ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 568/428/24

У березні 2024 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 , Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк»), третя особа - ОСОБА_3 , про визнання недійсним договору іпотеки.

Позовні вимоги обґрунтуванні тим, що 29 липня 2008 між ОСОБА_2 та Закритим акціонерним товариством Комерційний банк «Приватбанк» (далі - ЗАТ КБ «Приватбанк» укладений договір іпотеки № ROWWGA0000000004, відповідно до якого, іпотекодавець ОСОБА_2 надала в іпотеку нерухоме майно (предмет іпотеки), а саме будинок загальною площею 256,20 кв. м, житлова площа 86,20 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 . Майно належить іпотекодавцю на праві власності на підставі свідоцтва про право власності. Іпотека за цим договором поширюється на земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 0,10 га, на якій розташований предмет іпотеки і належить іпотекодавцю на праві власності на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку серія РВ №063557, виданого Радивилівською міською радою 30 липня 2004 року.

Вказане майно є спільною сумісною власністю подружжя, оскільки придбано під час шлюбу. Але нотаріально посвідчена згода позивача на передачу ОСОБА_2 в іпотеку частки в об`єкті нерухомого майна, який належав їм на праві спільної сумісної власності, відсутня, що суперечить нормам ЦК України та Закону України «Про іпотеку».

За таких обставин, ОСОБА_2 не мала правових підстав на передачу в іпотеку АТ КБ «Приватбанк» як своєї частки будинковолодіння, так і належної позивачу частки в розмірі 50/100, тому положення оспорюваного договору іпотеки суперечать нормам ЦК України та Закону України «Про іпотеку».

Враховуючи викладене, позивач просив:

визнати недійсним договір іпотеки від 29 липня 2008 року, посвідчений приватним нотаріусом Радивілівського районного нотаріального округу Гордійчуком В. І. та зареєстрований в реєстрі за № 3638, укладений між ОСОБА_2 та ЗАТ КБ «Приватбанк»;

скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 29 липня 2008 року, прийняте приватним нотаріусом Радивилівського районного нотаріального округу Гордійчуком В. І.;

зняти заборону відчуження будинковолодіння та земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 ;

виключити з Єдиного реєстру заборон запис про обтяження нерухомого майна та запис про державну реєстрацію обтяження іпотекою майна.

Рішенням Радивилівського районного суду Рівненської області від 25 жовтня 2024 року, яке залишене без змін постановою Рівненського апеляційного суду від 06 березня 2025 року, в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення мотивовано тим, що як на підставу для задоволення позову позивач вказував, що він як співвласник житлового будинку та земельної ділянки, що є предметом іпотеки, не давав своєї згоди на передачу вищезазначеного майна в іпотеку.

Між тим, вказане твердження спростовується наявними матеріалами справи, адже передача майна, що є спільною сумісною власністю подружжя, в іпотеку банку відбулась за нотаріально посвідченої згоди ОСОБА_4 , що підтверджується заявою від 29 липня 2008 року, яка посвідчена приватним нотаріусом Радивилівського районного нотаріального округу Гордійчук В. І., зареєстрована в реєстрі за № 3640. Виправлення реєстрового номеру застережено.

З вказаної заяви вбачається, що ОСОБА_1 підтверджує, що дає згоду на передачу в іпотеку його дружиною ОСОБА_2 будинковолодіння та земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , набутих ними під час шлюбу, зареєстрованого Михайлівською сільською радою 17 листопада 1984 року.

В судовому засіданні позивач не зміг пояснити, звідки ця заява з`явилася, зазначивши лише, що він її не підписував.

В той же час, ухвалою суду від приватного нотаріуса Гордійчука В. І. були витребувані документи, на підставі яких був укладений спірний договір іпотеки, а також витяг з реєстру для реєстрації нотаріальних дій від 29 липня 2008 року. Згідно з витребуваними документами при укладенні спірного договору іпотеки були присутні сторони договору ОСОБА_2 та представник банку ОСОБА_5 , а також позивач ОСОБА_1 для засвідчення підпису на заяві про згоду на укладення дружиною договору іпотеки. Зазначені дії осіб були засвідчені їх підписами у витягу з реєстру нотаріальних дій. Підстав сумніватися в наданих нотаріусом документах у суду немає. Жодних доказів їх недостовірності позивачем суду не надано, підписи сторін не спростовані. Таким чином, суд відхиляє доводи позивача ОСОБА_1 та відповідача ОСОБА_2 про відсутність позивача в момент укладення спірного договору іпотеки, а також ненадання ним згоди на його укладення. Відсутність на теперішній час оригіналу нотаріальної згоди ОСОБА_1 в матеріалах кредитної справи АТ КБ «Приватбанк» не спростовує її наявність на час укладення договору іпотеки, що було встановлено судом на підставі наданих нотаріусом матеріалів щодо укладення договору іпотеки.

Встановивши факт надання позивачем згоди на надання у іпотеку банку домоволодіння та земельної ділянки, що належить йому на праві спільної власності з ОСОБА_2 , суд не знаходить правових підстав для визнання недійсним договору іпотеки, так як позивач на підтвердження заявлених позовних вимог не надав належних та допустимих доказів, які б вказували, що оспорюваний договір іпотеки не відповідає вимогам законодавства. Інших підстав для визнання недійсним договору іпотеки позивачем не вказано.

Апеляційний суд при перегляді вказаного рішення зазначив, що суд першої інстанції на підставі досліджених доказів дійшов правильного висновку, що позивачем не доведено факт ненадання ним згоди на укладення його дружиною договору іпотеки. Сама по собі відсутність оригіналу нотаріальної згоди ОСОБА_1 в матеріалах кредитної справи АТ КБ «Приватбанк» не спростовує її відсутність на час укладення договору іпотеки.

Ненадання одним із подружжя згоди на передання іншим з подружжя спільного майна в іпотеку саме по собі не має правового значення без доведення обставини недобросовісності банку та не може бути єдиною підставою для визнання договору іпотеки недійсним.

У справі, що переглядається, позивач на обставину наявності у діях банку ознак недобросовісності при укладенні договору іпотеки не посилався.

Наявність вищевказаної нотаріально посвідченої письмової згоди на передачу в іпотеку спірної квартири в силу статті 369 ЦК України не потребує підпису позивача на іпотечному договорі, тому доводи апеляційної скарги в цій частині не заслуговують на увагу.

05 квітня 2025 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просив рішення Радивилівського районного суду Рівненської області від 25 жовтня 2024 року, постанову Рівненського апеляційного суду від 06 березня 2025 року скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що відповідач ОСОБА_2 позовні вимоги визнала, про що подала до суду відповідну заяву, з якої вбачається, що вона дійсно уклала спірний договір іпотеки без відома та письмової згоди на це позивача.

Станом на час посвідчення оспорюваного договору іпотеки від 29 липня 2008 року приватним нотаріусом Радивилівського районного нотаріального округу Гордійчуком В. І. 29 липня 2008 року та реєстрації його в реєстрі за № 3638 нотаріально посвідченої згоди усіх (інших) співвласників цього майна, у тому числі ОСОБА_6 (позивача) - не було. Названий договір іпотеки також не містить посилання на нотаріально посвідчені згоди усіх (інших) співвласників цього майна, у тому числі ОСОБА_6 .

Відповідачка ОСОБА_7 передала в іпотеку свою частку та частку позивача без виділення їх в натурі та реєстрації права власності на них як на окремий об`єкт нерухомості.

Основне зобов`язання, описане в кредитному договорі, відрізняється від того, яке описане в договорі іпотеки. Таким чином, договір іпотеки, що забезпечує виконання за кредитним договором, основне зобов`язання за яким є недійсним, сам є недійсним.

Оригінал заяви ОСОБА_1 від 29 липня 2008 року про надання нотаріальної згоди на передачу в іпотеку ОСОБА_2 будинковолодіння та земельної ділянки за АДРЕСА_1 , яка посвідчена приватним нотаріусом Гордійчуком В. І. та зареєстрована в реєстрі №3670 (3640) 29 серпня 2008 року, до суду відповідачем не подано, у суді не досліджувався. Позивач такої заяви не підписував, про що повідомив суди.

Судом першої та апеляційної інстанцій неправильно встановлено фактичні обставини справи внаслідок необґрунтованого відхилення, недослідження та ненадання всупереч статті 109, частини третьої статті 367 ЦПК України оцінки доказам, на які посилався позивач та відповідач та які безпосередньо стосуються предмета доказування з питань укладення договору іпотеки.

Суди не взяли до уваги правові висновки Верховного Суду у подібних правовідносинах.

У червні 2025 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу задовольнити повністю, оскаржені судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Відзив обґрунтований тим, що відповідачка позовні вимоги визнала, про що подала до суду першої інстанції відповідну заяву, з якої вбачається, що нею дійсно був укладений спірний договір іпотеки без відома та письмової згоди на це позивача як співвласника будинковолодіння, придбаного під час перебування у шлюбі.

Інші доводи відзиву є аналогічними доводам касаційної скарги ОСОБА_1 .

У червні 2025 року АТ КБ «ПриватБанк», через представника ОСОБА_8 , подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.

Відзив обґрунтований тим, що на спростування позовних вимог в матеріалах справи містяться належні та допустимі докази, які спростовують твердження позивача.

Так, банком надано копію згоди ОСОБА_4 від 29 липня 2008 року, посвідченої приватним нотаріусом Радивилівського районного нотаріального округу Гордійчуком B. І., зареєстрованої в реєстрі за № 3640. Виправлення реєстрового номеру застережено. Відповідно до тексту якої ОСОБА_1 підтверджує, що дає згоду на передачу в іпотеку його дружиною ОСОБА_2 будинковолодіння та земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , набутих ними під час шлюбу, зареєстрованого Михайлівською сільською радою 17 листопада 1984 року.

Крім того, з метою з`ясування дійсних обставин справи, судом першої інстанції на адресу приватного нотаріуса Радивилівського районного нотаріального округу Гордійчук В. І. подано запит щодо наявності в матеріалах нотаріальної справи відповідної згоди позивача.

Згідно з витребуваними від приватного нотаріуса Гордійчука В. І. документами, які належним чином завірені, вбачається, що при укладенні спірного договору іпотеки були присутні сторони договору - ОСОБА_2 та представник банку ОСОБА_5 , а також позивач ОСОБА_1 для засвідчення підпису на заяві про згоду на укладення дружиною договору іпотеки. Зазначені дії осіб були засвідчені їх підписами у витягу з реєстру нотаріальних дій.

З урахуванням поданих доказів, зміст яких не є суперечливим, суди дійшли вірного висновку, що позивачем не доведено факт ненадання ним згоди на укладення його дружиною договору іпотеки. Сама по собі відсутність оригіналу нотаріальної згоди ОСОБА_1 в матеріалах кредитної справи банку не спростовує її відсутність на час укладення договору іпотеки.

Дії скаржника щодо оспорення іпотечного договору носять системний характер щодо затягування процесу та уникнення цивільно-правової відповідальності за кредитними зобов`язаннями, що є зловживанням процесуальними правами.

Ухвалою Верховного Суду від 25 квітня 2025 року касаційну скаргу залишено без руху та надано строк для усунення недоліків. Особою, яка подала касаційну скаргу, на виконання ухвали Верховного Суду від 25 квітня 2025 року указані недоліки було усунуто.

Ухвалою Верховного Суду від 13 травня 2025 року відкрито касаційне провадження у справі № 568/428/24. Витребувано справу із суду першої інстанції.

У травні 2025 року матеріали справи № 568/428/24 надійшли до Верховного Суду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 13 травня 2025 року зазначено, що касаційна скарга містить передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України підстави для відкриття касаційного провадження (суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17, від 16 лютого 2021 року у справі № 910/9158/16, від 17 липня 2018 року у справі № 915/1145/17, від 07 листопада 2018 року у справі № 183/3811/16-ц, від 23 грудня 2020 року у справі № 757/28231/13-ц, від 09 вересня 2020 року у справі № 572/2515/15-ц, від 25 травня 2022 року у справі № 675/2136/19 та судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України).

Фактичні обставини справи

Суди встановили, що 29 липня 2008 року між ЗАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_2 укладений договір іпотеки № ROWWGA0000000004, який посвідчений приватним нотаріусом Радивилівського районного нотаріального округу Гордійчуком В. І.

Відповідно до пункту 35.2 договору іпотеки іпотекою забезпечується виконання зобов`язання позичальника за кредитним договором від 29 липня 2008 року № ROWWGA0000000004, укладеним між іпотекодержателем та іпотекодавцем, із повернення кредиту, наданого у вигляді невідновлювальної кредитної лінії в сумі 46 953,55 дол. США на строк з 29 липня 2008 року по 29 липня 2018 року включно.

За пунктом 35.3 договору в забезпечення виконання зобов`язань за кредитними договором іпотекодавець надає в іпотеку нерухоме майно (предмет іпотеки), а саме будинок загальною площею 256,20 кв. м, житлова площа 86,20 кв. м. Майно належить іпотекодавцю на праві власності на підставі свідоцтва про право власності, виданого виконкомом Радивилівської міської ради на бланку САВ №406966 05-12-2007 року та зареєстрованого в ЄРПВНМ за №21306201. Майно передається в іпотеку з невід`ємними приналежностями, які знаходяться на ньому. Предмет іпотеки знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до пункту 35.4 договору іпотека за цим договором поширюється на земельну ділянку загальною площею 0,10 га, на якій розташований предмет іпотеки, і належить іпотекодавцю на праві власності на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку серія РВ №063557, виданого Радивилівською міською радою 30 липня 2004 року. Земельна ділянка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до державного акта про право на земельну ділянку (Серія РВ №063557 від 30 липня 2004 року) земельна ділянка, яка розташована в АДРЕСА_1 площею 0,10 га, цільове призначення для обслуговування житлового будинку і господарських споруд, належить ОСОБА_2 .

Позивач ОСОБА_1 з 17 листопада 1984 року перебуває в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про одруження серії НОМЕР_1 від 17 листопада 1984 року.

Матеріали справи містять ксерокопію згоди ОСОБА_4 від 29 липня 2008 року, посвідченої приватним нотаріусом Радивилівського районного нотаріального округу Гордійчуком В. І., зареєстрованої в реєстрі за № 3640. Виправлення реєстрового номеру застережено. Відповідно до тексту якої ОСОБА_1 підтверджує, що дає згоду на передачу в іпотеку його дружиною ОСОБА_2 будинковолодіння та земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , набутих ними під час шлюбу, зареєстрованого Михайлівською сільською радою 17 листопада 1984 року.

Згідно з витребуваними від приватного нотаріуса Гордійчука В. І. документами, які належним чином завірені, вбачається, що при укладенні спірного договору іпотеки були присутні сторони договору - ОСОБА_2 та представник банку ОСОБА_5 , а також позивач ОСОБА_1 для засвідчення підпису на заяві про згоду на укладення дружиною договору іпотеки. Зазначені дії осіб були засвідчені їх підписами у витягу з реєстру нотаріальних дій.

Загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 статті 3 ЦК Украйни).

Тлумачення, як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) приватного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, у першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного законодавства (див. зокрема, постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 березня 2021 року у справі № 180/1735/16-ц, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року в справі № 520/1185/16-ц, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року у справі № 214/7462/20).

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників приватних правовідносин мають бути добросовісними.

Добра совість - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року в справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 листопада 2019 року у справі № 337/474/14-ц (провадження № 61-15813сво18)).

З урахуванням того, що норми цивільного законодавства мають застосовуватися із врахуванням добросовісності, то принцип добросовісності не може бути обмежений певною сферою (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 463/13099/21 (провадження № 61-11609сво23), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року в справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)).

Норми закону полягають в наступному: жити чесно, не ображати інших, кожному віддавати по заслугах. Змусити жити за принципами навряд чи можливо. Але коли виникає судовий спір, то учасники цивільного обороту мають розуміти, що їх дії (бездіяльність) чи правочини можуть бути підданіоцінці крізь призму справедливості, розумності, добросовісності

(див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 травня 2024 року в справі № 357/13500/18 (провадження № 61-3809св24)).

При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині (частина друга статті 13 ЦК України).

Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (частина третя статті 13 ЦК України).

Рішенням Конституційного Суду України від 28 квітня 2021 року № 2-р(II)/2021 у справі № 3-95/2020(193/20) визнано, що частина третя статті 13, частина третя статті 16 ЦК України не суперечать частині другій статті 58 Конституції України та вказано, що «оцінюючи домірність припису частини третьої статті 13 Кодексу, Конституційний Суд України констатує, що заборону недопущення дій, що їх може вчинити учасник цивільних відносин з наміром завдати шкоди іншій особі, сформульовано в ньому на розвиток припису частини першої статті 68 Основного Закону України, згідно з яким кожен зобов`язаний не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Водночас словосполука «а також зловживання правом в інших формах», що також міститься у частині третій статті 13 Кодексу, на думку Конституційного Суду України, за своєю суттю є засобом узагальненого позначення одразу кількох явищ з метою уникнення потреби наведення їх повного або виключного переліку. Здійснюючи право власності, у тому числі шляхом укладення договору або вчинення іншого правочину, особа має враховувати, що реалізація свободи договору як однієї із засад цивільного законодавства перебуває у посутньому взаємозв`язку з установленими Кодексом та іншими законами межами здійснення цивільних прав, у тому числі права власності. Установлення Кодексом або іншим законом меж здійснення права власності та реалізації свободи договору не суперечить вимогам Конституції України, за винятком ситуацій, коли для встановлення таких меж немає правомірної (легітимної) мети або коли використано юридичні засоби, що не є домірними. У зв`язку з тим, що частина третя статті 13 та частина третя статті 16 Кодексу мають на меті стимулювати учасників цивільних відносин до добросовісного та розумного здійснення своїх цивільних прав, Конституційний Суд України дійшов висновку, що ця мета є правомірною (легітимною)».

Приватноправовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення чи унеможливлення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили. Про зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що: особа (особи) «використовувала/використовували право на зло»; наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб`єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які «потерпають» від зловживання нею правом, або не перебувають); враховується правовий статус особи /осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин) (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року в справі № 747/306/19 (провадження № 61-1272св20)).

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України). Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним) (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 липня 2021 року в справі № 759/24061/19 (провадження № 61-8593св21)).

Однією із засад цивільного законодавства є свобода договору (пункт 3 частини першої статті 3 ЦК України). Таким чином, особа може, реалізуючи своє право свободи договору (право свободи правочину), вчиняти з метою створення, зміни, припинення тощо цивільних прав і обов`язків будь-які правомірні дії. При цьому не вимагається прямої вказівки на правомірність дій в акті цивільного законодавства, достатньо, що закон не визначає ці дії як заборонені.

Відповідно до частини першої статті 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).

За змістом статей 572, 575 ЦК України іпотека є видом забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право у разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки.

Відповідно до статті 5 Закону України «Про іпотеку» предметом іпотеки можуть бути один або декілька об`єктів нерухомого майна за таких умов: нерухоме майно належить іпотекодавцю на праві власності або на праві господарського відання, якщо іпотекодавцем є державне або комунальне підприємство, установа чи організація; нерухоме майно може бути відчужене іпотекодавцем і на нього відповідно до законодавства може бути звернене стягнення; нерухоме майно зареєстроване у встановленому законом порядку як окремий виділений у натурі об`єкт права власності, якщо інше не встановлено цим Законом.

Згідно з частиною третьою статті 65 СК України для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.

Відповідно до статті 578 ЦК України та статті 6 Закону України «Про іпотеку» майно, що є у спільній власності, може бути передане у заставу (іпотеку) лише за згодою усіх співвласників. Умовою передачі співвласником нерухомого майна в іпотеку своєї частки в спільному майні без згоди інших співвласників є виділення її в натурі та реєстрація права власності на неї як на окремий об`єкт нерухомості.

Згідно з частинами першою, другою статті 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпорядження майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.

Правочин щодо розпорядження спільним майном, вчинений одним із співвласників, може бути визнаний судом недійсним за позовом іншого співвласника у разі відсутності у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень (частина четверта статті 369 ЦК України).

Можливість визнання недійсним договору стосовно розпорядження майном, яке перебуває у спільній власності, залежить від встановлення недобросовісності третьої особи - контрагента за таким договором

(див. постанову Великої Палати Верховного Суду у постанові від 29 червня

2021 року в справі № 916/2813/18).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частини перша, третя, четверта статті 12, частини перша, п`ята, шоста статті 81 ЦПК України).

За змістом статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

У справі, що переглядається:

ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 , АТ КБ «ПриватБанк», третя особа - ОСОБА_3 , про визнання недійсним договору іпотеки;

встановивши факт надання позивачем згоди на надання у іпотеку банку домоволодіння та земельної ділянки, що належить йому на праві спільної власності з ОСОБА_2 , суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, не знайшов правових підстав для визнання недійсним договору іпотеки, так як позивач на підтвердження заявлених позовних вимог не надав належних та допустимих доказів, які б вказували, що оспорюваний договір іпотеки не відповідає вимогам законодавства;

суди встановили, що передача майна, що є спільною сумісною власністю подружжя, в іпотеку банку відбулась за нотаріально посвідченої згоди ОСОБА_4 , що підтверджується заявою від 29 липня 2008 року, посвідченою приватним нотаріусом Радивилівського районного нотаріального округу Гордійчуком В. І., зареєстрованою в реєстрі за № 3640. Виправлення реєстрового номеру застережено (а.с.115). З вказаної заяви вбачається, що ОСОБА_1 підтверджує, що дає згоду на передачу в іпотеку його дружиною ОСОБА_2 будинковолодіння та земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , набутих ними під час шлюбу, зареєстрованого Михайлівською сільською радою 17 листопада1984 року;

враховуючи викладене суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшли обґрунтованого висновку про те, що позивачем не доведено факт ненадання ним згоди на укладення його дружиною договору іпотеки і, як наслідок, вірно відмовив у задоволенні позову.

Аналіз матеріалів справи свідчить, що ОСОБА_1 просив суд витребувати оригінал заяви лише у банку, який надав суду інформацію про те, що оригінал нотаріально посвідченої заяви у нього відсутній. Позивач не заявляв клопотання в порядку статті 84 ЦПК України про витребування оригіналу вказаної заяви безпосередньо у приватного нотаріуса, який посвідчив відповідний договір іпотеки. А тому обов`язок доказування та надання доказів у цій частині не було виконано належним чином особою, яка заперечувала проти зазначених обставин справи. Крім того, ухвалою суду від приватного нотаріуса Гордійчука В. І. були витребувані документи, на підставі яких був укладений спірний договір іпотеки, а також витяг з реєстру для реєстрації нотаріальних дій від 29 липня 2008 року. Згідно з витребуваними документами вбачається, що при укладенні спірного договору іпотеки були присутні сторони договору - ОСОБА_2 та представник банку ОСОБА_5 , а також позивач ОСОБА_1 для засвідчення підпису на заяві про згоду на укладення дружиною договору іпотеки. Зазначені дії осіб були засвідчені їх підписами у витягу з реєстру нотаріальних дій (а. с. 96-120); жодних доказів їх недостовірності позивачем суду не надано, підписи сторін не спростовані.

У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд (частина четверта статті 206 ЦПК України).

У справі, що переглядається:

15 квітня 2024 року відповідач ОСОБА_2 подала суду заяву про визнання позову (а. с. 50-54);

25 квітня 2024 року АТ КБ «Приватбанк» подало письмові пояснення, в яких просило відмовити в задоволенні позовних вимог за безпідставністю, оскільки на момент передачі майна в іпотеку належним чином була посвідчена згода співвласника на укладення договору іпотеки, а численні позови до банку мають на меті призупинити задоволення вимог банку як кредитора за рахунок майна боржника (а. с. 59-60);

суд першої інстанції, врахувавши подану заяву в судовому рішенні, не знайшов підстав для її задоволення, оскільки твердження позивача не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи, а підстави для визнання недійсним договору іпотеки, зазначені позивачем, спростовуються встановленими обставинами (а. с. 155-157).

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).

Правило про те, що «не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань» стосується випадків, коли такі недоліки не призводять до порушення основних засад (принципів) цивільного судочинства (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року в справі № 522/18010/18 (провадження № 61-13667сво21)).

Інші доводи касаційної скарги, є безпідставними, повторюють аргументи апеляційної скарги та спрямовані на необхідність переоцінки доказів Верховним Судом, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції, які передбачені статтею 400 ЦПК України.

У зв`язку із наведеним, касаційний суд вважає, що касаційну скаргу належить залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.

З огляду на результат касаційного перегляду справи, підстави для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, відсутні.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду