ПОСТАНОВА Касаційний кримінальний суд ВС у справі № 761/30940/19

Відповідно до змісту ст. 438 КПК України предметом перегляду справи в касаційному порядку можуть бути істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

Згідно з вимогами п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК України підставою для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є, крім іншого, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону.

Істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення (ч. 1 ст. 412 КПКУкраїни).

Відповідно до ст. 370, ч. 2 ст. 418 КПК України ухвала суду апеляційної інстанції про повернення апеляційної скарги повинна бути законною, обґрунтованою та вмотивованою. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави для його ухвалення.

Апеляційна скарга повертається, якщо: особа не усунула недоліки апеляційної скарги, яку залишено без руху, в установлений строк; апеляційну скаргу подала особа, яка не має права подавати апеляційну скаргу; апеляційна скарга не підлягає розгляду в цьому суді апеляційної інстанції; апеляційна скарга подана після закінчення строку апеляційного оскарження і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку або суд апеляційної інстанції за заявою особи не знайде підстав для його поновлення (ч. 3 ст. 399 КПК України).

Мотивуючи своє рішення про повернення апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції послався на підставу для повернення, передбачену п. 4 ч. 3 ст. 399 КПК України, оскільки апеляційну скаргу подано після закінчення строку апеляційного оскарження і суд за заявою особи не знайшов підстав для його поновлення.

Відповідно до змісту статті 24 КПК Україникожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого в порядку, передбаченому цим Кодексом. Гарантується право на перегляд вироку, ухвали суду, що стосується прав, свобод чи інтересів особи, судом вищого рівня в порядку, передбаченому зазначеним Кодексом, незалежно від того, чи брала така особа участь у судовому розгляді.

Приписи КПК України про строки регламентують їх тривалість, порядок обчислення та наслідки закінчення цих строків. У кримінальному процесуальному законодавстві України строки встановлюються, продовжуються і поновлюються. Для правильного обчислення строку важливого значення набувають приписи правових норм, які стосуються визначення початкового моменту перебігу строку; обставин, що впливають на його перебіг, і встановлення моменту його закінчення. При визначенні початку обчислення строку важливо точно знати момент, з якого починається його перебіг.

Згідно з п. 2 ч. 2 ст. 395 КПК України апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції може бути подана протягом семи днів з дня її оголошення.

За загальним правилом цей строк обчислюється з моменту оголошення судового рішення. Виключенням із цього правила є випадок, коли ухвалу було постановлено без виклику особи, яка її оскаржує. У такому разі строк апеляційного оскарження для такої особи обчислюється з дня отримання нею копії судового рішення.

Правило дотримання строку на апеляційне оскарження має на меті гарантувати правову визначеність і забезпечити розгляд кримінальних проваджень упродовж розумного часу, не змушуючи органи влади та інших зацікавлених осіб перебувати у стані невизначеності.

За приписами ч. 2 ст. 113 КПК України процесуальні дії під час кримінального провадження мають бути виконані його учасниками без невиправданої затримки і в будь-якому разі не пізніше граничного строку, визначеного відповідним положенням цього Кодексу. Вимога про необхідність виконання процесуальних дій у встановлений КПК України строк також міститься у змісті ст. 116 вказаного Кодексу.

Частиною 1 ст. 117 КПК України передбачено, що пропущений із поважних причин строк повинен бути поновлений за клопотанням заінтересованої особи ухвалою слідчого судді, суду.

Виходячи з правової позиції, викладеної об`єднаною палатою Касаційного кримінального суду Верховного Суду в постанові від 27 травня 2019 року (касаційне провадження № 51-6470кмо18, справа № 46/1434/18), у разі необізнаності заінтересованих осіб з мотивами прийнятого рішення, вказане за їх клопотанням може бути визнано поважною причиною пропуску строку апеляційного оскарження та підставою для його поновлення в порядку, передбаченому ч. 1 ст. 117 КПК України.

Як убачається з матеріалів провадження, прокурор 03 листопада 2025 року звернувся з апеляційною скаргою на ухвалу суду першої інстанції від 21 жовтня 2025 року й одночасно заявив клопотання про поновлення строку апеляційного оскарження.

Клопотання було обґрунтовано тим, що оголошення повного тексту оскаржуваної ухвали відбулося за відсутності прокурора у кримінальному провадженні; копію вказаної ухвали судом першої інстанції не було скеровано на адресу Шевченківської окружної прокуратури міста Києва; надання загального доступу до цієї ухвали суду у Єдиному державному реєстрі судових рішень було забезпечено лише 29 жовтня 2025 року; копію зазначеної ухвали прокурору у провадженні було вручено також 29 жовтня 2025 року.

Відповідно до журналу судового засідання, 21 жовтня 2025 року розглядалося клопотання обвинуваченої ОСОБА_6 про звільнення її від кримінальної відповідальності за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.190, ч.3 ст.190 КК України, на підставі ч. 1 ст. 49 КК України у зв`язку із закінченням строків давності. В судовому засіданні були присутні обвинувачена ОСОБА_6 , представник потерпілого ОСОБА_8 та прокурор ОСОБА_9 .

Суддя після з`ясування думки учасників процесу щодо можливості застосування до ОСОБА_6 положень ст. 49 КК України видалився до нарадчої кімнати для ухвалення рішення (т. 4 а.п. 8-10). У той же день, після виходу з нарадчої кімнати суддя Шевченківського районного суду м. Києва оголосив судове рішення, що підтверджується журналом від 21 жовтня 2025 року, який підписаний секретарем.

Відповідно до ч. 4 ст. 107 КПК України при оголошенні судового рішення фіксування процесуальних дій технічними засобами не здійснювалося, оскільки на оголошення сторони кримінального провадження не з`явилися (т. 4 а.п.11).

Також із матеріалів провадження вбачається, що копію ухвали суду першої інстанції від 21 жовтня 2025 року було направлено обвинуваченій ОСОБА_6 та представнику потерпілого ОСОБА_8 24 жовтня 2025 року (т. 4 а.п.11).

Даних про направлення копії ухвали суду першої інстанції від 21 жовтня 2025 року на адресу Шевченківської окружної прокуратури міста Києва чи іншим органам прокуратури в матеріалах справи немає.

Однак в матеріалах провадження міститься розписка прокурора ОСОБА_9 про отримання ним особисто копії ухвали суду першої інстанції від 21 жовтня 2025 року 29 жовтня 2025 року (т. 4 а.п.22).

03 листопада 2025 року прокурор ОСОБА_7 звернувся до апеляційного суду з апеляційною скаргою на указане вище рішення місцевого суду.

Суд апеляційної інстанції, ухвалюючи рішення про відмову прокурору в поновленні процесуального строку та повертаючи апеляційну скаргу на підставі п. 4 ч. 3 ст. 399 КПК України, вказав, що, оскільки21 жовтня 2025 року судовий розгляд щодо ОСОБА_6 відбувся за участі прокурора ОСОБА_9 , який не заперечував проти звільнення ОСОБА_6 від кримінальної відповідальності та закриття кримінального провадження, він був ознайомлений із змістом прийнятого рішення, порядком та строком його оскарження, то мав можливість у передбачений законом строк реалізувати своє право на апеляційне оскарження без порушення процесуального строку, а тому обставини, на які прокурор посилається у поданому ним клопотанні, як на підстави поважності пропуску строку, передбаченого ст.395 КПК України, не свідчать про наявність об`єктивних причин, які б могли завадити оскаржити судове рішення у встановлений законом строк.

Як уже зазначалося вище, оголошення рішення Шевченківського районного суду м. Києва відбулося 21 жовтня 2025 року за відсутності сторін, що підтверджується журналом судового засідання. Даних про направлення на адресу Шевченківської окружної прокуратури міста Києва чи іншому органу прокуратури повного тексту ухвали місцевого суду у провадженні немає. Відповідно до розписки, яка міститься в матеріалах справи, копію зазначеної ухвали прокурору ОСОБА_9 було вручено 29 жовтня 2025 року (т. 4 а.п.22).

З апеляційною скаргою та клопотанням про поновлення строку на апеляційне оскарження прокурор ОСОБА_7 звернувся 03 листопада 2025 року, посилаючись на те, що він не був присутній під час оголошення оскаржуваного рішення; копію вказаної ухвали судом першої інстанції не було скеровано на адресу Шевченківської окружної прокуратури міста Києва; надання загального доступу до цієї ухвали суду у Єдиному державному реєстрі судових рішень було забезпечене лише 29 жовтня 2025 року; копію зазначеної ухвали прокурору ОСОБА_9 було вручено 29 жовтня 2025 року.

З огляду на це колегія суддів вбачає, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваній ухвалі не навів переконливих мотивів її повернення. Зокрема, апеляційним судом не надано оцінки тому, що після отримання прокурором копії повного тексту оскаржуваної ухвали місцевого суду (29 жовтня 2025 року) апеляційна скарга була ним подана 03 листопада 2025 року, тобто через п`ять днів.

Вказане звісно не означає, що строк на апеляційне оскарження має рахуватися для прокурора з дати отримання повного тексту оскаржуваного рішення місцевого суду, адже такий строк для прокурора рахується з часу оголошення відповідного рішення. Тому такий строк прокурором дійсно був пропущений, що не заперечувалося прокурором, який просив вказаний строк поновити.

Однак апеляційним судом не було належно проаналізовано аспекти щодо:

- моменту обізнаності органу прокуратури з повним текстом оскаржуваного рішення місцевого суду, зокрема щодо отримання копії тексту судового рішення у розпорядження органу прокуратури;

- щодо об`єктивної можливості чи неможливості оскарження прокурором рішення місцевого суду без отримання копії його повного тексту;

- щодо співставності часу, протягом якого прокурором після отримання прокуратурою копії повного тексту оскаржуваного рішення місцевого суду була подана апеляційна скарга (п`ять днів) з періодом часу, який передбачено положеннями КПК України для апеляційного оскарження такого рішення (сім днів).

З огляду на це Верховний Суд вважає, що ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 419 КПК України щодо її вмотивованості, а тому на підставі п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК України вона підлягає скасуванню з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції, під час якого суду необхідно врахувати наведене й ухвалити рішення з додержанням вимог кримінального процесуального закону.

Тому, керуючись положеннями статей 434, 436, 438, 441, 442 КПК України, Верховний Суд