ПОСТАНОВА
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
захисників ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги захисників ОСОБА_6 й ОСОБА_7 на вирок Голосіївського районного суду міста Києва від 09 жовтня 2023 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 22 січня 2026 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №42016000000002257, за обвинуваченням
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 , раніше не судимого, у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України, та
ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця та жителя АДРЕСА_2 , раніше не судимого, у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст. 27 - ч.3 ст.368 КК України.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Голосіївського районного суду м. Києва від 09 жовтня 2023 року засуджено : - ОСОБА_8 за ч.3 ст.368 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років і 6 місяців з конфіскацією 1/2 частини майна, яке є його власністю, з позбавленням права обіймати посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій на строк 2 роки.
- ОСОБА_9 за ч.5 ст.27 - ч.3 ст.368 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років з конфіскацією 1/2 частини майна, яке є його власністю, з позбавленням права обіймати посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій на строк 1 рік.
Строк відбування покарання ОСОБА_8 та ОСОБА_9 постановлено рахувати з моменту їх затримання у порядку виконання вироку.
До вступу вироку в законну силу запобіжний захід обвинуваченим залишено у виді застави.
Після набрання вироком законної сили заставу, внесену за ОСОБА_9 та ОСОБА_8 , ухвалено повернути заставодавцю.
Вирішено питання щодо речових доказів та судових витрат у провадженні.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 22 січня 2026 року апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_8 , його захисника ОСОБА_6 та обвинуваченого ОСОБА_9 залишено без задоволення, а апеляційну скаргу ОСОБА_10 - задоволено.
Вирок місцевого суду змінено в частині вирішення долі речових доказів, ухвалено грошові кошти в сумі 19 804 доларів США та 19 616 гривень, які були вилучені 09 вересня 2016 року під час обшуку житла за адресою: АДРЕСА_3 , - повернути ОСОБА_10 . У решті вирок суду першої інстанції залишено без змін.
Вироком суду встановлено, що ОСОБА_8 , обіймаючи посаду заступника голови Київської обласної державної адміністрації, яка відноситься до категорії «Б» посад державної служби, будучи службовою особою, яка займає відповідальне становище, уповноваженою на виконання функцій держави, протиправно використовуючи надані йому владні повноваження та своє службове становище з метою одержання неправомірної вигоди, перебуваючи у своєму службовому кабінеті, за адресою: м. Київ, площа Лесі Українки, 1, 15 серпня 2016 року під час розмови з виконувачем обов`язків директора Департаменту агропромислового розвитку Київської облдержадміністрації ОСОБА_11 , яка як підлегла перебувала у його підпорядкуванні та просила дозволу на написання заяви про її звільнення за переведенням на інше місце роботи, замість звільнення за згодою сторін, реалізуючи умисел на незаконне збагачення, висунув ОСОБА_11 вимогу про необхідність передачі йому неправомірної вигоди за невчинення перешкод у її звільненні, саме у зв`язку з переведенням.
У подальшому ОСОБА_11 , з метою уникнення для себе шкідливих наслідків, 16 серпня 2016 року подала до Київської ОДА лист Броварської ОДПІ Головного управління ДФС з проханням щодо її звільнення в порядку переведення, а також власну письмову заяву про звільнення із займаної посади у зв`язку з переведенням.
23 серпня 2016 року ОСОБА_12 , прибувши до Київської ОДА, для з`ясування результату розгляду вказаних листа й заяви, та прийняте керівництвом адміністрації рішення, зустріла ОСОБА_8 , якого попросила завізувати розпорядження про її звільнення із займаної посади у зв`язку з переведенням, а не за згодою сторін, на що останній зазначив, що це питання може бути вирішено лише за умови надання йому неправомірної вигоди. ОСОБА_11 , розуміючи, що ОСОБА_8 є її безпосереднім керівником, який відповідно до своїх службових повноважень організовує підготовку та візує проєкти розпоряджень голови Київської облдержадміністрації, тому без його погодження питання про її звільнення за переведенням не може бути вирішено позитивно, була вимушена погодитися на незаконну вимогу про передачу грошових коштів.
06 вересня 2016 року ОСОБА_8 , перебуваючи в своєму службовому кабінеті, під час розмови з ОСОБА_11 , продовжуючи свої злочинні дії, направлені на одержання неправомірної вигоди для себе з використанням свого службового становища, повторно висунув ОСОБА_11 вимогу про необхідність передачі йому неправомірної вигоди в сумі 200 000 грн.
У подальшому, заступник голови Київської ОДА ОСОБА_13 , продовжуючи реалізовувати свій злочинний умисел, направлений на одержання неправомірної вигоди від ОСОБА_11 , побоюючись бути викритим у вчиненні корупційного кримінального правопорушення, у невстановлений досудовим розслідуванням час та місці, залучив, як пособника, ОСОБА_9 , котрий обіймав посаду начальника управління лікувально-профілактичної допомоги Департаменту охорони здоров`я Київської ОДА та підпорядковувався ОСОБА_8 , і якому було достовірно відомо про злочинні наміри останнього.
ОСОБА_8 , перебуваючи у приміщені Київської ОДА, що за адресою: м. Київ, площа Лесі Українки, 1, реалізовуючи свій злочинний умисел, направлений на одержання неправомірної вигоди, діючи за попередньою домовленістю із ОСОБА_9 , повідомив ОСОБА_11 про те, що з нею зв`яжеться раніше невідома особа, маючи на увазі ОСОБА_9 , з приводу обставин подальшої передачі для нього раніше обумовленої суми неправомірної вигоди.
Того ж дня, близько 17:00, ОСОБА_9 , діючи за попередньою домовленістю із ОСОБА_8 , діючи умисно, усвідомлюючи роль пособника у вчиненні злочину, з метою приховування своєї та ОСОБА_8 протиправної діяльності, здійснив телефонний дзвінок з абонентського номеру, що належав ОСОБА_14 , який не був обізнаний щодо протиправних дій ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , ОСОБА_11 та під час розмови попросив останню прибути до приміщення Київської ОДА.
Після цього ОСОБА_9 , реалізовуючи свій злочинний намір на одержання неправомірної вигоди від ОСОБА_15 для подальшої передачі ОСОБА_8 , з метою приховати свої та останнього злочинні дії, попросив невстановлену особу чоловічої статі одержати гроші від ОСОБА_11
ОСОБА_11 , виконуючи вказівку ОСОБА_9 , прибула на перший поверх приміщення вестибюлю Київської ОДА, де до неї, за попередньою домовленістю із ОСОБА_9 , підійшла невстановлена особа чоловічої статі, яка у завуальованій формі запропонувала ОСОБА_11 передати гроші для подальшої передачі їх ОСОБА_8 , на що остання відмовилася.
09 вересня 2016 року о другій половині дня ОСОБА_8 , продовжуючи реалізовувати умисел, направлений на одержання неправомірної вигоди від ОСОБА_11 , перебуваючи на своєму робочому місці, повідомив ОСОБА_9 про необхідність зустрічі з ОСОБА_11 з метою одержання від останньої неправомірноївигоди за вчинення на користь останньої дій з використанням свого службового становища.
Одразу після цього ОСОБА_9 , діючи умисно та узгоджено з ОСОБА_8 , зустрівся з ОСОБА_11 на 7-му поверсі будівлі Київської ОДА, біля приймальні ОСОБА_8 , після чого вивів ОСОБА_11 на вулицю, де в завуальованій формі висунув останній вимогу про необхідність передачі йому 200 000 грн за сприяння ОСОБА_8 у вирішенні питання щодо її безперешкодного звільнення з посади. При цьому повідомив ОСОБА_11 час та місце, де вона повинна передати гроші особі жіночої статі, маючи на увазі ОСОБА_16 , яка не була обізнана у злочинних намірах ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , на що ОСОБА_11 погодилася.
09 вересня 2016 року близько 19:10, ОСОБА_11 на виконання протиправної вказівки ОСОБА_9 , у визначеному ним місці, біля станції метро «Теремки» у м. Києві, передала ОСОБА_17 для подальшої передачі ОСОБА_9 та ОСОБА_8 неправомірну вигоду у сумі 200 000 грн, що є великим розміром, за подальше вирішення ОСОБА_8 питання щодо її звільнення у зв`язку з переведенням на інше місце роботи. Після чого ОСОБА_9 , який перебував поряд з місцем зустрічі і спостерігав за діями ОСОБА_11 , був затриманий правоохоронними органами.
Вимоги касаційної скарги та доводи особи, яка її подала
Захисник ОСОБА_6 у касаційній скарзі, посилаючись на істотні порушення вимог КПК України й неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати судові рішення щодо засудженого ОСОБА_8 та закрити кримінальне провадження.
Вважає, що вина ОСОБА_8 у вчиненні інкримінованого злочину не доведена, тому що в основу вироку покладено недопустимі докази, які зібрані неуповноваженим органом, оскільки досудове розслідування здійснювалося із порушенням правил підслідності слідчими Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України.
Зазначає, що мала місце провокація злочину через те, що постановою прокурора від 07 вересня 2016 року було надано дозвіл на проведення НСРД у формі імітування обстановки злочину, а фактично було проведено спеціальний слідчий експеримент, тому всі докази, отримані за результатами НСРД, є недопустимими; крім того, у протоколі НСРД від 06 вересня 2016 року вибірково зафіксовано розмови, а протокол огляду та вручення грошових коштів містить виправлення у даті його складання.
Вказує, що суди не дали належної оцінки активним діям свідка ОСОБА_11 , яка була ініціатором зустрічей із засудженим та пропонувала гроші за вирішення питання про її переведення, що свідчить про наявність провокації.
На думку захисника, за встановлених фактичних обставин, дії ОСОБА_8 підлягали кваліфікації лише за ч.2 ст.369-2 КК України, як одержання неправомірної вимоги для себе за вплив на прийняття рішення особою, уповноваженою на виконання функцій держави, оскільки до його повноважень не входило вирішення питання, у якому був зацікавлений хабародавець.
Суд апеляційної інстанції належним чином не перевірив доводи апеляційних скарг сторони захисту, не дав обґрунтованих відповідей на них, а тому оспорювана ухвала не відповідає вимогам ст. 419 КПК України.
Посилається на невідповідність судових рішень вимогам ст. 370 КПК України через їх незаконність та необґрунтованість.
В решті захисник наводить доводи, які стосуються оскарження фактичних обставин справи, неповноти судового розгляду та дає власну оцінку доказам.
Захисник ОСОБА_7 у поданій ним касаційній скарзі, посилаючись на істотні порушення вимог КПК України й неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати судові рішення щодо ОСОБА_9 та призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
Захисник наводить доводи, аналогічні тим, що викладені у касаційній скарзі захисника ОСОБА_6 , зокрема, щодо порушення правил підслідності, наявності провокації злочину, недопустимості доказів, неправильної кваліфікації дій засудженого.
Крім того, зазначає про відсутність кваліфікуючої ознаки «вимагання неправомірної вигоди», оскільки хабародавець був зацікавлений у неправомірній поведінці службової особи.
Вказує про те, що в оскаржуваних судових рішеннях не відображено достовірних показань свідків ОСОБА_11 та ОСОБА_14 , суди не співставили ці показання з іншими доказами, що суперечить нормам ст. 94 КПК України.
Суд апеляційної інстанції допущені порушення проігнорував, не дав вмотивованих відповідей на доводи апеляційних скарг сторони захисту, а тому оспорювана ухвала не відповідає вимогам статей 370, 419 КПК України.
Позиції інших учасників судового провадження
Захисники ОСОБА_6 та ОСОБА_7 у суді касаційної інстанції вимоги касаційних скарг підтримали в повному обсязі та просили задовольнити.
Прокурор ОСОБА_5 у судовому засіданні, посилаючись на безпідставність доводів касаційних скарг сторони захисту, заперечував проти їх задоволення.
Межі розгляду матеріалів кримінального провадження у касаційному суді
За змістом ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Відповідно до вимог ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого.
При вирішенні питання про наявність зазначених у ч. 1 ст. 438 КПК України підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу. При перевірці доводів, наведених у касаційних скаргах захисників, суд касаційної інстанції виходить із фактичних обставин, встановлених судами.
Мотиви Суду
Відповідно до вимог ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Згідно зі ст. 94 КПК України, суд за своїм внутрішнім переконанням, досліджує всі обставини кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку.
Наведені норми закону вимагають від суду зробити ґрунтовну, всебічну оцінку сукупності усіх зібраних у справі доказів, співставити їх між собою та зробити остаточний висновок на підставі повного обсягу усіх досліджених доказів. Жоден окремо взятий доказ не має наперед встановленої сили. Тому суд робить свій висновок не на окремо взятому доказі, а на сукупності доказів (як прямих, так і непрямих), які доповнюють та уточнюють один одного.
Місцевий суд, з висновками якого погодилася й апеляційна інстанція, належним чином вирішив питання допустимості всіх доказів у провадженні, дотримуючись положень ст. 94 КПК України, оцінив докази в їх сукупності, детально виклав їх у вироку, встановив, що вони є взаємоузгодженими, належними та допустимими, доповнюють один одного і дійшов обґрунтованого переконання про те, що вина ОСОБА_8 і ОСОБА_9 у вчиненні інкримінованого злочину доведена поза розумним сумнівом.
Суди зазначили, що вина засуджених повністю доведена, зокрема, показаннямисвідка ОСОБА_11 про те, що заступник голови Київської ОДА ОСОБА_8 курував очолюваний нею Департамент агропромислового розвитку, тому в силу службових повноважень повинен був завізувати розпорядження голови Київської ОДА про її звільнення із займаної посади, неодноразово вимагав у неї неправомірну вигоду за не створення перешкод у її звільненні саме у зв`язку з переведенням до іншого державного органу. Коли вона принесла гроші, ОСОБА_8 сказав, що з нею зв`яжуться. Після цього з нею зв`язався ОСОБА_9 , котрий визначив час та місце передачі грошей, які вона передала молодій жінці, котра була разом з ОСОБА_9 , біля станціїї метро «Теремки», а потім їх затримали; показаннями самого засудженого ОСОБА_8 , котрий хоча і не визнав свою вину у вчиненні інкримінованого злочину, однак не заперечував те, що він неодноразово спілкувався із підлеглою ОСОБА_11 у своєму службовому кабінеті з приводу її звільнення, останню вважає провокатором; показаннями засудженого ОСОБА_9 , котрий вину у вчиненні інкримінованого злочину визнав частково та пояснив, що він працював в Департаменті охорони здоров`я Київської ОДА та запропонував ОСОБА_11 за гроші вирішити її питання про звільнення з ОСОБА_8 ; показаннями свідка ОСОБА_16 , котра пояснила, що на прохання засудженого ОСОБА_9 , отримала від ОСОБА_11 пакунок з грошима в сумі 200000 грн; даними протоколу затримання ОСОБА_16 , згідно якого в сумці останньої було виявлено та вилучено пакет з 200 000 грн; показаннями свідка ОСОБА_18 , котра працювала заступником керівника апарату Київської ОДА та виконувала обов`язки секретаря в приймальні ОСОБА_8 , про те, що вона знайома з ОСОБА_9 , останній просив її скинути номер телефону ОСОБА_11 на номер телефону з якого він телефонував; показаннями свідка ОСОБА_14 , котрий працював у кав`ярні в приміщенні Київської ОДА, а також даними протоколу пред`явлення особи для впізнання за фотознімками, згідно якого свідок ОСОБА_14 серед пред`явлених йому фотознімків впізнав ОСОБА_9 , як особу, котрій надавав свій телефон, з якого ОСОБА_9 двічі телефонував на невідомий номер; протоколами про результати НСРД, де відображено розмови між ОСОБА_11 та ОСОБА_8 , ОСОБА_11 , та ОСОБА_9 , ОСОБА_11 та ОСОБА_16 , характер та зміст яких свідчить про фінансові умови, які були висунуті ОСОБА_11 з боку ОСОБА_8 за нездійснення ним перешкод у звільненні останньої за переведенням, а також обставини передачі і отримання неправомірної вигоди від ОСОБА_11 , шляхом передачі їх особі, залученій ОСОБА_9 ; протоколом огляду та вручення грошових коштів, згідно якого гроші в сумі 200000 грн були помічені спеціальною хімічною речовиною та вручені ОСОБА_11 для подальшої передачі ОСОБА_8 ; висновком експерта №1272/тдд про те, що надані на дослідження гроші в сумі 200000 грн, номіналом по 500 грн, відповідають грошовим знакам, що знаходяться в офіційному обігу на території України; висновком експерта № 388хс підтверджено наявність спеціальної хімічної речовини на вказаних купюрах, яка співпадає зі спеціальною хімічною речовиною, наданою в якості зразка порівняння; протоколом огляду речей, вилучених у ході особистого обшуку ОСОБА_9 , а саме мобільного телефону «Нокіа», де на робочому екрані виявлено контакти: «ОСОБА_19», «ОСОБА_23», «ОСОБА_24», а також відмічено з`єднання в день передачі грошей о 18:13 з контактом « ОСОБА_19 », тривалість розмови 46 сек, та неприйнятий виклик від «ОСОБА_19» о 20:06; даними посадових інструкцій засуджених, відповідно до яких вони були службовими особами та мали відповідні повноваження, а також іншими доказами.
Таким чином, місцевий суд ретельно дослідивши зібрані у кримінальному провадженні докази та оцінивши їх з точки зору належності, достовірності, допустимості, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності і взаємозв`язку для прийняття відповідного рішення, дійшов правильного висновку про доведеність вини ОСОБА_8 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України, а вини ОСОБА_9 у вчиненні злочину, передбаченого ч.5 ст.27 - ч.3 ст.368 КК України.
Доводи захисників про те, що за встановлених фактичних обставин дії засуджених могли бути кваліфіковані лише за ч. 2 ст. 369-2 КК України, не ґрунтуються на законі.
Так, у диспозиції вказаної норми йдеться про кримінальну відповідальність за вчинення дій, які полягають у прийнятті пропозиції, обіцянки або одержанні неправомірної вигоди для себе чи третьої особи за вплив на прийняття рішення особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, або пропозиції чи обіцянці здійснити вплив за надання такої вигоди.
Тож, кримінальна відповідальність за ч. 2 ст. 369-2 КК України настає за умови, що особа одержує неправомірну вигоду за вплив на прийняття рішення іншою, визначеною статтею КК особою.
В свою чергу, кримінальна відповідальність за одержання неправомірної вигоди у розумінні диспозиції ч.3 ст. 368 КК України настає тоді, коли одержання неправомірної вигоди особою відбувається в обмін на вчинення чи невчинення нею дій, які вона могла або повинна була виконати з використанням наданої їй влади, покладених на неї організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов`язків, або таких, які вона не уповноважена була вчинювати, в інтересах того, хто надає неправомірну вигоду, чи в інтересах третьої особи будь-якої дії з використанням наданої їй влади чи службового становища.
За встановлених судами фактичних обставин, ОСОБА_8 обіймав посаду заступника голови Київської ОДА, був службовою особою, уповноваженою на виконання функцій держави, та відповідно до розподілу обов`язків відповідав, зокрема, за підготовку проектів розпоряджень голови облдержадміністрації та був уповноважений візувати й вносити голові облдержадміністрації пропозиції щодо призначення на посади та звільнення з посад керівників відповідних структурних підрозділів облдержадміністрації. Засуджений ОСОБА_8 курував очолюваний ОСОБА_11 Департамент агропромислового розвитку Київської ОДА, тому без його погодження питання про її звільнення за переведенням до іншого державного органу, замість звільнення за згодою сторін, не могло бути вирішено. При цьому ОСОБА_8 тривалий час умисно не погоджував питання звільнення підлеглої ОСОБА_11 в порядку переведення, посилаючись на невирішені нею питання, при цьому, маючи на увазі, саме передачу нею грошових коштів в якості неправомірної вигоди за визначеним ним механізмом.
Встановлені судами обставини повністю спростовують твердження сторони захисту про те, що заступник голови Київської ОДА ОСОБА_8 не є суб`єктом кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України, та за своєю посадою не міг вплинути на звільнення своєї підлеглої ОСОБА_11 , саме у зв`язку з її переведенням.
Разом із цим ОСОБА_11 , розуміючи, що ОСОБА_8 є її безпосереднім керівником та без його погодження питання про її звільнення за переведенням не могло бути вирішено позитивно, була вимушена погодитися на незаконну вимогу про передачу неправомірної вигоди. У протилежному випадку вона побоювалася, що не зможе звільнитися із займаної посади, саме у зв`язку з переведенням. Тобто засуджений ОСОБА_8 сприяв створенню для свідка ОСОБА_11 таких умов, за яких вона вимушена була надати неправомірну вигоду з метою запобігання шкідливим наслідкам для себе, що дало суду обґрунтовану підставу для кваліфікації дій винного за такою ознакою, як «вимагання». А тому доводи захисників про неправильну кваліфікацію дій засуджених є неприйнятними.
Доводи сторони захисту про порушення правил підслідності через те, що досудове розслідування здійснювалося Головним слідчим управлінням Генеральної прокуратури України, а не слідчими Національної поліції, були предметом належної перевірки суду апеляційної інстанції та обґрунтовано визнані безпідставними.
Суд апеляційної інстанції достовірно встановив, що в даному кримінальному провадженні відомості про кримінальне правопорушення були внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань прокурором 02 вересня 2016 року. Цього ж дня, заступник Генерального прокурора України ОСОБА_20 виніс вмотивовану постанову про визначення підслідності у кримінальному провадженні, якою з метою здійснення ефективного, всебічного, повного та неупередженого досудового розслідування у розумні строки, доручив його здійснення Головному слідчому управлінню Генеральної прокуратури України.
За змістом ч. 5 ст. 36 КПК України Генеральний прокурор, керівник обласної прокуратури, їх перші заступники та заступники своєю вмотивованою постановою мають право доручити здійснення досудового розслідування будь-якого кримінального правопорушення іншому органу досудового розслідування, у тому числі слідчому підрозділу вищого рівня в межах одного органу, у разі неефективного досудового розслідування.
Згідно з правовим висновком об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 24 травня 2021 року, викладеним у справі № 640/5023/19, змістом ч. 5 ст. 36, статей 86, 87, 110, 214, 216 КПК України визначається належна правова процедура реалізації Генеральним прокурором, керівником обласної прокуратури, їх першими заступниками та заступниками повноважень, передбачених ч. 5 ст. 36 КПК України, яка містить такі елементи: а) належний суб`єкт (Генеральний прокурор, керівник обласної прокуратури, їх перші заступники та заступники); б) оцінка досудового розслідування як неефективного; в) відображення такої оцінки у відповідному процесуальному рішенні постанові; г) вмотивованість такої постанови.
Наявність відповідних відомостей, які стосуються конкретного кримінального провадження, щодо його неефективності може бути встановлено відповідним прокурором на будь-якому етапі досудового розслідування, у тому числі й на його початку, та бути підставою для прийняття рішення в порядку і відповідно до вимог ч. 5 ст. 36 КПК України.
Постанова про доручення досудового розслідування іншому органу досудового розслідування, її обґрунтування та вмотивування має бути предметом дослідження суду в кожному кримінальному провадженні, яке здійснюється з урахуванням його конкретних обставин. Результати такого дослідження утворюють підстави для подальшої оцінки отриманих під час досудового розслідування доказів з точки зору допустимості.
Суди попередніх інстанцій оцінили зміст постанови від 02 вересня 2016 року, якою заступник Генерального прокурора України ОСОБА_20 доручив здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні Головному слідчому управлінню Генеральної прокуратури України, та дійшли висновку, що в ній належно обґрунтовано підстави для зміни підслідності в кримінальному провадженні, а тому порушень, про які йдеться в касаційних скаргах захисників, немає.
У касаційних скаргах також відсутнє обґрунтування того, яким чином проведення досудового розслідування Головним слідчим управлінням Генеральної прокуратури України, а не слідчими Національної поліції, вплинуло на якість зібраних доказів, враховуючи, що для всіх без виключення органів досудового розслідування передбачено однакові правила збирання доказів.
Що стосується посилань у касаційній скарзі захисника ОСОБА_6 на практику Верховного Суду, викладену в постанові від 14 квітня 2020 року (справа № 761/34909/17), то такі є недоречними, оскільки обставини розглядуваної справи є нерелевантними до обставин, які були встановлені в кримінальному провадженні, на яке посилається адвокат.
Сторона захисту скаржиться на недопустимість результатів контролю за вчиненням злочину через те, що оперативні співробітники провели негласну слідчу дію у формі спеціального слідчого експерименту, а не в формі імітування обстановки злочину, про яку було зазначено у постанові прокурора від 07 вересня 2016 року.
Апеляційний суд в межах перевірки аналогічних доводів сторони захисту чітко слідував практиці Верховного Суду та достовірно встановив, що в цьому кримінальному провадженні наявна постанова прокурора про проведення контролю за вчиненням злочину від 07 вересня 2016 року, у якій визначено порядок та строк проведення негласної слідчої (розшукової) дії - 30 діб з моменту винесення постанови. У постанові про проведення контролю за вчиненням злочину від 19 вересня 2016 року прокурор зазначив про проведення НСРД у формі імітування обстановки злочину. Однак із дослідженого судом протоколу за результатами проведення негласної слідчої (розшукової) дії від 21 вересня 2016 року убачається, що оперативними працівниками було зафіксовано факт передачі грошей, тобто факт вчинення кримінального правопорушення.
Суд апеляційної інстанції дійшов правильного переконання про те, що хоча прокурором і неправильно визначено назву різновиду НСРД - контроль за вчиненням злочину у виді імітування обстановки злочину, проте у самій постанові було визначено обсяг повноважень саме на проведення спеціального слідчого експерименту, який відповідно до змісту протоколу за результатом проведення НСРД фактично був проведений у рамках доручення прокурора. При цьому протокол про результати контролю за вчиненням злочину від 19 вересня 2016 року відповідає вимогам ст.252 КПК України та положенням Інструкції про НСРД, які регулюють порядок оформлення таких протоколів.
Наведене повністю узгоджується з позицією Верховного Суду, висловленою, зокрема, в справах №303/1425/18, № 754/8343/16-к.
Твердження сторони захисту про недопустимість як доказу протоколу огляду та вручення грошових коштів через те, що він містить виправлення у даті його складання, теж були предметом належної перевірки суду апеляційної інстанції та обґрунтовано визнані безпідставними.
Із матеріалів кримінального провадження слідує, що суд апеляційної інстанції безпосередньо допитав в судовому засіданні свідків ОСОБА_11 та ОСОБА_21 . Останній є головним оперуповноваженим ДЗЕ НП та показав, що саме він складав указаний протокол 08 вересня 2016 року, а виправлення дати є технічною помилкою. ОСОБА_11 повідомила аналогічні дані про те, коли та за яких обставин складався цей протокол, а також підтвердила, що зазначена в протоколі фактична дата огляду та вручення грошових коштів - 08 вересня 2016 року, що узгоджується з іншими матеріалами кримінального провадження (часом проведення слідчої дії з іншими процесуальними документами).
З`ясувавши наведені обставини, апеляційний суд дійшов переконливого висновку про те, що виправлення цифри у даті складання протоколу має ознаки описки, не стосується змісту та результатів процесуальної дії, не впливає на обсяг зафіксованих у документі відомостей та не порушує прав і законних інтересів учасників кримінального провадження.
Верховний Суд у своїх рішеннях вже звертав увагу на те, що сама по собі наявність виправлення у протоколі слідчої дії не може бути самостійною підставою для визнання цього доказу недопустимим (до прикладу, постанова ВС у справі №128/3780/16-к).
Твердження сторони захисту про наявність провокації злочину суд апеляційної інстанції також належним чином перевірив і правильно визнав такими, що не заслуговують на увагу.
Верховний Суд з урахуванням практики Європейського суду з прав людини у своїх рішеннях неодноразово висловлювався про критерії відмежування провокації злочину від допустимої поведінки правоохоронних органів, зокрема: чи були дії правоохоронних органів активними, чи мало місце з їх боку спонукання особи до вчинення злочину, наприклад прояв ініціативи в контактах з особою, повторні пропозиції, незважаючи на початкову відмову особи, наполегливі нагадування, підвищення ціни вище середньої; чи був би скоєний злочин без втручання правоохоронних органів; чи були у правоохоронних органів об`єктивні дані про те, що особа була втягнута у злочинну діяльність, чи була ймовірність вчинення нею злочину суттєвою.
Суд звертав увагу, що сам по собі факт передачі незаконної матеріальної винагороди з відома та під контролем правоохоронних органів не свідчить про провокацію вчинення злочину, а направлений на документування злочинної діяльності. Якщо правоохоронні органи лише долучилися до фіксації і розслідування на певному етапі розвитку подій, зокрема, після подання особою заяви про вчинення злочину, то це свідчить про їх пасивну роль, яка проявилася лише у належній фіксації вчинюваного кримінального правопорушення ( до прикладу, постанови ВС у справах №303/1425/18, 991/1710/22).
Суди першої та апеляційної інстанцій детально проаналізували аргументи сторони захисту на підтвердження наявності провокації у цьому провадженні та встановили, що свідок ОСОБА_11 після спілкування з ОСОБА_8 самостійно звернулася з відповідною заявою про вчинення злочину до правоохоронних органів, що підтверджується її заявою до ДЗЕ НПУ в Київській області від 02 вересня 2016 року, у якій вона зазначає про те, що заступник голови Київської ОДА вимагає принести гроші в якості «відкату», які вона ніби-то отримала в ході компенсації згідно діючої бюджетної програми, і тільки тоді вирішиться питання з її можливим переведенням до іншого державного органу. Лише після внесення відомостей до ЄРДР (не раніше) правоохоронні органи долучилися до фіксації протиправної діяльності ОСОБА_8 і розпочали проводити контроль за вчиненням злочину, що свідчить про їх пасивну роль, яка проявилася лише у належній фіксації ходу вчинення злочину.При цьому дії свідка ОСОБА_11 теж не були активними. Визначальним фактором була саме поведінка ОСОБА_8 , котрий під час зустрічей зі свідком ОСОБА_11 , як прямо, так і завуальовано, висував останній фінансові вимоги, після виконання яких, обіцяв погодити її звільнення за переведенням.
Отже, суди повно з`ясували відповідні обставини і ознак, притаманних провокації злочину, у діях правоохоронних органів або свідка ОСОБА_11 не виявили. Суд касаційної інстанції погоджується з таким висновком, оскільки він відповідає критеріям оцінки, визначеним прецедентною практикою ЄСПЛ стосовно приписів п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Крім того, відповідно до цієї практики, суд визнає необґрунтованими заяви щодо провокації кримінального правопорушення й не розглядає їх по суті, коли заявник заперечує факт вчинення ним правопорушення та одночасно заявляє про провокацію (рішення від 08 липня 2021 року у справі «Берлізев проти України»). У згаданій справі ЄСПЛ визнав непослідовним заперечення заявником вчинення злочину та одночасне висунення ним скарги про те, що його спровокували на це. Захист від провокації обов`язково передбачає, що обвинувачений визнає вчинення інкримінованих йому дій, але стверджує, що вони були наслідком незаконного підбурювання з боку працівників правоохоронного органу.
У розглядуваному кримінальному провадженні сторона захисту заперечує факт вчинення засудженими інкримінованого їм злочину, тому доводи, наведені в касаційних скаргах адвокатів про те, що мала місце провокація злочину, є непослідовними та непереконливими.
Разом із цим суд апеляційної інстанції в межах, установлених ст. 404 КПК України, та у порядку, визначеному ст. 405 КПК України, перевірив усі доводи апеляційних скарг сторони захисту та визнав їх необґрунтованими, навівши в ухвалі відповідно до вимог ст.419 КПК України мотиви на їх спростування.
Ухвала апеляційного суду є законною, обґрунтованою та належним чином вмотивованою, вона відповідає вимогам статей 370, 419 КПК України, тому касаційні доводи захисників в цій частині теж неприйнятні.
Захисник ОСОБА_6 у своїй касаційній скарзі також висловлює доводи щодо неповноти судового розгляду, оскаржує фактичні обставини справи та дає власну оцінку доказам.
Проте суд касаційної інстанції є судом права, а не факту, тому згідно норм ст.433 КПК України не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскаржуваному судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Матеріали провадження не містять даних про порушення вимог кримінального процесуального чи неправильне застосування кримінального законів, які би були безумовними підставами для зміни чи скасування оскаржуваних судових рішень, а тому підстав для задоволення касаційних скарг захисників немає.
У зв`язку із цим та, керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, колегія суддів вважає, що оскаржувані судові рішення слід залишити без зміни.
З цих підстав Суд ухвалив:
Вирок Голосіївського районного суду міста Києва від 09 жовтня 2023 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 22 січня 2026 року щодо ОСОБА_8 та ОСОБА_9 залишити без зміни, а касаційні скарги захисників ОСОБА_6 та ОСОБА_7 - без задоволення.
Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню не підлягає.