ПОСТАНОВА Касаційний адміністративний суд ВС у справі № 480/344/26

У січні 2026 року ОСОБА_1 звернулась до Сумського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Сумській області в якому просила:

визнати протиправним та скасувати рішення Державної податкової служби України № 36318/6/99-00-06-01-02-06 від 19.12.2025 про залишення скарги без розгляду;

визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Сумській області від 06.09.2022: № 0118022/1-2409-1819; № 0118022/2-2409-1819; № 0118022-2409-1819.

Також позивачем було заявлено клопотання про поновлення строку звернення до суду.

Ухвалою від 27.01.2026 позовну заяву залишено без руху та запропоновано позивачу надати суду заяву про поновлення строку звернення до адміністративного суду із зазначенням інших підстав для поновлення строку в частині позовних вимог щодо визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

На виконання вимог ухвали суду представник позивача подав клопотання про поновлення строку звернення до суду, яке мотивоване тим, що ГУ ДПС у Сумській області в автоматизованому режимі обчислено податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2019-2021 роки, та сформовано податкові повідомлення-рішення від 06.09.2022 № 0118022/1-2409-1819, №0118022/2-2409-1819, № 0118022-2409-1819, які надіслані на податкову адресу платника податків поштою рекомендованим листом з повідомленням про вручення (штрих-код відправленого листа №4000012650676). Зазначений лист повернувся на адресу контролюючого органу 13.10.2022 з позначкою пошти «За закінченням терміну зберігання».

Однак, станом на 06.09.2022 (дата винесення оскаржуваних рішень) ОСОБА_1 вже майже 6 місяців (з 21.03.2022) безвиїзно перебувала у Німеччині, що підтверджується відомостями закордонного паспорту. Відтак, за адресою у АДРЕСА_2, а також за адресою АДРЕСА_1 ) вона була фізично відсутня через військову агресію РФ. Вказує, що позивач не отримувала податкові повідомлення-рішення не через відмову від отримання, а через фізичну відсутність в країні. На переконання представника позивача, судом не враховано обставину непереборної сили (війну та вимушену еміграцію), яка унеможливила отримання кореспонденції.

Також, зауважила, що в межах справи № 480/12946/23 за позовом Головного управління ДПС у Сумській області до ОСОБА_1 про стягнення суми податкового боргу позивачу не вручався повний текст оскаржуваних податкових повідомлень-рішень з розрахунками бази оподаткування. Без тексту самого рішення (який містить інформацію про площу об`єкта, ставку податку та незастосування пільги) позивач була позбавлена можливості сформулювати позовні вимоги щодо його скасування.

Ознайомлення зі змістом податкових повідомлень-рішень відбулося лише 18.11.2025 (через представника), що підтверджується відповіддю ДПС на адвокатський запит.

Ухвалою Сумського окружного адміністративного суду від 16.02.2026 визнано неповажними причини пропуску строку звернення до суду з тих підстав, що позивачем та його представником не наведено причин і не надано відповідних доказів, які б підтверджували реальну відсутність у позивача можливості звернення до суду із цим позовом у встановлений процесуальним законодавством строк, а дійсна поважність зазначених позивачем причин пропуску строку звернення до адміністративного суду не доведена. У задоволенні клопотання представника позивача про поновлення строку звернення до суду з позовною заявою відмовлено та позов повернуто позивачу.

Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 02.04.2026 апеляційну скаргу представника позивача адвоката Грицика Геннадія Олексійовича - залишено без задоволення. Ухвалу Сумського окружного адміністративного суду від 16.02.2026 по справі № 480/344/26 залишено без змін.

Не погодившись із зазначеними судовими рішеннями, адвокат Грицик Геннадій Олексійович, який діє в інтересах ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить їх скасувати, а справу направити до Сумського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.

Верховний Суд ухвалою від 21.05.2026 відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Сумського окружного адміністративного суду від 16.02.2026 та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 02.04.2026 у цій справі.

У доводах касаційної скарги представник позивача зазначає, що висновки судів попередніх інстанцій не відповідають дійсним обставинам справи.

Обґрунтовуючи невідповідність ухвалених у справі судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій представник позивача у касаційній скарзі зазначає, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми процесуального та податкового законодавства, безпідставно визнавши пропущеним строк звернення до суду. На думку представника позивача, після завершення процедури адміністративного оскарження податкових повідомлень-рішень, до спірних правовідносин підлягав застосуванню спеціальний місячний строк звернення до суду, передбачений пунктом 56.19 статті 56 Податкового кодексу України. Також наголошує, що адміністративна процедура завершилася рішенням ДПС України про залишення скарги без розгляду від 19.12.2025, а тому позов, поданий 22.01.2026, був поданий у межах встановленого законом строку. Крім того, апеляційний суд не врахував правовий висновок Великої Палати Верховного Суду щодо застосування зазначеної норми права у подібних правовідносинах.

Також позивач наголошує, що на момент направлення податкових повідомлень-рішень вона разом із трьома дітьми перебувала за межами України у зв`язку з вимушеною евакуацією через воєнні дії та фактично не мала можливості отримати поштову кореспонденцію. Оскаржувані податкові повідомлення-рішення були отримані лише у листопаді 2025 року на адвокатський запит. Стверджує, що суди не надали належної оцінки доказам її перебування за кордоном, фактично ототожнили загальну обізнаність про існування податкового боргу з отриманням та ознайомленням зі змістом податкових повідомлень-рішень.

Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Згідно з частиною першою статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши судові рішення першої та апеляційної інстанцій в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення.

Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Для реалізації конституційного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних суб`єктів у сфері управлінської діяльності в Україні утворено систему адміністративних судів.

Загальні норми процедури судового оскарження в межах розгляду публічно-правових спорів регулюються Кодексу адміністративного судочинства України.

Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (частина перша статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України).

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини, та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю (частина перша статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України).

Положеннями частини першої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України унормовано, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Відповідно до частини другої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

При цьому за приписами частини четвертої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України якщо законом передбачена можливість досудового порядку вирішення спору і позивач скористався цим порядком, або законом визначена обов`язковість досудового порядку вирішення спору, то для звернення до адміністративного суду встановлюється тримісячний строк, який обчислюється з дня вручення позивачу рішення за результатами розгляду його скарги на рішення, дії або бездіяльність суб`єкта владних повноважень.

Згідно з частиною третьою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Частиною першою, другою статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.

Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.

Відповідно до частини першої статті 121 Кодексу адміністративного судочинства України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Правовий інститут строків звернення до адміністративного суду за захистом свого порушеного права не містить вичерпного, детально описаного переліку причин чи критеріїв їх визначення. Натомість закон запроваджує оцінні, якісні параметри визначення таких причин - вони повинні бути поважними, реальними або непереборними і об`єктивно нездоланними на час плину строків звернення до суду. Ці причини (чи фактори об`єктивної дійсності) мають бути несумісними з обставинами, коли суб`єкт звернення до суду знав або не міг не знати про порушене право, ніщо правдиво йому не заважало звернутися до суду, але цього він не зробив і через власну недбалість, легковажність, байдужість, неорганізованість чи інше подібне за суттю ставлення до права на доступ до суду порушив ці строки.

Інакшого способу визначити, які причини належить віднести до поважних, ніж через зовнішню оцінку (кваліфікацію) змісту конкретних обставин, хронологію та послідовність дій суб`єкта правовідносин перед зверненням до суду за захистом свого права, немає. Під таку оцінку мають потрапляти певні явища, фактори та їх юридична природа; тривалість пропущеного строку; те, чи могли і яким чином певні фактори завадити вчасно звернутися до суду, чи перебувають вони у причинному зв`язку із пропуском строку звернення до суду; яка була поведінка суб`єкта звернення протягом цього строку; які дії він вчиняв і чи пов`язані вони з готуванням до звернення до суду тощо.

Визначення строку звернення до адміністративного суду в системному зв`язку з принципом правової визначеності слугує меті забезпечення передбачуваності для відповідача (як правило, суб`єкта владних повноважень в адміністративних справах) та інших осіб того, що зі спливом установленого проміжку часу прийняте рішення, здійснена дія (бездіяльність) не матимуть поворотної дії в часі та не потребуватимуть скасування, а правові наслідки прийнятого рішення або вчиненої дії (бездіяльності) не будуть відмінені у зв`язку з таким скасуванням. Тобто встановлені строки звернення до адміністративного суду сприяють уникненню ситуації правової невизначеності щодо статусу рішень, дій (бездіяльності) суб`єкта владних повноважень.

За загальним правилом перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на адміністративний позов, тобто, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.

Відповідно до частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У сфері оподаткування права та обов`язки платників податків і зборів, компетенцію контролюючих органів, повноваження та обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України.

Спеціальними нормами, які встановлюють порядок оскарження рішень контролюючих органів, є норми статті 56 Податкового кодексу України. Зі змісту цієї статті вбачається, що у платника податків є право розсуду в обранні адміністративного та/або судового порядку оскарження такого рішення після його отримання. Обрання платником податків у першу чергу адміністративного порядку оскарження рішення не виключає можливості надалі звернутися до суду з відповідним позовом, що визнається досудовим порядком вирішення спору. Водночас якщо після отримання рішення контролюючого органу платник податків звертається до суду з позовом, його право на адміністративне оскарження такого рішення втрачається.

Пунктом 56.18 статті 56 Податкового кодексу України визначено, що з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу у будь-який момент після отримання такого рішення.

За приписами пункту 56.19 статті 56 Податкового кодексу України у разі коли до подання позовної заяви проводилася процедура адміністративного оскарження, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу про нарахування грошового зобов`язання протягом місяця, що настає за днем закінчення процедури адміністративного оскарження відповідно до пункту 56.17 цієї статті.

Відповідно до пункту 102.1 статті 102 Податкового кодексу України контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право провести перевірку та самостійно визначити суму грошових зобов`язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня (2555 дня у разі проведення перевірки контрольованої операції відповідно до статті 39 цього Кодексу), що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, звіту про використання доходів (прибутків) неприбуткової організації, визначеної пунктом 133.4 статті 133 цього Кодексу, та/або граничного строку сплати грошових зобов`язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов`язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов`язання (в тому числі від нарахованої пені), а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.07.2025 у справі №500/2276/24 вказала, що в адміністративному судочинстві можна виділити такі строки оскарження рішень/дій/бездіяльності суб`єкта владних повноважень:

1) якщо платник податків не оскаржував рішення контролюючого органу в досудовому (адміністративному) порядку - строк звернення до суду становить 6 місяців (частина друга статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України);

2) якщо платник податків оскаржував рішення контролюючого органу в досудовому (адміністративному) порядку, яке не стосується нарахування грошових зобов`язань (наприклад, блокування ПН; присвоєння ризикового статусу тощо), - строк звернення до суду становить 3 місяці (частина четверта статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України);

3) якщо платник податків оскаржував рішення контролюючого органу в досудовому (адміністративному) порядку, яке передбачає нарахування грошових зобов`язань (наприклад, податкове повідомлення-рішення), - строк звернення до суду становить 1 місяць (пункт 56.19 статті 56 Податкового кодексу).

Як встановлено судами, 06.09.2022 ГУ ДПС у Сумській області сформовано три податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Сумській області від 06.09.2022 № 0118022/1-2409-1819; від 06.09.2022 № 0118022/2-2409-1819; від 06.09.2022 № 0118022-2409-1819, відповідно до яких сума загального грошового зобов`язання становить 85 206,98 грн.

Оскаржувані податкові повідомлення-рішення були надіслані на податкову адресу платника податків поштою рекомендованим листом з повідомленням про вручення (штрих-код відправленого листа №4000012650676). Зазначений лист повернувся на адресу контролюючого органу 13.10.2022 з позначкою пошти «За закінченням терміну зберігання».

Згідно з пунктом 42.2 Податкового кодексу України документи вважається надісланим (врученим) фізичній особі, якщо його вручено їй особисто чи її представникові, надіслано на адресу за місцем проживання або останнього відомого місцезнаходження фізичної особи з повідомленням про вручення або у порядку, визначеному пунктом 42.4 статті 42 цього Кодексу. У такому самому порядку надсилаються податкові вимоги та рішення про результати розгляду скарг.

Відповідно до положень пункту 42.5 статті 42 Податкового кодексу України у разі коли пошта не може вручити платнику податків податкове повідомлення-рішення або податкові вимоги, або рішення про результати розгляду скарги через відсутність за місцезнаходженням посадових осіб, їх відмову прийняти податкове повідомлення-рішення або податкову вимогу, або рішення про результати розгляду скарги, незнаходження фактичного місця розташування (місцезнаходження) платника податків або з інших причин, податкове повідомлення-рішення або податкова вимога, або рішення про результати розгляду скарги вважаються врученими платнику податків у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причин невручення.

Аналогічні положення містить пункти 3, 5 Розділу ІІІ Порядку надіслання контролюючими органами податкових повідомлень-рішень платникам податків, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 28.12.2015 №1204 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22.01.2016 №124/28254.

Відтак, з урахуванням пункту 42.5 статті 42 Податкового кодексу України, оскаржувані податкові повідомлення рішення вважаються врученими 13.10.2022. При цьому, представник позивача звернувся до суду через підсистему «Електронний суд» лише 22.01.2026, тобто з пропуском строку, визначеного частиною другою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України.

Представник позивача вказує, що позивач не отримувала податкові повідомлення-рішення у 2022 році, а повернення конверту не є доказом обізнаності позивача щодо порушення її прав оскаржуваними рішеннями.

Як встановлено судами, у провадженні Сумського окружного адміністративного суду перебувала справа за позовом Головного управління ДПС у Сумській області до ОСОБА_1 про стягнення податкового боргу з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплаченого фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості, який виник у зв`язку з несплатою позивачем грошових зобов`язань згідно податкових повідомлень-рішень від 06.09.2022 № 0118022/1-2409-1819, № 0118022/2-2409-1819, № 0118022-2409-1819.

Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 09.04.2024 адміністративний позов Головного управління ДПС у Сумській області до ОСОБА_1 про стягнення суми податкового боргу задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 податковий борг з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості (код бюджетної класифікації 18010300) в сумі 85206,98 грн на р/р UА838999980314080512000018540, отримувач ГУК Сум.обл/СумськаМТГ/18010300, код отримувача 37970404, банк отримувача Казначейство України (ЕАП), МФО банка одержувача 899998.

Крім того, на вказане рішення ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, однак постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 26.12.2024 апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишено без задоволення. Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 09.04.2024 по справі № 480/12946/23 - залишено без змін.

Таким чином, суди обґрунтовано вважали, що доводи представника позивача щодо поважності причин пропуску строку звернення до суду з посиланням на неотримання оскаржуваних податкових повідомлень-рішень є безпідставними та спростовуються встановленими судом обставинами. Зокрема, з матеріалів справи вбачається, що податкові повідомлення-рішення стали предметом судового розгляду у справі № 480/12946/23 за позовом Головного управління ДПС у Сумській області про стягнення податкового боргу, за результатами якого ухвалено рішення від 09.04.2024 про задоволення позову, яке набрало законної сили та залишене без змін судом апеляційної інстанції. Подання ОСОБА_1 апеляційної скарги у зазначеній справі свідчить про її обізнаність із наявністю та змістом відповідних податкових повідомлень-рішень.

Додатковим свідченням обізнаності позивача з можливим порушенням своїх прав та законних інтересів, є факт звернення за отриманням правничої допомоги, у зв`язку з протиправними діями контролюючого органу ще у червні 2024 року, про що свідчить укладений 06.06.2024 договір про надання правової допомоги.

Щодо посилання позивача як на підставу для поновлення строку на звернення до суду з позовом на те, що позивач не отримувала податкові повідомлення-рішення не через відмову від отримання, а через фізичну відсутність в країні, оскільки станом на 06.09.2022 (дата винесення оскаржуваних рішень) ОСОБА_1 вже майже 6 місяців (з 21.03.2022) безвиїзно перебувала у Німеччині, що підтверджується відомостями закордонного паспорту, відтак, за адресою у АДРЕСА_2, а також за адресою АДРЕСА_1 , вона була фізично відсутня через військову агресію РФ, слід зазначити наступне.

Введення на території України воєнного стану не зупинило перебіг процесуальних строків. Питання поновлення процесуального строку у випадку його пропуску з причин, пов`язаних із запровадженням воєнного стану в Україні, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням доводів, наведених у заяві про поновлення такого строку. Саме по собі посилання на введення воєнного стану на території України не може бути поважною причиною для поновлення або продовження відповідного процесуального строку для суб`єкта владних повноважень без зазначення конкретних обставин, які вплинули на своєчасність звернення до суду та без надання відповідних доказів того, як саме введення воєнного стану вплинуло на роботу такого суб`єкта, що, в свою чергу, обумовило пропуск відповідного строку або необхідність його поновлення/продовження.

При оцінці поважності причин пропуску процесуального строку у зв`язку з введенням воєнного стану в Україні додатково необхідно враховувати, зокрема: територіальне місцезнаходження суду, порядок його функціонування; місце проживання (місцезнаходження) заявника; ведення на відповідній території бойових дій або розташування у безпосередній близькості до такої території, посилення ракетних обстрілів у відповідний проміжок часу, що об`єктивно створювало реальну небезпеку для життя учасників процесу; тривалість самого процесуального строку та час, який минув із дати завершення процесуального строку; наявність чи відсутність обставин, які об`єктивно перешкоджали конкретній особі реалізувати своє право (повноваження) у межах визначеного процесуального строку; поведінку особи, яка звертається з відповідним клопотанням, зокрема, чи вживала особа розумних заходів для того, щоб реалізувати своє право (повноваження) у межах процесуального строку та якнайшвидше після його закінчення (у разі наявності поважних причин його пропуску), та інші доречні обставини.

Аналогічний висновок щодо застосування норм процесуального права, викладений у постанові Верховного Суду від 10.01.2023 у справі №640/3489/21.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10.11.2022 у справі №990/115/22 зазначила, що запровадження на території України воєнного стану не зупинило перебіг процесуальних строків звернення до суду з позовами. Питання поновлення процесуального строку у випадку його пропуску з причин, пов`язаних із запровадженням воєнного стану в Україні, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням доводів, наведених у заяві про поновлення такого строку.

Тобто, введення воєнного стану на території України може бути поважною причиною для поновлення позивачу процесуального строку, у випадку, якщо позивач зазначить конкретні обставини, які вплинули на своєчасність звернення до суду та зазначить як саме введення воєнного стану вплинуло на позивача, а також надасть відповідні докази.

Позивачу було відомо про прийняття Головним управлінням ДПС у Сумській області податкових повідомлень-рішень від 06.09.2022 № 0118022/1-2409-1819; № 0118022/2-2409-1819; № 0118022-2409-1819 у 2024 році, зі скаргою на вказані податкові повідомлення-рішення до ДПС України звернулась лише у грудні 2025 року, а з даним адміністративним позовом у січні 2026 року.

За наведених обставин, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтовано висновку про відсутність поважних причин пропуску строку звернення з позовом до суду та повернення позовної заяви.

Згідно із статтею 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд