ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 704/1434/24

Описова частина

У грудні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Приватного підприємства «Тальне-Агрохім» (далі - ПП «Тальне-Агрохім») про визнання додаткової угоди до договору оренди землі неукладеною, усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою та про скасування рішення про державну реєстрацію речового права.

Позовну заяву ОСОБА_1 мотивувала тим, що їй на праві власності належить земельна ділянка з кадастровим номером 71240820006:01:001:0080, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Гордашівської сільської ради Звенигородського району (колишній Тальнівський район) Черкаської області, яку вона успадкувала за заповітом після смерті матері ОСОБА_2 .

Указувала, що 15 липня 2014 року ОСОБА_2 уклала з відповідачем договір оренди землі щодо вказаної земельної ділянки строком на 10 років. 01 грудня 2020 року до цього договору оренди землі укладено додаток, за яким дата закінчення договору оренди - 31 грудня 2034 року, про що 01 грудня 2020 року внесено запис до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Позивач стверджувала, що про існування оспорюваного додатку їй стало відомо під час набуття земельної ділянки у спадщину. Указувала, що додаток від 01 грудня 2020 року її матір ОСОБА_2 не підписувала, орендну плату за додатковою угодою особисто не отримувала і не уповноважувала на це інших осіб.

ОСОБА_1 просила суд:

- визнати додаток від 01 грудня 2020 року до договору оренди землі від 15 липня 2014 року б/н неукладеним;

- усунути їй як власнику перешкоди у користуванні належної їй земельної ділянки, зобов`язавши ПП «Тальне-Агрохім» повернути земельну ділянку з кадастровим номером 71240820006:01:001:0080 Гордашівської сільської ради Звенигородського району Черкаської області;

- скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 11 січня 2021 року № 56094702, винесене приватним нотаріусом Ватутінського міського нотаріального округу Черкаської області Побіянською Н. Б., про право оренди ПП «Тальне-Агрохім» земельної ділянки з кадастровим номером 71240820006:01:001:0080 Гордашівської сільської ради Звенигородського району Черкаської області на підставі додатку від 01 грудня 2020 року до договору оренди землі від 15 липня 2014 року б/н.

Рішенням Тальнівського районного суду Черкаської області від 22 липня 2025 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ПП «Тальне-Агрохім» про визнання додаткової угоди до договору оренди землі неукладеною, усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою та про скасування рішення про державну реєстрацію речового права відмовлено.

Постановою Черкаського апеляційного суду від 11 листопада 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Тальнівського районного суду Черкаської області від 22 липня 2025 року - без змін.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, вказав, що хоча ОСОБА_2 не підписувала додаток до договору оренди землі, однак отримувала орендну плату за здачу в оренду земельної ділянки через свого сина, брата позивачки ОСОБА_3 , що не заперечується самою позивачкою. Суд вважав, що оскільки умови договору оренди землі та додатку до договору оренди були фактично виконані обома сторонами, орендодавцем ОСОБА_2 - передачею земельної ділянки в оренду, а відповідачем ПП «Тальне-Агрохім» платою за оренду земельної ділянки, то додаток до договору оренди не може вважатися неукладеним, оскільки фактично виконувався сторонами договору.

18 грудня 2025 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Тальнівського районного суду Черкаської області від 22 липня 2025 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 11 листопада 2025 року, в якій просить суд скасувати оскаржувані судові рішення, передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

23 грудня 2025 року ухвалою Верховного Суду касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без руху з наданням строку для усунення її недоліків.

15 січня 2026 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі, витребувано її матеріали із Тальнівського районного суду Черкаської області, іншим учасникам надіслано копії касаційної скарги.

У січні 2026 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій неправильно застосував норми матеріального права та порушив норми процесуального права.

Підставами касаційної скарги зазначає те, що:

- суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 755/12625/17 (провадження № 14-436цс18), від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13 (провадження № 14-400цс19), від 07 грудня 2021 року у справі № 905/902/20 (провадження № 12-52гс21) та у постановах Верховного Суду від 19 березня 2019 року у справі № 809/1718/15 (провадження № К/9901/19199/18), від 25 травня 2020 року у справі № 640/16507/16-к (провадження № 51-248кмо20), від 15 грудня 2021 року у справі № 369/11796/19 (провадження № 61-9136св21), від 03 червня 2022 року у справі № 922/2115/19, від 27 липня 2022 року у справі № 754/695/20 (61-16433св21), від 21 вересня 2022 року у справі № 645/5557/16 (провадження № 61-17989св21), від 14 лютого 2024 року у справі № 404/7153/20 (провадження № 61-2913св23), від 23 жовтня 2024 року у справі № 753/25081/21 (провадження № 61-8693св24), від 19 червня 2025 року у справі № 320/21580/23 (провадження № К/990/6950/25);

- суди не дослідили зібрані у справі докази.

Посилаючись на порушення норм процесуального права, заявник указує, що суд першої інстанції порушив вимоги частини восьмої статті 83 ЦПК України, оскільки прийняв докази від представника відповідача, долучені до письмових пояснень, з порушенням п`ятнадцятиденного строку, встановленого ухвалою суду першої інстанції для подачі відзиву на позов.

Суд першої інстанції хибно взяв до уваги письмові докази, подані відповідачем, а саме первинні бухгалтерські документи - платіжні відомості, які не відповідають положенням частини другої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік».

Уважає неналежним доказом показання свідка ОСОБА_3 . Вважає, що суди, не встановивши, чи правдивими є показання цього свідка, поклали їх в основу рішення.

У лютому 2026 року представник ПП «Тальне-Агрохім» - Ткаченко М. О. подав до Верховного Суду відзив, у якому просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції - без змін, як такі, що ухвалені з правильним застосуванням норм матеріального права та без порушень норм процесуального права.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

15 липня 2014 року між ОСОБА_2 (орендодавець) та ПП «Тальне-Агрохім» (орендар) укладений договір оренди землі, а саме земельної ділянки, загальною площею 3,1912 га, кадастровий номер 71240820006:00:001:0080 строком на 10 років.

01 грудня 2020 року між ОСОБА_2 (орендодавець) та ПП «Тальне-Агрохім» (орендар) укладений додаток до договору оренди землі від 15 липня 2014 року б/н та викладено пункт 7 договору оренди землі в новій редакції, відповідно до якого договір укладений - до 31 грудня 2034 року.

Із витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права, договір оренди земельної ділянки з кадастровим номером 71240820006:01:001:0080, з додатком від 01 грудня 2020 року зареєстрований приватним нотаріусом Ватутінського міського нотаріального округу Черкаської області Побіянською Н. Б. 11 січня 2021 року, індексний номер - 56094702.

Земельну ділянку з кадастровим номером 71240820006:01:001:0080 ОСОБА_2 заповіла дочці - ОСОБА_1 .

Зі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданого 14 жовтня 2024 року встановлено, що ОСОБА_1 на праві власності належить земельна ділянка, загальною площею 3,1912 га, кадастровий номер 71240820006:01:001:0080, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Гордашівської сільської ради Звенигородського району (колишній Тальнівський район) Черкаської області.

Державна реєстрація права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 71240820006:01:001:0080 за ОСОБА_1 здійснена 14 жовтня 2024 року.

У суді першої інстанції встановлено та не заперечується сторонами, що додаток до договору оренди землі від 15 липня 2014 року б/н підписаний не ОСОБА_2 , а її сином - ОСОБА_3 .

За цим договором оренди землі ОСОБА_2 (орендодавець) отримувала орендну плату від відповідача у грошовій формі, що підтверджується платіжними відомостями за 2020-2023 роки.

Із письмових пояснень ОСОБА_3 (рідного брата позивачки та сина померлої ОСОБА_2 ) встановлено, що у 2020 році ОСОБА_2 виявила бажання допомогти онуку придбати легковий автомобіль, а тому звернулась до ПП «Тальне?Агрохім» з проханням отримання орендної плати за кілька років наперед та отримала пропозицію про продовження дії договору оренди землі на певний строк. Оскільки ОСОБА_3 завжди займався від імені матері орендними питаннями, то остання попросила його підписати додаткову угоду замість неї. Також зазначав, що з 2014 року до 2023 рік отримував орендну плату за свою покійну матір та підтвердив, що остання мала волевиявлення щодо продовження дії договору оренди землі від 15 липня 2014 року б/н строком на 10 років, однак не мала змоги прибути до ПП «Тальне -Агрохім» особисто, а тому усно уповноважила його на підписання додатку.

ОСОБА_1 до суду першої інстанції подала клопотання про призначення судової посмертної почеркознавчої експертизи, однак, під час розгляду справи, подала заяву про залишення без розгляду цього клопотання.

Мотивувальна частина

Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає:

- суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України);

- суд не дослідив зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню.

Частинами першою, другою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вказаним вимогам закону рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції відповідають, доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

У частині першій статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з частиною другою статті 792 ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Частиною першою статті 4, частиною першою статті 5 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що орендодавцями земельних ділянок є громадяни та юридичні особи, у власності яких перебувають земельні ділянки, або уповноважені ними особи. Орендарями земельних ділянок є юридичні або фізичні особи, яким на підставі договору оренди належить право володіння і користування земельною ділянкою.

Відповідно до статті 13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Укладення договору оренди земельної ділянки із земель приватної власності здійснюється за згодою орендодавця та особи, яка згідно із законом вправі набувати право оренди на таку земельну ділянку (частина перша статті 16 Закону України «Про оренду землі»).

Пунктом 2 частини першої статті 208 ЦК України визначено, що у письмовій формі належить вчиняти правочини між фізичною та юридичною особою, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу.

Усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність (частина перша статті 206 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 14 Закону України «Про оренду землі» у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально.

Відповідно до абзацу першого частини першої, абзацу першого частини другої статті 207 ЦК України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації (частина перша статті 210 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої-п`ятої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом, а також запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків (пункти 4, 5 частини п`ятої статті 12 ЦПК України).

Згідно з частинами першою-четвертою статті 12, частинами першою п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 (провадження № 61-31595св18)).

Під час вирішення справи судами встановлено, що договір оренди землі між ОСОБА_2 та ПП «Тальне-Агрохім» на земельну ділянку площею 3,1912 га, кадастровий номер 71240820006:00:001:0080, укладений 15 липня 2014 року, з урахуванням додаткової угоди від 01 грудня 2020 року, а право оренди на підставі цього договору було зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Орендодавець ОСОБА_2 , починаючи з 2014 року, отримувала орендну плату.

Встановлено, що ПП «Тальне-Агрохім» використовує спірну земельну ділянку як орендар.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (див. пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19)).

У відповідності до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Судами встановлено, що за дорученням ОСОБА_2 , її син ОСОБА_3 , весь час дії договору оренди отримував орендну плату від ПП «Тальне-Агрохім» в інтересах орендодавця - ОСОБА_2 , зокрема за спірний період з 2020 року по 2023 рік, що встановлено судом першої інстанції із наданих орендарем копій відомостей.

Отримання грошових коштів в якості орендної плати сином ОСОБА_2 - ОСОБА_3 не спростовано ОСОБА_1 ні в суді першої інстанції, ні в суді апеляційної інстанції.

Враховуючи те, що матеріалами справи підтверджено факт отримання сином ОСОБА_2 в її інтересах орендної плати від орендаря за користування земельною ділянкою протягом 2020-2023 років (спірний період), слід погодитися з висновками судів попередніх інстанцій про те, що між спадкодавцем позивача (орендодавцем) та ПП «Тальне-Агрохім» фактично виникли та існували правовідносини щодо оренди землі, які визнавалися ОСОБА_2 шляхом отримання орендної плати й відсутності претензій з приводу користування товариством земельною ділянкою для сільськогосподарського виробництва.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) вказала, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів. Підстав для відступу від таких висновків колегія суддів не вбачає.

Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, слід вважати поведінку, яка, зокрема, не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них (див. постанову Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року у справі № 450/2286/16-ц (провадження № 61-2032св19)).

Встановивши, що орендодавець ОСОБА_2 через свого сина отримувала протягом спірного періоду (2020-2023 роки) орендну плату за користування земельною ділянкою, дозволяла фактичне використання земельної ділянки орендарем, право якого було зареєстрованого у відкритому реєстрі, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, оцінивши у сукупності усі подані сторонами докази та їхню поведінку у спірних правовідносинах.

Подібний висновок висловлено у постанові Верховного Суду від 22 травня 2024 року у справі № 567/1422/22 (провадження № 61-668св24).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Посилаючись на порушення норм процесуального права у касаційній скарзі, заявник указує, що суд першої інстанції порушив вимоги частини восьмої статті 83 ЦПК України, оскільки прийняв докази від представника відповідача, подані з порушенням статті 178 ЦПК України, чим порушив принцип змагальності сторін. Суд апеляційної інстанції цих порушень не виправив.

Так, статтею 178 ЦПК України визначено право відповідача подати до суду відзив на позовну заяву у визначений судом строк, долучивши до нього письмові докази. При цьому подача до суду відзиву на позовну заяву - це право позивача, а не обов`язок (частина восьма статті 178 ЦПК України).

Встановлено, що відповідач не скористався правом, наданим йому статтею 178 ЦПК України.

Натомість представник відповідача - адвокат Ткаченко М. О. 20 березня 2025 року подав заяву про вступ у справу як представник ПП «Тальне-Агрохім», долучивши відповідні докази (а. с. 46-52).

До початку підготовчого судового засідання, призначеного на 15 травня 2025 року, представник ПП «Тальне-Агрохім» - адвокат Ткаченко М. О. 14 травня 2025 року подав письмові пояснення, до яких долучив письмові докази та докази направлення їх позивачу (а. с. 65 - 80).

У заяві від 15 травня 2025 року ОСОБА_1 просила суд відкласти підготовче судове засідання, надати їй час для ознайомленням із письмовими поясненнями та долученими до них доказами (а. с. 81), а 13 червня 2025 року звернулася до суду із заявою про проведення підготовчого судового засідання, призначеного на 13 червня 2025 року о 09:00 год, за її відсутності. У заяві позивач підтримала свої позовні вимоги та просила суд залишити без розгляду її клопотання про призначення судової посмертної почеркознавчої експертизи (а. с. 91).

Суд першої інстанції, врахувавши приписи статей 189, 196-198, 200, 260 ЦПК України, закрив підготовче засідання, призначив справу до судового розгляду по суті з викликом сторін.

Посилання заявника на те, що суд першої інстанції не застосував частину восьму статті 83 ЦПК України, тобто прийняв докази з порушенням строків їх подачі (частина друга статті 178 ЦПК України), що є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень, колегія суддів спростовує.

Так, представник відповідача, скориставшись правом, наданим йому статтями 182-183 ЦПК України, долучив до письмових пояснень докази, про які була обізнана позивачка. Натомість позивачка, подавши 13 червня 2025 року до суду першої інстанції заяву про закриття підготовчого засідання, не висловила будь-яких сумнівів щодо достовірності та належності поданих представником відповідача доказів, не подавала клопотань, передбачених частиною шостою статті 95 ЦПК України.

Апеляційна скарга ОСОБА_1 доводів про порушенням судом першої інстанції цих норм процесуального права також не містила.

Частиною першою статті 12 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Заявник не довела, що судами першої та апеляційної інстанції порушено принцип змагальності сторін.

Верховний Суд не приймає до уваги доводи касаційної скарги в частині невідповідності поданих відповідачем доказів (платіжних відомостей) вимогам частини другої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік» та в частині неправдивості показань свідка ОСОБА_3 , оскільки ці доводи направлені на переоцінку доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції згідно частини першої статті 400 ЦПК України, а оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій.

Інші доводи касаційної скарги не свідчать про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права або порушення норм процесуального права, зводяться значною мірою до переоцінки доказів, що не належить до повноважень суду касаційної інстанції.

Верховний Суд розглянув справу у межах доводів, наведених заявником у касаційній скарзі, які стали підставою для відкриття касаційного провадження; підстав вийти за межі розгляду справи судом касаційної інстанції не встановлено.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду