ПОСТАНОВА
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
захисника ОСОБА_6
(у режимі відеоконференції),
представника потерпілого ОСОБА_7
(у режимі відеоконференції)
розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження № 12019260000000364 від 01 жовтня 2019 року за обвинуваченням
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та мешканця АДРЕСА_1 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 189 Кримінального кодексу України (далі - КК), за касаційною скаргою прокурора ОСОБА_9 на ухвалу Чернівецького апеляційного суду від 20 серпня 2025 року стосовно ОСОБА_8 .
Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Новоселицького районного суду Чернівецької області від 10 лютого 2023 року ОСОБА_8 засуджено за ч. 2 ст. 189 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки.
Також цим вироком зараховано ОСОБА_8 у строк покарання строк тримання його під вартою з 03 січня по 10 березня 2020 року з розрахунку один день попереднього ув'язнення за один день позбавлення волі.
За обставин, детально викладених у вироку, ОСОБА_8 було визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 189 КК, а саме у вимозі передачі чужого майна з погрозою насильством над потерпілими та їхніми близькими родичами, пошкодженням та знищенням їхнього майна, яку було вчинено за попередньою змовою групою осіб, з огляду на наведене.
Так, на початку вересня 2019 року ОСОБА_8 , керуючись корисливою метою, спрямованою на незаконне заволодіння коштами ОСОБА_10 та ОСОБА_11 , вступив у попередню змову з особою, матеріали досудового розслідування щодо якої виділено в окреме провадження (далі - інша особа), яка за грошову винагороду погодилася шляхом вимагання, поєднаного з погрозою насильством над потерпілими та їхніми близькими родичами, а також пошкодженням чи знищенням їхнього майна, примусити їх передати ОСОБА_8 гроші в розмірі 70 000 дол. США.
Для реалізації злочинних дій та імітації перед потерпілими законності вимоги коштів ОСОБА_8 передав іншій особі відомості про ОСОБА_12 і ОСОБА_11 .
Після цього в період із 07 вересня 2019 року по 03 січня 2020 року інша особа, діючи відповідно до попередньої домовленості з ОСОБА_8 , неодноразово в телефонних розмовах висувала ОСОБА_13 та ОСОБА_11 незаконні вимоги щодо передачі ними на користь ОСОБА_8 грошових коштів у розмірі 70 000 дол. США. Водночас ці вимоги супроводжувалися погрозами насильством над ними, їхніми близькими родичами та пошкодженням їхнього майна, які потерпілі сприймали як реальні, побоюючись за своє життя, здоров`я і майно, а також за життя, здоров`я та майно їхніх близьких родичів, про що ОСОБА_11 повідомив свою матір ОСОБА_14 , яка потім 10 грудня 2019 року зв`язалася телефоном з іншою особою і намагалася довести їй відсутність боргових зобов`язань у членів її сім`ї перед ОСОБА_8 . Однак вказана особа висунула ОСОБА_14 , незаконну вимогу (яка супроводжувалася погрозою насильством над усіма потерпілими та знищенням майна всієї її родини) про передачу останньою коштів ОСОБА_8 у розмірі 70 000 дол. США.
Крім того, ОСОБА_8 09 грудня 2019 року під час особистої зустрічі зі ОСОБА_10 підтвердив незаконні вимоги стосовно передачі йому коштів у розмірі 70 000 дол. США
У результаті згаданих дій ОСОБА_8 та інша особа незаконно вимагали в потерпілих гроші в розмірі 70 000 дол. США, що згідно з офіційним курсом гривні до іноземних валют, установленим НБУ станом на 07 вересня 2019 року, становило 1 771 742 грн.
Чернівецький апеляційний суд ухвалою від 20 серпня 2025 року змінив вирок місцевого суду стосовно ОСОБА_8 в частині призначеного покарання, постановив вважати його засудженим за ч. 2 ст. 189 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк чотири роки та на підставі ст. 75 КК звільнив ОСОБА_8 від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком 2 роки. У решті вирок суду першої інстанції залишив без змін.
Короткий зміст наведених у касаційній скарзі вимог та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність і невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, просить скасувати ухвалу Чернівецького апеляційного суду від 20 серпня 2025 року стосовно ОСОБА_8 й призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
На обґрунтування своїх вимог прокурор посилається на те, що суд апеляційної інстанції:
- не дотримався в повному обсязі вимог ст. 65 КК та ст. 370 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК);
- призначаючи ОСОБА_8 покарання, безпідставно застосував положення статей 75, 76 КК;
- свого рішення належним чином не обґрунтував і не навів переконливих мотивів, з яких він дійшов висновку про можливість виправлення ОСОБА_8 без відбування покарання;
- не повною мірою врахував обставини кримінального провадження, тяжкість кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 189 КК, яке відповідно до положень ст. 12 КК є тяжким, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання.
Також прокурор, посилаючись на те, що ОСОБА_8 призначено покарання, яке не відповідає тяжкості кримінального правопорушення через м`якість у зв`язку з безпідставним звільненням від відбування покарання з випробуванням, вважає, що суд апеляційної інстанції не врахував:
- того, що під час досудового розслідування та розгляду кримінального провадження в суді першої інстанції ОСОБА_8 не визнавав вини у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, не шкодував про вчинене, у зв`язку із чим, на думку сторони обвинувачення, визнання ним вини в суді апеляційної інстанції варто розцінювати як намагання уникнути справедливого покарання;
- позиції потерпілих, які заперечували проти задоволення апеляційної скарги захисника та вважали законним вирок місцевого суду, яким ОСОБА_8 призначено покарання без звільнення від його відбування з випробуванням.
На зазначену касаційну скаргу захисник ОСОБА_6 , який діє в інтересах засудженого ОСОБА_8 , подав заперечення, у яких, посилаючись на необґрунтованість доводів сторони обвинувачення, просить касаційну скаргу прокурора залишити без задоволення.
Позиції учасників судового провадження
У судовому засіданні:
- прокурор ОСОБА_5 , а також представник потерпілого ОСОБА_10 - адвокат ОСОБА_7 підтримали касаційну скаргу прокурора ОСОБА_9 й просили її задовольнити;
- захисник ОСОБА_6 заперечував проти задоволення касаційної скарги прокурора, просив оскаржуване судове рішення залишити без зміни, а подану касаційну скаргу - без задоволення.
Заслухавши суддю-доповідача, з`ясувавши позиції учасників судового провадження, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та дослідивши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню на таких підставах.
Мотиви Суду
Щодо меж перегляду судом касаційної інстанції
Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 438 КПК підставою для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених у п. 3 ч. 1 цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися ст. 414 КПК.
Висновок суду першої інстанції про доведеність винуватості засудженого ОСОБА_8 та кваліфікація його дій за ч. 2 ст. 189 КК в касаційній скарзі прокурора не оспорюються, а тому в касаційному порядку не перевіряються.
Стосовно доводів касаційної скарги про невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого через м`якість
Як убачається з вироку, місцевий суд, обираючи вид і міру покарання ОСОБА_8 , урахував:
- ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення;
- особу обвинуваченого, який позитивно характеризується за місцем проживання та роботи, на обліку у лікаря-психіатра та лікаря-нарколога не перебуває, раніше до кримінальної відповідальності не притягувався;
- думку потерпілих.
Обставин, які пом`якшують та обтяжують обвинуваченому покарання, суд не встановив.
З огляду на вказане місцевий суд дійшов висновку щодо необхідності призначення ОСОБА_8 покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки, зазначивши, що саме таке покарання буде необхідним і достатнім для його виправлення, перевиховання та попередження скоєння ним нових злочинів.
При цьому суд першої інстанції, урахувавши тяжкість кримінального правопорушення, індивідуальний ступінь суспільної небезпеки скоєного, зокрема розмір вимагання, дані про особу ОСОБА_8 , не встановив підстав для застосування до обвинуваченого положень статей 69, 75 КК.
Суд апеляційної інстанції, переглядаючи вирок місцевого суду в порядку апеляційної процедури за апеляційною скаргою захисника (який просив застосувати до ОСОБА_8 інститут звільнення від відбування покарання з випробуванням), погодився з рішенням суду першої інстанції в частині виду й розміру призначеного ОСОБА_8 покарання, а саме позбавлення волі на строк 4 роки, однак змінив цей вирок та застосував до обвинуваченого положення ст. 75 КК, звільнивши його від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком 2 роки й покладенням на нього обов`язків, визначених пунктами 1, 2 ч. 1 ст. 76 КК.
Перевіривши доводи касаційної скарги прокурора щодо невідповідності призначеного покарання ступеню тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого через м`якість, Верховний Суд не вбачає підстав для висновку про незаконність і необґрунтованість рішень судів попередніх інстанцій у частині призначеного ОСОБА_8 покарання зважаючи на таке.
Питання про призначення покарання врегульовано розд. ХІ КК.
Положеннями частин 1, 2 ст. 50 КК визначено, що покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.
Відповідно до ч. 2 ст. 65 КК особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинене кримінальне правопорушення призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень.
Пунктом 3 ч. 1 ст. 65 КК передбачено, що суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.
Таким чином, питання стосовно призначення покарання визначають форму реалізації кримінальної відповідальності в кожному конкретному випадку з огляду на суспільну небезпечність і характер злочину, обставини справи, особу винного, а також обставини, що пом`якшують або обтяжують покарання.
Вирішення цих питань належить до дискреційних повноважень суду, що розглядає кримінальне провадження по суті, який і повинен з урахуванням усіх перелічених вище обставин визначити вид і розмір покарання та ухвалити рішення.
Разом з тим, як уже раніше зазначав Верховний Суд, дискреційні повноваження суду щодо призначення покарання або прийняття рішення про звільнення від його відбування мають межі, визначені статтями 409, 414, 438 КПК, які передбачають повноваження судів апеляційної та касаційної інстанцій скасувати або змінити судове рішення у зв`язку з невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, зокрема коли покарання за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість (постанова Верховного Суду від 12 липня 2018 року у справі № 745/398/16-к, провадження № 51-2335 км 18).
Згідно зі ст. 414 КПК невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.
Отже, законодавець визначив, що явно несправедливим через м`якість або суворість покарання може бути саме за видом чи розміром.
Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом (хоча й у межах відповідної санкції статті) видом і розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначено, з урахуванням обставин, що підлягають доказуванню, зокрема тих, які повинні братися до уваги під час призначення покарання.
Однак, посилаючись на невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого через м?якість, прокурор не наводить доводів щодо необґрунтованості висновків судів першої та апеляційної інстанцій у частині призначення обвинуваченомупокарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки, а лише вказує на незаконність застосування до засудженого положень ст. 75 КК, що фактично зводиться до незгоди з обґрунтованістю застосування закону України про кримінальну відповідальність, а саме положень, передбачених ст. 75 КК, та не свідчить про суворість призначеного покарання за його видом та розміром.
При цьому, як видно з ухвали суду апеляційної інстанції, сторона обвинувачення заперечувала проти задоволення апеляційної скарги захисника (який просив застосувати до обвинуваченого положення ст. 75 КК) та просила вирок місцевого суду (яким ОСОБА_8 призначено показання у виді позбавлення волі на строк 4 роки) залишити без змін, вважаючи його законним й обґрунтованим.
З огляду на зазначене доводи касаційної скарги в цій частині є необґрунтованими.
Звертаючись із касаційною скаргою, прокурор посилається на те, що ОСОБА_8 визнав вину лише в суді апеляційної інстанції, що, на думку сторони обвинувачення, варто розцінювати як намагання уникнути справедливого покарання.
Однак Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що щире каяття особи можливе на будь-якій стадії кримінального процесу: як до внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань (наприклад, у разі з`явлення із зізнанням), так і після їх внесення, на досудовому розслідуванні або під час розгляду справи у суді. Для визнання щирого каяття обставиною, яка пом`якшує покарання, не має значення, на якій стадії воно відбулося; вирішальним є встановлення факторів, які б свідчили про справжність, щирість визнання вини, шляхом відповідного ставлення до скоєного, що передбачає належну критичну оцінку винним своєї протиправної поведінки, її осуд та бажання залагодити провину, і має підтверджуватися конкретними діями, спрямованими на виправлення зумовленої кримінальним правопорушенням ситуації (постанова Верховного Суду від 03 лютого 2026 року у справі № 721/1131/24, провадження № 51-3056 км 25).
У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на те, що ОСОБА_8 призначено покарання, яке не відповідає тяжкості кримінального правопорушення через м`якість у зв`язку з безпідставним звільненням від відбування покарання з випробуванням, вважає, що суд апеляційної інстанції не врахував позицію потерпілих, які заперечували проти задоволення апеляційної скарги захисника та вважали законним вирок місцевого суду.
Колегія суддів звертає увагу на те, що позиція потерпілого не є визначальною при призначенні судом покарання (чи вирішенні питання про звільнення від його відбування з випробуванням) і не обмежує суд у реалізації своїх дискреційних повноважень, визначених законом про кримінальну відповідальність (постанови Верховного Суду від 13 вересня 2023 року у справі № 638/4224/22, провадження № 51-2372 км 23, від 18 червня 2026 року у справі № 750/4388/22, провадження № 51-3467 км 25).
Водночас, як убачається з матеріалів провадження, місцевий суд, з висновками якого погодився і суд апеляційної інстанції, призначаючи ОСОБА_8 покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки, урахував, у тому числі, думку потерпілих.
З огляду на зазначене, доводи касаційної скарги про те, що суд першої інстанції не дотримався положень ст. 65 КК, а призначене ОСОБА_8 покарання не відповідає ступеню тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого через м`якість, є необґрунтованими.
Щодо доводів касаційної скарги про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність
Питання про звільнення від відбування призначеного покарання з випробуванням врегульовано розд. ХІІ КК.
Відповідно до ст. 75 КК, якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов`язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, катування, передбачене ч. 3 ст. 127 цього Кодексу, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше 5 років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Таким чином, законодавець чітко визначив, що за наявності вказаних вище підстав під час вирішення питання щодо застосування положень ст. 75 КК суд враховує тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи.
Як видно з матеріалів провадження, суд першої інстанції, урахувавши тяжкість кримінального правопорушення, індивідуальний ступінь суспільної небезпеки скоєного, зокрема розмір вимагання, дані про особу ОСОБА_8 , не вбачав підстав для застосування до нього положень ст. 75 КК.
Суд апеляційної інстанції, переглядаючи вирок місцевого суду в порядку апеляційної процедури, зазначив, що суд першої інстанції, урахувавши вимоги статей 65 - 67 КК, тяжкість вчиненого кримінального правопорушення, призначив ОСОБА_8 покарання в межах санкції ч. 2 ст. 189 КК з огляду на обставини справи, які існували на момент розгляду справи цим судом.
Водночас суд апеляційної інстанції зауважив, що в ході апеляційного розгляду встановлено, що ОСОБА_8 :
- раніше не судимий, до кримінальної відповідальності притягується вперше;
- за місцем проживання та роботи характеризується позитивно;
- у ході апеляційного розгляду повністю визнав вину.
Також цей суд вказав, що:
- із часу вчинення злочину минув значний період (майже шість років), протягом якого обвинувачений до будь-якої відповідальності не притягувався;
- ОСОБА_8 був призваний на військову службу до Збройних Сил України за призовом під час мобілізації на особливий період, а згідно зі службовою характеристикою за час проходження служби зарекомендував себе з позитивного боку як професійний, працелюбний військовослужбовець.
Вказані обставини, на переконання суду апеляційної інстанції, у сукупності свідчили про позитивні зміни в особі ОСОБА_8 .
Також суд апеляційної інстанції врахував:
- вік ОСОБА_8 (60 років);
- стан здоров`я обвинуваченого;
- поведінку ОСОБА_8 після вчинення кримінального правопорушення, який від органів слідства та суду не переховувався, готовий нести відповідальність за скоєне, зробив належні висновки, шкодує про вчинене та пообіцяв недопускати аналогічного в майбутньому, що, на думку цього суду, свідчило про те, що він став на шлях виправлення.
За таких обставин суд апеляційної інстанції дійшов висновку про можливість виправлення ОСОБА_8 без відбування покарання, зауваживши, що його звільнення від відбування покарання з випробуванням, але в умовах здійснення контролю за його поведінкою та застосуванням протягом іспитового строку соціально-виховних заходів, цілком відповідає принципам законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, а також буде необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових злочинів.
На переконання колегії суддів, такі висновки суду апеляційної інстанції є обґрунтованими та вмотивованими.
З огляду на зазначене, доводи касаційної скарги прокурора про те, що суд апеляційної інстанції:
- не повною мірою врахував тяжкість кримінального правопорушення, а також цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання;
- свого рішення належним чином не обґрунтував і не навів переконливих мотивів, з яких він дійшов висновку про можливість виправлення ОСОБА_8 без відбування покарання, є безпідставними.
При цьому стосовно доводів касаційної скарги сторони обвинувачення про те, що суд апеляційної інстанції не повною мірою врахував обставини кримінального провадження, колегія суддів вважає за необхідне зауважити, що врахування як підстави для посилення кримінальної відповідальності лише тих загальних обставин вчинення злочину, які охоплюються його об`єктивною стороною, поза зв`язком з іншими конкретними обставинами справи й даними про особу винного, не ґрунтується на принципі індивідуалізації, який передбачає диференційований підхід як обов`язкову умову справедливості кримінальної відповідальності.
Натомість, на переконання Верховного Суду, зазначені вище обставини справи, тяжкість вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу ОСОБА_8 , його ставлення до наслідків своїх протиправних дій, у сукупності давали суду апеляційної інстанції достатні підстави для висновку про можливість виправлення обвинуваченого без відбування покарання у виді позбавлення волі, але в умовах здійснення контролю за його поведінкою і застосування протягом іспитового строку низки соціально-виховних заходів, необхідних для виправлення та запобігання вчиненню повторних кримінальних правопорушень у майбутньому.
Також Верховний Суд неодноразово підкреслював, що позитивна посткримінальна поведінка особи є важливим елементом оцінки її здатності до виправлення.
На переконання колегії суддів, обставини, ураховані судом апеляційної інстанції, підтверджують соціальну стабільність ОСОБА_8 та доводять відсутність ризику повторної злочинності.
Отже, колегія суддів уважає, що, з огляду на зазначені вище дані про особу ОСОБА_8 , застосування до нього ст. 75 КК в цілому є обґрунтованим.
При цьому, на думку Суду, прокурор у своїй касаційній скарзі не навів переконливих обґрунтувань щодо неможливості виправлення ОСОБА_8 без відбування покарання у виді позбавлення волі, які б спростували висновок суду апеляційної інстанції про те, що призначене покарання з випробуванням буде достатнім для виправлення засудженого й запобігання вчиненню ним нових кримінальних правопорушень.
Фактично доводи касаційної скарги сторони обвинувачення зводяться до незгоди з дискреційним рішенням суду, що саме собою не є підставою для скасування.
У зв`язку з тим, що в касаційній скарзі прокурора відсутнє достатнє обґрунтування неможливості застосування ст. 75 КК до ОСОБА_8 , Суд вважає, що його звільнення від відбування покарання не свідчить про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.
Суд не вбачає підстав вважати, що постановлена судом апеляційної інстанції ухвала є незаконною з огляду на вимоги статей 370, 412, ч. 3 ст. 419 КПК, а касаційна скарга прокурора не містить переконливих доводів, які б дозволили Верховному Суду поставити під сумнів законність й обґрунтованість цього судового рішення.
Також колегія суддів бере до уваги, що згідно з копією ухвали Новоселицького районного суду Чернівецької області від 06 лютого 2026 року (справа № 720/998/20), надісланою на адресу Касаційного кримінального суду Верховного Суду захисником ОСОБА_6 , ОСОБА_8 звільнено від призначеного вироком Новоселицького районного суду Чернівецької області від 10 лютого 2023 року, з урахуванням ухвали Чернівецького апеляційного суду від 20 серпня 2025 року, покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки у зв`язку із закінченням іспитового строку.
Оскільки тих істотних порушень, які би перешкодили чи могли перешкодити суду апеляційної інстанції ухвалити законне та обґрунтоване рішення, під час касаційного розгляду встановлено не було, кримінальний закон застосовано правильно, а призначене покарання відповідає ступеню тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого, то касаційну скаргу прокурора необхідно залишити без задоволення, а ухвалу суду апеляційної інстанції стосовно ОСОБА_8 - без зміни.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Суд