ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 643/6360/23

У липні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , треті особи: приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Карташова С. І., Харківська міська рада, про встановлення факту постійного проживання разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини.

Позов мотивовано тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Харкові у віці 84 роки померла її мати - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Після смерті матері відкрилася спадщина на належне їй майно, а саме: 23/100 частки комунальної квартири АДРЕСА_1 . Ще задовго до своєї смерті мати склала на її ім`я заповіт, посвідчений державним нотаріусом Одинадцятої харківської державної нотаріальної контори за реєстровим № 2-479, відповідно до якого все належне їй майно, в тому числі 23/100 частки зазначеної квартири, заповідала їй.

У 2016 році її мати захворіла, у неї стався інсульт. Вона не могла самостійно себе обслуговувати, давати собі пораду, купувати продукти, ліки, готувати їжу. У зв`язку з чим вона переїхала до матері за адресою: АДРЕСА_2 та на час смерті останньої проживала з нею. На початку травня 2023 року вона звернулась до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, проте листом № 59/02-14 від 16 червня 2023 року приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Карташова С. І. рекомендувала звернутися їй до суду, оскільки спадщину буде оформлено на інших спадкоємців.

ОСОБА_1 просила суд встановити факт постійного проживання на день смерті з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 за адресою: АДРЕСА_2 .

Рішенням Московського районного суду міста Харкова від 18 квітня 2025 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що при вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), судам необхідно враховувати правила частини другої статті 3 СК України про те, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Зазначений п`ятирічний строк повинен виповнитися на момент відкриття спадщини і його необхідно обчислювати з урахуванням часу спільного проживання зі спадкодавцем однією сім`єю до набрання чинності цим Кодексом. Необхідною умовою для встановлення факту постійного проживання ОСОБА_1 разом зі спадкодавцем є доведеність факту її спільного проживання з ОСОБА_3 як осіб, які складали сім`ю, що передбачає їх пов`язаність спільним побутом, веденням спільного господарства, наявністю між ними взаємних прав і обов`язків у період, не менше ніж п`ять років до дня смерті спадкодавця - ОСОБА_3 . Позивачем в судовому засіданні не доведений факт постійного проживання разом зі спадкодавцем ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_2 , а тому позов задоволенню не підлягає.

Постановою Харківського апеляційного суду від 11 листопада 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Московського районного суду м. Харкова від 18 квітня 2025 року змінено.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що позивач посилаючись на те, що є спадкоємцем за заповітом, просила встановити факт постійного проживання зі спадкодавцем на час смерті, а не факт проживання зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом). Тому суд неправильно встановив характер спірних правовідносин та дійшов помилкового висновку, що позивач повинна довести факт спільного проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_3 як осіб, які складали сім`ю, не менше ніж п`ять років до дня смерті спадкодавця.

Необхідною умовою встановлення факту постійного проживання позивачки разом зі спадкодавцем є лише доведеність факту її постійного проживання у одному житловому приміщенні зі спадкодавцем на час відкриття спадщини. На підтвердження постійного проживання разом зі спадкоємцем на час її смерті позивач надала складений сусідами акт про спільне проживання від 27 червня 2013 року, квитанції про сплату комунальних платежів за період з 2018 по 2020 роки, частина яких містить дані платника - ОСОБА_3 та акт про оплату ритуальних послуг. Судова колегія не вважає зазначені докази належними, допустимими та достатніми, оскільки підписи осіб, що склали акт про спільне проживання від 27 червня 2013 року, належним чином не посвідчені, а дата складання цього акта не відповідає викладеній в ньому інформації, квитанції про сплату комунальних платежів за період з 2018 по 2020 роки не містять відомостей про те, що позивач утримувала квартиру спадкодавця, а понесення нею ритуальних послуг, враховуючи факт близьких родинних відносин зі спадкодавцем, взагалі не може підтверджувати факт спільного проживання позивача разом з матір`ю станом на 12 жовтня 2021 року. Допитані в судовому засіданні свідки: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 підтвердили, що позивач доглядала та проживала з матір`ю до її смерті, в той час як свідок ОСОБА_7 повідомила, що бачила ОСОБА_1 лише періодично, коли та провідувала матір. Проте факт постійного проживання спадкодавця з позивачем не може бути доведений лише за допомогою показань свідків. Інших доказів на підтвердження позовних вимог позивач суду не надала.

З огляду на зазначене, підстави для задоволення позову відсутні.

Додатковою постановою Харківського апеляційного суду від 19 грудня 2025 року заяву ОСОБА_2 про ухвалення додаткового рішення про стягнення витрат на правничу допомогу задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 понесені в суді апеляційної інстанції витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10 000,00 грн.

Ухвалою Харківського апеляційного суду від 27 січня 2026 року виправлено описку допущену у п`ятому абзаці третьої сторінки мотивувальної частини та резолютивної частини додаткової постанови Харківського апеляційного суду від 19 грудня 2025 року.

Викладено абзац п`ятий третьої сторінки мотивувальної частини додаткової постанови Харківського апеляційного суду від 19 грудня 2025 року в наступній редакції та вважати вірним: «Враховуючи викладене, характер спору, складність справи та її значення для учасників справи, обсяг та характер виконаних адвокатом робіт та наданих послуг, судова колегія погоджується з доводами адвоката Бабій Л.В. про неспівмірність заявленого розміру витрат на правничу допомогу зі складністю справи та обсягом наданих послуг, що є підставою для їх зменшення до 5 000,00 грн».

Викладено другий абзац резолютивної частини додаткової постанови Харківського апеляційного суду від 19 грудня 2025 року в наступній редакції та вважати вірним: «Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ) понесені в суді апеляційної інстанції витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5000 ( п`ять тисяч) грн 00 коп.».

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що в п`ятому абзаці третьої сторінки мотивувальної частини та резолютивної частини додаткової постанови від 19 грудня 2025 року було допущено технічну описку, а саме помилково зазначено, що стягненню підлягають витрати на правничу допомогу в сумі 10 000,00 грн замість 5 000,00 грн. Мотивувальна частина містить висновок, що судова колегія погоджується з доводами адвоката Бабій Л.В. про неспівмірність заявленого розміру витрат на правничу допомогу зі складністю справи та обсягом наданих послуг, що є підставою для їх зменшення.

Аргументи учасників справи

05 грудня 2025 року через підсистему «Електронний суд» ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якому просила оскаржені судові рішення скасувати та направити справу на новий розгляд.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що позивачем доведено належними та допустимими доказами факт її постійного проживання разом зі спадкодавцем, ведення з нею спільного господарства на час відкриття спадщини. Протягом останніх років життя спадкодавиця хворіла, а тому позивач здійснювала постійний догляд за нею, вони мали спільні права та обов`язки. Про спільне проживання з матір`ю на час її смерті свідчить також і те, що вона займалась організацією її поховання і у подальшому захоронення праху, а також квитанції про оплату комунальних послуг, придбання холодильника та пральної машини у кредит. На відміну від відповідача, у неї наявні ключі від квартири та безпосередньо від кімнати, в якій вона мешкала з матір`ю. Крім того, допитані в судовому засіданні свідки також підтвердили, що спірна квартира № 5 є комунальною, в якій спадкодавець проживала в окремій ізольованій кімнаті, а відповідач проживала в інших трьох кімнатах зі своєю родиною. Також свідки повідомили, що останні роки свого життя разом зі спадкодавцем у цій кімната проживала її дочка, тобто вона. Вказали, що в цій квартирі були відкриті два різних особових рахунки по сплаті комунальних послуг на різні прізвища ? ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , мешканці квартири мали кожен свою окрему побутову техніку і в спільному користуванні у цих двох родин була тільки кухня, ванна та туалет. Сама ж відповідач та її чоловік підтвердили у суді, що позивач стала проживати разом з матір`ю в її кімнаті, після того, як та захворіла у 2018 році. Таким чином, під час розгляду справи, факт який просила встановити позивач, знайшов своє підтвердження, зокрема, з урахуванням показань свідків та того, що цей факт не заперечувала і відповідач. Встановлення такого факту надасть їй можливість як спадкоємцю за заповітом успадкувати майно, яке за життя належало її матері та виконати волю матері, викладену у заповіті.

Суди не надали належної правової оцінки викладеним фактам та усім доводам і поданим позивачем доказам, на які вона посилалася як на підтвердження її фактичного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, та зробили помилковий висновок щодо відсутності належних та допустимих доказів, які підтверджують заявлені позовні вимоги.

Звертаючись 06 червня 2023 року з заявою до нотаріуса ОСОБА_2 як спадкоємець за законом за правом представлення пропустила шестимісячний строк для прийняття спадщини. А тому не можна вважати, що відповідач фактично прийняла спадщину після смерті спадкодавця лише тільки тому, що спадкоємець та спадкодавець на день смерті останньої були зареєстровані за однією адресою. Законодавець пов`язує прийняття спадщини із фактом постійного проживання спадкоємця зі спадкодавцем, а не з фактом їх реєстрації за однією адресою. Судами встановлено, що відповідач хоча і була зареєстрована за однією адресою зі спадкодавцем, однак вона проживала разом зі своєю родиною в окремих ізольованих кімнатах комунальної квартири, вели окремо господарство, не мали спільних прав та обов`язків. Отже, відповідач вважається такою, що не прийняла спадщину після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 , а тому є неналежним відповідачем. Належним відповідачем у справі має бути Харківська міська рада, проте судом не було з`ясовано думку органу місцевого самоврядування щодо заявлених позовних вимог та викладених фактів у позові. Суди не відмовили в позові у зв`язку з пред`явленням позову до неналежного відповідача. Рішення суду про відмову в задоволенні позовних вимог у зв`язку з недоведеністю факту її постійного проживання зі спадкодавцем на час смерті впливатиме на права Харківської міської ради та позивача.

19 січня 2026 року через підсистему «Електронний суд» ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якому просила додаткову постанову апеляційного суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити ОСОБА_2 у задоволенні вимог про стягнення судових витрат на правничу допомогу при розгляді справи судом апеляційної інстанції.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що заявлена представником відповідача у суді апеляційної інстанції сума витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000,00 грн є завищеною, необґрунтованою, неспівмірною зі складністю справи, витраченим часом адвоката на виконання відповідних робіт, обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт і не відповідає критеріям дійсної необхідності його понесення та розумності. Оскільки в апеляційній інстанції адвокат відповідача діяв на тій само правовій позиції, як і в суді першої інстанції, не наводив додаткові аргументи, доказова база у справі також була незмінною; справа стосувалась позовних вимог, судова практика щодо яких є усталеною, тобто предмет спору є звичайним і не володіє ніякою ускладнюючою специфікою.

Апеляційним судом не було надано оцінки тій обставині, що у заяві про ухвалення додаткового рішення не обґрунтовано поважність причин неподання суду доказів судових витрат до закінчення судових дебатів у справі.

02 березня 2026 року через підсистему «Електронний суд» ОСОБА_2 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просила ухвалу Харківського апеляційного суду від 27 січня 2026 року скасувати.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що у вирішенні питання про виправлення описок чи арифметичних помилок суд не наділений повноваженнями змінювати зміст або суть судового рішення незалежно від його юридичного значення чи суб`єктивного сприйняття сторонами. Апеляційним судом дійсно зменшено витрати на професійну правничу допомогу. У відзиві на апеляційну скаргу відповідачем було зазначено витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 35 000,00 грн, а фактично стягнуто 10 000,00 грн. Саме про це малося на увазі у останньому абзаці додаткової постанови Харківського апеляційного суду від 19 грудня 2025 року. Окрім того, позивачем та судом не наведено жодних пояснень чи доказів про неспівмірність заявлених витрат на правничу допомогу.

09 березня 2026 року через підсистему «Електронний суд» ОСОБА_2 подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, у якому просила касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Харківського апеляційного суду від 11 грудня 2025 року залишити без змін.

Відзив мотивовано тим, що позивачем не наведено доказів постійного спільного проживання з спадкодавцем. Як до інсульту так і після спадкодавцю в більшості допомагав чоловік відповідача та сусіди. Навить після інсульту спадкодавець в більшості доглядала за собою самостійно: ходила в магазин, проводила час у дворі, спілкувалася з сусідами, інколи готувала їжу, зустрічала онуків зі школи, брала участь у застіллях на свята. Головною підставою частіших відвідувань позивачем спадкодавця була та обставина, що відповідач допомогла їй влаштуватися на роботу поряд з житлом та де вони працювали разом. Позивач та відповідач працювали з 9:00 год до 18:00 год у будні дні та часто залишалися на роботі до 22 год. На вихідних позивач постійно була в своїй квартирі в інший частині міста.

За весь час з 2018 року позивачем не було придбано жодної речи для сумісного проживання, не було проведено ремонту, за весь цей час кімната не була облаштована для життя двох осіб. З 2018 року позивач почала приймати більш активну участь у житті спадкодавця, але назвати це постійним доглядом або сумісним постійним проживанням з спадкодавцем неможливо. Хибність тверджень позивача також підтверджує той факт, що перед першим (2018 рік) та другим (останнім) інсультом позивача не було поряд, первинну допомогу надавав та викликав швидку допомогу чоловік відповідача.

Щодо придбання холодильника та пральної машини, то їх було придбано більше, ніж за 10 років до смерті спадкодавця та кредит сплачувався спадкоємцем самостійно, що також підтверджено свідками.

Під час розгляду справи позивач намагалася ввести суд в оману щодо квитанцій про сплату комунальних послуг, стверджуючи, що вона сплачувала комунальні платежі та забула їх у гуртожитку у м. Дніпро та через пів року комендант гуртожитку нібито надіслав їх її, хоча квитанції були взяті у кімнаті померлої після звернення до суду. Квитанції про сплату комунальних послуг складені на ім`я спадкодавця та свідки підтвердили, що спадкодавець самостійно сплачувала всі комунальні платежі.

Не зовсім зрозуміло, що має на увазі позивач, зазначаючи про ізольовану кімнату в комунальній квартири з спільним коридором, кухнею та ванною кімнатою. Співмешканці квартири проживали весь час однією родиною маючи свої кімнати.

Позивач фактично намагається ініціювати повторний розгляд справи.

Щодо суб`єктного складу, то саме позивач звернувся з позовною заяву та визначав коло відповідачів та за ініціативою відповідача суд залучив також Харківську міську раду. Спадкова справа була відкрита саме за заявою відповідача, яка була включена до кола спадкоємців.

Вказує, що попередній розмір судових витрат на правничу допомогу становить 20 000,00 грн. Докази судових витрат будуть надані протягом 5 днів після ухвалення рішення суду.

Ухвалою Верховного Суду від 12 лютого 2026 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Московського районного суду міста Харкова від 18 квітня 2025 року та постанову Харківського апеляційного суду від 11 листопада 2025 року.

В ухвалі вказано, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підставу, передбачені пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження (суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду: від 26 травня 2021 року у справі № 175/891/19, від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 200/8461/15-ц, від 26 січня 2022 року у справі № 457/726/17, від 11 липня 2023 року у справі № 129/1337/20, від 10 січня 2019 року у справі № 484/747/17, від 21 жовтня 2020 року у справі № 569/15147/17, від 18 листопада 2020 року у справі № 523/19010/15, від 02 квітня 2021 року у справі № 191/1808/19, від 28 квітня 2021 року у справі № 204/2707/19, суди не дослідили зібрані у справі докази (пункт 1 частин третьої статті 411 ЦПК України)).

Ухвалою Верховного Суду від 12 лютого 2026 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на додаткову постанову Харківського апеляційного суду від 19 грудня 2025 року.

В ухвалі зазначено, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підставу, передбачені пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження (суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду: від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19; від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц; від 05 липня 2023 року у справі № 911/3312/21; від 01 листопада 2023 року у справі № 202/3681/16- ц, суди не дослідили зібрані у справі докази (пункт 1 частин третьої статті 411 ЦПК України)).

Ухвалою Верховного Суду від 16 квітня 2026 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_2 на ухвалу Харківського апеляційного суду від 27 січня 2026 року.

В ухвалі зазначено, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені абзацом другим частини другої статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження.

Ухвалою Верховного Суду від 30 червня 2026 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи

Суди встановили, що ОСОБА_3 на праві приватної власності належало 23/100 частин комунальної квартири (1 кімната у квартирі спільного заселення) за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджується свідоцтвом про право власності на житло, виданим 10 липня 2000 року Центром (відділом) приватизації державного житлового фонду Управління комунального майна та приватизації Головного управління економіки та комунального майна Виконавчого комітету Харківської міської ради, р. № 5-00-208853.

Згідно з повідомленням КНП «Міська поліклініка № 11» Харківської міської ради від 08 грудня 2023 року ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , перебувала з 2018 року на обліку лікарів закладу охорони здоров`я з діагнозом: ішемічна хвороба серця, атеросклеротичний кардіосклероз, гіпертонічна хвороба ІІ ст., СН ІІ А ст., дисциркулярна енцефалопатія ІІ ст. з лікворно-венозною дистензією, стан після перенесеного ішемічного інсульту (2018 рік). ОСОБА_3 перебувала на амбулаторному лікуванні (08 червня 2021 року, 14 червня 2021 року, 15 червня 2021 року, 24 липня 2021 року). ОСОБА_3 лікарем-терапевтом призначалось лікування згідно її стану з призначенням відповідного дообстеження.

Даними копії виписки з медичної картки стаціонарного хворого № 9760, наданою адміністрацією некомерційного підприємства «Міська клінічна лікарня № 7» встановлено діагноз ішемічний інсульт у басейні правої середньої мозкової артерії з лівобічним геміпарезом. Гіпертонічна хвороба ІІІ ст. Церебральний атеросклероз.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла.

ОСОБА_1 є дочкою ОСОБА_3 .

Згідно з заповітом від 21 червня 2000 року, посвідченого державним нотаріусом Одинадцятої харківської державної нотаріальної контори Тимофієвою Т. О., зареєстровано в реєстрі за № 2-479, ОСОБА_3 на випадок своєї смерті зробила таке розпорядження: все належне їй майно, де б таке не було, та з чого б воно не складалось та взагалі все те, на що вона за законом матиме право на день смерті, в тому числі і належну їй квартиру АДРЕСА_1 заповіла ОСОБА_1 .

З матеріалів спадкової справи вбачається, що 06 червня 2023 року з заявою про прийняття спадщини до приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Карташової С. І. звернулася ОСОБА_2 , зазначивши, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її баба - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка постійно мешкала за адресою: АДРЕСА_2 . Заявник є онукою спадкодавиці. Син спадкодавиці - ОСОБА_10 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Згідно з інформацією з реєстру територіальної громади м. Харкова про осіб, місце проживання/перебування яких зареєстровано за адресою: АДРЕСА_2 , станом на 12 жовтня 2021 року: ОСОБА_2 , ОСОБА_11 , 2013 року народження, ОСОБА_3 .

З наданого акта про ритуальні послуги та предмети ритуального призначення від 16 жовтня 2021 року замовником послуг відносно померлої ОСОБА_3 зазначена ОСОБА_1 .

Відповідно до акта про спільне проживання від 27 червня 2013 року ОСОБА_12 , ОСОБА_13 та ОСОБА_5 , які проживають за адресою: АДРЕСА_4 відповідно, підтвердили, що ОСОБА_1 мешкала разом із своєю матір`ю ОСОБА_3 з 2018 року по день її смерті та доглядала її.

Згідно з наданих позивачем копій квитанцій про оплату за комунальні послуги та фіскальних чеків спадкодавець сплачувала комунальні послуги у період з 2018 по 2020 роки.

Постановою приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Карташової С. І. від 09 серпня 2024 року відмовлено ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом на частку квартири під номером АДРЕСА_1 , у зв`язку з тим, що спадкоємиця пропустила строк для прийняття спадщини. ОСОБА_1 не підтверджено факт постійного проживання разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини. Спадкоємиці ОСОБА_1 було надіслано лист 16 червня 2023 року щодо пропущення нею строків на прийняття спадщини та надання 14-денного терміну для повідомлення про звернення до суду.

23 червня 2023 року ОСОБА_1 звернулася до нотаріуса із заявою з повідомленням про намір звернутися до суду.

Допитана в судовому засіданні ОСОБА_4 , яка є сусідкою ОСОБА_14 та проживає в будинку АДРЕСА_6 , вказала, що її мати була в дружніх стосунках з померлою ОСОБА_3 . Остання хворіла на інсульт, потім коронавірусом. Її дочка за нею доглядала, мешкали в одній кімнаті. ОСОБА_15 з сином та чоловіком займали інші три кімнати. Квитанції за комунальні послуги приходили на одну квартиру, але на різні прізвища, особові рахунки були розділені. ОСОБА_14 доглядала мати, однак працювала. ОСОБА_3 після інсульту самостійно не могла пересуватися та розмовляти, сиділа лише на лавці, до кінця життя вона майже не відновилася. ОСОБА_14 повідомила свідка, що її мати померла.

Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_5 зазначила, що мешкає в кв. АДРЕСА_4 . З ОСОБА_14 в дружніх стосунках з 1970 року. Вона постійно відвідувала свою мати, допомагала. Також знайома з її племінницею - ОСОБА_16 . Мати ОСОБА_14 захворіла в 2018 році і дочка була постійно з нею, возила в лікарню. Остання з дочкою займали маленьку кімнату, а взагалі квартира № 5 має чотири кімнати. ОСОБА_3 купувала в кредит пральну машину, холодильник. Після інсульту вона намагалася ходити сама, купила спеціальну палку. Продукти їй купувала дочка. В кімнаті стояло одне ліжко та розкладачка. Інше ліжко поставити було неможливо. Пральна машина та холодильник стояли у коморі. ОСОБА_2 мала окремий холодильник. Меблевою стінкою в кімнаті користувалися ОСОБА_14 та її мати.

Свідок ОСОБА_7 в судовому засіданні пояснила, що знайома з обома сторонами та перебуває в дружніх сусідських стосунках. В одній квартирі мешкали ОСОБА_3 , ОСОБА_15 , її чоловік та син. Квартира має чотири кімнати. У ОСОБА_17 - 3 кімнати, однією кімнатою користувалася померла. На свята всі були разом. ОСОБА_18 свідок іноді бачила на вулиці. Померла ОСОБА_3 на вулиці була не часто, вона зустрічала сина ОСОБА_19 , годувала, доглядала за ним. У ОСОБА_3 був окремий холодильник. В 2018 році у неї стався інсульт і ОСОБА_14 після цього свідок бачила частіше. Ходунків у ОСОБА_3 не бачила, вона самостійно ходила навколо будинку. Після лікарні побачила ОСОБА_3 приблизно через місяць, вона йшла до магазину з невеликим пакетом. Свідку невідомо чи ночувала ОСОБА_14 у своєї мами.

Свідок ОСОБА_6 в судовому засіданні вказав, що ОСОБА_2 є його дружиною, також знайомий з її тіткою - ОСОБА_1 . Бабуся дружини - ОСОБА_3 після інсульту сама готувала їжу, ходила до магазину. ОСОБА_1 більше часу проводила на роботі. Бабуся комунальні послуги сплачувала самостійно. Його дружина допомогла ОСОБА_1 влаштуватися на нову роботу, коли та залишилася без роботи. Квартира АДРЕСА_1 має чотири кімнати: три кімнати належать дружині свідка, одна кімната - належала бабусі дружини. До 2018 року бабуся мешкала сама. У бабусі в 2018 році стався інсульт, вона була тиждень в лікарні і ОСОБА_14 мешкала в її кімнаті. Потім з бабусею вони вдвох спали на ліжку. Квартира комунальна, має два різні рахунки. Ходунками бабуся не користувалася. Після інсульту вона не дуже добре ходила, але й не була прикута до ліжка. Через два тижні після лікарні вона почала виходити на вулицю. Після її смерті, вони з дружиною разом їздили в морг та крематорій.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців) (стаття 1216 ЦК України)

Відповідно до статей 1217, 1218 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом. До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до частини першої статті 1221 ЦК України місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця.

У першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки (стаття 1261 ЦК України).

Згідно з частинами першою, третьою статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини (частина перша статті 1269 ЦК України).

Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (частина перша статті 1270 ЦК України).

Якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її (частина перша статті 1272 ЦК України).

У пункті 3.22 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженому наказ Міністерства юстиції України 22 лютого 2012 року № 296/5 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що у разі відсутності у паспорті такого спадкоємця відмітки про реєстрацію його місця проживання доказом постійного проживання із спадкодавцем може бути: довідка органу реєстрації місця проживання про те, що місце проживання спадкоємця на день смерті спадкодавця було зареєстровано за однією адресою зі спадкодавцем.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 січня 2019 року у справі № 484/747/17, на яку посилається ОСОБА_1 , вказано, що «місцем проживання фізичної особи згідно з частиною першою статті 29 ЦК України є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово. Статтями 2, 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» передбачено, що реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження. Місцем проживання є адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком понад шість місяців на рік. Таким чином, відсутність реєстрації місця проживання позивача за місцем проживання спадкодавця не може бути доказом того, що він не проживав зі спадкодавцем, оскільки сама по собі відсутність такої реєстрації згідно зі статтею 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» не є абсолютним підтвердженням обставин про те, що спадкоємець не проживав зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, якщо обставини, встановлені частиною третьою статті 1268 ЦК України, підтверджуються іншими належними і допустимими доказами, які були надані позивачем, та оцінені судом».

Верховний Суд у постановах від 21 жовтня 2020 року у справі № 569/15147/17, від 28 квітня 2021 року у справі № 204/2707/19, на які є посилання в касаційній скарзі, вказав, що частина третя статті 1268 ЦК України вимагає наявність фактичного проживання спадкоємця разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, а не лише реєстрацію місця проживання за адресою спадкодавця, що можуть бути відмінними один від одного.

Отже, факт постійного проживання спадкоємця зі спадкодавцем на момент відкриття спадщини підтверджується реєстрацію місця проживання за однією адресою зі спадкодавцем, якщо інше не встановлено судом.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частини перша, третя статті 13 ЦПК України).

Диспозитивність - один з базових принципів судочинства, керуючись яким, позивач самостійно вирішує, які позовні вимоги заявляти. Суд позбавлений можливості формулювати позовні вимоги замість позивача (див. пункт 118 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 грудня 2022 року в справі № 914/2350/18 (914/608/20) (провадження № 12-83гс21)).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частини перша, третя, четверта статті 12, частини перша, п`ята, шоста статті 81 ЦПК України).

Згідно зі статями 76, 77, 79 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують, і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників (частина перша статті 82 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (частини перша, друга та третя статті 367 ЦПК України).

Під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити (частина перша статті 264 ЦПК України).

Отже, вимогами процесуального закону визначено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову. Належним чином дослідити поданий стороною доказ, перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування - це процесуальний обов`язок суду.

У справі, що переглядається:

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про встановлення факту постійного проживання разом зі спадкодавцем ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , на час відкриття спадщини;вказала, що протягом останніх років вона постійно проживала з матір`ю до дня її смерті, а тому вважається такою, яка прийняла спадщину;

суди встановили, що ОСОБА_1 є донькою ОСОБА_3 , яка за життя склала заповіт від 21 червня 2000 року на користь ОСОБА_1 . ОСОБА_3 належало 23/100 часток у праві спільної власності на комунальну квартиру (1 кімната у квартирі спільного заселення) за адресою: АДРЕСА_2 . 06 червня 2023 року з заявою про прийняття спадщини до приватного нотаріуса звернулася ОСОБА_2 , зазначивши, що вона є онукою спадкодавиці, син спадкодавиці - ОСОБА_10 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 . Згідно з інформацією з реєстру територіальної громади м. Харкова про осіб, місце проживання/перебування яких зареєстровано за адресою: АДРЕСА_2 , станом на 12 жовтня 2021 року: ОСОБА_2 , ОСОБА_11 , 2013 року народження, ОСОБА_3 . Допитані в судовому засіданні свідки ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 підтвердили, що позивачка доглядала та проживала з матір`ю до її смерті, в той час як свідок ОСОБА_7 повідомила, що бачила ОСОБА_1 лише періодично. Вказували, що ОСОБА_3 проживала в одній з кімнат зазначеної комунальної квартири, ОСОБА_2 з сином та чоловіком займали інші три кімнати, особові рахунки по сплаті за комунальні послуги були розділені;

відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції вважав, що необхідною умовою для встановлення факту постійного проживання ОСОБА_1 разом з спадкодавцем ОСОБА_3 є доведеність факту їх спільного проживання як осіб, що складали сім`ю, що передбачає їх пов`язаність спільним побутом, веденням спільного господарства, наявністю між ними взаємних прав і обов`язків у період не менше ніж п`ять років до дня смерті спадкодавця, тоді як доказів на підтвердження вказаних обставин позивачем не надано;

апеляційний суд правильно вказав, що позивач просила встановити факт постійного проживання зі спадкодавцем на час смерті, а не факт проживання зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом). Водночас апеляційний суд вважав, що надані позивачем докази не є належними, допустимими та достатніми, а факт постійного проживання спадкодавця з позивачкою не може бути доведений лише за допомогою показань свідків;

проте поза увагою апеляційного суду залишилось те, що під час розгляду справи судом першої інстанції сторона відповідача фактично не заперечувала факт проживання позивача спільно з ОСОБА_1 з 2018 року, зокрема представник відповідача вказував, що з 2018 року ОСОБА_1 мешкала з мамою, виїжджала на вихідні, у відповідача є ключі від кімнати та квартири, що також підтверджується відеозаписом судового засідання в режимі відеоконференції від 09 квітня 2025 року. Апеляційний суд вважав, що підписи осіб, що склали акт про спільне проживання від 27 червня 2013 року, належним чином не посвідчені, а дата складання цього акту не відповідає викладеній в ньому інформації, проте не обґрунтував, як описка в даті складення цього акта (2013 року замість 2023 року) та непосвідчення підписів осіб, що його склали, впливає на допустимість та/або належність цього акта як доказу (т. 1, а. с.15), враховуючи, що ці ж особи( ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ) допитувались у справі як свідки, а свідок ОСОБА_6 , який є чоловіком відповідача, також підтвердив, що позивач після інсульту матері в 2018 році доглядала та проживала з нею.

За таких обставин суд апеляційної інстанції зробив передчасний висновок про відсутність підстав для встановлення факту спільного проживання ОСОБА_1 з спадкодавцем на момент відкриття спадщини, без належної оцінки всіх наявних у справі доказів в їх сукупності та взаємозв`язку.

Суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, з огляду на положення статті 400 ЦПК України.

Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги ОСОБА_1 , що ОСОБА_2 не є спадкоємцем ОСОБА_3 , яка прийняла її спадщину, а тому не є належним відповідачем, враховуючи, що такі доводи по суті суперечать її ж позиції як позивача. При цьому факт постійного проживання спадкоємця зі спадкодавцем на момент відкриття спадщини підтверджується реєстрацію місця проживання за однією адресою зі спадкодавцем, якщо інше не встановлено судом, тому відповідні доводи щодо правового режиму квартири як спільного заселення (комунальної квартири) та визначення порядку користування квартирою їх співвласниками не мають значення для застосування частини третьої статті 1268 ЦК України.

Оскільки постанова апеляційного суду підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд, належить скасувати й додаткову постанову апеляційного суду щодо вирішення питання про судові витрати, а також ухвалу апеляційного суду про виправлення описки в ній, які є невід`ємними частинами постанови суду апеляційної інстанції. Тому суд касаційної інстанції підстави відкриття касаційного провадження та доводи касаційних скарг щодо оскарження цих рішень апеляційного суду не аналізує.

Порядок розподілу судових витратвирішується за правилами, встановленими в статтях 141-142 ЦПК України. У частинах першій, тринадцятій статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Тому розподіл судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат (див. висновок у постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року в справі № 530/1731/16-ц (провадження № 61-39028св18)).

Керуючись статтями 400, 402, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду