ПОСТАНОВА Касаційний кримінальний суд ВС у справі № 745/1141/23

За змістом ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Частиною 2 ст. 433 КПК України передбачено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Відповідно до ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених у ч. 1 ст. 438 КПК України підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу.

При перевірці доводів касаційної скарги Суд виходить із фактичних обставин, встановлених судами.

Статтею 370 КПК України визначено, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК України. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Згідно зі ст. 420 КПК України суд апеляційної інстанції скасовує вирок суду першої інстанції і ухвалює свій вирок у разі: 1) необхідності застосування закону про більш тяжке кримінальне правопорушення чи збільшення обсягу обвинувачення; 2) необхідності застосування більш суворого покарання; 3) скасування необґрунтованого виправдувального вироку суду першої інстанції; 4) неправильного звільнення обвинуваченого від відбування покарання.

Вирок суду апеляційної інстанції повинен відповідати загальним вимогам до вироків. Крім того, у вироку суду апеляційної інстанції зазначаються зміст вироку суду першої інстанції, короткий зміст вимог апеляційної скарги, мотиви ухваленого рішення, рішення по суті вимог апеляційної скарги.

Зважаючи на вимоги ст. 433 КПК України, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому Суд не перевіряє судові рішення в частині неповноти судового розгляду, невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, на що, серед іншого, посилається захисник ОСОБА_7 у касаційній скарзі. Натомість зазначені обставини були предметом перевірки суду апеляційної інстанції в межах доводів апеляційної скарги.

Так, залишаючи без задоволення апеляційну скаргу захисника в частині встановлених місцевим судом фактичних обставин кримінального провадження, апеляційний суд навів у вироку докладні мотиви прийнятого рішення і не встановив істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які б перешкодили суду першої інстанції повно і всебічно розглянути справу та дати правильну юридичну оцінку вчиненому.

Апеляційний суд, перевіривши матеріали кримінального провадження, обґрунтовано погодився з висновками суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень, передбачених ст. 126-1, ч. 1 ст. 162, ч. 1 ст. 115, ч. 4 ст. 185 КК України, на підставі об`єктивного з`ясування всіх обставин, які підтверджено доказами, дослідженими та перевіреними під час судового розгляду й оціненими відповідно до ст. 94 КПК України з точки зору їх належності, допустимості, достовірності, а сукупності

- з точки зору достатності і взаємозв`язку.

Зокрема, вказав, що висновки суду першої інстанції ґрунтуються на показаннях обвинуваченого ОСОБА_6 , який визнав свою вину у пред`явленому обвинуваченні та підтвердив обставини викладені в обвинувальному акті, показаннях законного представника малолітнього потерпілого ОСОБА_10 , представника потерпілого ОСОБА_11 , свідків ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , протоколах проведення слідчих (розшукових) дій, висновках експертів та інших письмових доказах, які безпосередньо досліджені у ході судового розгляду та зміст яких детально викладений у вироку.

Слід зауважити, що суд апеляційної інстанції ретельно перевірив доводи апеляційної скарги захисника ОСОБА_7 , які є аналогічними до тих, що викладені в його касаційній скарзі, стосовно того, що місцевий суд не дотримався вимог статей 91, 374 КПК України, не встановив мотивів вбивства ОСОБА_9 , не зважив на те, що ОСОБА_6 відчував загрозу своєму життю, а тому позбавив потерпілу життя з мотивів уявної оборони, та визнав їх неприйнятними.

З такою позицією апеляційного суду погоджується і колегія суддів Верховного Суду.

Згідно з пп. 1, 2 ч. 1 ст. 91 КПК України у кримінальному провадженні підлягають доказуванню, зокрема, подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення); винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення.

Відповідно до вимог п. 2 ч. 3 ст. 374 КПК України у разі визнання особи винуватою в мотивувальній частині вироку зазначаються, у тому числі, формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення.

Правильне відображення фактичних обставин кримінального правопорушення має суттєве значення не тільки для аргументації висновків суду про доведеність винуватості особи, але й для реалізації права на захист. Адже фабула обвинувачення є фактичною моделлю вчиненого кримінального правопорушення, а юридичне формулювання - це правова модель кримінального правопорушення, вказівка на кримінально-правову норму, порушення якої інкриміновано обвинуваченому. Тому наведені у вироку фактичні дані в своїй сукупності мають давати повне уявлення стосовно кожного з елементів складу кримінального правопорушення, що, у свою чергу, дає можливість зіставити фактичну складову обвинувачення з його юридичною формулою.

Конкретне обвинувачення, фактичні обставини по справі та визначена правова кваліфікація злочину не тільки впливають на право обвинуваченого захищатись від обвинувачення але й на весь визначений КПК України порядок судового розгляду.

За встановлених фактичних обставин кримінального провадження, ОСОБА_6 засуджено за ст. 126-1, ч. 1 ст. 162, ч. 1 ст. 115, ч. 4 ст. 185 КК України.

Незважаючи на заперечення захисника, судом чітко встановлено, що вбивство ОСОБА_9 ОСОБА_6 вчинив на ґрунті особистих неприязних відносин, тобто мотив злочину в цьому випадку є чітко окресленим, на відміну від справи

№ 466/9158/14-к (постанова ККС ВС від 01 березня 2018 року), на яку посилається захисник у касаційній скарзі.

Так, за встановлених у вироку обставин, вбивству потерпілої передували: тривалий період ворожих стосунків між ОСОБА_9 та ОСОБА_6 , зумовлених систематичним домашнім насильством з боку останнього, складання щодо нього протоколів про адміністративні правопорушення, встановлення термінових заборонних приписів із зобов`язанням залишити місце проживання потерпілої, які засуджений ігнорував, та притягнення його до відповідальності. Наведене підтверджується не лише письмовими матеріалами, а й показаннями свідків.

Стосовно версії сторони захисту щодо переслідування засудженого з боку правоохоронних органів, що призвело до нав`язливих думок про замовлення його вбивства ОСОБА_9 та стало причиною вбивства з мотивів уявної оборони, то вона була предметом перевірки судів попередніх інстанцій, однак не знайшла свого підтвердження під час судового розгляду.

Апеляційний суд, відповідаючи на доводи захисника, слушно зауважив, що під час допиту у суді першої інстанції свідок ОСОБА_17 , поліцейський офіцер громади, повідомив, що неодноразово оформлював матеріали про вчинення ОСОБА_6 правопорушень, пов`язаних із домашнім насильством і хуліганськими діями, та доставляв останнього до відділу поліції та суду.

Постановами слідчого П'ятого СВ (з дислокацією у м. Чернігові) ТУ ДБР, розташованого у м. Києві, від 14 січня та 06 березня 2025 року на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України закрито кримінальні провадження, відкриті за фактами неправомірних дій правоохоронних органів, перевищення влади або службових повноважень службовими особами Новгород-Сіверського РВП ГУНП в Чернігівській області стосовно ОСОБА_6 , а також службового підроблення адміністративних протоколів щодо останнього, шляхом складання та внесення до них завідомо неправдивих відомостей, за відсутністю в діяннях складу кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 365, ч. 1 ст. 366 КК України відповідно. При цьому рішення про закриття цих кримінальних проваджень стороною захисту не оскаржувались.

Проаналізувавши наведене, фактичні обставини кримінального провадження, дослідивши матеріали справи, зокрема, й щодо проведення НСРД, про які згадує захисник та згідно з якими ОСОБА_6 жодним чином не висловлював жалю щодо скоєного та заявляв про наміри вбивства у більш жорстокій формі, суди, даних, які б свідчили про незаконні дії правоохоронних органів, будь-яку загрозу життю чи здоров`ю ОСОБА_6 , не встановили, а позицію про переслідування засудженого розцінили критично, як обраний ним спосіб захисту, та виключили версію про його дії в умовах уявної оборони.

Суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини, які не були встановлені судами попередніх інстанцій, досліджувати докази, надавати їм іншу оцінку, що залишилось поза увагою захисника.

Натомість апеляційний суд, переглянувши вирок, у межах своєї компетенції перевірив аналогічні за своїм змістом доводи сторони захисту, вмотивовано визнав їх безпідставними та залишив апеляційну скаргу захисника без задоволення. Порушень вимог кримінального процесуального закону, яких припустився апеляційний суд при цьому, захисник не наводить, не встановлено їх і касаційним судом.

Прокурор, який брав участь у розгляді кримінального провадження в суді першої інстанції, не погодившись з вироком суду першої інстанції в частині призначеного покарання, також оскаржив його до апеляційного суду.

Апеляційні доводи прокурора щодо неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність і м`якості призначеного ОСОБА_6 покарання колегія суддів небезпідставно визнала такими, що заслуговують на увагу.

Згідно зі статтями 50, 65 КК України суд призначає покарання у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини КК України, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення та відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу. Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Виходячи з принципів співмірності та індивідуалізації, це покарання за своїм видом і розміром повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі покарання мають значення і повинні братися до уваги обставини, які його пом`якшують та обтяжують.

Норми закону України про кримінальну відповідальність наділяють суд правом вибору у визначених законом межах заходу примусу певного виду і розміру. Призначення покарання потребує взяття до уваги й оцінки відповідно до визначених законом орієнтирів усіх конкретних обставин справи, без урахування яких обрана міра покарання не може вважатися справедливою.

Справедливість покарання має визначатися з урахуванням інтересів усіх суб`єктів кримінально-правових відносин, а також інших осіб з погляду підвищення рівня їх безпеки шляхом запобігання вчиненню нових злочинів і надання підстав правомірно очікувати відповідну протиправному діянню реакцію держави, що є важливим чинником юридичної захищеності людини.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи вирок місцевого суду в частині призначеного ОСОБА_6 покарання, вказав, що цих вимог судом не дотримано, даних про особу винного, обставин скоєних кримінальних правопорушень суд з достатньою повнотою також не врахував.

На переконання апеляційного суду, суд першої інстанції у вироку безпідставно визнав щире каяття, обставиною, що пом`якшує покарання винному.

Колегія суддів слушно зауважила, що щире каяття характеризується тим, що воно засноване на належній критичній оцінці особою своєї протиправної поведінки через її щирий осуд, визнання вини і готовність нести покарання. Факт щирого каяття особи у вчиненні злочину повинен знайти своє відображення в матеріалах кримінального провадження.

Визнання вини під тиском зібраних у справі доказів не свідчить про щире каяття ОСОБА_6 у вчиненні кримінальних правопорушень. Під час апеляційного розгляду встановлено, що поведінка винного під час досудового розслідування, судового розгляду вказувала на те, що він у вчиненому не розкаявся, належних висновків не зробив, повністю не оцінив негативних наслідків своїх дій, конкретних дій, які б відображали його щире каяття, не виконав, зокрема, шкода завдана кримінальним правопорушенням потерпілому не відшкодована, з огляду на що, ця обставина недоведена та не може враховуватись при призначенні покарання.

Призначене місцевим судом покарання за ч. 1 ст. 115 КК України, на переконання апеляційного суду, є явно несправедливим через м`якість і не буде необхідним і достатнім для виправлення винного і попередження вчинення ним нових злочинів.

З таким висновком суду апеляційної інстанції погоджується і колегія суддів касаційного суду.

Так, колегія суддів апеляційного суду у своєму рішенні правильно вказала на те, що умисному вбивству ОСОБА_9 передувало вчинення систематичного домашнього насильства щодо неї, а, позбавивши життя потерпілу, ОСОБА_6 цинічно викрав належні їй особисті речі.

Заслуговує й на увагу те, що Україна 20 червня 2022 року ратифікувала Конвенцію Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу з цими явищами (Стамбульську конвенцію), привела національне законодавство у відповідність з міжнародно-правовими актами, та з метою захисту осіб, що страждають від домашнього насильства, запобігання домашньому насильству, серед іншого, запровадила спеціальні заходи щодо протидії домашньому насильству, посилила відповідальність за вчинення правопорушень, пов`язаних із домашнім насильством.

Призначаючи покарання ОСОБА_6 , апеляційний суд взяв до уваги конкретні обставини та спосіб вчинення кримінальних правопорушень, ступінь їх тяжкості, дані про особу винного, його вік, загальносоціальні характеристики, зокрема й те, що він раніше судимий, негативно характеризується, на обліку у лікаря - нарколога не перебуває, відсутність обставин, які пом`якшують покарання, та обставини, які його обтяжують, - рецидив злочинів, вчинення кримінальних правопорушень особою, яка перебуває у стані алкогольного сп`яніння, та вчинення кримінального правопорушення щодо особи, з якою винний перебував у близьких відносинах.

На переконання суду, виправлення та перевиховання ОСОБА_6 можливе лише за умови ізоляції його від суспільства.

Крім того, суд обґрунтовано погодився з доводами прокурора щодо неправильного застосування судом першої інстанції закону України про кримінальну відповідальність, яке полягало у незастосуванні ст. 71 КК України при призначенні покарання.

Зваживши на те, що ОСОБА_6 вчинив кримінальні правопорушення у межах цього кримінального провадження вже після ухвалення Здолбунівським районним судом Рівненської області вироку 07 листопада 2022 року, але до повного відбуття призначеного за цим вироком покарання у виді штрафу, апеляційний суд дійшов висновку, що застосуванню підлягали не лише положення ст. 70 КК України, а й ч. 1 ст. 71 цього Кодексу, із застереженням про самостійне виконання покарання у виді штрафу згідно з ч. 3 ст. 72 КК України.

Призначене ОСОБА_6 апеляційним судом покарання відповідає вимогам статей 50, 65 КК України та буде необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень.

Твердження захисника про суворість призначеного ОСОБА_6 покарання у касаційній скарзі зводяться фактично лише до обстоювання тієї позиції, якої сторона захисту дотримувалась впродовж усього судового розгляду щодо вчинення кримінальних правопорушень з мотивів уявної оборони, яку судами було спростовано.

Інших доводів, у чому полягає істотна диспропорція призначеного ОСОБА_6 покарання тяжкості вчинених ним кримінальних правопорушень та особі засудженого касаційна скарга не містить. Підстав вважати призначене покарання явно несправедливим через суворість або м`якість з урахуванням конкретних обставин кримінального провадження немає.

Вирок апеляційного суду є законним, обґрунтованим та належним чином вмотивованим, він відповідає вимогам статей 370, 420 КПК України.

Матеріали провадження не містять даних про порушення вимог кримінального процесуального чи неправильне застосування кримінального законів, які були б безумовними підставами для зміни чи скасування оскаржуваних судових рішень.

Ураховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга захисника не підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 434, 436, 438, 441, 442 КПК України, Верховний Суд