ЗК України.
Скасовуючи рішення місцевого господарського суду та постановляючи нове - про задоволення позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що Велика Палата Верховного Суду у п. 57 постанови від 01.09.2020 у справі № 233/3676/19 ( провадження № 14-65 цс 20 ) звертала увагу на те, що задоволення позову орендодавця про розірвання договору або визнання договору автоматично припиненим внаслідок дій орендодавця щодо виділення земельної ділянки в натурі суперечить принципу pacta sunt servanda, допускаючи ухилення від виконання зобов`язань за договором за нічим не обмеженим розсудом однієї зі сторін договору. У пункті 56 постанови від 29.05.2019 у справі № 367/2022/15-ц (провадження № 14-376 цс 18) Велика Палала Верховного Суду дійшла висновку про те, що формування земельних ділянок їх володільцем, зокрема внаслідок поділу та/або об`єднання, з присвоєнням їм кадастрових номерів, зміною інших характеристик не впливає на можливість захисту права власності чи інших майнових прав у визначений цивільним законодавством спосіб. Відтак, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що спірний договір оренди автоматично не припинив своєї дії у зв`язку із зменшенням розміру орендованої земельної ділянки (кадастровий номер: 1224581500:02:001:0262), пов`язаного з відведенням у власність членам Селянського фермерського господарства "Біфронс" чотирьох земельних ділянок з числа орендованих земель з 42,0000 га до 12,5200 га (залишку присвоєно кадастровий номер 1224581500:02:001:0199). Разом з тим, відповідач своєю заявою фактично висловив намір про припинення договірних відносин в односторонньому порядку та про відмову від внесення відповідних змін до договору, що суперечить як умовам укладеного договору оренди земельної ділянки від 29.09.2010, так і чинному законодавству, зокрема, Закону України «Про оренду землі».
Не погоджуючись з постановою апеляційного господарського суду, відповідач звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить її скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на те, що судом апеляційної інстанції неправильно застосовано положення ст. 110 ЗК України, та не враховано, що початкова земельна ділянка площею 42,0000 га (кадастровий номер 1224581500:02:001:0262) перестала існувати як об`єкт цивільних прав унаслідок розпаювання 2011 року, її державна реєстрація була скасована, а відомості набули статусу архівних. При цьому проект поділу всієї ділянки на 5 частин не складався та не затверджувався, межі залишку не визначалися. Спірна земельна ділянка площею 12,5200 га (кадастровий номер 1224581500:02:001:0199) була сформована як новий об`єкт комунальної власності у 2024 році шляхом проведення інвентаризації земель, а не шляхом поділу. Отже, факт поділу всієї первісної ділянки на п`ять сформованих ділянок встановлений не був, через що висновок апеляційного суду про збереження права оренди за позивачем суперечить ст. 110 ЗК України та висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 18.04.2023 у справі № 357/8277/19, а також висновкам, викладеним у постанові Верховного Суду від 18.11.2020 у справі № 904/6059/19. Крім цього, суд апеляційної інстанції встановив обставини зменшення площі орендованої ділянки та присвоєння залишку нового кадастрового номера на підставі недопустимих доказів (ст. 77, ч. 3 ст. 310 ГПК України). Апеляційний суд обґрунтував свій висновок про те, що ділянка 1224581500:02:001:0199 є залишком орендованої ділянки, посилаючись на рішення П`ятихатської міської ради від 28.10.2021 № 724-14/VIII та від 24.10.2024 № 1944-52/VIII. Проте вказані рішення стосувалися проведення інвентаризації земель комунальної власності, а не поділу. Вони не містять відомостей про те, що ділянка є залишком первісної ділянки, а в матеріалах справи відсутній проект поділу земельної ділянки, який є єдиним допустимим доказом поділу земельної ділянки.
Скаржником умотивовано подання касаційної скарги на підставі п.п. 1, 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України, а саме:
1) судом апеляційної інстанції не враховано висновків щодо застосування статей 79-1, 110 ЗК України) викладених у постановах: Великої Палати Верховного Суду від 18.04.2023 у справі № 357/8277/19 (поділ земельної ділянки не припиняє права оренди орендаря лише у випадку, якщо уся передана в оренду земельна ділянка була поділена і увійшла до складу новосформованих земельних ділянок, а її формування здійснюється виключно на підставі розробленої та затвердженої у встановленому законом порядку документації із землеустрою щодо поділу); Верховного Суду від 18.11.2020 у справі № 904/6059/19 (поділ об`єкта оренди має наслідком збереження права оренди лише щодо частин, утворених у результаті процедури поділу первісної земельної ділянки з визначенням меж залишку, а не в разі формування нового об`єкта комунальної власності в результаті інвентаризації земель);
2) судом апеляційної інстанції порушено ст. 77, ч. 3 ст. 310 ГПК України, оскільки він обґрунтував свій висновок про те, що ділянка 1224581500:02:001:0199 є залишком орендованої ділянки, посилаючись на рішення П`ятихатської міської ради від 28.10.2021 № 724-14/VIII та від 24.10.2024 № 1944-52/VIII. Проте вказані рішення стосувалися проведення інвентаризації земель комунальної власності, а не поділу. Вони не містять відомостей про те, що ділянка є залишком первісної ділянки, а в матеріалах справи відсутній проект поділу земельної ділянки, який є єдиним допустимим доказом поділу земельної ділянки.
Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06.07.2026 відкрито провадження за касаційною скаргою з підстав, передбачених п.п. 1, 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України, призначено останню до розгляду у відкритому судовому засіданні на 03.09.2026 та надано строк на подання відзиву на касаційну скаргу до 24.07.2026.
До Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду 16.07.2026 від Селянського фермерського господарства "Біфронс" надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому позивач просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржену постанову суду апеляційної інстанції - без змін, посилаючись на правильність викладених у ній висновків та помилковість доводів скаржника.
До Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від сторін надійшли заяви про розгляд справи без участі їх представників.
Переглянувши в касаційному порядку постанову апеляційного, а також рішення місцевого господарських судів, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла таких висновків.
Відповідно до ч. 1 ст. 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Пунктом 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України підставою касаційного оскарження судових рішень визначено застосування судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
Суд враховує, що судовими рішеннями в подібних правовідносинах є такі рішення, де подібними є (1) предмети спору, (2) підстави позову, (3) зміст позовних вимог та встановлені судом фактичні обставини, а також має місце (4) однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (аналогічна позиція викладена у постановах ВП ВС від 05.06.2018 у справі № 523/6003/14-ц, від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16, від 20.06.2018 у справі № 755/7957/16-ц, від 26.06.2018 у справі № 2/1712/783/2011, від 26.06.2018 у справі № 727/1256/16-ц, від 04.07.2018 у справі № 522/2732/16-ц).
Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних судових рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи ((див. постанови Верховного Суду від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16 (пункт 32); від 25.04.2018 у справі № 925/3/17 (пункт 38); від 16.05.2018 у справі № 910/24257/16 (пункт 40); від 05.06.2018 у справі № 243/10982/15-ц (пункт 22); від 31.10.2018 у справі № 372/1988/15-ц (пункт 24); від 05.12.2018 у справах № 522/2202/15-ц (пункт 22) і № 522/2110/15-ц (пункт 22); від 30.01.2019 у справі № 706/1272/14-ц (пункт 22)).)
При цьому колегія суддів враховує позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 (провадження №14-16цс20), відповідно до якої у кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.
На предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
Водночас колегія суддів зазначає, що слід виходити також з того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.
Так, скаржник посилається на те, що апеляційним судом не враховано висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.04.2023 у справі № 357/8277/19.
За обставинами справи № 357/8277/19, яку переглядала Велика Палата Верховного Суду, за первісним орендарем було зареєстровано право оренди на земельну ділянку, яке у подальшому було скасовано наказом Міністерства юстиції України. Після цього земельну ділянку передано в оренду іншій особі, а після розірвання відповідного договору здійснено поділ цієї земельної ділянки та повторне укладення договорів оренди щодо новоутворених ділянок.
Позивач у справі № 357/8277/19 звертаючись до суду з вимогами, серед іншого, про визнання недійсним договору оренди, скасування рішення про державну реєстрацію, витребування земельних ділянок та внесення змін до договору, обґрунтовував позов тим, що саме він є належним орендарем, а судовим рішенням, яке набрало законної сили, визнано незаконним і скасовано відповідний наказ Міністерства юстиції України. У зв`язку з цим Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що внаслідок визнання незаконним і скасування цього наказу право оренди позивача за договором оренди землі є дійсним з моменту внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію права оренди на спірну земельну ділянку, оскільки скасування наказу відновило дію державної реєстрації цього права.
У цьому ж контексті Велика Палата Верховного Суду досліджувала питання, чи можна витребувати земельну ділянку з тимчасового володіння орендаря-відповідача, якщо останній отримав в оренду декілька земельних ділянок, утворених внаслідок поділу тієї, яку орендував первинний орендар-позивач.
Вирішуючи це питання, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що поділ чи об`єднання земельних ділянок не припиняє дії обмежень, обтяжень, встановлених на земельні ділянки, крім випадків, коли обмеження (обтяження) поширювалося лише на частину земельної ділянки, яка в результаті поділу земельної ділянки не увійшла до сформованої нової земельної ділянки. Такий поділ земельної ділянки не припиняє права оренди на неї орендаря, оскільки уся передана в оренду земельна ділянка була поділена і увійшла у дві сформовані земельні ділянки.
Отже, наведені висновки Великої Палати Верховного Суду сформульовано у контексті захисту чинного речового права первісного орендаря, відновленого внаслідок скасування незаконного акта, та оцінки впливу поділу земельної ділянки на можливість витребування земельних ділянок за умови доведеності такого права.
Так само і у постанові від 18.11.2020 у справі № 904/6059/19 викладено висновок, що у разі поділу земельної ділянки змінюються межі, площа та кадастровий номер цієї земельної ділянки, проте обсяг прав попереднього землекористувача, набутий на таку земельну ділянку у встановленому законом порядку на підставі Державного акта на право постійного користування землею, не змінюється, у зв`язку з чим зміна кадастрового номера, здійснена з дотриманням вищенаведених норм закону, не є правовою підставою, передбаченою положеннями ст. 141 ЗК України для припинення права постійного користування земельною ділянкою.
Натомість у цій справі поділ У 2011 році, керуючись нормами законодавства (в редакції чинній на час відповідного відведення земельних ділянок у власність) із земель Селянського фермерського господарства "Біфронс", що перебувають у його користуванні на підставі договору оренди, відведено у власність:
1) гр. ОСОБА_1 - члену селянського (фермерського) господарства Біфронс, земельну ділянку, кадастровий номер 1224581500:02:001:0277, у розмірі земельної частки (паю) площею 7,37 га, відповідно до проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність;
2) гр. ОСОБА_2 - члену селянського (фермерського) господарства Біфронс, земельну ділянку, кадастровий номер 1224581500:02:001:0278, у розмірі земельної частки (паю) площею 7,37 га, відповідно до проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність;
3) гр. ОСОБА_3 - члену селянського (фермерського) господарства Біфронс, земельну ділянку, кадастровий номер 1224581500:02:001:0279, у розмірі земельної частки (паю) площею 7,37 га, відповідно до проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність;
4) гр. ОСОБА_4 - члену селянського (фермерського) господарства Біфронс, земельну ділянку, кадастровий номер 1224581500:02:001:0280, у розмірі земельної частки (паю) площею 7,37 га, відповідно до проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність.
Внаслідок вищезазначених обставин, земельна ділянка (кадастровий номер: 1224581500:02:001:0262), що знаходиться у користуванні позивача на підставі договору оренди, була зменшена у зв`язку з відведенням у власність членам Селянського фермерського господарства "Біфронс" чотирьох земельних ділянок з числа орендованих земель.
Рішенням П`ятихатської міської ради Кам`янського району Дніпропетровської області від 28.10.2021 № 724-14/VIII "Про надання дозволу виконавчому комітету П`ятихатської міської ради на розробку технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земельної ділянки для ведення фермерського господарства" надано дозвіл на розробку технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земельної ділянки площею 12,5200 га розташованої на території П`ятихатської міської ради, що залишилася після розпаювання у 2012 році земельної ділянки площею 42,0000 га наданої Селянському (фермерському) господарству Біфронс в оренду (архівований кадастровий номер: 1224581500:02:001:0262).
21.11.2024 позивачем на адресу відповідача направлено звернення вих. № 003 про внесення змін до договору (в частині зміни площі та кадастрового номеру земельної ділянки) з проектом додаткової угоди до договору оренди землі. Вказане звернення відповідач отримав 22.11.2024, але відповіді у передбачені чинним законодавством строки, не надав.
12.12.2024 представником позивача на адресу відповідача було направлено адвокатський запит з проханням повідомити про результати розгляду звернення Селянського (фермерського) господарства "Біфронс" та підписання проекту додаткової угоди до договору оренди землі від 29.09.2010.
У відповідь на адвокатський запит Виконавчий комітет П`ятихатської міської ради листом вих. № 5564/0/2-24 від 24.12.2024 повідомив, що ним 19.12.2024 було направлено на адресу позивача лист вих. № 5522/0/2-24 з результатами розгляду.
24.12.2024 представником позивача на адресу відповідача було направлено заяву про надання документів, що підтверджують відправку позивачу відповіді на лист від 21.11.2024 вих. № 003.
Листом вих. № 5663/0/2-24 від 27.12.2024 Виконавчий комітет П`ятихатської міської ради направив копію відповіді від 19.12.2024 вих. № 5522/0/2-24, згідно з якою останній, для прийняття рішення по суті звернення, просив надати технічну документацію із землеустрою щодо поділу земельної ділянки, яка є предметом договору оренди кадастровий номер: 1224581500:02:001:0262.
Позивач листом від 14.01.2024 вих. № 01/14.01 направив відповідачу копії проектів землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність у розмірі земельної частки (паю) для ведення фермерського господарства на території Жовтянської сільської ради П`ятихатського району Дніпропетровської області, кадастрові номери 1224581500:02:001:0277, 1224581500:02:001:0278, 1224581500:02:001:0279, 1224581500:02:001:0280.
На вищевказаний лист, представником позивача отримано відповідь Виконавчого комітету П`ятихатської міської ради від 06.02.2025 вих. № 577/0/2-25, що під час розпаювання земельної ділянки кадастровий номер: 1224581500:02:001:0262 в 2012 році запис про державну реєстрацію земельної ділянки та кадастровий номер 1224581500:02:001:0262 скасовується, тому первинна земельна ділянка припиняє існування як об`єкт цивільних прав, а її державна реєстрація анулюється, відповідно договір оренди від 29.09.2010 р. втрачає чинність. На підставі вищевикладеного укладення додаткової угоди до договору оренди не можливо.
За таких умов відмінність фактичного складу та правового регулювання у справах № 904/6059/19, № 357/8277/19 і в цій справі виключає підставність застосування таких висновків Верховного Суду у спірних правовідносинах та підтверджує нерелевантність зазначених постанов для обґрунтування позиції скаржника у цьому спорі.
Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі п. 1 ч. 2 ст. 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають з подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.
Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже, системність та послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів.
Суб`єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.
У справі ЄСПЛ "Sunday Times v. United Kingdom" суд вказав, що прописаний у Конвенції термін "передбачено законом" передбачає дотримання такого принципу права як принцип визначеності. Суд стверджує, що термін "передбачено законом" передбачає не лише писане право, як-то норми писаних законів, а й неписане, тобто усталені у суспільстві правила та засади моральності суспільства.
До цих правил, які визначають сталість правозастосування, належить і судова практика.
Суд нагадує, що вирази "законний" та "згідно з процедурою, встановленою законом" зумовлюють не лише повне дотримання основних процесуальних норм внутрішньодержавного права, але й те, що будь-яке рішення суду відповідає меті і не є свавільним.
Крім того, суттєвим є той факт, що застосовне національне право відповідає поняттю "законність", визначеному Конвенцією, яка вимагає, щоб усе право - писане чи неписане - було достатньо чітким, щоб дозволити громадянинові, у разі потреби - з належною консультацією, передбачати певною мірою за певних обставин наслідки, які може спричинити така дія (рішення ЄСПЛ у справі "Steel and others v. The United Kingdom").
Європейський суд з прав людини зазначає, що сторони судового провадження повинні мати право очікувати застосування до їхньої справи чинних норм процесуального законодавства (рішення ЄСПЛ від 21.10.2010 у справі "Diya 97 v. Ukraine").
Правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.
У рішенні ЄСПЛ у справі "Гарсія Манібардо проти Іспанії" від 15.02.2000 зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них (рішення від 02.03.1987 у справі "Monnel and Morris v. the United Kingdom", серія A, № 115, с. 22, п.56, а також рішення від 29.10.1996 у справі "Helmers v. Sweden", серія A, № 212-A, с.15, п. 31).
Отже, право на касаційне оскарження не є безумовним, а встановлення законодавцем процесуальних фільтрів доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду". При цьому процесуальні обмеження зазвичай вводяться для забезпечення ефективності судочинства, а право на доступ до правосуддя, як відомо, не є абсолютним правом, і певні обмеження встановлюються законом з урахуванням потреб держави, суспільства чи окремих осіб (правова позиція, викладена в ухвалі ОП КГС від 27.11.2018 у справі № 910/4647/18).
З урахуванням наведеного суд касаційної інстанції дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження у справі в частині підстави касаційного оскарження, передбаченої п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, на підставі п. 5 ч. 1 ст. 296 ГПК України.
Що ж до підстави касаційного оскарження, передбаченої п. 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України, підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у п.п. 1, 4 ч. 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, зокрема, якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.
Частиною 3 ст. 310 ГПК України встановлено, що підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу; або 4) суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.
Скаржник вказує на те, що судом апеляційної інстанції порушено ст.ст. 77, ч. 3 ст. 310 ГПК України, оскільки він обґрунтував свій висновок про те, що ділянка 1224581500:02:001:0199 є залишком орендованої ділянки, посилаючись на рішення П`ятихатської міської ради від 28.10.2021 № 724-14/VIII та від 24.10.2024 № 1944-52/VIII. Проте вказані рішення стосувалися проведення інвентаризації земель комунальної власності, а не поділу. Вони не містять відомостей про те, що ділянка є залишком первісної ділянки, а в матеріалах справи відсутній проект поділу земельної ділянки, який є єдиним допустимим доказом поділу земельної ділянки.
Водночас щодо п. 1 ч. 3 ст. 310 ГПК України, вказаний пункт є підставою для скасування оскаржуваних рішень, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу. Водночас, як зазначено вище, підстава касаційного оскарження, передбачена п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, не знайшла своє підтвердження.
Що ж до п. 1 ч. 3 ст. 310 ГПК України, то відповідно до ч.ч. 1 та 2 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Недопустимі докази - це докази, які отримані внаслідок порушення закону. Відповідно, тягар доведення недопустимості доказу лежить на особі, яка наполягає на тому, що судом використано недопустимий доказ. Подібна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 05.07.2022 у справі № 904/3860/19, від 02.03.2021 у справі № 922/2319/20, від 16.02.2021 у справі № 913/502/19, від 13.08.2020 у справі № 916/1168/17, від 16.02.2021 у справі № 913/502/19, від 16.03.2021 у справі № 905/1232/19.
Саме лише посилання скаржника на те, що суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів без належного обґрунтування, не можуть ставити під сумнів судове рішення, прийняте відповідно до вимог ст. 236 ГПК України.
Скаржник не довів наявність порушень, встановлених законом, щодо порядку одержання доказів, що мають наслідки визнання їх недопустимими. Відповідно скаржником не доведено того факту, що судом апеляційної інстанції для встановлення обставин, що мають суттєве значення, застосовані недопустимі докази у справі.
В той же час, доводи скаржника про те, що досліджені судом апеляційної інстанції докази є неналежними доказами, фактично зводяться до необхідності переоцінки їх змісту, що виходить за межі визначених ст. 300 ГПК України повноважень суду касаційної інстанції.
Отже, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена п. 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України, не підтвердилася під час касаційного провадження, що виключає скасування оскарженої постанови апеляційного господарського суду з цієї підстави.
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частини перша та друга статті 300 ГПК України). Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц вказала, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд касаційної інстанції ґрунтується на висновках, які зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006). Зокрема, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
За змістом п. 1 ч. 1 ст. 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до положень ст. 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених ст. 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Керуючись ст.ст. 296, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Суд, -