ПОСТАНОВА Касаційний адміністративний суд ВС у справі № 520/29107/24

1. У жовтні 2024 року керівник Шевченківської окружної прокуратури міста Харкова Омаров Аміл огли (далі - Прокурор) в інтересах держави в особі Харківської обласної державної (військової) адміністрації (далі - Харківська ОД(В)А), Департаменту культури і туризму Харківської обласної державної (військової) адміністрації (далі - Департамент культури і туризму Харківської ОД(В)А) звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , відповідачка), в якому просив зобов`язати ОСОБА_1 укласти з Департаментом культури і туризму Харківської ОД(В)А на умовах і в порядку, визначених постановою Кабінету Міністрів України від 28 грудня 2001 року № 1768 «Про затвердження Порядку укладення охоронних договорів на пам`ятки культурної спадщини, щойно виявлені об`єкти культурної спадщини чи їх частини» (далі - Порядок № 1768), охоронний договір щодо нежитлових приміщень 1-го поверху № 2а-1-:-2а-5 загальною площею 62,8 кв. м у житловому будинку літ. А-3 за адресою: АДРЕСА_1 , які є частиною пам`ятки архітектури місцевого значення з охоронним номером № 7400-Ха «Приватна лікарня», занесеної до Державного реєстру нерухомих пам`яток України (далі - Реєстр) наказом Міністерства культури та інформаційної політики України (далі - Мінкультури) від 04 червня 2020 року № 1883.

2. На обґрунтування позовних вимог Прокурор зазначав, що ОСОБА_1 з 09 липня 2019 року на праві власності належать нежитлові приміщення 1-го поверху № 2а-1-:-2а-5 загальною площею 62,8 кв. м у житловому будинку літ. А-3 за адресою: АДРЕСА_1 , який рішенням виконавчого комітету Харківської обласної ради народних депутатів від 05 березня 1992 року № 61 визнаний пам`яткою архітектури місцевого значення під назвою «Приватна лікарня», а наказом Мінкультури від 04 червня 2020 року № 1883 занесений до Реєстру з присвоєнням охоронного номера № 7400-Ха. Всупереч вимогам статті 23 Закону України від 08 червня 2000 року № 1805-III «Про охорону культурної спадщини» (далі - Закон № 1805-III), ОСОБА_1 не уклала з Департаментом культури і туризму Харківської ОД(В)А охоронний договір щодо зазначеної частини пам`ятки архітектури. Водночас Харківська ОД(В)А та Департамент культури і туризму Харківської ОД(В)А, будучи обізнаними про факт невиконання ОСОБА_1 пам`яткоохоронного законодавства, протягом тривалого часу не вживали заходів для судового захисту порушених інтересів держави, що, на переконання Прокурора, відповідно до статті 23 Закону України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII «Про прокуратуру» (далі - Закон № 1697-VII), є підставою для представництва ним інтересів держави в суді.

3. Департамент культури і туризму Харківської ОД(В)А подав письмові пояснення, які зводилися до того, що відповідачка не виконала обов`язок вчинити дії щодо укладення охоронного договору на пам`ятку архітектури місцевого значення під назвою «Приватна лікарня».

4. ОСОБА_1 не визнала позов, у відзиві зазначала, що нежитлові приміщення 1-го поверху № 2а-1-:-2а-5 загальною площею 62,8 кв. м у літ. А-3 за адресою: АДРЕСА_1 , вона придбала 09 липня 2019 року на підставі договору купівлі-продажу № 576, який не містить відомостей про віднесення приміщення до пам`яток культурної спадщини чи про наявність охоронного договору, а про занесення будівлі до Реєстру наказом Мінкультури від 04 червня 2020 року № 1883 ОСОБА_1 дізналася лише 31 жовтня 2024 року, отримавши позовну заяву. Департамент культури і туризму Харківської ОД(В)А у листі від 06 листопада 2024 року № 05-25/2590 на адвокатський запит вказав, що у нього відсутня інформація стосовно повідомлення ОСОБА_1 про занесення об`єкта до Реєстру. Оскільки Харківська ОД(В)А та Департамент культури і туризму Харківської ОД(В)А не надали доказів надсилання їй повідомлення про набуття об`єктом статусу щойно виявленого, ОСОБА_1 вважала позовні вимоги Прокурора передчасними.

Крім того, відповідачка вважала, що Прокурор не довів бездіяльності компетентних органів, оскільки Харківська ОД(В)А та Департамент культури і туризму Харківської ОД(В)А є суб`єктами владних повноважень, які мають право самостійно звертатися до суду; на підтвердження цього вона також вказувала, що Департамент подав через систему «Електронний суд» додаткові пояснення у справі.

5. Заперечуючи довід відповідачки про передчасність позову, Прокурор у відповіді на відзив зазначав, що спірна будівля за адресою: місто Харків, вулиця Сумська, 23/34, не мала статусу щойно виявленого об`єкта культурної спадщини, оскільки ця будівля є одночасно пам`яткою історії місцевого значення «Будинок, в якому в 1905 р. знаходилася підпільна явка харківських більшовиків», узятою на облік рішенням виконавчого комітету Харківської обласної ради народних депутатів від 25 січня 1972 року № 61 з охоронним № 14, та пам`яткою архітектури місцевого значення «Приватна лікарня», прийнятою на облік рішенням виконавчого комітету Харківської обласної ради народних депутатів від 05 березня 1992 року з охоронним № 614 і згодом занесеною до Реєстру наказом Мінкультури від 04 червня 2020 року № 1883 з присвоєнням охоронного номера № 7400-Ха. З огляду на це Прокурор вважав, що відповідачка підміняє поняття «щойно виявленого об`єкта культурної спадщини» і об`єкта, включеного до переліків пам`яток всесоюзного, республіканського чи місцевого значення, до яких пункти 8, 9 Порядку обліку об`єктів культурної спадщини, затвердженого наказом Міністерства культури України від 11 березня 2013 року № 158 (у редакції наказу Міністерства культури України від 27 червня 2019 року № 501, чинній на час занесення спірної будівлі до Реєстру; далі - Порядок № 158), застосуванню не підлягають.

Щодо підстав представництва інтересів держави Прокурор зазначав про значний суспільний інтерес в охороні об`єктів культурної спадщини, міжнародні зобов`язання України у цій сфері, повноваження Харківської ОД(В)А та Департаменту культури і туризму Харківської ОД(В)А, їх обізнаність про порушення відповідачкою пам`яткоохоронного законодавства та бездіяльність щодо захисту порушених інтересів держави попри повідомлення прокуратури листом від 04 квітня 2024 року № 55-106-1965вих-24.

6. Відповідачка у додаткових запереченнях наполягала на тому, що обов`язок повідомлення власника про присвоєння об`єкту відповідного статусу, передбачений пунктом 13 Порядку № 1768 та пунктами 4.6, 5.9 Порядку № 158, поширюється однаковою мірою і на пам`ятки, внесені до Реєстру, а не лише на щойно виявлені об`єкти культурної спадщини, а тому твердження про існування окремого порядку сповіщення власників пам`яток є вільним тлумаченням Прокурором норм матеріального права. Підпунктом 1 пункту 2 наказу Мінкультури від 04 червня 2020 року № 1883 на орган охорони культурної спадщини Харківської ОД(В)А прямо покладено обов`язок поінформувати власників об`єктів культурної спадщини про їх занесення до Реєстру.

При цьому відповідачка не заперечувала проти необхідності укладення охоронного договору й визнавала важливість дотримання пам`яткоохоронного законодавства, однак за відсутності належного офіційного повідомлення від уповноваженого органу вона не мала і не могла мати об`єктивної можливості дізнатися про статус об`єкта та вчинити дії для укладення договору, а тому перебіг передбаченого пунктом 9 Порядку № 158 місячного строку на укладення договору не розпочався і позовні вимоги є передчасними.

На переконання ОСОБА_1 , оскільки вона не була належним чином повідомлена про занесення об`єкта до Реєстру, у Харківської ОД(В)А та Департаменту культури і туризму Харківської ОД(В)А не виникло підстав вимагати від неї укладення охоронного договору, а отже, відсутність їхнього звернення до суду не може розцінюватися як бездіяльність.

7. Харківський окружний адміністративний суд рішенням від 31 грудня 2024 року задовольнив адміністративний позов керівника Шевченківської окружної прокуратури міста Харкова Омарова Аміла огли Шевченківська окружна прокуратура м. Харкова в інтересах держави в особі Харківської обласної державної (військової) адміністрації, Департаменту культури і туризму Харківської обласної державної (військової) адміністрації до ОСОБА_1 про зобов`язання вчинити певні дії; зобов`язав « ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) укласти з Департаментом культури і туризму Харківської обласної державної(військової) адміністрації (вул .Сумська, буд.64, м. Харків, код ЄДРПОУ 23912956) на умовах і в порядку, визначеними постановою Кабінету Міністрів України від 289.12.2001р. №1766, охоронний договір щодо нежитлових приміщень 1-го поверху №2а-1;2а-5; загальною площею 62,8кв.м. в житловому будинку літ. «А-3», за адресою АДРЕСА_3 , які є частиною пам`ятки архітектури місцевого значення х охоронним №7400-Ха «Приватна лікарня» занесеної до Державного реєстру нерухомих пам`яток України наказом Міністерства культури та інформаційної політики від 04.06.2020 №1883».

8. Суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що будівля «Приватна лікарня» віднесена до списку пам`ятників архітектури Української РСР, затвердженого постановою Ради Міністрів Української РСР від 24 серпня 1963 року № 970, а тому визнав її пам`яткою архітектури місцевого значення відповідно до Закону № 1805-III. Неукладення ОСОБА_1 з 09 липня 2019 року охоронного договору суд оцінив як свідчення відсутності у неї наміру добровільно виконати вимоги закону. Відхиляючи довід відповідачки про те, що вона не отримувала повідомлення уповноваженого органу про включення об`єкта до Реєстру, суд зазначив, що це не звільняє власника об`єкта культурної спадщини від обов`язку укласти охоронний договір.

9. Другий апеляційний адміністративний суд постановою від 20 березня 2026 року скасував рішення Харківського окружного адміністративного суду від 31 грудня 2024 року, ухвалив нове рішення про відмову у задоволенні позову.

10. Суд апеляційної інстанції вважав, що обов`язок власника укласти охоронний договір щодо об`єкта, внесеного до Реєстру, виникає лише після отримання від уповноваженого органу письмового повідомлення про це, а звернення до суду можливе за наявності обізнаності власника про статус об`єкта та відмови чи ухилення від укладення договору. Апеляційний суд виходив з того, що у справі відсутні докази обізнаності ОСОБА_1 про пам`яткоохоронний статус будівлі чи ухилення її від укладення охоронного договору, та дійшов висновку, що перебіг місячного строку на укладення охоронного договору фактично не розпочався, позовні вимоги є передчасними, а в діях відповідачки відсутні ознаки протиправної бездіяльності щодо неукладення охоронного договору.

11. Не погодившись з постановою суду апеляційної інстанції, заступник керівника Харківської обласної прокуратури подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 20 березня 2026 року та залишити в силі рішення Харківського окружного адміністративного суду від 31 грудня 2024 року.

12. На обґрунтування касаційної скарги заступник керівника Харківської обласної прокуратури зазначає, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував положення статей 23, 25, пункту 3 Прикінцевих положень Закону № 1805-III, пунктів 2, 6, 12-15 Порядку № 1768, порушив положення статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), а також не врахував правові позиції Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 25 квітня 2018 року у справі № 800/547/17, від 12 вересня 2023 року у справі № 910/8413/21, та висновки Верховного Суду, сформульовані у постановах від 13 грудня 2018 року у справі № 826/4605/16, від 23 грудня 2019 року у справі № 806/1536/18, від 31 березня 2021 року у справі № 640/2371/20, від 29 квітня 2021 року у справі № 826/12038/17, від 24 травня 2021 року у справі № 640/4482/20, від 23 травня 2024 року у справі № 320/5145/23.

13. На думку заступника керівника Харківської обласної прокуратури, обов`язок укладення охоронних договорів має імперативний характер, виникає безпосередньо з норм закону і покладається виключно на власника об`єкта культурної спадщини, який і повинен виступати ініціатором його укладення; об`єкти, які були включені до списків (переліків) пам`яток історії та культури відповідно до законодавства Української РСР, визнаються пам`ятками в силу закону, незалежно від того, чи внесені вони на цей момент до Реєстру. Спірна будівля («Приватна лікарня» по вулиці Сумській, 23 у місті Харкові) набула статусу пам`ятки місцевого значення ще у 1992 році, а ОСОБА_1 вважається обізнаною про спеціальний статус будівлі та свій обов`язок укласти договір з моменту набуття права власності (у 2019 році), оскільки відомості про об`єкт є загальнодоступними та офіційно оприлюдненими на вебсайті Мінкультури.

14. Департамент культури і туризму Харківської ОД(В)А у відзиві просить задовольнити касаційну скаргу, обґрунтовуючи це тим, що ОСОБА_1 з моменту набуття права власності на об`єкт культурної спадщини зобов`язана вчинити дії щодо укладення охоронного договору.

15. У додаткових поясненнях заступник керівника Харківської обласної прокуратури вказує, що будівля «Приватна лікарня» має яскраво виражені риси історичної будівлі, яка має характерне архітектурне оздоблення та візуально вирізняється від сучасної забудови; ОСОБА_1 , проявивши розумну обачність, знала чи могла знати про статус пам`ятки культурної спадщини та була зобов`язана ініціювати укладення охоронного договору.

Процесуальні дії у справі та клопотання учасників справи

16. 22 квітня 2026 року заступник керівника Харківської обласної прокуратури подав до Верховного Суду касаційну скаргу.

17. Верховний Суд ухвалою від 16 червня 2026 року відкрив касаційне провадження.

18. 17 червня 2026 року Департамент культури і туризму Харківської ОД(В)А подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу.

19. Копія ухвали про відкриття касаційного провадження направлялася на адресу ОСОБА_1 , проте поштове відправлення було повернуто без вручення з відміткою «адресат відсутній». Представник відповідачки Чуб Сергій Володимирович отримав копію зазначеної ухвали 16 червня 2026 року в електронному кабінеті, проте не скористався правом подати відзив на касаційну скаргу.

20. Верховний Суд ухвалою від 08 вересня 2026 року призначив справу до розгляду в порядку письмового провадження за наявними матеріалами без повідомлення та виклику учасників справи колегією у складі трьох суддів з 09 вересня 2026 року.

21. Суди попередніх інстанцій на підставі наявних у матеріалах справи доказів установили, що будівлю за адресою: АДРЕСА_1 , рішенням виконавчого комітету Харківської обласної ради народних депутатів від 05 березня 1992 року № 61 визнано пам`яткою архітектури місцевого значення під назвою «Приватна лікарня» з охоронним № 614.

22. 09 липня 2019 року ОСОБА_1 як покупець та ОСОБА_3 як продавець уклали договір купівлі-продажу нежитлових приміщень, за яким продавець продав і передав у власність покупця, а покупець купив і прийняв у власність нежитлові приміщення 1-го поверху № 2а-1-:-2а-5 у літ. А-3 загальною площею 62,8 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 , і сплатив за них ціну, визначену договором. Зміст цього договору купівлі-продажу, а також дані Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про віднесення придбаної нерухомості до об`єктів культурної спадщини не містять; відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за ОСОБА_1 з 09 липня 2019 року зареєстровано право власності на зазначені приміщення.

23. 04 червня 2020 року наказом Мінкультури № 1883 будівлю за адресою: вулиця Сумська, 23, місто Харків, занесено до Реєстру за категорією місцевого значення як пам`ятку культурної спадщини, яка перебуває на обліку відповідно до законодавства, що діяло до набрання чинності Законом № 1805-III, з присвоєнням охоронного № 7400-Ха.

24. 15 травня 2024 року Департамент культури і туризму Харківської ОД(В)А у листі № 05-25/1235, надісланому до Шевченківської окружної прокуратури міста Харкова, повідомив, що будівля за адресою: вулиця Сумська, 23, є пам`яткою культурної спадщини, занесеною до Реєстру згідно з наказом Мінкультури від 04 червня 2020 року № 1883, охоронний № 7400-Ха (прийнята на облік рішенням виконавчого комітету Харківської обласної ради народних депутатів від 05 березня 1992 року під охоронним № 614), і ОСОБА_1 охоронний договір щодо зазначеної частини пам`ятки архітектури з органом охорони культурної спадщини не уклала.

25. 06 листопада 2024 року Департамент культури і туризму Харківської ОД(В)А у листі № 05-25/2590 повідомив, що інформація про повідомлення ОСОБА_1 про занесення вказаної пам`ятки до Реєстру в Департаменті відсутня.

26. Прокурор звернувся до суду з цим позовом, вважаючи, що ОСОБА_1 , будучи власницею нежитлових приміщень, які є частиною пам`ятки архітектури місцевого значення, була зобов`язана укласти охоронний договір.

Оцінка висновків судів попередніх інстанцій і доводів учасників справи

27. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також враховуючи межі касаційного перегляду справи, визначені статтею 341 КАС України, Верховний Суд виходить з такого.

28. Згідно з частиною четвертою статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

29. Відповідно до частин першої, другої і третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

30. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

31. Зазначеним вимогам процесуального закону постанова Другого апеляційного адміністративного суду від 20 березня 2026 року не відповідає, а викладені у касаційній скарзі заступника керівника Харківської обласної прокуратури доводи є обґрунтованими, з огляду на таке.

(І) Щодо юрисдикції спору та підстав для представництва Прокурором інтересів держави у суді

32. Згідно з частиною першою статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

33. Належність спору до юрисдикції адміністративних судів Верховний Суд перевіряє незалежно від доводів касаційної скарги.

34. Пункт 16 частини першої статті 4 КАС України визначає, що адміністративний договір - це спільний правовий акт суб`єктів владних повноважень або правовий акт за участю суб`єкта владних повноважень та іншої особи, що ґрунтується на їх волеузгодженні, має форму договору, угоди, протоколу, меморандуму тощо, визначає взаємні права та обов`язки його учасників у публічно-правовій сфері і укладається на підставі закону.

35. Пункт 4 частини першої статті 19 КАС України відносить до юрисдикції адміністративних судів публічно-правові спори, у тому числі спори, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів.

36. Верховний Суд у постанові від 23 грудня 2019 року у справі № 806/1536/18 сформулював висновок, що охоронний договір є актом за участю суб`єкта владних повноважень та власника (співвласника) пам`ятки культурної спадщини, має форму договору, визначає взаємні права та обов`язки його учасників у публічно-правовій сфері, тобто у сфері реалізації державного управління охороною культурної спадщини, і укладається на підставі статті 23 Закону № 1805-III замість видання індивідуального акта органу охорони культурної спадщини, а отже, є адміністративним договором; спори з приводу укладення таких договорів підлягають розгляду за правилами адміністративного судочинства відповідно до пункту 4 частини першої статті 19 КАС України. Такий підхід до юрисдикції подібної категорії спорів Верховний Суд неодноразово застосовував, зокрема, у постановах від 20 березня 2024 року у справі № 620/17968/21, від 08 травня 2024 року у справі № 240/17530/23, від 23 травня 2024 року у справі № 320/5145/23, від 24 січня 2025 року у справі № 560/5184/24, від 26 лютого 2025 року у справі № 120/2126/24, від 26 лютого 2025 року у справі № 580/2402/23, від 16 вересня 2025 року у справі № 420/8947/24, від 18 грудня 2025 року у справі № 160/4161/24 та від 27 січня 2026 року у справі № 400/1773/25.

37. У справі, що розглядається, Прокурор звернувся до суду в інтересах держави в особі Харківської ОД(В)А та Департаменту культури і туризму Харківської ОД(В)А, обґрунтувавши підстави представництва бездіяльністю цих органів, які, будучи обізнаними про невиконання ОСОБА_1 пам`яткоохоронного законодавства, до суду не звернулися.

38. Суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для представництва Прокурором інтересів держави в суді та відкрив провадження у справі, відхиливши доводи ОСОБА_1 про недоведеність бездіяльності Харківської ОД(В)А та Департаменту культури і туризму Харківської ОД(В)А. Суд апеляційної інстанції цих висновків не переглядав та вирішив спір по суті заявлених позовних вимог. У касаційному провадженні жоден з учасників справи наведених висновків не оспорює.

39. З огляду на межі касаційного перегляду, визначені статтею 341 КАС України, Верховний Суд не переглядає обґрунтованості висновків судів першої та апеляційної інстанцій щодо наявності підстав для представництва Прокурором інтересів держави в суді.

40. Також Верховний Суд звертає увагу на те, що Конституційний Суд України Рішенням від 03 грудня 2025 року № 6-р(ІІ)/2025 визнав неконституційними окремі приписи абзацу першого частини третьої статті 23 Закону № 1697-VII в тому, що вони надають прокуророві можливість здійснювати представництво інтересів держави в суді у зв`язку з нездійсненням або неналежним здійсненням захисту цих інтересів органом державної влади, органом місцевого самоврядування чи іншим суб`єктом владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження. Водночас у пунктах 3 та 4 резолютивної частини цього Рішення Конституційний Суд України зазначив, що визнані неконституційними приписи втрачають чинність із 01 січня 2027 року та що це Рішення не поширюється на правовідносини щодо представництва прокурором інтересів держави в суді, які виникли під час чинності зазначених приписів і продовжують існувати після втрати ними чинності.

41. Прокурор звернувся до суду у цій справі у жовтні 2024 року, тому наведене Рішення Конституційного Суду України не поширюється на спірні правовідносини.

(ІІ) Щодо статусу спірної будівлі як пам`ятки культурної спадщини

42. Конституція України у статті 54 проголошує, що культурна спадщина охороняється законом. Держава забезпечує збереження історичних пам`яток та інших об`єктів, що становлять культурну цінність, вживає заходів для повернення в Україну культурних цінностей народу, які знаходяться за її межами.

43. Преамбула Закону № 1805-III визначає, що об`єкти культурної спадщини, які знаходяться на території України, у межах її територіального моря та прилеглої зони, охороняються державою, а охорона об`єктів культурної спадщини є одним із пріоритетних завдань органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

44. У преамбулі Конвенції про охорону архітектурної спадщини Європи від 03 жовтня 1985 року, ратифікованої Законом України від 20 вересня 2006 року № 165-V «Про ратифікацію Конвенції про охорону архітектурної спадщини Європи», визначено, що архітектурна спадщина найяскравіше віддзеркалює багатство та розмаїття культурної спадщини Європи, є безцінним свідком нашого минулого і спільним надбанням всіх європейців. Частина друга статті 4 цієї Конвенції зобов`язує кожну Сторону запобігати спотворенню, руйнуванню або знищенню об`єктів спадщини, що охороняються.

45. Велика Палата Верховного Суду у пунктах 117-120 постанови від 12 вересня 2023 року у справі № 910/8413/21 наголосила, що нерухомі об`єкти культурної спадщини, на відміну від іншого нерухомого майна, мають особливу правову природу: вони мають цінність не тільки як нерухоме майно, а набувають історико-культурної цінності, яка формується десятиліттями та століттями і яку суспільство може лише успадкувати від попередніх поколінь; тому руйнування такого об`єкта завдає шкоди не лише його власникові, а і суспільству в цілому, а самі об`єкти потребують особливої охорони.

46. Абзац шостий статті 1 Закону № 1805-III (у редакції Закону України від 25 травня 2017 року № 2073-VIII) визначає, що пам`ятка культурної спадщини - це об`єкт культурної спадщини, який занесено до Державного реєстру нерухомих пам`яток України, або об`єкт культурної спадщини, який взято на державний облік відповідно до законодавства, що діяло до набрання чинності цим Законом, до вирішення питання про включення (невключення) об`єкта культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам`яток України.

47. Пункт 3 розділу X «Прикінцеві положення» Закону № 1805-III передбачає, що об`єкти, включені до списків (переліків) пам`яток історії та культури відповідно до Закону Української РСР «Про охорону і використання пам`яток історії та культури», визнаються пам`ятками відповідно до цього Закону. Частина третя статті 17 цього Закону Української РСР відносила затвердження переліків пам`яток місцевого значення до повноважень виконавчих комітетів обласних, міських (міст республіканського підпорядкування) Рад народних депутатів.

48. Застосовуючи наведені норми, Велика Палата Верховного Суду у пунктах 137-139 постанови від 12 вересня 2023 року у справі № 910/8413/21 дійшла висновку, що будинок, включений до переліку пам`яток архітектури місцевого значення рішенням виконавчого комітету місцевої ради народних депутатів відповідно до вимог частини третьої статті 17 Закону Української РСР «Про охорону і використання пам`яток історії та культури», визнається пам`яткою відповідно до Закону № 1805-III.

49. У пункті 146 цієї ж постанови Велика Палата Верховного Суду зазначила, що набрання чинності Законом № 1805-III, який замінив Закон Української РСР «Про охорону і використання пам`яток історії та культури» в регулюванні питань, пов`язаних з пам`ятками історії та культури, не призвело до скасування охоронного статусу об`єктів культурної спадщини.

50. Отже, охоронний статус об`єкта, взятого на державний облік до набрання чинності Законом № 1805-III, зберігається в силу закону і не залежить від того, чи вирішено питання про занесення такого об`єкта до Реєстру.

51. У справі, що розглядається, суди попередніх інстанцій встановили, що спірна будівля під назвою «Приватна лікарня» набула статусу пам`ятки архітектури місцевого значення 05 березня 1992 року, тобто до набрання чинності Законом № 1805-III, і з того часу перебуває під охороною держави. З 09 липня 2019 року, коли ОСОБА_1 набула право власності на частину нежитлових приміщень у зазначеній будівлі, і до вирішення питання про включення (невключення) об`єкта культурної спадщини до Реєстру (04 червня 2020 року) будівля була пам`яткою культурної спадщини у розумінні абзацу шостого статті 1 Закону № 1805-III.

52. Тобто занесення будівлі до Реєстру наказом Мінкультури від 04 червня 2020 року № 1883 не змінило її правового статусу, а лише підтвердило категорію пам`ятки місцевого значення. Зазначене випливає й зі змісту самого наказу, яким будівлю занесено до Реєстру за категорією місцевого значення як пам`ятку культурної спадщини, що перебуває на обліку відповідно до законодавства, яке діяло до набрання чинності Законом № 1805-III.

(ІІІ) Щодо моменту виникнення обов`язку укласти охоронний договір

53. Частини перша та друга статті 23 Закону № 1805-III встановлюють, що усі власники пам`яток, щойно виявлених об`єктів культурної спадщини чи їх частин або уповноважені ними органи (особи) незалежно від форм власності на ці об`єкти зобов`язані укласти з відповідним органом охорони культурної спадщини охоронний договір.

54. При передачі пам`ятки, щойно виявленого об`єкта культурної спадщини чи її (його) частини у володіння, користування чи управління іншій особі істотною умовою договору про таку передачу є забезпечення особою, якій передається пам`ятка, щойно виявлений об`єкт культурної спадщини чи її (його) частина, збереження пам`ятки, щойно виявленого об`єкта культурної спадщини чи її (його) частини відповідно до вимог цього Закону та умов охоронного договору, укладеного власником або уповноваженим ним органом (особою) з відповідним органом охорони культурної спадщини.

55. Відповідно до частини четвертої статті 23 Закону № 1805-III відсутність охоронного договору не звільняє особу від обов`язків, що випливають із цього Закону.

56. Частина третя статті 25 Закону № 1805-III додатково зобов`язує юридичних та фізичних осіб забезпечити збереженість пам`яток на землях, якими вони користуються, та укладати з органами охорони культурної спадщини охоронні договори.

57. Пункт 17 частини першої статті 6 Закону № 1805-III відносить укладення охоронних договорів на пам`ятки до повноважень органу виконавчої влади Автономної Республіки Крим, органів охорони культурної спадщини обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій.

58. Пункт 2 Порядку № 1768 у редакції, чинній на час набуття ОСОБА_1 права власності на спірні приміщення, встановлював, що власник пам`ятки чи її частини або уповноважений ним орган (особа) зобов`язаний не пізніше ніж через один місяць з моменту отримання пам`ятки чи її частини у власність або у користування укласти охоронний договір з відповідним органом охорони культурної спадщини.

59. Аналогічний за змістом обов`язок закріплює пункт 12 Порядку № 1768 у редакції, чинній з 06 червня 2024 року, згідно з яким власник (користувач) пам`ятки, щойно виявленого об`єкта культурної спадщини чи її (його) частини або уповноважений ним орган (особа) зобов`язаний не пізніше ніж через один місяць з моменту отримання пам`ятки, щойно виявленого об`єкта культурної спадщини чи її (його) частини у власність (користування) укласти охоронний договір з відповідним органом охорони культурної спадщини.

60. Верховний Суд у постанові від 13 грудня 2018 року у справі № 826/4605/16, розглядаючи спір щодо власника частини пам`ятки архітектури, сформулював висновок про те, що юридичні або фізичні особи, у власності або користуванні яких перебувають об`єкти культурної спадщини чи їх частини, зобов`язані укласти з відповідним органом охорони культурної спадщини охоронний договір встановленого зразка, і кваліфікував невиконання цього обов`язку як невиконання зобов`язання, встановленого статтею 23 Закону № 1805-III та пунктом 2 Порядку № 1768. Зазначений правовий підхід Верховний Суд застосував, зокрема, у постановах від 19 лютого 2021 року у справі № 826/25854/15, від 08 травня 2024 року у справі № 240/17530/23 та від 14 серпня 2025 року у справі № 380/9422/21.

61. Отже, законом передбачається обов`язкове укладення власником пам`ятки чи її частини охоронного договору з відповідним органом охорони культурної спадщини після переходу права власності.

62. Водночас частина перша статті 14 Закону № 1805-III у редакції, чинній на момент занесення спірної пам`ятки культурної спадщини до Реєстру, передбачала, що занесення пам`ятки місцевого значення до Реєстру та внесення змін до нього (вилучення з Реєстру, зміна категорії пам`ятки) провадяться за рішенням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини, за поданням відповідних органів охорони культурної спадщини або за поданням Українського товариства охорони пам`яток історії та культури, інших громадських організацій, до статутних завдань яких належать питання охорони культурної спадщини, протягом одного місяця з дня одержання подання.

63. Пункт 11 розділу IV Порядку № 158 у редакції, чинній на момент занесення спірної пам`ятки культурної спадщини до Реєстру, визначав обов`язок органу виконавчої влади Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій після отримання повідомлення Мінкультури про занесення пам`ятки до Реєстру у п`ятиденний строк з дня отримання відповідного повідомлення інформувати власника цієї пам`ятки або уповноважений ним орган (особу) про прийняте рішення та особливості здійснення права власності на пам`ятку рекомендованим листом з описом вкладення та повідомленням про вручення.

64. У постанові від 24 травня 2021 року у справі № 640/4482/20 Верховний Суд дійшов висновку щодо застосування частин першої, третьої та четвертої статті 23 Закону № 1805-III і пункту 2 Порядку № 1768 про те, що юридичну відповідальність за належне утримання та збереження будівлі - пам`ятки архітектури з моменту державної реєстрації права власності несе виключно власник, який не звільняється від обов`язку укласти охоронний договір.

65. У пунктах 72-73, 75-77 постанови від 23 травня 2024 року у справі № 320/5145/23 Верховний Суд зазначив, що норми частини першої статті 23 Закону № 1805-III містять прямі приписи і безальтернативно та беззастережно встановлюють обов`язок для усіх власників об`єктів культурної спадщини укласти охоронний договір у порядку, встановленому законом, а положення пункту 2 Порядку № 1768 та Порядку № 158 встановлюють часові межі виконання закріпленого у статті 23 Закону № 1805-III обов`язку, а саме місячний строк, який обчислюється або з моменту отримання об`єкта у власність, або, якщо охоронний статус надано пізніше, - з дня отримання власником повідомлення уповноваженого органу про набуття об`єктом такого статусу.

66. Наведені висновки Верховний Суд сформулював стосовно щойно виявленого об`єкта культурної спадщини, проте такі висновки є застосовними й до пам`яток культурної спадщини, оскільки частина перша статті 23 Закону № 1805-III установлює єдиний за змістом обов`язок для власників пам`яток і власників щойно виявлених об`єктів культурної спадщини, а Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 вересня 2023 року у справі № 910/8413/21 (пункт 145) зазначила, що в контексті заходів з охорони культурної спадщини Закон № 1805-III прирівнює щойно виявлені об`єкти культурної спадщини до пам`яток культурної спадщини.

67. Отже, момент відліку строку виконання обов`язку укласти охоронний договір залежить від того, чи мав об`єкт охоронний статус на час набуття особою права власності на нього. Якщо на цей момент об`єкт уже був пам`яткою, зокрема об`єктом, взятим на державний облік відповідно до законодавства, що діяло до набрання чинності Законом № 1805-III, місячний строк, установлений пунктом 2 (нині пунктом 12) Порядку № 1768, обчислюється з дня набуття права власності, а подальше занесення такого об`єкта до Реєстру лише підтверджує вже наявний статус і не змінює початку перебігу строку його виконання.

68. Натомість у разі набуття об`єктом нерухомості охоронного статусу, коли особа вже була його власником, місячний строк обчислюється з дня отримання власником повідомлення уповноваженого органу, оскільки до цього моменту в нього не було підстав вважати належне йому майно об`єктом культурної спадщини.

69. Зазначене не змінює підстави виникнення обов`язку, який в обох випадках виникає в силу частини першої статті 23 Закону № 1805-III. Передбачений пунктом 11 розділу IV Порядку № 158 обов`язок органу охорони культурної спадщини поінформувати власника про занесення пам`ятки до Реєстру покликаний довести до відома власника обсяг обов`язків, уже покладених на нього законом.

70. Тому невиконання відповідним органом цього обов`язку може впливати на оцінку поведінки власника та на вирішення питання про застосування до нього заходів відповідальності, проте не припиняє обов`язку укласти охоронний договір.

71. Водночас Верховний Суд звертає увагу на те, що пункт 13 Порядку № 1768 у редакції, чинній з 06 червня 2024 року, передбачає, що після внесення об`єкта культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам`яток України або набуття ним правового статусу щойно виявленого об`єкта культурної спадщини відповідний орган охорони культурної спадщини в письмовій формі повідомляє власнику (користувачу) цього об`єкта або уповноваженому ним органу (особі); у такому разі власник (користувач) пам`ятки, щойно виявленого об`єкта культурної спадщини чи її (його) частини або уповноважений ним орган (особа) зобов`язаний укласти охоронний договір з відповідним органом охорони культурної спадщини не пізніше ніж через один місяць з моменту отримання такого повідомлення.

72. Проте передбачене пунктом 13 Порядку № 1768 правило щодо обчислення місячного строку з моменту отримання власником письмового повідомлення органу охорони культурної спадщини поширюється на випадки, коли об`єкт культурної спадщини внесено до Реєстру або він набув правового статусу щойно виявленого об`єкта культурної спадщини після 06 червня 2024 року, тобто після набрання чинності цією нормою.

73. Натомість якщо обов`язок укласти охоронний договір виник і строк його виконання сплив до набрання чинності пунктом 13 Порядку № 1768, ця норма не поширюється на такі правовідносини і не змінює правових наслідків завершеного перебігу цього строку.

74. Тобто пункт 13 Порядку № 1768 не встановлює підстав виникнення обов`язку укласти охоронний договір, а лише визначає часові межі його виконання і не може тлумачитися як такий, що звужує зміст частини першої статті 23 Закону № 1805-III. Такий підхід прямо випливає з висновків, викладених у пунктах 75, 76 постанови Верховного Суду від 23 травня 2024 року у справі № 320/5145/23.

75. На час набуття ОСОБА_1 права власності правило про обчислення місячного строку на укладення охоронного договору з дня отримання повідомлення не застосовувалося до власника об`єкта, який на момент набуття права власності вже мав статус пам`ятки. Строк виконання такого обов`язку визначався пунктом 2 Порядку № 1768 у редакції, чинній на той час, і обчислювався з моменту отримання пам`ятки чи її частини у власність або у користування.

76. Водночас умови виникнення обов`язку укласти охоронний договір і строку його виконання слід відрізняти від умов, за яких такий договір фактично укладається. Оскільки обов`язок ОСОБА_1 виник і строк його виконання сплив у 2019 році, ці питання визначаються законодавством, чинним на той час. Фактичне ж укладення охоронного договору на виконання судового рішення здійснюється відповідно до вимог щодо порядку його укладення та форми, чинних на момент укладення. Такий підхід забезпечує виконуваність судового рішення та узгоджується із загальним підходом Верховного Суду, викладеним у постанові від 11 серпня 2026 року у справі № 400/1773/25.

77. У справі, що розглядається, спірну будівлю занесено до Реєстру наказом Мінкультури від 04 червня 2020 року № 1883, тобто майже за чотири роки до набрання чинності пунктом 13 Порядку № 1768.

78. З урахуванням наведеного Верховний Суд доходить висновку, що обов`язок ОСОБА_1 укласти охоронний договір виник 09 липня 2019 року, а встановлений пунктом 2 Порядку № 1768 місячний строк його виконання сплив 09 серпня 2019 року.

79. Сам по собі цей висновок не свідчить про недобросовісність чи свідоме ухилення ОСОБА_1 від виконання такого обов`язку до моменту пред`явлення позову в цій справі.

80. Суд апеляційної інстанції помилково пов`язав передбачений законодавством обов`язок органу охорони культурної спадщини поінформувати власника про охоронний статус об`єкта з виникненням у власника обов`язку укласти охоронний договір та початком перебігу строку його виконання.

81. Як пункт 11 розділу IV Порядку № 158 у редакції, чинній на час занесення спірної будівлі до Реєстру, так і відповідні положення цього Порядку в наступних редакціях такого правила не встановлюють. Тому у спірних правовідносинах строк виконання обов`язку визначався пунктом 2 Порядку № 1768 у редакції, чинній на час набуття ОСОБА_1 права власності.

82. Спірна будівля не є щойно виявленим об`єктом культурної спадщини, а тому положення Порядку № 158, які визначають порядок повідомлення власника про набуття об`єктом такого статусу та строк вжиття заходів щодо укладення охоронного договору, до спірних правовідносин не застосовуються.

83. У такому разі факт отримання або неотримання ОСОБА_1 повідомлення про занесення будівлі до Реєстру не впливає на необхідність виконання нею обов`язку укласти охоронний договір, оскільки цей обов`язок виник з моменту набуття права власності на нежитлові приміщення (09 липня 2019 року), які вже були частиною пам`ятки культурної спадщини, а строк його виконання, встановлений пунктом 2 Порядку № 1768, сплив ще до занесення будівлі до Реєстру (09 серпня 2019 року).

84. Ураховуючи, що на момент занесення пам`ятки культурної спадщини до Реєстру ОСОБА_1 не уклала охоронний договір, передбачене пунктом 11 розділу IV Порядку № 158 повідомлення мало б довести до її відома обсяг уже покладених на неї законом обов`язків, зокрема щодо укладення такого договору.

85. При цьому Верховний Суд не ставить під сумнів наявність в органу охорони культурної спадщини обов`язку поінформувати власника про занесення пам`ятки до Реєстру та встановлену судами обставину невиконання цього обов`язку, яка підтверджується листом Департаменту культури і туризму Харківської ОД(В)А від 06 листопада 2024 року № 05-25/2590. Такий обов`язок закріплено і підпунктом 1 пункту 2 наказу Мінкультури від 04 червня 2020 року № 1883, яким на орган охорони культурної спадщини Харківської обласної державної адміністрації покладено обов`язок проінформувати власників об`єктів культурної спадщини про занесення цих об`єктів до Реєстру.

86. Таким чином, невиконання органом охорони культурної спадщини обов`язку повідомлення ОСОБА_1 про занесення належної їй пам`ятки культурної спадщини до Реєстру не звільняє власника такої пам`ятки від обов`язку, встановленого частиною першою статті 23 Закону № 1805-III, укласти охоронний договір і не є підставою для відмови у задоволенні позову про зобов`язання цей обов`язок виконати.

87. У такому разі виконання державою конституційного обов`язку із забезпечення збереження історичних пам`яток відповідно до статті 54 Конституції України не може залежати від належного здійснення органом охорони культурної спадщини обов`язку щодо інформування власника, а невиконання цього обов`язку саме по собі не може нівелювати передбачений законом механізм забезпечення збереження пам`ятки.

88. Такий підхід узгоджується з Орієнтиром A.8 «Обов`язок виконувати закон» (Duty to implement the law) Оновленого Мірила правовладдя (The Updated Rule of Law Checklist), ухваленого Європейською комісією за демократію через право (European Commission for Democracy through Law) (Венеційською комісією (Venice Commission)) на 145-му пленарному засіданні 12- 13 грудня 2025 року (CDL-AD(2025)002). У пункті 38 цього документа зазначено, що фундаментальною вимогою правовладдя є повага до закону та його належне застосування і виконання, а обов`язок щодо його реалізації має три складові: особи повинні додержуватися закону, держава - у розумних межах забезпечувати його виконання, а посадові особи - діяти виключно в межах наданих їм повноважень.

89. У пункті 93 постанови від 27 січня 2026 року у справі № 400/1773/25 Верховний Суд додатково підкреслив, що положення статті 54 Конституції України щодо обов`язку держави забезпечувати збереження історичних пам`яток та інших об`єктів культурної цінності набули б декларативного характеру за відсутності реального механізму їх реалізації.

90. Крім того, інформування про об`єкти культурної спадщини, занесені до Реєстру, відповідно до частини першої статті 16 Закону № 1805-III провадиться шляхом: публікації Реєстру та внесених до нього змін; надання інформації, що міститься в Реєстрі, у відповідь на запит на інформацію; встановлення охоронних дощок, охоронних знаків, інших інформаційних написів, позначок на пам`ятках або в межах їхніх територій незалежно від форм власності.

91. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини, забезпечує публікацію Реєстру та внесених до нього змін у спеціалізованому періодичному виданні та на своєму офіційному вебсайті (частина друга статті 16 Закону № 1805-III).

92. Велика Палата Верховного Суду у пункті 232 постанови від 12 вересня 2023 року у справі № 910/8413/21 дійшла висновку, що як у разі включення певного об`єкта до переліку щойно виявлених об`єктів культурної спадщини, так і у випадку його включення до переліку пам`яток місцевого, загальнодержавного значення тощо, особа, проявивши розумну обачність, може і повинна знати про те, що нерухоме майно, яке вона має намір набути у приватну власність, є нерухомим об`єктом культурної спадщини.

93. У пункті 100 постанови від 23 травня 2024 року у справі № 320/5145/23 Верховний Суд зазначив, що ухилення власника щойно виявленого об`єкта культурної спадщини від отримання повідомлення органу охорони культурної спадщини про набуття майном такого статусу, неможливість вручення йому такого повідомлення з незалежних від вказаного органу причин, недобросовісне ставлення власника об`єкта культурної спадщини до визначених законом обов`язків щодо його охорони або вчинення інших дій, допущення бездіяльності у цих відносинах з боку суб`єктів права власності на пам`ятки не повинні створювати загрози збереженню культурної спадщини чи призводити до завдання їй шкоди, унеможливлювати реалізацію державою заходів, спрямованих на її охорону. У пункті 110 цієї ж постанови Верховний Суд дійшов висновку, що власник у встановлений законом строк не виконав закріпленого за ним обов`язку укласти охоронний договір безвідносно до того, чи було отримано ним передбачене порядком обліку об`єктів культурної спадщини повідомлення про набуття будівлею охоронного статусу.

94. Отже, для вирішення цього спору визначальними є не обставини щодо повідомлення ОСОБА_1 про занесення будівлі до Реєстру, а встановлення наявності у неї передбаченого законом обов`язку укласти охоронний договір та моменту виникнення цього обов`язку.

95. Суд апеляційної інстанції у постанові від 20 березня 2026 року зазначив, що погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність у відповідачки обов`язку укласти охоронний договір. Водночас у задоволенні позову, предметом якого є зобов`язання виконати саме цей обов`язок, апеляційний суд відмовив, пославшись на недоведеність обізнаності відповідачки та відсутність у її діях ознак протиправної бездіяльності, хоча окрема вимога про визнання бездіяльності відповідачки протиправною у цій справі не заявлялася.

96. Предметом позову є зобов`язання власниці частини пам`ятки культурної спадщини вчинити дію, яку вона зобов`язана вчинити в силу закону, а саме - укласти охоронний договір. Заява ОСОБА_1 про те, що вона не заперечує проти укладення охоронного договору, не спростовує факту наявності у неї обов`язку укласти охоронний договір у строки, визначені законом.

97. Відповідачка не виконала такого обов`язку ні у визначений законом строк, ні станом на час звернення Прокурора до суду, а тому позовна вимога про зобов`язання її укласти охоронний договір є обґрунтованою.

98. Суди попередніх інстанцій також встановили, що договір купівлі-продажу від 09 липня 2019 року та дані Державного реєстру речових прав на нерухоме майно не містять відомостей про віднесення придбаної нерухомості до об`єктів культурної спадщини.

99. Абзац п`ятий статті 17 Закону № 1805-III передбачає, що у документі, який посвідчує право власності на пам`ятку, обов`язково вказуються категорія пам`ятки, дата і номер рішення про її державну реєстрацію. Наведена вище частина друга статті 23 Закону № 1805-III визначає забезпечення збереження пам`ятки істотною умовою договору про її передачу у володіння, користування чи управління іншій особі.

100. Недодержання сторонами правочину наведених вимог не створює для набувача права не виконувати обов`язки, які закон покладає на власника пам`ятки, і не є підставою для відмови у задоволенні позову про зобов`язання укласти охоронний договір. Такі обставини можуть мати значення у відносинах відповідачки з відчужувачем майна, проте не входять до предмета доказування у цій справі.

101. Із набуттям права власності на пам`ятку культурної спадщини у власника виникають установлені законом додаткові обов`язки щодо її збереження, які випливають із його охоронного статусу; такі обов`язки конкретизуються у Законі № 1805-III та охоронному договорі, який власник пам`ятки укладає з органом охорони культурної спадщини (пункт 80 постанови Верховного Суду від 27 січня 2026 року у справі № 400/1773/25).

102. Суспільний інтерес у збереженні культурної спадщини має також виразний міжнародно-правовий вимір. Відповідно до статті 439 глави 24 «Культура» Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони, ратифікованої Законом України від 16 вересня 2014 року № 1678-VII, Сторони зобов`язалися тісно співпрацювати у рамках відповідних міжнародних форумів/організацій, зокрема Організації Об`єднаних Націй з питань освіти, науки і культури (ЮНЕСКО) та Ради Європи (РЄ), з метою, inter alia, розвитку культурного розмаїття, збереження і оцінки культурної та історичної спадщини. Рамкова конвенція Ради Європи про значення культурної спадщини для суспільства (Council of Europe Framework Convention on the Value of Cultural Heritage for Society, Фаро, 27 жовтня 2005 року), ратифікована Законом України від 19 вересня 2013 року № 581-VII, у статті 1(b) визнає індивідуальну та колективну відповідальність стосовно культурної спадщини, а стаття 5(a), (b) передбачає визнання громадського інтересу до культурної спадщини відповідно до її значення для суспільства та її захист і збереження як засоби підвищення її цінності.

103. Наведені положення дають підстави розглядати виконання встановлених законом пам`яткоохоронних обов`язків як засіб захисту не лише конкретного об`єкта нерухомої культурної спадщини, а й суспільного інтересу у збереженні культурного надбання.

104. Верховний Суд звертає увагу на те, що зобов`язання власника укласти охоронний договір є втручанням у право власності, яке має відповідати вимогам статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

105. Збереження об`єктів культурної спадщини становить загальний суспільний інтерес і має засадниче значення для суспільства, а збереження культурної спадщини та у разі необхідності її раціональне використання спрямовані, окрім іншого, на захист історичної, культурної та творчої спадщини регіону та його мешканців; об`єкти культурної спадщини є важливою цінністю, обов`язок захисту й розвитку яких покладено на державні органи (пункти 213, 214 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 вересня 2023 року у справі № 910/8413/21 з посиланням mutatis mutandis на рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справах «Debelianovi v. Bulgaria», заява № 61951/00, пункти 53, 54, та «Kozacioglu v. Turkey», заява № 2334/03, пункт 54).

106. Крім того, ЄСПЛ у рішенні Великої палати від 19 червня 2006 року у справі «Хуттен-Чапська проти Польщі» (Hutten-Czapska v. Poland [GC], заява № 35014/97, пункт 167) зазначив, що втручання у право власності має переслідувати легітимну мету в загальному інтересі та забезпечувати розумне співвідношення пропорційності між застосованим заходом і поставленою метою, не покладаючи на особу надмірного індивідуального тягаря.

107. Зобов`язання ОСОБА_1 укласти охоронний договір передбачене частиною першою статті 23 Закону № 1805-III, спрямоване на збереження об`єкта культурної спадщини, не позбавляє відповідачку права власності та не покладає на неї обов`язків, які виходять за межі охоронного статусу набутого нею майна.

108. Окремо Європейський суд з прав людини визнає охорону культурної та історичної спадщини легітимною метою загального інтересу. Зокрема, у рішенні Великої палати від 05 січня 2000 року у справі «Бейєлер проти Італії» (Beyeler v. Italy [GC], заява № 33202/96, пункти 112- 113) Суд визнав правомірність державного контролю за майном з метою охорони культурного та мистецького надбання, а у рішенні Великої палати від 19 лютого 2009 року у справі «Козаджиоглу проти Туреччини» (Kozacэoрlu v. Turkey [GC], заява № 2334/03, пункт 54) наголосив на особливій суспільній цінності охорони культурної спадщини. Тому покладення на власника пам`ятки передбаченого законом обов`язку укласти охоронний договір саме по собі є допустимим засобом контролю за користуванням майном, якщо зберігається справедливий баланс між загальним інтересом та правами власника.

109. Обставини, на які посилається відповідачка, щодо відсутності у договорі купівлі-продажу від 09 липня 2019 року та у даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про охоронний статус придбаних приміщень і невиконання органом охорони культурної спадщини обов`язку поінформувати її про занесення пам`ятки до Реєстру, мали б значення для питання про відповідальність за невиконання обов`язку у минулому, тоді як предметом цього спору є забезпечення виконання не припиненого на час розгляду справи обов`язку укласти охоронний договір. За таких обставин покладення цього обов`язку не становить для відповідачки надмірного індивідуального тягаря.

110. Такий захід є істотно менш обтяжливим порівняно з викупом пам`ятки, передбаченим статтею 21 Закону № 1805-III, що узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 11 серпня 2026 року у справі № 400/1773/25.

111. Відсутність охоронного договору щодо нерухомого майна, яке має статус об`єкта культурної спадщини, не гарантує повною мірою дієвості передбаченого законом механізму його охорони та створює ризик для належного збереження такого об`єкта, порушує громадський інтерес до культурної спадщини, який визнається Україною відповідно до взятих на себе міжнародних зобов`язань (пункт 108 постанови Верховного Суду від 23 травня 2024 року у справі № 320/5145/23).

112. У справі, що розглядається, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позову, встановивши, що спірні приміщення є частиною пам`ятки архітектури місцевого значення, що ОСОБА_1 набула на них право власності 09 липня 2019 року і що охоронний договір з органом охорони культурної спадщини вона не уклала.

113. Правильним є і висновок цього суду про те, що неотримання власником повідомлення уповноваженого органу про включення об`єкта до Реєстру не звільняє власника об`єкта культурної спадщини від обов`язку укласти охоронний договір, передбаченого статтею 23 Закону № 1805-III.

114. Водночас, обґрунтовуючи охоронний статус спірної будівлі, суд першої інстанції послався на список пам`ятників архітектури Української РСР, затверджений постановою Ради Міністрів Української РСР від 24 серпня 1963 року № 970, та на пункт 4 розділу ІІ «Прикінцеві положення» Закону України від 16 грудня 2004 року № 2245-IV «Про внесення змін до Закону України «Про охорону культурної спадщини», виходячи з того, що питання про включення будівлі до Реєстру не вирішено. Такий висновок суду першої інстанції суперечить установленій у справі обставині щодо занесення будівлі до Реєстру наказом Мінкультури від 04 червня 2020 року № 1883 з присвоєнням охоронного номера № 7400-Ха, а охоронний статус спірної будівлі станом на час набуття відповідачкою права власності визначався абзацом шостим статті 1 та пунктом 3 розділу X «Прикінцеві положення» Закону № 1805-III. Крім того, мотивувальна частина рішення суду першої інстанції містить судження щодо будівлі, розташованої по вулиці Тираспольській, 4, з охоронним № 557, яке не стосується предмета цього спору.

115. Натомість суд апеляційної інстанції, застосувавши до спірних правовідносин пункт 13 Порядку № 1768 та пункт 5.9 розділу V Порядку № 158, які на час занесення спірної будівлі до Реєстру не діяли, помилково вважав, що обов`язок укласти охоронний договір виникає лише після отримання власником письмового повідомлення органу охорони культурної спадщини, а тому перебіг місячного строку на укладення такого договору не розпочався і позовні вимоги є передчасними.

116. Разом з тим постанова Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 800/547/17, а також постанови Верховного Суду від 31 березня 2021 року у справі № 640/2371/20 та від 29 квітня 2021 року у справі № 826/12038/17, на які покликається скаржник, ухвалені у неподібних правовідносинах, стосуються притягнення до дисциплінарної відповідальності та процесуальних питань апеляційного оскарження, а тому не є застосовними до питання про момент виникнення в особи обов`язку укласти охоронний договір.

117. Підсумовуючи викладене, Верховний Суд зазначає, що до 06 червня 2024 року обов`язок укласти охоронний договір, встановлений частиною першою статті 23 Закону № 1805-III, виникав у силу закону з моменту набуття особою права власності (користування) на об`єкт, який на цей момент мав статус пам`ятки, у тому числі на об`єкт, узятий на державний облік відповідно до законодавства, що діяло до набрання чинності цим Законом; отримання власником письмового повідомлення органу охорони культурної спадщини не було умовою виникнення такого обов`язку, а невиконання цим органом обов`язку повідомити власника про занесення об`єкта до Реєстру не припиняє обов`язку власника і не є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову про зобов`язання укласти охоронний договір. Порядок фактичного виконання цього обов`язку, зокрема вимоги до змісту і форми охоронного договору та переліку документів, що до нього додаються, визначається Порядком № 1768 у редакції, чинній на момент укладення договору.

118. Відповідно до частин першої та четвертої статті 351 КАС України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо судове рішення ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.

119. Суд апеляційної інстанції, неправильно застосувавши норми матеріального права та порушивши вимоги статті 242 КАС України, помилково скасував правильне по суті рішення суду першої інстанції. Водночас це рішення підлягає зміні в частині мотивів та резолютивної частини. Тому касаційну скаргу заступника керівника Харківської обласної прокуратури слід задовольнити частково, а постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 20 березня 2026 року - скасувати.

120. Водночас резолютивна частина рішення суду першої інстанції містить очевидні неточності у реквізитах постанови Кабінету Міністрів України (дата та номер), адресі об`єкта культурної спадщини (номер будинку) та реквізитах органу охорони культурної спадщини (адреса та код ЄДРПОУ).

121. З метою забезпечення правової визначеності та виконуваності судового рішення Верховний Суд вважає за необхідне змінити рішення Харківського окружного адміністративного суду від 31 грудня 2024 року, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови, а абзац другий резолютивної частини - у такій редакції: «Зобов`язати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) укласти з Департаментом культури і туризму Харківської обласної державної (військової) адміністрації (місто Харків, майдан Свободи, 5, Держпром, 1-й під`їзд, 4-й поверх; код ЄДРПОУ 02230856) на умовах і в порядку, визначених постановою Кабінету Міністрів України від 28 грудня 2001 року № 1768 «Про затвердження Порядку укладення охоронних договорів на пам`ятки культурної спадщини, щойно виявлені об`єкти культурної спадщини чи їх частини», охоронний договір щодо нежитлових приміщень 1-го поверху № 2а-1-:-2а-5 загальною площею 62,8 кв. м у житловому будинку літ. А-3 за адресою: АДРЕСА_1 , які є частиною пам`ятки архітектури місцевого значення з охоронним номером № 7400-Ха «Приватна лікарня», занесеної до Державного реєстру нерухомих пам`яток України наказом Міністерства культури та інформаційної політики України від 04 червня 2020 року № 1883».

122. Ураховуючи, що постанова приймається на користь суб`єктів владних повноважень, підстави для розподілу судових витрат, відповідно до статті 139 КАС України, немає.

Керуючись статтями 139, 341, 345, 349, 351, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд