ВИРОК
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
засудженого ОСОБА_6 ,
захисника ОСОБА_7 (у режимі відеоконференції),
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги засудженого ОСОБА_6 та його захисника ОСОБА_7 на вирок Полтавського апеляційного суду від 17 квітня 2025 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12015170090000473, за обвинуваченням
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця с. Веселий Поділ Семенівського району Полтавської області, мешканця АДРЕСА_1 , зареєстрованого в АДРЕСА_2 , раніше судимого за вироком Воєнного апеляційного суду Центрального регіону України від 19 листопада 2004 року за пунктами 4, 7 ч. 2 ст. 115 Кримінального кодексу України (далі - КК) з урахуванням змін, внесених ухвалою Верховного Суду України від
25 травня 2005 року, до остаточного покарання у виді позбавлення волі на строк
12 років, звільненого 20 серпня 2014 року відповідно до ухвали Ленінського районного суду м. Полтава від 12 серпня 2014 року умовно-достроково на невідбутий строк покарання - 1 рік 9 місяців 12 днів, у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого п. 13 ч. 2 ст. 115 КК.
1. Згідно з обвинувальним актом, ОСОБА_6 під час застілля, яке відбувалося в помешканні ОСОБА_8 на АДРЕСА_3 , у період з 16:00 05 лютого 2015 року до 02:00 06 лютого 2015 року з неприязні, маючи умисел на заподіяння смерті ОСОБА_8 наніс останньому не менше 12 ударів ногами в обличчя, не менше 5 ударів дерев`яною палицею по голові, не менше 3 ударів по голові скляними банками, а також численні удари ногами по тулубу та кінцівках, унаслідок чого потерпілий втратив свідомість.
2. Далі близько 02:00 06 лютого 2015 року ОСОБА_6 разом із присутнім на тому ж застіллі ОСОБА_9 , заздалегідь не домовляючись, з метою приховування слідів злочину винесли потерпілого на вулицю та відтягли в район будинку АДРЕСА_4 , де ОСОБА_8 через деякий час помер. Після цього ОСОБА_6 з місця події зник, а ОСОБА_9 з метою знищення слідів злочину замив сліди крові та прибрав на кухні у квартирі потерпілого.
3. Смерть ОСОБА_8 настала від тупої сполученої травми голови, тулуба і кінцівок, яка ускладнилася травматичним шоком.
4. Орган досудового розслідування кваліфікував дії ОСОБА_6 за п. 13 ч. 2 ст. 115 КК як умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині, вчинене особою, яка раніше вчинила умисне вбивство.
Хронологія та зміст судових рішень і встановлені у кримінальному провадженні судами першої та апеляційної інстанцій обставини
5. Автозаводський районний суд м. Кременчука Полтавської області вироком від 29 липня 2016 року ОСОБА_6 визнав винуватим і засудив за п. 13 ч. 2 ст. 115 КК до остаточного покарання на підставі ч. 1 ст. 71 КК до позбавлення волі на строк 14 років.
6. Апеляційний суд Полтавської області ухвалою від 23 листопада 2016 року частково задовольнив апеляційну скаргу ОСОБА_6 , скасував вирок Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 29 липня 2016 року щодо нього і призначив новий розгляд у суді першої інстанції.
7. Автозаводський районний суд м. Кременчука Полтавської області вироком від 28 листопада 2017 року визнав ОСОБА_6 винуватим і засудив за п. 13 ч. 2 ст. 115 КК до остаточного покарання на підставі ч. 1 ст. 71 КК у виді позбавлення волі на строк 14 років 9 місяців 12 днів.
8. Апеляційний суд Харківської області ухвалою від 31 травня 2018 року частково задовольнив апеляційні скарги прокурора, обвинуваченого та його захисника, скасував вирок Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 28 листопада 2017 року з призначенням нового розгляду в суді першої інстанції.
9. Крюківський районний суд м. Кременчука Полтавської області вироком від 20 вересня 2019 року визнав ОСОБА_6 винуватим і засудив за ч. 2 ст. 121 КК до остаточного покарання на підставі ч. 1 ст. 71 КК у виді позбавлення волі на строк 9 років 9 місяців.
10. Харківський апеляційний суд ухвалою від 30 квітня 2020 року частково задовольнив апеляційні скарги прокурора, обвинуваченого та його захисника, скасував вирок Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 20 лютого 2019 року щодо ОСОБА_6 з призначенням нового розгляду в суді першої інстанції.
11. Шишацький районний суд Полтавської області вироком від 17 лютого 2022 року визнав ОСОБА_6 невинуватим і виправдав за п. 13 ч. 2 ст. 115 КК у зв`язку з відсутністю в діянні обвинуваченого складу кримінального правопорушення, цивільний позов потерпілої ОСОБА_10 про стягнення моральної та матеріальної шкоди залишив без розгляду.
12. Виправдовуючи ОСОБА_6 за п. 13 ч. 2 ст. 115 КК, суд першої інстанції зазначив, що сторона обвинувачення не надала належних і допустимих доказів, які беззаперечно підтверджували б вину обвинуваченого у вчинення вказаного кримінального правопорушення.
13. Полтавський апеляційний суд ухвалою від 10 березня 2023 року залишив без задоволення апеляційну скаргу прокурора та без змін вирок Шишацького районного суду Полтавської області від 17 лютого 2022 року щодо ОСОБА_6 .
14. Колегія суддів Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду постановою від 12 вересня 2023 року задовольнила касаційну скаргу прокурора, скасувавши ухвалу Полтавського апеляційного суду від 10 березня 2023 року стосовно ОСОБА_6 і призначивши новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
15. Як указав Верховний Суд, суд апеляційної інстанції не розглянув належним чином доводів сторони обвинувачення щодо безпідставного визнання недопустимими доказами протоколів огляду місця події від 07 лютого 2015 року та проведення слідчого експерименту від 10 лютого 2015 року, оскільки таке рішення місцевого суду суперечило правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, висловленій у постанові від 31 серпня 2022 року (справа № 756/10060/17, провадження № 13-3кс22), а також висновків експерта від 12 березня 2015 року № 211 та від 03 квітня 2015 року № 73-МК щодо дослідження речей ОСОБА_9 через те, що слідчий суддя відмовив слідчому в тимчасовому доступі до цих речей, не проаналізувавши мотивів такої відмови слідчого судді. До того ж суд апеляційної інстанції не проаналізував і не дав власної оцінки показанням свідка ОСОБА_9 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , наданим у судовому засіданні 27 липня 2016 року за участю сторони захисту перед іншим складом суду. Крім того, Суд звернув увагу на те, що апеляційний суд, погодившись із вироком суду першої інстанції, допустив суперечності у визначенні підстав для виправдання ОСОБА_6 , вказавши одночасно на невстановлення достатніх доказів для доведення винуватості обвинуваченого та відсутність у його діях складу інкримінованого злочину.
16. 17 квітня 2025 року за результатами нового розгляду Полтавський апеляційний суд частково задовольнив апеляційну скаргу прокурора, скасував вирок Шишацького районного суду Полтавської області від 17 лютого 2022 року та ухвалив новий, яким засудив ОСОБА_6 за п. 13 ч. 2 ст. 115 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 13 років, на підставі ст. 71 КК за сукупністю вироків до покарання, призначеного за цим вироком, частково приєднав невідбуту частину покарання за вироком Військового апеляційного суду Центрального регіону України від 19 листопада 2004 року й остаточно призначив покарання у виді позбавлення волі на строк 14 років. На підставі ч. 5 ст. 72 КК цей суд зарахував ОСОБА_6 у строк покарання строк попереднього ув`язнення із 06 лютого 2015 року по 17 лютого 2022 року з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі і станом на 17 квітня 2025 року визнав призначене ОСОБА_6 покарання відбутим.
17. Апеляційний суд постановив стягнути з ОСОБА_6 на користь потерпілої ОСОБА_10 5187,15 грн у рахунок відшкодування матеріальної шкоди та 100 000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди.
18. Також суд апеляційної інстанції вирішив питання стосовно речових доказів і судових витрат.
Вимоги та узагальнені доводи осіб, які подали касаційні скарги
19. У касаційній скарзі захисник ОСОБА_7 , посилаючись на істотне порушення кримінального процесуального закону, просить скасувати вирок апеляційного суду та закрити кримінальне провадження на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК у зв`язку з невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого п. 13 ч. 2 ст. 115 КК. Цивільний позов потерпілої ОСОБА_10 про стягнення моральної та матеріальної шкоди просить залишити без розгляду. Зауважує, що суд першої інстанції на підставі зібраних і перевірених у судовому засіданні доказів, з урахуванням показань обвинуваченого, свідків та інших доказів, наявних у кримінальному провадженні, дійшов правильного висновку про недоведеність винуватості ОСОБА_6 . Водночас апеляційний суд, переглядаючи кримінальне провадження за апеляційною скаргою прокурора, усупереч вимогам статей 94, 419 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) обмежився дослідженням лише вибіркових доказів, яким надав іншу оцінку, ніж суд першої інстанції, та ухвалив протилежне рішення про винуватість ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого злочину, відповідно, скасувавши виправдувальний вирок місцевого суду.
20. Зокрема, на думку захисника, апеляційний суд безпідставно послався у вироку як на докази вини ОСОБА_6 на показання свідків ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ухвалу слідчого судді Автозаводського районного суду м. Кременчука від 09 лютого 2015 року, рапорт про встановлення місцезнаходження ОСОБА_6 , протоколи про відкриття матеріалів кримінального провадження в порядку ст. 290 КПК, які дослідив вибірково й однобічно та яким дав інакшу, ніж місцевий суд, оцінку. При цьому апеляційний суд не обґрунтував мотивів надання переваги одним доказам перед іншими, зокрема, показанням свідка ОСОБА_13 від 09 лютого 2016 року і 10 лютого 2017 року порівняно з показаннями, які вона давала 18 червня 2021 року іншому складу Шишацького районного суду Полтавської області.
21. Заявник наголошує, що апеляційний суд, ухвалюючи протилежне рішення по суті, дослідив та оцінив виключно докази сторони обвинувачення і залишив поза увагою докази та аргументи сторони захисту, що є несумісним із гарантіями, передбаченими ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і суперечить правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 27 листопада 2024 року у справі № 529/1660/22.
22. Також захисник ОСОБА_7 звертає увагу на те, що колегія суддів апеляційного суду не перевірила доводів сторони захисту про існування іншої версії розвитку події злочину, а саме причетності ОСОБА_9 до вбивства потерпілого ОСОБА_8 , що є підставою для розумного сумніву в доведеності вини ОСОБА_6 . До того ж апеляційний суд в обвинувальному вироку послався на дані протоколів огляду місця події від 06 і 07 лютого 2015 року, висновку судово-медичної експертизи № 70/1 від 20 березня 2015 року, висновку судово-імунологічної експертизи від 19 березня 2015 року № 211, висновків судово-медичних криміналістичних експертиз від 06 квітня 2015 року № 73-МК і № 72-МК, які належним чином не дослідив і яким не дав належної оцінки, адже жоден із цих доказів прямо не вказує на причетність до злочину ОСОБА_6 . Інші докази, які суд апеляційної інстанції поклав в основу обвинувального вироку, зокрема, дані слідчого експерименту зі свідком ОСОБА_9 , висновку експерта від 21 березня 2015 року № 70/2, протоколу затримання ОСОБА_6 від 06 лютого 2015 року, висновку судово-імунологічної експертизи від 23 березня 2015 року № 212, адвокат називає недопустимими, оскільки частину їх отримано з істотним порушенням вимог КПК, шляхом фальсифікації доказів і застосування правоохоронними органами до її підзахисного недозволених методів ведення слідства - фізичного та психологічного насильства, а решта є похідною від незаконно одержаних доказів.
23. Захисник, крім того, указує на порушення судом апеляційної інстанції вимог п. 4 ч. 2 ст. 374 КПК щодо обов`язкового зазначення у вироку зайняття обвинуваченого, оскільки цей суд, маючи дані про службу ОСОБА_6 у Збройних Силах України, вказав неправдиву інформацію, що він не працює.
24. Засуджений ОСОБА_6 у касаційній скарзі, яка за змістом є аналогічною касаційній скарзі захисника, також просить скасувати вирок Полтавського апеляційного суду від 17 квітня 2025 року і закрити кримінальне провадження на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК у зв`язку з невстановленням достатніх доказів для доведення його винуватості у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого п. 13 ч. 2 ст. 115 КК, і вичерпанням можливості їх отримати. Указує, що рішення апеляційного суду є незаконним, оскільки ґрунтується на припущеннях і не підтверджується доказами, дослідженими в ході судового розгляду. На думку засудженого, апеляційний суд розглянув кримінальне провадження без урахування вказівок суду касаційної інстанції, без повторного безпосереднього дослідження та оцінки доказів, визнаних місцевим судом недопустимими, переоцінив їх та ухвалив новий вирок. При цьому апеляційний суд не перевірив версії сторони захисту про причетність до кримінального правопорушення іншої особи, що призвело до порушення права обвинуваченого на справедливий судовий розгляд та його свавільного засудження. Як запевняє скаржник, він не вчиняв інкримінованого злочину і зібрані у справі дані не містять прямих доказів для визнання його винуватим поза розумним сумнівом. Указує на те, що вся версія обвинувачення ґрунтується на доказах, отриманих з істотним порушенням кримінального процесуального закону, у тому числі з порушенням права на захист. До прикладу вказує на те, що протокол його затримання від 06 лютого 2015 року не відповідає вимогам статей 104 і 208 КПК, оскільки не містить точного часу й місця затримання. Крім того, під час затримання в нього вилучено светр, який у протоколі описано без дотримання правил ч. 1 ст. 100 КПК і без відображення процедури його упакування. В експертизі викладено дані про дослідження іншого светра за кольором. У постанові слідчого про призначення цієї експертизи на розгляд експерта поставлено запитання стосовно штанів, а не светра. Інші речі, які за версією обвинувачення, містили сліди злочину, працівники правоохоронного органу вилучили в нього не під час затримання, а наступного дня в незаконний спосіб. І незважаючи на те, що за результатами дослідження (експертиза від 20 березня 2015 року № 70/1) на вказаних речах не виявлено слідів, походження яких можливе від потерпілого, апеляційний суд поклав дані цього висновку разом з іншими недопустимими доказами в основу свого рішення. Водночас цей суд не зважив на згадані аргументи сторони захисту щодо фальсифікації доказів і застосування недозволених методів ведення слідства, а, маючи неспростовані докази, які свідчать про можливість іншої версії інкримінованої події, без всебічного, повного й неупередженого дослідження доказів і дотримання стандарту доведення вини поза розумним сумнівом ухвалив незаконний обвинувальний вирок.
Позиції інших учасників судового провадження
25. Засуджений ОСОБА_6 та його захисник ОСОБА_7 в судовому засіданні підтримали касаційні скарги, просили скасувати вирок апеляційного суду і закрити кримінальне провадження на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК у зв`язку з невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого п. 13 ч. 2 ст. 115 КК.
26. Прокурор ОСОБА_5 вважала, що касаційні скарги є необґрунтованими, просила залишити їх без задоволення, а вирок апеляційного суду без зміни.
27. Іншим учасникам судового провадження належним чином повідомлено про дату, час і місце касаційного розгляду, однак у судове засідання вони не з`явилися.
Мотиви Суду
28. Заслухавши суддю-доповідача, з`ясувавши позиції учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи касаційних скарг, колегія суддів дійшла висновку, що скарги задоволенню не підлягають з наступних міркувань.
29. Як передбачено ст. 433 КПК, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому наділений повноваженнями лише щодо перевірки правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
30. Відповідно до приписів ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого.
31. У касаційних скаргах засуджений та захисник стверджують, що в матеріалах кримінального провадження не встановлено достатніх доказів для доведення винуватості ОСОБА_6 в умисному протиправному заподіянні смерті ОСОБА_8 поза розумним сумнівом. Тому просять скасувати вирок апеляційного суду із закриттям кримінального провадження на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК.
32. Апеляційний суд, розглянувши кримінальне провадження за апеляційною скаргою прокурора, який, посилаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, неповноту судового розгляду, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону і неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просив скасувати зазначений вирок суду та ухвалити новий, яким визнати ОСОБА_6 винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого п. 13 ч. 2 ст. 115 КК, провів часткове судове слідство, допитав обвинуваченого, дослідив письмові докази, у тому числі дані протоколу затримання ОСОБА_6 від 06 лютого 2015 року, протоколу огляду місця події від 06 лютого 2015 року - будинку, де проживав потерпілий, протоколів огляду добровільно виданого ОСОБА_6 працівникам поліції одягу та взуття від 07 лютого 2015 року, висновку судово-медичної експертизи трупа ОСОБА_8 № 70/1 від 06 лютого 2015 року, висновку медико-криміналістичної експертизи № 72-МК від 09 лютого 2015 року, висновків експертиз № 213, 212, 123-МК, 252, 73-МК від 18, 23, 26 березня 2015 року, 03 і 06 квітня 2015 року, висновку судово-імунологічної експертизи № 211 від 12 березня 2015 року, протоколу огляду місця події від 07 лютого 2015 року, висновку судово-медичної експертизи № 70/2 від 21 березня 2015 року, протоколу проведення слідчого експерименту зі свідком ОСОБА_9 від 10 лютого 2015 року та відеозапису до нього, показання цього свідка в суді першої інстанції, на чому наполягала сторона обвинувачення (т. 20, а. с. 245, 246), провів судові дебати, надав обвинуваченому останнє слово і дійшов переконання, що доводи, викладені в апеляційній скарзі прокурора, підлягають частковому задоволенню, а вирок суду першої інстанції про виправдання ОСОБА_6 за п. 13 ч. 2 ст. 115 КК- скасуванню.
33. За результатами перевірки доказів вищестоящий суд зазначив, що суд першої інстанції ухвалив рішення про визнання невинуватим і виправдання ОСОБА_6 виключно на підставі поверхової оцінки показань обвинуваченого та свідків, письмових доказів у сукупності, у тому числі протоколів оглядів місця події, даних слідчого експерименту зі свідком ОСОБА_9 , даних висновку судових експертиз без перевірки їх зв`язку з обставинами кримінального провадження, не дав належної оцінки більшій частині доказів сторони обвинувачення, які мають вирішальне значення для правильного та повного встановлення істини у справі, не вказавши, чому суд бере до уваги одні докази та відкидає інші, однобічно, вибірково й відокремлено один від одного оцінив докази, не проаналізував їх у сукупності та взаємозв`язку, в результаті чого ухвалив помилкове судове рішення, яке не відповідає вимогам закону.
34. Як правильно наголосив суд апеляційної інстанції, з доказів, досліджених судом першої інстанції, а також повторно досліджених у межах апеляційного розгляду, зміст яких детально викладено в оскаржуваному вироку, випливає, що саме ОСОБА_6 , перебуваючи в помешканні ОСОБА_8 , у період із 16:00 05 лютого до 02:00 06 лютого 2015 року, з неприязні, маючи умисел на заподіяння смерті останньому наніс не менше 12 ударів ногами в обличчя, не менше 5 ударів дерев`яною палицею по голові, не менше 3 ударів по голові скляними банками, а також численні удари ногами по тулубу та кінцівках, унаслідок чого потерпілий втратив свідомість. Після цього ОСОБА_6 разом з ОСОБА_9 , заздалегідь не домовляючись, з метою приховання слідів злочину винесли потерпілого на вулицю і відтягли подалі від його будинку, де ОСОБА_8 через деякий час помер. Смерть ОСОБА_8 настала від тупої сполученої травми голови, тулуба та кінцівок, яка ускладнилася травматичним шоком. А отже, дії ОСОБА_6 необхідно кваліфікувати за п. 13 ч. 2 ст. 115 КК.
35. Обґрунтовуючи своє рішення, апеляційний суд послався:
- на показання обвинуваченого ОСОБА_6 , який в судах першої та апеляційної інстанцій, хоч і не визнав своєї винуватості у вчиненому злочині, проте не заперечував, що в лютому 2015 року проживав у будинку ОСОБА_8 ;
- показання свідка ОСОБА_9 (помер ІНФОРМАЦІЯ_2 ), надані в судовому засіданні 08 лютого і 27 липня 2016 року за участю сторони захисту, про те, як на початку лютого 2015 року він виявив ОСОБА_8 в його будинку побитим, поряд сидів злий на потерпілого ОСОБА_6 , який через деякий час із невідомих причин напав на ОСОБА_8 , заподіяв два чи більше ударів по спині палкою, потім штовхнув потерпілого у льох, де продовжив побиття, а після того, як виліз із льоху, жбурляв у потерпілого порожні банки, згодом обвинувачений витягнув потерпілого з льоху, допоміг йому вдягнутися, при цьому завдаючи ударів по спині, і виніс на собі на вулицю, де кинув на перехресті за 30-50 метрів від будинку, а сам пішов спати;
- дані протоколу огляду місця події від 06 лютого 2015 року з фототаблицями, відповідно до якого у квартирі АДРЕСА_5 виявлено та вилучено речі, зокрема дерев`яну палицю, порожню скляну пляшку з-під горілки, рушник, скляну банку, уламки скла з нашаруваннями крові, яка за даними експертизи може походити від ОСОБА_8 ;
- протокол проведення слідчого експерименту за участю свідка ОСОБА_9 від 10 лютого 2015 року, згідно з яким під час слідчої дії ОСОБА_9 розповів про фактичні обставини умисного вбивства потерпілого ОСОБА_8 ОСОБА_6 , показав, яким чином обвинувачений завдав тілесних ушкоджень потерпілому та в який спосіб позбувся останнього;
- дані протоколу огляду місця події від 07 лютого 2015 року з фототаблицею, згідно з яким ОСОБА_6 добровільно видав працівникам поліції, про що написав відповідну заяву, куртку-дублянку чорного кольору і взуття чорного кольору, на якому виявлено нашарування речовини бурого кольору;
- дані протоколу огляду місця події від 07 лютого 2015 року з фототаблицею до нього, за даними якого ОСОБА_6 у приміщенні ІТТ Кременчуцького МВ УМВС України в Полтавській області добровільно видав одяг, у якоий він був одягнений під час затримання, а саме: кофту сірого кольору та спортивні штани з нашаруваннями речовини бурого кольору;
- дані протоколу огляду місця події від 07 лютого 2015 року з фототаблицею до нього, згідно з яким мати обвинуваченого ОСОБА_14 у квартирі АДРЕСА_6 добровільно видала два телефони марки «Нокіа» моделі 2700 С-2 та 1100, зарядний пристрій до них і чорні брюки зі шкіряним ременем;
- дані протоколу затримання ОСОБА_6 , за даними якого 06 лютого 2015 року о 22:12 обвинуваченого затримано за фактом завдання тілесних ушкоджень ОСОБА_8 , від яких той помер. На підставі ч. 3 ст. 208 КПК слідчий ОСОБА_15 провів обшук затриманого і вилучив светр зі слідами бурого кольору;
- ухвалу слідчого судді Автозаводського районного суду м. Кременчука від 09 лютого 2015 року, якою накладено арешт на все вилучене майно підозрюваного ОСОБА_6 , у тому числі в ході його затримання;
- дані висновку судово-медичної експертизи від 20 березня 2015 року № 70/1 про виявлення на тілі ОСОБА_8 різного ступеня тілесних ушкоджень, у тому числі тяжких, що мають прямий причинно-наслідковий зв`язок із настанням його смерті;
- дані висновку судово-медичної імунологічної експертизи від 23 березня 2015 року № 212 про виявлення на светрі ОСОБА_6 темно-зеленого кольору крові, яка може походити від ОСОБА_8 ;
- висновок судово-медичної імунологічної експертизи від 23 березня 2015 року № 213 про виявлення на куртці-дублянці та правому черевику ОСОБА_6 крові, яка може походити від ОСОБА_8 ;
- висновку судово-медичної криміналістичної експертизи № 72-МК від 06 квітня 2015 року про виявлення на лобно-тім`яній ділянці голови потерпілого ОСОБА_8 трьох забитих ран, які утворилися від ударної дії одного і того ж твердого тупого предмета з обмеженою контактуючою поверхнею, яким могла бути надана на експертизу дерев`яна палиця, і двох різаних ран, які утворились від дії предмету, що має гострий край;
- висновку судово-медичної криміналістичної експертизи № 123-МК від 23 квітня 2015 року про виявлення на дублянці та светрі ОСОБА_6 слідів крові, яка може походити від ОСОБА_8 ;
- висновку судової трасологічної експертизи № 252 від 03 квітня 2015 року про те, що слід підошви взуття № 2, виявлений 06 лютого 2015 року поблизу трупа ОСОБА_8 , може належати взуттю, вилученому в ОСОБА_6 .
36. Апеляційний суд небезпідставно визнав передчасними висновки місцевого суду про те, що зібрані у справі докази є недопустимими і ОСОБА_6 належить виправдати у зв`язку з відсутністю в його діях складу злочину, передбаченого п. 13 ч. 2 ст. 115 КК.
37. Так, спростовуючи висновок суду першої інстанції про недопустимість як доказу протоколу огляду місця події від 06 лютого 2015 року у квартирі АДРЕСА_5 через відсутність відеозапису процесуальної дії та підписів на фототаблиці слідчого, спеціаліста та інших осіб, які брали участь у виготовленні додатків, вищестоящий суд слушно зазначив, що слідчу дію провела уповноважена особа з дотриманням вимог ст. 233 КПК на підставі ухвали слідчого судді, а фототаблиця до протоколу засвідчена підписом слідчого ОСОБА_16 . Відсутність підписів спеціаліста та інших осіб, які брали участь у слідчій дії та під час виготовлення додатку до протоколу у вигляді фототаблиці, не свідчить про допущення істотних порушень вимог КПК. За змістом ст. 105 КПК додаток до протоколу має бути засвідчений або слідчим, або прокурором, або спеціалістом, або іншими особами, які брали участь у виготовленні та/або вилученні таких додатків (хоча це не виключає можливості засвідчення додатка кількома особами).Відеозапис протоколу огляду місця події не є самостійним процесуальним джерелом доказів, оскільки таким джерелом виступають відомості, встановлені під час вказаної слідчої дії і зафіксовані в протоколі цієї слідчої дії, який є документом. Тому його відсутність у матеріалах, наданих суду, не є істотним порушенням, яке б мало наслідком визнання вказаного протоколу недопустимим доказом, і не ставить під сумнів його доказове значення.
38. Не погоджуючись із рішенням районного суду про визнання затримання ОСОБА_6 істотним порушенням прав людини і основоположних свобод, суд апеляційної інстанції обґрунтовано зауважив, що 06 лютого 2015 року в межах кримінального провадження, внесеного до ЄРДР за № 121170090000473 від 06 лютого 2015 року за ч. 1 ст. 115 КК, в ході слідчих дій за фактом умисного вбивства ОСОБА_8 одразу після вчинення злочину свідок ОСОБА_9 , будучи фактичним очевидцем подій побиття потерпілого, повідомив правоохоронний орган про заподіяння смерті останньому саме ОСОБА_6 . Працівники СКР Кременчуцького МВ в Полтавській області шляхом проведення оперативно-розшукових заходів установили місце перебування ОСОБА_6 і затримали його в помешканні матері - ОСОБА_14 у с. Вереміївка Семенівського району. ОСОБА_6 добровільно погодився поїхати з працівниками міліції до Кременчуцького МВ УМВС України в Полтавській області. З огляду на ці обставини колегія суддів апеляційного суду дійшла правильного висновку про наявність достатніх підстав, передбачених ст. 208 КПК, для затримання ОСОБА_6 , а саме затримання визнала правомірним. Колегія суддів також звернула увагу на неточність зазначення в протоколі часу затримання ОСОБА_6 , водночас вказала, що така неточність не тягне за собою визнання незаконним цього заходу забезпечення кримінального провадження. Стаття 208 КПК не вимагає складання протоколу затримання негайно в ході затримання. Такий протокол має бути складений, як тільки це стане практично можливим. Так, згідно з ч. 5 ст. 208 КПК у протоколі затримання, крім часу складання протоколу, має зазначатися місце, дата і точний час затримання відповідно до положень ст. 209 цього Кодексу. Оскільки з ОСОБА_6 до моменту складання протоколу затримання не проводилися жодні слідчі дії, фактичне затримання останнього за адресою проживання його матері у с. Вереміївка Семенівського району за три години до складання протоколу затримання слідчим в приміщенні Кременчуцького МВ УМВС України в Полтавській області не є порушенням прав обвинуваченого.
39. Визнаючи безпідставними висновки районного суду про незаконне вилучення в ОСОБА_6 під час затримання светра, який до того ж, за свідченням сторони захисту, не було відкрито в порядку ст. 290 КПК, апеляційний суд, посилаючись на практику Верховного Суду, наголосив, що особистий обшук особи під час затримання, є складовою частиною затримання особи в порядку, передбаченому ст. 208 КПК. Відповідно до ч. 3 вказаної норми закону уповноважена службова особа, слідчий, прокурор може здійснити обшук затриманої особи з дотриманням правил, передбачених ч. 7 ст. 223 і ст. 236 цього Кодексу. Слідчий ОСОБА_15 під час затримання ОСОБА_6 у присутності понятих провів його особистий обшук, у ході якого виявив і вилучив светр з речовиною бурого кольору, яка за даними висновку експерта № 212 від 18 березня 2015 року належить потерпілому
ОСОБА_8 .Ухвалою слідчого судді Автозаводського районного суду м. Кременчука від 09 лютого 2015 року накладено арешт на все вилучене майно підозрюваного ОСОБА_6 , у тому числі в ході його затримання. Цей светр темно-зеленого кольору слідчий суддя ухвалою від 06 квітня 2015 року визнав речовим доказом. Усі вказані письмові докази було відкрито стороні захисту в порядку ст. 290 КПК. Обвинувачений та його захисник не були позбавлені права ознайомитися з цим речовим доказом, проте жодних клопотань про доступ до речових доказів чи зауважень не заявляли, що свідчить про небажання обвинуваченого та його захисника скористатися правом на відкриття речових доказів.
40. Визнаючи передчасним висновок місцевого суду про недопустимість як доказу протоколу огляду місця події від 07 лютого 2015 року - квартири матері обвинуваченого ОСОБА_14 , яка під час слідчої дії добровільно видала два мобільні телефони, зарядний пристрій, чорні штани із шкіряним ременем, суд апеляційної інстанції з урахуванням правової позиції Великої Палати Верховного Суду у постанові від 31 серпня 2022 року (справа № 756/10060/17) зазначив, що районний суд вказав лише на формальне порушення кримінального процесуального закону під час отримання доказів (огляд провів слідчий, який не входив до складу слідчої групи), проте не мотивував, яким чином ця обставина вплинула на звуження чи обмеження конвенційних та конституційних прав і свобод обвинуваченого ОСОБА_6 . Водночас у ході вказаного огляду дотримано процедуру та суттєвих умов, які виключають визнання отриманих внаслідок цієї процесуальної дії фактичних даних недопустимими доказами у порядку ст. 87 КПК через істотні порушення прав і свобод людини. Слідчий СВ Кременчуцького МВ УМВС України в Полтавській області лейтенант міліції ОСОБА_17 провів цю слідчу дію за участю власника ОСОБА_14 та понятих ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , про що склав протокол, який підписали всі учасники. Далі слідчий суддя задовольнив клопотання слідчого СВ Кременчуцького МВ УМВС України в Полтавській області ОСОБА_15 , який входив до складу слідчої групи, і наклав арешт на речі ОСОБА_6 , у тому числі й ті, які добровільно видала його мати. Як правильно констатував апеляційний суд, слідчий ОСОБА_17 , хоч і не був призначений слідчим у кримінальному провадженні №12015170090000473, однак за своїми повноваженнями, будучи слідчим СВ Кременчуцького МВ УМВС України в Полтавській області, з метою невідкладності фіксації й забезпечення схоронності речей ОСОБА_6 провів вказану слідчу дію у квартирі матері обвинуваченого, і це жодним чином не призвело до звуження прав обвинуваченого і не вплинуло на доказовість відомостей за результатами проведеної слідчої дії та можливість їх використання.
41. Обґрунтовуючи незгоду з рішенням суду першої інстанції про визнання недопустимим доказом судово-імунологічної експертизи № 212 від 18 березня
2015 року через її проведення без відповідного рішення слідчого та з виходом експерта за межі своїх повноважень, колегія суддів апеляційного суду зауважила, що експертизу було проведено на підставі постанови слідчого від 09 лютого 2015 року. Експерту на дослідження надано два поліетиленові пакети, в одному з яких, згідно з надписом, светр темно-зеленого кольору, вилучений у ході затримання
ОСОБА_6 , в іншому - штани підозрюваного ОСОБА_6 чорного кольору, добровільно видані його матір`ю 07 лютого 2015 року. Тому судовий експерт, здійснюючи експертне дослідження зазначених двох речей, діяв у межах своїх повноважень і не вирішував питань, які не належать до його компетенції. Відсутність у постанові слідчого про призначення судово-імунологічної експертизи вказівки на передачу в розпорядження експерта лише пакета зі светром свідчить про недоліки в роботі слідчого під час складання процесуального документа, проте не є істотним порушенням КПК.
42. Спростовуючи рішення місцевого суду про визнання недопустимими доказами експертних висновків від 12 березня 2015 року № 211 та від 03 квітня
2015 року № 73-МК щодо дослідження речей ОСОБА_9 з підстав відмови слідчого судді у тимчасовому доступі слідчого до цих речей, суд апеляційної інстанції правильно вказав на те, що свідок ОСОБА_9 07 лютого 2015 року в межах кримінального провадження №12015170090000473 від 06 лютого 2015 року у приміщенні Кременчуцького МВ УМВС України в Полтавській області добровільно видав одяг, в якому він був одягнутий 05 лютого 2015 року. Оскільки вказані речі були вилучені і зберігалися в приміщенні Кременчуцького МВ УМВС України, а отже були в розпорядженні слідчого, за результатами розгляду клопотання слідчого про надання тимчасового доступу до речей ОСОБА_9 у кримінальному провадженні
№ 12015170090000473 від 06 лютого 2015 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК, слідчий суддя відмовив у задоволенні цього клопотання у зв`язку з досягненням зазначеної в клопотанні мети.
43. Аргументуючи свою позицію щодо незгоди з висновком районного суду про визнання недопустимим доказом протоколу слідчого експерименту від 10 лютого 2015 року зі свідком ОСОБА_9 через проведення цієї слідчої дії без попереднього дозволу слідчого судді, а також помилки в назві технічного засобу фіксації, апеляційний суд обґрунтовано зауважив, що слідча дія проводилася в помешканні ОСОБА_9 і потерпілого, в матеріалах провадження немає відомостей про заперечення власника житла ОСОБА_10 на проведення слідчого експерименту в її житлі. Помилка у назві технічного засобу фіксації відеозаписуючого пристрою, за допомогою якої фіксувався слідчий експеримент, жодним чином не свідчить про недостовірність відеофайлів, а є лише технічною помилкою, допущеною в ході оформлення протоколу. Слідчий експеримент проведено з ОСОБА_9 з метою перевірки та уточнення відомостей про подію, що сталася 05 лютого 2015 року в його присутності. Свідку було роз`яснено права та обов`язки та попереджено про кримінальну відповідальність за статтями 384, 385 КК. У слідчій дії брали участь поняті та спеціаліст, яким відповідно до вимог статей 11, 13, 15, 223 КПК роз`яснено права та обов`язки. Під час слідчого експерименту свідок ОСОБА_9 у присутності понятих і спеціаліста послідовно, докладно й детально розповів та показав на місці у квартирі на АДРЕСА_3 обставини спричинення
ОСОБА_6 тілесних ушкоджень потерпілому ОСОБА_8 . Протокол слідчого експерименту підписали учасники процесуальної дії та поняті, зазначивши про відсутність зауважень і доповнень. Слідчий здійснив відеозйомку з дотриманням вимог кримінального процесуального закону. Учасники провадження не заперечували достовірність і автентичність відеозапису, який має безперервний характер та узгоджується зі змістом протоколу слідчого експерименту. Тому відсутні підстави ставити під сумнів відомості, що об`єктивно відображені у протоколі слідчого експерименту та доданому до нього відеозаписі. Апеляційний суд небезпідставно констатував, що матеріали кримінального провадження містять достатні підстави для висновку про те, що протокол слідчого експерименту від 10 лютого 2015 року відповідає вимогам статей 104,105 КПК, а саму слідчу дію проведено за правилами та в порядку, передбаченими ст. 240 КПК, з дотриманням встановленої кримінальним процесуальним законом процедури проведення слідчого експерименту за участю свідка. Отримані в ході слідчого експерименту дані щодо обставин спричинення ОСОБА_6 ударів потерпілому, апеляційний суд визнав достовірними і поклав в основу обвинувального вироку, оскільки вони відповідають фактичним обставинам кримінального правопорушення та узгоджуються із сукупністю всіх інших доказів.
44. Також апеляційний суд перевірив версію сторони захисту про причетність до вбивства ОСОБА_9 і визнав її такою, що не знайшла підтвердження. При цьому суд звернув увагу:
- на показання свідка ОСОБА_13 , які вона давала в судових засіданнях 09 лютого 2016 року та 10 лютого 2017 року та які зводилися до того, що під час події злочину ОСОБА_9 сам двічі приходив до неї в гості;
- дані висновку експерта від 21 березня 2015 року № 70/2 про те, що свідок ОСОБА_9 під час слідчого експерименту як особа, яка безпосередньо не завдавала тілесних ушкоджень ОСОБА_8 , не змогла показати механізму їх спричинення;
- висновок судово-медичної криміналістичної експертизи від 06 квітня 2015 року № 73-МК, відповідно до якого на підштаниках ОСОБА_9 виявлені сліди-помарки речовини, подібної до крові, які могли утворитися як від зіткнення з поверхнею, покритою кров`ю, так і при попаданні рідкої крові на поверхню виробу;
- висновок судово-медичної імунологічної експертизи № 211 від 19 березня 2015 року, відповідно до якого на підштаниках, що належать ОСОБА_9 , виявлено сліди його власної крові, походження якої від ОСОБА_8 виключається.
45. Апеляційний суд належним чином обґрунтував, чому бере до уваги показання свідка ОСОБА_13 від 09 лютого 2016 року та 10 лютого 2017 року, і відхиляє її показання від 18 червня 2021 року, зазначивши, що саме перші показання є послідовними, стабільними, узгоджуються з показаннями свідка ОСОБА_9 та сукупністю інших доказів. Також цей суд дав належну оцінку показанням свідків ОСОБА_11 і ОСОБА_12 , які були залучені як поняті під час огляду квартири та слідчого експерименту і засвідчили своїми підписами проведення слідчих дій без будь-яких застережень чи зауважень.
46. Отже, Суд не має підстав вважати, що апеляційний суд розглянув справу однобічно, неповно або з порушенням кримінального процесуального закону.
47. Вирішуючи питання про призначення покарання обвинуваченому, суд апеляційної інстанції врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке є особливо тяжким, дані про особу ОСОБА_6 , який раніше судимий за вчинення умисного аналогічного злочину, на обліках у лікарів психіатра та нарколога не перебуває, відсутність обставин, які пом`якшують покарання, а також вчинення злочину в стані сп`яніння, що є обставиною, яка обтяжує покарання. З урахуванням наведеного та із застосуванням правил ч. 1 ст. 71 і ч. 5 ст. 72 КК апеляційний суд призначив ОСОБА_6 покарання, яке вважав необхідним і достатнім для його виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень, і станом на 17 квітня 2025 року визнав таке покарання відбутим.
48. Цивільний позов потерпілої ОСОБА_10 апеляційний суд вирішив з дотриманням вимог діючого законодавства з урахуванням витрат, понесених потерпілою на поховання убитого ОСОБА_6 сина, а також характеру кримінального правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, з огляду на втрату єдиної дитини.
49. Доводи засудженого про застосування до нього недозволених методів слідства були предметом перевірки як органу досудового розслідування, так і суду. Слідчий в ОВС СВ прокуратури Полтавської області ОСОБА_20 , розглянувши матеріали досудового розслідування, внесеного до ЄРДР за № 42016171090000027 від 15 лютого 2016 року за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 365 КК, постановою від 31 березня 2016 року закрив це кримінальне провадження у зв`язку з відсутністю в діях складу кримінального правопорушення (т. 2, а. с. 164, 165). Суд першої інстанції також допитав свідків працівників поліції та експертів і не встановив обставин перевищення влади або службових повноважень працівниками правоохоронного органу (т. 2, а. с. 174-177).
50. Твердження сторони захисту про порушення судом апеляційної інстанції вимог п. 4 ч. 2 ст. 374 КПК через незазначення у вироку даних про службу ОСОБА_6 у Збройних Силах України як на місце роботи Суд уважає безпідставними.
51. У матеріалах кримінального провадження дійсно наявні дані про те, що обвинувачений перебуває на військовій службі у військовій частині НОМЕР_1 , є учасником бойових дій, отримував бойові поранення і має нагороди (т. 21, а. с. 4-16).
52. Водночас є дані і про те, що ОСОБА_6 згідно з наказом командира цієї частини від 16 лютого 2025 року № 50 вважається таким, що з 13 лютого 2025 року самовільно залишив частину, з указаної дати йому призупинено виплату грошового забезпечення (т. 21, а. с. 46, 47).
53. Будь-якої інформації про те, що ОСОБА_6 повернувся до лав ЗСУ чи працевлаштувався, в матеріалах справи немає, тому апеляційний суд слушно вказав у вироку, що обвинувачений ніде не працює.
54. Отже, апеляційний суд розглянув кримінальне провадження з дотриманням вимог статей 404, 337, 338 і 370 КПК, і його рішення про засудження ОСОБА_6 за п. 13 ч. 2 ст. 115 КК є законним, обґрунтованим і вмотивованим.
55. Таким чином, Суд уважає, що за результатами розгляду касаційних скарг не встановлено таких істотних порушень вимог кримінального процесуального закону та неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які би були підставою для скасування оскарженого судового рішення. Касаційні скарги засудженого ОСОБА_6 та його захисника ОСОБА_7 не підлягають задоволенню, а вирок Полтавського апеляційного суду від 17 квітня 2025 року стосовно ОСОБА_6 необхідно залишити без зміни.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд