ПОСТАНОВА Касаційний адміністративний суд ВС у справі № 140/13958/24

У грудні 2024 року Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - позивачка, платник, підприємець, ФОП ОСОБА_1 ) звернулася до суду із адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Волинській області (далі - відповідач, Управління, контролюючий орган), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача, Головне управління ДПС у Івано-Франківській області (далі - третя особа, ГУ ДПС в Івано-Франківській області), в якому просила визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 19.11.2024 №0319790705.

На обґрунтування позову позивачка послалася на протиправність оспорюваного податкового повідомлення-рішення, оскільки, на її думку, у контролюючого органу були відсутні правові підстави для проведення фактичної перевірки. Зазначає, що нею не було допущено жодних порушень податкового та іншого законодавства, а тому у працівників податкового органу була відсутня підстава для проведення фактичної перевірки, і як наслідок, складення акта фактичної перевірки й прийняття оспорюваного податкового повідомлення-рішення.

Також позивачка зазначає, що під час фактичної перевірки контролюючому органу були надані відповідні первинні документи про походження товару та їх облік за місцем їх реалізації, у тому числі договір комісії, акт приймання-передачі до нього, форму ведення обліку товарних запасів, договір купівлі-продажу, видаткову накладну, що повністю спростовує твердження контролюючого органу про неведення у встановленому законом порядку обліку товарних запасів. Однак контролюючий орган ці документи не взяв до уваги і дійшов протиправного висновку про не підтвердження платником його господарської діяльності.

Волинський окружний адміністративний суд рішенням від 11.03.2025 позов задовольнив: визнав протиправним та скасував податкове повідомлення-рішення Управління від 19.11.2024 №0319790705.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку, що податковий орган, що здійснював перевірку, не надав суду належних доказів, що підтверджують фактичні підстави для проведення фактичної перевірки ФОП ОСОБА_1 , оскільки у доповідній записці, наданій відповідачем, відсутня інформація, яка свідчить про можливі порушення платником податків, а саме позивачем, законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи, з урахуванням того, що наказ ГУ ДПС в Івано-Франківській області від 08.10.2024 №2988-п «Про проведення фактичної перевірки» не містить обов`язкових реквізитів, визначених пунктом 81.1 статті 81 ПК України. Також, суд виходив з того, що доводи контролюючого органу про порушення позивачем обліку товарних запасів за місцем їх реалізації, які вказані в акті перевірки, не знайшли свого підтвердження, а тому оскаржуване податкове повідомлення-рішення є протиправним та підлягає скасуванню.

Восьмий апеляційний адміністративний суд постановою від 17.09.2025 скасував рішення Волинського окружного адміністративного суду від 11.03.2025 та ухваливнову постанову, якою у задоволенні позову відмовив.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з правомірності висновків ГУ ДПС в Івано-Франківській області про ненадання платником документів в підтвердження здійснення ним реалізації товарів, тому контролюючий орган правомірно застосував до платника штрафні санкції на підставі статті 20 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» від 06.07.1995 №265/95-ВР (далі - Закон №265/95-ВР).

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, позивачка подала касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин у справі і неповне дослідження доказів у цій справі, просить скасувати рішення суду апеляційної та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Підставою касаційного оскарження судового рішення у цій справі скаржник зазначає пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України та посилається на те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку, з посиланням у касаційній скарзі на порушення судами попередніх інстанції норм матеріального та процесуального права.

Скаржник покликається на ухвалення судом апеляційної інстанції рішення із порушенням пункту 12 статті 3, статті 20 Закону №265/95-ВР без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 08.09.2021 у справі №816/228/17, від 06.05.2025 у справі № 460/12099/23, від 18.12.2018 у справі № 820/4895/18, від 11.01.2024 у справі № 420/12275/22, від 25.06.2025 у справі №280/1996/23, від 30.07.2024 у справі № 380/6314/24, від 09.09.2025 у справі № 600/5677/24-а.

Також, як на підставу касаційного оскарження скаржник покликається на пункт 4 частини четвертої статті 328 КАС України, пункти 1 та 4 частини другої статті 353 КАС України та зазначає, що суд апеляційної інстанції залишив поза увагою, що документи в підтвердження господарської діяльності платника були надані контролюючому органу під час перевірки, однак не були враховані ним.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 10.11.2025 відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою позивача та витребував матеріали справи із суду першої інстанції.

Відповідач не скористався своїм процесуальним правом на поданні відзиву на касаційну скаргу.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 21.07.2026 закінчив підготовку справи до касаційного розгляду, визнав за можливе проведення касаційного розгляду справи у порядку письмового провадження та призначив справу до касаційного розгляду в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами з 22.07.2026.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи скаржника та дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій установлено, що ОСОБА_1 зареєстрована як фізична особа-підприємець 20.03.2018, запису у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань № 21980000000030767.

Основними видами діяльності платника податків визначено наступні КВЕД: 47.19 Інші види роздрібної торгівлі в неспеціалізованих магазинах (основний); 46.19 Діяльність посередників у торгівлі товарами широкого асортименту; 47.42 Роздрібна торгівля телекомунікаційним устаткуванням у спеціалізованих магазинах; 47.41 Роздрібна торгівля комп`ютерами, периферійним устаткуванням і програмним забезпеченням у спеціалізованих магазинах; 47.78 Роздрібна торгівля іншими невживаними товарами в спеціалізованих магазинах; 95.11 Ремонт комп`ютерів і периферійного устаткування; 95.12 Ремонт обладнання зв`язку; 46.51 Оптова торгівля комп`ютерами, периферійним устаткуванням і програмним забезпеченням; 46.52 Оптова торгівля електронним і телекомунікаційним устаткуванням, деталями до нього; 68.20 Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна.

Контролюючим органом проведено фактичну перевірку магазину «ЯБКО», який розташований за адресою: м. Коломия, вул. Шевченка, 4/4, де здійснює господарську діяльність платник, за результатами якої складено акт фактичної перевірки від 17.10.2024 №18670/09/15/РРО/3543800806 (далі - акт перевірки).

За висновками акту перевірки контролюючим органом було виявлено факти продажу через реєстратор розрахункових операцій товарів, які не були відображені в первинних документах, внесених до форми обліку товарних запасів станом на дату початку перевірки, з огляду на що контролюючий орган дійшов висновку про факт наявності у продажу товарів, не облікованих у встановленому законодавством порядку, на загальну суму 1576721,21 грн.

Зокрема, у акті перевірки було вказано про порушення платником вимог:

пункту 12 статті 3 Закону №265/95-ВР, а саме, ведення з порушенням порядку, встановленого законодавством, обліку товарів за місцем їх реалізації. Виявлено не облікованих товарів на загальну суму 1576721,21 грн;

частини четвертої статті 24 Кодексу законів про працю України, а саме, суб`єктом господарювання допущено до роботи працівника без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням роботодавця, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Позивач не погодився з висновками акта перевірки та подав до ГУ ДПС у Івано-Франківській області заперечення до акту перевірки від 07.11.2024.

За результатами розгляду заперечення контролюючий орган залишив без змін висновки акта перевірки.

На підставі висновків акта перевірки Управління прийняло податкове повідомлення-рішення від 19.11.2024 №0319790705, яким до ФОП ОСОБА_1 застосовано штрафні (фінансові) санкції (штраф) за порушення вимог пункту 12 статті 3 Закону №265/95-ВР у сумі 1576721,21 грн.

Не погоджуючись із прийнятим податковим повідомленням-рішенням, позивачка звернулась до суду.

Надаючи оцінку правомірності прийняття відповідачем оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, Верховний Суд виходить із такого.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулює ПК України, який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

За правилами підпункту 20.1.4. пункту 20.1 статті 20 ПК України органи державної податкової служби мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.

Пунктом 75.1 статті 75 ПК України передбачено, що контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Підпунктом 75.1.3 пункту 75.1 статті 75 ПК України визначено, що фактичною вважається перевірка, що здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об`єктів права власності такого платника. Така перевірка здійснюється контролюючим органом щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами).

Порядок проведення фактичної перевірки врегульований статтею 80 ПК України.

За правилами пункту 80.1 статті 80 ПК України фактична перевірка здійснюється без попередження платника податків (особи).

Пункт 80.2 статті 80 ПК України передбачає (встановлює) можливість проведення перевірки, як за наявності виключно (хоча б) однієї підстави, указаної в цій нормі, так і за наявності одночасно декількох таких підстав у їх сукупності, що є мірою достатності для виникнення у контролюючого органу права на призначення перевірки. Водночас запроваджене законодавцем правове регулювання у цій нормі зумовлює і певні особливості її застосування контролюючим органом, оскільки абзацом третім пункту 81.1 статті 81 ПК України закріплені обов`язкові вимоги до змісту наказу про призначення перевірки, зокрема, необхідність відображення у ньому підстави для її проведення, визначеної цим Кодексом.

За приписами підпункту 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України фактична перевірка може проводитися на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, копія якого вручається платнику податків або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції під розписку до початку проведення такої перевірки: у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації від державних органів або органів місцевого самоврядування, яка свідчить про можливі порушення платником податків законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи, зокрема, щодо здійснення платниками податків розрахункових операцій, у тому числі із забезпеченням можливості проведення розрахунків за товари (послуги) з використанням електронних платіжних засобів, ведення касових операцій, наявності патентів, ліцензій та інших документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, виробництва та обігу підакцизних товарів.

Отже, єдиною передумовою та підставою для призначення фактичної перевірки з питання дотримання платником податків податкової дисципліни, передбаченою підпунктом 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України, є наявна та/або отримана в установленому законодавством порядку інформація від визначеного у цій же нормі кола суб`єктів: державних органів або органів місцевого самоврядування, яка свідчить про можливі порушення платником податків законодавства. Жодних інших підстав ця норма не встановлює.

Відповідно, саме наявність та/або отримання інформації є тією фактичною підставою для прийняття рішення про призначення фактичної перевірки, яке оформлюється у формі наказу і надає право контролюючому органу на його реалізацію шляхом проведення перевірки, за наслідками якої контролюючий орган має повноваження на прийняття відповідного рішення.

Підпункт 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України містить перелік сфер об`єктів податкового контрою, інформація про можливі порушення в яких має бути перевірена на предмет її підтвердження/спростування, зокрема, щодо здійснення платниками податків розрахункових операцій, у тому числі із забезпеченням можливості проведення розрахунків за товари (послуги) з використанням електронних платіжних засобів, ведення касових операцій, наявності патентів, ліцензій та інших документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, виробництва та обігу підакцизних товарів.

Застосована законодавцем у цій нормі конструкція щодо наявної/отриманої інформації - «яка свідчить про можливі порушення» - дає підстави для висновку, що вона має вказувати саме на можливі порушення платником податків законодавства у визначеній сфері, тобто ті ймовірні, засновані на обґрунтованих припущеннях, порушення, які підлягають перевірці на підставі цієї інформації.

Водночас аналіз абзацу третього пункту 81.1 статті 81 ПК України не дає підстав для висновку, що в наказі про проведення перевірки в обов`язковому порядку має бути зазначено конкретну норму податкового або іншого законодавства, контроль за якими покладено на контролюючи органи, яка порушується платником.

Аналіз підпункту 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України дає підстави для висновку, що в ньому достатньою мірою розкривається як правова, так і фактична підстави для призначення фактичної перевірки, а саме - наявність/отримання інформації від визначеного кола суб`єктів щодо можливого допущеного порушення податкової дисципліни у сферах здійснення платниками податків розрахункових операцій, наявності чи відсутності відповідних дозвільних документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, виробництва та обігу підакцизних товарів.

Саме шляхом призначення і проведення фактичної перевірки контролюючий орган має з`ясувати питання дотримання суб`єктом господарювання податкової дисципліни у сфері, про можливі порушення у якій контролюючий орган отримав інформацію. Іншими словами, наявність/отримання інформації ще не свідчить про наявність підстав для притягнення суб`єкта господарювання до відповідальності, натомість, є підставою для здійснення податкового контролю задля перевірки отриманої/наявної інформації. Такий податковий контроль здійснюється шляхом прийняття рішення про проведення перевірки у формі наказу, вимоги до оформлення якого не передбачають обов`язку в повному обсязі розкрити в наказі на призначення перевірки зміст інформації та фактів, які вказують на можливе порушення платником податкового законодавства. Відсутня й імперативна вимога щодо розкриття конкретного порушення платником норм, а також про надання відповідних доказів такої несумлінної поведінки.

У випадку оскарження до суду платником наказу про призначення фактичної перевірки та/або прийнятого рішення податковим органом за наслідками такої перевірки, яка здійснена відповідно до підпункту 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України з підстав не зазначення деталізованої інформації та фактів, які вказують на можливе порушення платником податкового законодавства, доказів цього, суд, здійснюючи розгляд справи та оцінюючи обставини, підстави позову, не позбавлений можливості встановити та перевірити наявність або відсутність такої інформації про ймовірні порушення, що є законодавчо встановленою передумовою та підставою для призначення такої перевірки.

Наведене узгоджується з висновками Верховного Суду у складі Судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду, викладеними у постанові від 26.03.2023 у справі №420/9909/23.

Застосовними у спорах цієї категорії також є висновки Великої Палати Верховного Суду від 08.09.2021 у справі №816/228/17, відповідно до яких неправомірність дій контролюючого органу при призначенні і проведенні перевірки не може бути предметом окремого позову, але може бути підставами позову про визнання протиправними рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки. Підставами для скасування таких рішень є не будь-які порушення, допущені під час призначення і проведення такої перевірки, а лише ті, що вплинули або об`єктивно могли вплинути на правильність висновків контролюючого органу за результатами такої перевірки та відповідно на обґрунтованість і законність прийнятого за результатами перевірки рішення.

Застосування таких висновків Великої Палати Верховного Суду знайшло своє відображення у низці постанов Верховного Суду, зокрема, від 28.12.2022 у справі №420/22374/21, від 23.02.2023 у справі №160/20112/21, у справі №600/1402/22-а та інших.

Тобто, кожне заявлене в межах конкретної справи порушення оцінюється судом на предмет його «істотності» чи «не істотності». Виявлення під час розгляду справ допущення контролюючим органом істотних порушень норм податкового законодавства (до прикладу, встановлення факту відсутності законних підстав для призначення перевірки), це за висновками Верховного Суду може спричиняти наслідки у вигляді скасування наказу про призначення перевірки та/або рішень, прийнятих за її наслідками. Водночас, ті процедурні порушення, які за своїм змістом не є істотними за практикою Верховного Суду таких наслідків не спричиняють.

З огляду на викладене, слід акцентувати увагу на наявності істотної різниці у критеріях оцінки правомірності наказу на предмет його підставності та/або оформлення, як наслідок, необхідності відмежування у спорах цієї категорії питання «наявності підстав для проведення перевірки» від питання «достатності відображення підстав для проведення перевірки у наказі» та/або «недоліків в оформленні рішення про проведення перевірки». Підстави для призначення будь-якої перевірки чітко закріплені у нормах ПК України, за наявності яких у контролюючих органів виникає безпосередньо право на проведення перевірки, тоді як відображення цих підстав у наказі про призначення перевірки фактично є формалізацією у письмовій формі права на проведення перевірки, яке вже виникло. Безумовно, формалізація підстави для проведення перевірки у наказі має відповідати вимогам абзацу третього пункту 81.1 статті 81 ПК України. Під час вирішення питання щодо правомірності призначення і проведення перевірки, зокрема фактичної, необхідно надавати оцінку достатності змісту наказу в контексті чіткого визначення у ньому правової (юридичної) підстави проведення такої перевірки та існування відповідної фактичної підстави, яка є передумовою для її проведення.

У спорах цієї категорії перевірці підлягають як питання наявності обґрунтованих підстав для призначення перевірки, так і дотримання контролюючим органом вимог абзацу третього пункту 81.1 статті 81 ПК України під час оформлення рішення про призначення перевірки у формі наказу, їх узгодженість між собою. У випадку наявності обґрунтованих підстав для призначення фактичної перевірки, не можна вважати протиправним наказ про її призначення, у якому наявне покликання на вимоги підпункту 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України, але не розкрито зміст наявної/отриманої інформації від державних органів або органів місцевого самоврядування про можливі порушення податкового законодавства, не конкретизовано норми права, які ймовірно порушив платник, із зазначенням доказів такого порушення. Покликання у наказі на підпункт 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України, що утримує в собі весь спектр необхідних елементів для визначення підстави для призначення перевірки (як правової, так і фактичної), можна вважати мінімально допустимим обсягом інформації в розумінні абзацу третього пункту 81.1 статті 81 ПК України. Тому відсутні підстави вважати, що такий наказ породжує його неоднозначне трактування та/або невизначеність із фактичною підставою перевірки. Тому такий наказ не можна вважати протиправним.

Отже, якщо правовою підставою для проведення перевірки є відповідний підпункт пункту 80.2 статті 80 ПК України, якій містить лише одну фактичну підставу для цього, то зазначення у наказі лише цього підпункту без розкриття його змісту та деталізації обставин не є істотним недоліком наказу, який давав би підстави вважати його протиправним.

Застосовуючи такі правові висновки Верховного Суду до спірних у цій справі правовідносин, суд, перевіряючи питання наявності обґрунтованої підстави для проведення перевірки на підставі підпункту 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України, виходить з того, що інформацією, у зв`язку з якою прийнято наказ від 08.10.2024 №2988-п, повинна бути наявна в податкового органу інформація, яка свідчить про можливі порушення платником податків законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платником податків розрахункових операцій.

У справі, що розглядається, суд першої інстанції установив, що на підтвердження отримання такої інформації ГУ ДПС в Івано-Франківській області, тобто податковий орган, що здійснював перевірку, надав суду доповідну записку управління податкового аудиту ГУ ДПС в Івано-Франківській області від 27.09.2024 № 270/09-19-07-06-26. При цьому, вказана доповідна щзаписка не містить будь-якої інформації, яка свідчить про можливі порушення платником податків, а саме позивачем, законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи. У доповідній записці відсутня жодна інформація про діяльність платника, яка може свідчити про можливе порушення ним податкового законодавства.

Також, контролюючим органом не надано суду доказів, які би свідчили про можливе порушення платником податкового законодавства.

Незважаючи на це, податковий орган вважав за доцільне призначити фактичну перевірку суб`єкта господарювання, який здійснює діяльність в магазині « ІНФОРМАЦІЯ_1 » за адресою: АДРЕСА_1 , щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин.

В свою чергу, наказ ГУ ДПС в Івано-Франківській області від 08.10.2024 №2988-п «Про проведення фактичної перевірки» не містить обов`язкових реквізитів, визначених пунктом 81.1 статті 81 ПК України, зокрема, будь-якої інформації, яка б свідчила про проведення перевірки саме господарюючого об`єкта, який належить саме позивачці.

При цьому, матеріали справи містять договори про співпрацю від 01.09.2024, з яких вбачається, що у магазині ІНФОРМАЦІЯ_1 » за адресою: АДРЕСА_1 , крім позивачки здійснювали господарську діяльність ФОП ОСОБА_2 та ФОП ОСОБА_3 .

Відповідно до пункту 81.1 статті 81 ПК України посадові особи контролюючого органу мають право приступити до проведення документальної виїзної перевірки, фактичної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим Кодексом, та за умови пред`явлення або надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, таких документів:

направлення на проведення такої перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, реквізити наказу про проведення відповідної перевірки, найменування та реквізити суб`єкта (прізвище, ім`я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) або об`єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична), підстави, дата початку та тривалість перевірки, посада та прізвище посадової (службової) особи, яка проводитиме перевірку. Направлення на перевірку у такому випадку є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, що скріплений печаткою контролюючого органу;

копії наказу про проведення перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, найменування та реквізити суб`єкта (прізвище, ім`я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) та у разі проведення перевірки в іншому місці - адреса об`єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична перевірка), підстави для проведення перевірки, визначені цим Кодексом, дата початку і тривалість перевірки, період діяльності, який буде перевірятися. Наказ про проведення перевірки є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу та скріплення печаткою контролюючого органу;

службового посвідчення осіб (належним чином оформленого відповідним контролюючим органом документа, що засвідчує посадову (службову) особу), які зазначені в направленні на проведення перевірки.

Непред`явлення або ненадіслання у випадках, визначених цим Кодексом, платнику податків (його посадовим (службовим) особам або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції) цих документів або пред`явлення зазначених документів, що оформлені з порушенням вимог, встановлених цим пунктом, є підставою для недопущення посадових (службових) осіб контролюючого органу до проведення документальної виїзної або фактичної перевірки.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що наказ ГУ ДПС в Івано-Франківській області від 08.10.2024 №2988-п «Про проведення фактичної перевірки» виданий щодо проведення фактичної перевірки суб`єкта господарювання, який здійснює діяльність в магазині " ІНФОРМАЦІЯ_1 " за адресою: АДРЕСА_1 , однак в ньому відсутня інформація про найменування та реквізити суб`єкта (прізвище, ім`я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється), що свідчить про порушення контролюючим органом під час оформлення наказу у заповненні обов`язкових реквізитів, які передбачені пунктом 81.1 статті 81 ПК України.

З врахуванням цього такі недоліки у заповненні наказу є підставою для недопущення посадових (службових) осіб контролюючого органу до проведення фактичної перевірки, однак уповноважена особа позивача ФОП ОСОБА_1 допустила посадових осіб контролюючого органу до проведення фактичної перевірки торгової одиниці позивача.

Зважаючи на викладене та беручи до уваги відсутність у наказі обов`язкової інформації про найменування та реквізити суб`єкта (прізвище, ім`я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється), а також недоведення контролюючим органом фактичних підстав, визначених підпунктом 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України, для проведення перевірки позивача, а саме наявність інформації, яка свідчить про можливі порушення платником податків, у даному випадку позивачем, законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про протиправність проведення контролюючим органом фактичної перевірки.

Такі допущені контролюючим органом порушення вимог закону щодо призначення та проведення фактичної перевірки платника призводять до відсутності правових наслідків таких, що є самостійною підставою для визнання протиправним та скасування рішення, прийнятим за її результатами.

Поряд з тим, враховуючи, що позивачка (її представник) допустила посадових осіб до проведення фактичної перевірки, а також вказує на відсутність встановлених під час перевірки порушень законодавства, колегія суддів вважає доцільним надати оцінку спірним правовідносинам і в частині виявлених контролюючим органом під час перевірки порушень платником вимог податкового законодавства.

Перевіркою встановлено, зокрема, порушення платником вимог пункту 12 статті 3 Закону №265/95-ВР, а саме порядку та форми обліку товарних запасів на загальну суму 1576721,21 грн, які не обліковані в установленому законодавством порядку.

Відповідно до пункту 12 статті 3 Закону №265/95-ВР суб`єкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням електронних платіжних засобів, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, а також операції з приймання готівки для подальшого її переказу зобов`язані: вести в порядку, встановленому законодавством, облік товарних запасів, здійснювати продаж лише тих товарів, що відображені в такому обліку. Порядок та форма обліку товарних запасів для фізичних осіб - підприємців, у тому числі платників єдиного податку, встановлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику. При цьому суб`єкт господарювання зобов`язаний надати контролюючим органам на початок проведення перевірки документи (у паперовій або електронній формі), що підтверджують облік та походження товарних запасів (зокрема, але не виключно, документи щодо інвентаризації товарних запасів, документи про отримання товарів від інших суб`єктів господарювання та/або документи на внутрішнє переміщення товарів), які на момент перевірки знаходяться у місці продажу (господарському об`єкті).

Порядок ведення обліку товарних запасів для фізичних осіб-підприємців, у т.ч. платників єдиного податку, затверджений наказом Міністерства фінансів України від 03.09.2021 №496, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 02.11.2021 за №1411/37033 (далі - Порядок №496), визначає правила ведення обліку товарних запасів та поширюється на фізичних осіб-підприємців, які відповідно до Закону №265/95-ВР зобов`язані вести облік товарних запасів та здійснювати продаж лише тих товарів, що відображені в такому обліку, та осіб, які фактично здійснюють продаж товарів (надання послуг) та/або розрахункові операції в місці продажу (господарському об`єкті) такого фізичного особи-підприємця.

Облік товарних запасів здійснюється фізичними особами-підприємцями шляхом постійного внесення до Форми ведення обліку товарних запасів (далі - Форма обліку) інформації про надходження та вибуття товарів на підставі первинних документів, які є невід`ємною частиною такого обліку (пункт 1 розділу II Порядку №496).

Первинні документи, на підставі яких внесено записи до Форми обліку, є обов`язковими додатками до такої форми. Внесення даних до Форми обліку щодо надходження товарів на підставі первинних документів здійснюється до початку їх реалізації.

Разом з тим, підпунктом 5 пункту 3 розділу II Порядку №496 передбачено, що у графі 8 Форми обліку зазначається загальна вартість товару відповідно до первинного документа про вибуття товарів (крім даних щодо продажу через РРО/ПРРО).

Вибуттям товарів для цілей Порядку №496 вважається, зокрема, продаж товарів з розрахунком в безготівковій формі, який здійснено у встановлених законодавством випадках без застосування РРО/ПРРО.

Відповідно до статті 20 Закону №265/95-ВР до суб`єктів господарювання, що здійснюють реалізацію товарів, які не обліковані у встановленому порядку, та/або не надали під час проведення перевірки документи, які підтверджують облік товарів, що знаходяться у місці продажу (господарському об`єкті), за рішенням контролюючих органів застосовується фінансова санкція у розмірі вартості таких товарів, які не обліковані у встановленому порядку, за цінами реалізації, але не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Такі вимоги не поширюються на фізичних осіб - підприємців, які є платниками єдиного податку та не зареєстровані платниками податку на додану вартість (крім тих, які здійснюють діяльність з реалізації технічно складних побутових товарів, що підлягають гарантійному ремонту, а також лікарських засобів та виробів медичного призначення, ювелірних та побутових виробів з дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення та напівдорогоцінного каміння).

За обставинами цієї справи в акті перевірки зазначено, що в ході перевірки за даними системи обліку даних реєстраторів розрахункових операцій ДПС України виявлено реалізацію товарів через ПРРО, які не були відображені в первинних документах, внесених до форми обліку товарних запасів станом на дату початку перевірки. Перевіркою встановлено факт наявності у продажу товарів не облікованих у встановленому законодавством порядку на загальну суму 1576721,21 грн.

Контролюючий орган вважав, що платником здійснено реалізацію товарів на суму 1576721,21 грн, які не обліковані у встановлено порядку.

Як установив суд першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, на виконання вимог податкового законодавства всі первинні документи, обов`язковість ведення яких передбачена чинним законодавством, та які належать або пов`язані з предметом цієї перевірки й підтверджують факт реальності господарських операцій, у тому числі походження товарно-матеріальних цінностей, які знаходились у магазині, були надані представникам податкового органу безпосередньо в приміщенні магазину, зокрема: договір комісії №ОС-02-09-24-РА від 02.09.2024; акти приймання передачі товарів від 27.09.20245 та від 18.09.2024; форма ведення обліку товарних запасів; Х-звіт "Зміна 08.10.2024"; копії чеків; акти приймання-передачі товарів від 09.10.2024, що не заперечується працівниками контролюючого органу у самому акті.

09.10.2024 і 17.10.2024 платник надіслав на адресу ГУ ДПС в Івано-Франківській області додатково відповідні первинні документи. Первинні документи, обов`язковість ведення яких передбачена чинним законодавством, які належать або пов`язані з предметом цієї перевірки й підтверджують факт реальності господарських операцій, у тому числі походження товарно-матеріальних цінностей, які знаходились у магазині, були надані на початок перевірки. Матеріалами справи підтверджується, що на запит податкового органу позивач надав усі необхідні документи, що підтверджують ведення обліку товарних запасів.

Також, судом першої інстанції було встановлено, що акт, який засвідчує факт відмови в наданні документів або їх ненаданні, згідно статті 85 ПК України, контролюючим органом не складався.

В той же час, ГУ ДПС в Івано-Франківській області в акті перевірки вказало на відсутність документів, що підтверджують ведення обліку товарних запасів.

Пункт 12 статті 3 Закону №265/95-ВР зобов`язує суб`єкта господарювання надати контролюючим органам на початок проведення перевірки документи (у паперовій або електронній формі), що підтверджують облік та походження товарних запасів (зокрема, але не виключно, документи щодо інвентаризації товарних запасів, документи про отримання товарів від інших суб`єктів господарювання та/або документи на внутрішнє переміщення товарів), які на момент перевірки знаходяться у місці продажу (господарському об`єкті).

Відповідно до абзацу 1 пункту 85.2 ст.85 ПК України платник податків зобов`язаний надати посадовим (службовим) особам контролюючих органів у повному обсязі всі документи, що належать або пов`язані з предметом перевірки. Такий обов`язок виникає у платника податків після початку перевірки.

Суд першої інстанції встановив, що, одержавши запит контролюючого органу, позивач надав контролюючому органу первинні документи, що підтверджують придбання (одержання) товарно-матеріальних цінностей, які знаходилися у місці продажу (господарському об`єкті) за адресою: м. Коломия, вул. Шевченка, 4/4, на момент отримання запиту.

Під час фактичної перевірки контролюючому органу були надані відповідні первинні документи про походження товару за місцем їх реалізації.

Ураховуючи встановлені судом першої інстанції обставини щодо надання платником документів в підтвердження придбання ним товарів, які ним у подальшому були реалізовані, і не спростування цих обставин судом апеляційної інстанції, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення є протиправним та підлягає скасуванню.

За таких обставин, Верховний Суд погоджується з висновками суду першої інстанції, який надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них, вказав про обґрунтованість позовних вимог. Рішення суду першої інстанції відповідає закону і скасовано судом апеляційної інстанції помилково.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону (частина перша статті 352 КАС України).

Переглянувши рішення суду апеляційної інстанції, перевіривши повноту встановлення судом фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду дійшов висновку, що при ухваленні рішення, суд апеляційної інстанції допустив неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, які є підставою для скасування судового рішення, а тому касаційну скаргу необхідно задовольнити, рішення суду апеляційної інстанції - скасувати із залишенням в силі рішення суду першої інстанції.

Керуючись статтями 52, 341, 345, 349, 352, 355, 356, 359 КАС України, Суд,