ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 536/2242/24

1. Описова частина

У вересні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Кам`янопотоківської сільської ради Кременчуцького району Полтавської області, третя особа - приватний нотаріус Кременчуцького районного нотаріального округу Полтавської області Прокоп О. Е., про визначення додаткового строку на прийняття спадщини.

Позовна заява мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його мати - ОСОБА_2 , після смерті якої відкрилася спадщина. До складу спадщини увійшли дві земельні ділянки (паї), кадастрові номери 5322481700:08:000:0640, 5322481700:08:000:0641, площею по 4,01 га кожна, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташовані на території Кам`янопотівської сільської ради Кременчуцького району Полтавської області.

Вказував, що за життя у 2020 році ОСОБА_2 склала заповіт на його користь, яким все своє майно після своєї смерті заповіла йому.

На дату складання заповіту його мати була зареєстрована та проживала у с. Кам`яні Потоки Кременчуцького районуПолтавської області, але згодом знялася з реєстрації та переїхала проживати до нього у с. Богданівка Броварського району Київської області, де і була зареєстрована.

Вважаючи, що за життя його мати була зареєстрована та проживала за однією адресою із ним на АДРЕСА_1 , де і померла та була похована, він не подав нотаріальну заяву про прийняття спадщини у визначений Цивільним кодексом України (далі - ЦК України) шестимісячний строк.

Посилався на те, що тривалий час він проживав у Португалії та Канаді, і не знав, що його мати перед смертю знялася з реєстрації за місцем проживання у с. Богданівка Броварського району Київської області. У 2024 році після повернення до України, він подав нотаріусу заяву про прийняття спадщини та отримав від селищної ради довідку про те, що ОСОБА_2 не була зареєстрована, але фактично проживала на АДРЕСА_1 . Проте постановою приватного нотаріуса Кременчуцького нотаріального округу Полтавської області Прокоп О. Е. йому було відмовлено у вчиненні нотаріальної дії у зв`язку із пропуском строку для прийняття спадщини.

Ураховуючи наведене, та вважаючи, що строк для прийняття спадщини пропущений з поважних причин, ОСОБА_1 просив суд продовжити йому строк для прийняття спадщини, визначивши додатковий строк у два місяці, достатній для подання заяви про прийняття спадщини за заповітом після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 .

Рішенням Кременчуцького районного суду Полтавської області від 14 січня 2025 року, залишеним без змін постановою Полтавського апеляційного суду від 06 жовтня 2025 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив із того, що наведені позивачем обставини не підтверджують існування об`єктивних та непереборних труднощів для реалізації свого права на прийняття спадщини протягом визначеного статтею 1270 ЦК України строку, що свідчить про відсутність підстав для надання ОСОБА_1 додаткового строку для прийняття спадщини після смерті його матері.

Суди вказали, що позивач не надав будь-яких доказів щодо вчинення ним дій, які б свідчили про його волевиявлення на прийняття спадщини після смерті матері у встановлений законом шестимісячний строк для подання заяви про прийняття спадщини, а посилання ОСОБА_1 на те, що він зі спадкодавцем має одне зареєстроване місце проживання, тому він є таким, що прийняв спадщину відповідно до статті 1268 ЦК України, само по собі не свідчить про наявність об`єктивних, непереборних перешкод для звернення із заявою про прийняття спадщини.

Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позову, зазначивши, що ОСОБА_1 протягом тривалого часу не вчиняв активних дій з прийняття спадщини після смерті матері, усвідомлюючи наявність у ного права на спадкування, тому його доводи щодо фактичного прийняття спадщини та необізнаності про дійсне місце реєстрації спадкодавця, як підстави для надання додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини, правильно визнані районним судом безпідставними та необґрунтованими, оскільки він не міг не знати з дати зняття з реєстраційного обліку за місцем проживання (03 вересня 2008 року) до дня звернення до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини (30 липня 2024 року) про зняття матері з реєстрації місця її проживання.

Суд апеляційної інстанції урахував правові висновки, викладені Верховним Судом у постанові від 25 січня 2023 року у справі № 676/47/21 про те, що пункт 3 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 164 «Деякі питання нотаріату в умовах воєнного стану» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) суперечить статтям 1270, 1272 ЦК України, а тому не підлягає застосуванню.

Суди послалися на відповідні правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду у подібних правовідносинах.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить рішення Кременчуцького районного суду Полтавської області від 14 січня 2025 року, постанову Полтавського апеляційного суду від 06 жовтня 2025 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким його позов задовольнити.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції та рух справи

У листопаді 2025 року касаційна скарга ОСОБА_1 надійшла до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 12 листопада 2025 року касаційну скаргу залишено без руху з наданням строку на усунення недоліків. Зазначено строк виконання ухвали, а також попереджено про наслідки її невиконання.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 листопада 2025 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі, витребувано цивільну справу із суду першої інстанції, роз`яснено учасникам справи право подати відзив на касаційну скаргу, який за формою і змістом має відповідати вимогам статті 395 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

У грудні 2025 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що оскаржувані судові рішення не відповідають положенням статей 263-265 ЦПК України та підлягають скасуванню. Вважає, що суди неповно дослідили обставини справи, не надали належної правової оцінки наведеним ним доводам про те, що внаслідок зміни законодавства порядок обчислення строку на прийняття спадщини спочатку був зупинений на час воєнного стану, а згодом - змінився в гіршу сторону для спадкоємців відстроченням на чотири місяці.

Посилається на те, що поза увагою судів попередніх інстанцій залишилося те, що до 18 травня 2022 року він був відсутній на території України у зв`язку із початком повномасштабної військової агресії російської федерації проти України, активними бойовими діями та обстрілами, зокрема, Київщини; до 26 травня 2022 року не функціонували реєстри. 12 квітня 2022 року Республікою Португалією йому було надано тимчасовий дозвіл на проживання на підставі статусу тимчасового захисту строком до 12 квітня 2023 року. На думку заявника, вказані обставини унеможливили своєчасне подання заяви про прийняття спадщини.

Вказує, що ОСОБА_2 без його відома була знята з реєстрації за його місцем проживання: АДРЕСА_1 , проте померла саме за цією адресою.

Підставою касаційного оскарження зазначених судових рішень ОСОБА_1 вказує неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме, застосування судом апеляційної інстанції норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 20 березня 2024 року у справі № 545/1231/23, від 26 лютого 2025 року у справі № 552/5600/23 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Відзив на касаційну скаргу не подано.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_2 є матір`ю ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , виданим Кам`янопотоківською сільською радою Кременчуцького району Полтавської області від 13 грудня 1960 року (а. с. 14).

Відповідно до копії державного акту про право приватної власності на землю серії Р2 № 620039 ОСОБА_2 передано у приватну власність земельну ділянку, площею 8,02 га, яка розташована на території Кам`янопотоківської сільської ради Кременчуцького району Полтавської області, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка згідно з планом зовнішніх меж земельної ділянки складається із двох земельних ділянок, площею по 4,01 га кожна (а. с. 7).

Витягами з Державного земельного кадастру про земельні ділянки від 13 березня 2024 року № НВ-9933023152024, № НВ-9933021612024 підтверджується, що земельні ділянки із кадастровими номерами 5322481700:08:000:0640, 5322481700:08:000:0641 належать ОСОБА_2 (а. с. 8, 9).

На випадок своєї смерті ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_2 склала заповіт, посвідчений державним нотаріусом Другої Кременчуцької державної нотаріальної контори Полтавської області Литвиненко Л. І. за реєстровим № 786, відповідно до якого все своє майно, де б воно не було та з чого б воно не складалося, а також все те, що належатиме їй на день смерті та те, на що вона за законом матиме право, заповіла ОСОБА_1 (а. с. 32).

Вказаний заповіт є чинним, що підтверджується копією Інформаційної довідки зі Спадкового реєстру від 30 липня 2024 року № 77821771 (а. с. 36).

Відповідно до довідки виконавчого комітету Кам`янопотоківської сільської ради Кременчуцького району Полтавської області від 24 жовтня 2024 року № 1676/02-17 ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , була зареєстрована на території Кам`янопотоківської сільської ради Кременчуцького району Полтавської області за адресою: АДРЕСА_2 , та знята з реєстраційного обліку 16 квітня 2004 року (а. с. 60).

ОСОБА_2 була знята з реєстраційного обліку за місцем проживання за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується талоном зняття з реєстраційного обліку за місцем проживання від 03 вересня 2008 року (а. с. 40).

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 померла, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серіїНОМЕР_2 , виданим виконавчим комітетом Великодимерської селищної ради Броварського району Київської області 19 листопада 2021 року та повним витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про смерть від 30 липня 2024 року № 00046253403 (а. с. 33; 38-39).

Згідно з довідкою виконавчого комітету Великодимерської селищної ради Броварського району Київської області від 06 липня 2024 року № 330 ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , не була зареєстрована, але проживала за адресою: АДРЕСА_1 . На день смерті ОСОБА_2 у даному домоволодінні були зареєстровані: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_6 (а. с. 10).

30 липня 2024 року ОСОБА_1 звернувся до приватного нотаріуса Кременчуцького районного нотаріального округу Полтавської області Прокопа О. Е. із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 (а. с. 27).

Постановою приватного нотаріуса Кременчуцького районного нотаріального округу Полтавської області Прокопа О. Е. від 30 липня 2024 року № 373/02-31 ОСОБА_1 було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 у зв`язку із тим, що він не надав доказів постійного проживання із спадкодавцем та не подав заяву про прийняття спадщини у встановлений законом строк (а. с. 4).

У матеріалах справи міститься дозвіл Міністерства у справах імміграції, біженців та громадянства Канади на працевлаштування ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , виданий 12 жовтня 2023 року, дата закінчення терміну дії - 20 липня 2025 року (а. с. 13).

2. Мотивувальна частина

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду відповідають, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Частиною першою статті 2 ЦПК України визначено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Відповідно до статей 1216, 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України).

Статтею 1220 ЦК України встановлено, що спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина третя статті 46 цього Кодексу).

За правилами статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях; 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (частина перша статті 1270 ЦК України).

Спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (стаття 1268 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.

Подання заяви про прийняття спадщини є дією, яку повинен вчинити спадкоємець, який бажає прийняти спадщину тоді, коли такий спадкоємець не проживав на час відкриття спадщини постійно зі спадкодавцем. Відповідно, пропустити строк на прийняття спадщини може спадкоємець, який постійно не проживав на час відкриття спадщини зі спадкодавцем.

Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (частина перша статті 1270 ЦК України).

Відповідно до частин першої та третьої статті 1272 ЦК України якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її. За позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.

Правила частини третьої статті 1272 ЦК України можуть бути застосовані, якщо: 1) спадкоємець пропустив строк для прийняття спадщини; 2) у спадкоємця були перешкоди для подання заяви для прийняття спадщини; 3) ці обставини визнані судом поважними (див.: постанова Верховного Суду від 20 березня 2024 року у справі № 545/1231/23 (провадження № 61-16142св23)).

Вирішуючи питання поважності причин пропуску шестимісячного строку, визначеного статтею 1270 ЦК України для прийняття спадщини, суд має враховувати, що такі причини визначаються індивідуально в кожному конкретному випадку з огляду на обставини кожної справи (див.: постанова Верховного Суду від 07 грудня 2023 року у справі № 548/2415/21 (провадження № 61-6134св23)).

Головною ознакою поважних причин є те, що вони унеможливлюють своєчасне звернення із заявою про прийняття спадщини (див.: постанова Верховного Суду від 31 липня 2024 року у справі № 706/275/22 (провадження № 61-12010св23)).

За конкретних фактичних обставин кожної справи суд має оцінювати тривалість пропуску строку для прийняття спадщини, що має важливе правове значення (див.: постанова Верховного Суду від 03 квітня 2024 року у справі № 639/8197/21 (провадження № 61-14773св23)).

Суд не може визнати поважними такі причини пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини, як юридична необізнаність позивача щодо строку та порядку прийняття спадщини, необізнаність особи про наявність спадкового майна та відкриття спадщини, похилий вік, непрацездатність, невизначеність між спадкоємцями, хто буде приймати спадщину, брак коштів для проїзду до місця відкриття спадщини, несприятливі погодні умови тощо.

Подібні висновки викладені Верховним Судом у постановах від 26 червня 2019 року у справі № 565/1145/17 (провадження № 61-38298св18), від 17 березня 2021 року у справі № 638/17145/17 (провадження № 61-17764св20).

Поважними причинами пропуску строку визнаються, зокрема: 1) тривала хвороба спадкоємців; 2) велика відстань між місцем постійного проживання спадкоємців і місцем знаходження спадкового майна; 3) складні умови праці, які, зокрема, пов`язані з тривалими відрядженнями, у тому числі, закордонними; 4) перебування спадкоємців на строковій службі у складі Збройних Сил України; 5) необізнаність спадкоємців про наявність заповіту тощо (див.: постанова Верховного Суду від 22 березня 2023 року у справі № 361/8259/18).

Правозастосовча практика Верховного Суду у подібних правовідносинах є незмінною та усталеною.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 червня 2024 року у справі № 686/5757/23 (провадження № 14-50цс24) дійшла висновку, що за конкретних фактичних обставин кожної справи пропуск строку для прийняття спадщини суд має оцінювати з урахуванням тривалості такого пропуску та загальних засад цивільного законодавства, як розумність, добросовісність та справедливість.

Головною ознакою поважних причин такого пропуску є те, що вони унеможливлюють своєчасне звернення із заявою про прийняття спадщини.

Неподання заяви умисно чи з необережності (недбалості) не може бути підставою для визначення спадкоємцю додаткового строку для прийняття спадщини.

Вирішуючи питання визначення особі додаткового строку, суд досліджує поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини. Оцінка поважності причин пропуску строку звернення із заявою про прийняття спадщини повинна, першорядно, стосуватися періоду від моменту відкриття спадщини й до спливу шестимісячного строку, встановленого законом для її прийняття. Саме протягом цього періоду мають існувати об`єктивні та істотні перешкоди для прийняття спадщини. Інші періоди досліджуються, якщо ці перешкоди почали існувати протягом шестимісячного строку та тривали до моменту звернення до нотаріуса або до суду.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Звертаючись до суду із заявою про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини, позивач як на підставу поважності причин пропуску строку посилався на проживання за кордоном та необізнаність про дійсне місце реєстрації спадкодавця.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частини перша та друга статті 77 ЦПК України).

Відповідно до частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Частиною першою статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відмовляючи у задоволенні позову про надання позивачу додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 , суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, правильно виходив із того, що позивач не надав належних і допустимих доказів, які б свідчили про наявність об`єктивних, непереборних, істотних труднощів для подання заяви у межах передбаченого законодавством шестимісячного строку про прийняття спадщини. При цьому суди правильно зазначили про те, що ОСОБА_1 , усвідомлюючи наявність у ного права на спадкування, протягом тривалого часу не вчиняв активних дій з прийняття спадщини після смерті матері, тому його доводи щодо фактичного прийняття спадщини та необізнаності про дійсне місце реєстрації спадкодавця, як підстави для надання додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини, є безпідставними та необґрунтованими.

Верховний Суд погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про відсутність правових підстав, передбачених статтею 1272 ЦК України, для визначення позивачу додаткового строку для подання до нотаріуса заяви про прийняття спадщини, оскільки він не надав безспірних доказів на підтвердження поважності причин пропуску строку для звернення до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, не довів наявності об`єктивних, непереборних, істотних труднощів, які перешкоджали поданню заяви про прийняття спадщини у встановлений законом строк, що на підставі статті 81 ЦПК України є його процесуальним обов`язком.

При цьому позивач знав як про смерть спадкодавця, так і про наявність складеного на його користь заповіту.

Посилання касаційної скарги заявника на застосування судами норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 20 березня 2024 року у справі № 545/1231/23, від 26 лютого 2025 року у справі № 552/5600/23, є безпідставними, оскільки висновки у цих справах та у справі, яка переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними. У зазначеній справі суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Верховний Суд висловлює правові висновки у справах з огляду на встановлення судами певних фактичних обставин справи, і такі висновки не є універсальними та типовими до всіх справ і фактичних обставин, які можуть бути встановлені судами. З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності і необхідності застосування правових висновків Верховного Суду в кожній конкретній справі (див.: постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 березня 2023 року у справі № 154/3029/14-ц (провадження № 14-43цс22)).

Наведені в обґрунтування касаційної скарги доводи, не можуть бути підставами для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки вони зводяться до власного тлумачення норм матеріального права, зводяться виключно до необхідності переоцінки судом доказів, що відповідно до вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (див.: постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18)).

Ураховуючи наведене, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, оскільки суди попередніх інстанцій належно дослідили всі зібрані у справі докази та надали їм правильну правову оцінку, отже, спір вирішено з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Оскільки доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість судових рішень не впливають, то колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду - без змін.

З огляду на те, що касаційна скарга залишається без задоволення, розподіл судових витрат Верховним Судом не здійснюється.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду